{"input_text":"Тоні знайшов тіло у вівторок.","target_text":"Тоні знайшов тіло у вівторок."}
{"input_text":"Зміна почалася, як і будь-яка інша. Тоні котив по килиму свою камеру схову, колеса відлунювали в безлюдному офісі.","target_text":"Зміна почалася, як і завжди. Тоні штовхав килимком свій візок для прибирання, коліщатка відлунювали в порожньому офісі."}
{"input_text":"Стоячі столи ховалися по обидва боки, стільці були покинуті. На білих дошках лежали незавершені ідеї, стікери розкидані дощовими бантами паперових картечин. Конференц-зали були затінені та порожні.","target_text":"По обидва боки причаїлися робочі столи, абияк відсунені стільці. Білі дошки повні недописаних ідей, розкидані повсюди стікери веселковим паперовим шротом. Конференц-зали безлюдні й затінені."}
{"input_text":"Дизайнерські дивани були порожні. Крани з крафтовим пивом були закриті.","target_text":"Дизайнерські дивани пустували. Бочки розливного крафтового пива були всі понакривані."}
{"input_text":"Столи для пінг-понгу були без м'яча.","target_text":"На тенісних столах не проглядалося й натяку на гру."}
{"input_text":"Ігрові автомати були відключені від мережі, кінотеатр зачинений, піноутворювачі для альтернативного молока прибрані і не працювали.","target_text":"Гральні автомати були вийняті з розетки, кінотеатр зачинений, піноутворювачі для альтернативного молока почищені, у бездіяльному очікуванні."}
{"input_text":"Навіть майданчик для гри в м'яча був порожній.","target_text":"Навіть басейн з кульками був порожній."}
{"input_text":"Тоні був оточений чорними моніторами Apple. Їхні спокійні обличчя дивилися на нього, моторошні та віддзеркалені в м'якій темряві.","target_text":"Тоні зусібіч оточували чорні монітори Apple. Відбиті в їхніх екранах обличчя в лагідній напівтемряві витріщалися на нього, безмовні й моторошні."}
{"input_text":"Була 2:36 ночі.","target_text":"На годиннику пробило 2:36 ночі."}
{"input_text":"Вдень Тоні уявляв собі штаб-квартиру Джорні сповненою енергії, ідеалістичним пульсом двадцяти з чимось технічних працівників.","target_text":"Удень штаб-квартира Journy, пригадував собі Тоні, вирувала енергією, сповнена ідеалістичного гулу двадцяти-з-чимось річних айтішників."}
{"input_text":"Але зараз будівля була схожа на мавзолей. У нічній тиші офісу було щось виразно зловісне. Тиша здавалася важчою в місці, яке зазвичай було сповнене життя.","target_text":"Але зараз будівля радше скидалася на мавзолей. У тій нічній офісній мертвоті, видавалося, було щось виразно зловісне. Суцільна тиша там, де зазвичай кишить життя, завжди відчувається геть інакше."}
{"input_text":"Розум порожній, тіло на автопілоті, Тоні ступив на сусіднє робоче місце і виконав свій простий список завдань.","target_text":"Занурений у думки, підійшовши до чергового робочого місця, Тоні взявся відрухово виконувати свій звичний і нехитрий перелік завдань."}
{"input_text":"Перше - засунути стілець під стіл.","target_text":"Перше — засунути стілець під стіл."}
{"input_text":"Друге - прибрати залишки їжі. Порожні банки з-під чайного гриба, крихти домашнього веганського печива від Журні.","target_text":"Друге — прибрати залишки їжі. Порожні банки з-під комбучі, крихти фірмових веганських печив Journy."}
{"input_text":"Третє, і найголовніше: Більше нічого не чіпати.","target_text":"Третє, і найважливіше — не торкатися нічого зайвого."}
{"input_text":"Тоні підійшов до столу і взяв тарілку. Її порцеляна була вимазана залишками курячого пармезану. Тоні витрусив її у смітник на своїй станції. Він впустив тарілку і приладдя в пластикову діжку. Потім він подивився на решту столу.","target_text":"Тоні підійшов до столу й підібрав тарілку. Порцеляна була вимазана рештками курки з пармезаном. Він струсив залишки в смітник на своєму візку. Кинув тарілку й прибори у пластиковий контейнер. Потім кинув оком на решту столу."}
{"input_text":"Велетенський монітор був вкритий пилом, краї обклеєні безглуздими наліпками. Купа паперів була розкидана по композитній робочій поверхні. Навіть стілець (фюзеляж з пластику, який коштував 2800 доларів - Тоні подивився) був перекошений, одна з його численних регулювальних ручок звисала з розетки.","target_text":"Велетенський монітор був вкритий пилом, на краях були поналіплювані всякі нісенітні наліпки. Поверхня з композитного каменю вся була завалена паперами. Навіть стілець (якийсь переплетений пластиковий каркас, за який віддали — Тоні спеціально цікавився — 2800 доларів) стояв криво, одна з його численних регулювальних ручок безпорадно звисала з гнізда."}
{"input_text":"Сцена волала до Тоні, щоб він поправив її - навіть один натиск на пульверизатор міг би творити чудеса.","target_text":"Усе це просто-таки закликало Тоні з його візком для прибирання на поміч — усього-на-всього легенький пшик мийного засобу сотворив би дива."}
{"input_text":"Але Тоні не звернув на це уваги. Він методично повернувся до свого візка і покотився до наступного.","target_text":"Але в Тоні навіть у думці такого не було. Спроквола повернувся до візка й покотив його собі далі."}
{"input_text":"Один сорок один готовий. Залишилося 170.","target_text":"Сто сорок один позаду. Сто сімдесят попереду."}
{"input_text":"Команда з обслуговування «Журні» була непохитна щодо правил для Тоні та його колег. Засунь стілець. Прибери за собою їжу. В іншому - нічого не чіпати.","target_text":"Фасиліті-менеджмент Journy визначив чіткі правила для Тоні та його колег. Засунь стілець, прибери їжу — і більше нічого не чіпай."}
{"input_text":"Нічого.","target_text":"Нічого."}
{"input_text":"Не чіпай жодних паперів на столах, навіть якщо вони згорнуті в вату - це можуть бути життєво важливі технологічні специфікації.","target_text":"Не бери до рук жодних паперів, навіть якщо вони зім’яті в клубок — це можуть бути цінні технологічні розробки."}
{"input_text":"Не змінюйте налаштування стільця, коли повертаєте його на місце - інженери-програмісти неймовірно прискіпливі до ергономіки.","target_text":"Не змінюй налаштувань стільця, коли повертатимеш його на місце — розробники програмного забезпечення мають специфічні вподобання щодо ергономіки."}
{"input_text":"І за жодних обставин, ніколи, навіть не думайте про те, щоб торкатися клавіатури.","target_text":"І під жодним оглядом, ніколи й нізащо навіть не думай торкатися клавіатури."}
{"input_text":"Не те, щоб Тоні це хвилювало. Він працював у всіх типах офісів, які тільки можна уявити. які тільки існували. У більшості з них були свої особливості. Якщо вже на те пішло, то правила «Журні» лише полегшували роботу.","target_text":"Не те щоб Тоні то якось обходило. Він працював у всіх можливих типах офісів, і чи не в кожному були свої дивацтва. Коли вже так пішлося, правила Journy лише спрощували йому роботу."}
{"input_text":"Коли Тоні почав працювати в офісі Джорні, він припускав, що він такий самий, як і решта стартапів. Простий додаток, мультяшний логотип, багатий білий хлопчик на чолі.","target_text":"Коли Тоні тільки-но влаштувався до Journy в офіс, йому здалося, що це якийсь там черговий типовий стартап: стильний застосунок, мультяшний логотип і багатенький білошкірий жевжик на чолі."}
{"input_text":"Але Тоні дізнався, що Journy трохи відрізнявся від інших. Він був завалений грошима - навіть за стандартами Сан-Франциско. Тоні працював у багатьох гарних технологічних офісах, але в «Журні» розкіш виходила на новий рівень.","target_text":"Але Journy, як незабаром виявив Тоні, таки дещо відрізнявся від інших. Грошей у нього було  хоч греблю гати, навіть як на мірки Сан-Франциско. Тоні працював у багатьох непоганих офісах технологічних стартапів, але Journy зі своєю пишністю перевершував усі."}
{"input_text":"Ще більш дивовижним було те, як Журні просочився у повсякденне життя Тоні. Він бачив зелені картингові візки та велосипеди компанії по всьому району затоки - навіть біля будинку своєї сестри у Фремонті. Їхня реклама була невідворотною: на BART, на телебаченні, в Інтернеті. Тоні ніколи не зустрічався з генеральним директором «Журні», але бачив його обличчя всюди. На обкладинках журналів, у місцевих новинах і, звісно, розклеєне по всьому офісу.","target_text":"Ще більше вражало те, наскільки Journy проник у повсякденне середовище Тоні. Зелені картинги та велосипеди компанії можна було побачити по всьому району затоки, навіть біля будинку сестри Тоні у Фрімонті. Від їхньої реклами було неможливо сховатися: у метро, по телевізору, в інтернеті. І хоча Тоні ніколи особисто не зустрічав гендиректора Journy, бачив його обличчя скрізь — на обкладинках журналів, у місцевих новинах і, звісно, розклеєним на стінах цього, власне, офісу."}
{"input_text":"Звісно, для роботи Тоні це не мало жодного значення. Але він вигравав, якщо компанія затримувалася довше, ніж деякі інші.","target_text":"Звісно, для роботи Тоні то все не мало жодного значення. Але все ж йому було цікаво, чи протримається ця компанія довше, ніж як то зазвичай бувало з іншими."}
{"input_text":"Готово 162. Залишилося 149.","target_text":"Сто шістдесят два позаду. Сто сорок дев’ять попереду."}
{"input_text":"Штаб-квартира Джорні була організована у стилі відкритого планування, який став стандартним для Сан-Франциско. Це було повітряне, постіндустріальне складське приміщення. Робочі місця були розміщені довгими впорядкованими рядами. Планування було з прямими кутами та прямими лініями, легко орієнтуватися. Тоні пішов знайомим шляхом, проходячи повз столи, виконуючи свої завдання в неквапливому темпі.","target_text":"Штаб-квартира Journy була спроектована у відкритому стилі, що став стандартом у Сан-Франциско. Просторий постіндустріальний лофт. Робочі місця розташовані в довгих, акуратних рядах. Усе під ідеальними кутами, у рівнесеньких лініях, загубитися просто неможливо. Тоні звикло рухався рядами, проходячи повз столи, у неквапливому темпі виконуючи свою роботу."}
{"input_text":"Спорожнити пивний келих.","target_text":"Випорожнити пивний келих."}
{"input_text":"Зішкребти зі столу чіпси з капусти. Засунути стілець.","target_text":"Зішкребти капустяні чипси зі столу. Засунути стілець."}
{"input_text":"Далі.","target_text":"Далі."}
{"input_text":"Після столів Тоні рушив до кухні на своєму поверсі. Він провів ганчіркою над широкими прилавками з переробленого скла, між блискучими кранами, повз миски зі свіжими фруктами, над італійською кавоваркою для еспресо. Він витирав пил з величезних полиць комори, повних вишуканих закусок з вигадливими назвами під брендом Journy: «Гранола «Йди своїм шляхом», «Суміш “Нестандартна стежка”.","target_text":"Покінчивши зі столами, Тоні рушив до кухні на відведеному йому поверсі. Протер ганчіркою широкі стільниці з переробленого скла, провів нею між блискотливими кранами, повз миски зі свіжими фруктами, по італійській кавомашинці. Витер пил з величезних полиць у коморі, де зберігалися контейнери, доверху наповнені вишуканими снеками з вигадливими назвами в стилі Journy, як ось гранола «Йди своїм шляхом», або мікс «Невторована стежка»."}
{"input_text":"Тоні перевірив годинник: 3:25 ранку. Час рушати.","target_text":"Тоні глянув на годинник: 3:25 ночі. Час рухатися далі."}
{"input_text":"Тоні штовхнув свою станцію в широкий коридор, прямуючи до свого останнього завдання цієї ночі. Офіси Журні були організовані навколо атріуму, який вертикально проходив через центр будівлі. Тоні рушив уздовж одного краю атріуму, зазираючи через скло висотою до пояса, що проходило вздовж нього. Звідси він міг дивитися вниз, у центральний двір.","target_text":"Він покотив візок широким коридором, прямуючи до свого останнього завдання на ту ніч. Офіси Journy були спроєктовані довкола атріуму, який вертикально пронизував усю будівлю. Тоні простував одними краєм атріуму, ковзаючи поглядом скляними перегородками заввишки до пояса, які тягнулися вздовж. Відтіля відкривався вид на внутрішній дворик."}
{"input_text":"У світлий час доби внутрішній двір був центром штаб-квартири Журні: широка площа, заповнена столами, рослинами, творами мистецтва та постійним гудінням оптимістичних розмов.","target_text":"У світлий час доби внутрішній дворик був серцем штаб-квартири Journy: простора площа, повна столиків, насаджень, мистецьких інсталяцій та невгавного гомону життєрадісних розмов."}
{"input_text":"Зараз, як і решта будівлі, атріум дрімав. Крізь розсувну скляну стелю пробивався повний місяць, заливаючи подвір'я неземним сяйвом. Тоні шукав своїх колег на нижніх поверхах, але нікого не побачив.","target_text":"Тепер, як і решта будівлі, атріум поринув у сон. Повний місяць пробивався крізь висувну скляну стелю, заливаючи дворик примарним сяйвом. Тоні визирнув на нижні поверхи, виглядаючи колег, але не побачив нікого."}
{"input_text":"Тоні відійшов у дальній кут будівлі, підштовхнувши свою станцію до єдиного непримітного ліфта. Ліфт був звичайний і без жодних позначок, ніби його навмисно прибрали з дороги. Єдиною ознакою його важливого призначення був портрет, що висів поруч.","target_text":"Він рушив у дальній кут будівлі, штовхаючи перед собою візок для прибирання, поки не дістався єдиного непримітного ліфта. Ліфт той був простий, без жодних позначень, немов навмисно захований якомога далі з очей. Єдиним натяком на його важливе призначення був портрет, що висів поруч."}
{"input_text":"Обличчя Тревора Кэнона дивилося на Тоні з темряви.","target_text":"З темряви в Тоні втупилося обличчя Тревора Кенона."}
{"input_text":"Кэнон був генеральним директором і засновником журналу «Журні». Якщо вірити обкладинкам журналів, він був візіонером, що стояв за найгарячішим стартапом на планеті. Кожна деталь компанії належала Canon - від столів і кранів, які Тоні щойно витратив на прибирання дві години, до зелених велосипедів, які тепер роз'їжджали по району, де мешкала його сестра. Усе це привело до однієї людини. Навіть м'ячики для пінг-понгу, подумав Тоні.","target_text":"Кенон був генеральним директором і засновником Journy. Якщо вірити журнальним заголовкам, то саме він був тим візіонером, який стояв за найгарячішим стартапом планети. Усе довкола від найменшої деталі належало Кеноновій вотчині — від столів та кранів, які Тоні донедавна цілих дві години драїв, до зелених велосипедів, що тепер заполонили район його сестри. Усе врешті-решт зводилося до однієї людини. Навіть м’ячики для пінг-понгу, подумав Тоні."}
{"input_text":"Портретний вираз обличчя Кэнона був стоїчним, його чорне волосся коротко підстрижене. Його шкіра була блідою і примарною, привертаючи увагу до яскраво-синіх очей. Вони випромінювали з портрета дивну інтенсивність.","target_text":"На портреті Кенон мав незворушний вигляд, з коротко підстриженим чорним волоссям. Його шкіра видавалася якоюсь блідою, мов у привиду, що тільки підкреслювало пронизливий блиск блакитних очей. Вони з якоюсь моторошною інтенсивністю променіли з портрета."}
{"input_text":"Тоні виявив, що дивиться на портрет довше, ніж планував, він завжди вважав його тривожним. Очі Канона були єдиним супутником Тоні у безлюдному офісі, їхній холодний, переливчастий блакитний колір прорізав навколишню темряву, наче лід.","target_text":"Тоні зловив себе на думці, що затримав погляд на портреті дещо довше, ніж збирався, той завжди його непокоїв. Часами в нього з’являлося таке почуття, ніби в тому безлюдному офісі єдиним компаньйоном йому залишилися ці крижані Кененові очі, що мов лід пронизували довколишню темряву."}
{"input_text":"Тоні перевірив годинник. Була рівно 3:30.","target_text":"Він поглянув на годинник. Рівно 3:30."}
{"input_text":"Він натиснув кнопку дзвінка. За мить двері відчинилися, і Тоні вкотив свою станцію всередину, схопивши бейдж, що висів у нього на поясі. Бейдж був частиною додаткового протоколу безпеки Тоні. Він активував ліфт лише на короткий проміжок часу: від 3:30 до 3:35 ранку.","target_text":"Тоні натиснув кнопку виклику. За мить двері відчинилися, і він вкотив візок усередину, схопивши бейдж, що теліпався на поясі. Бейдж був частиною додаткового протоколу безпеки, даючи змогу викликати ліфт лише в короткий проміжок часу: з 3:30 до 3:35 ранку."}
{"input_text":"Тоні провів бейджем по чорному зчитувачу карток. Той спалахнув зеленим кольором і подав звуковий сигнал, який відлунням пролунав у тихому офісі.","target_text":"Тоні провів бейджем по чорному зчитувачу карток. Той спалахнув зеленим і пискнув, звук луною прокотився порожнім офісом."}
{"input_text":"Двері зачинилися. Ліфт плавно піднявся.","target_text":"Двері зачинилися. Ліфт плавно рушив угору."}
{"input_text":"Він привіз Тоні до найвіддаленішої частини штаб-квартири «Журні». Шостий поверх являв собою кубоподібну споруду зі сталі та скла, прикріплену до одного з квадратів даху будівлі. Тут містився особистий кабінет Тревора Кенна та невелике фойє. Ззовні була розкішна тераса на даху з гідромасажною ванною, мокрим баром, вогнищем і грилем на пропані. Тоні чув, що Кеннон називав це місце своїм «святилищем».","target_text":"За мить Тоні вже був у найвіддаленішій частині штаб-квартири Journy. Шостий поверх становив собою кубоподібну споруду зі сталі та скла, прикріплену до одного з кутів даху будівлі. Там містився особистий кабінет Тревора Кенона й невелике фоє. Зовні — розкішна тераса на даху з джакузі, мокрим баром, місцем для вогнища й газовим грилем. Тоні якось чув, що Кенон любив називати це місце своїм «святилищем»."}
{"input_text":"Двері відчинилися, і Тоні ступив у скромне фойє святилища. Стеля була пофарбована в яскраво-зелений колір. Підлога була з полірованого твердого дерева. Праворуч від Тоні, крізь скло від підлоги до стелі, відкривався сліпучий вид на центр Сан-Франциско - картину затіненого туманом світла, затуманеного тінями.","target_text":"Двері ліфта відчинилися, і Тоні ступив у скромне фоє святилища. Стеля була пофарбована у яскравий фірмовий зелений колір Journy. Підлога була з відполірованого дерева. Праворуч вікна заввишки від підлоги до стелі відкривали захопливий вид на центр Сан-Франциско: на затьмарене сяйво нічного міста, яке заледве пробивалося з густого туману."}
{"input_text":"Прямо перед ним офіс компанії Canon охороняли високі двері з прозорого скла. Крізь мороз Тоні побачив світло, що світилося в офісі Кэнона, з країв дверей розливалося жовте світло.","target_text":"Просто перед ним дорогу до кабінету Кенона перегородили височезні двері з матового скла. Крізь напівпрозору шибу Тоні розгледів там усередині світло, вузенька жовта смужка просочувалася з країв дверей."}
{"input_text":"Тоні чітко наказав прибрати приватну святиню Тревора Кэнона. Якщо світло в кабінеті Кэнона було вимкнене, Тоні міг вільно виконувати короткий контрольний список завдань.","target_text":"Тоні мав чіткі інструкції щодо прибирання приватного святилища Кенона. Якщо світло в кабінеті було вимкнене, Тоні міг вільно братися за короткий перелік завдань."}
{"input_text":"Але іноді Кэнон затримувався на всю ніч. За жодних обставин Тоні не мав права його турбувати. Якщо Тоні бачив світло в офісі Кэнона, його накази були залізобетонними: «Повертайся в ліфт і їдь».","target_text":"Але, бувало, Кенон засиджувався до ночі. За жодних обставин не можна було його турбувати. Якщо в кабінеті горіло світло, наказ був чіткий та однозначний: повертатися в ліфт і йти геть."}
{"input_text":"На практиці це траплялося рідко. За весь час роботи Тоні бачив світло лише двічі.","target_text":"На практиці таке траплялося вкрай рідко. За весь час роботи Тоні бачив світло в кабінеті лише двічі."}
{"input_text":"Сьогоднішній вечір став третім.","target_text":"Сьогодні — втретє."}
{"input_text":"Тіло Тоні почало автоматичний поворот назад до ліфта. Часу на те, щоб зробити себе дефіцитним, було обмаль.","target_text":"Його тіло машинально розвернулося назад до ліфта. Час чимдуж звідти зникнути."}
{"input_text":"Але коли він повернувся, його очі впали вниз, зачепившись за тонку смужку світла під дверима Кэнона.","target_text":"Проте, обертаючись, він опустив погляд вниз, вловивши ниточку світла під Кеноновими дверима."}
{"input_text":"І тоді він побачив це. Кров.","target_text":"Аж тут… Кров."}
{"input_text":"Підлогою фойє просочувалася вузька серпантинна червона доріжка. Вона розтікалася по світлих дерев'яних дошках, наче темний Ніл по заплавах.","target_text":"Чорно-бордовий слід зміївся підлогою фоє, розтікаючись світлим паркетом, немов темний Ніл розливаючись заплавами."}
{"input_text":"Очі Тоні простежили за кривавим слідом, який вів до дверей кабінету Канона і зникав під ними.","target_text":"Очі Тоні відстежили той кривавий слід до дверей кабінету Кенона, де він зникав під порогом."}
{"input_text":"Його перша думка була простою. Трясця.","target_text":"Перша думка була доволі проста. Трясця."}
{"input_text":"Його інстинкт втечі кричав: Тікай. Повернутися в ліфт. Уявити, що він нічого не бачив.","target_text":"Інстинкт утечі кричав: «Ноги в руки! Сідай у ліфт. Уважай, що тобі привиділося»."}
{"input_text":"Але він не рухався. Він вдихав тишу, дивлячись на кров на підлозі. Його розум розгортав наслідки.","target_text":"Але Тоні й пальцем не поворухнув. Він чув у тиші власне дихання, й надалі витріщаючись на кров на підлозі. У голові йому розгорталися подальші наслідки."}
{"input_text":"До чого привела кров?","target_text":"До чого саме вела ця кров?"}
{"input_text":"Що, як Кенон був поранений, а Тоні не допоміг йому?","target_text":"Що, як Кенон травмувався, а Тоні не став допомагати?"}
{"input_text":"Тоні мав бейджик у ліфті. Вони б знали, що він був у сховищі Кенона. Вони б побачили сліди крові. Його неможливо було не помітити. Вони б знали, що він проігнорував його.","target_text":"Він уже скористався бейджем. Вони знатимуть, що Тоні був у святилищі Кенона. Вони зразу помітять кривавий слід. Його неможливо не помітити. Вони знатимуть, що Тоні просто знехтував ним."}
{"input_text":"Залишивши позаду свою камеру, Тоні стиснув щелепу і поповз вперед. З кожним кроком тривога все глибше проникала в його нутро. З кабінету Кенона не долинало жодного звуку.","target_text":"Залишивши візок позаду, Тоні зціпив зуби й обережно пошкандибав уперед. З кожним кроком тривога все глибше проникала в його нутро. З кабінету Кенона не долинало ані звуку."}
{"input_text":"Тоні потягнувся до дверної ручки і смикнув: Двері були відчинені.","target_text":"Тоні потягнувся до ручки дверей і смикнув: не замкнено."}
{"input_text":"Обережно, по сантиметру, він штовхнув двері.","target_text":"Обережно, дюйм за дюймом, він прочинив двері."}
{"input_text":"Тіло Тревора Кэнона було розкидане по підлозі.","target_text":"На підлозі розпростерлося тіло Тревора Кенона."}
{"input_text":"Кэнон лежав на спині. Його руки були розкинуті в безглуздій позі, ноги були спрямовані до Тоні, голова закинута набік.","target_text":"Кенон лежав горілиць. Його руки були безвольно, абияк розкинуті, ноги дивилися в бік Тоні, голова відкинута набік."}
{"input_text":"Тоні скривився, але змусив себе йти вперед. Він пішов по кривавому сліду, який вів до обличчя Канона.","target_text":"Тоні скривився, насилу ступивши крок уперед. Поглядом прослідкував за кривавим слідом, поки той не привів його до обличчя Кенона."}
{"input_text":"Яскраво-блакитні очі Кенона дивилися на нього, порожні і неживі. А між ними лежав єдиний круглий отвір від кулі, червоний, як рубін, і наповнений кров'ю.","target_text":"Яскраво-блакитні очі Кенона дивилися просто на нього — порожні, позбавлені життя. А між ними виднівся єдиний круглий отвір від кулі, червоний, мов рубін, і наповнений кров'ю."}
{"input_text":"*","target_text":"*"}
{"input_text":"*","target_text":"*"}
{"input_text":"З досвіду Маккензі Клайда, існувало рівно два способи боротьби з багатим мудаком.","target_text":"З досвіду Маккензі Клайд, існувало тільки два способи вести справу з заможними покидьками."}
{"input_text":"Перший спосіб був універсальним. Він застосовувався до всього спектру представників роду багатих мудаків: керівники компаній, спортсмени, актори та впливові особи, хедж-фондисти з маленькими членами, хірурги з комплексом бога, члени Ліги Плюща, що фінансуються з трастових фондів.","target_text":"Перший метод був універсальний. Він підходив для всього спектру представників заможних покидьків: генеральних директорів, спортсменів, акторів та інфлюенсерів, хедж-фондових ділків з мікроскопічною гідністю, хірургів з комплексом бога, розбещених синків з Ліги Плюща тощо."}
{"input_text":"Лестощі.","target_text":"Лестощі."}
{"input_text":"Ключ, знав Маккензі, полягав у тонкощах. Треба було лестити мудакам так, щоб вони не здогадувалися, що їм лестять. Тільки повним ідіотам подобається, коли їм потурають.","target_text":"Секрет, як знала Маккензі, полягав у тонкощах. Треба було лестити покидькові так, щоб той навіть не усвідомлював, що йому лестять. Лише повні ідіоти насолоджуються відвертим підлабузництвом."}
{"input_text":"Будь-які лестощі давалися Маккензі нелегко. Але через професійну необхідність вона взяла їх на озброєння як зброю у своєму арсеналі.","target_text":"Лестощі ніколи не давалися Маккензі легко. Але професія в неї була така, що довелося додати цю зброю до свого арсеналу."}
{"input_text":"Другий метод боротьби з багатим мудаком був далеко не універсальним.","target_text":"Другий метод вести справу з багатими покидьками був далеко не універсальний."}
{"input_text":"Це була ретельно відпрацьована техніка, яку Маккензі розробила з географічної, а також професійної необхідності. Маккензі виявив, що вона унікально підходить для дуже специфічного різновиду багатих мудаків: молодих, титулованих, надзаможних братів-технологів сучасного Сан-Франциско.","target_text":"Це була ретельно вивірена техніка, яку Маккензі розробила не тільки через професійну, а й через географічну необхідність. Особливо гарно, як виявила Маккензі, цей метод підходить для вкрай специфічного різновиду заможних покидьків — молодих, самозакоханих, непристойно багатих айтішників сучасного Сан-Франциско."}
{"input_text":"Саме про цей другий метод роздумувала Маккензі, йдучи за офіціанткою по блискучій дерев'яній підлозі «Батареї». The Battery був приватним соціальним клубом у Сан-Франциско, архетипічним для технологічної індустрії: дорогим, ексклюзивним і абсолютно позбавленим самосвідомості. Маккензі ненавиділа його.","target_text":"Саме той другий метод крутився Маккензі на думці, коли вона прямувала услід за хостес блискучою дерев’яною підлогою клубу «Бетері». «Бетері» був приватним світським клубом у Сан-Франциско, вельми типовим для тех-індустрії: дорогим, ексклюзивним і повністю позбавленим самосвідомості. Маккензі його ненавиділа."}
{"input_text":"Вона зробила довгі кроки до бару «Батареї», смердючого простору, наповненого полірованим бетоном і рекультивованим деревом, з кабінками, оббитими шкіряними «Честерфілдами» з ворсинками. Вона ігнорувала погляди, що кидалися в її бік. Вона знала, що більшість із них були викликані простою аномалією: інстинктивною цікавістю, яка виникає від чогось незвичного у звичному середовищі.","target_text":"Вона впевненими широкими кроками зайшла до барної зони «Бетері» — затишного простору, оздобленого полірованим бетоном та регенерованою деревиною, з шкіряними честерфілдами вздовж стін. Маккензі не зважала на здивовані погляди, що зупинялися на ній. Більшість з них, вона усвідомлювала, породило звичайнісіньке почуття аномалії — інстинктивна цікавість до чогось, що не вписується у повсякденне середовище."}
{"input_text":"Не те, щоб це робило погляди більш приємними. Але через кілька десятиліть вона навчилася з ними жити. Маккензі була дуже високою жінкою.","target_text":"Не те щоб від того усвідомлення ті погляди ставали приємнішими. Але за кілька десятиліть вона вже з ними дещо звиклася. Маккензі була дуже високою жінкою."}
{"input_text":"Кевін Райтер чекав у кутовій кабінці, втупившись у свій телефон. Господиня вказала йому на нього і вислизнула, залишивши Маккензі наодинці з собою, щоб дочекатися її приходу.","target_text":"Кевін Райтер чекав за кутовим столиком, втупившись у телефон. Хостес тицьнула на нього й шмигнула геть, тож далі Маккензі мусила йти сама."}
{"input_text":"«Привіт, Кевіне». Кевін підняв очі, розгублено мружачись. «Хто ти?» «Маккензі Клайд». Кевін моргнув їй. «Ти дуже висока.» «Вища за тебе». Маккензі кинула сумку в порожню частину кабінки. Вона плюхнулася поруч. Кевін насупився. «Я повинен був зустрітися з Ребеккою». Маккензі сіла на своє місце. «Ребекка не прийде. «Що ти маєш на увазі, вона не прийде?»","target_text":"— Привіт, Кевіне. Кевін підвів очі, примружився. — Ви хто? — Маккензі Клайд. Кевін кліпнув. — Ви дуже висока. — Вища за вас. — Маккензі кинула сумку на вільне місце на дивані й плюхнулася поруч. Кевін насупився. — Я мав зустрітися з Ребеккою. Маккензі вмостилася зручніше. — Ребекка не прийде. — Тобто — не прийде?"}
{"input_text":"«Вони прислали мене замість неї.»","target_text":"— Вони послали мене замість неї."}
{"input_text":"«Ребекка знає про це?» «Так.»","target_text":"— А Ребекка в курсі? — Авжеж."}
{"input_text":"«То ти працюєш з нею в «Хаммерсміт Венчур»?» «Так.","target_text":"— Тобто ви працюєте з нею в Hammersmith Venture? — Так. Кевін звузив очі. — Ви партнер?"}
{"input_text":"Очі Кевіна звузилися. «Ти партнер?» Маккензі нахилила голову набік. «Не зовсім.»","target_text":"Маккензі схилила голову вбік. — Не зовсім."}
{"input_text":"«Тоді інший адвокат». Кевін похитав головою. «Я ж казав вам, хлопці. мільйон разів: Я не для того пішов у «Х.В.», щоб мені пхали в горлянку юриста.» «Я не юрист». Маккензі зробив паузу. «Ну, не зовсім». Кевін принюхався. «Слухай, я не роблю сюрпризів».","target_text":"— Отже, ще одна юристка. — Кевін похитав головою. — Я ж вам уже мільйон разів казав: я HV не для того вибирав, щоб мені правовими питаннями морочили голову. — Я не юристка. — Маккензі зробила паузу. — Ну, не зовсім. Кевін пирхнув. — Слухайте, я не люблю несподіванок."}
{"input_text":"«Перевір свою електронну пошту», - сказала Маккензі. «Там буде щось від Роджера».","target_text":"— Перевірте пошту, — сказала Маккензі. — У вас там має бути лист від Роджера."}
{"input_text":"Кевін завагався, почувши ім'я. «Він прислав мене», - сказав Маккензі, махнувши рукою. «В електронному листі все пояснюється».","target_text":"Кевін завагався, почувши ім’я. — Він мене прислав, — пояснила Маккензі, махнувши офіціанту рукою. — У листі все є."}
{"input_text":"Кевін відкрив телефон, поки Маккензі переглядав меню. Підійшов офіціант у формі. На ній були підтяжки. «Напої?»","target_text":"Кевін дістав телефон, поки Маккензі переглядала меню. До них підійшов офіціант у формі. З підтяжками. — Що бажаєте?"}
{"input_text":"«Манхеттен». Кевін говорив, не відриваючи очей від телефону. «Дунівей». Вгору. Скло з льодом. Легкий вермут. Тримайте закрутку на обідку. Не дозволяйте йому торкатися «Дунівея».","target_text":"— «Манхеттен», — мовив Кевін, не відриваючи очей від телефону. — З «Дьюнівею». Охолоджений. У склянці для віскі. Трішечки вермуту. І ще скруточку лимонної цедри, але так, щоб вона не торкалася напою."}
{"input_text":"«Дуже добре.» Офіціант повернувся до Маккензі. «А вам?» Вона подала йому меню. «Склянку білого.»","target_text":"— Чудово. — Офіціант звернувся до Маккензі. — А для вас? Вона простягнула йому меню. — Келих білого."}
{"input_text":"«Якісь побажання?»","target_text":"— Маєте вподобання?"}
{"input_text":"«Все, що не в коробці». Офіціант посміхнувся і пішов геть.","target_text":"— Будь-яке, але бажано не з якогось пакета."}
{"input_text":"Кевін закінчив з телефоном. «Роджер сказав, що ти забереш це зі столу Ребекки.","target_text":"Офіціант усміхнувся й плавно відійшов. Кевін відклав телефон. — Роджер пише, що ти перебираєш цю справу в Ребекки."}
{"input_text":"«Так і є.","target_text":"— Саме так."}
{"input_text":"«Але це все, що він сказав. Він не назвав причину.»","target_text":"— На тому все. Навіть не пояснив, чому."}
{"input_text":"Маккензі знизав плечима. «Роджер не дуже любить пояснюватися.» Кевін посунувся на своєму місці, насупившись. Він носив обтислий чорний V-подібний виріз,","target_text":"Маккензі знизала плечима. — Роджер не любить пояснюватися."}
{"input_text":"з тих, що видаються безкоштовно при відвідуванні кросфіту. Маккензі не впізнала логотип на нагрудній кишені: стрілка, спрямована вгору і вправо, пересічена ще однією напівлінією такої ж ширини.","target_text":"Кевін всівся зручніше, нахмурившись. На ньому був обтислий чорний светр з V-подібним вирізом, щось на кшталт такого светра видають безкоштовно за підписку в CrossFit. Маккензі не впізнала логотип на нагрудній кишені: стрілка вгору й праворуч, перетнута ще однією завширшки такою самою лінією."}
{"input_text":"«Чому ти замінюєш Ребекку? Я працювала з нею кілька місяців». «Так», - відповіла Маккензі. «У цьому й проблема».","target_text":"— Чому тебе поставили замість Ребекки? Я всі ці місяці пропрацював з нею. — Ага, — відповіла Маккензі. — У тому й проблема."}
{"input_text":"«У чому?»","target_text":"— У чому?"}
{"input_text":"«Минули місяці. Три з них, якщо бути точним. І цей позов досі не вирішено».","target_text":"— Минуло три місяці. А суд досі тягнеться."}
{"input_text":"Кевін насупився. «Це не моя вина». «Ні?»","target_text":"Кевін наїжачився. — То не моя провина."}
{"input_text":"«Ні, бляха-муха.» Кевін насупив брови. «Поговори з моїми сусідами. Це вони тут проблема.»","target_text":"— Ні? — Ні, трясця. — Кевін насупив брови. — Йди ліпше переговори з моїми сусідами. Вони тут проблема."}
{"input_text":"Кевін Рейтер був прототипом Пітера Пена, дорослого чоловіка-дитини, якого загубили на дитячому майданчику в Сан-Франциско, що не мав наслідків. Він був засновником фінтех-компанії, яка щойно закрила серію B, що зробило його статки на папері в кілька сотень мільйонів.","target_text":"Кевін Райтер був класичним Пітером Пеном — перерослим хлопчиськом, випущеним побавитися на обгородженому спеціально для таких, як він, дитячому майданчику, яким був Сан-Франциско. Він заснував свою фінтех-компанію, якій нещодавно вдалося залучити другий раунд інвестицій, зробивши його на папері володарем сотень мільйонів доларів."}
{"input_text":"Кевін також був символом останньої ітерації технологічного брата, який поєднав фальшивий оптимізм нової епохи Кремнієвої долини з беззастережним привілеєм старих грошей на Уолл-стріт. Десять років тому Кевін був би безпечно влаштований у буфонаді інвестиційного банку. Але тепер капітал перемістився на захід, і такі грошові гончаки, як Кевін, пішли за ним по сліду, виляючи хвостами.","target_text":"Кевін також уособлював останню ітерацію айтішника — типа, який поєднував новітній псевдооптимізм Силіконової долини з безсоромною привілейованістю волл-стрітських старих грошей. Ще десять років тому Кевін сидів би собі безпечно в якійсь інвестбанківській буфонаді. Але тепер капітал змістився на Захід, і грошові гончаки на кшталт Кевіна чкурнули вслід, радісно виляючи хвостами."}
{"input_text":"Hammersmith Venture, фірма Маккензі, інвестувала 72 мільйони доларів у компанію Кевіна Рейтера. Роджер Хаммерсміт, бос Маккензі, особисто контролював інвестиції. А оскільки гравітаційні закони корпоративної фізики вимагають, щоб лайно завжди котилося вниз, Маккензі опинилася в «Батареї», де їй було доручено донести реальність до людини, яка звикла створювати свою власну.","target_text":"Hammersmith Venture, компанія Маккензі, інвестувала 72 мільйони доларів у стартап Кевіна Райтера. Роджер Гаммерсміт, її бос, особисто курував угоду. А оскільки закони корпоративної фізики непохитні, і лайно завжди котиться вниз, тепер Маккензі мусила сидіти за столиком у «Бетері», намагаючись переконати чоловіка, який звик створювати власну реальність, нарешті зіткнутися з істинною."}
{"input_text":"Офіціант приніс напої. Маккензі зробила великий ковток білого вина, насолоджуючись знайомою кислинкою, що омивала її горло. Вона дивилася на кружечок лимона, що лежав на краю келиха Кевіна.","target_text":"Офіціант приніс напої. Маккензі зробила затяжний ковток білого вина, розсмаковуючи таку приємну знайому кислинку. Вона втупилася в скруточку лимона, притуленої до краю Кевінового келиха."}
{"input_text":"«Що означає «не зовсім»?» запитав Кевін. «Перепрошую?»","target_text":"— Що означає «не зовсім»? — запитав Кевін. — Перепрошую?"}
{"input_text":"Кевін спробував свій «Мангеттен». «Я запитав, чи ви юрист. Ви сказали «не зовсім». »","target_text":"Кевін скуштував свій «Манхеттен». — Я спитав, чи ви юристка. Ви відповіли: «Не зовсім»."}
{"input_text":"«Я ходив до юридичної школи. Я член колегії адвокатів. Я приєднався до юридичного відділу в Hammersmith Venture». Маккензі зробив ще один ковток. «Але ні, я не юрист».","target_text":"— Я закінчила юридичний факультет. Я член колегії адвокатів. Наразі працюю в юридичному відділі Hammersmith Venture. — Маккензі ще раз затягнулася. — Але ні, я не юристка."}
{"input_text":"«Тоді хто ви?»","target_text":"— Тоді хто ви?"}
{"input_text":"«Той, хто знаходить речі. Вирішує проблеми». Маккензі зробив паузу. «Як ця».","target_text":"— Та, хто знаходить рішення. Розв’язує проблеми. — Маккензі зробила паузу. — Як-от цю."}
{"input_text":"«То ти вирішуєш проблеми».","target_text":"— То ви з тих, хто завалюється з пістолетом і все «розрулює»."}
{"input_text":"Маккензі тонко посміхнулася. «Це не HBO». Вона покопалася у своїй сумці і вийшла з візитною карткою, передавши її Кевіну. Він прочитав текст вголос. «Маккензі Клайд. Директор з розслідувань». Рельєфний текст віддзеркалювався у відкаліброваному світлі акумулятора. Маккензі кивнув. «Саме так». Кевін насупився. «Я все ще не знаю, що це означає. Це нічого не означає, подумала Маккензі. Її титул був розпливчастим протягом п'яти років, що вона грала цю роль. І їй, і Роджеру Хаммерсміту так подобалося.","target_text":"Маккензі легенько всміхнулася. — Це вам не HBO. Вона полізла до сумки й дістала візитку, простягнувши її Кевіну. Той прочитав уголос: — Маккензі Клайд. Директорка розслідувань. Тиснені літери відблискували в ретельно підібраному світлі «Бетері». Маккензі кивнула. — Саме так. Кевін насупився. — Досі не збагну, що це означає. «По-правді кажучи, нічого», — подумала Маккензі. Її посада завжди була такою туманною — усі ті п’ять років, що вона займала цю роль. І вона, і Роджер Гаммерсміт вважали за краще, щоб так було й надалі."}
{"input_text":"«Коли одна з портфельних компаній Hammersmith Venture заплутується в особливо колючому вузлі, я знаходжу спосіб його розв'язати». Маккензі втупився в стіл. «Як я вже казав: я вирішую проблеми.» «Тож Роджер доручив тобі цю справу, бо вважає, що її треба вирішити». «Роджер доручив мені цю справу, тому що це має закінчитися. Роджер налаштований на вашу компанію. Ось чому він так стурбований примарою цього огидного судового процесу. Це погано для вас, погано для вашої компанії, погано для нашої фірми». Маккензі відсьорбнула вина. «Роджер відправив мене сюди, щоб я виконувала свою роботу:","target_text":"— Коли котрась з компаній, у які вклала гроші Hammersmith Venture, попадає на слизьке, я знаходжу спосіб її з того слизького вивести, — мовила Маккензі, вп’явшись очима в Кевіна. — Як я й казала: я розв’язую проблеми. — Тобто Роджер доручив вам ту справу, бо вважає, що проблема потребує розв’язку. — Роджер доручив мені ту справу, бо з нею вже давно треба було покінчити. Роджер має великі плани щодо вашої компанії. Саме тому його так непокоїть привид цього паскудного позову. Це шкодить вам, шкодить вашій компанії, шкодить нашій фірмі. — Маккензі відсьорбнула вина. — Роджер послав мене сюди зробити свою роботу: щоб усе це кануло в забуття."}
{"input_text":"Зробити так, щоб усе це припинилося».","target_text":"Кевін стиха хмикнув."}
{"input_text":"Кевін низько пирхнув. «І як ти збираєшся це зробити? «Мировою угодою.","target_text":"— І що ви пропонуєте? — Піти на врегулювання."}
{"input_text":"«Ні.» Усе обличчя Кевіна спохмурніло, він важко впустив свою склянку на стіл. «Я казав Ребекці тисячу разів: Я не піду на мирову».","target_text":"— Ні. — Обличчя Кевіна різко спохмурніло, він з грюкотом впустив келих на стіл. — Я тисячу разів казав Ребеці: я не збираюся домовлятися."}
{"input_text":"Маккензі підняв руку. «Послухай...» Але Кевін обірвав її.","target_text":"Маккензі піднесла руку. — Послухайте… Але Кевін перебив її."}
{"input_text":"«Мої сусіди - купка скигліїв. Вони не хочуть","target_text":"— Мої сусіди — купка скигліїв. Їх не цікавить ніяке врегулювання. Вони хочуть мене до нитки обідрати."}
{"input_text":"домовлятися. Вони хочуть висмоктати з мене всю кров.» «Стоп...»","target_text":"— Годі… Кевін грюкнув пальцем по столу."}
{"input_text":"Кевін ткнув пальцем у стіл. «Я хочу подати зустрічний позов. Я хочу подати на них до бісового суду.»","target_text":"— Я хочу подати зустрічний позов. Та я затягаю їх по клятих судах."}
{"input_text":"«Стоп», - сказала Маккензі.","target_text":"— Годі, — сказала Маккензі."}
{"input_text":"Вона перевела подих і вгамувала наростаюче роздратування. Дотримуватися плану гри, подумала вона. «Я говорила з Ребеккою. Я говорила з сусідами. Я знаю про всі ці суперечки. Але саме тому я тут. Я придумав дещо, що зробить усіх щасливими».","target_text":"Вона глибоко вдихнула, притлумлюючи своє щораз більше роздратування. «Дотримуйся плану»,  — нагадала собі. — Я вже говорила з Ребеккою. Говорила з сусідами. Вдосталь наслухалася усіх цих чвар. Саме тому я тут. Я підготувала щось таке, що всіх влаштує."}
{"input_text":"Кевін розвіявся, але лише трохи. «Я не знаю.» «Слухай, Кевіне, давай на секунду зменшимо масштаб». Маккензі відкинувся","target_text":"Кевін трохи розслабився, але зовсім трохи. — Навіть не знаю."}
{"input_text":"на ворсисту оббивку кабінки. «Твоя компанія росте як на дріжджах. Ти щойно закрив серію B».","target_text":"— Послухайте, Кевіне, погляньмо на картину цілком. — Маккензі відкинулася на м’яку оббивку дивана. — Ваша компанія росте, як на дріжджах. Ви щойно залучили нові інвестиції."}
