hutsul/Vuyko-LLaMa-v0.1
Translation
•
Updated
•
1
Dataset Viewer
target
stringlengths 3
926
| source
stringlengths 3
923
|
|---|---|
Всий пропій був на конех, буйних, золотогривих та груднистих.
|
Весь пропій був на конях — буйних, золотогривих і грудастих.
|
До надвірної роботи уни си нам ни чєпали.
|
До надвірної роботи вони не бралися.
|
Ти пий аді воду.
|
Ти пий, ади, воду.
|
Тай пишов з тим усим надвір.
|
І пішов з тим усім надвір.
|
Хліви, шо наокола оповивали иззаду хати и обі кліти з боків, запахом овечього гною дихали.
|
Хліви, що наоколо оповивали ззаду хати й обидві кліті з боків, дихали запахом овечого гною.
|
З глібокого ізвора долітав до мене вічьний шум потоків.
|
З глибокого звору долітав до мене вічний шум потоків.
|
Таже най ти доповістую лиш за Олексія, то зараз уздриш, єк то є.
|
Таж розповім лиш про Олексія, то зараз побачиш, як то є.
|
Мож класти у земню усе — сієти й садити.
|
Можна класти в землю все — сіяти й садити.
|
У діда на середним сволоці верх запічька у хаті було кілька націть флоєрий, а мижи ними була одна тисова флоєра.
|
У діда на середнім сволоку над запічком у хаті було кільканадцять флояр, і між ними одна тисова.
|
По вуйковій колєді, колєдували вуйні, шо: «В неділю рано зелено вино в гору си вило», й тд.
|
По вуйковій коляді колядували вуйні: В неділю рано зелене вино вгору ся вило, і тд.
|
Ци треба було чєсом єкус виголясу за двері вимаршкати з хати, то й це я потрафив, бо до усего був я у них першунар.
|
Чи треба було іноді якусь виголясу за двері вимаршкати з хати, то й це я міг, бо до всього був я в них першим.
|
Цілий чєс чєсуєт, але ни может сконати», — перестрашіним голосом, майже шепотом говорив хлопец про Олексія Иванчікови.
|
Увесь час мучиться, але не може сконати, — перестрашеним голосом, майже пошепки говорив хлопець про Олексія Иванчікові.
|
Чєстував йиго з свої руки горівков так, аби він ни переривав игру.
|
Частував його зі своєї руки горілкою так, аби він не переривав гру.
|
Давно, то ни так було, єк тепер, ніхто ни сердивси восени за пашу згарьми та лісами, шо пасли її чюжі кози.
|
Давно так не було, як тепер: ніхто не сердився восени за пашу згарами та лісами, що пасли її чужі кози.
|
Тай ни шили, аби їх у руки нічьо ни шпилєло.
|
Та й не шили, аби їх у руки нічого не шпиняло.
|
Та шо дієти?» — тєжко зідхнув Иванчік.
|
Та що діяти? — тяжко зітхнув Иванчік.
|
Грижливо почюхавси в свою кудлату голов, тай так нев сердито покрутив, шо аж на ній волосє вітром си розвієло.
|
Сумно почухав кудлату голову й так нею сердито покрутив, що аж на ній волосся вітром розвіялося.
|
Смутно покручував головов, тєжко вздихаючі, жєлувавси Иванчікови: «Без свої верстви жию на світі, єк сирота.
|
Сумно покручував головою, тяжко зітхаючи, жалівся Иванчікові: «Без своєї верстви живу на світі, як сирота.
|
Їх очі лакомо си зострітили, тай вни, сміючіси любо одно д’одному, цулувалиси солодко до безтєми.
|
Їхні очі лакомо зустрілися, і вони, сміючись, любо собі цілувалися, солодко, до безтями.
|
«А я знаю на шо?.
|
«А я знаю нащо?.
|
Иванчік навмисне закашлав тай задражнив пужлу буком.
|
Иванчік навмисне закашляв та й задражнив пса буком.
|
Він держєв у лівій руці чєпелик вид граду, громову тріску и гадєчу пацирку.
|
Він тримав у лівій руці чепелик від граду, громову тріску і гадючу пацирку.
|
Тай ко-о-опи-и-итця-я-ями-и-и ка-а-амінь ро-о-озби-и-ива-а-єт».
|
Та й ко-о-опи-и-итця-а-ами-и-и ка-а-амінь ро-о-озби-и-ива-ає.