{"input_text":"Кевін знизав плечима. «І що?»","target_text":"Кевін знизав плечима."}
{"input_text":"«Це був монстр-раунд. Деякі з найбільших венчурних інвесторів. Включно з нами.»","target_text":"— Ну й що? — Масштаби вражають. Деякі з найбільших венчурних фондів. У тому й ми."}
{"input_text":"«Напевно.»","target_text":"— Ну, припустімо."}
{"input_text":"«Ви також на порозі величезного партнерства. Я не називатиму назву банку, але...»","target_text":"— До того ж ви на порозі підписання величезного партнерства. Не буду називати банк, але…"}
{"input_text":"Кевін підняв брови. «Звідки ти це почув?»","target_text":"Кевін звів брови. — Звідки ви знаєте?"}
{"input_text":"«Роджер мені довіряє», - сказав Маккензі. «Угода буде великою.","target_text":"— Роджер мені довіряє, — сказала Маккензі. — То буде гучна угода. Від преси не відіб’єтеся, еге?"}
{"input_text":"Багато преси, так?» Ще один потиск плечима. «І що?»","target_text":"Кевін знову знизав плечима. — Ну й що?"}
{"input_text":"«А те, що у вас відбувається набагато більше лайна, ніж у ваших сусідів. Речі, які насправді мають значення. А це - дрібниці. Це нижче тебе.»","target_text":"— А те, що у вас усякого іншого лайна буде по саме нікуди. Купа насправді важливих речей. І сусіди ті тут навіть у порівняння не йдуть. Вони нижче твого рівня."}
{"input_text":"Вона бачила, як постава Кевіна почала відтавати. Його плечі нахилилися до сидіння на долю дюйма. «Твої сусіди того не варті, Кевіне. Не думай про це як про заселення. Думай про це як про усунення відволікаючого фактору і перехід до всього, що є важливішим за них». Кевін повернувся до свого Мангеттена. «Ти щось приготувала?»","target_text":"Вона помітила, як у Кевіна дещо пом’якшилася постава — плечі трохи розслабилися. — Ваші сусіди того не варті, Кевіне. Уважайте то не угодою, а лиш усуненням перешкод до поступу, до справжніх досягнень. Кевін знову потягнувся до свого «Манхеттена». — І що, у вас все вже готово?"}
{"input_text":"Маккензі кивнув. «Твої сусіди вже погодилися. Все, що вам потрібно зробити, це підписати».","target_text":"Маккензі кивнула. — Сусіди вже погодилися. Вам залишилося тільки підписати."}
{"input_text":"«Опиши мені в загальних рисах».","target_text":"— Розкажіть у загальних рисах, що й до чого."}
{"input_text":"Нарешті, подумала Маккензі. Вона зробила ще один ковток вина і розблокувала телефон. «Я можу зробити краще», - сказала вона. «Я надішлю тобі угоду прямо зараз».","target_text":"«Ну нарешті», — майнуло Маккензі на думці. Вона ковтнула ще вина й розблокувала телефон. — Або й навіть краще, — сказала вона. — Зараз надішлю вам угоду."}
{"input_text":"Кевін перевірив свій телефон, поки Маккензі продовжувала. «Ось основні пункти. По-перше, ви можете залишити солярій у себе на задньому дворі». Кевін підняв голову.","target_text":"Кевін глипнув на телефон, поки Маккензі вела далі: — Основні моменти. По-перше, солярій у дворі демонтувати не треба буде. Кевін підвів голову."}
{"input_text":"«Чорт забирай, я можу. Я заплатив шість з половиною тисяч за цей довбаний будинок. Я не збираюся нічого зносити».","target_text":"— Ще б пак. Я шість-чотири відвалив за той сраний будинок. Нічого демонтувати я точно не збираюся."}
{"input_text":"Маккензі внутрішньо застогнав, почувши ці шість з половиною мільйонів, що в перекладі на мову Сан-Франциско означало 6,4 мільйона доларів. Лише в Каліфорнії та Мангеттені така величезна сума грошей могла бути відкинута таким недбалим терміном.","target_text":"Маккензі ледве пересилила себе, щоб не скривитися, почувши оте «шість-чотири», що в Сан-Франциско означало 6,4 мільйона доларів. Лише в Каліфорнії або на Манхеттені такі шалені суми грошей могли звучати з вуст так невимушено. Маккензі провадила далі:"}
{"input_text":"Вона продовжувала. «Чесно кажучи, солярію ще не було, коли ви його купили. Ви його побудували».","target_text":"— Якщо вже нічого не таїти, ніякого солярію не було, коли ви купували будинок. Ви його добудували."}
{"input_text":"«І що?»","target_text":"— Ну то й що?"}
{"input_text":"«А те, що це Сан-Франциско. Твій задній двір розміром з техаський басейн. Солярій лише за двадцять футів від вікон твоїх сусідів».","target_text":"— А те, що це Сан-Франциско. Ваш задній дворик розміром з дитячий басейн. Від солярію до сусідських вікон максимум футів двадцять."}
{"input_text":"«До чого ти ведеш?»","target_text":"— І куди ви хилите?"}
{"input_text":"«Зрозуміло, чому вони хочуть його знести.»","target_text":"— Я лиш кажу, що то не дивно, що вони зажадали його знести."}
{"input_text":"«А мені насрати», - сказав Кевін. «Ти сказав, що солярій залишиться. Що ще?»","target_text":"— Мені начхати, — відрізав Кевін. — Солярій залишається, я правильно розумію? Що далі?"}
{"input_text":"«Отже, солярій залишається, але те, що відбувається всередині солярію, має змінитися».","target_text":"— Солярій залишається, але те, що відбувається всередині, має змінитися."}
{"input_text":"Кевін похитав головою. «Ні.» «Тоді ти маєш встановити штори». «Цього не буде».","target_text":"Кевін похитав головою. — Ні. — Тоді бодай якійсь жалюзі доведеться встановити."}
{"input_text":"Маккензі нахилилася і знизила голос. «Кевіне, це солярій. Всі стіни скляні. Твої сусіди можуть бачити все наскрізь.»","target_text":"— Нізащо. Маккензі нахилилася, стишивши голос. — Кевіне, це ж солярій. Усі стіни скляні. Сусідам видно все, як на долоні."}
{"input_text":"«І що?»","target_text":"— Ну й що?"}
{"input_text":"«А те, що ти повинен припинити дрочити в ній.»","target_text":"— А то, що не найкращий помисел там дрочити."}
{"input_text":"Кевін не зблід. Він дивився прямо на Маккензі, не соромлячись. «Це моя власність. Коли я на ній, я можу робити все, що захочу».","target_text":"Кевін навіть не знітився. Просто втупився в Маккензі, анітрохи не зніяковівши. — То моя власність. І на ній я можу робити все, що заманеться."}
{"input_text":"«Це твоя власність, але твої сусіди все одно мають її бачити. Уявіть, що ви сідаєте за десерт і бачите це».","target_text":"— Так, то ваша власність, але сусідам однаково все видно. Просто уявіть, сідаєш за стіл поласувати десертом — і тут отаке."}
{"input_text":"«Вони не мусять бачити».","target_text":"— То хай не дивляться."}
{"input_text":"Маккензі відчула, що її темп сповільнився, але голос залишався рівним. «Це відбувається прямо за їхніми вікнами».","target_text":"Маккензі відчула, що йому до лампочки її слова, але й надалі спокійним тоном продовжила: — Як, якщо то просто в них під вікном?"}
{"input_text":"Кевін нахилився вперед. «Я вже кілька місяців кажу Ребекці: «Це їхня проблема, не моя».","target_text":"Кевін нахилився вперед. — Я вже котрий місяць намагався втокмачити то Ребецці: це їхня проблема, а не моя."}
{"input_text":"«Гаразд.»","target_text":"— Гаразд."}
{"input_text":"«Я читав інвестиційну угоду вашої фірми. Там немає пункту про мораль».","target_text":"— Я читав вашу інвестиційну угоду. У ній немає жодного пункту про моральні зобов’язання."}
{"input_text":"«І що?»","target_text":"— І?"}
{"input_text":"«А те, що ви не можете змусити мене нічого підписати.» «Це хороша угода. Умови справедливі.» «Мені все одно.»","target_text":"— Тож ви не можете змусити мене нічого підписувати. — Це вигідна угода. Умови справедливі. — Мені однаково."}
{"input_text":"«Роджеру це не сподобається.»","target_text":"— Роджер буде не в захваті."}
{"input_text":"«Мені байдуже», - повторив Кевін, голос його став кислим. «Роджер не мій бос».","target_text":"— Однаково, — з’їдливо повторив Кевін. — Роджер мені не бос."}
{"input_text":"Маккензі опустила погляд. «Ти справді хочеш так грати?»","target_text":"Маккензі примружила очі. — Справді, у таку гру хочете зіграти?"}
{"input_text":"Кевін відкинувся на спинку крісла і схрестив руки. «Це моя компанія. Я її заснував. Я приймаю рішення». Він кинув телефон на стіл. «І я цього не підпишу. Я ні чорта не підпишу.»","target_text":"Кевін відкинувся на спинку й схрестив руки."}
{"input_text":"«Гаразд», - сказала Маккензі.","target_text":"— Це моя компанія. Я її заснував. І лише я ухвалюю рішення. — Він гупнув телефоном об стіл. — Ні чорта я не підписуватиму. Ні чорта. — Добре, — відказала Маккензі."}
{"input_text":"Все це здавалося таким неминучим. Лестощі зайшли так далеко, як тільки могли - не те, щоб Маккензі була здивована. З того моменту, як вона увійшла до «Батареї», Маккензі очікувала, що їй доведеться застосувати другий метод боротьби з багатим мудаком, який найкраще підходить для Кевінів Рейтерів світу.","target_text":"Не те щоб Маккензі чекала чогось інакшого, у глибині душі здогадуючись, що до того все йде. Зрештою, у лестощів є свої межі. Від самого початку, щойно переступила поріг «Бетері», Маккензі знала, що доведеться застосувати той другий метод вести справу з багатими покидьками, той, що найкраще підходить для таких, як Кевін Райтер."}
{"input_text":"Словесна травма тупим предметом.","target_text":"Удар тупим предметом. Але словесний."}
{"input_text":"Бий сильно. Бий прямо.","target_text":"Бити треба щосили. І влучно."}
{"input_text":"Маккензі нахилився вперед і витріщився на Кевіна. «Мушу визнати, - сказала вона. «Ти мене здивував». Кевін насупився. «Що ти маєш на увазі?»","target_text":"Маккензі нахилилася вперед і поглянула Кевіну просто у вічі. — Мушу визнати, — почала вона, — ви мене здивували. Кевін насупився."}
{"input_text":"Маккензі зберігала незворушний вираз обличчя. «Я знала, що ти незадоволений», - сказала вона. «Деталі судового позову зробили це очевидним. Але я не думала, що ти будеш настільки дурним».","target_text":"— Тобто? Маккензі тримала свій незворушний вираз обличчя. — Я знала, що ви ще та мерзота, — підхопила вона. — Тут одного погляду на позов вдосталь. Але я й у гадці не мала, що ви такий йолоп."}
{"input_text":"На обличчі Кевіна застигла розгубленість. «Що ти щойно сказала?» Кевін Райтер звик до того, що його погладжували з такою ж шанобливістю, з якою ставилися до всіх засновників стартапів у Сан-Франциско, затамувавши подих. На чолі свого фінтех-ракетного корабля Кевін був сучасним «творцем дощу».","target_text":"На обличчі Кевіна застигла спантеличеність. — Що-що? Кевін Райтер звик до улесливого обожнювання, до шанобливого трепету з яким усі зазвичай ставляться до стартаперів у Сан-Франциско. На чолі власної фінтех-компанії, яка щодень вище злітала до небес, Кевін був для багатьох справжнім золотим дном."}
{"input_text":"Сусідство з ним та його компанією давало можливість здобути повагу, статус і купу грошей.","target_text":"Наближеність до нього та його компанії давала шанс здобути собі престиж, статус і море грошей."}
{"input_text":"Тож Кевін звик до того, що його продають. Дозвольте мені працювати на вас, носити наш продукт, жертвувати гроші на нашу справу, дозвольте нам помістити вас на обкладинку нашого журналу, приходьте на наш подкаст.","target_text":"Тому Кевін звик, що всі завше намагаються йому себе продати: візьміть мене на роботу, носіть наш продукт, пожертвуйте на наше діло, попозуйте для обкладинки нашого журналу, приходьте до нас на подкаст."}
{"input_text":"Кевін жив своїм повсякденним життям, не відчуваючи незгоди, не кажучи вже про конфронтацію. Звичайно, не так нахабно, як Маккензі щойно.","target_text":"Він, либонь, уже й не пам’ятав, коли востаннє чув слово «ні», не кажучи вже про якийсь відвертий спротив. А тим паче такий зухвалий, як зараз."}
{"input_text":"Саме тому вона це зробила.","target_text":"І Маккензі добре знала, що робить."}
{"input_text":"«Ви хочете зробити з Роджера Хаммерсміта ворога, - продовжувала Маккензі. «Через солярій. Це настільки ж безглуздо, наскільки це можливо».","target_text":"— Ви справді ладні нажити собі ворога в особі Роджера Гаммерсміта, — повела далі вона, — через якийсь там солярій. Більшого ідіотизму я ще не бачила."}
{"input_text":"Кевін насупився, піднявши руку. «Зачекай...","target_text":"Кевін нахмурився, піднісши руку. — А ну…"}
{"input_text":"Маккензі прокотив його. «Ваш продукт не особливий», - сказала вона. «Я можу пригадати ще два таких самих. Єдине, що відрізняє вас від них, - це те, що наша фірма, найкраща в галузі, дала вам самоскид, повний готівки. Ви побудовані на грошах Hammersmith Venture. Звісно, може, ви й заснували свою компанію. Але ми її створили. І ми можемо так само легко її зруйнувати».","target_text":"Маккензі катком проїхалася по ньому: — Ваш продукт не унікальний, — сказала вона. — Можу назвати щонайменше два таких самих. Єдине, що вирізняє вас, — це наша фірма, найкраща у своїй галузі, яка ввалила у вас цілу гору грошей. Ви побудувалися на фундаменті з капіталу Hammersmith Venture. Так, може, ви й заснували свою компанію. Але ми дали їй життя. І так само легко можемо його відібрати."}
{"input_text":"«Ні.» Кевін моргнув на Маккензі, який смикнувся на своєму місці. «Ви не можете. Я ж казав тобі: Я читав інвестиційну угоду».","target_text":"— Ні. — Кевін глипнув на Маккензі, соваючись на стільці. — Не маєте права. Я ж казав: я читав інвестиційну угоду."}
{"input_text":"Маккензі посміхнулася. Вона потягнулася до своєї сумки, витягнувши звідти документ. Вона кинула його через стіл.","target_text":"Маккензі усміхнулася, полізла в сумочку й витягнула якийсь документ, жбурнувши його на стіл."}
{"input_text":"Кевін витріщився на нього. «Що це?»","target_text":"Кевін подивився на нього. — Що це?"}
{"input_text":"«Свідчення під присягою», - сказала Маккензі. «Від хлопця на ім'я Джастін Жен.","target_text":"— Афідевіт, — відповіла Маккензі. — Від чоловіка, на ім’я Джастін Чжен. Він спроєктував ваш солярій."}
{"input_text":"Він спроектував твій солярій».","target_text":"Губи Кевіна стулилися. Голос впав на октаву."}
{"input_text":"Кевін стиснув рота. Його голос знизився на октаву. «Жен виїхав з країни», - сказав Кевін. «Переїхав на Балі.","target_text":"— Чжен виїхав з країни, — сказав Кевін. — До Балі."}
{"input_text":"«У Джакарту, взагалі-то. Я розшукав його». Маккензі вказав на документ. «Жень каже, що ви спеціально запитали його про видимість з солярію. Ти хотів переконатися, що твої сусіди зможуть його бачити».","target_text":"— Власне, до Джакарти. Я його розшукала. — Маккензі вказала на документ. — Чжен заявляє, що ви спеціально цікавилися оглядовістю солярію. Хотіли бути певні, що вашим сусідам усе буде видно."}
{"input_text":"Кевін не рухався, він дивився на папку так, ніби вона була радіоактивною. «Жень під угодою про нерозголошення».","target_text":"Кевін закляк, вирячившись на папку, мов від неї тхнуло отрутою. — Чжен підписав угоду про нерозголошення."}
{"input_text":"«Я заплатив йому, щоб він її зламав», - сказав Маккензі. «Маючи достатньо ресурсів, все можливо. Ти дізнаєшся про це, якщо підеш проти нас».","target_text":"— Гроші все вирішують, — підхопила Маккензі. — Коли є вдосталь ресурсів, нічого не можливе. Ви в тому переконаєтеся, якщо вирішите піти проти нас."}
{"input_text":"Маккензі побачив, як крізь природну самовпевненість Кевіна проривається паніка. Його плечі опустилися, руки вчепилися в стіл. Маккензі допила останнє вино, даючи йому охолонути.","target_text":"Маккензі помітила, як під його природною самовпевненістю починає пробиватися паніка. Плечі опустилися, руки зімкнулися на столі. Маккензі перехилила келих до кінця, даючи йому час усвідомити ситуацію."}
{"input_text":"«Чжен - довбана змія», - пробурмотів Кевін.","target_text":"— Чжен, клята гадюка, — пробурчав Кевін."}
{"input_text":"Маккензі нахилилася вперед. «Його свідчення під присягою показують твій намір, що відкриває тобі цілий новий світ кримінальної відповідальності. Я подбаю про те, щоб це стало надбанням громадськості. Тож продовжуйте влаштовувати істерики, Кевіне, і ви не просто програєте судовий процес - ви втратите все».","target_text":"Маккензі нахилилася вперед. — Його свідчення доводить ваші наміри, а це відкриває вам двері в зовсім новий світ кримінальної відповідальності. Я подбаю, щоб ця інформація спливла в процесі розгляду. Тож корчте сценку й далі, Кевіне, програєте не тільки позов — програєте все."}
{"input_text":"Очі Кевіна розширилися. «Але ж це...»","target_text":"Очі Кевіну полізли на лоба. — Але це ж…"}
{"input_text":"«Я тільки скажу, - продовжила Маккензі, розмахуючи телефоном, - і Роджер забирає наші інвестиції. Усі сімдесят два мільйони. Можете подати на нас до суду за статтею про моральність. Побачимо, як далеко ви зайдете проти батальйону юридичних фірм Роджера. Або»","target_text":"— Одне моє слово, — продовжила Маккензі, узявши до рук телефон, — і Роджер відкличе нашу інвестицію. Усі сімдесят два мільйони. Можете спробувати подати на нас до суду через відсутність пункту про моральність. Подивимося, чи далеко ви зайдете проти Роджерової армії юристів."}
{"input_text":"Маккензі зробив паузу і відкинувся на спинку крісла. «Ти виростеш і покінчиш з цим.","target_text":"Вона зробила паузу, відкинувшись на спинку."}
{"input_text":"Прямо тут. Прямо зараз».","target_text":"— Час подорослішати й покласти цьому край. Просто тут. Просто зараз."}
{"input_text":"Очі Кевіна втратили фокус, обличчя опустилося. Він намагається знайти вихід, подумала Маккензі. Вона натиснула на нього. «Як ти й казав: Це твоя компанія. Ти приймаєш рішення. То що ж це буде?»","target_text":"Кевінові очі блукали, а обличчя спохмурніло. «Він пробує намацати вихід», — подумала Маккензі. Тож натиснула далі: — Як ви й казали, це ваша компанія. Ви приймаєте рішення. То як буде?"}
{"input_text":"Губи Кевіна потоншали. «Навіщо ти це робиш? Ти мій найбільший інвестор. Ти маєш працювати на мене, а не шантажувати».","target_text":"Кевін стиснув губи. — Нащо ви таке робите? Ви ж мій найбільший інвестор. Ви повинні на мене працювати, а не шантажувати."}
{"input_text":"Маккензі випросталася в кабінці. Вона притиснула сумку до стегна.","target_text":"Маккензі випросталася на дивані. Підтягнула сумку до стегна."}
{"input_text":"«По-перше, Роджер інвестував у вас, а не в мене. Я не працюю на вас. Я працюю на нього. По-друге, я роблю це, бо це моя робота. Твої сусіди - розумні люди, Кевіне».","target_text":"— По-перше, це Роджер інвестував у вас — не я. Я працюю не на вас, а на нього. По-друге, я роблю це, бо така моя робота. Ваші сусіди — порядні люди, Кевіне."}
{"input_text":"Маккензі кинула телефон на стіл, жестом показавши на нього. «Підпиши угоду. Судовий позов припиниться. Твої сусіди будуть щасливі. Роджер буде щасливий. Ви збережете його гроші. Всі у виграші. Все, що тобі потрібно зробити, це бути дорослим».","target_text":"Маккензі поклала телефон на стіл, жестом вказавши на нього. — Підпишіть угоду. Позов скасують. Сусіди будуть задоволені. Роджер буде задоволений. А ви збережете свої інвестиції. Усі при виграші. Усе, що від вас вимагається — подорослішати."}
{"input_text":"Кевін посунувся на своєму сидінні. Він потягнувся до свого «Мангеттена» і повільно спорожнив його, змушуючи її чекати.","target_text":"Кевін закрутився на місці. Потягнувся за своїм «Манхеттеном» і спроквола вихилив келих, змушуючи її чекати."}
{"input_text":"«Гаразд, - сказав Кевін. «Я підпишу цю довбану угоду. «Чудово.» Маккензі витріщилася на нього. «І що?»","target_text":"— Гаразд, — сказав Кевін. — Підпишу ту чортову угоду."}
{"input_text":"«Хочеш, щоб я підписав її зараз?» «DocuSign у твоїй поштовій скриньці». Кевін насміхнувся. «До біса». Він відкрив телефон і провів пальцем. «Ось, я підписав. Готово».","target_text":"— Чудово, — Маккензі прошила його поглядом. — Ну? — Що, уже? — DocuSign у вас на пошті. Кевін пирхнув. — До біса. Він розблокував телефон і провів пальцем по екрану. — Все, підписав. Готово."}
{"input_text":"Маккензі глянула на свій телефон. Прийшло підтвердження. «Фантастика.»","target_text":"Маккензі метнула оком на свій телефон. Прийшло підтвердження."}
{"input_text":"Маккензі постукала по телефону, щоб викликати машину, а потім прослизнула повз стіл. Закинувши сумку на плече, Маккензі піднялася з кабінки, розвернувшись на повний зріст.","target_text":"— Прекрасно. Вона викликала таксі в Journy Car і вислизнула з-за столу. Закинувши сумку на плече, Маккензі підвелася, випроставшись у повний зріст."}
{"input_text":"Маккензі мала зріст шість футів два дюйми. Вона витріщилася на Кевіна, підносячись над ним.","target_text":"Маккензі мала метр вісімдесят. Вона подивилася на Кевіна згори, нависнувши над ним. — Бувайте, Кевіне."}
{"input_text":"«Прощавай, Кевіне.» «І це все?» сказав Кевін. «Ми виставимо вам рахунок.»","target_text":"— І це все? — здивувався Кевін. — Ми виставимо вам рахунок."}
{"input_text":"«Зачекайте, ви берете з мене гроші за це?»","target_text":"— Гей — то ви з мене ще й гроші хочете здерти за це?"}
{"input_text":"Макензі не відповіла. Вона розвернулася і вийшла з «Батареї».","target_text":"Маккензі не відповіла. Вона розвернулася й рішуче покрокувала до виходу з «Бетері»."}
{"input_text":"Вона не озирнулася.","target_text":"Навіть ні разу не озирнулася."}
{"input_text":"*","target_text":"*"}
{"input_text":"*","target_text":"*"}
{"input_text":"Маккензі їхала додому вже чотири хвилини, коли їй зателефонував Роджер Хеммерсміт. Вона відповіла на перший дзвінок.","target_text":"Минуло чотири хвилини, як Маккензі сіла в таксі, коли подзвонив Роджер Гаммерсміт. Вона відповіла після першого ж гудка."}
{"input_text":"«Угоду укладено». Голос боса Маккензі пролунав у її айфоні. «Як ти змусила його підписати?»","target_text":"— Угода підписана, — голос її боса відлунював у динаміку айфона. — Як ти його переконала?"}
{"input_text":"«Комерційна таємниця», - відповіла Маккензі.","target_text":"— Секрет фірми, — відповіла Маккензі."}
{"input_text":"Хаммерсміт буркнув. «Кевін завжди був інструментом, навіть до того, як розбагатів. Що для цього знадобилося?»","target_text":"Гаммерсміт хмикнув. — Кевін завжди був самозакоханим мудаком, ще до того, як розбагатів. Що цього разу знадобилося?"}
{"input_text":"Маккензі розслабився на задньому сидінні. «Нічим не відрізняється від інших. Шукати потрібну інформацію. Знайти важелі. Куди натиснути, куди потягнути».","target_text":"Маккензі відкинулася на задньому сидінні. — Те саме, що й завжди. Викопати потрібну інформацію. Знайти важелі. Десь натиснути, десь смикнути."}
{"input_text":"Тон Хаммерсміта змінився. «У мене є ще дещо. Коли ти зможеш приїхати?»","target_text":"Гаммерсмітів тон дещо змінився. — Ще є одне діло. Коли зможеш приїхати?"}
{"input_text":"Було близько восьмої вечора, а Маккензі все ще не повечеряла. Її джип стояв лише за кілька кварталів від будинку.","target_text":"Добігала восьма вечора. Маккензі ще навіть не вечеряла. Її Journy Car було буквально за кілька кварталів від дому."}
{"input_text":"Вона не вагалася. «Десять хвилин».","target_text":"Але Маккензі двічі не думала."}
{"input_text":"Хаммерсміт поклав слухавку. З досвіду Маккензі, Хаммерсміт ніколи не проводив на телефоні ні секунди більше, ніж хотів.","target_text":"— Десять хвилин. Гаммерсміт кинув слухавку. З її досвіду, він ніколи не витрачав на розмову більше часу, ніж вважав за потрібне."}
{"input_text":"Роджер Хаммерсміт був засновником і президентом Hammer- smith Venture, найпрестижнішої венчурної компанії в технологічній галузі. Мало хто в Кремнієвій долині мав більший вплив. Hammer- smith займався венчурним капіталом з дев'яностих років, і він керував своєю фірмою позолоченим кулаком.","target_text":"Роджер Гаммерсміт був засновником та президентом Hammersmith Venture, найпрестижнішої венчурної компанії в галузі високих технологій. Мало хто в Кремнієвій долині міг похизуватися більшим впливом. Гаммерсміт промишляв венчурними капіталами ще з дев’яностих років, керуючи своєю компанією залізною, хай і дещо позолоченою про людське око рукою."}
{"input_text":"Маккензі виділили унікальну роль, яка підпорядковувалася безпосередньо Хаммерсміту. Тож його розклад був її розкладом. Вона нахилилася до палати і повідомила водієві «Журні» про зміну в планах.","target_text":"Маккензі дісталася виняткова посада, на якій вона підпорядковувалася безпосередньо Гаммерсміту. Тож його робочий графік був і її робочим графіком. Вона нахилилася до таксиста, сповістивши його про зміну у своїх планах."}
{"input_text":"Маккензі працювала в Hammersmith Venture вже вісім років. Вона отримала посаду в юридичному відділі фірми після того, як стала кращою у своєму класі на юридичному факультеті Джорджтаунського університету. У той час Маккензі була в захваті. Інвестиційний портфель фірми включав найбільші імена в галузі технологій.","target_text":"Маккензі ось уже восьмий рік працювала в Hammersmith Venture. Їй запропонували посаду в юридичному відділі компанії після того, як вона закінчила юридичний факультет Джорджтаунського університету найкращою випускницею в класі. На ту пору Маккензі була в просто захваті. Інвестиційний портфель фірми охоплював найбільших технологічних гігантів."}
{"input_text":"Однак перші роки її роботи в HV були нудною рутиною. Вона впорядковувала документи. Аргументувала прості речі. Вона задовольняла дитячі забаганки стартапів у портфелі HV. Маккензі думала про звільнення з фірми більше разів, ніж могла порахувати.","target_text":"Одначе перші роки перебування в HV звелися до суцільної нудної рутини. Вона впорядковувала документи. Роз’яснювала якісь банальні речі. Догоджала всяким дитячим забаганкам стартапів у портфелі компанії. Маккензі вже давно збилася з ліку, скільки разів задумувалася нарешті звільнитися з тої компанії."}
{"input_text":"А потім вона зробила відкриття, яке змінило її життя.","target_text":"Як тут вона зробила для себе відкриття, яке просто-таки змінило її життя."}
{"input_text":"Коли її Journy Car під'їхав до офісної будівлі Hammersmith, Маккензі зрозуміла, що це було майже п'ять років тому.","target_text":"Коли її таксі під’їхало до офісу Hammersmith, Маккензі раптом усвідомила, що сьогодні п’ята річниця, відколи все сталося."}
{"input_text":"Штаб-квартира Hammersmith Venture розташовувалася в Ем-Баркадеро-Центрі, скупченні блискучих гострокінцевих веж, що нависали над краями Фінансового кварталу.","target_text":"Головний офіс Hammersmith Venture розташовувався в Embarcadero Center — комплексі суворих, гострокутних веж, що нависали над окраїнами фінансового кварталу міста."}
{"input_text":"Офіс Роджера Хаммерсміта був просторим кабінетом, обставленим маскулінними шкіряними меблями та обшитим горіховою вагонкою. На фотографіях, розміщених на стінах, Хаммерсміт позував з високопосадовцями та знаменитостями. Кольоровий принт із зображенням Хаммерсміта на його особистому гелікоптері «Ангел Хаммерсміта» над статуєю Крісто в Ріо-де-Жанейро. Поруч - чорно-біле фото Хаммерсміта з чинним президентом, яке слугувало для тих, хто зібрав восьмизначну суму на підтримку політичної партії.","target_text":"Офіс Роджера Гаммерсміта містився в розкішних апартаментах, заповнений різноманітними солідними шкіряними меблями та панелями з горіхового дерева. На вивішених світлинах Гаммерсміт позував поруч з різними  високопосадовцями та знаменитостями. На одному кольоровому знімку він сидів у своєму особистому гелікоптері, чи, як його називали, «Ангел Гаммера», зависнувши просто над статуєю Христа в Ріо. Поруч висіла чорно-біла фотографія Гаммерсміта з чинним президентом — такі світлини зазвичай дарують тим, хто має у своєму арсеналі політичний комітет з багатомільйонним фондом."}
{"input_text":"Визначальною рисою офісу Хаммерсміта було те, що знаходилося за ним: приголомшливий панорамний вид, який охоплював весь простір затоки Сан-Франциско, від гордих арок Золотих воріт до буколічних пагорбів Марін. Маккензі бувала в офісі Хаммерсміта сотні разів, але цей краєвид досі шокував її почуття. Однієї миті вона продиралася крізь безглуздий лабіринт корпоративних коридорів, а наступної - сиділа на краю універсуму, втупившись в очі Божі.","target_text":"Але візитівкою Гаммерсмітового офісу був краєвид, який звідти відкривався: приголомшлива панорама, що повністю охоплювала затоку Сан-Франциско — від арок Золотих воріт, що гордовито здіймалися до неба, до мальовничих пагорбів Маріну. Маккензі бувала в офісі Гаммерсміта сотні разів, але цей краєвид щоразу вражав її до глибини душі. Ще мить тому вона пробиралася крізь одноманітний лабіринт корпоративних коридорів — і ось уже стоїть на краю всесвіту, заглядаючи в самі очі Бога."}
{"input_text":"Роджерові Хаммерсміту було байдуже до того, що там відбувається. Маккензі жодного разу не бачила, щоб її бос хоч раз глянув у вікно за своїм столом. Як завжди, він стояв до них спиною, опустивши голову, втупившись у планшет.","target_text":"Роджеру Гаммерсміту було байдуже до краєвиду. Жодного разу Маккензі не бачила, щоб її бос бодай визирнув у вікна за своїм столом. Як завжди, він стояв до них спиною, схилившись над планшетом, поглинутий роботою."}
{"input_text":"Розкіш марнується на багатіїв, подумала Маккензі.","target_text":"«Розкіш марна для заможних», — подумала Маккензі."}
{"input_text":"«Сідайте», - сказав Хаммерсміт, не піднімаючи очей. Маккензі опустився на шкіряний диван з п'ятизначною ціною. «Поговоримо про Тревора Кенона».","target_text":"— Сідай, — сказав Гаммерсміт, не підводячи очей. Маккензі повільно присіла на шкіряну канапу з п’ятизначною ціною. — Я хотів з тобою поговорити про Тревора Кеннона. Маккензі в жилах мов струмом майнуло."}
{"input_text":"Маккензі відчула поштовх у крові. «Гаразд.» «Припускаю, ти знаєш, що він мертвий. «Звісно.»","target_text":"— Гаразд. — Ти, гадаю, у курсі, що він мертвий. — Авжеж."}
{"input_text":"Всі знали, особливо в Hammersmith Venture. Тревор Кенон був засновником «Журні». Journy був не лише найбільшим і найгучнішим стартапом на планеті, але й перлиною інвестиційного портфеля HV.","target_text":"То вже всі знали, особливо в Hammersmith Venture. Тревор Кеннон був засновником Journy — не лише найгучнішого стартапу планети, а й перлиною інвестиційного портфелю HV."}
{"input_text":"За три тижні до цього Кэнона вбили у власному офісі. Засоби масової інформації проковтнули цю історію в ненажерливій сутичці заголовків. Новинні мережі утворили базовий табір біля офісу Журні, забезпечуючи цілодобове висвітлення подій. Вбивство Кенона поглинуло соціальні мережі. Протягом тижня це було єдине, про що говорили.","target_text":"Кенона вбили три тижні тому, просто в його офісі. Ця новина миттю підірвала медіапростір, спричинивши ненажерливу погоню за заголовками. Телеканали розбили справжній табір перед штаб-квартирою Journy, ведучи безперервні репортажі. Соцмережі вирували версіями вбивства. Протягом тижня всі тільки про то й говорили."}
{"input_text":"Але потім історія застопорилася. Поліція не висунула жодних звинувачень, не оголосила жодних підозрюваних. Цикл новин рухався далі. Намети для преси зникали так само швидко, як і з'являлися. Маккензі уважно стежила за висвітленням подій, але в ці дні їй було мало що читати.","target_text":"А потім історія затихла. Поліція не висунула жодних звинувачень, не назвала жодного підозрюваного. Сенсація минула. Преса згорнула намети так само швидко, як і розбила їх. Маккензі уважно стежила за висвітленням, але донедавна мало що про то писали."}
{"input_text":"Хаммерсміт поклав планшет на стіл і відійшов від вікна, сівши на диван навпроти Маккензі. Він втупився в журнальний столик розміром з континент. «Розкажи мені, що ти знаєш». Маккензі подивився в стелю. Тревора Кенона було вбито в штаб-квартирі «Журні» в Сома. Вбитий у своєму особистому кабінеті». Маккензі зробив паузу, ніби пригадуючи якусь деталь. «Це було вночі, після роботи. Здається, у звітах говориться, що близько одинадцятої чи дванадцятої? Тож Кенон працював допізна, сам».","target_text":"Гаммерсміт поклав планшет на стіл і відійшов від вікна, присівши на канапу навпроти, відділену широчезним кавовим столиком, уп’явшись у Маккензі поглядом. — Що тобі відомо? Маккензі підвела очі вгору, немов пригадуючи деталі. — Тревора Кеннона вбили в головному офісі Journy, у районі СоМа. Просто у власному кабінеті. — Вона зробила паузу. — Дійшло до того вночі, після роботи. Гадаю, повідомляли, що десь між одинадцятою та дванадцятою? Тобто Кеннон працював допізна, наодинці."}
{"input_text":"Хаммерсміт кивнув. «Як його вбили?» «Постріл в голову», - сказав Маккензі. «Одиночна куля.","target_text":"Гаммерсміт кивнув. — Як саме його вбили? — Пострілом у голову, — відповіла Маккензі. — Однією кулею."}
{"input_text":"Роджеру Хаммерсміту було п'ятдесят вісім років, з круглим, херувимським обличчям і широкими карими очима за окулярами. Його волосся було сивим і розпатланим, а широка від природи статура маскувала міцне нутро. Одягався він бідно і дорого: погано сидячі штани, які при ходьбі розвівалися, наче два вітрила, прикріплені до щогл, а також неправильно підібраний кашеміровий піджак і сорочка на ґудзиках. Маккензі помітила логотип Пеббл Біч, вишитий на його светрі. Хаммерсміт завжди був доказом старої аксіоми Кремнієвої долини: чим гірше чоловік одягнений, тим він багатший.","target_text":"Роджеру Гаммерсміту було п’ятдесят вісім. Кругле, майже янгольське обличчя, великі карі очі за скельцями окулярів. Сиве скуйовджене волосся, кремезна статура, що вдало приховувала чимале черево. Він одягався дорого, але як волоцюга: мішкуваті штани, що роздувалися під час ходьби, неначе два вітрила на щоглі, і невдало підібрані одне до одного кашеміровий светр та сорочка. На светрі Маккензі помітила вишитий логотип Pebble Beach. Гаммерсміт був живим доказом давньої аксіоми Кремнієвої долини: що гірше чоловік одягнений, то більше в нього грошей."}
{"input_text":"Хаммерсміт випромінював невимушену владність, яка доповнювала його обеззброюючу зовнішність. Його округлі риси обличчя здавалися такими, що постійно перебувають на межі сміху. Коли він сміявся, то робив це на повну котушку: гучний, насичений регіт заповнював будь-яку кімнату. Це надавало йому якості Ведмедя-Йоги, що зробило його вдячним засновникам. Але Маккензі зрозуміла, що дружелюбність Хаммерсміта лише робить його більш грізним. Вона рідко могла розшифрувати, про що він насправді думає. Під гучним сміхом і невідповідним гардеробом Хаммерсміт був проникливим і - коли справа доходила до бізнесу - абсолютно безжальним.","target_text":"Він випромінював невимушений авторитет, який лише підкреслював його дещо негрізний вигляд. Через його округлі риси обличчя завжди здавалося, що він ледве стримує сміх. А коли Гаммерсміт уже сміявся, то на всю котушку — гучно, заливисто, заполонюючи своїм реготом усю кімнату. Відтак то робило його вкрай доброзичливим, легким у спілкуванні, що викликало прихильність у стартаперів. Але Маккензі добре знала, що за цим невимушеним фасадом таїться гострий розум. Рідко коли їй вдавалося розгадати, що в нього справді на мислі. Під гучним сміхом та безладним гардеробом ховався лисом підшитий підприємець, а коли мова заходила про бізнес — ще й безжальний."}
{"input_text":"«Одна куля», - погодився Хаммерсміт, кивнувши головою. «У голову. Маккензі спіймала себе на тому, що метушиться: крутить зап'ястям на колінах,","target_text":"— Однією кулею, — повторив Гаммерсміт, задумливо киваючи. — У голову."}
{"input_text":"мимоволі згинаючи пальці правої руки. Вона змусила себе бути спокійною. Наберися терпіння, подумала вона.","target_text":"Маккензі зловила себе на думці, що нервово крутить зап’ястям і згинає пальці. Через силу запанувала над собою. «Наберися терпіння», — нагадала собі."}
{"input_text":"Хаммерсміт продовжував. «Деякі обставини, що оточують смерть Канона, є... складними. Це було б так для будь-кого на місці Тревора. Але для нього - особливо».","target_text":"Гаммерсміт вів далі: — Деякі обставини смерті Кенона… Складні. Що не дивно, коли гине людина в такому становищі. Але в його випадку все ще заплутаніше."}
{"input_text":"Хаммерсміт відвів погляд, стиснувши губи. «Це трагічна річ, справді. Глибоко, глибоко трагічна». Хаммерсміт втратив фокус, його очі вирячилися, і він втупився в підлогу.","target_text":"Він відвів погляд, стуливши губи. — Справжня трагедія. Глибока, непоправна трагедія. Очі його розбіглися, опущені до підлоги."}
{"input_text":"Інстинкт Маккензі підказав їй мовчати. Настала довга пауза, перш ніж Хаммерсміт продовжив.","target_text":"Інстинкт Маккензі підказував мовчати. Запала довга тиша, перш ніж Гаммерсміт заговорив знову."}
{"input_text":"«Перші кілька днів були цирком, але відтоді розслідування перейшло в режим ізоляції. За межами вузького кола ніхто нічого не знає».","target_text":"— Перші дні були ще тим хаосом, але відтоді хід розслідування сховали від людських очей. Крім невеликого кола людей, ніхто нічого не знає."}
{"input_text":"Але ви в цьому колі, подумав Маккензі. Ось чому ми тут. «Що ще ви знаєте про Тревора Кенона?» запитав Хаммерсміт.","target_text":"«І ти в цьому колі, — подумала Маккензі. — Саме тому ми тут»."}
{"input_text":"запитав Хаммерсміт. «Крім того, що його вбили».","target_text":"— Що ще ти знаєш про Тревора Кеннона? — запитав Гаммерсміт. — Окрім того, що його вбили."}
{"input_text":"«Журні був легендарним стартапом», - сказав Маккензі. «Кэнон заснував компанію вісім років тому, розкрутив її до небес, ніхто й оком не встиг моргнути. За одну ніч він став головним об'єктом жадання на Сенд Хілл Роуд. Заробив купу грошей, масштабував її ще більше. Досить скоро Журні став відомим. Обкладинки журналів, телевізійні ролики, офіси на всіх континентах. Canon поїхав у Сан-Веллі, Давос, і так далі. Тепер ви навіть бачите бабусь, які роз'їжджають містом на зелених гольф-карах Journy».","target_text":"— Journy був стартапом з казки, — відповіла Маккензі. — Кенон заснував компанію вісім років тому, умить розкрутивши її до небес, ніхто й кліпнути не встиг. За одну ніч став головним об’єктом жадання в Силіконовій долині. Залучив купу грошей, розрісся ще більше. Уже незабаром про Journy чули в кожнім домі. Обкладинки журналів, реклама на телевізорі, офіси в кожному куточку світу. Кенон був великою шишкою на конференціях у Сан-Валлі й Давосі. Та що там, тепер навіть бабусі містом катаються в зелених гольф-карах Journy."}
{"input_text":"«А як щодо самого Canon? Не компанія - людина. Ви його знали?»","target_text":"— А щодо самого Кенона? Не компанії — а людини. Ти його знала?"}
{"input_text":"Маккензі похитала головою. «Я знаю лише те, що чула. Таке буває, коли вип'єш трохи випивки».","target_text":"Маккензі похитала головою. — Тільки те, що чула. Таке, що пробивається назовні після кількох келихів."}
{"input_text":"«Наприклад?»","target_text":"— Наприклад?"}
{"input_text":"«Як завжди. Кенон був геніальним провидцем, але надзвичайно дисидентським. Харизматичним, але невблаганним. Іншими словами, колосальний засранець».","target_text":"— Нічого незвичайного. Видатний візіонер, але вкрай складний. Харизматичний, але невблаганний. Одне слово, грандіозний козел."}
{"input_text":"Хаммерсміт розсміявся, гучне «ХА!» пролунало по всьому офісу.","target_text":"Гаммерсміт зареготав, його гучне «ХА!» луною прокотилося офісом."}
{"input_text":"Маккензі продовжив. «Кенон не був популярним. Він був вимогливим. Вимогливим. Абсолютно ірраціональним у своїх очікуваннях». Маккензі знизав плечима. «Але це техніка. Його компанія була ракетним кораблем. Люди перелізуть через цілу веселку лайна, якщо думають, що в кінці її чекає горщик із золотом».","target_text":"Маккензі продовжила: — Кенона не любили. Він був прискіпливим. Вимогливим. З якимось геть безглудими очікуваннями. — Вона знизала плечима. — Але тех є тех. Його компанія ракетою мчала в космос. І люди ладні пробиратися крізь усяке лайно, якщо попереду їм маячиться горщик з золотом."}
{"input_text":"Хаммерсміт знову хихикнув. «Первинне розміщення акцій.»","target_text":"Гаммерсміт знову хмикнув. — Вихід на біржу."}
{"input_text":"«Казка, стара як світ. Люди були щасливі миритися з Canon, бо на них чекала купа готівки, якщо вони це зроблять».","target_text":"— Історія стара, як світ. Усі ладні були залюбки терпіти Кенона, бо знали: урешті-решт їх чекає хмара грошенят."}
{"input_text":"«Ви знаєте когось у Журні?»","target_text":"— Ти знаєш когось з Journy?"}
{"input_text":"«Одну людину». Маккензі зробив паузу. «Але ми не спілкувалися багато років».","target_text":"— Одну людину, — Маккензі на мить замовкла. — Але ми вже роками не підтримуємо зв’язок."}
{"input_text":"Хаммерсміт змінив положення на дивані. «Розслідування вступає в нову фазу», - сказав він. «Поліція, як і передбачалося, нікуди не просунулася. На місці злочину все чисто. Всі в «Журні» мають адвокатів. Тижні минули без жодного прогресу. Тож поліція Сан-Франциско пішла у відставку. За справу взялася свіжа кров.»","target_text":"Гаммерсміт змінив позу на канапі. — Розслідування переходить у нову фазу, — мовив він. — Поліція, що не дивно, зайшла в глухий кут. На місці злочину ні сліду. Усі в Journy вже найняли собі адвоката. Минуло кілька тижнів — і нуль прогресу. Тож у СФПД забрали справу. Тепер за неї береться свіжа кров."}
{"input_text":"Маккензі не рухався. «Хто?»","target_text":"Маккензі й бровою не повела."}
{"input_text":"«ФБР, - відповів Хаммерсміт. «І ми.»","target_text":"— Хто? — ФБР, — відповів Гаммерсміт. — І ми."}
{"input_text":"Маккензі відчула поколювання в потилиці. «ФБР береться за розслідування?»","target_text":"Її пройняло холодом. — ФБР перебирає розслідування?"}
{"input_text":"Хаммерсміт кивнув. «Федерали вирішили, що їм краще втрутитися».","target_text":"Гаммерсміт кивнув. — Федерали вирішили втрутитися."}
{"input_text":"«Звідки у них юрисдикція?»","target_text":"— А звідки в них тут юрисдикція?"}
{"input_text":"«Вони не мають». Хаммерсміт хихикнув. «Вони посилатимуться на національну безпеку чи ще якусь нісенітницю, але це не має значення». Хаммерсміт насупився, його очі потемніли за окулярами. «Поліція Сан-Франциско виявилася некомпетентною. Головного детектива просто відправили у відпустку - виявилося, що він п'яниця. Усе це просто ганьба. Тож тепер до справи підключилося ФБР.»","target_text":"— Нізвідки. — Він усміхнувся. — Щось там понавигадували про національну безпеку чи щось на штиб того, але то таке. — Гаммерсміт насупився, очі погасли за шкельцями окулярів. — СФПД ще ті нездари. Головного детектива відсторонили — виявляється, він цілими днями пиячив. Суцільна ганьба. Тому тепер заходять федерали."}