|
Навіть сам злий дух у тот чєс ни варувавси там д’нему приступити.
|
Навіть сам злий дух у той час не зважувався там до нього приступити.
|
Вни оба поклонилиси живий ватрі тай полонині тай стали коло вогню, живої ватри, серет плаю, обернені лицем до худоби на плаю, ждали на ню.
|
Вони обидва поклонилися живій ватрі та полонині й стали коло вогню, живої ватри, серед плаю, обернені лицем до худоби на плаю, ждали на неї.
|
Але єк він розсердивси, то забула за плач, бо з ним, видко, шо жерту ни було.
|
Але коли він розсердився, то забула про плач, бо з ним, видко, жарту не було.
|
Чюєш мо?».
|
Чуєш, мо?».
|
Клав у хаті оборону протів насланя: перевернув на собі сорочку та й гачі навиворіть, узєв замітавку тай кочергу, припалив у грани, обкрутивси з ними насеред хати на п’єті лівої ноги тричі в зістріть сонця, гримаючі за кождим разом замітавков тай кочєргов у середний сволок, обкурюючіси димом, примов’єв: «Йикий гість, такий колач! Цур, та осина.
|
Клав у хаті оборону проти наслання: перевернув на собі сорочку й штани навиворіт, узяв замітавку й кочергу, припалив у жару, обкрутився з ними насеред хати на п’яті лівої ноги тричі проти сонця, гримаючи за кожним разом замітавкою й кочергою в середній сволок, обкурюючись димом, примовляв: «Який гість, такий калач! Цур та осина.
|
Зачьнет приходити в єль до усего.
|
Станеш в’ялим.
|
Повиділа відев уже, шо дідо правду говорив на Стрічінє, шо сего року будет рана весна, бо уна вже вид самого Благовішшіня зачєла показувати на світ своє лице.
|
Упевнилася, мабуть, уже, що дідо правду говорив на Стрітення, що цього року буде рання весна, бо вона вже від самого Благовіщення почала показувати на світ своє лице.
|
Уна вже за маленької дитини наслухаласи так богато всєких бесід вид людий, тай вид самого Иванчіка, про того пудного ватажка пушкарів Юріштана, шо лиш на саму згадку про него, то їй вже били студені володи по цілим тілі.
|
Вона вже маленькою дитиною наслухалася так багато всяких бесід від людей та й від самого Иванчіка про того страшного ватажка пушкарів Юриштана, що лиш на саму згадку про нього її вже били дрижаки по цілім тілі.
|
Єк учюв я тоту бабину випанаху, то лиш засторопів, так ми омпно стало, шо уна мене пусто дурно так тєжко лоточіт.
|
Як зачув я ті бабині випади, то аж засторопів, так мені кривдно стало, що вона мене пусто-дурно так тяжко лає.
|
Небо господнє, місєцю пресвітлий, зерниці Господні й Сонечко Боже, визвольте нас на добре діло, добре шєстє й на добрий розум наведіт нас.
|
Небо Господнє, місяцю пресвітлий, зірниці Господні й Сонечко Боже, визвольте нас на добре діло, добре щастя й на добрий розум наведіть нас.
|
На коні до ношеня колєди у свою табору мислив він узєти Онисимюкового Олєґу тай Чєкайла, навмисно таких, аби си було з чього в колєдниках и посмієти, бо й сміх мусів бути в колєді, хотівше, аби люде фалили колєдників тай аби си вни їм удавали.
|
За коней до ношення коляди у свою ватагу мислив він узяти Онисим’юкового Олега та й Чекайла, навмисно таких, аби було з чого в колядниках і посміятися, бо й сміх мусить бути в коляді, якщо хочете, щоб люди хвалили колядників та й щоб вони їм подобалися.
|
Ніхто би був мнє ни спер.
|
Ніхто б мене не спинив.
|
— «Ни то я, але хто другий годен стрілити в Бога?» — запитавси він тривожно свого сумліня, своєї душі.
|
— Не я, але хто інший годен стрілити в Бога?» — запитав він тривожно свого сумління, своєї душі.
|
Дві великі хаті, з різаного протіся почерез широкі хороми, німо дивилиси на мене своїми скловими очіма з нивеличьких викон по на штири шибі.
|
Дві великі хати з різаного протісся почерез широкі хороми німо дивилися на мене своїми скляними очима з невеличких вікон на чотири шибки.
|
Бо єк би си була в котріс у тот чєс кєнула перший раз дитина, то могло си в него вдати.
|
Бо якби в котроїсь із них у ту мить уперше заворушилася дитина, то могла в нього вдатися.
|
Поклав оборону вид свого обійстя на цілий рік.
|
Поклав оборону від свого обійстя на цілий рік.
|
Старший колєдницкий вибірця Михайло Прокіп’юків — Смолєчюк, високий, цвайковатий у стан чьоловік, чьорнєвий, довгобразий, у правій руці держєв опередь себе пишно вирізаний старовіцкий колєдницкий дерев’єний хрестик, а лівов руков поцоркочював голосним, мосєжним дзвиночьком собі високо над головов тай здрибна поступав ногами, легонько приданцовуючі та вихєлеючіси то в оден, то в другий бік, зачєнав за сонцем плєсати наокола церкви, приспівуючі за скрипков слова плесу: «Ой за горочьки, з-за калиноньки Ми колєдничьки з Україночьки».
|
Старший колядницький вибірця Михайло Прокіп’юків-Смолячук, високий худий чоловік, чорнявий, довгобразий, у правій руці тримав перед собою пишно вирізаний старовіцький колядницький дерев’яний хрестик, а лівою рукою цоркотів голосним мосяжним дзвіночком високо над головою та й дрібно поступав ногами, легенько пританцьовуючи й вихиляючись то в один, то в другий бік, починав за сонцем плєсати наокола церкви, приспівуючи за скрипкою слова плєсу: Ой з-за горочки, з-за калиноньки Ми коляднички з Україночки.
|
Здавалоси, шо йиго нічо на світі ні радувало, ні веселило.
|
Здавалося, що його нічого на світі ні радувало, ні веселило.
|
За це нима си чьо гріха боєти, бо то пишла вета за вету.
|
За це не варто гріха боятися, бо то пішло око за око.
|
Він ни вергси медведя.
|
Він не злякався ведмедя.
|
А куда си шє подивит Марко, туда будет голод.
|
А куди ще подивиться Марко, там буде голод.
|
Казав дідо, шо давнішше уся чєлідь у п’єтниці ни прєла, аби вівці на дурленину ни крутилиси, так єк уни веретеном у руці крутєт.
|
Казав дідо, що давніше жінки в п’ятницю не пряли, щоб вівці на шкоду не крутилися так, як вони веретеном у руці крутять.
|
«Ий чудо! Йикий игручий та єркий до играшок, а я єкраз такого люб’ю.
|
«Ой, чудо! Який грайливий і запальний до любощів, а я якраз такого люблю.
|
На царинках игравси вітер чічками.
|
На царинках грався вітер квітками.
|
Ледви їх обох розгетькав та утихомирив Юріштан, аби си ни поблічіли, єк прості гуцули.
|
Ледве їх обох розгетькав та утихомирив Юриштан, аби не гризлись, як прості гуцули.
|
— «Ґвавту! Ни дайте вхопити мене в хмари.
|
— Ґвалт! Не дайте вхопити мене в хмари.
|
По Уведенню мене майже нікуда ни пускали з хати, бо казали, шо опередь Ників кічєтси вовки й ходєт лаями, то бійно, аби де мене самого ни спопиндали тай ни розторгали.
|
Після Уведення мене майже нікуди не пускали з хати, бо казали, що перед Миколаєм починається тічка у вовчиць, вовки ходять зграями, то побоювались, аби десь мене самого не піймали та й не роздерли.
|
А пазливий до роботи, єк бжола.
|
А беручкий до роботи, як бджола.
|
Я бігме, шо ним ни требую, хоть и сегоднішної днини най го найдут без душі, то плакати за ним ни буду.
|
Я, бігме, ним не переймаюся, хай хоч і нині знайдуть його без душі, то плакати за ним не буду.
|
Безустидниці, нієкого гонору ни мают.
|
Безстидниці, ніякого гонору не мають.
|
Ой ні.
|
Ой ні.
|
Але старі ни давалиси, бо навіть діди з бабами охотилиси в данцях, легонько пидбрикуючі ногами, ніби випералиси наоперед молодєків.
|
Але старі не давалися, бо навіть діди з бабами охотилися в танцях, легенько підбрикуючи ногами, ніби випиралися наперед молодих.