{"input_text":"«І ми теж.» «Саме так.»","target_text":"— І ми теж. — Саме так."}
{"input_text":"Маккензі поставила запитання, на яке, як вона знала, чекав Хаммерсміт. «А ми тут при чому?»","target_text":"Маккензі запитала те, чого Гаммерсміт явно від неї чекав: — А де в цій історії ми?"}
{"input_text":"«Ви, очевидно, знаєте про нашу позицію щодо Тревора Канона. У Журні».","target_text":"— Ти ж розумієш, який у нас інтерес у Journy."}
{"input_text":"«Знаю.» «Позиція» - це ще м'яко сказано. Hammersmith Venture влила в Journy найбільшу венчурну інвестицію в історії.","target_text":"— Так. «Інтерес» — занадто м’яке слово. Hammersmith Venture влила у Journy рекордну суму венчурних інвестицій."}
{"input_text":"«Я особисто контролював Journy», - сказав Роджер. «Це рідкість, як ви знаєте». У портфелі Hammersmith Venture було кілька сотень компаній. Роджер особисто не стежив за більшістю з них.","target_text":"— Я особисто опікувався Journy, — сказав Роджер. — Що неабияка рідкість, ти ж знаєш."}
{"input_text":"За це він платив іншим. Але Журні був іншим.","target_text":"У портфоліо Гаммерсміта були сотні компаній, тож здебільшого він не відстежував їх особисто. Для цього наймав когось іншого. Але Journy був особливим."}
{"input_text":"Хаммерсміт продовжував. «Тревор вимагав, щоб я безпосередньо керував відносинами фірми». Хаммерсміт знизав плечима. «Але я був щасливий це зробити».","target_text":"— Тревор волів, щоб я напряму керував нашим партнерством, — повів далі він. — І я погодився."}
{"input_text":"«Чому?»","target_text":"— Чому?"}
{"input_text":"«Коли ви інвестуєте в компанію такого розміру, як Journy, ви робите ставку не на саму компанію. Ви робите ставку на засновника. З першої нашої зустрічі я був натхненний баченням Тревора. Після того, як ми інвестували, ми з ним дуже зблизилися. Ми розмовляли щодня, розробляли стратегії годинами, подорожували разом».","target_text":"— Коли вкладаєш гроші в компанію такого рівня, ти ставиш не на бізнес. Ти ставиш на засновника. Ще під час нашої першої зустрічі мене надихнуло Треворове бачення. Після інвестицій ми особливо зблизилися. Могли цілими днями обговорювати стратегії, часто разом їздили у відрядження."}
{"input_text":"Хаммерсміт відкинувся на спинку крісла. «Журні був здатен піднятися на той самий рівень, що й Palisade, Spyder, StoryBoard. Було багато претендентів. Журні був справжнім. Я подбав про те, щоб Тревор це знав».","target_text":"Він відкинувся назад. — Journy міг легенько досягти рівня Palisade, Spyder, StoryBoard. Конкурентів не бракувало. Але Journy — то було щось по-справжньому унікальне. Я так і сказав Тревору."}
{"input_text":"«Тому ви так багато інвестували?»","target_text":"— Ось чому ти стільки вклав?"}
{"input_text":"«Так.» Виникло майже непомітне вагання. «Серед інших причин». Хаммерсміт тонко посміхнувся, голос урвався. «Соті причаївся.»","target_text":"— Так. — Запало ледь помітне вагання. — Серед безлічі інших причин. Гаммерсміт слабенько всміхнувся, голос вірвався. — Соті підбиралася."}
{"input_text":"Венчурна фірма Індіри Соті була єдиною, яка дійсно конкурувала з Hammersmith. Соті була найбільшим суперником Hammersmith.","target_text":"Індіра Соті керувала єдиною венчурною фірмою, якій було до снаги конкурувати з Hammersmith. Вона була головною суперницею Гаммерсміта."}
{"input_text":"«Соті запропонувала Тревору величезний інвестиційний пакет. Понад п'ять мільярдів. Найбільший в історії.» Хаммерсміт перехрестив одну ногу через іншу, тицьнувши в бік Маккензі мокасином за півтори тисячі доларів. «Тревор піддався спокусі. Тож мені довелося козирнути».","target_text":"— Соті хотіла впихнути Тревору космічний пакет інвестицій. Понад п’ять мільярдів. Найбільший в історії. — Гаммерсміт закинув ногу на ногу, наставивши в бік Маккензі свій  шкіряний лофер за дві штуки баксів. — Тревор спокусився. Тож мені довелося перебити пропозицію."}
{"input_text":"Маккензі пригадав точну цифру, яку Hammersmith вчасно інвестував у Journy: 5,2 мільярда доларів. Це була найбільша венчурна інвестиція в історії, в будь-яку компанію, в будь-яку галузь. Хаммерсміт назвав її Фондом Журні.","target_text":"Маккензі добре пам’ятала остаточну суму, яку він вклав у Journy: 5,2 мільярда доларів. Це була найбільша венчурна інвестиція в історії, у будь-яку компанію, у будь-якій галузі. Гаммерсміт назвав це Фондом Journy."}
{"input_text":"«Ми інвестували понад п'ять мільярдів у компанію Тревора Кенона», - сказав Маккензі.","target_text":"— Ми вклали понад п’ять мільярдів у компанію Тревора Кенона, — сказала Маккензі."}
{"input_text":"«Саме так.»","target_text":"— Саме так."}
{"input_text":"«А тепер Кенон помер.» «Саме так.»","target_text":"— І тепер Кенон мертвий. — Саме так."}
{"input_text":"Маккензі втупився через стіл. «Що за кластерний пиздець.» Хаммерсміт прикро посміхнувся. «Амінь.»","target_text":"Маккензі подивилася йому в очі. — Що за срана чортівня. Гаммерсміт усміхнувся. — Амінь."}
{"input_text":"«Вибачте. Це не повинно було бути моєю першою реакцією.» «Ти не помилився.»","target_text":"— Вибач. Щось не те мені першим прийшло в голову. — Ну, ти не схибила."}
{"input_text":"«І все ж.» Роджер був протилежністю сентиментальності. Але Маккензі відчула, що відхилилася від сценарію. «Мені дуже шкода, Роджере. Коли Тревор помер, ти, мабуть, був спустошений».","target_text":"— Усе одно. — Роджер був даоеко не з чутливих. Але Маккензі відчула, що бовкнула щось не те, що мала. — Співчуваю, Роджере. Коли Тревора вбили… Не уявляю, як тобі було важко."}
{"input_text":"Хаммерсміт зітхнув. «Це було важко. А той факт, що Тревор був холоднокровно вбитий у власному офісі... це ще більше ускладнило ситуацію. Очевидно, що ми маємо значний фінансовий інтерес, але»","target_text":"Гаммерсміт зітхнув. — То був справжній удар. Тим паче, що його вбили отак холоднокровно, просто в офісі… У голові не вкладається. Ясна річ, у нас величезний фінансовий інтерес, але…"}
{"input_text":"Хаммерсміт відвів погляд. «Ми з Тревором були спорідненими душами. Дуже близькі.»","target_text":"Він відвів погляд. — Ми з Тревором були спорідненими душами. Мов брати."}
{"input_text":"«Мені шкода», - повторив Маккензі. «Дякую.»","target_text":"— Співчуваю, — повторила Маккензі. — Дякую."}
{"input_text":"Маккензі почекав відповідну кількість часу. «Тепер, коли Тревора немає, що станеться з п'ятьма мільярдами, які HV інвестувала в «Журні»?»","target_text":"Маккензі почекала, поки мине доречна пауза. — Тепер, коли Тревора немає, що буде з тими п’ятьма мільярдами, які HV вклала в Journy?"}
{"input_text":"«Справедливе запитання, - відповів Хаммерсміт. «І саме тому я сказав, що ви не помилилися хвилину тому».","target_text":"— Гарне питання, — відповів Гаммерсміт. — Саме тому я й сказав, що ти не схибила хвилину тому."}
{"input_text":"Хаммерсміт підвівся з дивана, обійшовши навколо його спинки. Він нахилився, поклавши руки на подушки.","target_text":"Гаммерсміт підвівся з канапи, обійшов її ззаду. Нахилився, опершись на подушки."}
{"input_text":"«Зазвичай у подібних ситуаціях акції компанії Тревора були б розділені і розподілені між усіма акціонерами, що залишилися».","target_text":"— Зазвичай, у таких ситуаціях частку Тревора в компанії просто розподілили б між рештою акціонерів."}
{"input_text":"«Тож частина акцій Тревора дісталася б нам».","target_text":"— Тобто частина його акцій відійшла б нам?"}
{"input_text":"«Так, частина з них. Коли ми інвестували в Journy, ми стали найбільшим акціонером компанії - після самого Тревора, звісно. Тревор володів тридцятьма трьома відсотками акцій Journy. Ми не відстаємо». Маккензі порахувала в голові. За останньою оцінкою «Журні», це означало, що акції Тревора коштували понад 20 мільярдів доларів. А тепер, ці","target_text":"— Значна їхня частина, так. Коли ми інвестували в Journy, то стали найбільшими акціонерами компанії — після самого Тревора, певна річ. Тревор володів тридцятьма трьома відсотками Journy. Ми трішки позаду."}
{"input_text":"20 мільярдів доларів дістануться всім іншим акціонерам Journy. Включаючи Hammersmith Venture.","target_text":"Маккензі швидко прикинула цифри в голові. З огляду на останню оцінку Journy, частка Тревора становила понад двадцять мільярдів доларів. І тепер ці двадцять мільярдів мали б відійти іншим акціонерам Journy. Включно з Hammersmith Venture."}
{"input_text":"«Отже, якщо Тревора не стане, - сказала вона, - і його акції перейдуть до всіх інших акціонерам, це означатиме...»","target_text":"— Тобто якщо Тревора більше нема, і його акції поділять між рештою акціонерів, це означає…"}
{"input_text":"«Hammersmith Venture отримає контрольний пакет акцій «Журні».","target_text":"— Що Hammersmith Venture отримає контрольний пакет Journy."}
{"input_text":"«Тож ми будемо керувати компанією.»","target_text":"— Тобто ми керуватимемо компанією."}
{"input_text":"«Так», - сказав Хаммерсміт. «Ми призначимо нового генерального директора, визначимо наступний курс дій. Візьмемо бачення Тревора щодо «Журні» - наше бачення щодо «Журні» - і втілимо його в життя від його імені. Ось що має статися».","target_text":"— Так, — сказав Гаммерсміт. — Призначимо нового генерального директора, розробимо дальші кроки. Втілимо бачення Тревора щодо Journy — наше бачення Journy — щоб його справа жила. Так буде по правді. Маккензі кліпнула."}
{"input_text":"Маккензі моргнув. «Я відчуваю, що є проблема».","target_text":"— Щось мені здається, що не все так легко."}
{"input_text":"«Перед смертю, - сказав Хаммерсміт, - Тревор зробив дещо дивне. Він змінив свій заповіт».","target_text":"— Перед смертю Тревор зробив дещо дивне, — сказав Гаммерсміт. — Він змінив свій заповіт."}
{"input_text":"«У Тревора був заповіт?»","target_text":"— У нього був заповіт?"}
{"input_text":"«Він мусив. Регуляторні органи вимагають цього для тих, хто перебуває на його посаді». «І що там було написано?»","target_text":"— Мусив бути. Такі нормативні вимоги для людей на його посаді. — І що там?"}
{"input_text":"Хаммерсміт стиснув подушку між м'ясистими пальцями. «Це був шаблон. Аж поки перед самою смертю він не дописав новий розділ».","target_text":"Гаммерсміт стиснув подушку своїми кремезними пальцями. — Типовий юридичний текст. Аж поки акурат перед смертю він не додав ще один пункт."}
{"input_text":"Маккензі підіграв Хаммерсміту. «Що це був за новий розділ?»","target_text":"Маккензі підіграла Гаммерсміту: — Що за пункт?"}
{"input_text":"«Юристи називають його положенням про «мертві гроші». У ньому йшлося про те, що в разі вбивства Тревора всі його активи будуть заморожені».","target_text":"— Юристи називають його положенням про «мертві гроші». Відповідно до нього, якщо Тревора вб’ють, усі його активи заморожуються."}
{"input_text":"«Заморожені? До якого часу?»","target_text":"— Заморожуються? Доки?"}
{"input_text":"«Доки когось не судитимуть за його вбивство».","target_text":"— Поки когось не притягнуть до відповідальності за його вбивство."}
{"input_text":"Маккензі довго мовчав. «Ви жартуєте.» Вираз обличчя Хаммерсміта було важко прочитати. «Хотів би, щоб так.» «Отже... Тревор знав, що хтось планує його вбити, - сказав Маккензі.","target_text":"Маккензі довго мовчала. — Ти жартуєш. Емоції на обличчі Гаммерсміта важко було прочитати. — На жаль, ні. — Тобто… Тревор знав, що його хочуть вбити, — сказала Маккензі."}
{"input_text":"«Мабуть».","target_text":"— Схоже на те."}
{"input_text":"«Але...» Маккензі піднесла руку до чола. «Він тобі нічого про це не казав?»","target_text":"— Але… — Вона піднесла руку до чола. — Він нічого тобі не казав?"}
{"input_text":"Хаммерсміт похитав головою. «Ми не розмовляли деякий час. Ми обидва подорожували». Коли Тревор помер, Хаммерсміт був у Джексон Хоул на щорічному відпочинку для надбагатих. «Тревор думав, що йому загрожує небезпека. З якої причини, я не знаю».","target_text":"Гаммерсміт похитав головою. — Ми давно не спілкувалися. Обоє були у відрядженнях. Коли Тревора вбили, Гаммерсміт перебував у Джексон-Гоул на щорічному зібранні найбагатших людей світу. — Тревор чогось боявся. Але чого — не знаю."}
{"input_text":"«То що станеться з його активами? Що станеться з його акціями в «Журні»?","target_text":"— Тож що буде з його активами? Що буде з його часткою в Journy?"}
{"input_text":"«Все заморожено», - відповів Хаммерсміт. «Все?»","target_text":"— Усе заморожено, — сказав Гаммерсміт. — Усе?"}
{"input_text":"Хаммерсміт посміхнувся. «Так кажуть адвокати». «Усі акції Тревора?»","target_text":"Гаммерсміт хмикнув. — Принаймні так мені сказали юристи. — Уся Треворова частка?"}
{"input_text":"«Саме так.»","target_text":"— Атож."}
{"input_text":"«Але ж це... двадцять мільярдів доларів. Не кажучи вже про п'ять мільярдів, які ми вже вклали. І все це просто... лежить там, де ніхто не може до нього доторкнутися?»","target_text":"— Але це ж… Десь двадцять мільярдів доларів. Не кажучи вже про ті п’ять, які ми вже вклали. І все це просто… Лежить на рахунках, де ніхто не дотягнеться?"}
{"input_text":"Хаммерсміт кивнув. «Ось чому вони називаються мертвими грошима». «Це смішно.»","target_text":"Гаммерсміт кивнув. — Тому їх і називають «мертвими грішми». — Що за безглуздя."}
{"input_text":"Хаммерсміт тонко посміхнувся. «Я б назвав це кластерним трахом.» Хаммерсміт повернувся навколо дивана і зайняв своє місце.","target_text":"Гаммерсміт легенько всміхнувся. — Я б назвав це сраною чортівнею. Він знову обійшов канапу, сівши на своє місце."}
{"input_text":"«Завдяки положенню про мертві гроші, жодна з акцій Тревора не може бути погашена. Компанія нічого не може зробити без контрольного пакету акцій. Нічого не може статися, коли ніхто не контролює. Компанія, інвестори, акціонери - ми всі в підвішеному стані».","target_text":"— Через положення про «мертві гроші» частка Тревора нікому не дістанеться. А без контрольного пакету компанія не може нічого вирішувати. Нема нікого на чолі — й усе стоїть. Компанія, інвестори, акціонери — усі в підвішеному стані."}
{"input_text":"«Поки когось не судитимуть за вбивство Тревора», - сказав Маккензі. «Тепер ви розумієте всю важливість розслідування. Очевидно, що першочерговим завданням є","target_text":"— Аж поки когось не засудять за вбивство Тревора, — сказала Маккензі. — Тепер ти розумієш, наскільки важливе це розслідування. Авжеж, головна мета — знайти й покарати вбивцю Тревора…"}
{"input_text":"очевидно, що пріоритетом є притягнення вбивці Тревора до відповідальності...»","target_text":"Маккензі збавила Гаммерсміта від необхідності казати це вголос:"}
{"input_text":"Маккензі сказав це, щоб Хаммерсміту не довелося цього робити. «Але на кону також двадцять мільярдів доларів».","target_text":"— Проте на кону ще й двадцять мільярдів доларів."}
{"input_text":"Хаммерсміт кивнув. «На кону майбутнє «Журні». І п'ять мільярдів, які ми в нього вклали, подумала Маккензі.","target_text":"Гаммерсміт кивнув. — Вирішується доля Journy. «І наших п’яти мільярдів», — подумала Маккензі."}
{"input_text":"«Тепер я розумію, - сказала вона, - чому ви були розчаровані поліцією Сан-Франциско».","target_text":"— Тепер я розумію, — сказала вона, — чому ти таким важким духом дихаєш на СФПД."}
{"input_text":"«Це ще м'яко сказано», - відповів Хаммерсміт. «Але так. Я наполягав на тому, щоб розслідуванням зайнялося ФБР. І я вимагав, щоб Hammersmith Venture була залучена в якості радника».","target_text":"— Це щоб не сказати інакше, — буркнув Гаммерсміт. — Але так. Я домігся, щоб ФБР взяло розслідування у свої руки. І щоб Hammersmith Venture офіційно залучили дорадником."}
{"input_text":"Тепер, нарешті, вони дійшли до запитань, які Маккензі чекала, щоб поставити. Але вона знала, що Хаммерсміт полюбляв методично розігрувати свої карти, у своєму власному темпі. Це був один із багатьох непрямих способів, якими він використовував свою владу. Ніяких коротких шляхів.","target_text":"Нарешті вони дісталися питань, які з самого початку цікавили Маккензі. Утім, вона знала, що Гаммерсміт любить розігрувати свої карти методично, у власному темпі. Це був один з його численних прихованих способів продемонструвати свою владу. Ніяких коротких шляхів."}
{"input_text":"«Що саме ми робимо?» запитав Маккензі. «Розслідуємо вбивство».","target_text":"— То яким ми тут боком, власне? — спитала Маккензі. — Це ж розслідування вбивства."}
{"input_text":"«Хаммерсміт Венчур» працює в якості консультанта. Ми будемо «допомагати з усіма аспектами розслідування». »","target_text":"— Hammersmith Venture виступить у дорадчій ролі. Ми «допомагатимемо у всіх аспектах розслідування»."}
{"input_text":"Ми «радники». »","target_text":"— Ми «радники»."}
{"input_text":"«Так. Поліція Сан-Франциско зазнала поразки, бо не розуміє нашого світу. Тревор був убитий у своєму офісі. «Журні» коштує мільярди. Тревор знав, що хтось за ним стежить. Очевидно, що його вбивство було пов'язане з його роботою. Але детективи поліції Сан-Франциско не мали досвіду роботи з технологічними компаніями. Вони не знали, які питання ставити. Більшість з них ледве вміли користуватися айфоном».","target_text":"— Так. СФПД провалився, бо вони не розуміють нашого світу. Тревора вбили в його офісі. Journy коштує мільярди. Тревор знав, що за ним хтось стежить. Дитині ясно, що його вбивство якось пов’язане з його роботою. Але детективи з СФПД узагалі не мали досвіду взаємодії з технологічними компаніями. Вони навіть не знали, які питання ставити. Та що там говорити, там мало хто нормально користуватися айфоном вміє."}
{"input_text":"Хаммерсміт забурчав, поправляючи окуляри. «Співробітники Journy не відчували потреби розмовляти з поліцією Сан-Франциско, бо знали, що це безглуздо: Вони та детективи не розмовляли однією мовою».","target_text":"Гаммерсміт фиркнув, поправляючи окуляри. — Ніхто в Journy не виявив бажання співпрацювати з СФПД, усі й так знали, що то безглуздо: вони з детективами попросту говорили різними мовами."}
{"input_text":"Маккензі придушив закочування очей і промовчав.","target_text":"Маккензі придушила бажання закотити очі й промовчала."}
{"input_text":"«Я переконав Міністерство юстиції, що необхідна зовнішня перспектива. Люди, які розуміються на технологіях. Люди, які вміють знаходити інформацію».","target_text":"— Я переконав Міністерство юстиції, що тут потрібна зовнішня експертиза. Хтось, хто розуміється у технологіях. Хто вміє знаходити інформацію."}
{"input_text":"«Таких, як ми», - сказав Маккензі. «Такі, як ви», - відповів Хаммерсміт. Маккензі відчула, як її очі розширилися. «Я?»","target_text":"— Хтось на кшталт нас, — сказала Маккензі. — Хтось на кшталт тебе, — відповів Гаммерсміт. Очі Маккензі зробилися великими. — Мене?"}
{"input_text":"«Ти будеш представляти нас у розслідуванні».","target_text":"— Ти представлятимеш нас під час розслідування."}
{"input_text":"Раптовий вибух тепла пронизав її нутро. «Ви хочете, щоб я була радником? Працювала з ФБР?»","target_text":"Раптом її тіло обсипало жаром. — Ти хочеш, щоб я була радницею? Працювала з ФБР?"}
{"input_text":"«Ти вже давно це зрозуміла». Хаммерсміт моргнув на неї з-за окулярів. «Не прикидайся скромницею. Це нижче твого достоїнства».","target_text":"— Ти з самого початку знала, до чого я веду. — Гаммерсміт глипнув на неї з-під окулярів. — Не прикидайся. Тобі це не личить."}
{"input_text":"Маккензі заїкнулася. «Звісно, коли ви згадали про вбивство Кенона, я подумала, що буду втягнута в цю справу. Але це...»","target_text":"Маккензі розгубилася. — Ну, коли ти згадав про вбивство Кенона, я здогадалася, що буду якось залучена. Але це…"}
{"input_text":"«Хіба ти не хочеш цього завдання?» «Звісно, хочу.»","target_text":"— Ти не хочеш братися за то завдання? — Звісно, хочу."}
{"input_text":"«Тоді в чому проблема?»","target_text":"— Тоді в чому проблема?"}
{"input_text":"Маккензі глибоко вдихнув. «Що це за собою тягне?»","target_text":"Маккензі глибоко вдихнула. — Що воно передбачає?"}
{"input_text":"«Все просто», - відповів Хаммерсміт. «Переконайтеся, що ФБР не облажається. Покажіть їм, як орієнтуватися у світі технологічних стартапів. Переконайте людей з Journy заговорити. Скажіть ФБР, які питання ставити. Розблокуйте наші гроші». Хаммерсміт оцінив Маккензі через журнальний столик. «Представляй фірму. Представляти фірму. Мене прислали».","target_text":"— Усе просто, — відповів Гаммерсміт. — Тобі треба подбати, щоб ФБР не накосячило. Показати їм, що й до чого у світі тех-стартапів. Переконати людей у Journy співпрацювати. Підказати ФБР, кому і які питання ставити. Розморозити наші гроші. Гаммерсміт зміряв оком Маккензі. — Представляти компанію. Представляти мене."}
{"input_text":"Маккензі завагався. «У федеральному розслідуванні вбивства». Хаммерсміт залишався нехарактерно кам'яним. «Так.» «Але я не детектив.","target_text":"Маккензі завагалася. — У федеральному розслідуванні вбивства. Гаммерсміт зберігав незвично кам’яний вираз обличчя. — Так. — Але я не слідча."}
{"input_text":"«Ви слідчий.","target_text":"— Ти вивідачка."}
{"input_text":"«Я не знайомий з роботою поліції. Я не знаю, як вони працюють.»","target_text":"— Я не обізнана з роботою поліції. Не знаю, як у них там все влаштовано."}
{"input_text":"«Це на вашу користь.»","target_text":"— І це твоя перевага."}
{"input_text":"Маккензі намагалася прибрати з обличчя будь-яку недовіру. «А як щодо ФБР?» «А що з ними?» Очі Хаммерсміта були сталевими. «Ти знаєш цей світ. Я довіряю тобі набагато більше, ніж федеральному уряду».","target_text":"Маккензі спробувала стерти зі свого обличчя будь-які недовірливі риси. — А ФБР? — А що вони? — Очі Гаммерсміта були, мов зі сталі. — Ти ж знаєш цей світ. Я значно більше довіряю тобі, ніж федеральному уряду."}
{"input_text":"«Це не мій тип роботи.»","target_text":"— Це не моя сфера."}
{"input_text":"«Це якраз ваш тип роботи», - сказав Хаммерсміт. «Розслідування - це синтез. Це твоя сильна сторона. Копай інформацію. Знаходити важелі впливу».","target_text":"— Це якраз твоя сфера, — відказав Гаммерсміт. — Розслідування — мистецтво синтезу. А то твоя сильна сторона. Копай інформацію. Шукай важелі."}
{"input_text":"«Це зовсім інше», - сказав Маккензі. «Не розумію, чому».","target_text":"— Це геть інше, — відповіла Маккензі. — Не бачу різниці."}
{"input_text":"«Змусити такого бовдура, як Кевін Рейтер, підписати угоду - це одне. Але федеральне розслідування вбивства? Коли на кону мільярди доларів?» Маккензі знову похитала головою. «Ти не можеш вдавати, що це не інша справа».","target_text":"— Змусити бовдура на кшталт Кевіна Райтера підписати угоду про врегулювання — це одне. А федеральне розслідування вбивства? Коли на кону мільярди доларів? — Маккензі похитала головою. — Не вдавай, що це те саме."}
{"input_text":"Хаммерсміт схрестив ноги і сів на передню частину дивана. Він поклав руку на кожне коліно. «Це не підбадьорлива промова, Макензі.»","target_text":"Гаммерсміт розправив руки й нахилився вперед, поклавши долоні на коліна. — Це не якась там мотиваційна промова, Маккензі."}
{"input_text":"«Я розумію...»","target_text":"— Я розумію…"}
{"input_text":"Хаммерсміт заговорив над нею. «Ми вклали в Тревора Кенона все. Не тільки фінансово, а й особисто». Хаммерсміт зробив паузу. «Ви розумієте?»","target_text":"Гаммерсміт перебив її. — Ми вклали в Тревора Кенона все. Не лише фінансово, а й особисто. Він зробив паузу. — Ти розумієш? — Так, — умить відповіла Маккензі."}
{"input_text":"Маккензі відповів швидко. «Розумію».","target_text":"Голос Гаммерсміта став різкішим."}
{"input_text":"Тон Хаммерсміта загострився. «Умови нашої домовленості були чіткими. Коли я даю завдання, ви його виконуєте. Без жодних запитань».","target_text":"— Умови нашої співпраці були чіткими. Я даю завдання — ти їх виконуєш. Без зайвих питань."}
{"input_text":"Обережно, нагадала собі Маккензі. Не перегинай палицю. «Я знаю», - сказала вона. «Я пам'ятаю.»","target_text":"«Спокійно, — настановляла себе Маккензі. — Не перегинай». — Я знаю, — сказала вона. — Пам’ятаю."}
{"input_text":"«А ти?»","target_text":"— Точно?"}
{"input_text":"Маккензі дозволила питанню на мить зависнути в повітрі. «Звичайно.» Хаммерсміт втупився в Маккензі мертвим поглядом, розгубленість Ведмедя Йоги була десь далеко. «На кону стоїть усе. Не тільки гроші, але й наша угода. Наше майбутнє... разом». Маккензі випросталася на своєму місці і прийняла, як вона сподівалася, впевнений вираз обличчя. «Я розумію», - сказала вона. «Я можу це зробити». «Добре.» Хаммерсміт підвівся. Маккензі відчула атмосферу переконливої завершеності, яка змусила її зробити те саме. «Про все, що ти дізнаєшся, доповідатимеш безпосередньо мені», - сказав він. «Про все, що дізнаєтеся від колег з Canon, про все, що дізнаєтеся від ФБР. Про все. Тільки мені. Зрозуміло?» Маккензі кивнув. «Зрозумiв». Хаммерсміт рушив до свого столу, поплескавши Маккензі по плечу. «Йди поспи. Почнеш завтра вранці».","target_text":"Маккензі дала запитанню на мить зависнути в повітрі. — Авжеж. Гаммерсміт приріс до неї мертвими очима. Доброзичливість і легкість у спілкуванні вмить випарувалися. — Тут на кону все. Не лише гроші, а й наша з тобою співпраця. Наше спільне майбутнє. Маккензі випрямилася, зробивши, як сподівалася, впевнений вираз обличчя. — Я розумію, — сказала вона. — Я впораюся. — Добре. — Гаммерсміт підвівся. У повітрі завитав незабарний кінець розмови, тож Маккензі теж підвелася. — Звітуватимеш про все безпосередньо мені. Усе, що дізнаєшся від Кенонових колег. Усю інформацію з ФБР. Усе. Лише мені. Зрозуміло? Маккензі кивнула. — Зрозуміло. Гаммерсміт попростував до свого столу, поплескавши Маккензі по плечі. — Йди гарно виспися. Завтра зранку почнеш."}
{"input_text":"* *","target_text":"* *"}
{"input_text":"Маккензі крокувала крізь темряву Норт-Біч, адреналін стрибав у її крові. Тридцять хвилин минуло відтоді, як вона вийшла з офісу Хаммерсміта, але її пульс все ще вистукував у такт її крокам.","target_text":"Маккензі крокувала крізь темряву Норт-Біч, адреналін вирував у її крові. Минуло тридцять хвилин, відколи вона покинула офіс Гаммерсміта, але серце досі калатало в такт крокам."}
{"input_text":"Останні кілька тижнів Маккензі провела, балансуючи між очікуванням і сумнівом. Вона вважала цілком імовірним, що Хаммерсміт візьме участь у розслідуванні вбивства Кенона. А якщо Хаммерсміт втрутився сам, то цілком імовірно, що він залучить і Маккензі.","target_text":"Останні кілька тижнів Маккензі тільки й металася між сподіванням і ваганням. Вона припускала, що Гаммерсміт цілком ймовірно може втрутитися в розслідування вбивства Кеннона. А якщо він втрутиться, то, скоріш за все, втягне і її."}
{"input_text":"На перший погляд, ця ідея здавалася абсурдною. Маккензі вплуталася в найбільший інцидент у новітній історії технічної індустрії? Але її логіка була правильною. Вона була слідчим Роджера, підпорядковувалася безпосередньо йому. Вона пішла на величезний ризик, щоб отримати цю посаду і завоювати його довіру. Роджер надто багато поставив на карту з Canon, щоб не втрутитися в цю справу. Пазли збіглися.","target_text":"На перший погляд, той помисел видавався абсурдним. Маккензі в епіцентрі найбільшого скандалу в історії технологічної індустрії? Але якась логіка тут таки була. Вона працювала Роджеровою вивідачкою, звітувала напряму йому. Надто багато пожертвувала, щоб дістати цю посаду й завоювати його довіру. А Гаммерсміт мав надто багато на кону, щоб стояти осторонь і й узагалі не втручатися. Усі шматки пазла сходилися."}
{"input_text":"Кілька тижнів Маккензі чекала. Очікувала, але реалістично.","target_text":"Кілька тижнів Маккензі чекала. З надією, але не будуючи ілюзій."}
{"input_text":"Вона мала отримати знак від Роджера, так чи інакше.","target_text":"Роджер дасться чути. Так чи інакше."}
{"input_text":"Тепер вона його отримала.","target_text":"І ось, дався."}
{"input_text":"Одна розмова і поплескування по плечу - це все, що було потрібно, щоб Маккензі була втягнута в найгучніше вбивство в країні.","target_text":"Одна розмова й поплескування по плечі — того вистачило, щоб затягнути Маккензі в найгучніше вбивство країни."}
{"input_text":"Її розум закрутився від наслідків. Вона відчула певне задоволення від того, що була права, але тепер настала найважча частина. Коли вона йшла тихими, туманними вулицями свого району, серце Маккензі стукотіло в барабанних перетинках. Все, заради чого вона працювала, все, що ретельно планувала, нарешті здійснювалося.","target_text":"Її мозок лихоманило від усвідомлення. Вона дещо пишалася, що мала рацію, але тепер починалася найскладніша частина. Йдучи тихими, оповитими туманом вулицями свого району, Маккензі чула, як пульс гупає їй у скронях. Усе, заради чого вона так трудилася, усе, що так ретельно планувала, нарешті поволі справджувалося."}
{"input_text":"Вона була прийнята. Це була саме та можливість, на яку вона так довго чекала.","target_text":"Вона в грі. Он та нагода, яку так довго чекала."}
{"input_text":"Але не це викликало у неї хвилю адреналіну.","target_text":"Та не від того її розпирав адреналін."}
{"input_text":"Її думки були прискорені чимось іншим. Простий факт, ясний, як одна хмаринка в небесній блакиті. Маккензі знала, з глибокою, інтуїтивною впевненістю, що вона вступає в найпідступніший період свого життя.","target_text":"Дещо інше думки колесом їй у голові закрутило. Проста, очевидна істина, чиста, як самотня хмаринка на тлі небесної блакиті: Маккензі усвідомлювала — інстинктивно, усім нутром, — що входить у найпідступніший період свого життя."}
{"input_text":"Її джип висадив її біля її улюбленого тайського закладу. Тепер вона йшла додому, а навколо неї все глибшала ніч. Пад кі мао гойдався в її руці в поліетиленовому пакеті.","target_text":"Journy Car висадило її біля її улюбленого тайського закладу. Далі вона йшла додому пішки, поки ніч загусала довкола. У правій руці гойдався целофановий пакет з «П’яною локшиною»."}
{"input_text":"Маккензі жила на Грін-стріт, за три довгі квартали Сан-Франциско від галасливих тротуарів, які приваблюють туристів на Норт-Біч. Коли вона повернула на свою вулицю, світ Маккензі поринув у тишу.","target_text":"Маккензі мешкала на Ґрін-стріт, за три довгі сан-франциські квартали від гамірних вулиць, що приваблювали туристів у Норт-Біч. Завернувши на свою вулицю, вона раптом поринула в суцільну тишу."}
{"input_text":"Була майже десята, навколо нікого не було. Єдиним звуком був м'який стукіт підошов її черевиків по тротуару. Повітря було прохолодним і вологим від морської вологості. Її кроки були довгими і цілеспрямованими. Маккензі пройшла ще один квартал, її квартира тепер була на відстані футбольного поля. Вона перетнула порожнє перехрестя.","target_text":"Була майже десята, довкола ні душі. Лиш тихенько відлунював стукіт її балеток об тротуар. Повітря було прохолодним, вологим від навіяного з моря туману. Маккензі йшла довгими, впевненими кроками. Ще квартал, і буде вдома. Перейшла порожнє перехрестя."}
{"input_text":"Саме тоді Маккензі відчула, що за нею спостерігають. Високий зріст Маккензі породив у ній унікальне усвідомлення ситуації, що склалася.","target_text":"І в цю мить відчула чийсь погляд на собі."}
{"input_text":"ситуації. Більшу частину свого життя на неї витріщалися - цілеспрямовано чи ненавмисно. Родичі, вчителі, однокласники, колеги, конкуренти. Вона точно знала, що відчуває погляд іншої людини. Це був тупий, інстинктивний жар, який піднімався в потилиці.","target_text":"Її зріст дав їй особливу чутливість до таких речей. Вона звикла до поглядів — свідомих чи випадкових — упродовж усього життя. Родичі, учителі, однокласники, колеги, конкуренти. Вона прекрасно знала, як то. Коли потилицю обсипає притлумленим, інстинктивним жаром."}
{"input_text":"Тепло, яке вона відчувала і зараз.","target_text":"Таким, як зараз."}
{"input_text":"Вона не збилася з кроку. Недбало повернула шию і зробила вигляд, що поправляє положення сумки, перекладаючи локшину в протилежну руку. Вона швидко оглянула вулицю позаду себе під широким кутом.","target_text":"Вона не збавила кроку. Мимохідь озирнулася, наче просто перекладала пакет з локшиною в іншу руку. Побіжно окинула вулицю позаду оком."}
{"input_text":"Там нікого не було.","target_text":"Нікого."}
{"input_text":"Жодних фігур у вікнах. Ні велосипедів, ні машин, що причаїлися. Жодних моторолерів. Вулиця була безлюдна.","target_text":"Жодних силуетів у вікнах. Жодних велосипедів чи машин, що причаїлися у темряві. Жодних Journy-скутерів. Вулиця була порожньою."}
{"input_text":"Вона глибоко вдихнула і продовжила йти. Її квартира була за один довгий квартал звідси.","target_text":"Маккензі глибоко вдихнула й рушила далі. Її квартира була за один довгий квартал."}
{"input_text":"Але спека все ще стояла. Відчуття було безпомилковим. Вона знала його все своє життя.","target_text":"Але жар той нікуди не зник. Відчуття те ні з чим не можна було переплутати."}
{"input_text":"Хтось, десь, дивився на неї.","target_text":"Хтось звідкись впивався в неї очима."}
{"input_text":"Тупий, тупий біль раптово розквітнув у її правій руці, супроводжуваний блукаючим питанням, яке промайнуло в її підсвідомості.","target_text":"Правою рукою пробіг раптовий тупий біль, а за ним у підсвідомості майнула ледь вловима думка."}
{"input_text":"Це він?","target_text":"То він?"}
{"input_text":"Хвиля раціоналізації відштовхнула цю думку. Це було лише передчуття, сказала вона собі. Вона щойно отримала призначення на Канон, а її розум вже уявляв собі похмурі речі, готуючись до майбутніх тижнів.","target_text":"Хвиля логічних пояснень змела геть ті думки. «Просто нерви», — запевняла себе. Вона тільки-но дістала Кенонову справу, і вже мозок вимальовував їй страхітливі картини, готуючись до прийдешніх випробувань."}
{"input_text":"Але все ж таки.","target_text":"Та все ж."}
{"input_text":"На розі Маккензі притулилася невеличка винна крамничка, класичний магазинчик на розі Сан-Франциско із завищеними цінами на випивку та нездорові закуски. Маккензі рідко зупинялася там, її квартира була лише за півкварталу звідси. Але інстинкт підказав їй зайти на хвилинку в винний магазин, а не йти прямо до свого будинку.","target_text":"На розі її вулиці притулилася маленька винарня — класична сан-франциська крамничка з дорогим алкоголем та шкідливими закусками. Маккензі рідко туди заходила — її квартира була зовсім поруч. Але зараз інстинкт їй підказував: ліпше на хвильку зайти всередину, ніж прямувати просто до свого під’їзду."}
{"input_text":"Вона проскочила крізь скляні двері, ставши на порозі. Пролунав дзвінок.","target_text":"Вона проштовхнулася крізь скляні двері, ставши просто на порозі. Дзвіночок дзенькнув."}
{"input_text":"Перед стіною пляшок з алкоголем стояв продавець. Він підняв погляд від телефону.","target_text":"За прилавком, з цілою стіною алкоголю за спиною, стояв продавець. Він відірвався від телефону й глянув на неї."}
{"input_text":"«Я просто чекаю на машину», - пояснив Маккензі. Клерк знизав плечима і повернувся до свого екрану.","target_text":"— Я зайшла почекати на таксі, — сказала Маккензі. Продавець знизав плечима й знову втупився в екран."}
{"input_text":"Маккензі стояла за стійкою з «Ред Буллом» кімнатної температури. Вона нахилилася так, щоб її тіло було напівприховане від вулиці, але при цьому відкривався вид на перехрестя. Вона стояла і чекала.","target_text":"Маккензі сховалася за стелажем з неохолодженим «Ред Буллом», так щоб її було майже не видно з вулиці, притому маючи хороший огляд перехрестя. Якийсь час стояла, чекаючи."}
{"input_text":"Ніхто не приходив.","target_text":"Ніхто не з’явився."}
{"input_text":"Білий «Пріус» проїхав через перехрестя, ледь зупинившись перед поворотом на південь. Невдовзі за ним проїхала чорна «Тесла».","target_text":"Білий пріус перетнув перехрестя, майже не сповільнюючись, повернувши на південь. За ним невдовзі проїхала чорна тесла."}
{"input_text":"На лобовому склі кожної машини світився знайомий яскраво-зелений знак «Journy» - водії їхали на наступний рейс, щоб забрати або висадити пасажирів.","target_text":"На лобовому склі обох машин світився знайомий яскраво-зелений логотип Journy — водії прямували на наступний виклик або везли кудись пасажирів."}
{"input_text":"Минула ще одна хвилина. Вантажівка Amazon Prime промчала повз, ревучи двигуном на пагорбі.","target_text":"Минула ще хвилина. Повз пронеслася вантажівка Amazon Prime, натужно ревучи мотором, долаючи підйом."}
{"input_text":"Маккензі почекав ще дві хвилини. Більше ніхто не приїхав. Вона почекала ще п'ять. Все ще нікого.","target_text":"Маккензі почекала ще дві хвилини. Ніхто так і не з’явився. І ще п’ять хвилинок. Досі нікого."}
{"input_text":"Жар у потилиці спав, на зміну йому прийшло зростаюче почуття збентеження.","target_text":"Жар у потилиці поволі згасав, змінюючись усе сильнішою ніяковістю й соромом."}
{"input_text":"Через десять хвилин продавець винного погребу скоса глянув на Маккензі.","target_text":"По десяти хвилинах продавець уже став поглядати на Маккензі кривим оком."}
{"input_text":"Вона поклала руку на коробку з локшиною - вона остигала.","target_text":"Вона торкнулася упаковки з локшиною — їжа холонула."}
{"input_text":"Вона зітхнула, відчуваючи себе безглуздо, і вийшла назад на вулицю.","target_text":"Маккензі зітхнула, почуваючись дурепою, і вийшла на вулицю."}
{"input_text":"Там нікого не було. Вулиця була такою ж порожньою, як і тоді, коли вона її залишила.","target_text":"Там нікого не було. Вулиця стояла такою самою пусткою, як і до того."}
{"input_text":"Маккензі похитала головою. Вона пишалася тим, що дотримується суворого кодексу аналітичної раціональності. Але не минуло й години роботи в Canon, як вона вже почала виходити з себе. Існувало розумне пояснення спеки, яку вона відчувала. Це був адреналін, який грав з нею злий жарт, її розум напружувався через складність завдання, яке чекало на неї попереду.","target_text":"Вона похитала головою. Маккензі завжди пишалася своїм чітким аналітичним мисленням, умінням тверезо оцінювати ситуацію. Та заледве година минула, відколи вона взялася за Кенонову справу, і її вже стало вибивати з колії. Відчуття чужого погляду мало своє цілком обґрунтоване пояснення. То був звичайний викид адреналіну. Її розум лаштувався до труднощів попереду."}
{"input_text":"Вона пішла вулицею до свого будинку, змушуючи себе йти неквапливою ходою. Вона спокійно набрала код входу на панелі безпеки будівлі. Вона почула знайоме клацання важких скляно-дубових дверей, що відчинилися. Плавними і розслабленими рухами Маккензі увійшла всередину. Вона озирнулася на вулицю позаду себе.","target_text":"Вона піднялася вулицею до свого під’їзду, силуючись іти повільно, неквапливо. Спокійно набрала код на панелі домофона. Пролунало знайоме клацання замка важких скляно-дубових дверей. Плавними та розслабленими кроками Маккензі зайшла всередину. Перед тим як зачинити двері за собою, ще раз озирнулася на вулицю."}
{"input_text":"Там нікого не було.","target_text":"Нікого."}
{"input_text":"Маккензі схопила свою небажану пошту і піднялася на три сходові прольоти. Обережно відімкнула засув і увійшла до своєї квартири. Це була класична однокімнатна квартира в Сан-Франциско, довга і вузька. Підлога скрипіла, коли Маккензі йшла коридором. Вона пройшла повз крихітну кухню і мініатюрну ванну кімнату, перш ніж потрапила до вітальні в кінці коридору. Як і решта квартири, вона була невелика, з французькими дверима, що відмежовували маленьку «спальню», в якій ледве помістилася б королева. Але стелі були високими, а гігантський еркер, що виходив на вулицю, приносив південне світло. Маккензі підійшла до нього, дивлячись на Грін внизу.","target_text":"Вона забрала всякий рекламний непотріб з поштової скриньки й підійнялася на третій поверх. Обережно повернула ключ у замку й увійшла до квартири. То була класична однокімнатна квартира у Сан-Франциско: вузенька, витягнута вглиб. Стара дерев’яна підлога рипіла під легенькими кроками Маккензі. Минаючи крихітну кухню та ще меншу ванну, вона дісталася до вітальні в кінці коридору. Як і все житло, та була тісною, з французькими дверима, що відділяли «спальню», у якій ледве уміщалося ліжко. Проте стелі були високі, а величезне панорамне вікно виходило на південь, пропускаючи багато світла. Маккензі стала навпроти нього, виглядаючи на вулицю."}
{"input_text":"На вулиці було тихо. Вона дивилася якусь мить, а потім відвернулася.","target_text":"Там мертва тиша. Вона постояла ще мить, потім відвернулася."}
{"input_text":"Маккензі кинула локшину в мікрохвильовку і заскочила в душ. Вона повечеряла у своїй звичній позі: стоячи на старовинній білій плитці кухонної стійки, схилившись над відкритим MacBook. Через двадцять хвилин вона закрила ноутбук і вимкнула світло. Вона підійшла до еркера і закрила штори.","target_text":"Запхала локшину до мікрохвильовки й мигцем збігала в душ. Вечеряла, як завжди, спершись ліктем на давній кахель кухонної стільниці, схилившись над макбуком. Через двадцять хвилин згорнула ноутбук і вимкнула світло. Підійшла до еркера й заслонила штори."}
{"input_text":"Вона знала, що за нею ніхто не стежить. Ніхто не дивився на неї. Привид вбивства переплутав усі її схеми.","target_text":"Усвідомлювала, що ніхто за нею не стежив. Жодні очі в неї не впивалися. Привид вбивства змішав їй усі карти в голові."}
{"input_text":"Її раціональний розум лаяв її: Вона повинна залишатися холоднокровною, якщо збирається пережити найближчі дні.","target_text":"Здоровий глузд знімав з неї стружку: якщо вона хоче довести цю справу до кінця, то має зберігати холодний розум."}
{"input_text":"Логіка. Розум. Раціональність.","target_text":"Логіка. Розсудливість. Раціональність."}