|
Дідо ходив майже шоднини на стрілецтво, а вуйко цілу Пилипивку кутав маржинку тай возив воликами з долин дрива ид хаті.
|
Дідо ходив майже щодня на полювання, а вуйко цілу Пилипівку доглядав маржинку та й возив воликами з долин дрова до хати.
|
Але дідо й ни чюв, шо уна воркотіла.
|
Але дідо й не чув, що вона буркотіла.
|
Тай до Иванчіка, аж доків цілком у него ни догорів на городі дідо, то дітвора таборами одна видходила, а друга приходила «гріти діда».
|
Та й до Иванчіка, аж доки в нього не догорів на городі «дідо», дітвора гуртами — одні відходили, а інші приходили — «гріла діда».
|
«Коби так минув мене й другий страх, то би було добре, бо бізівно бих став головним стрільцем», — погадав він, тай учув, шо в цілим йиго тілі зайграла буйно стрілецка кров.
|
«Аби так минув мене й другий страх, то було б добре, — достеменно став би головним стрільцем», — подумав він і почув, що в цілім його тілі заграла буйно стрілецька кров.
|
«А то шо в лісі здохло, шо ти так за него кажеш?».
|
«А то що в лісі здохло, що ти так за нього кажеш?».
|
Я ни хочю, аби витак мене мали за шо судити та в зубах носити, шо, може, їда нидоварена або нисмачьна.
|
Я не хочу, аби відтак мене мали за що судити та в зубах носити, що, може, їда недоварена або несмачна.
|
Їх буйність видцвитала, зачінав її присідати вже мох старости.
|
Їхня буйність відцвітала, починав її присідати вже мох старості.
|
Ни журиси, Дми’, бо він так добре тай солоно нас попамнєтаєт за ці пістолета, шо буде хотіти то все на котюги метати, але вже ни будет си їх ловити, бо ни будет куда.
|
Не журися, Дми’, бо він так добре та й солоно нас попам’ятає за ці пістолі, що хотітиме то все на пси перевести, але вже не буде їх ловитися, бо не матиме змоги.
|
Й наколи зореньки зачінаєт до нас сходити из-за делеких морий, сонце до нас сходит инчев дорогов, ни тов, шо заходит.
|
А коли зіроньки починають до нас виходити з-за далеких морів, Сонце до нас сходить іншою дорогою, не тією, що заходить.
|
Вириваласи, але вже ни годна си була вирвати з Пекунових сильних рук, так моцно держєв він її у своїх чортівских ніхтях.
|
Але вже не годна була вирватися з Пекунових сильних рук, так міцно тримав він її у своїх чортівських нігтях.
|
Люде кажут, шо я піп, а я простий чьоловік.
|
Люди кажуть, що я піп, а я простий чоловік.
|
А він мав гонір.
|
А він мав гонор.
|
Нічьо ни умерзнет на стеблі.
|
Нічого не змерзне на стеблі.
|
Аж єк цілком потух в Иванчіка вогонь на городі, то аж тогди він, лишєючі на ватришшю тоту писанку, сирєний колачік, кукуцик хліба, гуску соли й горшєтко води, шо дав їх у жертву Богу-Сонцу, пишов разом из свойов родинов д’хаті, повний надії у серци: діждати скоро Воскресенія весни.
|
Аж коли згас в Иванчіка вогонь на городі, тоді він, залишивши на ватрищі ту писанку, сирний калачик, кукуцик хліба, гуску солі й горнятко води, що дав їх у жертву Богу-Сонцю, пішов разом зі своєю родиною до хати, повний надії в серці: діждати скоро Воскресіння весни.
|
Розказував за усі свєтки в року, котрі з них пригінчливі, а котрі ні.
|
Розказував про всі свята в році, котрі з них прихильні, а котрі ні.
|
А ґаздам за маржинку так само мало шо давали, бо гріш був страшно дорогий.
|
А ґаздам за маржинку мало що давали, бо гріш був страшно дорогий.
|
Бог підийшов тай довідавси, шо то він задумав чьоловіка зробити из глини, бо самому жити було йиму скучно на світі.
|
Бог підійшов та й довідався, що то він задумав людину зробити з глини, бо самому жити було йому скучно на світі.
|
Аж ни зрозумів, ци втікати надвір, ци йти в хату.
|
Аж не зрозумів, чи втікати надвір, чи йти в хату.