{"input_text":"Маккензі почистила зуби і лягла спати. Спала вона погано.","target_text":"Маккензі почистила зуби й лягла спати. Спання мала паскудне."}
{"input_text":"*","target_text":"*"}
{"input_text":"*","target_text":"*"}
{"input_text":"Позашляховик Маккензі стояв, пришвартований у ранковому потоці машин. Смуги навколо неї були заповнені нерухомою армадою «Пріусів», «Камрі», «Сонат» і «Ф'южнів», на кожному задньому сидінні сиділи такі ж пасажири, як і вона: з обличчям, опущеним донизу, і думками, зануреними в телефон.","target_text":"Journy Car Маккензі застрягло у ранковім заторі. Усі смуги дороги довкола були забиті нескінченною армадою пріусів, камрі, сонат і ф’южинів, у кожному на задньому сидінні сидів акурат такий, як вона, пасажир: обличчя втуплене вниз, розум поглинутий телефоном."}
{"input_text":"Її екран засвітився вхідним дзвінком: Хаммерсміт. «Ти їдеш до офісу «Журні»?»","target_text":"Екран загорівся вхідним дзвінком: Гаммерсміт. — Ти вже їдеш до офісу Journy?"}
{"input_text":"«Застрягла на Гоф, поки ми говоримо», - відповіла Маккензі.","target_text":"— Сиджу в заторі на Гоф-стріт, — сказала Маккензі."}
{"input_text":"Хаммерсміт буркнув. «ФБР призначило провідного агента для розслідування. Він зустрінеться з вами там».","target_text":"Гаммерсміт буркнув. — ФБР призначило свого провідного агента. Він зустріне тебе там."}
{"input_text":"«Що ми про нього знаємо?","target_text":"— Що нам про нього відомо?"}
{"input_text":"«У нього не так багато послужного списку. Звати Джеймсон Деннер. Він молодий. Працює у відділі кримінальних розслідувань Бюро, але недовго».","target_text":"— Послужний список у нього коротенький. Ім’я — Джеймсон Даннер. Молодий. Працює в Кримінальному слідчому відділі Бюро, але віднедавна."}
{"input_text":"Маккензі насупився на задньому сидінні «джорні-кара». «Гаразд.» «І ще одне: Журні призначив зв'язкового для розслідування.","target_text":"Маккензі насупилася на задньому сидінні Journy Car. — Ясно."}
{"input_text":"Основна контактна особа, з якою можна зв'язатися, щоб дістати те, що тобі потрібно. Ви зустрінетеся з ними сьогодні вранці».","target_text":"— Ще одне: Journy призначив від себе зв’язкового зі слідством. Головну контактну особу, яка забезпечить тебе всім необхідним. Ти зустрінешся з ними сьогодні вранці."}
{"input_text":"«Чудово», - сказав Маккензі. «Хто це?» «Елеонора Іден».","target_text":"— Чудово, — сказала Маккензі. — Хто це?"}
{"input_text":"Маккензі зробив паузу. «Ох.» «Чому «ох»?»","target_text":"— Елеонор Еден. Маккензі на мить замовкла. — Ов."}
{"input_text":"«Ну,» сказала Макензі. «Я знаю Елеонору.» «Знаєш?»","target_text":"— Чому «ов»? — Ну, — повела далі Маккензі. — Я знаю Елеонор. — Справді?"}
{"input_text":"«Трохи.»","target_text":"— Трішки."}
{"input_text":"«Вчора ввечері ти казав, що нікого не знаєш у «Журні».» Тон Хеммерсміта був радше допитливим, аніж звинувачувальним.","target_text":"— Вчора ти казала, що не знаєш нікого в Journy. — Тон Гаммерсміта був радше допитливим, ніж викривальним."}
{"input_text":"«Я сказав, що знаю одну людину в Журні», - відповів Маккензі. «Але ми не спілкувалися багато років».","target_text":"— Я казала, що знаю одну людину в Journy, — відповіла Маккензі. — Але ми вже роками не підтримували зв’язок."}
{"input_text":"«І ця людина - Елеонора Іден». «Так.»","target_text":"— І то якраз та людина — Елеонор Еден?"}
{"input_text":"Елеонора Іден була операційним директором компанії Journy, а останні шість років працювала старшим лейтенантом Тревора Кэнона. Вона також була відомою людиною. Десять років тому вона написала бестселер «Місце за столом», який зробив її відомою в ділових колах. Історія Елеонори стала культурним орієнтиром для жінок у корпоративному середовищі.","target_text":"— Так. Елеонор Еден була головним операційним директором в Journy, пробувши останні шість років фактично «правою рукою» Тревора Кенона. Та й сама вона була доволі відомою. Десять років тому написала бестселер «Місце за столом», який зробив з неї знаменитість у бізнесових колах. Історія Елеонор стала культурним орієнтиром для жінок у корпоративному середовищі."}
{"input_text":"В останні роки Іден також стала об'єктом критики. Тревор Канон рідко давав інтерв'ю. Замість нього Елеонора стала обличчям багатьох суперечок Journy: регуляторні конфлікти з місцевими органами влади, звинувачення у «братанській» культурі на робочому місці, смертельні аварії з автомобілями Journy.","target_text":"Останніми роками Еден також стала мішенню для критики. Тревор Кеннон майже ніколи не давав інтерв’ю. Елеонор, узявши на себе цю ношу, стала обличчям численних скандалів Journy: регуляторні конфлікти з місцевими органами влади, звинувачення у токсичній «бро-культурі», смертельні аварії з транспортними засобами Journy."}
{"input_text":"Залежно від того, кого питали, Елеонора Іден була або одним з тих, ким найбільше захоплюються, або тих, кого найбільше ненавидять. Протягом минулого року два журнали розмістили її на своїх обкладинках. Fortune назвав її найвпливовішою жінкою у світі технологій. Blender охрестив її «Жінкою з сокирою Тревора Кенона».","target_text":"Залежно кого запитати, Елеонор Еден була або однією з найбільш шанованих, або однією з найбільш ненависних лідерів у технологічному секторі. Протягом минулого року два журнали розмістили її на своїх обкладинках. Fortune назвав її «Наймогутнішою жінкою в тех-секторі». Blender охрестив її «Попихачкою Тревора Кенона»."}
{"input_text":"«Звідки ви знаєте Елеонору?» запитав Хаммерсміт. «Ми зустрічалися», - відповіла Маккензі.","target_text":"— Звідки ти знаєш Елеонор? — запитав Гаммерсміт. — Ми колись двоє зустрічалися, — відповіла Маккензі."}
{"input_text":"«О. Я...»","target_text":"— Ов. Я…"}
{"input_text":"Хаммерсміт зупинився на півслові. Маккензі посміхнувся в тишу. Природні інстинкти Хаммерсміта як старшого білого чоловіка підготували реакцію. Маккензі знав питання, які так і крутилися на кінчику його язика: Я думав, що ти натурал? Я не знав, що ти гей? Лише роки навчання у відділі кадрів зупинили його.","target_text":"Гаммерсміт затнувся на пів слові. Маккензі всміхнулася в тиші. Гаммерсмітові природні інстинкти як старшого білошкірого чоловіка майже прокинулися. Маккензі знала, що за питання зависли на кінчику його язика: «Я думав, ти гетеро?», «Я й не знав, що ти лесбі?». Лише роки тренінгів з ейчаром спинили його."}
{"input_text":"«Я... не знав про це», - нарешті сказав Хаммерсміт.","target_text":"— Я… Гадки не мав, — нарешті сказав Гаммерсміт."}
{"input_text":"«Це було лише місяць або близько того», - відповів Маккензі. «Ми не розмовляли роками».","target_text":"— Недовго, якось місяць чи щось коло того, — відповіла Маккензі. — Чимало води відтоді сплило."}
{"input_text":"«Гаразд.» Ще одна пауза. «Дякую за цю інформацію». Маккензі придушив сміх від раптової формальності Хаммерсміта.","target_text":"— Зрозуміло. — Знову пауза. — Дякую за цю інформацію. Маккензі ледь стримала сміх через раптову формальність Гаммерсміта."}
{"input_text":"«Отже, я зустрічаюся з агентом Деннером, а потім ми разом зустрінемося з Елеонорою Іден».","target_text":"— Тож я побачуся з агентом Даннером, і ми разом підемо до Елеонор Еден?"}
{"input_text":"«Так. Пам'ятайте: повний звіт, тільки мені. Усі деталі. Якщо ви це почуєте, побачите, відчуєте запах, я хочу знати».","target_text":"— Так. Пам’ятай: повний звіт, тільки для мене. Усі деталі. Усе, що почуєш, побачиш, винюхаєш — доповідаєш мені."}
{"input_text":"Штаб-квартира «Журні» була ідентичною до всіх технологічних компаній, які коли-небудь відвідувала Маккензі. Величезний відкритий атріум, наповнений світлом і гомоном прибуваючих працівників. Мерехтливі стіни зі скляними панелями та мінімалістичні дерев'яні меблі. Зі смаком розкидані рослини. Невеличкий еспресо-бар, захований у кутку.","target_text":"Штаб-квартира Journy була такою самою, як і в усіх інших тех-компаніях, у яких Маккензі бувала. Величезний відкритий атріум, сповнений світла й гулу прибулих працівників. Мерехтливі скляні стіни й мінімалістичні дерев’яні меблі. Зі смаком висаджені насадження. Маленький еспресо-бар, захований у кутку."}
{"input_text":"Був один помітний виняток. Біля парадного входу з вулиці було вирізано масивний напівкруглий під'їзд, щоб вмістити безперервний потік «міських транспортних засобів» Journy. Автомобілі Journy оберталися через широку завантажувальну зону. Паралельно йшла окрема, спеціально побудована доріжка для UTV Journy: електричних скутерів (Scoots), велосипедів з педальним керуванням (Glides) і квадратних критих гольф-карів (Buggies).","target_text":"Однак була одна помітна відмінність. До головного входу з дороги простягалася величенька закруглена під’їзна алейка, якою безперервно заїжджали й виїжджали з широкої посадкової зони «міські транспортні засоби» Journy — Journy Cars. Паралельно йшла окрема, спеціально виділена смуга для мототранспорту Journy: електросамокати («Скути»), електровелосипеди з системою допомоги педалюванню («Глайди») й чотирьох колісні криті електрокари на кшталт гольф-картів («Багі»)."}
{"input_text":"Машини під'їжджали, дверцята відчинялися, самокати дзвеніли, скутери проносилися повз повороти, баггі з дзижчанням заїжджали і виїжджали з відведених для них місць для паркування. Кожен квадроцикл був пофарбований у яскравий світлофорний зелений колір корпоративного брендингу Journy. У центрі всього цього височіла металева скульптура логотипу Journy: курсивна велика літера «J», знову ж таки у фірмовому зеленому кольорі.","target_text":"Машини під’їжджали, двері відчинялися, «Глайди» дзенькали, «Скути» жваво петляли між рогами, «Багі» дзижчали, туди-сюди снуючи на спеціально відведених паркувальних майданчиках. Увесь мототранспорт Journy був пофарбований у яскравий світлофорно-зелений колір, який став символом корпоративного брендингу компанії. Посередині цієї всієї метушні височіла металева скульптура логотипа Journy — велика літера J курсивом, знову ж таки у тому фірмовому зеленому кольорі."}
{"input_text":"Прямо за величезними скляними вхідними дверима знаходився контрольно-пропускний пункт. Маккензі отримав зелений бейдж відвідувача Journy, потім пройшов через турнікети і увійшов до атріуму.","target_text":"Одразу за масивними скляними дверима була прохідна. Маккензі видали гостьовий бейдж у фірмовому зеленому, вона минула турнікети й увійшла до атріуму."}
{"input_text":"Ранкове сонце проникало крізь розсувний скляний дах, заливаючи атріум золотистим, іскристим оптимізмом. На дальній стіні великими друкованими літерами трафаретом було виведено рекламний слоган «Журні»: «Справа не в місці призначення - справа в «Журні». У куточку з еспресо працювала кавомолка.","target_text":"Ранкове сонце пробивалося крізь розсувний скляний дах, заливаючи простір золотистим, іскристим оптимізмом. Маркетинговий слоган Journy великими друкованими літерами був трафаретом нанесений на дальній стіні: IT’S NOT THE DESTINATION — IT’S THE JOURNY. В еспресо-барі в кутку гучно гуркотіла кавомолка."}
{"input_text":"Якщо смерть їхнього засновника і затьмарила життя «Журні», то в штаб-квартирі компанії цього не відчувалося. Групи співробітників гомоніли, вливаючись до кафетерію. Дві жінки, кожна в безглуздому крислатому капелюсі, сміялися над чимось по телефону. Повз Маккензі на скутері Razor промчав сильно татуйований хлопець, на його чорній футболці було написано «Креативні - це нові атлети».","target_text":"Якщо смерть засновника й поклала тінь на Journy, то в самій штаб-квартирі цього зовсім не відчувалося. Купки співробітників жваво спілкувалися, заходячи до кафетерію. Дві жінки в сміховинно широкополих капелюхах реготали над чимсь у телефоні. Татуйований чоловік промчав повз Маккензі на самокаті Razor, на його чорній футболці виднівся напис: «Творчість — то новий вид спорту»."}
{"input_text":"Ніхто не знав, що лише кілька тижнів тому їхній бос був застрелений в голову, всього за кілька кроків від того місця, де вони зараз потягували своє безкоштовне макіато.","target_text":"Скидалося на те, що ніхто тут і в гадці не мав, що лише кілька тижнів тому їхнього начальника застрелили в голову буквально за кілька кроків від місця, де вони зараз насолоджувалися своїм безкоштовним макіато."}
{"input_text":"Маккензі відсканувала агента Деннера і побачила, що він чекає в самому центрі атріуму. Вона застогнала.","target_text":"Маккензі оглянула атріум у пошуках агента Даннера й, помітивши його в самому центрі, тяжко зітхнула."}
{"input_text":"Одягнений у вугільний костюм, білу сорочку і товсту чорну краватку, Джеймс Деннер виглядав комічно недоречно серед потоків вузького джинсового одягу і «Олбердс». Він стояв прямо, виструнчившись, як палиця, з розставленими ногами. Одна рука була збоку, а інша тримала його iPhone, який привертав до себе всю його увагу. Він нагадував батька, який наполягав на тому, щоб піти з підлітками на концерт.","target_text":"У вугільно-сірому костюмі, білій сорочці й чорній краватці Джеймсон Даннер видавався до сміху недоречним поміж суцільного потоку вузьких джинсів і кросівок Allbirds. Він стояв непорушно, виструнчившись, мов жердина, ноги широко розставлені. Одна рука опущена, а в іншій він тримав айфон, повністю занурившись у екран. Усе це справляло враження якогось татуся, який напросився піти зі своїми підлітками на концерт."}
{"input_text":"Маккензі, навпаки, була одягнена так само, як і на випускному вечорі в Сан-Франциско: біла сорочка, чорні джинси і туфлі на підборах. Завжди в'єтнамки. Маккензі зітхнула і підійшла до Деннера. Він був білий, середнього зросту, з темним волоссям і темними бровами. Його очі були брудно-зеленого кольору і розташовані трохи занадто близько один до одного. У поєднанні з кутастою щелепою і чистими щоками це надавало його обличчю мультяшного ефект мультяшності. Наблизившись, Маккензі простягнула руку. «Привіт. Маккензі Клайд».","target_text":"Маккензі ж, навпаки, носила свій звичний повсякденний Сан-Франциський офіційний стрій — біла сорочка, чорні джинси й балетки. Завжди балетки. Вона глибоко вдихнула й рушила до Даннера. Він був білошкірим, середнього зросту, з темним волоссям, темними бровами й каламутно-зеленими очима, розташованими дещо надто близько одне до одного. У поєднанні з різко окресленою щелепою й гладкими щоками це надавало його обличчю мультяшного вигляду, мов у персонажів Playmobil. Маккензі простягнула руку, наближаючись. — Вітаю. Маккензі Клайд."}
{"input_text":"Деннер підняв голову і моргнув їй. Вони потиснули один одному руки. «Спеціальний агент Джеймсон Деннер», - сказав він. «ФБР. «Приємно познайомитися», - сказала Маккензі. Деннер лише кивнув у відповідь. Опинившись віч-на-віч, Маккензі зрозуміла, що він молодший за неї.","target_text":"Даннер підвів погляд і глипнув на неї. Вони потиснули руки. — Спеціальний агент Джеймсон Даннер, — сказав він. — ФБР. — Приємно познайомитися, — відповіла Макензі."}
{"input_text":"Настала незручна пауза. Маккензі відчула прикру потребу заповнити її. «Я з Hammersmith Venture», - додала вона.    «Венчурна фірма», - сказав Деннер. Він ретельно вимовляв слова. «Так», - сказав Маккензі. «Схоже, ми зустрінемося з Елеанор Іден.","target_text":"Даннер лише кивнув у відповідь. Тепер, ставши ніс у ніс, Макензі усвідомила, що він молодший за неї. Запала ніякова тиша. Макензі заполонило невиправдане бажання її заповнити. — Я з Hammersmith Venture, — додала вона. — Венчурної компанії, — промовив Даннер, чітко вимовляючи кожне слово. — Ага, — сказала Макензі. — Здається, у нас зустріч з Елеанор Іден."}
{"input_text":"«Саме так». Деннер сховав телефон у кишеню. «Як довго ви працюєте у вашій фірмі?»","target_text":"— Саме так. — Даннер сховав телефон у кишеню. — Довго ви працюєте у своїй компанії?"}
{"input_text":"«Вісім років. Скільки ви працюєте в Бюро?»","target_text":"— Вісім років. А ви в Бюро?"}
{"input_text":"«Шість, - відповів Деннер. Його каденція була жорсткою, Маккензі помітила, що йому не подобається, коли вона називає його Бюро.","target_text":"— Шість, — відказав Даннер. Його тон був жорстким, і Макензі зауважила, що йому геть не сподобалося те, що вона назвала ФБР «Бюро»."}
{"input_text":"Деннер продовжив. «Ви коли-небудь раніше брали участь у розслідуванні?»","target_text":"Даннер провадив далі: — Ви раніше брали участь у розслідуваннях?"}
{"input_text":"З його тону Маккензі запідозрила, що він вже вирішив, що відповісти. Я провів останні п'ять років, проводячи розслідування для «ВВ».","target_text":"З його тону Макензі здогадалася, що він для себе вже давно визначився з відповіддю. — Останні п’ять років я керувала розслідуваннями в HV."}
{"input_text":"«Не знав, що венчурні фірми займаються розслідуваннями.","target_text":"— Не знав, що венчурні компанії займаються розслідуваннями."}
{"input_text":"«Більшість не займаються.» Маккензі знизав плечима. «Але Хаммерсміт інвестує багато грошей у багато компаній. Нам подобається робити свою роботу вдома».","target_text":"— Більшість — ні. — Макензі знизала плечима. — Але Гаммерсміт вклав чимало грошей у чимало компаній. Ми не любимо мати справу з котом у мішку."}
{"input_text":"Деннер подивився на неї, його обличчя стало рівним. «Це свого роду розслідування - жорстокого злочину. Я припускаю, що ви не мали справи з багатьма з них раніше».","target_text":"Даннер подивився на неї з байдужим обличчям. — Це розслідування насильницького вбивства. Гадаю, з таким вам ще стикатися не доводилося."}
{"input_text":"«Ні», - відповіла Маккензі.","target_text":"— Ні, — відповіла Макензі."}
{"input_text":"«У вас є досвід кримінальних розслідувань, навіть ненасильницьких?»","target_text":"— А з кримінальними розслідуваннями? Навіть якщо без насилля?"}
{"input_text":"«Ні.»","target_text":"— Теж ні."}
{"input_text":"«Ви коли-небудь працювали з правоохоронними органами? ФБР, поліція?» «Не безпосередньо.» «Я так розумію, ви юрист», - сказав Деннер. «Так, за освітою. «Ніякого досвіду з кримінальним правом? «Ні, ще з часів юридичної школи».","target_text":"— Ви взагалі коли-небудь працювали з правоохоронцями? ФБР, поліцією? — Безпосередньо — ні. — Скільки я знаю, ви юристка. — За освітою — так. — Жодного досвіду з кримінальним правом? — Відколи випустилася — ні."}
{"input_text":"Деннер відвів погляд і замовк. Елеонори Іден не було видно, але в кімнату вклинився чоловічий голос. «Привіт.»","target_text":"Даннер відвів погляд і замовк. Елеанор Іден поки ніде не було видно, але тут пролунав чоловічий голос: — Гей!"}
{"input_text":"Маккензі і Деннер повернулися обличчям до лисого, бородатого чоловіка. Він був одягнений у чорну футболку з логотипом «Журні», вибитим на ній незмінним зеленим кольором. «Ви, мабуть, прийшли до Елеонори».","target_text":"Макензі та Даннер обернулися до лисуватого бороданя в чорній футболці з логотипом Journy, тисненим у тому самому всюдисущому фірмовому зеленому кольорі. — Ви, мабуть, прийшли до Елеанор, — сказав він."}
{"input_text":"«Спеціальний агент Джеймсон Деннер, ФБР». Деннер простягнув руку.","target_text":"— Спеціальний агент Джеймсон Даннер, ФБР."}
{"input_text":"Бородатий чоловік відповів на рукостискання, а потім повернувся до Маккензі. «А ви з «ХВ», - сказав він. Маккензі кивнула, представляючись.","target_text":"Даннер простягнув руку. Бородань потис її, потім повернувся до Макензі. — А ви з HV, — додав він. Макензі кивнула й відрекомендувалася."}
{"input_text":"«Я Гектор», - сказав він. Начальник відділу кадрів тут, у «Журні». Елеанор у чомусь застрягла, вона попросила мене показати вам тут все, поки ви чекаєте».","target_text":"— Я Гектор, — представився він. — Головний менеджер персоналу Journy. Елеанор зараз зайнята, попросила мене провести вас до її офісу, поки чекаєте."}
{"input_text":"«Гаразд», - сказав Деннер.","target_text":"— Чудово, — сказав Даннер."}
{"input_text":"Гектор пішов. «Ідіть за мною».","target_text":"Гектор рушив уперед: — Йдіть за мною."}
{"input_text":"Гектор провів їх головними рівнями офісів «Журні». Там були конференц-зали зі скляними стінами, названі на честь відомих доріг і магістралей. Там стояли ряди столів відкритого планування, кожен з яких був заставлений п'ятьма фігурками технічного обладнання. Там були барвисті афіші, що рекламували виступ акапельного гурту Журні. Були великі геометричні дивани знайомого зеленого кольору. Були плакати, прикрашені надихаючими цитатами на кшталт «ВИ ПРОМАХАЄТЕ 100% ЗНИМКІВ, ЯКІ НЕ ЗРОБИТЕ». -Вейн Ґрецький. Там були закусочні та блискучий кафетерій. Фонтани з чайним грибом, сміттєві баки. Масажний кабінет, кінотеатр. Зал для занять йогою. Басейн для гри в м'яч.","target_text":"Він провів їх повз головні приміщення офісу Journy. Там були конференц-зали зі скляними стінами, названі на честь відомих доріг і магістралей. Відкрито сплановані ряди столів, кожен завалений п’ятизначним технічним обладнанням. Яскраві афіші, що рекламували виступ корпоративного акапельного гурту. Розлогі дивани в різноманітних кшталтах уже знайомого зеленого кольору. Плакати з мотиваційними цитатами на зразок «ВВАЖАЙ, ТИ ПРОМАХНУВСЯ, ЯКЩО НАВІТЬ НЕ НАВАЖИВСЯ НА КИДОК». — ВЕЙН ГРЕЦКІ. Були там і снек-бари, блискуча кафетерія, фонтани з комбучею, контейнери з продуктами, масажний куточок, мінікінотеатр, зал для йоги, басейн з кульками."}
{"input_text":"Як завжди, подумала Маккензі.","target_text":"«Нічого незвичайного», — подумала Макензі."}
{"input_text":"Екскурсія закінчилася на третьому поверсі, в тихому місці біля задньої частини будівлі. «Chief people officer» - класична назва посади в технологічних компаніях, непотрібно обіймаючий перекручений варіант “head of human resources”. Маккензі знав, що обов'язки Гектора як директора з персоналу виходили далеко за межі відділу кадрів. Очевидно, агент Деннер знав те ж саме. «До вашої компетенції, - сказав Деннер, дивлячись на Гектора, - входить безпека об'єктів, чи не так?","target_text":"Своєрідна екскурсія завершилася на третьому поверсі, у тихому закутку в задній частині будівлі. «Головний менеджер персоналу» — типова назва посади в технологічних компаніях, химерна, прикрашена варіація «керівника відділу кадрів». Макензі знала, що обов’язки Гектора виходять далеко за межі традиційних функцій HR. Видно, агент Даннер теж це розумів."}
{"input_text":"безпеку об'єктів, чи не так?»","target_text":"— До ваших обов’язків, — мовив Даннер, поглянувши на Гектора, — входить безпека об’єкта, еге?"}
{"input_text":"Гектор кивнув. «Саме так».","target_text":"Гектор кивнув. — Саме так."}
{"input_text":"Деннер подивився на нього. «Я хотів би запитати про ваші протоколи безпеки».","target_text":"Даннер пильно прошив його поглядом. — Мені цікаві ваші протоколи безпеки."}
{"input_text":"Гектор очікував цього запитання. «Звичайно», - сказав він. «Але я отримав вказівку від нашого керівника юридичного відділу не відповідати ні на що, що не стосується безпеки».","target_text":"Гектор очікував таке прохання. — Авжеж, — відказав він. — Але юристи компанії проінструктували мене, щоб я відповідав виключно на запитання, стосовні безпеки."}
{"input_text":"Деннер здавався незворушним. «У ніч вбивства в будівлі була якась охорона?»","target_text":"Даннер залишався незворушним. — У ніч убивства в будівлі були охоронці?"}
{"input_text":"«Двоє людей на прохідній, де ви сьогодні зайшли. Поліція Сан-Франциско вже говорила з ними».","target_text":"— Двоє людей на прохідній, через яку ви сьогодні заходили. СФПД уже з ними говорили."}
{"input_text":"«Я читав звіт, - сказав Деннер. «На рецепції нікого не бачили, доки не прийшли охоронці, трохи пізніше першої години ночі».","target_text":"— Я читав звіт, — сказав Даннер. — Черговий на рецепції нікого не бачив до появи прибиральників десь по першій."}
{"input_text":"«Правильно», - сказав Гектор. «Ніхто більше не входив і не виходив через головний вхід.","target_text":"— Саме так, — відповів Гектор. — Ніхто більше не заходив і не виходив через головний вхід."}
{"input_text":"«Охорона на ресепшені також патрулює решту офісу?» Гектор кивнув. «Приблизно щогодини».","target_text":"— Охорона на рецепції також патрулює решту офісу? Гектор кивнув. — Приблизно раз на годину."}
{"input_text":"«Вони бачили когось, хто працював допізна?»","target_text":"— Чи зауважили вони когось, хто працював допізна?"}
{"input_text":"«Ні», - відповів Гектор. «Вечеря закінчується о восьмій. Після цього офіс був порожній».","target_text":"— Ні, — сказав Гектор. — Кейтеринг працює до восьмої. Після них офіс був порожній."}
{"input_text":"Деннер покрутив шиєю, озираючись навколо. «Крім парадного входу, які ще є способи потрапити в будівлю?»","target_text":"Даннер покрутив шиєю, оглядаючись довкола. — Окрім головного входу, які ще є способи потрапити до будівлі?"}
{"input_text":"«Є лише один інший вхід, ззаду. Він прямо під нами, на першому поверсі. Ви заходите з провулку позаду будівлі».","target_text":"— Є ще один вхід, ззаду. Просто під нами, сходами вниз. Вхід з провулка за будівлею."}
{"input_text":"«Заднім входом часто користуються?»","target_text":"— Ним часто користуються?"}
{"input_text":"Гектор похитав головою. «Більшість працівників добираються на роботу на транспорті Journy, а передній вхід має велику зону завантаження».","target_text":"Гектор похитав головою. — Більшість співробітників користується транспортом Journy, а головний вхід має велику висадкову зону."}
{"input_text":"«Але заднім входом може користуватися будь-хто?»","target_text":"— Але будь-хто може зайти заднім входом?"}
{"input_text":"Гектор натягнув яскраво-зелений бейдж, який був прикріплений до його пояса. «Так, будь-хто, хто має таку перепустку».","target_text":"Гектор витягнув яскраво-зелений бейдж, прикріплений до ременя."}
{"input_text":"Деннер на мить замислився. «Тревор Кенон коли-небудь користувався ним?» «Постійно», - відповів Гектор. «Він веде прямо до ліфта, який піднімається","target_text":"— Будь-хто, у кого є це. Даннер на мить задумався. — Тревор Кеннон ним користувався?"}
{"input_text":"до його офісу».","target_text":"— Постійно, — сказав Гектор. — Той вхід одразу ж біля ліфта до його офісу."}
{"input_text":"«Покажи мені», - сказав Деннер. У своїх запитаннях він ігнорував Маккензі. Вона мовчала, відійшовши вбік.","target_text":"— Ану, покажіть мені його, — сказав Даннер. Упродовж усього цього часу він вперто ігнорував Маккензі. Вона мовчки стояла збоку."}
{"input_text":"Гектор привів їх до непоказного ліфта. «У цій частині будівлі не так багато людей», - сказав він. «Єдина причина прийти сюди - піднятися ліфтом до офісу Тревора або спуститися до чорного ходу». Маккензі вивчав портрет на стіні. Тревор Кенон, коротко підстрижений, дивився на них викличним, неусміхненим поглядом. Очі Кэнона пронизували очі Маккензі, сяючи неприродно блакитним світлом. Мак- Кензі здивувалася, що вони були покращені цифровим способом.","target_text":"Гектор провів їх до непримітного ліфта. — Тут рідко буває людно, — сказав він. — Сюди ходять, або щоб піднятися до офісу Тревора, або щоб вийти через задній вихід. Маккензі розглядала портрет на стіні. Тревор Кеннон, з коротко підстриженим волоссям, втупився в них викличним, суворим поглядом. Його очі пронизували Маккензі, неприродно яскраві й блакитні. Маккензі стало цікаво, чи вони, бува, не підфотошоплені."}
{"input_text":"«Поруч з цим ліфтом на кожному поверсі висить інший портрет, - сказав Гектор, - на кожному поверсі».","target_text":"— На кожному поверсі біля входу до ліфта висять його різні портрети, — пояснив Гектор."}
{"input_text":"Маккензі скривилася. «Справді?» Гектор намагався приховати посмішку. «Справді.»","target_text":"Маккензі скривилася. — Серйозно? Гектор ледь помітно всміхнувся. — Так."}
{"input_text":"«А хіба їх не треба зняти в цьому місці?»","target_text":"— Може, їх уже варто було б познімати?"}
{"input_text":"Посмішка Гектора зникла. «Я вважав за потрібне почекати, принаймні деякий час. Але зараз»","target_text":"Гекторова усмішка згасла. — Якось негарно, хай бодай трохи повисять. Хоча тепер…"}
{"input_text":"Він зітхнув. «Ніхто не знає, що робити».","target_text":"Він зітхнув. — Ніхто не знає, що робити."}
{"input_text":"Коли вони зайшли в ліфт, Гектор обернувся до Деннера. «Вгору чи вниз?»","target_text":"Вони ступили до ліфта, Гектор обернувся до Даннера. — Вгору чи вниз?"}
{"input_text":"«Спочатку нагору», - відповів Деннер. «Я хочу побачити офіс Canon».","target_text":"— Спершу вгору, — сказав Даннер. — Хочу оглянути Кеннонів офіс."}
{"input_text":"Гектор провів своїм зеленим бейджем по сканеру і натиснув круглу кнопку №6. Ліфт поїхав угору.","target_text":"Гектор приклав зелений бейдж до сканера й натиснув круглу кнопку шість. Ліфт плавно рушив угору."}
{"input_text":"«Вам щоразу треба показувати бейдж, коли ви користуєтеся цим ліфтом?» - запитав Деннер. запитав Деннер.","target_text":"— Кожного разу потрібно використовувати бейдж, щоб викликати ліфт? — запитав Даннер."}
{"input_text":"«Так», - відповів Гектор. «Інакше ліфт не поїде. «Чи підійде будь-який бейдж працівника?»","target_text":"— Так, — відповів Гектор. — Інакше він не поїде. — І будь-який співробітник може скористатися ним?"}
{"input_text":"«Я знаю, про що ви запитуєте», - відповів Гектор. «Тревор болісно переживав, що його офіс сприймають як замкову вежу. Він хотів створити враження доступності: «Заходь і побачиш боса». Тож так, теоретично, будь-який працівник міг піднятися цим ліфтом до кабінету Тревора, якщо він мав бейдж».","target_text":"— Я розумію, куди ви ведете. Тревор не хотів, щоб його офіс сприймався як вежа зі слонової кістки. Він прагнув створити враження доступності: заходьте до боса коли завгодно. Тож так, теоретично, будь-який співробітник міг скористатися ліфтом, якщо мав бейдж."}
{"input_text":"«Теоретично», - сказав Маккензі.","target_text":"— Теоретично, — сказала Маккензі."}
{"input_text":"«Так. На практиці ж Тревор нечасто тут бував».","target_text":"— Так. Бо на практиці Тревор тут рідко бував."}
{"input_text":"Двері відчинилися, і вони ступили на шостий поверх.","target_text":"Двері відчинилися, і вони попростували шостим поверхом."}
{"input_text":"«Я припускаю, - сказав Деннер, - що якщо Кенон бував тут рідко, то співробітники служби безпеки не піднімалися сюди під час своїх патрулів».","target_text":"— Я так розумію, — сказав Даннер, — якщо Кенон тут практично не бував, то охорона не підіймалася сюди під час патрулювання?"}
{"input_text":"Гектор похитав головою. «Не було потреби. Тревор не часто бував тут вночі».","target_text":"Гектор похитав головою. — Не було сенсу. Тревор майже ніколи не залишався на ніч."}
{"input_text":"Вони стояли в маленькому фойє з диванами «Божевільних» і фікусами зі скрипковим листям. Все було зі скла і сталі, з чіткими лініями, з блискучим видом на горизонт центру міста. Маккензі розгледіла відкриту вітальню з широкою перголою, вкритою рожевими бугенвіліями.","target_text":"Вони стояли у невеликому фоє з диванами у стилі Mad Men та ліроподібними фікусами. Повсюди скло, сталь, чіткі лінії — ну й неймовірний вид на центр міста. Маккензі помітила терасу з просторою перголою, обвитою рожевою бугенвілією."}
{"input_text":"Маккензі глянула на Деннера. «Схоже на будинок у Сохо».","target_text":"Маккензі глянула на Даннера. — Я мов у котрийсь Soho House завітала."}
{"input_text":"Деннер не подав жодних ознак того, що почув її. Він пройшов через зону очікування до самого офісу Canon. Маккензі пішла за ним.","target_text":"Даннер ніяк не відреагував. Попрямував далі приймальною до самого офісу Кенона. Маккензі пішла услід."}
{"input_text":"Вона зупинилася на порозі. Прямо перед нею потворна, винна темна пляма вкривала дерево біля столу Кенона.","target_text":"Вона зупинилася на порозі. Просто перед нею, обік Кенонового столу, дерев’яною підлогою розтіклася темна, винно-бордова пляма."}
{"input_text":"Кров.","target_text":"Кров."}
{"input_text":"Маккензі відчула, як її шлунок стиснувся.","target_text":"По Маккензі пішов мороз."}
{"input_text":"«Ми професійно прибрали приміщення, - сказав Гектор. «Але це було важко вивести».","target_text":"— Ми залучили професійних клінерів, — мовив Гектор. — Але всі плями не далися вивести."}
{"input_text":"Деннер здавався незворушним. Він переступив через пляму у своїх чорних парадних туфлях, просуваючись углиб офісу. Маккензі пішов за ним.","target_text":"Даннер здавався цілком холоднокровним. Своїм чорним мештом переступив через пляму,  просуваючись вглиб офісу. Маккензі пішла за ним."}
{"input_text":"Там не було на що дивитися. За винятком плями крові, офіс був ретельно прибраний. Меблі були розставлені, поверхні витерті від пилу. Не було ні монітора, ні ноутбука, ні телефону. Маккензі припустив, що всю відповідну техніку з офісу Canon винесли майже одразу. Активне приватне скло надавало простору м'якої, благодатної темряви, що контрастувала з яскравим ранковим Сан-Франциско. ранку в Сан-Франциско. Офіс здавався Маккензі напрочуд тихим - навіть монастирським.","target_text":"Дивитися там було ні на що. Окрім тієї кривавої плями, офіс ретельно видраїли: меблі стояли на місці, пил повитирали. Ні монітора, ні ноутбука, ні телефона. Усе важливе обладнання майже одразу забрали геть з Кенонового офісу, припустила Маккензі. Перемкнуте в режим приватності скло створювало в приміщенні м’яку, майже примарну темінь, контрастуючи з яскравим Сан-Франциським ранком. Офіс видався Маккензі навдивовижу тихим — мов у якомусь монастирі."}
{"input_text":"«Через кілька днів після...» Гектор кашлянув. «Після того, як знайшли тіло Тревора, поліція Сан-Франциско сказала нам, що ми можемо все прибрати. Сказали, що у них є всі необхідні докази.»","target_text":"— За кілька днів після… — Гектор закашлявся. — Після того, як виявили тіло Тревора, СФПД дали дозвіл усе прибрати. Мовляв, усі потрібні докази вже були зібрані."}
{"input_text":"«Я не шукаю доказів, - сказав Деннер. «Я просто хочу отримати візуальну картину». Він вказав на стіл Кенона, який був порожній. «Є успіхи у відстеженні ноутбука Кенона?» Гектор похитав головою. «Все ще нічого».","target_text":"— Я не шукаю доказів, — сказав Даннер. — Просто хочу вималювати собі в уяві картину. Він тицьнув на порожній стіл Кенона. — Його ноутбук знайшли? Гектор похитав головою. — Наче ще ні."}
{"input_text":"Маккензі втрутився. «Ноутбук Кенона зник?» «Угу», - сказав Деннер. Він витягнув свій телефон.","target_text":"Маккензі втрутилася: — Кенонів ноутбук був зник? — Угу-м, — кивнув Даннер, дістаючи телефон."}
{"input_text":"«Ми впевнені, що його забрали?» запитав Маккензі. «Звідки ми знаємо, що він був тут?»","target_text":"— Ми впевнені, що його забрали? — запитала Маккензі. — Звідки знаємо, що він взагалі був тут?"}
{"input_text":"«Вбивця залишив зарядний шнур увімкненим», - сказав Деннер. «Ноутбука не було ні в будинку Кенона, ні деінде. Той, хто стріляв у Кенона, забрав його».","target_text":"— Вбивця залишив зарядний кабель у розетці, — відповів Даннер. — Ноутбука не було ні в будинку Кенона, ні деінде. Той, хто його застрелив, забрав комп’ютер із собою."}
{"input_text":"Маккензі подивився на Гектора. «Хіба ноутбук Кенона не мав би системи дистанційного керування? Протоколи безпеки для таких речей?»","target_text":"Маккензі подивилася на Гектора. — Хіба в ноутбуці Кеннона не було системи дистанційного керування? Захисний протокол для такого не передбачений?"}
{"input_text":"«Безумовно», - відповів Гектор. «У кого б не був ноутбук Тревора, він не зможе нічого з ним зробити. Він заблокований.»","target_text":"— Авжеж, передбачений, — відповів Гектор. — Хай у кого зараз ноутбук Тревора, з нічого не вийде зробити. Він заблокований."}
{"input_text":"«Тоді чому ви не можете його відстежити?» запитав Деннер.","target_text":"— Тоді чому ви не можете його відстежити? — запитав Даннер."}
{"input_text":"«Тому що він вимкнений. Ми не можемо відстежити його, поки він не увімкнеться.»","target_text":"— Бо він вимкнений. Ніяк не відслідкуємо, поки його не увімкнуть."}
{"input_text":"Деннер насупився. «Отже, у когось є ноутбук Canon, але він його не вмикав і не намагався нічого з ним зробити?»","target_text":"Даннер насупився. — Отже, хтось має ноутбук Кенона, але досі його не вмикав і нічого з ним не робив?"}
{"input_text":"Гектор кивнув. «Ми припускаємо, що вони знають, що на ньому є протоколи безпеки».","target_text":"Гектор кивнув. — Ми припускаємо, вбивці відомо, що він напханий усякими протоколами безпеки."}
{"input_text":"«Тоді навіщо вони його взяли?» запитала Маккензі.","target_text":"— Тоді навіщо взагалі його забирати? — запитала Маккензі."}
{"input_text":"Гектор знизав плечима. «Без поняття». Він знову подивився вниз на пляму крові, скривившись. «Я почекаю в кімнаті очікування, якщо я вам не потрібен».","target_text":"Гектор знизав плечима. — Уявлення не маю. Він знову перевів погляд на криваву пляму на підлозі, поморщившись. — Якщо я вам більше не потрібен, зачекаю в приймальні."}
{"input_text":"Деннер махнув рукою. «Роби, що вважаєш за потрібне».","target_text":"Даннер махнув рукою. — Як собі хочете."}
{"input_text":"Маккензі спостерігав, як Деннер вивчав розташування меблів Кен-она. Він вивчав пляму крові на підлозі, потім на мить втупився у свій телефон. Маккензі зрозуміла, що він порівнює з фотографіями.","target_text":"Маккензі прослідковувала Даннерів погляд, який уважно оглядав усі меблі в кабінеті Кенона. Даннер дослідив криваву пляму на підлозі, потім на мить втупився в телефон. Маккензі зрозуміла — либонь, звіряв з фотографіями."}
{"input_text":"Маккензі вказав на пляму крові. «Голова Тревора була тут, так?» - сказала вона.","target_text":"— То від Треворової голови, так? — запитала вона, вказуючи на пляму."}
{"input_text":"«Угу», - відповів Деннер. «В якому положенні?»","target_text":"— Угу, — буркнув Даннер. — Тіло лежало долілиць?"}
{"input_text":"«На спині. Деннер не дивився на неї, занурений у свій телефон. «А як щодо пістолета?»","target_text":"— Навзнак. Даннер навіть не підвів на неї очей, поглинутий телефоном. — Відомо, з якого пістолета стріляли?"}
{"input_text":"«Тупик.»","target_text":"— То глухий кут."}
{"input_text":"«Звідки ти знаєш?» запитала Маккензі.","target_text":"— Чому? — запитала Маккензі."}
{"input_text":"Деннер не підняв очей. «Судячи з гільз і кулі, яку знову накрили з голови Кэнона, пістолет був старою моделлю Glock 19. Бестселер в Америці. Стандартна зброя для правоохоронних органів».","target_text":"Даннер не підвів голови: — Судячи з гільз та кулі, вилученої з голови Кенона, зброя — стара модель Glock 19. Найпопулярніший пістолет в Америці. Стандартний для правоохоронних органів."}
{"input_text":"Не зводячи очей з підлоги, Деннер розстебнув піджак, щоб показати наплічну кобуру і тьмяний чорний колір пістолета. Маккензі була вражена приховуванням, до цього моменту вона не помічала пістолета.","target_text":"Не відриваючи погляду від підлоги, Даннер розстебнув піджак, оголюючи наплічну кобуру та матово-чорний пістолет. Маккензі була вражена скритністю — вона у гадці не мала, що він має з собою пістолет."}
{"input_text":"«Вони всюди, - сказав Деннер. «Якщо ми не знайдемо конкретний пістолет, це глухий кут».","target_text":"— Такі є скрізь, — додав Даннер. — Якщо не знайдемо конкретний екземпляр, це глухий кут."}
{"input_text":"Маккензі вивчала книжкову полицю за робочим столом Кенона. На ній стояли улюблені книги засновника: Фрідман, Айзексон, «Дилема інноватора 7e». Маккензі помітив тверду обкладинку книги Елеонори «Місце за столом». На полиці зверху стояла серія фотографій у рамці. На одній з них був зображений Кенон в оточенні перших співробітників компанії Journy, які зібралися під великим банером з написом «Мільйон велосипедистів». Усі в зелених футболках і з усмішками.","target_text":"Маккензі кинула погляд на книжкову полицю за столом Кенона. Там лежали типові улюбленці стартаперів: Фрідман, Айзексон, «Дилема інноватора». Також в око їй упала тверда обкладинка книжки Елеонор — «Місце за столом». На полиці вище стояли різноманітні світлини в рамках. На одній Кенон в колі перших співробітників Journy позував під великим банером: «МІЛЬЙОН КОРИСТУВАЧІВ». Певна річ, усі в зелених футболках й усміхнені."}
{"input_text":"На іншій фотографії Кэнон стояв поруч із високим корейським американцем, у якому Маккензі впізнав Стенлі Ю, головного технічного директора Journy. Ю і Кэнон стояли під руку, широко посміхаючись, а за їхніми спинами світилося якесь електричне освітлення. На кожному був складний макіяж очей, неоново-фіолетовий.","target_text":"На іншій знимці Кенон стояв обік якогось високого корейця — Маккензі впізнала Стенлі Ю, технічного директора Journy. Вони поклали одне одному руку на плече, щиро всміхаючись, позаду горіло якесь неонове освітлення. Під їхніми очима виднілися майстерно нанесені яскраво-фіолетові тіні."}
{"input_text":"Останнє фото - чорно-біле селфі: Канон і його дівчина, Кассіопея Моро, грабують на камеру.","target_text":"Останнє фото — чорно-біле селфі: Кенон з його дівчиною, Кассіопеєю Моро, кривляються перед камерою."}
{"input_text":"Маккензі повернулася до Деннера. Той усе ще вивчав свій телефон.","target_text":"Маккензі знову обернулася до Даннера. Той намертво приріс до екрана."}
{"input_text":"«Ви дивитеся на фотографії з місця події? Файл поліції Сан-Франциско?» «Угу.","target_text":"— Ви оглядаєте фото з місця злочину? Файл СФПД?"}
{"input_text":"«Скільки там?»","target_text":"— Угу. — І що там?"}
{"input_text":"«Досить багато.» Деннер ледве слухав. «Можеш поділитися зі мною?»","target_text":"— Усяке. Даннерові й за вухом не свербіло. — То, може, покажете?"}
{"input_text":"«Більша частина марна.» «Я все одно хочу подивитися.»","target_text":"— Там нема, на що дивитися. — Усе ж я б хотіла сама переглянути."}
{"input_text":"«Мені потрібно буде узгодити це з офісом». Маккензі закотила очі. «Гаразд.»","target_text":"— Мені треба узгодити це з керівництвом. Маккензі закотила очі до лоба:"}