|
Дарадуда лівов руков здоймив полотно з того чоловіка в лівий бік, а правов руков зсипав йиму на голов з коновочки видгашеної ватри, шо над нев примов’єв слабому вид стріли, тай хукаючі та спльовуючі на відлю до трох раз, голосно говорив: «Ху-тфі зчєзни.
|
Дарадуда лівою рукою зняв полотно з того чоловіка в лівий бік, а правою злив йому на голову з коновочки відгашеної ватри, що над нею примовляв хворому від стріли, та й, хукаючи і спльовуючи навідліг тричі, голосно говорив: «Ху-тфі, щезни.
|
А ми си ни сміємо дати.
|
А ми не сміємо піддатися.
|
На лівий бік через плече — дзьобня під «ріжком».
|
На лівий бік через плече — дзьобня під «ріжком».
|
Тай єк вижу, шо прийшов до церкви сторонский чоловік, такий, шо я йиго й ни знаю, але вижу, шо він ґазда, то дам йиму у церкві свічу, патролицу, або й хрест держєти.
|
Та й коли бачу, що прийшов до церкви сторонський чоловік, такий, що я його й не знаю, але видно, що він ґазда, то дам йому в церкві свічу, патролицю або й хрест тримати.
|
«Це єкес чудо, ни жінка.
|
«Це якесь чудо — не жінка.
|
Вна була цілком така, єк та, шо ростет у диків на хорбаці, лиш ріжниласи тим, шо була з обох кінців навхрест розколена.
|
Вона була точнісінько така, як та, що росте в диків на хребті, лиш відрізнялася тим, що була з обох кінців навхрест розколена.
|
Ци дужий він?.
|
Чи дужий він?.
|
— Я ни помиливси, бо знаю, шо говорю, бо це мині цілий чєс так показувало, Ива’, на примівці, єк я тобі примов’єв».
|
— Я не помилився, бо знаю, що говорю, бо це мені увесь час так показувало, Ива’, на примівці, коли я тобі примовляв».
|
Свєтий Юрій уже видразу здоймав у стаї на зеленим стаїшю из срібної подрі свою срібну тримбіту, аби бути рєхтівним у день свєтого Юрія зайграти у ню веселого полонинского круглєка вівцям на добрийдень.
|
Святий Юрій відразу піднімав у стаї зі срібної подрі свою срібну трембіту, аби бути готовим у день святого Юрія заграти на ній веселого полонинського кругляка вівцям на добрий день.
|
Він по високе ни сєгав, тай далеко ни шукав книгині, лиш дививси, аби вна була з доброго плечя й ґаздівского роду, бо знав, шо на світі є три породі жинок: людска, котюжя тай свинска, тимунь він добре уважєв при женіню, аби ни трафити на котюжу або свинску породу, лиш на людску.
|
Він високо не сягав та й далеко не шукав княгині, лиш дивився, аби вона була з доброго плеча й ґаздівського роду, бо знав, що на світі є три породи жінок: людська, собача та й свинська, тому він добре зважав, женячись, аби не натрапити на собачу або свинську породу, лиш на людську.
|
Тай на ковбчіку конец голови в лоєним каганци зробили світло — запалили вічний вогонь.
|
Та й на колоді за головою в лойовім каганці зробили світло — запалили вічний вогонь.
|
Навхрест почерез плечя порошниці, вибивані тобівки або золотисті дзьобні.
|
Навхрест почерез плечі порошниці, вибивані тобівки або золотисті дзьобні.
|
Ним сіпнуло наперед, а відтак торгнуло взад тай вигнало наверх очі, єк кулаки.
|
Ним сіпнуло наперед, а відтак торгнуло назад і вигнало наверх очі, як кулаки.
|
Бив ничістий силі у саме тімнє — дев’єносто й дев’єть иглий — иглиц вогнєних.
|
Бив нечистій силі в саме тім’я дев’яносто й дев’ять голок — іглиць вогняних.
|
Так бих тє на порох зтер, єк камінь муку трет, навіть земню бих пид тобов розтер! Але жди-и-и, ни поможет тобі твоя оборона, єк я си май ліпше постелю, бо єк я си попуртаю, то ти впадеш мині у руки, а тогди тота твоя оборона мет тобі так очіма вилізати, шо виштрикнут ти й очі з голови! І-і-і-і-гі-гі-гі» — заквілило пудно та зареготалоси на поду страшним сміхом: «Хя-хяхя хі-іі-хі», — над самов таки головов Иванчікови.
|
Так би тебе на порох стер, як камінь борошно тре, навіть землю під тобою розтер би! Але жди-и-и, не поможе тобі твоя оборона, коли я ліпше постелюся, бо коли я наберуся сил, то ти впадеш мені в руки, і тоді та твоя оборона буде тобі так очима вилізати, що вискочать тобі й очі з голови! І-і-і-і-гі-гі-гі, — заквилило страшно й зареготало на горищі страшним сміхом: — Хя-хяхя хі-іі-хі» — над самою-таки головою Иванчікові.
|
Тай мої клєтьби мусєт тє подогонити».
|
Та й мої клятьби мусять тебе наздогнати».
|
Бо були тогди такі великі богачі, шо пару їх заставало цілу полонину своєв худобов.
|
Бо були тоді такі великі багачі, що худоби двох із них вистачало на цілу полонину.
|
Тай у тот раз навіки зажмурив свої голубі глібокі очі, єк би си ними ніколи на світ и ни дівив.
|
Та й навіки зажмурив свої голубі глибокі очі, немов ними ніколи на світ і не дивився.
|
Иванчікова мама, єк мошя, крутиласи помижи пани — учені голови — у Кутах тай Косові, бо й туда її кликали брати діти, тай виділа, шо письмо є добра річь на світі, тимунь хотіла, аби й її Иванчік був письменним.
|
Иванчікова мама, як повитуха, крутилася помежи панами — учені голови — у Кутах та й Косові, бо й туди її кликали приймати пологи, та й виділа, що письмо є добра річ на світі, тому хотіла, аби і її Иванчік був письменним.
|
Ху-тфі, ни май моци та путері, ничіста сило, лихе наслане до цих коровочок, Божих благуночок.
|
Ху-тфі, не май сили й спромоги, нечиста сило, лихе наслання до цих корівочок, Божих благуночок.
|
«Видиш, Ива’? Аж оттепер ти скажу поправді, шо єк би ти був розумів, шо дієти з цев шотинов, тай верх її на ватру, то сегодне вже би були нам обом з Шкиндев подуші дзвонили, а так ми аді жиємо».
|
«Видиш, Ива’? Аж тепер тобі скажу по правді, що якби ти був розумів, що діяти з цією щетиною, та й кинув її на ватру, то сьогодні вже б нам обом зі Шкиндею по душі дзвонили, а так ми, ади, живемо».
|
Ніраз нивукий стримголовник.
|
Ані разу не караний стрімголовник.
|
Розказував, шо на Свєтий вечєр, й взагалі Риздвєних свєтків, ни можна нічьо їсти по надвірю, аби звірак уліті ни їв маржинку на паши.
|
Розказував, що на Святий вечір, і взагалі на Різдвяні свята, не можна нічого їсти надворі, щоб звірі влітку не їли маржинку на паші.
|
Набрали вни там зіля, єкого лиш сами хотіли: джінджюри, змиєвони, оливнику, пидойми, матриґану, збурівнику, одолєнзіля, полонинскої грани та всєкого инчего зіля дуже головного тай ни до одного діла помичного людем тай худібці.
|
Набрали вони там зілля, якого лиш самі хотіли: джинджури, змієвони, оливнику, підойми, матриґану, збурівнику, одолян-зілля, полонинської грані та інших трав дуже цінних і не до одного діла помічних людям та й худібці.
|
— «Це ни є пусте коромесло, а головна старовіцка стрюба.
|
— Це не пусте коромисло, а чудова старовіцька зброя.
|
Навіть так ни бортавіли ліси, єк бортавіют тепер.
|
Навіть так не дуплавіли ліси, як дуплавіють тепер.
|
А молодєчьки-пидристки мислили, де би то си файно тих свєтків мож було набути на колодниках та нишькували за файними видданицями, бо й уни си вже почювали у путери отак, єк и старші леґіні та молоді мушіне.
|
А хлопці-підлітки мислили, де би то файно на ці святки набутися на колядниках, та нишкували за файними відданицями, бо й вони вже почувалися в силі так, як і старші леґені та молоді чоловіки.
|
End of preview. Expand
in Data Studio
README.md exists but content is empty.
- Downloads last month
- 40
Size of downloaded dataset files:
3.71 MB
Size of the auto-converted Parquet files:
1.96 MB
Number of rows:
9,852
Models trained or fine-tuned on hutsul/hutsul-manually-annotated