{"input_text":"Деннер різко встав. Він пройшов повз Маккензі, вийшов з кабінету Кен-он і повернувся у фойє. Він подивився на Гектора, його голос був авторитетним. «Нам тут добре. Ходімо вниз».","target_text":"— Ну звісно. Даннер різко підвівся, майнув повз Маккензі й вийшов назад у фоє. Він подивився на Гектора, командним голос звелівши: — Ми тут закінчили. Спускаймося вниз."}
{"input_text":"Задній вхід до штаб-квартири Журні був настільки ж порожнім, наскільки жвавим був парадний вхід. Ліфт опустив їх у невеликий під'їзд на першому поверсі. Тут не було ні рослин, ні плакатів. Маккензі помітила тунелеподібний прохід з одного боку. Вона припустила, що він веде до атріуму, але з решти будівлі нічого не було чутно і видно.","target_text":"Задній вхід до штаб-квартири Journy був таким же безлюдним, як передній — багатолюдним. Вони випростували з ліфту до невеликого вхідного коридору на нульовому поверсі. Жодних рослин, плакатів. Маккензі зауважила щось на кшталт тунелю збоку — мабуть, той вів до атріуму, але там було темно, й звідти не долинало ані звуку."}
{"input_text":"«Як я вже казав тобі, - сказав Гектор, - небагато людей використовують цей транс».","target_text":"— Як я й казав, — зауважив Гектор, — цим входом майже ніхто не користується."}
{"input_text":"Деннер подивився на стелю. Він вказав на стару металеву пластину, прикріплену до кута. «Там були камери?»","target_text":"Даннер звів погляд до стелі, тицьнувши на стару металеву пластину в кутку: — Тут були камери?"}
{"input_text":"Гектор кивнув. «Раніше у нас була ціла система, але навесні ми її прибрали.","target_text":"Гектор кивнув: — Раніше система працювала, але навесні її демонтували."}
{"input_text":"«Чому?»","target_text":"— Чому?"}
{"input_text":"Гектор потер рукою голову. «Я й досі не знаю напевно. Тревор сказав, що всі камери були зроблені в Китаї, але я його не зрозумів».","target_text":"Гектор потер голову: — Досі не знаю напевне. Тревор якось вивідав, що ті камери були вироблені в Китаї, і геть-чисто розумом звихнувся."}
{"input_text":"«У Китаї?» Деннер робив нотатки у своєму телефоні. «Не Росія?» Маккензі насупився, коли Гектор продовжив. «Китай», - повторив він.","target_text":"— У Китаї? — Даннер занотував щось у телефон. — Не в Росії?"}
{"input_text":"«Тревор кричав на мою охорону. Це був безлад». Маккензі втрутилася. «Він хвилювався через Китай?»","target_text":"Маккензі сторожко поглянула на Гектора. — У Китаї, — підтвердив він. — Тревор усипав перцю всій охороні. То було щось."}
{"input_text":"«Думаю, так», - відповів Гектор. «Він ніколи не згадував про камери протягом багатьох років. А навесні він раптом зірвався». Він зробив паузу, замислившись. «Чесно кажучи, він став більш чутливим до всього за останні кілька місяців. Майже параноїком».","target_text":"— Він з пересторогою ставився до Китаю? — втрутилася Маккензі. — Напевно, — Гектор знизав плечима. — Роками його камери не обходили, а навесні мов блекоти наївся. — Він замовк, замислившись. — Якщо чесно, останніми часами він зробився якимсь надто наїжаченим до всього. Майже параноїком."}
{"input_text":"Деннер підняв очі від телефону. «Наскільки параноїдальний?»","target_text":"Даннер підніс голову: — Тобто?"}
{"input_text":"Гектор по-овечому посміхнувся. «Мені, мабуть, варто викликати адвоката, перш ніж я скажу щось ще».","target_text":"Гектор вичавив боязку усмішку: — Гадаю, нам варто говорити в присутності мого юриста."}
{"input_text":"«Не хвилюйся про це. Покажи нам провулок».","target_text":"— Забудь. Покажи нам ліпше той провулок."}
{"input_text":"Гектор провів їх через пару утилітарних подвійних дверей у провулок Принца. Провулок був безлюдним, заставленим гаражними воротами та чорними входами до сусідніх складів. Вдалині Макензі побачив застиглий натовп автомобілів, які намагалися в'їхати на I-80. Гул автостради відлунював на задньому плані.","target_text":"Гектор вивів їх через утилітарні двостулкові двері на Принц-стріт. Провулок був пустельним, уздовж нього тягнулися гаражні ворота й чорні входи сусідніх складів. Вдалині Маккензі зауважила застиглу лавину машин, що намагалися втиснутися на 80-ту магістраль. Гул автостради лунав у повітрі."}
{"input_text":"Деннер показав на сканер бейджів, прикріплений до зовнішньої стіни, біля подвійних дверей. «Ось тут ти маєш зареєструватися, щоб зайти ззаду».","target_text":"Даннер вказав на сканер перепусток, прикріплений до зовнішньої стіни біля подвійних дверей. — Це сюди треба прикладати бейдж для входу?"}
{"input_text":"Гектор кивнув, провівши зеленою карткою-перепусткою. Вони почули клацання, коли двері відчинилися.","target_text":"Гектор кивнув і провів зеленим бейджем. Почулося клацання — замок відімкнувся."}
{"input_text":"«Наскільки я розумію, - сказав Деннер, - перепустки мають анонімний номер. Коли ви просто провели по ньому, система не зареєструвала Гектора Ібарру як особу, що увійшла».","target_text":"— Наскільки я розумію, — сказав Даннер, — перепустки анонімні. Коли ви щойно провели карткою, система не записала «Гектор Ібарра» як того, хто зайшов."}
{"input_text":"«Близько», - сказав Гектор. «Сканери анонімізовані. Бейджі все ще прив'язані до окремих працівників. Якщо бейдж загубиться, ми можемо деактивувати його віддалено. Але ви, по суті, маєте рацію. Коли ви проводите своїм бейджем у будь-якій точці будівлі, ви залишаєтеся анонімним».","target_text":"— Майже слушно, — відповів Гектор. — Самі сканери анонімні, але бейджі закріплені за конкретними співробітниками. Якщо картку загублять, ми можемо її віддалено деактивувати. Але в цілому ваша рація: можна скористатися перепусткою будь-де в будівлі, й ім’я не фіксуватиметься."}
{"input_text":"«Чому?» запитав Деннер. «Хіба не прийнято реєструвати переходи співробітників?»","target_text":"— Чому? — запитав Даннер. — Хіба реєструвати вхід співробітників не звична річ?"}
{"input_text":"«Не тут», - відповів Маккензі. «Технічні працівники звикли приходити і йти, коли їм заманеться. Якщо вони виконують свою роботу, вони кажуть, що не має значення, скільки часу вони насправді перебувають в офісі».","target_text":"— У нас ні, — втрутилася Маккензі. — У IT люди звикли приходити й іти, коли заманеться. Мовляв, якщо робота зроблена, то яка різниця, скільки вони фізично пробули в офісі."}
{"input_text":"«Правильно», - сказав Гектор.","target_text":"— Саме так, — підтвердив Гектор."}
{"input_text":"Деннер принюхався. Він витягнув свій телефон. «Ніяких камер. Анонімний вхід і вихід. Не дуже безпечно».","target_text":"Даннер скептично хмикнув і витягнув телефон. — Жодних камер. Анонімний вхід і вихід. Щось не надто безпечно."}
{"input_text":"«Ми технологічна компанія, - сказав Гектор, - а не Форт Нокс».","target_text":"— Ми ж тех-компанія, а не Форт-Нокс, — зауважив Гектор."}
{"input_text":"Маккензі про щось подумав. «Навіть якщо входи анонімні, вони все одно реєструються, так?»","target_text":"Маккензі дещо спало на думку: — Навіть якщо вхід анонімний, він однаково реєструється в системі, правильно?"}
{"input_text":"«Так. Всі входи в будівлю реєструються в системі, з відміткою часу і датою. Просто без жодних імен».","target_text":"— Так. Усі входи до будівлі фіксуються з датою й часом. Просто без імен. Маккензі звела брови."}
{"input_text":"Маккензі підняла брови. «Ми можемо поглянути на ці записи? За день смерті Тревора?»","target_text":"— Ми можемо переглянути записи? За день, коли загинув Тревор?"}
{"input_text":"Гектор виглядав розгубленим. Він подивився на Деннера. «Вони повинні бути у файлі поліції Сан-Франциско. Ми передали їм усі записи за день, коли було вбито Тревора».","target_text":"Гектор розгубився, поглянувши на Даннера. — Та вони наче мали б бути в поліцейському файлі. Ми передали СФПД усі дані за той день."}
{"input_text":"Деннер втупився в телефон. «Я бачив їх.»","target_text":"Даннер не відривався від телефону: — Я їх бачив."}
{"input_text":"Маккензі подивився на Деннера. «І? Хтось проходив через цей чорний хід у ніч, коли вбили Кенона?»","target_text":"Маккензі перевела погляд на нього. — І? Хтось заходив заднім входом тієї ночі, коли було вбито Тревора?"}
{"input_text":"Деннер кивнув. «Так.» «Що? Коли?» «Одинадцять вісімнадцять вечора».","target_text":"Даннер кивнув. — Так. — Коли? — Об одинадцятій вісімнадцять вечора."}
{"input_text":"Маккензі відчула, як у неї попливли очі. «Але це приблизно в той час, коли помер Кэнон. Чи не так?»","target_text":"Очі Маккензі зробилися великими. — То ж приблизно час смерті Кенона, еге ж?"}
{"input_text":"Голос Деннера був прохолодним. «За кілька хвилин до цього, так».","target_text":"— За кілька хвилин до, — спокійно підтвердив Даннер."}
{"input_text":"Маккензі з недовірою похитала головою. «Отже... це мав бути вбивця. Так?»","target_text":"Маккензі похитала головою. — Виходить… То мусить бути вбивця?"}
{"input_text":"Деннер нарешті підняв очі від телефону. «Це здається логічним. Вбивця зайшов сюди об 11:18. Він промаркував задній ліфт, піднявся на ньому прямо до офісу Кэнона. Вони застрелили Canon, забрали ноутбук і вийшли назад цим шляхом».","target_text":"Даннер нарешті підвів очі з телефона. — Логічно було б так припустити. Вбивця зайшов сюди о 23:18, скористався заднім ліфтом, підійнявшись просто до Кенонового офісу, вистрілив у нього, забрав ноутбук і вийшов у такий самий спосіб."}
{"input_text":"У грудях Маккензі здійнявся червоний приплив обурення. «Ви готові скласти все це докупи?»","target_text":"На Маккензі нахлинула шалена хвиля роздратування. — Тобто у вас вже була готова версія подій?"}
{"input_text":"Деннер знизав плечима. «Все збігається».","target_text":"Даннер знизав плечима. — Наче все збігається."}
{"input_text":"«І коли ти збирався поділитися зі мною?»","target_text":"— А мені ви коли збиралися освідчити свої роздуми?"}
{"input_text":"Деннер не відповів, і на довгу, густу мить у провулку запанувала тиша. Маккензі і Деннер витріщилися один на одного.","target_text":"Даннер промовчав. У провулку запала тиша, довга й напружена. Маккензі й Даннер витріщилися одне на одного."}
{"input_text":"Телефон Гектора задзвонив, дружелюбний, пронизливий дзвінок розірвав тишу.","target_text":"Раптом Гекторів телефон забряжчав, мелодійне, дзвінке сповіщення порушило тишу."}
{"input_text":"«Асистентка Елеонори», - сказав він, глянувши на екран. «Вона чекає на вас».","target_text":"— То від помічниці Елеонор, — сказав він, поглянувши на екран. — Вона готова вас прийняти."}
{"input_text":"Вони повернулися на третій поверх. Гектор показав їм на конференц-зал на протилежному боці будівлі. Вони попрощалися.","target_text":"Вони повернулися на третій поверх. Гектор вказав на конференц-залу в протилежному боці будівлі, попрощався й пішов."}
{"input_text":"Деннер і Маккензі пішли вздовж краю атріуму, кроки Маккензі були довгими і сердитими. Вона скреготіла зубами. Повз них пройшло кілька співробітників «Журні», Маккензі спостерігала, як кожен з них кидав зайвий погляд на Деннера в костюмі.","target_text":"Маккензі й Даннер простували атріумом. Довгі кроки Маккензі здавалися неабияк сердитими. Вона зціпила зуби. Кілька співробітників Journy минуло їх, кожен спантеличено задивлявся на Даннерів костюм."}
{"input_text":"Маккензі намагалася заспокоїти себе. Вона говорила тихо. «Ти збирався мені розповісти?»","target_text":"Маккензі намагалася взяти себе в руки. — І коли ви збиралися мені сказати? — виваженим тоном запитала вона."}
{"input_text":"Деннер дивився прямо перед собою. «Я не розумію, про що ти. «Під час усього цього танцю з Гектором, ти вже знала про пропуск об 23:18. Ти вже знав, як вбивця потрапив всередину».","target_text":"Даннер націлив погляд уперед. — Не зовсім розумію, про що ви. — Ще до розмови з Гектором ви вже знали про зареєстрований о 23:18 вхід. Себто чітко собі уявляли, як вбивця проник до будівлі."}
{"input_text":"«І що?»","target_text":"— І що?"}
{"input_text":"«А те, що це, здається, важлива інформація для, знаєте, розслідування довбаного вбивства. Інформація, яка може бути корисною для мене.»","target_text":"— А те, що й дитині ясно, що то вкрай важлива інформація, як для розслідування клятого вбивства. Інформація, яка може мені пригодитися."}
{"input_text":"«Все це є у файлі поліції Сан-Франциско.»","target_text":"— У поліцейському файлі все є."}
{"input_text":"Маккензі не намагалася приховати свого роздратування. «У файлі, який ви назвали «марним». І яким ти не поділився зі мною.» Деннер дивився вперед. «Як я і казав: як тільки я узгоджу це з офісом. Маккензі насміхалася. «Не сумніваюся.","target_text":"Маккензі навіть не намагалася приховати свого обурення. — Це ви про той файл, у якому, з ваших слів, «нема, на що дивитися»? І який ви так і не дали мені? Даннер й далі дивився суто вперед. — Я ж говорив: щойно отримаю дозвіл. Маккензі пирхнула. — Ну звісно."}
{"input_text":"Вони завернули за ріг і зійшли з головної алеї. Маккензі побачив їхнє місце призначення: банк конференц-залів зі скляними стінами, що тягнувся вздовж південного краю атріуму.","target_text":"Вони звернули за ріг, зійшовши з головного проходу. Попереду було кілька конференц-залів зі скляними стінами, що тягнулися уздовж південного боку атріуму."}
{"input_text":"Чудово, подумав Маккензі. Якщо Деннер хоче мене вигнати, то нехай робить це. Він думає, що я дилетант.","target_text":"«Ну й гаразд, — подумала Маккензі. — Якщо Даннер не хоче підпускати мене до слідства, нехай. Певно, бере мене за якусь аматорку»."}
{"input_text":"Але Деннер не розумів, що Маккензі це цілком влаштовувало. Насправді, це її цілком влаштовувало.","target_text":"Даннер і зеленого поняття не мав, що Маккензі то цілком влаштовувало. Ба більше, так їй навіть було ліпше."}
{"input_text":"Решту шляху вони пройшли мовчки.","target_text":"Решту шляху вони пройшли мовчки."}
{"input_text":"*","target_text":"*"}
{"input_text":"*","target_text":"*"}
{"input_text":"Маккензі перейшла в низький блок і повернулася спиною до кільця. Вона відчула, як її захисниця притиснулася до її тулуба, борючись за важелі впливу.","target_text":"Маккензі стала в нижній блок, розвернувшись спиною до кільця. Відчула, як захисниця притулилася до її тулуба, виборюючи позицію."}
{"input_text":"Маккензі присіла і відштовхнулася від меншої сили дівчини. Вона підняла руку. Рейчел, розігруючий захисник «Ріно Веллі», кинула м'яч у витягнуту руку Маккензі.","target_text":"Маккензі присіла й відмахнулася від значно слабшої від себе суперниці. Здійняла руку. Рейчел, плеймейкерка «Ріно Велі», кинула м’яч просто в простягнуту долоню Маккензі."}
{"input_text":"Маккензі зробила фінт праворуч, а потім повернулася ліворуч і вдарила лівим ліктем по м'ячу в ключ. М'яч врізався в плече її захисника. Дівчина впала на підлогу.","target_text":"Вона зробила випад праворуч, миттю круто завернувши ліворуч, вихором залетівши в трисекундну зону, ненароком врізавшись суперниці ліктем в плече. Дівчина гепнулася на підлогу."}
{"input_text":"Маккензі став над нею і спокійно завершив кидок. «Два очки, Клайд. Два очки».","target_text":"Макензі спокійно стала над нею, закинувши м’яч у кошик. — Два очки, Клайде. Два очки."}
{"input_text":"Спортзал наповнився легкими оплесками.","target_text":"Спортзал наповнився несміливими оплесками."}
{"input_text":"Маккензі подивилася на табло, коли повернулася на майданчик. Четверта чверть щойно розпочалася, але всі в залі знали, що результат уже вирішений.","target_text":"Макензі метнула оком на табло, коли бігла назад. Четверта чверть тільки-но почалася, але всі в залі віддавна розуміли, чим усе скінчиться."}
{"input_text":"У юніорському віці Маккензі була однією з найкращих гравців конференції - а вона займалася баскетболом лише два роки.","target_text":"Макензі була на третьому курсі й уже вважалася однією з найкращих гравчинь конференції — і це лише за якихось два роки в баскетболі."}
{"input_text":"Маккензі вступила до середньої школи зі зростом шість футів один дюйм. Вона ніколи не цікавилася організованим спортом, але тренер «Ріно Веллі» переконав її приєднатися до команди.","target_text":"Коли вона переходила до старшої школи, її зріст уже становив метр вісімдесят п’ять. До спорту в неї ніколи не було охоти, але тренерка «Ріно Велі» таки вмовила її приєднатися до команди."}
{"input_text":"Цей досвід став для неї одкровенням. У будь-якому іншому місці зріст Маккензі привертав до неї небажану увагу. У класах, у коридорах, на роботі в «Dairy Queen» життя Маккензі було суцільною низкою піднятих брів і передбачуваних запитань. Який у тебе зріст? А скільки тобі років? Навіть улюблені вчителі Маккензі не могли втриматися, щоб не перевести погляд, коли бачили її.","target_text":"Досвід цей став для неї переломним. Усюди — в класах, у коридорах, на роботі в місцевій забігайлівці — її зріст привертав надмірну увагу. Мимохіть зведені брови, одні й ті самі запитання. «А який у тебе зріст? А скільки тобі років?» Навіть улюблені вчителі Маккензі не раз з подивом затримували на ній погляд."}
{"input_text":"Але на баскетбольному майданчику її постать була чимось, чим можна було скоріше користуватися, ніж ставити запитання. Гра стала її притулком, вона поринула в неї з головою. Вже через два роки Маккензі була найкращим гравцем у долині Ріно. Вона розташувалася в центрі майданчика, спостерігаючи, як розігруючий Гаверфорда оголошує гру.","target_text":"Але на баскетбольному майданчику її статура з приводу для подиву перетворювалася на перевагу. Гра зробилася її втіхою, й вона з головою поринула в неї. Усього за два роки Макензі стала найкращою гравчинею в «Ріно Велі». Вона зайняла позицію посередині трисекундної зони, чекаючи, поки плеймейкерка з «Гаверфорда» розігруватиме комбінацію."}
{"input_text":"На подив Маккензі, баскетбол став для неї чимось більшим, ніж просто втечею. Їй подобався тупий біль, що розквітав у м'язах після кожного тренування. Їй подобалося, що коли вона виходила на майданчик, вона не думала ні про що інше. Піт змагань очищав її розум.","target_text":"На подив Маккензі, баскетбол обернувся для неї на щось більше, ніж просто втечу. Їй подобався той тупий біль, який сковував м’язи після тренувань. Подобалося, що на майданчику решта світу переставала існувати. Піт неначе змивав усі думки."}
{"input_text":"Їй навіть подобалися похмурі спортивні зали в таких містечках, як Гаверфорд, штат Невада. Їй подобалися розгорнуті трибуни, всіяні сповненими надії батьками та учнями. Вона любила неминучу тишу, яка западала над ними, коли вони розуміли, що Маккензі - найкращий гравець на майданчику. І їй подобалося давати це зрозуміти, безжально, одним кидком, одним підбором, одним блоком за раз.","target_text":"Їй навіть подобалися убогі спортзали в містечках на кшталт Гаверфорда, штат Невада. Розсувні трибуни з батьками та учнями, сповненими надій. І тиша, що неминуче осідала над усіма, коли наставало усвідомлення, що проти них грає Макензі, якій на майданчику немає рівні. Їй подобалося чітко це доводити, нещадно — кидок за кидком, підбір за підбором, блок за блоком."}
{"input_text":"Коли розігруючий Гаверфорда поїхав до кільця, Маккензі була готова. Вона ковзнула боком через ключ, довгі ноги поглинали простір. Розігруючий захисник запустив поплавок, але Маккензі була просто занадто висока. Це був легкий блок. Спокійний голос у її голові підказував їй м'яко заблокувати його - перекинути м'яч партнеру по команді, щоб зберегти володіння м'ячем.","target_text":"Коли плеймейкерка «Гаверфорда» рвонула до кільця, Макензі вже чекала. Вона пересувалася поперек трисекундної зони, її довгі ноги пожирали весь вільний простір. Плеймейкерка жбурнула м’яч у стрибку, але Макензі не перекинеш. Легкий блок. Спокійний голос усередині підказував їй просто легенько перехопити м’яч і передати партнерці, щоб зберегти за командою володіння."}
{"input_text":"Але прихований суперник у Маккензі, який, здавалося, спонтанно спалахував щоразу, коли вона виходила на майданчик, говорив їй дещо інше.","target_text":"Але змагальний дух Маккензі, який спалахував у ній щоразу, коли вона ступала на майданчик, нашептав дещо геть інше."}
{"input_text":"Маккензі змахнула рукою і відбила удар з повітря. М'яч вилетів за межі майданчика, з задоволеним дзенькотом відскочивши від трибун.","target_text":"Маккензі змахнула рукою й вибила м’яч далеко в повітря. Той полетів за межі майданчика,  гупнувши об трибуну з приємним глухим звуком."}
{"input_text":"Маккензі не святкувала. Вона втупилася в простір, витираючи піт з чола, насолоджуючись жаром, що пронизував її руку.","target_text":"Маккензі не раділа. Просто байдуже втупилася у порожнечу, витираючи піт з чола, насолоджуючись пекучим болем, що пробігав долонею."}
{"input_text":"Потім вона почула голос.","target_text":"Аж раптом пролунав чийсь голос:"}
{"input_text":"«Джесіко, я ж тобі казав: «Не бери його прямо на Жирафа».","target_text":"— Джессіко, скільки я маю казати: не лізь просто на Жирафу!"}
{"input_text":"Це був тренер Гаверфорда. Він стояв на боковій лінії в занадто тісному червоному поло з трафаретним написом HAVERFORD BASKETBAll на грудях. Він був молодий, як для шкільного тренера, близько тридцяти років, з гелевим волоссям і огидною цапиною борідкою.","target_text":"То був тренер «Гаверфорда». Він стояв скраю майданчику в надто тісному червоному поло з написом «ГАВЕРФОРД БАСКЕТБОЛ» на грудях. Як на шкільного тренера він був досить молодим — років тридцять — із зачіскою, укладеною морем гелю, й жалюгідною козлячою борідкою."}
{"input_text":"Він кричав усю гру, але Маккензі вже не чула його.","target_text":"Він репетував отак увесь матч, але Маккензі не зважала."}
{"input_text":"Її вуха вже звикли до тренерів та вболівальників суперників.","target_text":"Її вуха давно звикли до криків тренерів і фанів суперників."}
{"input_text":"До цього моменту. Увагу Маккензі привернуло слово. Жираф. Він казав його і раніше. Десь у третій чверті.","target_text":"Але тепер її увагу полонило те слово. «Жирафа». Уже раз він його вигукував — десь у третій чверті."}
{"input_text":"тренер Ґоаті благав розігруючого «Гаверфорда». «Обходь Жирафу, а не перестрибуй через неї». Маккензі проігнорував снікерси з лави запасних «Гаверфорда».","target_text":"Козлина напучував плеймейкерку: — Обходь Жирафу, не лізь на неї! Маккензі проігнорувала хіхікання з лави «Гаверфорда»."}
{"input_text":"Команди обмінялися м'ячами. Маккензі влучив кидок у стрибку, збільшивши перевагу «Ріно Веллі».","target_text":"Команди обмінялися володіннями. Маккензі закинула ще один м’яч у стрибку, нарощуючи перевагу «Ріно Велі»."}
{"input_text":"Тренер «Гаверфорда» з огидою розвів руками. «Тіша! Тіша!» Козлобородий виставив руки в бік Маккензі. «Коли м'яч отримає Джи-раф, ти маєш подвоїти її».","target_text":"Тренер «Гаверфорда» розвів руками в розпачі. — Тішо! Тішо! — загукав він, виставивши руки у бік Маккензі. — Проти Жирафи грайте вдвох!"}
{"input_text":"Тепер снікерси були голоснішими. Вони лунали не лише з лави запасних «Гаверфорда», а й з трибун. Маккензі відчула колюче відчуття в плечах.","target_text":"Хіхікання посилилось. Лунало вже не лише з лави, а й з трибун. Макензі відчула на собі колючі погляди."}
{"input_text":"Не звертай уваги, сказала вона собі.","target_text":"«Не зважай», — сказала собі."}
{"input_text":"Через дві хвилини Маккензі отримала м'яч на боковій лінії. Тренер «Гаверфорда» стояв за кілька футів від неї. Маккензі відчула запах одеколону «Волгрінс».","target_text":"Минуло дві хвилини. Макензі вводила м’яч з бокової лінії. Тренер «Гаверфорда» стояв за кілька кроків. Від нього тхнуло дешевим одеколоном."}
{"input_text":"Козлик знову загавкав. «Коли Жирафа набігає, подвоїти одного з її товаришів по команді! Вперед, давай!» Захисник Маккензі відбіг убік, стікаючи кров'ю. «Ось так, давай! Залиште Жирафу!»","target_text":"Козлина знову загорланив: — Бачите, що Жирафа вводить, стримуйте вдвох її партнерку! Нумо! Захисниця відбігла від Макензі. — Отак! Вперед! Лишіть геть ту Жирафу!"}
{"input_text":"Хихикання перетворилося на справжній регіт. На трибунах студенти Гаверфорду ревіли, оцінюючи комедійний талант Козлика.","target_text":"Хіхікання переросло у бурхливий регіт. Тепер уже з трибун. Місцева публіка заревіла, впиваючись черговим Козлининим шедевром."}
{"input_text":"Сміху було не уникнути. На якусь мить зал наповнився ним.","target_text":"Сміх уже було неможливо проігнорувати. На мить він заполонив увесь зал."}
{"input_text":"Не звертай уваги, сказала вона собі. Маккензі знайшла товариша по команді і ввімкнула м'яч.","target_text":"«Не зважай», — сказала собі Макензі, очима шукаючи партнерку, щоби вкинути м’яч."}
{"input_text":"Гра пішла вперед. Звична, покірна тиша оселилася над натовпом у Гаверфорді. Тренер Гоаті дико жестикулював з бокової лінії, коли гра вислизала з-під ніг.","target_text":"Гра тривала. Над вболівальниками «Гаверфорда» знову нависла та знайома, приречена тиша. Козлина скажено розмахував руками на краю майданчика, матч невпинно вислизав йому з рук."}
{"input_text":"Маккензі побігла за вільним м'ячем, який відскочив до лави запасних «Гаверфорда». Вона пірнула через бокову лінію, вихопила м'яч і підкинула його над головою, назад на майданчик.","target_text":"Маккензі кинулася за нічиїм м’ячем, що відбився в бік лави запасних «Гаверфорда». Хвацько пірнула за бокову лінію, на льоту підкинувши м’яч собі над головою, не даючи йому вийти в аут."}
{"input_text":"Маккензі жорстко приземлилася на дерев'яну підлогу. Спалах болю пронизав її плече. Вона застогнала, перекочуючись набік.","target_text":"Приземлюючись, Маккензі боляче гепнулася об дерев’яну підлогу. Плече блискавкою пронизав біль. Вона застогнала, перекотившись набік."}
{"input_text":"Гоаті стояв поруч. Крізь туман болю Маккензі побачила, як тренер Гаверфорда дивиться на неї. Потім він кинувся до дії.","target_text":"Козлина стояв зовсім поруч. Підвівши від болю застелені туманом очі вгору, Маккензі побачила, як тренер «Гаверфорда» опустив погляд на неї. Й ні з того ні з сього ожив."}
{"input_text":"«Жирафа впав!» крикнув Козлина своїм гравцям. «Вперед, вперед, вперед! Вона поранена тварина!»","target_text":"— Жирафа впала! — закричав Козлина своїм гравчиням. — Нумо, нумо! Поки тварина поранена!"}
{"input_text":"Нова хвиля сміху піднялася з натовпу Гаверфорда і обрушилася на Маккензі.","target_text":"Нова хвиля реготу здійнялася на трибунах Гаверфорда, обрушившись на Маккензі."}
{"input_text":"Вона відчула, як щось заворушилося в її голові. Це було знайоме відчуття, глибоке і тривале. Баскетбольний майданчик був єдиним місцем, де вона завжди могла тримати його на відстані - до цього моменту. Воно розквітло в її нутрі, як чорна троянда.","target_text":"Щось в її душі сколихнулося. Назовні вилізло добре знайоме почуття — глибинне й несхитне. На баскетбольному майданчику їй тривалий час вдавалося його в собі тамувати — але не зараз. Воно розпустилося всім її нутром, мов чорна троянда."}
{"input_text":"Вони всі дивляться на мене, зрозуміла вона. Я - Жирафа.","target_text":"«Вони всі витріщаються на мене, — збагнула вона. — То я Жирафа»."}
{"input_text":"В уяві Маккензі весь спортзал поринув у темряву, і тільки вона була освітлена. Висока, незграбна купа кінцівок у світлі прожектора на підлозі.","target_text":"У своїй уяві Маккензі бачила, як увесь зал поринув у темряву, і тільки вона однісінька стоїть у світлі прожектора. Висока, незграбна купа кінцівок на підлозі."}
{"input_text":"Маккензі витріщилася на тренера «Гаверфорда», який махав рукою своїм гравцям. «Вперед, вперед, вперед!» - кричав він. Вона бачила, як піт відбивається від блиску його цапиної борідки. Бачила, як з його рота вилетіла слина, коли він знову вигукнув це слово: Жираф!","target_text":"Маккензі втупилася в тренера «Гаверфорда», який розмахував руками, закликаючи своїх гравчинь: — Нумо, нумо! — гукав він. Вона дивилася, як на його козлиній борідці блищить піт. Як з його рота вкотре вилітають бризки слини разом з тим словом: Жирафа!"}
{"input_text":"Сором у нутрі Маккензі випарувався. На зміну йому прийшла непереборна хвиля чогось іншого.","target_text":"Усякий позосталий сором вмить випарувався. Змінив його нестримний приплив чогось іншого."}
{"input_text":"Люті.","target_text":"Люті."}
{"input_text":"Маккензі схопилася з підлоги. Вона стояла на повний зріст, всього за десять футів від тренера Гаверфорда. Вона витріщилася на нього. «Гей, козел!»","target_text":"Маккензі зірвалася на ноги. Випросталася на повен зріст, ставши за якихось кілька кроків від тренера «Гаверфорда». Втупившись просто в нього. — Гей. Мудак!"}
{"input_text":"Козлиний оскал повернувся обличчям до Маккензі. «Що ти щойно сказав?»","target_text":"Козлина різко обернувся до Маккензі : — Що ти сказала?"}
{"input_text":"Її тіло приготувалося до руху. Я вдарю його, подумала вона.","target_text":"Тіло Маккензі вже було на низькому старті. «Зараз я йому вріжу», — подумала вона."}
{"input_text":"Раптом вона відсахнулася назад. Хтось схопив її ззаду, тягнучи за талію. Вона почула благальний голос на своєму вусі.","target_text":"І раптом хитнулася назад. Хтось обхопив її за талію, потягнувши за собою, а біля вуха почувся стривожений голос:"}
{"input_text":"«Зупинись».","target_text":"— Стій."}
{"input_text":"Це була Вітні, її тренер.","target_text":"То була Вітні, її тренерка."}
{"input_text":"Маккензі якусь мить пручалася, але Вітні тримала її міцно. Вона потягнула Маккензі до лави для глядачів «Долини Ріно».","target_text":"Маккензі якусь мить пручалася, але Вітні міцно тримала, потягнувши її в бік лави «Ріно-Веллі»."}
{"input_text":"«Ходімо, Маккензі. Він того не вартий. Забудь його. Він того не вартий».","target_text":"— Годі, Маккензі. Він того не вартий. Забудь. Він того не вартий."}
{"input_text":"Повільно Маккензі відчула, як її лють починає остигати, червона хвиля спадає з її свідомості. Вона дозволила Вітні потягнути її назад. Гоаті відвернулася, знову зосередившись на корті.","target_text":"Поволі злість Маккензі вщухала, приплив люті відступав. Вона далася Вітні себе відтягнути. Козлина відвернувся, знову втупившись у гру."}
{"input_text":"Вітні та Маккензі підійшли до лави запасних «Долини Ріно». Вітні розвернула Маккензі обличчям до себе, піднявши руки до плечей Маккензі. Її голос був тихим.","target_text":"Вітні й Маккензі дійшли до лави «Ріно-Веллі». Тренерка повернула Маккензі обличчям до себе, поклала руки їй на плечі. Тихеньким голосом мовила:"}
{"input_text":"«Відпусти», - сказала Вітні. «Гаразд?»","target_text":"— Не бери собі до голови. Гаразд?"}
{"input_text":"Маккензі збентежено опустила голову, перервавши зоровий контакт з Вітні. Вона втупилася в підлогу. «Гаразд».","target_text":"Маккензі з соромом похилила голову, уникаючи погляду. Вона втупилася в підлогу:"}
{"input_text":"«Ти грала, як на духу», - сказала Вітні. «Цей хлопець - негідник, але він не має значення. Зрозумів?»","target_text":"— Гаразд. — Ти відіграла на всі сто, — сказала Вітні. — Цей тип — довбаний йолоп, він ніхто. Ясно? — Ясно."}
{"input_text":"«Зрозумів.»","target_text":"— Подивися на мене."}
{"input_text":"«Поглянь на мене.» Маккензі підняла голову, і Вітні витріщилася на неї, очі були квадратними і серйозними. «Ти краща за нього, краща за будь-кого в цьому залі. Через годину ти забудеш про нього».","target_text":"Маккензі підвела голову, й Вітні поглянула їй просто у вічі — серйозно й щиро. — Ти краща за нього. Краща за всіх у цьому залі. За годину ти взагалі про нього забудеш."}
{"input_text":"«Я знаю», - сказала Маккензі, маючи на увазі це. «Ти маєш рацію.» «Добре. Сідай. На сьогодні з тебе досить.»","target_text":"— Знаю, — сказала Маккензі, без крихти сумніву. — Ваша рація. — Добре. Сідай. На сьогодні з тебе досить."}
{"input_text":"Маккензі опустився на лавку. Гра продовжувалася. Коли її кров охолола, раціональний розум повернувся до неї. Маккензі усвідомила очевидне: Вітні врятувала її.","target_text":"Маккензі сіла на лаву. Гра тривала. Кров помаленьку остигала, розум знову брав гору. Маккензі усвідомила очевидне: Вітні врятувала її."}
{"input_text":"Якби вона вдарила тренера Гаверфорда, її б відсторонили від гри. А може, й гірше. Ти маєш бути розумнішою, сказала собі Маккензі.","target_text":"Якби вона вдарила тренера «Гаверфорда», то напевно б дістала дискваліфікацію. А то й щось гірше. «Треба думати трохи головою», — картала себе Маккензі."}
{"input_text":"Час спливав. Члени команди Маккензі побігли з майданчика і згрупувалися. Кілька з них підбадьорливо поплескали її по спині.","target_text":"Час вичерпався. Її товаришки по команді зійшли з майданчика й зібралися в коло. Дехто поплескав її по спині."}
{"input_text":"«Їхній тренер - довбаний невдаха», - сказала Рейчел. «Ти сьогодні надерла їм дупу», - сказала інша.","target_text":"— Їхній тренер — жалюгідний невдаха, — сказала Рейчел. — Ти їм всім сьогодні надерла дупу, — додала інша."}
{"input_text":"Маккензі посміхнулася, розум прояснився. «Спасибі.»","target_text":"Маккензі усміхнулась. Її розум прояснився. — Дякую."}
{"input_text":"Уітні оглянув групу. «Гарна гра. А тепер шикуйтеся в лінію і забираймося звідси до біса». Маккензі приєдналася до своїх товаришів по команді зі сміхом.","target_text":"Вітні обвела поглядом коло: — Гарна гра. А тепер шикуйтеся в ланку — й забираймося звідси до біса. Маккензі разом з іншими розсміялася."}
{"input_text":"Команди вишикувалися в лінію і давали один одному п'ять, проходячи повз один одного. У спортзалі було тихо. Останні залишки вболівальників Гаверфорда просочувалися з трибун.","target_text":"Команди стали в ланку, й, минаючи одне одного, давали суперницям п’ять. У залі панувала тиша. Рештки вболівальників «Гаверфорда» поволі залишали трибуни."}
{"input_text":"«Гарна гра», - сказала Маккензі кожній дівчині.","target_text":"— Гарна гра, — казала Маккензі кожній дівчині."}
{"input_text":"«Гарна гра», - відповіла кожна дівчина. Жодна з них не глянула на Маккензі навіть вдруге.","target_text":"— Гарна гра, — кожна відповідала. Так наче нічого й не сталося."}
{"input_text":"Тренери йшли останніми, в кінці черги. Козлик чекав. Він потиснув руки товаришам по команді Маккензі, широко посміхаючись. Образ бульдога зник, тепер у тренера Гаверфорда були лише яскраві очі та ввічливі коментарі.","target_text":"Останніми в ланці йшли тренери. Козлина вже чекав. Він потиснув руки товаришкам по команді Маккензі, широко усміхаючись. Агресивна поза кудись зникла, тепер тренер «Гаверфорда» світив доброзичливими очима, з язика сипалися всякі приємності."}
{"input_text":"«Гей, чудова гра. Гарна стрільба. У вас тут міцна команда. Сподіваюся побачити вас знову у плей-офф».","target_text":"— Гей, гарна гра. Чудові кидки. У вас сильна команда. Сподіваюся побачити вас у плей-офф."}
{"input_text":"Маккензі дійшла до кінця лінії. Вони з тренером Гаверфорда були приблизно однакового зросту, їхні очі зустрілися, коли вони наближалися одне до одного. Маккензі побачила піт, що просочувався крізь гель у його волоссі, болото, що просочувалося під пахвами його червоного поло.","target_text":"Маккензі дійшла до кінця ланки. Вони з тренером «Гаверфорда» були приблизно одного росту, їхні погляди зустрілися. Маккензі помітила, як піт пробивається крізь його укладене гелем волосся, а під пахвами на червоній футболці утворилася справжня калюжа."}
{"input_text":"Тренерка Гаверфорда зателефонувала Маккензі на свій номер. «Привіт, п'ятдесят п'ять. Ось що я тобі скажу, ти до біса хороша суперниця».","target_text":"Тренер «Гаверфорда» звернувся до неї за номером: — Гей, п’ятдесят п’ята. Слухай, ти достобіса сильна суперниця."}
{"input_text":"Ґоаті подарував Маккензі переможну посмішку. «Залишимо все це там, на корті, так? Що скажеш?» Він простягнув руку.","target_text":"Козлина осяяв Маккензі своєю звитяжною посмішкою: — Залишмо все на майданчику, еге? Що скажеш? — Він простягнув руку."}
{"input_text":"Жираф, подумала Маккензі.","target_text":"«Жирафа», — подумала Маккензі."}
{"input_text":"Тоді вона щосили стиснула кулак, нахилилася і вдарила його по яйцях.","target_text":"І, якнайдужче стиснувши кулак, нахилилася — вгативши йому просто в яйця."}
{"input_text":"*","target_text":"*"}
{"input_text":"*","target_text":"*"}
{"input_text":"Елеонора Іден зустріла їх у дверях конференц-залу. «Прошу вибачення», - сказала вона. «Тут був безлад». Вона махнула рукою","target_text":"Елеанор Іден зустріла їх у дверях конференц-зали. — Вибачайте, — сказала вона. — У нас тут суцільний хаос."}
{"input_text":"Маккензі та Деннера всередину. «Заходьте, заходьте».","target_text":"Вона жестом запросила Маккензі та Даннера всередину:"}
{"input_text":"Волосся Елеонори Іден було тонким і хвилястим каштановим, обличчя овальне, біла шкіра світла, але не бліда, очі блакитні, але не такі, що запам'ятовуються. Вона була одягнена у стилі Марти Стюарт: сірий светр, накинутий на джинси і чорні кросівки «Найк».","target_text":"— Заходьте, заходьте. У Елеанор Іден було тонке, хвилясте каштанове волосся, овальне обличчя, світла, але не бліда шкіра, блакитні, хай і не надто примітні очі. Її стиль був поєднанням затишної елегантності та стартаперської практичності: мішкуватий сірий светр поверх джинсів і чорні кросівки Nike."}
{"input_text":"Навіть незважаючи на стрес, пов'язаний з її роботою, вона виглядала нездоровою. Під очима темні кільця, шкіра червона від втоми. Її волосся було скуйовджене і зав'язане у брудний хвіст. На одній щоці спалахнув сонячний висип. Вона рухалася методично, наче їй бракувало енергії на щось більше. Для Маккензі вона була схожа на жінку, яка несе на своїх плечах вагу світу.","target_text":"Навіть з огляду на весь той стрес її посади, вигляд вона мала не зовсім здоровий. Під очима виднілися темні кола, шкіра розпашіла від перевтоми. Волосся було скуйовджене й зібране в недбалий хвостик. На одній щоці — висип, мов спалахи на сонці. Рухалась вона спроквола, немов їй геть бракувало енергії. На перший погляд, Маккензі б сказала, що та жінка, либонь, тягне на своїх плечах тягар усього світу."}
{"input_text":"Або просто долю сімдесятимільярдної компанії, подумав Маккензі. І засоби до існування тисяч її працівників.","target_text":"«Або ж просто відповідальність за долю компанії вартістю сімдесят мільярдів, — подумала Маккензі. — І за життя тисяч її працівників»."}
{"input_text":"Деннер простягнув жорстку руку. «Спеціальний агент Джеймсон Деннер, ФБР».","target_text":"Даннер простягнув руку: — Спеціальний агент Джеймсон Даннер, ФБР."}
{"input_text":"Елеонора втомлено посміхнулася і потиснула йому руку. «Приємно познайомитися, агенте Деннер. Елеонора Іден, виконавчий директор «Журні». Будь ласка, сідайте, влаштовуйтеся зручніше».","target_text":"Елеанор втомлено всміхнулась і потисла її: — Приємно познайомитись, агенте Даннер. Елеанор Іден, операційна директорка Journy. Прошу, сідайте, влаштовуйтесь зручніше."}
{"input_text":"Елеонора перетворила конференц-зал на імпровізований офіс. Дві дошки. Квадратний стіл посередині, білі стільці по краях. Великі вікна з видом на атріум. Пізнє ранкове сонце проникало крізь розсувний дах атріуму і наповнювало конференц-зал утопічним сяйвом.","target_text":"Елеанор перетворила конференц-залу на тимчасовий офіс. Дві білі дошки. Квадратний високий стіл посередині, довкола нього — білі табурети. Величезні вікна з видом на атріум. Пізнє ранкове сонце лилося крізь розсувний дах атріуму, заливаючи кімнату майже утопічним світлом."}
{"input_text":"Елеонора зайняла один бік квадратного столу. Маккензі та Деннер рушили до протилежного, але Елеонора підвела їх ближче. «Сюди», - сказала вона, вказуючи на сусідній край. «Стіл до біса великий, ненавиджу, коли люди сидять навпроти мене. Відчуття, ніби обідаю в","target_text":"Елеанор сиділа з одного боку столу. Маккензі й Даннер рушили до протилежного, але вона підкликала їх ближче:"}
{"input_text":"«Абатство Даунтон».","target_text":"— Сюди, — сказала, показуючи на ближній бік. — Стіл завеликий, ненавиджу, коли люди сидять навпроти. Як у «Абатстві Даунтон»."}
{"input_text":"Маккензі вибрала табуретку. Деннер обережно розстебнув піджак і зробив те саме. Він дістав телефон.","target_text":"Маккензі сіла на табурет. Даннер обережно розстібнув піджак і теж сів. Дістав телефон."}
{"input_text":"«Маккензі, - сказала Елеонора, - рада тебе бачити».","target_text":"— Маккензі, — сказала Елеанор, — рада тебе бачити."}
{"input_text":"Маккензі відчула, як її щоки заливає рум'янець, а в голові промайнула карусель спогадів. Вона сподівалася, що це не буде помітно. «Я теж рада тебе бачити, - сказала Маккензі. «Хоча мені шкода, що за таких обставин».","target_text":"На щоках Маккензі спалахнув рум’янець — у голові каруселлю промайнули спогади. Вона сподівалася, що не подала знаку. — І я рада, — відповіла Маккензі. — Шкода тільки, що за таких обставин."}
{"input_text":"Деннер підняв очі від телефону, дивлячись між двома жінками. Його брови нахмурилися. «Ви вже знаєте одна одну?»","target_text":"Даннер підвів очі з телефона, глянув на обох жінок, насупивши брови:"}
{"input_text":"«Так», - просто відповіла Елеонора. «Ми зустрічалися. «Ох.» Риси обличчя Деннера розслабилися.","target_text":"— Ви знайомі? — Так, — спокійно відповіла Елеанор. — Ми колись ходили разом."}
{"input_text":"Елеонора посміхнулася. «Це було дуже коротко і дуже давно». «Хм.» Ніби сигналізуючи про свою незацікавленість, Деннер повернув свою","target_text":"— О, — риси Даннера розслабились. Елеанор злегка всміхнулася:"}
{"input_text":"увагу до свого телефону.","target_text":"— То було дуже давно й дуже недовго."}
{"input_text":"Маккензі подивився на Елеонору. «Я не можу уявити, на що це було схоже.","target_text":"— Ага, — буркнув Даннер, демонстративно знову втупившись у телефон. Маккензі подивилась на Елеанор:"}
{"input_text":"Усі в Hammersmith Venture надсилають свої співчуття».","target_text":"— Навіть не уявляю, як вам тут зараз. Усі в Hammersmith Venture висловлюють свої щирі співчуття."}
{"input_text":"«Люди з HV були дуже добрі, - сказала Елеонора. «Вони закидали нас квітами».","target_text":"— Хлопці й дівчата з HV справді були неймовірно люб’язні, — сказала Елеанор. — Просто-таки засипали нас квітами."}
{"input_text":"Деннер сховав телефон назад у кишеню. «Гаразд», - сказав він, ніби ці дві жінки ще не почали розмову. «Починаймо».","target_text":"Даннер прибрав телефон до кишені: — Отже, — сказав він, неначе жінки ще й не починали розмову, — розпочнімо."}
{"input_text":"«Так», - сказала Елеонора з ноткою владності. Її постава знову стала розслабленою, а погляд спокійним. Незважаючи на очевидну виснаженість, природна впевненість Елеонори нагадала Маккензі про Хаммерсміта.","target_text":"— Так, — відповіла Елеанор з владною ноткою. Її поза була розслабленою, погляд — спокійним. Попри втому, природна впевненість Елеанор нагадувала Маккензі про Гаммерсміта."}
{"input_text":"«Агенте Деннер, - сказала Елеонора, - я хотіла б висловити, наскільки я задоволена, що ФБР береться за розслідування. Я дуже поважаю поліцію: Моя тітка була копом в Індіані протягом тридцяти двох років. Але поліція Сан-Франциско була ганьбою».","target_text":"— Агенте Даннер, — сказала вона, — я вельми вдячна, що ФБР взялося за розслідування. Я поважаю поліцію: моя тітка тридцять два роки пропрацювала патрульною в Індіані. Але СФПД себе попросту зганьбили."}
{"input_text":"«Я знаю, - сказав Деннер.","target_text":"— Мені відомо, — кивнув Даннер."}
{"input_text":"«Вбивця Тревора, - продовжила Елеонора, - досі розгулює на волі. Тим часом наша компанія страждає. Смерть Тревора була травматичною подією. Особливо якщо врахувати, що це сталося тут, у цій будівлі».","target_text":"— Вбивця Тревора, — вела далі Елеанор, — досі на волі. А компанія тим часом страждає. Його смерть — непоправна травма. Особливо з огляду на те, що сталося все тут, у цій будівлі."}
{"input_text":"«Я розумію, - кивнув Деннер.","target_text":"— Я розумію, — сказав Даннер."}
{"input_text":"Голос Елеонори став твердішим. У «Журні» працює дві тисячі співробітників, і я несу за них відповідальність. Мені потрібно, щоб вони були в безпеці».","target_text":"Голос Елеанор зробився суворішим: — У Journy працює дві тисячі співробітників, і я за них відповідаю. Я маю дати їм відповіді."}
{"input_text":"«Саме для цього я тут», - сказав Деннер. Він вимовив ці слова, як бойскаут.","target_text":"— Саме для цього я й тут, — напрочуд серйозно й правильно відповів Даннер, мов хлопчик-скаут на присязі."}
{"input_text":"«Чудово.» Елеонора схопила зі столу для нарад юридичний блокнот і тонкий олівець Шарпі. «Скажіть мені, що вам потрібно, і я дістану це для вас. З чого ви хочете почати?»","target_text":"— Чудово. — Елеанор схопила з переговорного столу блокнот і маркер з тонким кінчиком. — Кажіть, що потрібно — я за все візьмуся. З чого найліпше почати?"}
{"input_text":"«З ноутбука Canon», - відповів Деннер. «Гектор Ібарра сказав, що його не можна відстежити, поки він не увімкнений.","target_text":"— Кенонів ноутбук, — відповів Даннер. — Гектор Ібарра сказав, що ви не можете його відстежити, поки він вимкнений. Елеанор злегка кивнула:"}
{"input_text":"Елеонора напівкивнула: «Хто б його не вкрав, йому вистачило розуму не вмикати його».","target_text":"— Хай хто забрав з собою ноутбук — мав вдосталь клепки в голові, щоб не вмикати його."}
{"input_text":"«Якщо ноутбук Canon увімкнеться, нам потрібно повідомити про це. Негайно.» «Ви дізнаєтесь, щойно це станеться», - сказала Елеонора. «Що далі?» «Співбесіди з працівниками».","target_text":"— Нас треба буде негайно повідомити, щойно він запрацює. Негайно. — Ви дізнаєтеся першими, — запевнила вона. — Що далі? — Ми мусимо допитати співробітників."}
{"input_text":"Елеонора кивнула. «Я подумала, що ти захочеш почати з цього.","target_text":"Елеанор кивнула: — Я й думала, що з цього почнете."}
{"input_text":"«Наскільки я розумію, - сказав Деннер, - ніхто з «Журні» не говорив з поліцією Сан-Франциско.","target_text":"— Скільки я знаю, — сказав Даннер, — ніхто в Journy не говорив з поліцією."}
{"input_text":"«Правильно.» Елеонора відкинулася на спинку стільця. Вона схрестила одну ногу над іншою. «Після вбивства Тревора ми дали поліції Сан-Франциско все, що могли. Уся команда Гектора була присвячена допомозі їм». Елеонора посміхнулася. «Не знадобилося багато часу, щоб зрозуміти, що це було помилкою».","target_text":"— Так і є, — відповіла Елеанор, спершись на спинку табурета й схрестивши ноги. — Після вбивства Тревора ми співпрацювали з СФПД, як тільки могли. Уся Гекторова команда тим займалася. — Вона хмикнула. — Швидко, щоправда, з’ясувалося, що то була помилка."}
{"input_text":"Вираз обличчя Деннера залишався незворушним. «Чому?»","target_text":"Обличчя Даннера залишалося незворушним: — Чому?"}
{"input_text":"«Наші зусилля не були взаємними. Експертиза нічого не знайшла. Потім вони зникли на тиждень». Елеонора м'яко похитала головою. «Сказали, що не будуть розглядати вбивство Тревора як щось відмінне від інших справ у їхньому списку. Я була шокована бюрократією».","target_text":"— Віддачі за наші зусилля не було. Криміналісти нічого не знайшли. А потім їх й узагалі на тиждень мов вітром здуло. — Елеанор похитала головою. — Заявили, що не збираються ставитися до вбивства Тревора, як до чогось особливого. Просто чергова справа. Мене направду шокувала вся та бюрократія."}
{"input_text":"«Міські департаменти недоукомплектовані, - сказав Деннер. «Це не найкращі та найрозумніші».","target_text":"— У місцевих відділках бракує людей, — сказав Даннер. — Тож беруть абикого, на розум сильно не дивляться."}
{"input_text":"«Можливо, я забагато дивився «Закон і порядок». Чи знаєте ви, що у великих містах більшість вбивств залишаються нерозкритими?»","target_text":"— Мабуть, я просто надивилася «Закону й порядку». Ви знали, що у великих містах вбивства здебільшого так і залишаються нерозв’язаними?"}
{"input_text":"Голос Деннера був офіційним. «Це Америка, міс Іден. Людям щодня сходять з рук вбивства».","target_text":"Голос Даннера зробився офіціозним: — Це Америка, міс Еден. Тут людям щодня сходять з рук убивства."}
{"input_text":"Маккензі мало не задихнулася. Вона кашлянула, щоб приховати це.","target_text":"Маккензі від тієї прямолінійності аж поперхнулася, закашлявшись, щоб не подати виду."}
{"input_text":"Деннер продовжив. «Ось чому ФБР втрутилося в цю справу. Ми отримаємо результати.»","target_text":"Даннер продовжив: — Саме тому ФБР втрутилося. Ми завжди досягаємо результатів."}
{"input_text":"«Я щиро на це сподіваюся», - сказала Елеонора. Вона махнула рукою. «Як тільки ми дізналися, що один з детективів поліції Сан-Франциско був алкоголіком, ми вирішили більше нічого їм не давати. Зрештою, ніхто з ними не розмовляв». Елеонора подивилася на Деннера. «Тепер, коли ти тут, це, звичайно, зміниться».","target_text":"— Щиро на це сподіваюся, — сказала Елеанор, махнувши рукою. — Тільки-но з’ясувалося, що один з детективів СФПД був затятим алкоголіком, ми вирішили більше з ними не співпрацювати. Тож ніхто не погодився давати свої свідчення. — Вона перевела погляд на Даннера. — Але тепер, коли ви взялися за справу, це, звісно, зміниться."}
{"input_text":"«Добре», - сказав Деннер. «Я почну інтерв'ю так швидко, як тільки зможу.","target_text":"— Чудово, — сказав Даннер. — Я б волів почати допити якнайшвидше."}
{"input_text":"«Просто скажіть, з чого ви хочете почати».","target_text":"— Просто скажіть, кого хочете бачити першим."}
{"input_text":"«З людей, яким Canon довіряла найбільше», - відповів Деннер. «Хто входив до вищого керівництва Canon?»","target_text":"— Тих, кому Кенон довіряв найбільше, — відповів Даннер. — Хто входив до вищого керівництва?"}
{"input_text":"«Мені простіше показати вам».","target_text":"— Простіше буде показати."}
{"input_text":"Елеонора підвелася і підійшла до дошки, взявши з прикріпленої до неї підставки стираючу ручку. Маккензі помітила, що вона була яскраво-зеленого кольору. Цей колір ставав невідворотним.","target_text":"Елеонор підвелася й підійшла до білої дошки, схопивши з підставки маркер. Певна річ, яскраво-зелений, зауважила Маккензі. Від того кольору було просто неможливо втекти."}
{"input_text":"Елеонора написала ім'я Тревора вгорі дошки. «Тревор був нагорі. Безпосередньо під ним була виконавча команда, включно зі мною».","target_text":"Елеонор написала Треворове ім’я вгорі дошки. — Тревор був на чолі. Безпосередньо під ним — виконавче керівництво, включно зі мною."}
{"input_text":"Під ім'ям Тревора Елеонора залишила прогалину, а потім написала","target_text":"Під іменем Тревора Елеонор залишила порожній простір, а трохи нижче вишкрябала:"}
{"input_text":"EXECS, а потім п'ять імен:","target_text":"КЕРІВНИЦТВО:"}
{"input_text":"ELeAnOR","target_text":"Елеонор"}
{"input_text":"ХК","target_text":"ГЧ"}
{"input_text":"КАСС","target_text":"Касс"}
{"input_text":"СТАН","target_text":"Стен"}
{"input_text":"B","target_text":"Б"}
{"input_text":"Почерк Елеонори був дружнім і округлим, з великими петлями, що нагадували Маккензі почерк шкільної вчительки. «Ви захочете почати з виконавців. Ми були прямими підлеглими Тревора. По суті, ми бігали-бігали, а тепер, гадаю, бігав Журні».","target_text":"Почерк Елеонор був приємний і плавний, з величенькими петлями, мов у вчительки початкових класів. — Вам варто почати з керівників. Ми були прямими підлеглими Тревора. Фактично, ми керували — а радше вже керуємо — Journy."}
{"input_text":"«Чи працював Canon у тісній співпраці з кимось іншим у компанії?» запитав Деннер.","target_text":"— Чи любив Кенон працювати з кимось іще з компанії в тіснішій взаємодії? — запитав Даннер."}
{"input_text":"Елеонора похитала головою. «Не дуже», - сказала вона. «Він делегував майже все нам».","target_text":"Елеонор похитала головою. — Та ні, — відповіла вона. — Він майже все делегував нам."}
{"input_text":"Деннер кивнув. «Тоді мені потрібно якомога швидше поговорити з усіма членами колишньої виконавчої команди».","target_text":"Даннер кивнув: — Тоді мені потрібно поговорити з усім виконавчим керівництвом якнайшвидше."}
{"input_text":"«У нас сьогодні після обіду зустріч, - сказала Елеонора. «Ми можемо познайомити вас, а там почнемо».","target_text":"— У нас сьогодні після обіду зібрання, — сказала Елеонор. — Ми можемо там вас відрекомендувати, а далі буде видно."}
{"input_text":"Деннер вивчив список імен. «Було б корисно, якби ви нагадали мені, хто є хто. Я не розпізнаю вашу стенографію».","target_text":"Даннер окинув оком список імен. — Було б добре, якби ви нагадали, хто є хто. Я не дуже розумію ваші скорочення."}
{"input_text":"«Звісно.» Все ще тримаючи зелену ручку, Елеонора жестом показала на своє ім'я. «Операційний директор», - сказала вона. «Я керую всім у компанії, що не стосується безпосередньо технічного продукту. Обслуговування клієнтів, фінанси, управління персоналом тощо».","target_text":"— Звісно. — Досі тримаючи зелений маркер, Елеонор вказала на своє ім’я. — Операційна директорка. Я відповідаю за все в компанії, що не пов’язане безпосередньо з технічним продуктом — обслуговування клієнтів, фінанси, відділ кадрів і так далі."}
{"input_text":"Потім Елеонора вказала на Х.Ч. «Хьюго Чемберлен», - сказала вона. «Директор по продукту. Курирує все, що пов'язано з експертизою та дизайном продукції».","target_text":"Далі Елеонор вказала на ГЧ: — Г’юґо Чемберлен. Керівник продукту. Відповідає за весь користувацький досвід та дизайн."}
{"input_text":"Маккензі відчув, що Деннер намагається приховати свою розгубленість. «Це означає, що кожного разу, коли ви відкриваєте додаток Journy, - сказала вона йому, - команда Хьюго Чемберлена контролює те, як він виглядає, як він працює, все, на що ви натискаєте. Все це».","target_text":"Маккензі помітила на обличчі Даннера погано приховане замішання. — Тобто, — пояснила вона йому, — щоразу, коли ви відкриваєте застосунок Journy, саме команда Г’юґо відповідає за його вигляд, функціонування, реакцію на кожне клацання по екрану. Даннер кивнув:"}
{"input_text":"Деннер кивнув. «Продовжуймо.» Будь ласка, подумав Маккензі.","target_text":"— Не затримуймося. «На здоров’я», — подумала Маккензі."}
{"input_text":"Елеонора вказала на Кас. «Кассіопея Моро, директор з маркетингу. Курирує все, що пов'язано з маркетингом і...» Елеонора прочистила горло. «Виразник бренду «Журні». »","target_text":"Елеонор перевела маркер на Касс: — Кассіопея Моро, директорка з маркетингу. Відповідає за все, що пов’язане з маркетингом і… — Вона прочистила горло, — «обличчям бренду» Journy."}
{"input_text":"«Моро також була дівчиною Тревора Кенона, - сказав Деннер. «Це правда?»","target_text":"— Моро — то дівчина Тревора Кенона, хіба ні? — запитав Даннер."}
{"input_text":"«Так», - сказала Елеонора. Її рот скривився в дивну форму, але вона продовжила, вказуючи на Стена. «Стенлі Ю. Технічний директор, головний технолог. Контролює всю інженерію, весь код».","target_text":"— Так, — відповіла Елеонор. Її губи зіщулилися в дивну гримасу, але вона попровадила далі, вказуючи на Стена: — Стенлі Ю. Технічний директор. Він відповідає за все програмне забезпечення, увесь код. Даннер вказав на останнє ім’я:"}
{"input_text":"Деннер вказала на останнє ім'я в списку. «А як щодо «Б»?» «Брейді Фіцджеральд», - сказала Елеонора. Початковий співзасновник «Журні», разом з Тревором. Тепер він наш ІТ-директор».","target_text":"— А хто такий Б? — Брейді Фіцджеральд, — відповіла Елеонор. — Співзасновник Journy разом з Тревором. Тепер — інноваційний директор."}
{"input_text":"«Головний інформаційний директор?» запитав Деннер.","target_text":"— Може, інформаційний? IT-директор? — перепитав Даннер."}
{"input_text":"Елеонора завагалася. «Не зовсім. Брейді - директор з інновацій у «Журні»».","target_text":"Елеонор зам’ялася: — Таки ні. Брейді — директор з інновацій."}
{"input_text":"Маккензі не змогла стриматися: З її вуст вирвався крихітний смішок. Деннер перевів погляд на неї. «Чого ти смієшся?»","target_text":"Маккензі не втрималася: з її вуст вирвався тихенький смішок. Даннер миттю перевів на неї погляд:"}
{"input_text":"«У сфері технологій, - відповіла Маккензі, - директор з інновацій - це дурнувата посада. Такі компанії, як «Журні», дають її тому, кого не можуть позбутися, але не хочуть, щоб він займав важливе місце. Це все одно, що виставити на показ».","target_text":"— Що смішного? — В IT, — пояснила Маккензі, —  посада директора з інновацій — повна нісенітниця. Таке дають комусь, кого не хочеться ані звільняти, ані підпускати до якоїсь ключової посади. Це як відправити на пенсію, тільки без пенсії."}
{"input_text":"Деннер озирнувся на Елеонору. «Це правда про Брейді?»","target_text":"Даннер повернувся до Елеонор: — То правда? Про Брейді?"}
{"input_text":"Елеонора повернулася на свій стілець. «Характеристика Маккензі не є неточною».","target_text":"Елеонор знову сіла на стілець: — Скажу так, Маккензі не помиляється."}
{"input_text":"Деннер не відповів, він щось друкував на своєму телефоні. «Якщо ми збираємося почати з керівництва, - сказав Деннер, - то я хотів би поставити вам кілька запитань, поки ми тут».","target_text":"Даннер нічого не відповів — щось записував у телефон. — Якщо вже ми починаємо з виконавчого керівництва, — сказав він, — я хотів би поставити вам кілька запитань просто зараз."}
{"input_text":"«Я так і думала», - сказала Елеонора.","target_text":"— На інше я й не сподівалася, — відказала Елеонор."}
{"input_text":"Деннер зробив паузу. Настала незручна мить, коли він і Елеонора чекали, що скаже інший.","target_text":"Запала ніякова тиша, поки вони з Даннером неначе вичікували, хто заговорить першим."}
{"input_text":"«Давай, - сказала Елеонора.","target_text":"— Прошу, — кивнула Елеонор."}
{"input_text":"«Нам потрібно чекати на адвоката?»","target_text":"— Чи треба нам зачекати на юриста?"}
{"input_text":"«Ні.» Елеонора махнула рукою. «Як я вже сказала, я дам вам все, що вам потрібно».","target_text":"— Ні, — махнула рукою Елеонор. — Як я вже сказала, я надам вам усе, що потрібно."}
{"input_text":"«Гаразд.» Деннер глянув на свій телефон. «Ви працювали з Canon протягом шести років, це так?»","target_text":"— Добре. — Даннер зирнув у телефон. — Ви пропрацювали з Кеноном шість років, чи не так?"}
{"input_text":"«Так.»","target_text":"— Саме так."}
{"input_text":"«Як ви познайомилися з Canon?»","target_text":"— Як ви з ним познайомилися?"}
{"input_text":"«Гадаю, ви знаєте, що я багато років провів у компанії Spyder, працюючи на Тобіаса». Деннер кивнув. «Я думав, що проведу в Spyder усю свою кар'єру. Але потім я написав «Місце за столом» і, ну, «Елеа- вона зніяковіло посміхнулася. «Вийшло набагато краще, ніж я очікувала. У нас із Зої народилася друга дитина одразу після того, як її опублікували».","target_text":"— Ви, мабуть, знаєте, що я довгі роки провела в Spyder, у Тобаяса, — Даннер кивнув. — Я гадала, що залишуся там до самої пенсії. Але потім я написала «Місце за столом», і… — Елеонор збентежено усміхнулась. — Вона мала дещо більший успіх, ніж я сподівалася. У на із Зої якраз тоді після публікації книжки з’явилася друга дитина."}
{"input_text":"«Зої», - втрутився Деннер. «Ваша колишня дружина».","target_text":"— Зої, — уточнив Даннер, — ваша колишня дружина?"}
{"input_text":"«Так», - сказала Елеонора. «Тож я залишив Спайдер і на деякий час зосередився на сім'ї. Читав лекції, консультував. Я продовжувала цим займатися, коли зустріла Тревора на званій вечері». Елеонора засміялася. «Його агітація була невблаганною. Він почав пресувати мене ще до закусок і не припиняв протягом цілого року. Врешті-решт я поклав цьому край і перейшов до нього працювати».","target_text":"— Так, — підтвердила Елеонор. — Тож я звільнилася зі Spyder і на деякий час зосередилася на сім’ї. Читала лекції, десь комусь надавала консультації. Так і минали дні, поки на одній вечірці я не зустріла Тревора. — Елеонор засміялася. — Той неустанно намагався мене завербувати. Ще до подачі закусок уже сидів мені в печінках — і так тривало цілий рік. Нарешті я здалася й прийняла пропозицію."}
{"input_text":"«Рік?» перепитав Деннер. «Тебе було важко переконати».","target_text":"— Цілий рік? — перепитав Даннер. — Важко вас було переконати."}
{"input_text":"«Журні тоді був ще дуже малий. І я вагався, чи варто стрибати в те, що, як я знав, буде всепоглинаючим».","target_text":"— Тоді Journy ще був манюсіньким стартапом. І мені не дуже кортіло підписуватися на щось, що поглинуло б мене з головою."}
{"input_text":"«Що вас переконало?»","target_text":"— І що вас переконало?"}
{"input_text":"Елеонора знизала плечима. «Тревор. Його енергія, його погляд на речі... він нагадав мені Тобіаса, коли Спайдер тільки починав свою діяльність. Пристрасть Тревора до Журні була заразливою. І його ідеї мали реальний потенціал. Я знав, що можу допомогти втілити їх у життя».","target_text":"Елеонор знизала плечима: — Сам Тревор. Його енергія, погляди… Він нагадав мені Тобаяса на перших початках Spyder. Треворова пристрасть до ідеї Journy була справді заразлива. А його бачення мало великі перспективи. Я знала, що зможу допомогти втілити його ідеї в реальність."}
{"input_text":"У мої юні та вразливі роки батько дав мені пораду, яку я постійно прокручую в голові відтоді.","target_text":"Якось мені, ще молодому і вразливому, батько дав пораду, яка цвяхом засіла в моїй голові."}
{"input_text":"«Щоразу, коли тобі захочеться когось критикувати, - сказав він мені, - просто пам'ятай, що не всі люди в цьому світі мали ті переваги, які маєш ти».","target_text":"— Якщо дуже кортить комусь дорікнути, — говорив він, — спершу згадай, що не всі люди на цьому світі мали такі самі можливості, як ти."}
{"input_text":"Він більше нічого не сказав, але ми завжди були надзвичайно стриманими у спілкуванні, і я зрозумів, що він мав на увазі набагато більше, ніж це. Як наслідок, я звик утримуватися від будь-яких суджень, і ця звичка відкрила мені багато цікавих натур, а також зробила мене жертвою не одного зануди-ветерана. Ненормальний розум швидко розпізнає цю якість, коли вона з'являється у нормальної людини, і тому в коледжі мене несправедливо звинувачували в політиці, бо я був посвячений у таємні печалі диких, невідомих мені людей. Більшість довірливих розмов були непроханими - часто я вдавала сон, заклопотаність чи ворожу легковажність, коли за якимось безпомилковим знаком розуміла, що на горизонті замаячило інтимне одкровення, бо інтимні одкровення молодих людей або принаймні терміни, в яких вони їх висловлюють, зазвичай є плагіатом і затьмарені очевидним придушенням. Стриманість у судженнях - це питання нескінченної надії. Я все ще трохи боюся щось пропустити, якщо забуду, що, як снобістськи припустив мій батько, а я снобістськи повторюю, що почуття фундаментальних пристойностей розподіляється нерівномірно при народженні.","target_text":"Така коротенька фраза, а втім, ми завжди розумілися з пів слова, тож я швидко збагнув, що на думці в нього дещо значно глибше. І відтоді я ніколи й нікого не суджу — це звичка, яка відкрила мені чимало цікавих особистостей, а також прирекла на нескінченне вислуховування армійських зануд. Божевільна натура миттю вловлює таку рису нормальної людини й уже не дає спокою. гадаю, тому в коледжі мене незаслужено поза очі називали «підлесником», та хіба моя провина в тому, що всяким навіженим незнайомцям так подобалося довіряти мені свої потаємні жалі. Направду, кожне їхнє одкровення було мені, як глухому «добрий день»: часто я вдавав, що дрімаю або чимось заклопотаний, чи навіть демонстрував відверту неприязну байдужість, коли за якимось безпомилковим інстинктом відчував, як у повітрі нависає інтимне одкровення, — бо в ось цих юнацьких виливаннях душі немає ані нотки оригінальности, вони послуговуються тими самими словами, так ще й не надто щирими. Стриманість у судженнях вселяє незмірну надію. Я дотепер маю страх щось проґавити, на мить забувши, що, як дещо гордовито припускав мій батько, і як дещо зарозуміло постійно повторюю собі я, доля кожному дає суб’єктивне усвідомлення «базових чеснот»."}
{"input_text":"І, похвалившись таким чином своєю толерантністю, я приходжу до визнання того, що вона має межу. Поведінка може ґрунтуватися на твердій скелі чи мокрому болоті, але після певного моменту мені стає байдуже, на чому вона ґрунтується. Коли я повернувся зі Сходу минулої осені, я відчув, що хочу, щоб світ назавжди залишився в уніформі і під якоюсь моральною увагою. я не хочу більше бунтівних екскурсій з привілейованим загляданням у людське серце. Лише Гетсбі, людина, чиє ім'я дало назву цій книжці, уникнув моєї реакції - Гетсбі, який уособлював усе те, до чого я відчуваю безпристрасне презирство. Якщо особистість - це безперервна низка вдалих жестів, то в ньому було щось чудове, якась підвищена чутливість до обіцянок життя, ніби він був пов'язаний з однією з тих хитромудрих машин, які реєструють землетруси за десять тисяч миль від нас. Ця чутливість не мала нічого спільного з моїм презирством. Ця чуйність не мала нічого спільного з тією в'ялою вразливістю, яку гідно називають «творчим темпераментом», - це був надзвичайний дар надії, романтична готовність, якої я ніколи не зустрічав у жодній іншій людині і яку навряд чи коли-небудь зустріну знову. Не-Гетсбі врешті-решт виявився нормальним. саме те, що полює на Гетсбі, той брудний пил, що здійнявся услід за його мріями, тимчасово перекрив мій інтерес до безплідних страждань і короткочасних людських піднесень.","target_text":"І, принагідно похвалившись своєю толерантністю, я таки мушу визнати, що навіть їм є міра. Мораль людини може стояти на твердому фундаменті або ж на гнилому болоті, але наступає момент, коли стає байдуже, на чому вона там стоїть. Повернувшись тієї осені з Нью-Йорка, я горів лиш одним бажанням, щоб світ навіки об’єднався довкола спільних моральних цінностей. годі з мене було тих постійних поневірянь потаємними закутками запанілих душ. Я вдавав, що не помічаю Гетсбі — чоловіка, ім’я якого красується на обкладинці. людини, що втілює в собі все те, що я відверто зневажаю. Якщо міряти характер палкістю бажань, то так, було в ньому щось таке величне, якась гостра чутливість до життєвих моментів, імовірно, навіть ліпша, ніж у того хитромудрого пристрою, що фіксує землетруси за тисячі миль. Ця чутливість і близько не дотична до звичного млявого вміння справити враження, яке чомусь гідно величають «творчою вдачею». ні, то був небувалий дар не втрачати надії, неухильно вірити в краще — такого разючого оптимізму я зроду-віку не стрічав, і навряд чи коли-небудь знову стріну. І так, зрештою, душа Гетсбі таки була чистою. а от те, що ссало йому серце, та мерзенна курява, яку його мрії здіймали за собою, — ось що надовго затьмарило мій інтерес до чиїхось безплідних жалів і нетривких каяттів."}
{"input_text":"Моя сім'я протягом трьох поколінь була відомими, заможними людьми в цьому місті на середньому заході. Карравеї - це щось на кшталт клану. Рейви - це щось на кшталт клану, і у нас є традиція, що ми походимо від герцогів Букклійських, але фактичним засновником моєї лінії був брат мого діда, який приїхав сюди в п'ятдесят першому році, відправився на Громадянську війну і започаткував оптову торгівлю обладнанням, яку мій батько продовжує і сьогодні.","target_text":"Моя заможна родина вже в третьому поколінні впливає на перебіг подій у нашому місті на Середньому Заході. Ми, Карравеї — це щось на кшталт клану. За родинними переказами, ми походимо з роду герцогів Баклу, але по суті наша лінія бере початок від дідового брата, який переїхав сюди в 1851 році, відкупився від служби в армії та відкрив гуртівню металу, яку мій батько розвиває й до сьогодні."}
{"input_text":"Я ніколи не бачив цього двоюрідного діда, але повинен бути схожим на нього - особливо зважаючи на досить сувору картину, що висить у батьковому кабінеті. Я закінчив Нью-Гейвен у 1915 році, лише через чверть століття після мого батька, а трохи пізніше брав участь у запізнілій Тевтонській місії, відомій як Велика війна. Мені так сподобався контрнаступ, що я повернувся неспокійним. Замість того, щоб бути теплим центром світу, Середній Захід тепер здавався мені пошарпаним краєм всесвіту - тож я вирішив поїхати на схід і вивчити облігаційний бізнес. Всі, кого я знав, займалися облігаціями, тож я подумав, що вони зможуть утримувати ще одного самотнього чоловіка. Всі мої тітки й дядьки обговорювали це так, ніби обирали для мене дитячий садок, і врешті-решт сказали: «Чому б і ні» з дуже серйозними, нерішучими обличчями. Батько погодився фінансувати мене протягом року, і після різних затримок я приїхав на схід, назавжди, як мені здавалося, навесні двадцять другого року.","target_text":"Того свого дядька я, звісно, не застав, та мені не раз казали, що ми схожі як дві краплі води — і при тому поглядали на досить сувору й серйозну картину, що висить у батьковому кабінеті. Я закінчив Нью-Гейвен у 1915 році, через чверть століття після батька, дещо згодом брав участь у запізнілій міграції німців на Захід, відомій як Велика війна . Життя солдата так розбурхало мої почуття, що по поверненні я ніяк не міг знайти собі місця. Колись райський пуп землі, Середній Захід, тепер радше скидався на пошарпаний край усесвіту — тож я подався на Схід, до Нью-Йорку, учитись на біржовика. Усі мої знайомі заробляли на життя з біржі, тож я, трохи помізкувавши, вирішив, що з голоду не помру. Мої тітоньки та дядечки довго й палко радилися, немов обирали, у який дитячий садок мене відправити, та зрештою з якимось страшно сумнівними, нерішучими поглядами пробурмотали: «Ну… Чом би й ні?» Батько згодився оплатити мої студії на рік, і після численних зволікань навесні двадцять другого року я прибув до Нью-Йорка, як тоді здавалося, — назавжди."}
{"input_text":"Насамперед потрібно було знайти кімнату в місті, але була тепла пора року, а я щойно покинула країну широких галявин і привітних дерев, тож коли молодий чоловік в офісі запропонував нам разом зняти будинок у приміському містечку, мені здалося, що це чудова ідея. Він знайшов будинок, картонне бунгало за вісімдесят доларів на місяць, але в останню хвилину фірма відрядила його до Вашингтона, і я поїхала за місто сама. У мене був собака, принаймні кілька днів, поки він не втік, старий «Додж» і фінка, яка застеляла мені ліжко, готувала сніданок і мудрувала фінську мудрість, сидячи над електричною плитою.","target_text":"Насамперед треба було знайти нічліг. Зима вже відступила, усе квітло, а я звик до просторих галявин і розлогих дерев, тож, коли мій колега з офісу підкинув ідею разом винайняти будинок під містом, я одразу погодився. Він знайшов якусь обшарпану дачу за вісімдесят доларів на місяць, та в останню мить фірма відрядила його до Вашингтона, тож хата лишилася на мені. Я завів собі собаку, щоправда, лише на кілька днів, бо той кудись утік, купив старенький Dodge і найняв служницю фінку, щоб та стелила мені ліжко, готувала сніданок і бубоніла всілякі фінські премудрості, схилившись над плитою."}
{"input_text":"Мені було самотньо близько дня, поки одного ранку якийсь чоловік, що приїхав раніше за мене, не зупинив мене на дорозі.","target_text":"Спочатку я геть-чисто вмирав з нудьги, поки одного ранку якийсь нетутешній добродій не перестрів мене на дорозі."}
{"input_text":"«Як дістатися до села Західне Яйце?» - запитав він безпорадно.","target_text":"— Як доїхати до Вест-Еґґа? — безпорадно поцікавився він."}
{"input_text":"Я розповів йому. І коли я йшов далі, мені вже не було самотньо. Я був провідником, першовідкривачем, першим поселенцем. Він випадково подарував мені свободу цього району.","target_text":"Я розповів йому — і самотність як рукою зняло. Адже тепер я тут свій, місцевий, підказую людям дорогу. Отак з легкої руки він наділив мене правом зватись тутешнім."}
{"input_text":"І ось, з сонячним світлом і великими сплесками листя, що росло на деревах - так само, як все росте у швидких фільмах - у мене з'явилося знайоме переконання, що з настанням літа життя починається заново.","target_text":"Сонце з кожним днем припікало сильніше, бруньки змінилися листям — немов хтось швидко прокрутив плівку — потрохи мене знову сповнювала віра, що з літа життя почнеться з чистого аркуша."}
{"input_text":"З одного боку, було стільки всього, що можна було прочитати, а з іншого - стільки чудового здоров'я, яке можна було почерпнути з молодого повітря, що дарує дихання. Я купив з десяток томів про банківську справу, кредит та інвестиційні цінні папери, і вони стояли на моїй полиці червоні та золоті, як нові гроші з монетного двору, обіцяючи розкрити блискучі таємниці, які знали тільки Мідас, Морган і Меценас. Крім того, я мав великий намір прочитати багато інших книжок. У коледжі я був досить літературним - одного року я написав серію дуже урочистих і очевидних редакційних статей для «Єльських новин», - і тепер я збирався повернути все це в своє життя і знову стати тим найобмеженішим з усіх спеціалістів, «всебічно розвиненою людиною». Це не просто епіграма - на життя набагато краще дивитися з одного вікна, зрештою.","target_text":"Передусім порину з головою в книжки, а ще гулятиму, дихаючи на повні груди свіжим оздоровчим повітрям. Я придбав з десяток томів про банківську справу, кредити й цінні папери, розклав їх на поличці й милувався ними: з червоно-золотими палітурками, вони сяяли, мов щойно відчеканені монети, які приховують у собі таємниці, відомі хіба що Мідасу, Моргану й Меценату. На цих книжках мій читацький апетит аж іяк не втамувався. У коледжі я був досить начитаним — якось навіть написав кілька напрочуд урочистих, хай і ніяких, передовиць для «Єльських новин», — і тепер пора повертатися в ті часи і знову стати найбільш вузькоспеціалізованою «усебічно розвиненою людиною». О ні, я не жартую, як-не-як, можна значно глибше пізнати життя, якщо дивитися з того самого вікна."}
{"input_text":"Волею випадку мені довелося винайняти будинок в одному з найдивніших населених пунктів Північної Америки - на стрункому буйному острові, що простягається на схід від Нью-Йорка, де, серед інших природних цікавинок, є два незвичайні утворення на суші. За двадцять миль від міста пара велетенських яєць, однакових за контуром і розділених лише затокою ввічливості, стирчать у найбільш одомашненій водоймі солоної води в Західній півкулі, великому мокрому стайні Лонг-Айленд-Саунд. Вони не є ідеальними овалами - як яйце з історії Колумба, вони обидва розбиті плазом на контактному кінці - але їхня фізична схожість, мабуть, є джерелом вічної плутанини для чайок, що пролітають над ними. Для безкрилих більш вражаючим феноменом є їхня несхожість у всьому, окрім форми та розміру.","target_text":"Мені випало винаймати будинок у чи не найхимернішому куточку Північної Америки, на такому неширокому, вкритому зеленню острові дещо східніше Нью-Йорка, на якому, поміж інших природних дивацтв, є два незвичайні геологічні утворення. За двадцять миль від міста в найбільш людному морському районі західної півкулі — бухті Лонг-Айленду — впинаються два миси, які обрисами нагадують величезні яйця, з виду однакові й розділені лише невеликою затокою. Але не ідеальної овальної форми — як у тій легенді з яйцем Колумба, знизу сплюснуті, — та візуально так подібні, що навіть чайки плутаються, де яке. І хай з висоти пташиного польоту вони геть-чисто однакові, на землі безкрилим видається зовсім інша картина."}
{"input_text":"Я жив у Вест-Егг, менш модному з двох, хоча це дуже поверхневий тег, щоб висловити двозначний і трохи зловісний контраст між ними. Мій будинок стояв на самому кінчику яйця, всього за п'ятдесят ярдів від Саунду, втиснутий між двома величезними будинками, які здавалися в оренду за дванадцять або п'ятнадцять тисяч на сезон. Той, що праворуч від мене, був колосальним за будь-якими мірками - це була фактична імітація якогось готелю де Віль у Нормандії, з вежею з одного боку, що блищала під тоненькою борідкою сирого плюща, мармуровим басейном і більш ніж сорока акрами газону та саду. Це був особняк Гетсбі. Точніше, оскільки я не знав містера Гетсбі, то це був особняк, в якому мешкав джентльмен з таким ім'ям. Мій власний будинок муляв мені очі, але це була маленька більмо на оці, і його не було видно, тож я мав вид на воду, частковий вид на галявину сусіда і втішну близькість мільйонерів - і все це за вісімдесят доларів на місяць.","target_text":"Я жив у Вест-Еґґу, менш престижному з двох, хоча то дуже спрощений опис дивної й навіть трішки зловісної різниці між ними. Мій будинок стояв на самому краєчку мису, якихось п’ятдесят ярдів від берега, затиснутий між двома велетенськими особняками, що їх винаймають на літо десь за дванадцять-п'ятнадцять тисяч. Отой праворуч був направду знаменним — якась імітація паризького палацу H?tel de Villeу, з вежею збоку, мури якої виблискували з-під в’юнкого плетива молодого плюща, мармуровим басейном і понад сорока акрами подвір’я та саду. То був особняк Гетсбі. Себто, особняк, у якому мешкав добродій з таким прізвищем, я ж бо з ним особисто не знався. Мій будинок був там узагалі ні в тин ні у ворота, та мені він не сильно муляв очі, зсередини його ж не видно, натомість із вікон я мав вид на море, трохи на сусідське подвір’я, так ще й довкола повсюди мільйонери — і все це за якихось вісімдесят доларів на місяць."}
{"input_text":"Через бухту ввічливості білі палаци фешенебельного Іст-Еґґа виблискували вздовж води, і історія цього літа по-справжньому починається того вечора, коли я поїхала туди на вечерю до Тома Б'юкененів. Дейзі була моєю троюрідною сестрою, а Тома я знав ще з коледжу. А відразу після війни я провів з ними два дні в Чикаго.","target_text":"По той бік затоки білосніжні палаци престижного Іст-Еґґа майоріли над водою. Саме там бере початок моя історія — з моменту, коли одного літнього вечора мене запросили на вечерю до родини Б'юкененів. Дейзі — то моя троюрідна сестра, а Тома я знав ще з коледжу. Якось, одразу після війни, я два дні гостював у них у Чикаго."}
{"input_text":"Її чоловік, окрім різних фізичних досягнень, був одним із найпотужніших нападників, які коли-небудь грали у футбол у Нью-Гейвені - національна фігура, один із тих чоловіків, які досягають такої гострої обмеженої досконалості у двадцять один рік, що все, що відбувається після цього, має присмак антиклімаксу. Його родина була надзвичайно заможною - навіть у коледжі його вільне поводження з грошима викликало нарікання - але тепер він покинув Чикаго і поїхав на схід у спосіб, від якого перехоплювало подих: наприклад, він привіз з Лейк-Фореста табун поні для гри в поло. Важко було усвідомити, що людина мого покоління була достатньо заможною, щоб зробити таке.","target_text":"Її чоловік, поміж різноманітних спортивних здобутків, мав славу чи не найславетнішого нападника за всю історію Нью-Гейвенського регбі — справжній кумир нації, з тих талантів, хто ще в молодості досягає всіх можливих висот, так що кожен крок далі має присмак невдачі. Його родина була надзвичайно заможною — ще в коледжі він полюбляв розкидуватися грішми — але тепер, переїхавши з Чикаго до Нью-Йорка, масштаби направду перехоплювали дух: от наприклад, він пригнав з Лейк-Фореста табун поні для гри в поло. Мені просто не вірилося, що людина моїх років аж настільки заможна, щоб собі таке дозволити."}
{"input_text":"Чому вони приїхали на схід, я не знаю. Вони провели рік у Франції, без жодної конкретної причини, а потім неспокійно дрейфували туди-сюди, де люди грали в поло і були багатими разом. Дейзі сказала по телефону, що це був постійний переїзд, але я не повірив - я не міг зазирнути в серце Дейзі, але відчував, що Том буде дрейфувати вічно, шукаючи трохи туги за драматичною турбулентністю якогось безповоротного футбольного матчу.","target_text":"Не маю найменшого уявлення про причини їхнього переїзду до Нью-Йорка. Знаю лишень, що впродовж року вони жили у Франції (а чому б ні?), а потім деякий час тинялися туди-сюди, граючи з багатіями в поло. Дейзі запевняла мене телефоном, що тепер вони врешті осіли, та мені щось не дуже вірилося — Дейзі в душу я не зазирав, але відчував, що Том ніколи не полишить мандрів, жадаючи надибати бодай дрібку тої колишньої непередбачуваної регбійної метушні."}
{"input_text":"І так сталося, що теплого вітряного вечора я поїхав до Іст-Еггу, щоб побачити двох старих друзів, яких я майже не знав. Їхній будинок виявився ще більш вишуканим, ніж я очікував, - веселий червоно-білий грузинський колоніальний особняк з видом на затоку. Газон починався від пляжу і тягнувся до вхідних дверей чверть милі, перестрибуючи через сонячні годинники, цегляні доріжки та палаючі сади - і нарешті, коли він досягнув будинку, вився збоку яскравими виноградними лозами, наче від імпульсу свого бігу. Передній фасад був розірваний лінією французьких вікон, що сяяли відбитим золотом і були широко відчинені назустріч теплому вітряному полудню, а на ґанку, розставивши ноги, стояв Том Б'юкенен у сюртуку для верхової їзди.","target_text":"Отак і вийшло, що теплого вітряного вечора я поїхав до Іст-Еґґу в гості до давніх друзів, яких до ладу майже й не знав. Вишуканість їхнього маєтку в рази перевершила мою уяву — життєрадісний червоно-білий у південному колоніальному стилі особняк з видом на затоку. Газон тягнувся з пляжу аж до парадних дверей, десь зо чверть милі, минаючи сонячні годинники, бруковані доріжки і барвисті квітники — і нарешті, підкрадаючись до будинку, мов знаскоку, звивався на стіни барвистою лозою. З тераси випинався ряд балконних дверей, що виблискували золотом, навстіж розчахнуті в теплі обійми вітряного полудня, а на ґанку, розставивши ноги, стояв Том Б'юкенен у сюртуку для верхової їзди."}
{"input_text":"Він змінився з часів навчання в Нью-Гейвені. Тепер це був міцний, солом'яно-русявий чоловік років тридцяти з досить жорстким ротом і зверхньою манерою триматися. Два блискучі, зарозумілі очі домінували над його обличчям і створювали враження, що він завжди агресивно нахилений вперед. Навіть жіночний блиск його одягу для верхової їзди не міг приховати величезної сили цього тіла - здавалося, він заповнював ці блискучі чоботи, поки не затягував верхню шнурівку, і можна було бачити, як під тонким плащем зсувається велика пачка м'язів, коли його плече рухається. Це було тіло, здатне на чудові важелі - жорстоке тіло.","target_text":"То вже не той зелений юнак з коледжу. А кремезний чоловік з русявим, як солома, волоссям, років тридцяти з міцною щелепою та гордовитою вдачею. Пара його сяйливих, зарозумілих очей справляла таке враження, наче він завше дивиться на тебе згори. Навіть жіночна чепурність його вершницького сюртука не могла приховати те могутнє тіло — нога ледве втислася в лискучі чоботи, а шнурівки натягалися до крайньої межі, не дужі втримати м’язисті литки, а коли він рухав плечем, під тонким сукном звивався клубок м'язів. Таке тіло не боїться напруження — витривале тіло."}
{"input_text":"Його голос, грубий хриплуватий тенор, посилював імпресивність, яку він передавав. У ньому відчувалася нотка батьківського презирства, навіть до людей, які йому подобалися - а в Нью-Гейвені були люди, які ненавиділи його до глибини душі.","target_text":"Його голос, грубий хриплуватий тембр, лиш доповнював враження. У ньому вчувалася нотка зверхнього презирства, навіть до людей, які були йому до душі — а в Нью-Гейвені немало тих, хто до нестями ненавидів його."}
{"input_text":"«Не думайте, що моя думка з цих питань є остаточною, - казав він, - тільки тому, що я сильніший і більше схожий на чоловіка, ніж ви». Ми були в одному товаристві для людей похилого віку, і хоча ми ніколи не були близькі, у мене завжди було враження, що він схвалював мене і хотів мені сподобатися з якоюсь суворою, зухвалою тугою, властивою йому.","target_text":"«Ти не подумай, — ніби промовляв той голос, — я стою на своєму не тільки тому, що я значно сильніший і мужніший за тебе». Ми були членами одного студентського товариства, і хай друзями нас важко назвати, мені здавалося, що я йому до вподоби, і він своєю характерною різкою, зухвалою млосністю жадав сподобатися мені."}
{"input_text":"Ми поговорили кілька хвилин на сонячному ґанку.","target_text":"Ми трішки розговорилися на залитому сонцем ґанку."}
{"input_text":"«У мене тут гарне місце», - сказав він, його очі неспокійно блимали.","target_text":"— Тут доволі непогано, правда? — сказав він, його очі метушливо блимали."}
{"input_text":"Обхопивши мене однією рукою, він провів широкою плоскою долонею вздовж панорами, що відкривалася перед ним, включно із занедбаним італійським садом, пів-акра глибоких запашних троянд і кирпатим моторним човном, який під час припливу відштовхнуло від берега.","target_text":"Він обійняв мене одною рукою, а долонею іншої вказав на довколишній краєвид: затінений італійський садок, пів акра густих запашних троянд і кирпатий катер, якого гойдало прибоєм."}
{"input_text":"«Він належав нафтовику Демейну». Він знову розвернув мене, ввічливо і різко. «Ходімо всередину».","target_text":"— Усе це я викупив у нафтовика Демейна. — Він знову торкнувся мого плеча, ввічливо, але різко. — Ходімо всередину."}
{"input_text":"Ми пройшли високим коридором до яскравого рожевого простору, крихко пов'язаного з будинком французькими вікнами з обох кінців. Вікна були прочинені і виблискували білизною на тлі свіжої трави надворі, яка, здавалося, трохи проростала всередину будинку. Вітерець пронизував кімнату, здіймав штори з одного кінця і розвівав з іншого, наче бліді прапорці, закручуючи їх у напрямку до матового весільного торта на стелі, а потім перебігав по килиму винного кольору, створюючи на ньому тінь, як вітер на морі.","target_text":"Ми пройшли височезним коридором до осяяного сонцем рожевого приміщення, сполученого з рештою будинку лише балконними дверми з обох кінців. Прочинені навстіж вікна виблискували білизно$ю на тлі яскравої зелені за вікном, яка ніби вростала в сам будинок. Вітерець пронизував кімнату, похитуючи штори, немов білі стяги, піднімаючи їх до матової, наче глазурованої, стелі, ковзаючи бордовим, як вино, килимом, відкидаючи на нього тінь, як вітрила на море."}
{"input_text":"Єдиним абсолютно нерухомим предметом у кімнаті була величезна канапа, на якій, наче на повітряній кулі, що стояла на якорі, сиділи дві молоді жінки. Вони обидві були в білому, а їхні сукні хвилювалися і тріпотіли, ніби їх щойно вдуло назад після короткого польоту навколо будинку. Я, мабуть, стояв кілька хвилин, слухаючи, як тріпочуть і клацають штори, як стогне картина на стіні. Потім пролунав гуркіт, коли Том Б'юкенен зачинив задні вікна, і в кімнаті вщух вітер, і штори, і килими, і дві молоді жінки повільно злетіли на підлогу.","target_text":"Непорушною в кімнаті була тільки величезна канапа, на якій, мов на заякореній повітряній кулі, сиділи дві молоді жі$нки. Їхні білосніжні сукні пурхали й тріпотіли, ніби їх щойно задуло крізь вікна знадвору. Я, певно, стовбичив там кілька хвилин, дослухаючись, як лопочуть і клацають штори, як поскрипує картина на стіні. Аж раптом пролунав гуркіт — це Том Б’юкенен зачинив задні вікна, тож вітер миттю вщух, а штори, килим і дві молоді панянки поволі спустилися до землі."}
{"input_text":"Молодша з них була мені незнайома. Вона витягнулася на весь зріст на своєму кінці дивану, абсолютно нерухома, з трохи піднятим підборіддям, ніби балансувала на ньому на чомусь, що могло ось-ось впасти. Якщо вона й побачила мене краєм ока, то не подала жодного натяку на це - більше того, я майже здивовано пробурмотіла вибачення за те, що потурбувала її, увійшовши до кімнати.","target_text":"З молодшою я не був знайомий. Вона випросталася на краєчку дивана, незворушна, високо задерши підборіддя, мов тримала на ньому весь світ. Якщо навіть і помітила мене краєм ока, то не подала жодного знаку — ба більше, я вже хотів перепрошувати, що потурбував її, увійшовши до кімнати."}
{"input_text":"Інша дівчинка, Дейзі, зробила спробу підвестися - вона трохи нахилилася вперед із сумлінним виразом обличчя - потім вона засміялася, абсурдним, чарівним маленьким сміхом, і я теж засміявся і увійшов до кімнати.","target_text":"Інша пані, Дейзі, спробувала мляво підвестися — трохи нахилилася вперед із сумлінним виразом обличчя — потім засміялася, дивакуватим, чарівним смішком, і я теж розплився в усмішці, переступаючи поріг."}
{"input_text":"«Я п-паралізована від щастя».","target_text":"— Мене аж заці-заціпило від щастя."}
{"input_text":"Вона знову засміялася, ніби сказала щось дуже дотепне, і на мить взяла мене за руку, дивлячись мені в обличчя, обіцяючи, що в світі немає нікого, кого б вона так сильно хотіла бачити. Це був її спосіб. Вона натякнула мур-мур, що прізвище дівчини, яка балансувала, було Бейкер. (Я чула, що Дейзі мурмотіла тільки для того, щоб люди схилялися до неї. недоречна критика, яка робила її не менш чарівною).","target_text":"Вона знову зареготала, пишаючись своєю дотепністю, і на мить стиснула мою руку, зазирнувши мені просто в очі, з медом і маком запевняючи, що понад усе на світі жадала побачитися саме зі мною. Що-що, а в лестощах вона розуміється. Потім шепнула мені на вухо, що прізвище іншої пані — Бейкер. (Кажуть, Дейзі любить отак шепотіти, щоб люди нахилялися до неї. якісь недоречні закиди, бо виходить то в неї просто чарівно)."}
{"input_text":"У всякому разі, губи міс Бейкер затремтіли, вона майже непомітно кивнула мені, а потім знову швидко відкинула голову назад - предмет, на якому вона балансувала, очевидно, трохи похитнувся, і вона трохи злякалася. Знову щось на кшталт вибачення злетіло з моїх вуст. Майже будь-яка демонстрація повної самодостатності привертає мою увагу.","target_text":"Сяк чи так, губи міс Бейкер затремтіли, вона майже невловимо кивнула мені, миттю стрімко відкинувши голову назад — а то ще, не дай Боже, світ з підборіддя скотиться. Знову з моїх вуст ледь не вирвалося щось на кшталт вибачення. Усе ж мене завжди приваблювали такі вияви чистої самовпевненості."}
{"input_text":"Я озирнувся на свою кузину, яка почала ставити мені запитання своїм низьким, хвилюючим голосом. Це був такий голос, за яким вухо слідкує вздовж і впоперек, наче кожне слово - це аранжування нот, які ніколи більше не будуть зіграні. Її обличчя було сумним і милим, з яскравими рисами, світлими очима і яскравими пристрасними вустами, але в її голосі було хвилювання, яке чоловікам, що піклувалися про неї, було важко забути: примус до співу, шепіт «Слухай», обіцянка, що вона зробила гейські, хвилюючі речі нещодавно, і що в наступній годині будуть гейські, хвилюючі речі, які витають у повітрі.","target_text":"Я кинув оком на свою кузину, яка взялася завалювати мене запитаннями своїм низьким, трепетним голосом. Від того голосу вухам кортіл танцювати, наче кожне слово — це аранжування нот, яких уже ніколи не повторити. Обличчя її було якимсь сумним і милим, з морем яскравих рис: виразні очі, пристрасні вуста, та в голосі її чулася певна зваба, яка в’їдалася в пам’ять усім її шанувальникам: потяг до співу, отой її шепіт: «Чуєш…» — з відлунням захвату й радості, що ширяє довкола, манячи ще більшою втіхою."}
{"input_text":"Я розповів їй, що зупинився в Чикаго на день по дорозі на схід і що десятки людей передали через мене свою любов.","target_text":"Я розповів їй, що дорогою до Нью-Йорка завітав у Чикаго на один день, і що з десяток людей передають їй вітання."}
{"input_text":"«Вони сумують за мною?» - екстатично вигукнула вона.","target_text":"— Вони скучили за мною? — захоплено скрикнула вона."}
{"input_text":"«Ціле місто спорожніло. У всіх машин ліве заднє колесо пофарбоване в чорний колір, як траурний вінок, і всю ніч уздовж Північного берега стоїть безперервний плач».","target_text":"— Місто без тебе не дає собі ради. У всіх машинах ліве заднє колесо розфарбоване в траурний вінок, а вздовж Північного берега всю ніч не вщухає жалібний лемент."}
{"input_text":"«Як гарно! Давай повернемося, Томе. Завтра! Потім вона додала безглуздо: «Ти повинен побачити дитину».","target_text":"— Ади! Їдьмо туди, Томе. Завтра ж! — Потім вона не до теми докинула: — Ніку, ходи покажу тобі нашу крихітку!"}
{"input_text":"«Я б з радістю.","target_text":"— З радістю."}
{"input_text":"Вона спить. Їй два роки. Ти що, ніколи її не бачив?","target_text":"— Але вона ще спить. Їй два рочки. А ти що, її ще не бачив?"}
{"input_text":"«Ніколи.","target_text":"— Ні разу."}
{"input_text":"«Ну, ви повинні її побачити. Вона...","target_text":"— Ну, я тебе до неї відведу. Просто зараз…"}
{"input_text":"Том Б'юкенен, який неспокійно ходив по кімнаті, зупинився і поклав руку мені на плече.","target_text":"Том Б’юкенен, який невгамовно снувався кімнатою, раптом спинився і поклав мені руку на плече."}
{"input_text":"«Що ти робиш, Hiку?» »Я зв'язаний. «З ким? запитав я його.","target_text":"— А ти чим займаєшся, Hiку? — Біржею. — Та ну, з ким? Я відповів."}
{"input_text":"«Ніколи не чув про них», - рішуче зауважив він. Це мене роздратувало.","target_text":"— Ніколи не чув про таких, — рішуче відрізав він. Мене це трохи роздратувало."}
{"input_text":"«Почуєш», - коротко відповів я. «Почуєш, якщо залишишся на Сході».","target_text":"— Незабаром почуєш, — коротко відповів я. — То якщо не подасися світ за очі з Нью-Йорка."}
{"input_text":"«О, я залишуся на Сході, не хвилюйся», - сказав він, кинувши погляд на Дейзі, а потім на мене, ніби очікуючи чогось більшого. «Я був би проклятим дурнем, якби жив деінде».","target_text":"— О, я тут надовго, не хвилюйся, — мовив він, кинувши погляд на Дейзі, а потім знову на мене, ніби чекав чергового докору. — Я ж не якийсь клятий дурень, щоб жити деінде. І тут міс Бейкер підхопила:"}
{"input_text":"У цей момент міс Бейкер сказала: «Абсолютно!» з такою несподіванкою, що я здригнувся - це було перше слово, яке вона вимовила відтоді, як я увійшов до кімнати. Очевидно, це здивувало її так само, як і мене, бо вона позіхнула і кількома швидкими, вправними рухами підвелася в кімнаті.","target_text":"— Чиста правда! Я аж здригнувся від несподіванки — то перший раз вона розтулила рота, відколи я увійшов до кімнати. Схоже, й сама від себе такого не чекала, бо щось зніяковіла й кількома спритними, вправними рухами підвелася з дивану."}
{"input_text":"Я заклякла, - поскаржилася вона, - скільки себе пам'ятаю, лежу на цьому дивані.","target_text":"— Усе тіло затерпло, — поскаржилася вона, — ще трохи і я приросту до того дивана."}
{"input_text":"Не дивись на мене, - відказала Дейзі. Я весь день намагаюся відвезти тебе до Нью-Йорка.","target_text":"— Навіть не дивись на мене так, — відказала Дейзі. — Я весь день намагаюся витягти тебе до міста."}
{"input_text":"«Ні, дякую, - відповіла міс Бейкер на чотири коктейлі, щойно принесені з комори, - я абсолютно зайнята тренуванням».","target_text":"— Ні, дякую, — мовила міс Бейкер у бік свіжо винесених чотирьох коктейлів, — я на суворій дієті."}
{"input_text":"Господар недовірливо подивився на неї.","target_text":"Том здивовано глянув на неї."}
{"input_text":"«Тренуєтесь! Він випив свій напій так, ніби це була крапля на дні склянки. «Я не розумію, як ви взагалі щось робите».","target_text":"— Ти ба! — Він вихилив склянку до останньої краплі на дні. — Уявлення не маю, як тобі то все вдається."}
{"input_text":"Я подивився на міс Бейкер, гадаючи, що саме вона «зробила». Мені подобалося дивитися на неї. Це була струнка, з невеликими грудьми дівчина, з прямою поставою, яку вона підкреслювала, відкидаючи тіло назад на плечі, як молодий кадет. Її сірі, вигорілі на сонці очі дивилися на мене з ввічливою взаємною цікавістю зі змарнілого, чарівного розгубленого обличчя. Мені спало на думку, що я десь бачив її або її фотографію.","target_text":"Я розглядав міс Бейкер, гадаючи, що ж їй такого «вдається». А дивитися на неї було неабияк приємно. Струнка, з невеликими грудьми дівчина, з прямою поставою, яку вона гарно підкреслювала, випростовуючи плечі, як молода солдатка. Її сірі, вицвілі на сонці очі прошивали мене з ввічливою взаємною цікавістю зі змарнілого, чарівливого, невдоволеного обличчя. Мені раптом спало на думку, що десь я її вже бачив, може, на фотографії."}
{"input_text":"«Ти живеш у Вест-Егзі», - презирливо зауважила вона. У мене там є знайомі.","target_text":"— То ти з Вест-Еґґа, — презирливо зауважила вона. — Маю там кілька знайомих."}
{"input_text":"«Я не знаю жодного...» “Ви, мабуть, знаєте Гетсбі”.","target_text":"— Я ще не встиг ні з ким заприятелювати… — Та ну, з Гетсбі всі знайомі."}
{"input_text":"«Гетсбі?» - перепитала Дейзі. Якого Гетсбі?","target_text":"— Гетсбі? — перепитала Дейзі. — Що за Гетсбі?"}
{"input_text":"Перш ніж я встиг відповісти, що він мій сусід, було оголошено про вечерю. встромивши свою напружену руку в мою, Том Б'юкенен випровадив мене з кімнати, наче переставляв шашку на іншу клітину.","target_text":"Перш ніж я встиг відповісти, що то мій сусід, нас покликали до столу. Підхопивши мене під руку, Том Б’юкенен мимохідь випровадив мене з кімнати, ніби пересував шашку на іншу клітинку."}
{"input_text":"Стрункі, мляві, з легкими руками на стегнах, дві молоді жінки вивели нас на рожеву веранду, відкриту назустріч заходу сонця, де чотири свічки мерехтіли на столі під слабким вітром.","target_text":"Стрункі, неквапливі, з розкутими руками на стегнах панянки вивели нас на рожеву веранду, з краєвидом просто на захід сонця, на столі під легеньким вітерцем мерехтіли чотири свічки."}
{"input_text":"«Чому СВІЧКИ?» - заперечила Дейзі, насупившись. Вона загасила їх пальцями. «За два тижні буде найдовший день у році». Вона променисто подивилася на нас усіх. «Ви завжди чекаєте на найдовший день у році, а потім пропускаєте його? Я завжди чекаю на найдовший день у році, а потім пропускаю його.","target_text":"— А свічки навіщо? — насупилася Дейзі й загасила їх пальцями. — За два тижні буде найдовший день у році. — Вона променисто окинула нас усіх поглядом. — Ви теж завжди чекаєте на найдовший день у році, а потім ґавите його? Бо я завжди чекаю на найдовший день у році, а потім ґавлю його."}
{"input_text":"Треба щось спланувати, - позіхнула міс Бейкер, сідаючи за стіл так, ніби збиралася лягати спати.","target_text":"— Треба щось запланувати, — позіхнула міс Бейкер, сідаючи за стіл так, ніби залізала під ковдру."}
{"input_text":"Гаразд, - сказала Дейзі. Що будемо планувати? Вона безпорадно повернулася до мене. Що планують люди?","target_text":"— Гаразд, — сказала Дейзі. — Які пропозиції? — Вона безпорадно обернулася до мене. — Що взагалі планують люди?"}
{"input_text":"Перш ніж я встиг відповісти, її очі прикипіли до її мізинця, і вона злякано стиснула його.","target_text":"Не встиг я роззявити рота, як вона прикипіла очима до свого мізинця, злякано торкнувшись його."}
{"input_text":"«Дивись!» - поскаржилася вона. Я поранила його.","target_text":"— Йой! — зойкнула Дейзі. — Тут якийсь забій."}
{"input_text":"Ми всі подивилися - мізинець був чорно-синій.","target_text":"Ми всі подивилися — мізинець був чорно-синім."}
{"input_text":"«Це ти зробив, Томе», - звинувачувально сказала вона. Я знаю, що ти не хотів, але ти це зробив. Ось що я отримала за те, що вийшла заміж за грубого чоловіка, великий великий величезний фізичний екземпляр...","target_text":"— То твоїх рук діло, Томе, — дорікнула вона. — Знаю, ти не хотів, але що маєш. Сама винна, що вийшла заміж за справжнього звіра, тепер живу з таким гігантським, величезним, вайлуватим чолов…"}
{"input_text":"«Ненавиджу це слово «здоровенний», - заперечив Том, - навіть жартома».","target_text":"— Ненавиджу те слово, вайлуватий, — заперечив Том, — навіть жартома."}
{"input_text":"«Велетенський», - наполягала Дейзі.","target_text":"— Вайлуватий! — наполягала Дейзі."}
{"input_text":"Іноді вони з міс Бейкер розмовляли одночасно, ненав'язливо і з жартівливою безглуздістю, яка ніколи не була балаканиною, вона була такою ж холодною, як їхні білі сукні та безособові очі за відсутності будь-якого бажання. Вони були тут - і вони прийняли Тома і мене, зробивши лише невелике приємне зусилля, щоб розважити або бути розваженими. Вони знали, що зараз вечеря закінчиться, а трохи згодом вечір теж закінчиться і буде недбало прибраний. Це різко відрізнялося від Заходу, де вечір поспішав від фази до фази до свого завершення в постійному розчарованому очікуванні або ж у суцільному нервовому страху перед самим моментом.","target_text":"Іноді вони з міс Бейкер про щось перемовлялися, ненав’язливо та з глузливою беззмістовністю, так що й розмовою то не назвеш, ті слова були ще холоднішими за їхні білі сукні, а в байдужих очах — жодного вогника. Та оскільки вони вже сидять тут, то мусять зважати на мене й Тома, докладаючи бодай трішки приязні, щоб зробити вечір веселішим. Вони вже уявляли, як невдовзі вечеря завершиться, а там і ніч западе, і той вечір покірно кане в забуття. На Заході все зовсім не так: там вечір проходить жваво, з години на годину до неминучого завершення, тримаючи всіх у постійному передчутті смутку чи цілковитому напруженому страху, що ось-ось усе закінчиться."}
{"input_text":"«Ти змушуєш мене почуватися нецивілізованим, Дейзі», - зізнався я за другим келихом коркового, але досить вражаючого кларету. Ти не можеш поговорити про врожай чи щось таке?","target_text":"— З тобою за столом я почуваюся якимсь нецивілізованим, Дейзі, — зізнався я за другим келихом хай трішки з присмаком корка, але досить приємного кларету. — Не можеш завести мову про врожаї, посівну чи щось на штиб того?"}
{"input_text":"Я не мав на увазі нічого конкретного під цим зауваженням, але воно було сприйняте несподівано.","target_text":"Це був радше жарт з мого боку, але мої слова були сприйняті дещо несподівано."}
{"input_text":"«Цивілізація розвалюється на шматки», - бурхливо вигукнув Том. Я став жахливим песимістом. Ти читав «Розквіт кольорових імперій» цього чоловіка, Годдарда?","target_text":"— Цивілізація мчить до загибелі! — спалахнув гнівом Том. — Я зробився жахливим песимістом. Може, ти читав «Розквіт кольорових імперій» того, як його, Годдарда?"}
{"input_text":"«Чому ж, ні», - відповів я, здивований його тоном. «Що ж, це чудова книга, і кожен повинен її прочитати. Ідея в тому.","target_text":"— Ні, а що там, — відповів я, здивований його тоном."}
{"input_text":"ідея в тому, що якщо ми не будемо пильнувати, то біла раса буде повністю занурена під воду. Це все наукові речі, це доведено».","target_text":"— Ну, це чудова книга, і гадаю, кожен має її прочитати. Ідея в тому, що як не впильнуємо, то білу расу просто…  просто поглинуть. То все наукові дослідження, не раз доведені."}
{"input_text":"«Том стає дуже глибоким, - сказала Дейзі з виразом несвідомого смутку. Він читає глибокі книжки з довгими словами. Що то було за слово, яке ми...","target_text":"— Ще трішки й Том стане справжнім ученим, — підхопила Дейзі з виразом якогось несвідомого смутку. — Часто читає філософські книжки з такими довгими словами. А що то було за слово, яке ми…"}
{"input_text":"Ну, ці книжки всі наукові, - наполягав Том, нетерпляче дивлячись на неї. Цей хлопець усе продумав до дрібниць. Ми, як домінуюча раса, повинні бути обережними, інакше інші раси все контролюватимуть».","target_text":"— Ну, то все наукові праці, — відказав Том, кинувши на неї швидкий погляд. — Той добродій усе продумав до дрібниць. Ми, як панівна раса, маємо стерегтися, або ж інші раси візьмуть владу."}
{"input_text":"«Ми повинні перемогти їх», - прошепотіла Дейзі, люто підморгуючи до палкого сонця.","target_text":"— Ми мусимо їх побороти, — прошепотіла Дейзі, глузливо підморгуючи призахідному сонцю."}
{"input_text":"«Вам слід жити в Каліфорнії», - почала міс Бейкер, але Том перебив її, різко сівши на стілець.","target_text":"— А ви чули, що в Каліфорнії… — почала міс Бейкер, але Том перебив її, зручніше вмощуючись на стільці."}
{"input_text":"Ми всі вважаємо, що ми скандинави. Я, і ти, і ти, і... - після нескінченного вагання він підбадьорив Дейзі легким кивком, і вона знову підморгнула мені. І ми створили все, що потрібно для цивілізації - науку, мистецтво і все таке інше. Розумієш?","target_text":"— Дивися, ми — нордичної раси. Я, і ти, і ти, та й… — після просто-таки безмежного вагання він згадав і Дейзі легким кивком, і та знову підморгнула мені. — І саме ми створили всю цивілізацію: науку, мистецтво тощо. Розумієш?"}
{"input_text":"У його зосередженості було щось жалюгідне, наче його самовдоволення, ще гостріше, ніж раніше, було йому вже недостатньо. Коли майже одразу ж у будинку задзвонив телефон і дворецький вийшов на ґанок, Дейзі вхопилася за цю миттєву перерву і нахилилася до мене.","target_text":"У тій його зацикленості було щось жалюгідне, наче простої самозакоханості, яка й так що день, то ставала гострішою, йому вже було мало. Аж тут у будинку задзвонив телефон, дворецький зійшов з ґанку, щоб відповісти, Дейзі скористалася миттю і нахилилася до мене."}
{"input_text":"Я розповім тобі сімейну таємницю, - захоплено прошепотіла вона. Це про ніс дворецького. Хочеш почути про ніс дворецького?","target_text":"— Розповім тобі сімейну таємницю, — по-змовницьки прошепотіла вона. — Це про ніс дворецького. Хочеш почути про ніс дворецького?"}
{"input_text":"«Тому я й прийшла сьогодні.","target_text":"— Я ради того сюди й прийшов."}
{"input_text":"«Ну, він не завжди був дворецьким, він був полірувальником срібла в одних людей у Нью-Йорку, які мали срібний сервіз на двісті персон. Він мусив полірувати його з ранку до ночі, аж поки це не почало впливати на його ніс... «Ставало все гірше і гірше», - припустила міс Бейкер. «Так. Справи йшли все гірше і гірше, поки нарешті йому не довелося відмовитися від своєї посади». На якусь мить останні сонячні промені з романтичною ніжністю впали на її сяюче обличчя. її голос змусив мене затамувавши подих йти вперед, поки я слухав - потім сяйво згасло, кожне світло покидало її з затяжним жалем, як діти, що залишають приємну вулицю в сутінках.","target_text":"— Отож, він не завжди був дворецьким, раніше працював у Нью-Йорку в якоїсь сім’ї, а у них був величезний срібний сервіз, на людей двісті, не менше. так ось, у його обов’язки входило драїти той сервіз. Він днями начищав його, з ранку до ночі, допоки ніс йому сам не вкрився сріблом… — Ставало що раз гірше, — підхопила міс Бейкер. — Кажу тобі. Дійшло до того, що він лишив геть ту роботу. На мить останнє сонячне проміння з палкою ніжністю ковзнуло по її обличчю. милуючись її голосом, я затамував подих, нахилившись уперед, — аж раптом сяйво згасло, промені із затяжним жалем розбіглись геть з її щік, як діти, яких надвечір батьки женуть додому."}
{"input_text":"Дворецький повернувся і прошепотів щось на вухо Томові, після чого Том насупився, відсунув стілець і, не кажучи ні слова, зайшов усередину. Ніби його відсутність прискорила щось всередині неї, Дейзі знову нахилилася вперед, її голос сяяв і співав.","target_text":"Дворецький повернувся і шепнув щось на вухо Томові, той насупився, відсунув стілець і мовчки попрямував усередину. Його відсутність немов розбурхала душу Дейзі, бо вона знову нахилилася вперед і защебетала."}
{"input_text":"«Мені подобається бачити тебе за моїм столом, Ніку. Ти нагадуєш мені троянду, абсолютну троянду. Чи не так? Вона звернулася до міс Бейкер за підтвердженням. «Абсолютну троянду?","target_text":"— Рада бачити тебе за моїм столом, Ніку. Ти як та… троянда, справжнісінька троянда. Хіба ні? — Вона обернулася до міс Бейкер за заохоченням. — Ну геть-чисто троянда?"}
{"input_text":"Це була неправда. Я навіть не схожа на троянду. Вона лише випробовувала, але від неї виходило хвилююче тепло, ніби її серце намагалося вийти до вас, заховане в одному з цих перехоплюючих подих, хвилюючих слів. Потім вона раптом кинула серветку на стіл, вибачилася і пішла в будинок.","target_text":"Нісенітниця. Я близько не схожий на троянду. Вона, певно, молола все, що в голову лізло, але від неї випромінювалося якесь збудливе тепло, наче саме її серце хотіло вирватись до тебе, заховане в котромусь із тих затамованих, зворушливих слів. Потім Дейзі раптом кинула серветку на стіл, перепросила й подалася до будинку."}
{"input_text":"Ми з міс Бейкер обмінялися короткими поглядами, свідомо позбавленими сенсу. Я вже збирався заговорити, коли вона насторожено підвелася і застережливим голосом сказала «Тсс!». У кімнаті за дверима почувся приглушений пристрасний гомін, і міс Бейкер, не соромлячись, нахилилася вперед, намагаючись почути. Шепіт тремтів на межі зв'язності, то затихав, то збуджено наростав, а потім і зовсім припинився.","target_text":"Ми з міс Бейкер перезирнулися порожніми поглядами. Я вже хотів був щось сказати, як вона насторожено випросталася й цитьнула на мене. У кімнаті за дверима почувся приглушений пристрасний гомін, і міс Бейкер, не соромлячись, нашорошила вуха, силкуючись уловити бодай щось. Проте розібрати, про що балакають, було важко."}
{"input_text":"«Цей містер Гетсбі, про якого ви говорили, - мій сусід», - сказав я.","target_text":"— Той містер Гетсбі насправді мій сусід, — сказав я."}
{"input_text":"«Мовчи. Я хочу почути, що відбувається.","target_text":"— Тихо. Мені цікаво, що там."}
{"input_text":"«А що, щось відбувається? невинно запитав я.","target_text":"— А що там може бути? — невинно запитав я."}
{"input_text":"«Ви хочете сказати, що не знаєте?» - сказала міс Бейкер, щиро здивована. Я думала, що всі знають.","target_text":"— Ти що, не чув? — запитала міс Бейкер, щиро здивована. — Я думала, всі знають."}
{"input_text":"Я не знаю.","target_text":"— Я не знаю."}
{"input_text":"«Чому?» - сказала вона нерішуче, - “Том має якусь жінку в Нью-Йорку”.","target_text":"— Та ну? — запитала вона нерішуче. — Подейкують, Том має любку в Нью-Йорку."}
{"input_text":"«Має якусь жінку? повторила я. Міс Бейкер кивнула.","target_text":"— Любку? — перепитав я, не втямивши. Міс Бейкер кивнула."}
{"input_text":"«Вона могла б мати пристойність не дзвонити йому в обідню пору. Ви так не думаєте?","target_text":"— Так ще й таку, яка йому вечорами надзвонює. Ні гріха, ні сорому."}
{"input_text":"Майже до того, як я встиг зрозуміти, що вона мала на увазі, затріпотіла сукня, зацокотіли шкіряні черевики, і Том з Дейзі повернулися до столу.","target_text":"Тільки-но до мене дійшло, що вона має на увазі коханку, як сукня затріпотіла, шкіряні черевики заскрипіли, і Том з Дейзі повернулися до столу."}
{"input_text":"«Нічого не вдієш!» - вигукнула Дейзі з напруженою радістю.","target_text":"— Мусили трохи відлучитися, даруйте! — вигукнула Дейзі з натягнутою усмішкою."}
{"input_text":"Вона сіла, допитливо подивилася на міс Бейкер, а потім на мене і продовжила: «Я на хвилину вийшла на вулицю, і там дуже романтично. На галявині сидить птах, напевно, соловейко, який прилетів з «Кунард» або «Вайт Стар Лайн». Він співає... - проспівав її голос, - романтично, чи не так, Томе?","target_text":"Вона сіла, допитливо окинула оком міс Бейкер, потім мене й повела далі: — Я вийшла на подвір’я, і там так романтично. На галявині сидить якась пташка, може, соловейко, певно, залетів на корабель та й доплив сюди. Він так щебече… — проспівав її голос, — ну дуже романтично, хіба ні, Томе?"}
{"input_text":"«Дуже романтично», - відповів він, а потім жалібно додав: “Якщо після вечері буде досить світло, я хочу відвести тебе до стайні”.","target_text":"— Направду, — відповів він, скрушно глянувши на мене: — Якщо після вечері надворі ще буде видно, то покажу тобі наші конюшні."}
{"input_text":"Усередині приголомшливо задзвонив телефон, і коли Дейзі рішуче хитнула головою на Тома, тема стайні, власне, як і всі інші теми, розчинилася в повітрі. Серед уривчастих фрагментів останніх п'яти хвилин за столом я пам'ятаю, як знову безглуздо запалили свічки, і я усвідомлював, що хочу дивитися прямо на кожну з них, але водночас уникати сторонніх очей. Я не міг здогадатися, про що думали Дейзі й Том, але сумніваюся, що навіть міс Бейкер, яка, здавалося, оволоділа певним витривалим скептицизмом, змогла повністю викреслити з пам'яті пронизливу нагальність цього п'ятого гостя. Для людей з певним темпераментом ситуація могла б здатися інтригуючою - мій власний інстинкт вимагав негайно зателефонувати в поліцію.","target_text":"Зненацька знову залунав телефон, Дейзі крутнула головою до Тома, і тема конюшень, як, власне, і всі інші теми, розчинилася в повітрі. Серед уривчастих уламків останніх п’яти хвилин за столом я лиш пам’ятаю, як знову для чогось запалили свічки, і я просто втупився в ті вогники, прагнучи уникнути інших очей. Уявлення не маю, що там було в Дейзі й Тома на думці, але сумніваюся, що навіть міс Бейкер зі своїм непохитним скептицизмом змогла викинути з пам’яті кричущу нагальність тієї п’ятої гості. Може, комусь би й сподобалася та інтрига, та мені інстинкти підказували, що час викликати поліцію."}
{"input_text":"Про коней, само собою зрозуміло, більше ніхто не згадував. Том і міс Бейкер, між якими було кілька футів сутінків, повернулися до бібліотеки, наче на бдіння біля цілком відчутного тіла, а я, намагаючись виглядати приємно зацікавленим і трохи глухим, пішов за Дейзі ланцюжком сполучних веранд до ґанку перед будинком. У глибокій темряві ми сіли пліч-о-пліч на плетену канапу.","target_text":"Про коней, звісно, уже ніхто не згадував. Том і міс Бейкер, розділені кількома кроками сутінку, пішли до бібліотеки, сіли там, ніби молилися над невидимим покійником, а я, намагаючись вдавати ґречно стурбованого й дещо глухуватого, пішов за Дейзі ланцюжком суцільних веранд аж до ґанку при вході в будинок. У глибокій темряві ми сіли пліч-о-пліч на плетену канапку."}
{"input_text":"Дейзі взяла своє обличчя в долоні, ніби відчуваючи його любовну форму, і її очі поступово перемістилися в оксамитові сутінки. Я бачив, що її охоплюють бурхливі емоції, тому поставив кілька заспокійливих запитань про її маленьку донечку, які, на мою думку, мали б заспокоїти.","target_text":"Дейзі затулила обличчя долонями, немов обмацуючи його милі обриси, поволі поглядаючи на оксамитові заграви. Я бачив, як її переповнюють бурхливі емоції, тож вирішив, що кілька запитань про її маленьку донечку можуть трохи зарадити."}
{"input_text":"«Ми не дуже добре знаємо один одного, Ніку, - раптом сказала вона. Навіть якщо ми двоюрідні сестри. Ти не прийшов на моє весілля».","target_text":"— Ми мало знаємо одне одного, Ніку, — раптом мовила вона. — Попри те, що кузени. Ти навіть не був на моєму весіллі."}
{"input_text":"Я не повернувся з війни.","target_text":"— Я тоді воював."}
{"input_text":"«Це правда». Вона завагалася. «Ну, у мене були дуже погані часи, Ніку, і я досить цинічно ставлюся до всього».","target_text":"— І то правда, — вона дещо знітилася. — Ну, останнім часом справи кепські, Ніку, і мені вже якось на все начхати."}
{"input_text":"Очевидно, вона мала на це підстави. Я почекав, але вона більше нічого не сказала, і за мить я досить мляво повернувся до теми її доньки.","target_text":"Схоже, підстави сумувати в неї, справді, були. Я мовчав, вичікував, але далі вона не провадила, тож за мить я досить мляво повернувся до теми її доньки."}
{"input_text":"«Гадаю, вона розмовляє, і їсть, і все таке».","target_text":"— Донечка, мабуть, уже вміє говорити, і їсти, і все таке."}
{"input_text":"«О, так. Вона розсіяно подивилася на мене. «Слухай, Ніку, дозволь мені розповісти тобі, що я сказала, коли вона народилася. Хочеш послухати?","target_text":"— А, так, авжеж, — Дейзі розсіяно глянула на мене. — Слухай, Ніку, знаєш, які були мої перші слова тоді в пологовому? Розказати?"}
{"input_text":"«Дуже.","target_text":"— Ну."}
{"input_text":"Це покаже тобі, як я став ставитися до речей. Їй було менше години, а Том був бозна-де. Я прокинулася з ефіру з абсолютно покинутим почуттям і одразу ж запитала медсестру, хлопчик це чи дівчинка. Вона сказала, що дівчинка, і тоді я відвернула голову і заплакала. «Добре, - сказала я, - я рада, що це дівчинка. І я сподіваюся, що вона буде дурепою - це найкраще, що може бути для дівчинки в цьому світі, красива маленька дурепа». «Бачиш, я все одно вважаю, що все жахливо», - переконано продовжувала вона. Всі так думають - найпросунутіші люди. А я знаю. Я була скрізь, все бачила і все робила». Її очі блиснули навколо неї зухвало, як у Тома, і вона засміялася з хвилюючим презирством. «Витончена, Боже, я витончена!","target_text":"— Просто так ти швидше збагнеш моє ставлення — до всього. Їй ще години не минуло, а Том шлявся бозна-де. Я прокинулася від наркозу такою самотньою і спустошеною та одразу ж запитала медсестру, хлопчик це чи дівчинка. Вона відповіла «дівчинка», і мені аж сльози виступили на очах. «Добре, — сказала я, — дякувати Богу, що то дівчинка. Сподіваюся, вона виросте справжньою дурнюнею — бо в тому житті немає ліпшої для дівчинки долі, ніж бути вродливою маленькою дурнюнею». Розумієш, наше життя приречене на паршивість, — упевнено стверджувала вона. — То всі так думають, навіть учені. А мені й думати не треба, я знаю. Бо я скрізь побувала, усякого набачилася і все перепробувала. — Її очі загорілися зухвалістю, геть як у Тома, і вона зареготала із захопливим презирством. — Зате з вигляду я така аристократка, Господи, аристократка!"}
{"input_text":"В ту мить, коли її голос обірвався, переставши примушувати мою увагу, мою віру, я відчув елементарну нещирість того, що вона сказала. Мені стало не по собі, наче весь вечір був якоюсь хитрістю, спрямованою на те, щоб домогтися від мене відповідної емоції. Я зачекав, і, звичайно, за мить вона подивилася на мене з абсолютною посмішкою на своєму милому обличчі, ніби підтверджуючи своє членство в досить поважному таємному товаристві, до якого вони з Томом належали.","target_text":"Щойно її голос урвався, звільнивши мою увагу й розум, я миттю відчув цілковиту нещирість сказаного. Мені стало зле: невже весь цей вечір — лиш жаліслива вистава, щоб викликати моє співчуття? Я хвильку помовчав, і її миле обличчя засяяло самовдоволеною посмішкою, ніби демонструючи, що мені до того таємного товариства, до якого вона з Томом належить, двері зачинені."}
{"input_text":"Усередині багряна кімната розцвіла світлом. Том і міс Бейкер сиділи по обидва боки довгого дивану, і вона читала йому вголос з «Суботньої вечірньої газети» - слова, шелесткі й нерозбірливі, зливалися воєдино в заспокійливу мелодію. Світло лампи, яскраве на його черевиках і тьмяне на жовтому, як осіннє листя, волоссі, відблискувало на папері, коли вона перегортала сторінку з тремтінням струнких м'язів у руках.","target_text":"Усередині багряну кімнату залило світлом. Том і міс Бейкер сиділи по обидва боки довгого дивана, вона читала йому вголос Saturday Evening Post — шелесткий і нерозбірливий гомін слів зливався воєдино в заспокійливу мелодію. Легенько перегорнула журнал, м’язи на руках тремтіли, сяйво лампи, лискуче на його черевиках і тьмяне на жовтому, як осіннє листя, волоссі, відблискувало на глянцевих сторінках."}
{"input_text":"Коли ми увійшли, вона на мить замовкла, піднявши руку.","target_text":"Коли ми ввійшли, міс Бейкер на мить замовкла, здійнявши руку."}
{"input_text":"«Продовження буде в наступному номері», - сказала вона, кинувши журнал на стіл, - “в наступному номері”.","target_text":"— Чекайте на продовження, — сказала вона, кинувши журнал на стіл, — уже в наступному номері."}
{"input_text":"Її тіло стверджувало себе неспокійним рухом коліна, і вона підвелася.","target_text":"Потім рвучко розім’яла коліна й зіп’ялася на ноги."}
{"input_text":"Десята година, - зауважила вона, очевидно, знайшовши час на стелі. «Пора цій хорошій дівчинці лягати спати».","target_text":"— Уже десята, — позіхнула вона, узявши годину, певно, зі стелі. — Усім хорошим дівчаткам час у люлю."}
{"input_text":"Джордан завтра гратиме на турнірі, - пояснила Дейзі, - у Вестчестері.","target_text":"— У Джордан завтра гра, — глянувши на мене, пояснила Дейзі, — у Вестчестері."}
{"input_text":"«О, так ви Джордан Бейкер».","target_text":"— О, так, ви Джордан Бейкер, — видав я."}
{"input_text":"Тепер я знав, чому мені було знайоме її обличчя - його приємний спокусливий вираз дивився на мене з багатьох ротогравюрних фотографій спортивного життя в Ешвілі, Хот Спрінгз і Палм Біч. Я також чув якусь історію про неї, критичну, неприємну історію, але про що саме, я забув - десять років тому.","target_text":"Тільки тепер зрозумів, чому мені її обличчя видалось знайомим — його приємний спокусливий вираз споглядав на мене з численних фотографій спортивних подій в Ешвілі, Хот Спрінґз і Палм Біч. А ще я чув якісь неприємні чутки про неї, але вже давно-давно їх забув."}
{"input_text":"«Добраніч», - тихо сказала вона. «Розбуди мене о восьмій, добре?","target_text":"— Добраніч, — тихо сказала вона. — Розбудіть мене о восьмій, гаразд?"}
{"input_text":"Якщо ти встанеш.","target_text":"— Ніби ти злізеш із ліжка."}
{"input_text":"Встану. Добраніч, містере Каррауей. До зустрічі.","target_text":"— Злізу. Добраніч, містере Карравей. Ще побачимося."}
{"input_text":"«Звичайно, побачимося», - підтвердила Дейзі. Я навіть думаю, що влаштую весілля. Приходьте частіше, Ніку, і я буду вас якось об'єднувати. Ну, знаєш, замикатиму вас у шафах для білизни, виштовхуватиму в море на човні, і все таке інше...","target_text":"— І не раз, — ствердила Дейзі. — Я вже готуюся до весілля. Ти приходь частіше, Ніку, буду якось вас… зводити. Ну, знаєш, замкну вас трохи в шафі, випроваджу в море на човні, і так далі…"}
{"input_text":"«На добраніч», - гукнула міс Бейкер зі сходів. Я не чула ні слова.","target_text":"— Добраніч, — гукнула міс Бейкер зі сходів. — Я не чую, що ти там щебечеш."}
{"input_text":"Вона гарна дівчина, - сказав Том за мить. Їй не можна дозволяти бігати по країні в такому вигляді.","target_text":"— Вона чудова дівчина, — сказав Том за мить. — Як їй дозволяють отак тинятися країною?"}
{"input_text":"«Хто не повинен?» - холодно запитала Дейзі. Її сім'я.","target_text":"— Хто дозволяє? — холодно перепитала Дейзі. — Її сім’я."}
{"input_text":"«Її сім'я - це одна тітка, якій близько тисячі років. З іншого боку, Нік доглядатиме за нею, чи не так, Ніку? Цього літа вона проводитиме тут багато вихідних. Гадаю, домашній затишок піде їй на користь».","target_text":"— Її сім’я — одна нещасна тітка, якій добігає тисяча років. А втім, Нік може трохи приглянути за нею, чи не так, Ніку? Вона тут у нас усе літо проводитиме вихідні. Гадаю, гарний приклад нашої сім’ї піде їй на користь."}
{"input_text":"Дейзі і Том на мить зацікавлено подивилися один на одного.","target_text":"Дейзі й Том на мить переглянулися."}
{"input_text":"«Вона з Нью-Йорка?» - швидко запитав я.","target_text":"— А вона з Нью-Йорка? — хутко вкинув я."}
{"input_text":"З Луїсвілля. Там пройшло наше біле дівоче дитинство. Наше прекрасне біле...","target_text":"— З Луїсвілля. Ми там звікували свою чисту юність. Ту солодку, безтурботну…"}
{"input_text":"«Ви з Ніком поговорили по душах на веранді?» - раптом запитав Том.","target_text":"— Ти шукала в Ніка розради на веранді? — раптом запитав Том."}
{"input_text":"«Хіба? Вона подивилася на мене. «Я не можу пригадати, але, здається, ми говорили про лижні перегони. Так, я впевнена, що так. Це сталося якось несподівано, і перше, що ти знаєш...","target_text":"— Розради? — Вона глянула на мене. — Та ні. Ну, ми трохи побалакали, уже й не згадаю, про що. Начебто про нордичну расу, чи не так, Ніку? Точно, про нордичну расу. Не знаю, хто розпочав про те мову, але ми щось так розбалакалися…"}
{"input_text":"«Не вір усьому, що чуєш, Ніку», - порадив він мені.","target_text":"— Не вір усьому, що чуєш, Ніку, — дав мені пораду Том."}
{"input_text":"Я недбало відповів, що нічого не чув, і через кілька хвилин підвівся, щоб піти додому. Вони підійшли до дверей разом зі мною і стали пліч-о-пліч у веселому квадраті світла. Коли я завів мотор, Дейзі безапеляційно крикнула: «Зачекай!","target_text":"Я легкодушно відповів, що нічого такого й не чув, і за кілька хвилин зібрався додому. Вони провели мене до дверей, ставши пліч-о-пліч на порозі в радісно осяйному прямокутнику. Коли я завів машину, Дейзі гукнула:"}
{"input_text":"Я забула тебе про дещо запитати, і це дуже важливо. Ми чули, що ви заручилися з дівчиною на Заході.","target_text":"— Зажди! Геть забула тебе дещо спитати, а то дуже важливо. Кажуть, ти заручився з якоюсь панянкою на Заході."}
{"input_text":"Це правда, - люб'язно підтвердив Том. Ми чули, що ви були заручені.","target_text":"— Я теж таке чув, — люб’язно підтвердив Том. — То ти тепер засватаний парубок."}
{"input_text":"Це наклеп. Я надто бідний.","target_text":"— Брехня. Я надто бідний для такого."}
{"input_text":"«Але ми це чули», - наполягала Дейзі, здивувавши мене тим, що знову розкрилася, як квітка. «Ми чули це від трьох людей, тож це має бути правдою».","target_text":"— Але ж ми чули, — наполягала Дейзі, зненацька знову оживши, аж розквітнувши. — Так ще й із трьох уст, тож точно правда."}
{"input_text":"Звісно, я знав, про що вони говорять, але я не був у цьому зацікавлений. Той факт, що плітки опублікували заборони, був однією з причин, чому я приїхав на схід. Ви не можете перестати зустрічатися зі старим другом через чутки, а з іншого боку, я не мала наміру, щоб про мене подейкували, що я заміжня.","target_text":"Звісно, я розумів, що вони мають на увазі, хоча в мене, бігме, не було ніякої нареченої. Ті плітки — одна з причин, чому я вирішив податися на Схід. Згоден, негарно кидати давню подругу через якісь там чутки, але, з іншого боку, ті чутки й направду підвели б мене під вінець."}
{"input_text":"Їх зацікавленість скоріше зворушила мене і зробила їх менш віддалено багатими - тим не менш, я була збентежена і трохи розчарована, коли їхала геть. Мені здавалося, що Дейзі мала б вибігти з дому з дитиною на руках, але, очевидно, таких намірів у неї в голові не було. Що ж до Тома, то те, що він «мав якусь жінку в Нью-Йорку», дивувало мене менше, ніж те, що він був пригнічений книгою. Щось змушувало його гризти край застарілих ідей, наче його міцний фізичний егоїзм більше не живив його безапеляційне серце.","target_text":"Їхнє зацікавлення мене радше розчулило, попустило їх дещо з небес у моїх очах — а втім, я виїхав з подвір’я, почуваючись геть збитим з пантелику та з якоюсь відразою. Здавалося б, що Дейзі лишається робити? Хіба що брати дитину на руки й тікати чимдалі з того дому, проте, вочевидь, вона не має такого наміру. Ну а Том? Я радше повірю, що дійсно «має якусь любку в Нью-Йорку», ніж що він думками весь занурений у казна-яку книгу. Чомусь йому закортіло погризти край зачерствілих ідей, немов його владному серцю почало бракувати міцного вродженого его."}
{"input_text":"На дахах придорожніх будиночків і перед придорожніми гаражами, де в калюжах світла виблискували нові червоні бензоколонки, вже панувало глибоке літо, і, доїхавши до свого маєтку у Вест-Егзі, я загнав машину під навіс і трохи посидів на занедбаному трав'яному валику на подвір'ї. Вітер ущух, залишивши гучну яскраву ніч з шумом крил на деревах і наполегливим звуком органу, коли повні міхи землі вдихали жаб, сповнених життя. У місячному сяйві промайнув силует кота, що рухався, і, повернувши голову, я побачив, що був не один - футів за п'ятдесят від мене з тіні сусіднього маєтку вийшла постать, яка стояла, засунувши руки в кишені, і дивилася на сріблястий перець зірок. Щось у його неспішних рухах і надійному положенні ніг на газоні підказувало, що це був сам містер Гетсбі, який вийшов поцікавитися, яка частка належить йому в наших місцевих небесах.","target_text":"На придорожніх магазинчиках і заправках блимали рекламні вогники, яскравими острівцями світла сяяли новенькі червоні бензоколонки, що тут скажеш, — літо в розпалі. Доїхавши до свого дому у Вест-Еґґу, я загнав машину під навіс і трохи присів на занедбаний луговий каток на подвір’ї. Вітер стих, запанувала гучна літня ніч із шелестом дерев та з невпинним органним кваканням сповнених життя болотних жаб. У місячному сяйві майнув котячий силует. Я глянув у той бік, але побачив не кота. Футів за п’ятдесят від мене з тіні сусіднього маєтку вималювалася постать чоловіка, який закляк там, засунувши руки в кишені, споглядаючи сріблясту заграву зоряного неба. Неспішні рухи, чиста впевненість у кожному кроці — усе аж кричало, що то, певно, сам містер Гетсбі вийшов розвідати, які з тих зірок належать йому."}
{"input_text":"Я вирішив покликати його. Міс Бейкер згадувала про нього за вечерею, і цього було достатньо для знайомства. Але я не покликав його, бо він несподівано дав зрозуміти, що задоволений самотністю - він якось дивно простягнув руки до темної води, і, хоч я був далеко від нього, міг би заприсягтися, що він тремтить. Мимоволі я подивився на море - і не розрізнив нічого, окрім єдиного зеленого вогника, хвилинного і далекого, який, можливо, був кінцем причалу. Коли я знову подивився на Гетсбі, він зник, і я знову залишився сам у неспокійній темряві.","target_text":"Я вирішив гукнути його. Міс Бейкер згадувала про нього за вечерею, чудова приключка до знайомства. Але врешті відкинув ту ідею, усе вказувало на те, що він неабияк тішиться самотністю — Гетсбі якось незвично простягнув руки до темної води, і, попри те, що я був далеко, переконаний, що його тіло все тремтіло. Я перебіг оком уздовж берега і розгледів удалині єдиний зелений вогник, слабкий і далекий, можливо, він позначав кінець причалу. Коли повернувся очима назад, Гетсбі вже зник, і я знову зостався наодинці в неспокійній темряві."}
{"input_text":"*","target_text":"*"}
{"input_text":"десь на півдорозі між Вест-Еггом і Нью-Йорком автострада поспіхом з'єднується із залізницею і пролягає поруч із нею на чверть милі. залізниці і пролягає поруч з нею на чверть милі, щоб віддалитися від певної пустельної ділянки землі. Це долина попелу - фантастична ферма, де попіл, наче пшениця, виростає в хребти і пагорби та гротескні сади, де попіл набуває форми будинків, димарів і диму, що здіймається вгору, і, нарешті, трансцендентним зусиллям - людей, які тьмяно рухаються і вже розсипаються в пороховому повітрі. Час від часу шеренга сірих машин проповзає невидимою колією, видає моторошний скрип і зупиняється, і тут же попелясто-сірі чоловіки злітаються зі свинцевими лопатами і здіймають непроникну хмару, яка затуляє їхні незрозумілі дії від твого погляду.","target_text":"Десь на пів шляху між Вест-Еґґом та Нью-Йорком дорога на одному з відрізків наближається до залізниці й тягнеться обік неї чверть милі, аби не зачіпати тамтешній зачуханий пустир. Його кличуть долиною згарищ — химерне поле попелу, що здіймається в хребти та пагорби й гротескні сади, де зі згару постають будинки, димарі та клубливий чорний дим, і врешті, якщо добре пригледітись — люди, які мляво сунуть, розчиняючись у пилі. Час до часу лава сірих вагонів проповзає невидимою колією, видає моторошний скрип та спиняється, і тут же попелясто-сірі чоловічки злітаються зі своїми свинцевими лопатами й здіймають непроглядну хмару, крізь яку не простежиш їхньої таємничої справи."}
{"input_text":"Але над сірою землею і клубами похмурого пилу, що нескінченно дрейфують над нею, за мить ви помічаєте очі доктора Т. Й. Екклбурга. Очі доктора Т. Я. Екклебурга блакитні й велетенські - їхня сітківка заввишки з ярд. Вони дивляться не з обличчя, а з пари величезних жовтих окулярів, які насунуті на неіснуючий ніс. Очевидно, якийсь дикий окуліст поставив їх там, щоб примножити свою практику в районі Квінз, а потім сам занурився у вічну сліпоту або забув про них і переїхав. Але його очі, трохи потьмянілі за багато безбарвних днів під сонцем і дощем, задумливо дивляться на урочисте звалище.","target_text":"Проте над сірою пусткою й клубами нескінченного похмурого пилу за мить вияснюються очі доктора Т. Дж. Еклбурга. Ці очі блакитні й гігантські — сама їхня сітківка заввишки з метр. Обличчя в них немає — лише величезні жовті окуляри, насунуті на примарний ніс. Вочевидь, якийсь шалений окуліст начепив їх там, щоб привабити клієнтів у Квінз, а потім чи то сам занурився у вічну сліпоту, чи переїхав кудись, забувши про них. Тож тепер його очі, трохи збляклі від безбарвних днів під дощем і сонцем, замислено споглядають те понуре звалище."}
{"input_text":"Долина попелу з одного боку обмежена невеликою брудною річкою, і коли розвідний міст піднімають, щоб пропустити баржі, пасажири потягів, що чекають на рейс, можуть дивитися на похмуру картину до півгодини. Там завжди робиться принаймні хвилинна зупинка, і саме через це я вперше познайомився з коханкою Тома Б'юкенена.","target_text":"Долину згарищ обрамляє невеличка каламутна річка, і, коли розвідний міст підіймають, щоб пропустити баржі, пасажири мають удосталь часу, зазвичай до пів години, щоб роздивитися ту невеселу картину. Там завжди зупиняється потяг, принаймні на хвилину, і саме завдяки цьому я вперше побачив коханку Тома Б’юкенена."}
{"input_text":"Про те, що вона у нього є, наполягали скрізь, де його знали. Його знайомі обурювалися тим, що він з'являвся з нею в популярних ресторанах і, залишивши її за столиком, тинявся, розмовляючи з усіма, кого знав. Хоча мені було цікаво її побачити, я не мав жодного бажання зустрітися з нею - але я це зробив. Одного дня ми з Томом їхали потягом до Нью-Йорка, і коли ми зупинилися біля попелища, він схопився на ноги і, схопивши мене за лікоть, буквально виштовхав з вагона.","target_text":"Усі знали, що в Тома є коханка. Людям особливо не подобалося те, як він водив її різними модними ресторанами, залишав сидіти саму за столиком, тиняючись тим часом у барі й точачи з усіма теревені. Хоч мені й було цікаво побачити її, та зустрічатися з нею я не мав бажання — але довелося. Якось ми з Томом їхали потягом до Нью-Йорка, і, коли той спинився біля попелища, Том схопився на ноги, взяв мене за руку й буквально силоміць витягнув з вагона."}
{"input_text":"«Ми виходимо!» - наполягав він. «Я хочу познайомити тебе з моєю дівчиною».","target_text":"— Ми виходимо! — скомандував він. — Хочу познайомити тебе з моєю дівчиною."}
{"input_text":"Гадаю, він добряче хильнув за обідом, і його рішучість скласти мені компанію межувала з насильством. Зарозуміле припущення полягало в тому, що в неділю після обіду мені не було чим зайнятися.","target_text":"Гадаю, він добряче хильнув за обідом і вирішив, що я маю скласти йому компанію, хочу я того, чи ні. Його зарозуміле припущення полягало в тому, що в недільний пополудень мені однаково немає чим зайнятися."}
{"input_text":"Я пішов за ним через низьку побілену залізничну огорожу, і ми повернулися назад на сто ярдів уздовж дороги під наполегливим поглядом доктора Еклебурга. Єдиною будівлею в полі зору був невеликий будинок з жовтої цегли, що стояв на краю пустиря, щось на кшталт компактної головної вулиці, яка служила йому і ні до чого не прилягала. Одна з трьох крамниць здавалася в оренду, інша - цілодобовий ресторан, до якого тягнувся попелястий слід, а третя - гараж-ремонтна майстерня. ДЖОРДЖ Б. ВІЛСОН. Купівля та продаж автомобілів - і я пішов за Томом всередину.","target_text":"Услід за ним я переліз через низьку побілену залізничну огорожу, і ми сто ярдів уздовж дороги простували у зворотний бік під пильним наглядом доктора Еклбурга. На краю пустиря виднілося лише кілька будівель із жовтої цегли — такий собі людний острів серед океану, а далі — дорога в нікуди. Одну крамничку здавали в оренду, друга будівля — цілодобовий шинок, до якого тягнулися попелясті сліди, а третя — якийсь гараж — Автомайстерня ДЖОРДЖА Б. ВІЛСОНА. Купівля та продаж автомобілів — саме туди й подався Том."}
{"input_text":"Інтер'єр був убогий і голий. єдиною машиною, яку можна було побачити, була вкрита пилом розвалюха «Форда», що стояла в тьмяному кутку. Мені спало на думку, що ця тінь від гаража, мабуть, сліпа і що розкішні та романтичні апартаменти ховаються над головою, коли в дверях офісу з'явився сам власник, витираючи руки об шматок сміття. Це був світловолосий, бездуховний чоловік, небагатослівний і ледь вродливий. Коли він побачив нас, у його світло-блакитних очах з'явився вологий відблиск надії.","target_text":"Приміщення було убоге й голе. з машин тільки вкритий пилом понівечений Форд у тьмяному кутку. Мені вже спало на думку, що той гараж, певно, лише ширма, і зараз нізвідки вималюються розкішні та чарівні покої, аж тут у дверях кабінету з’явився сам власник, витираючи руки об якесь дрантя. То був русявий, понурий чоловік, небагатослівний і не надто вродливий. Коли помітив нас, у його світло-блакитних очах загорівся яскравий відблиск надії."}
{"input_text":"«Привіт, Вілсоне, старий», - сказав Том, весело ляснувши його по плечу. Як справи?","target_text":"— Вітаю, Вілсоне, старий, — гукнув Том, весело плескаючи його по плечу. — Як у тебе справи?"}
{"input_text":"Не можу поскаржитися, - непереконливо відповів Вілсон. Коли ти збираєшся продати мені ту машину?","target_text":"— Полегеньку, — непереконливо відповів Вілсон. — Коли вже нарешті продаси мені ту машину?"}
{"input_text":"Наступного тижня, моя людина вже працює над нею. «Він працює досить повільно, чи не так?","target_text":"— Десь наступного тижня, моя людина вже над тим працює. — Щось повільно працює, еге?"}
{"input_text":"Ні, не дуже, - холодно відповів Том. І якщо ти так думаєш, то, можливо, мені краще продати його деінде.","target_text":"— Та ніби ні, — холодно відповів Том. — Як тобі повільно, то, може, ліпше продам її деінде."}
{"input_text":"Я не це мав на увазі, - швидко пояснив Вілсон. Я просто мав на увазі...","target_text":"— Та ну, Томе, — швидко дав задню Вілсон. — Я не те мав на увазі, просто…"}
{"input_text":"Його голос стих, і Том нетерпляче обвів поглядом гараж. Потім почулися кроки на сходах, і за мить товста жіноча постать затулила собою світло від дверей офісу. Їй було близько тридцяти років, вона була ледь повненькою, але надлишок плоті вона тримала чуттєво, як це вміють робити деякі жінки. Її обличчя, поверх плямистої сукні з темно-синього крепдешину, не містило жодної риси чи відблиску краси, але в ній одразу відчувалася життєва енергія, ніби нерви її тіла постійно тліли. Вона повільно посміхнулася і, пройшовши крізь свого чоловіка, ніби він був привидом, потиснула руку Тому, дивлячись йому прямо в очі. Потім вона змочила губи і, не обертаючись, заговорила до чоловіка м'яким, грубим голосом:","target_text":"Його голос урвався. Том нетерпляче обвів поглядом гараж. І тут на сходах почулися кроки — за мить огрядна жіноча постать затулила собою двері кабінету. Років тридцяти п’яти, трішки повненька, та зайві кілограми лише додавали вишуканості її плавким рухам. Обличчя стриміло над строкатою сукнею з темно-синього крепдешину, його риси навіть не натякали на вроду, однак на обличчі бурхливо кипіла якась життєва енергія, ніби кожна клітинка її тіла невпинно палала. Жінка плавно всміхнулася і, минувши свого чоловіка, ніби то якась примара, потисла руку Тому, утупившись йому просто в очі. Потім облизала губи й, навіть не оглядаючись, скомандувала чоловіку м’яким, грубим голосом:"}
{"input_text":"«Принеси стільці, чому б тобі не зробити це, щоб хтось міг сісти».","target_text":"— Іди принеси стільці, чого стовбичиш, нехай люди присядуть."}
{"input_text":"«О, звичайно», - поспішно погодився Вілсон і попрямував до маленького кабінету, одразу ж зливаючись з цементним кольором стін. Білий попелястий пил приховував його темний костюм і бліде волосся, як і все довкола - окрім дружини, яка присунулася ближче до Тома.","target_text":"— О, зараз, — поспішно скорився Вілсон і рушив до маленького кабінету, майже одразу ж зливаючись із цементним кольором стін. Білий попелястий пил огортав його темний костюм і бліде волосся, як і, власне, усе довкола — окрім хіба що його дружини, яка присунулася впритиск до Тома."}
{"input_text":"«Я хочу тебе побачити», - пильно сказав Том. Сідай на наступний потяг.","target_text":"— Хочу нині з тобою погуляти, — рішуче мовив Том. — Сідай на наступний потяг."}
{"input_text":"«Гаразд.","target_text":"— Гаразд."}
{"input_text":"Зустрінемося біля газетного кіоску на нижньому рівні.","target_text":"— Чекатиму тебе на переході біля газетного кіоску."}
{"input_text":"Вона кивнула і відійшла від нього якраз тоді, коли Джордж Вілсон вийшов з двома стільцями з дверей свого кабінету.","target_text":"Вона кивнула й відступила від Тома саме в той момент, коли Джордж Вілсон вишкандибав зі свого кабінету з двома стільцями."}
{"input_text":"Ми чекали на неї далі по дорозі, подалі від очей. Це було за кілька днів до Четвертого липня, і сіра, худорлява італійська дитина встановлювала торпеди в ряд уздовж залізничної колії.","target_text":"Ми очікували на неї подалі від дороги, щоб не приваблювати зайву увагу. Наближалося четверте липня , усі готувалися до фестивалю, якийсь сірий, кістлявий італійський хлопчисько виставляв петарди вздовж залізничної колії."}
{"input_text":"«Жахливе місце, чи не так, - сказав Том, обмінявшись поглядом з доктором Екклбургом.","target_text":"— Діра ще та, правда, — мовив Том, обмінявшись похмурими поглядами з доктором Еклбургом."}
{"input_text":"Жахливе.","target_text":"— Не кажи."}
{"input_text":"Їй корисно виїхати звідси. Її чоловік не заперечує? Вілсон? Він думає, що вона поїхала до сестри в Нью-Йорк. Він такий тупий, що не знає, що вона жива.","target_text":"— Їй то корисно, час від часу вибиратися звідси. — А її чоловік не заперечує? — Вілсон? Та він досі думає, що вона їздить до сестри в Нью-Йорк. Таке дурбецало, що аж світиться."}
{"input_text":"Тож Том Б'юкенен, його дівчина і я поїхали до Нью-Йорка разом - або не зовсім разом, бо місіс Вілсон непомітно сиділа в іншій машині. Том покладався на почуття тих східних еґґерів, які могли їхати потягом.","target_text":"Отож, Том Б’юкенен, його коханка і я подалися до Нью-Йорка разом — ну, більш-менш разом, бо місіс Вілсон непримітно сиділа в іншому вагоні. Том усе ж не ліз знайомим в очі зі своєю полюбовницею."}
{"input_text":"Місіс Вілсон змінила сукню на коричневий приталений муслін, який щільно облягав її досить широкі стегна, коли Том допоміг їй вийти на платформу в Нью-Йорку. У газетному кіоску вона купила примірник «Town Tattle» і журнал з рухомими картинками, а в привокзальній аптеці - трохи холодного крему і маленький флакончик парфумів. Нагорі, урочисто відлунюючи, вона відпустила чотири таксі, перш ніж вибрала нове, лавандового кольору з сірою оббивкою, і на ньому ми вислизнули з вокзальної метушні на яскраве сонячне проміння. Але тут же вона різко відвернулася від вікна і, нахилившись вперед, постукала по передньому склу.","target_text":"Місіс Вілсон перебралася із крепдешинової сукні в коричневий приталений муслін, який щільно обтягнув її досить широкі стегна, коли Том допомагав їй зійти на перон у Нью-Йорку. У газетному кіоску вона придбала примірники «Міських пліток» та «Світу кіно», а в привокзальній аптеці — колд-крем і маленький флакончик парфумів. Піднявшись нагору, цокаючи лункими підборами, вона взялася перебирати машинами таксі, поки не обрала ту, що їй до смаку, — лавандового кольору із сірими сидіннями, і на ній ми вискочили з вокзальної метушні на осяйне сонце. Майже одразу місіс Вілсон різко відвела погляд від вікна і, нахилившись уперед, постукала в шибу шоферові."}
{"input_text":"«Я хочу завести одного з тих собак», - сказала вона серйозно. Хочу завести собаку в квартиру. Вони гарні, коли у них є собака».","target_text":"— Хочу отаку собачку, — поважно відрізала вона. — Собі у квартиру. Із собакою веселіше."}
{"input_text":"Ми під'їхали до сивого дідуся, який був абсурдною подобою Джона Д. Рокфеллера. У кошику, що звисав з його шиї, сиділо з десяток зовсім недавніх цуценят вимираючої породи.","target_text":"Водій під’їхав заднім ходом до сивого дідуся, який був до абсурду схожим на Джона Д. Рокфеллера. З його шиї звисав кошик, у якому принишкло з десяток ще зовсім малих, мало не щойно новонароджених, цуценят бозна-якої породи."}
{"input_text":"«Якої вони породи?» - нетерпляче запитала місіс Вілсон, коли він підійшов до вікна таксі.","target_text":"— А що то за порода? — поцікавилася місіс Вілсон, коли дідусь підійшов до вікна таксі."}
{"input_text":"Різні. Якого саме ви хочете, пані?","target_text":"— Маю різних. Кажіть, якого хочете."}
{"input_text":"«Я б хотіла взяти одного з тих поліцейських собак. я не думаю, що у вас є такі?","target_text":"— Хочу поліцейського пса. є у вас такі?"}
{"input_text":"Чоловік з сумнівом зазирнув у кошик, занурив руку і витягнув одного з них, звиваючись, за потилицю.","target_text":"Дідусь невпевнено зазирнув у кошик, занурив руку й витягнув за загривок норовисте щеня."}
{"input_text":"Це не поліцейський пес, - сказав Том.","target_text":"— Щось не дуже схоже на поліцейського пса, — сказав Том."}
{"input_text":"Ні, це не зовсім поліцейський собака, - відповів чоловік з розчаруванням у голосі. Це більше схоже на айрдейла. Він провів рукою по коричневій ганчірці на спині. «Погляньте на це пальто. Оце так шерсть. Ця собака ніколи не потурбує вас застудою.","target_text":"— Ваша правда, — розчаровано погодився дідусь. — То радше ердель. — Він провів рукою по бурій кучерявій спинці. — Але яка шерсть! Тільки погляньте. Той пес нізащо не захворіє."}
{"input_text":"«Я думаю, що він милий», - захоплено сказала місіс Вілсон. «Скільки він коштує?","target_text":"— А він гарненький, — захоплено сказала місіс Вілсон. — За скільки віддасте?"}
{"input_text":"«Цей собака?» Він захоплено подивився на нього. «Цей песик коштуватиме вам десять доларів.","target_text":"— Ось цього? — він зачудовано подивився на собаку. — За десять доларів забирайте."}
{"input_text":"Повітряна собака - безсумнівно, в ньому десь був зацікавлений повітряний собака, хоча його лапки були вражаюче білими - змінила руки і вмостилася на колінах місіс Вілсон, де вона з захопленням пестила непромокальне пальто.","target_text":"Ердель — ним він, певно, був хіба що в душі, бо його лапки якісь надто білі — перебрався в руки місіс Вілсон і вмостився в неї на колінах, а вона радісно пестила його кудлату спинку."}
{"input_text":"«Це хлопчик чи дівчинка?» - делікатно запитала вона. «Цей пес? Цей пес - хлопчик.","target_text":"— Це хлопчик чи дівчинка? — лагідно запитала вона. — Отой? То хлопчик."}
{"input_text":"«Це сука», - рішуче сказав Том. Ось твої гроші. Іди і купи на них ще десять собак».","target_text":"— Це сучка, — рішуче зауважив Том. — На, бери свої гроші. Піди купи на них ще з десяток таких щенят."}
{"input_text":"Ми виїхали на П'яту авеню, таку теплу й м'яку, майже пасторальну, літнього недільного дня, що я не здивувалася б, якби побачила велику отару білих овець, що завернула за ріг.","target_text":"Ми виїхали на П’яту авеню, таку сонячну й ніжну того літнього недільного дня, ніби на якійсь гірській полонині, я б навіть не здивувався, якби помітив за рогом здоровенну отару овечок."}
{"input_text":"«Зачекай, - сказала я. - Я мушу залишити тебе тут».","target_text":"— Зупеніть мені тут, — сказав я. — У мене ще купа інших справ."}
{"input_text":"Ні, не мусиш, - швидко втрутився Том. Міртл буде боляче, якщо ти не піднімешся в квартиру. Правда ж, Міртл?","target_text":"— Та ну, — швидко втрутився Том. — Ти що, не хочеш до нас на квартиру в гості? Міртл страшенно засмутиться. Правда ж, Міртл?"}
{"input_text":"«Ходімо», - наполягала вона. Я зателефоную своїй сестрі Катрін. Люди, які повинні знати, кажуть, що вона дуже вродлива.","target_text":"— Та залишся, — відказала вона. — Я наберу свою сестру Кетрін. Тямущі люди знають, яка вона розкішна."}
{"input_text":"«Ну, я б хотіла, але...","target_text":"— Ну, я б з радістю, але…"}
{"input_text":"Ми поїхали далі, знову скорочуючи шлях через парк у бік Вест-Сіті. На 158-й вулиці таксі зупинилося на одному з шматочків довгого білого пирога багатоквартирних будинків. Окинувши околиці королівським поглядом, місіс Вілсон зібрала свого собаку та інші покупки і гордовито зайшла всередину.","target_text":"Таксі мчало далі, зрізаючи дорогу крізь Центральний парк до західної частини міста. На 158-й вулиці машина зупинилася біля довжелезного ряду з багатоквартирних будинків. Окинувши свої царські володіння урочистим поглядом, місіс Вілсон підібрала собачку та інші покупки й гордовито зайшла всередину."}
{"input_text":"«Я покличу МакКі, - оголосила вона, коли ми піднімалися в ліфті. І, звісно, я маю зателефонувати сестрі».","target_text":"— Я запрошу ще містера й місіс МакКі, — заявила вона, коли ми піднімалися в ліфті. — І, звісно, зателефоную сестрі."}
{"input_text":"Квартира була на останньому поверсі - маленька вітальня, маленька їдальня, маленька спальня і ванна. Вітальня була заставлена до самих дверей меблями, занадто великими для неї, так що пересуватися по ній доводилося, постійно спотикаючись об картини із зображенням дам, що гойдаються у версальських садах. Єдиною картиною була надмірно збільшена фотографія, на якій, вочевидь, була зображена курка, що сиділа на розмитому камені. Однак, якщо дивитися на неї здалеку, курка перетворювалася на капелюшок, і в кімнату проникало обличчя огрядної старої пані. На столі лежало кілька старих примірників «Міських пліток», примірник «Саймона на ім'я Пітер» і кілька невеликих скандальних бродвейських журналів. Місіс Вілсон насамперед потурбувалася про собаку. Неохочий ліфтер приніс коробку з соломою та молоком, до якого з власної ініціативи додав бляшанку великого твердого собачого печива - одне з них апатично розкладалося в блюдці з молоком цілий день. Тим часом Том дістав із зачинених дверцят шафи пляшку віскі.","target_text":"Квартира була на останньому поверсі — маленька вітальня, маленька зала, маленька спальня та ванна. Вітальня від порога вся заставлена надто громіздкими обшитими гобеленом меблями, так що куди не ступиш — повсюди о$брази дам з релями у версальських садах. З картин на стіні була лиш одна сильно наближена до фотографії, на вид ніби курка, що розсілася на розмитому камені. Та, якщо дивитися трохи здалеку, курка оберталася на капелюшок, і в кімнату зазирало обличчя огрядної літньої пані. На столі лежало кілька старих номерів «Міських пліток», примірник «Саймона на ім’я Пітер» і різні дрібні скандальні бродвейські журнальчики. Місіс Вілсон насамперед взялася за собачку. Не надто люб’язний ліфтер приніс їй коробку із соломою та молоком, а ще досипав туди всяких собачих ласощів, які потім цілий день мляво кисли в блюдці. А Том тим часом видобув із шафки письмового столика пляшечку віскі."}
{"input_text":"Я був п'яний лише двічі в житті, і другий раз - того дня, тому все, що сталося, затьмарене туманним серпанком, хоча до восьмої години в квартирі світило веселе сонце. Сидячи на колінах у Тома, місіс Вілсон телефонувала кільком людям. потім не стало сигарет, і я вийшов купити їх в аптеці на розі. Коли я повернувся, вони зникли, тож я непомітно сів у вітальні і прочитав розділ «Саймон подзвонив Пітеру» - чи то це була жахлива річ, чи то віскі спотворило все, тому що я не розумів, що там написано, - але це не мало жодного сенсу.","target_text":"Я тільки двічі в житті напивався до нестями, і другий раз був саме того дня, тож увесь день я проходив у тумані, хоча до восьмої години квартиру заливало яскраве сонце. Сидячи на колінах у Тома, місіс Вілсон взялась обдзвонювати колежанок. потім скінчилися цигарки, і я вийшов купити їх в аптеці на розі. Коли повернувся, від господарів уже і слід прохолов, тож я присів непримітно у вітальні, читаючи «Саймон на ім’я Пітер» — чи то книгу надрукували німецькою, чи то віскі так вдарило в голову, бо я не розібрав ні слова."}
{"input_text":"Щойно повернулися Том і Міртл - після першої чарки місіс Віл ми з сином називали одне одного на ім'я - до дверей квартири почала підходити компанія.","target_text":"Щойно вернулися Том з Міртл, — після першої ж чарки ми з місіс Вілсон уже кликали одне одного на ім’я — стали прибувати гості."}
{"input_text":"Сестра, Кетрін, була стрункою, світською дівчиною років тридцяти з густою рудою шевелюрою і молочно-білим кольором обличчя, напудреним пудрою. Її брови були вищипані, а потім знову намальовані під більш гострим кутом, але зусилля природи, спрямовані на відновлення старого вирівнювання, надавали її обличчю розмитості. Коли вона рухалася, лунало безперервне клацання незліченних гончарних браслетів, що дзвеніли на її руках. Вона увійшла з такою властивою їй поспішністю і так владно роззирнулася на меблі, що я подумав, чи не живе вона тут. Але коли я запитав її, вона нестримно розсміялася, повторила моє запитання вголос і сказала, що живе з подругою в готелі.","target_text":"Сестра, Кетрін, була стрункою, світською панянкою років тридцяти з густою рудою шевелюрою та молочно-білим напудреним обличчям. Вона мала гарно вищипані брови, домальовані під гострішим кутом, однак природа завжди бере гору, і старі обриси брів відросли, зробивши її обличчя якимсь невиразним. З кожним її кроком лунало безперервне клацання незліченних браслетів, що дзвеніли, гойдаючись то вгору, то вниз на її руках. Кетрін ввійшла так по-хазяйськи квапливо, владно розглядаючи меблі, що мені здалося, ніби вона живе тут. Але коли я запитав її, вона нестримно розреготалася, повторила моє запитання вголос і відповіла, що живе з подругою в готелі."}
{"input_text":"Містер Маккі був блідим жіночним чоловіком з квартири поверхом нижче.","target_text":"Містер МакКі виявився блідим жіночним чоловіком з квартири поверхом нижче."}
{"input_text":"Він щойно поголився, бо на його вилиці була біла пляма піни, і дуже шанобливо привітався з усіма присутніми в кімнаті. Він повідомив мені, що бере участь у «мистецькій грі», а пізніше я дізнався, що він фотограф і зробив тьмяне збільшення матері місіс Вілсон, яке висіло на стіні, наче ектоплазма. Його дружина була пронизливою, млявою, красивою і жахливою. Вона з гордістю розповіла мені, що її чоловік сфотографував її сто двадцять сім разів відтоді, як вони одружилися.","target_text":"Білі плями піни на вилиці вказували на те, що він щойно поголився. Він дуже шанобливо привітався з усіма присутніми в кімнаті. Потім люб’язно розповів мені, що належить до «кола митців», а вже пізніше я дізнався, що містер МакКі насправді фотограф і що тьмяне чудернацьке фото матері місіс Вілсон, яке привернуло мою увагу, — його творіння. Місіс МакКі була верескливою, в’ялою, вродливою й незносною. Вона гордовито заявила мені, що її чоловік фотографував її сто двадцять сім разів відколи вони стали на рушник."}
{"input_text":"Місіс Вілсон змінила свій костюм і тепер була вбрана у вишукану вечірню сукню з кремового шифону, яка безперервно шурхотіла, коли вона ходила по кімнаті. Під впливом сукні її особистість також зазнала змін. Інтенсивна життєва енергія, яка була такою помітною в гаражі, перетворилася на вражаючу високість. Її сміх, її жести, її твердження з кожною хвилиною ставали все більш бурхливими, і в міру того, як вона розширювалася, кімната навколо неї ставала все меншою, поки не здавалося, що вона обертається на шумному, скрипучому стержні в задимленому повітрі.","target_text":"Місіс Вілсон хутко встигла перебратися у вишукану вечірню сукню з кремового шифону, яка шурхотіла від кожного кроку. Сукня немов дала вихід її потаємній особистості. Незгасна життєва енергія, якою її тіло аж кипіло в гаражі, змінилася дивовижною шляхетністю. Її сміх, жести, слова з кожною хвилиною ставали дедалі більш невпізнанними, її величність росла, затьмарюючи собою всю кімнату, і якби не скрипуча підлога, я б подумав, що вона геть-чисто кружляє в повітрі."}
{"input_text":"«Люба моя, - пронизливим криком сказала вона сестрі, - більшість з цих хлопців завжди будуть тебе обманювати. Вони думають лише про гроші. Минулого тижня до мене приходила жінка, щоб оглянути мої ноги, і коли вона дала мені рахунок, я подумала, що вона вирізала мені апендицит».","target_text":"— Люба моя, — пронизливим криком сказала місіс Вілсон сестрі, — оті засранці хіба й гадають, як би чесну людину пошити в дурні. На думці в них тільки нажива. Того тижня замовила педикюр в одної жінки, так вона мені такий рахунок виставила, що за ті гроші ще й апендицит мала б вирізати."}
{"input_text":"«Як звали ту жінку?» - запитала місіс Маккі. «Місіс Еберхардт. Вона ходить і дивиться на ноги людей в їхніх власних будинках.","target_text":"— А як звали ту жінку? — запитала місіс МакКі. — Місіс Еберхардт. Заробляє на життя педикюром на виїзд."}
{"input_text":"«Мені подобається ваша сукня, - зауважила місіс Маккі, - я думаю, що вона чарівна».","target_text":"— Мені подобається ваша сукня, — зауважила місіс МакКі, — просто неймовірна."}
{"input_text":"Місіс Вілсон відкинула комплімент, презирливо піднявши брову.","target_text":"Місіс Вілсон відсахнулася від компліменту, презирливо звівши брову."}
{"input_text":"«Це просто божевільна стара річ», - сказала вона. Я просто надягаю його іноді, коли мені байдуже, як я виглядаю.","target_text":"— Та то таке, старе дрантя, — відмовила вона. — Надягаю її іноді вдома, коли не виходжу на люди."}
{"input_text":"«Але тобі воно дуже личить, якщо ти розумієш, що я маю на увазі, - продовжила місіс Маккі. Якби Честер міг тільки поставити вас у цю позу, думаю, він би щось із цього зробив.","target_text":"— Але вона вам направду дуже личить, якщо розумієте, про що я, — продовжила місіс МакКі. — Якби Честер зазнімкував вас у цій позі, думаю, щось би з того вийшло грандіозне."}
{"input_text":"Ми всі мовчки дивилися на місіс Вілсон, яка прибрала пасмо волосся з очей і озирнулася на нас з блискучою посмішкою. Містер Маккі пильно дивився на неї, схиливши голову набік, а потім повільно водив рукою туди-сюди перед обличчям.","target_text":"Ми всі мовчки витріщилися на місіс Вілсон, яка прибрала пасмо волосся з очей, осяявши нас своєю усмішкою. Містер МакКі пильно вивчав її, схиливши голову набік, повільно переміщуючи палець від і до очей."}
{"input_text":"«Треба змінити світло», - сказав він за мить. Я хотів би підкреслити моделювання рис обличчя. І спробував би прибрати все волосся ззаду».","target_text":"— Ліпше змінити освітлення, — сказав він за мить. — Так щоб підкреслити чіткі контури обличчя. Ну й гріх буде лишити то пишне волосся поза кадром."}
{"input_text":"«Я б і не подумала про зміну світла», - вигукнула місіс МакКі. ахнула місіс МакК. «Я думаю, що це...","target_text":"— Я б казала не змінювати освітлення, — вигукнула місіс МакКі. — Бо так воно…"}
{"input_text":"Її чоловік сказав «Ш-ш-ш!», і ми всі знову подивилися на предмет, після чого Том Б'юкенен голосно позіхнув і підвівся на ноги.","target_text":"— Шш! — звелів її чоловік, і ми всі знову перевели погляд на предмет захоплення, потім Том Б’юкенен голосно позіхнув, підвівшись на ноги."}
{"input_text":"«Ви, МакКі, маєте щось випити», - сказав він. Принеси ще льоду і мінеральної води, Міртл, поки всі не пішли спати.","target_text":"— Ви б ліпше взялися до келихів, — звернувся він до подружжя МакКі. — А ти, Міртл, принеси ще льоду й мінеральної води, треба трохи збадьоритися."}
{"input_text":"Я вже казав тому хлопцеві про лід. Міртл підняла брови в розпачі від бездіяльності нижчих чинів. Ці люди! За ними весь час доводиться стежити».","target_text":"— Я ж уже казала тому хлопцеві про лід, — Міртл звела брови, роздратована бездіяльністю нижчих чинів. — Ледацюги! Тільки спусти їх з ока."}
{"input_text":"Вона подивилася на мене і безглуздо розсміялася. Потім підбігла до собаки, в екстазі поцілувала його і помчала на кухню, маючи на увазі, що там на неї чекає з десяток кухарів, які чекають на її накази.","target_text":"Вона подивилася на мене і чомусь розреготалася. Потім кинулася до собачки, у нестямі зацілувала його й рвучко побігла на кухню, ніби там її настанов чекає з десяток кухарів."}
{"input_text":"«Я зробив кілька гарних речей на Лонг-Айленді», - стверджував містер Маккі.","target_text":"— На Лонг-Айленді в мене непогано вийшло, — стверджував містер МакКі."}
{"input_text":"Том подивився на нього порожнім поглядом.","target_text":"Том підвів на нього свій холодний погляд."}
{"input_text":"Дві з них ми вставили в рамку внизу. «Дві що?» - запитав Том.","target_text":"— Два повісив у рамку внизу. — Ви про що? — запитав Том."}
{"input_text":"Два дослідження. Один з них я назвав «Монток-Пойнт - чайки», а другий - «Монток-Пойнт - море». '","target_text":"— Етюди. Один я назвав «Мис Монток. Чайки», а інший — «Мис Монток. Море»."}
{"input_text":"Сестра Кетрін сіла поруч зі мною на дивані. «Ти теж живеш на Лонг-Айленді?» - запитала вона. Я живу у Вест-Егг.","target_text":"Кетрін сіла обік мене на дивані."}
{"input_text":"«Справді? Я була там на вечірці близько місяця тому.","target_text":"— А ти теж живеш на Лонг-Айленді? — запитала вона."}
{"input_text":"У чоловіка на ім'я Гетсбі. Ти його знаєш?» “Я живу по сусідству з ним”.","target_text":"— Я живу у Вест-Еґґу. — Та невже? Я була там на вечірці десь місяць тому в одного добродія на ім’я Гетсбі. Знаєш його? — То мій сусід."}
{"input_text":"«Ну, кажуть, що він племінник чи кузен кайзера Вільгельма. Ось звідки у нього всі гроші.","target_text":"— Ну, подейкують, що він чи то племінник, чи кузен кайзера Вільгельма. Звідти й такі статки."}
{"input_text":"«Справді?» Вона кивнула.","target_text":"— Справді? Кетрін кивнула."}
{"input_text":"Я боюся його. Я б не хотіла, щоб він щось на мене знайшов».","target_text":"— Зізнаюся, я його трохи побоююся. Ліпше не переходити йому дорогу."}
{"input_text":"Цю захоплюючу інформацію про мого сусіда перервала місіс Маккі, раптово вказавши на Кетрін: «Честере, я думаю, ти міг би щось зробити з НЕЮ», - вигукнула вона, але містер Маккі лише нудно кивнув і переключився на Тома.","target_text":"Захопливі розповіді про мого сусіда перервала місіс МакКі, зненацька тицьнувши на Кетрін:"}
{"input_text":"переключив свою увагу на Тома.","target_text":"— Честере, а з НЕЮ як гарно б вийшло, — вирвалося в неї, проте містер МакКі лише занудно кивнув головою, знову обернувшись до Тома."}
{"input_text":"Я хотів би більше працювати на Лонг-Айленді, якби мені дали дозвіл. Все, що я прошу, це дати мені можливість почати».","target_text":"— Я можу й надалі творити, як на Лонг-Айленді, та треба, щоб хтось замовив про мене слівце. Головне почати, а там піде."}
{"input_text":"«Попроси Міртл», - сказав Том, перервавшись на короткий крик сміху, коли увійшла місіс Вілсон з тацею. Вона дасть тобі рекомендаційного листа, чи не так, Міртл?","target_text":"— Попроси Міртл, — сказав Том, вибухнувши тихеньким сміхом, коли місіс Вілсон увійшла з тацею. — Хай напише тобі рекомендаційного листа, га, Міртл?"}
{"input_text":"«Що?» - перелякано запитала вона.","target_text":"— Що-що? — здивовано перепитала вона."}
{"input_text":"Ти даси Маккі рекомендаційного листа своєму чоловікові, щоб він міг його вивчити. Його губи на мить беззвучно ворухнулися, поки він вигадував. «Джордж Б. Вілсон біля бензоколонки», або щось на кшталт цього.","target_text":"— Скажеш своєму чоловіку, що містер МакКі бажає зробити з ним кілька етюдів. — Його губи на мить беззвучно ворухнулися, голова кипіла ідеями. — Хай буде «Джордж Б. Вілсон біля бензоколонки», чи щось на кшталт того."}
{"input_text":"Кетрін нахилилася до мене і прошепотіла на вухо: «Ніхто з них не може терпіти людину, з якою одружений».","target_text":"Кетрін нахилилася до мене, шепочучи на вухо: — Цікаво, хто кого більше ненавидить: Міртл свого чоловіка, чи Том свою дружину."}
{"input_text":"«Не можуть?","target_text":"— Хіба все так погано?"}
{"input_text":"«Не можуть терпіти їх». Вона подивилася на Міртл, а потім на Тома. «Я хочу сказати, навіщо продовжувати жити з ними, якщо вони не можуть їх терпіти? На їхньому місці я б розлучилася і одразу ж одружилася б одне з одним.","target_text":"— Навіть гірше. — Вона окинула поглядом Міртл і Тома. — І нащо жити разом, якщо терпіти одне одного не можуть? Їм давним-давно варто було б розлучитися і самим стати під вінець."}
{"input_text":"«Їй теж не подобається Вілсон?","target_text":"— Вона вже не кохає Вілсона?"}
{"input_text":"Відповідь на це питання була несподіваною. Вона пролунала від Міртл, яка підслухала це запитання, і була бурхливою та несподіваною.","target_text":"Відповідь на це запитання стала справжнім шоком. Бо почув я її від самої Міртл, яка підслухала нашу розмову, і там пролунали такі слова, що я боюся їх навіть повторювати."}
{"input_text":"«Бачиш?» - тріумфально вигукнула Кетрін. Вона знову стишила голос. «Насправді їх розлучає його дружина. Вона католичка, а вони не вірять у розлучення».","target_text":"— От бачиш? — звитяжно вигукнула Кетрін і знову стишила голос. — То його дружина опирається. Вона католичка, а в них не визнають розлучення."}
{"input_text":"Дейзі не була католичкою, і я був трохи шокований витонченістю цієї брехні.","target_text":"Дейзі й близько не католичка, мене навіть дещо вразила вся продуманість цієї брехні."}
{"input_text":"«Коли вони одружаться, - продовжувала Кетрін, - вони поїдуть на захід, щоб пожити деякий час, поки все не вщухне».","target_text":"— І коли вони врешті одружаться, — продовжувала Кетрін, — то подадуться на Захід, перечекають там, поки все не вщухне."}
{"input_text":"Було б більш обережно поїхати в Європу.","target_text":"— Краще вже перестрахуватися і вирушити в Європу."}
{"input_text":"«О, ти любиш Європу?» - здивовано вигукнула вона. Я щойно повернувся з Монте-Карло.","target_text":"— О, ти любиш Європу? — здивовано вискнула вона. — Я щойно повернулася з Монте-Карло."}
{"input_text":"«Справді?","target_text":"— Та ти що?"}
{"input_text":"Минулого року. Я їздив туди з іншою дівчиною.» »Надовго?","target_text":"— Минулого року. Їздила туди з подружкою. — Надовго?"}
{"input_text":"«Ні, ми тільки з'їздили в Монте-Карло і назад. Їхали через Марсель. У нас було більше 12 сотень доларів, коли ми починали, але за два дні у приватних кімнатах у нас відібрали всі гроші. Можу вам сказати, що повернення було жахливим. Боже, як я ненавидів це місто!","target_text":"— Ні, туди й назад. Через Марсель. Зразу мали при собі тисячу двісті доларів, та за два дні в казино нас обдерли до нитки. Дорога додому була невеселою, повір. Господи, як я ненавиджу те місто!"}
{"input_text":"Надвечірнє небо на мить розцвіло у вікні, наче блакитний мед Середземномор'я, коли пронизливий голос місіс Маккі покликав мене назад у кімнату.","target_text":"У вікні надвечірнє небо розцвіло ніжною середземноморською блакиттю, я на мить зачарувався тим краєвидом, аж тут пронизливий голос місіс МакКі повернув мене до реальності."}
{"input_text":"Я теж мало не зробила помилку, - енергійно заявила вона. Я ледь не вийшла заміж за маленького киянина, який переслідував мене роками. Я знала, що він нижчий за мене. Усі казали мені: «Луїзо, цей чоловік набагато нижчий за тебе!». Але якби я не зустріла Честера, він би мене точно побив».","target_text":"— Я теж мало не ушкварила, — бадьоро заявила вона. — Ще б трохи, й вийшла б заміж за гномика жида, який не давав мені спокою роками. Я знала, що то не мій рівень. Про це мені всі казали: «Луїзо, той тип і нігтя твого не варт!» Якби не зустріла Честера, зіпсувала б собі життя."}
{"input_text":"«Так, але послухай, - сказала Міртл Вілсон, киваючи головою вгору-вниз, - принаймні ти не вийшла за нього заміж».","target_text":"— Воно так, але дивись, — сказала Міртл Вілсон, схвально киваючи головою, — принаймні ти за нього заміж не вийшла."}
{"input_text":"Я знаю, що не вийшла.","target_text":"— І Слава Богу."}
{"input_text":"«Ну, а я вийшла за нього заміж», - сказала Міртл двозначно. І в цьому різниця між твоїм випадком і моїм.","target_text":"— Ну, а я вийшла! — дещо багатозначно заявила Міртл. — У тому то й різниця між твоїм випадком і моїм."}
{"input_text":"«Чому ти це зробила, Міртл?» - запитала Кетрін. «Тебе ніхто не змушував».","target_text":"— Але навіщо, Міртл? — запитала Кетрін. — Тебе ж ніхто не силував."}
{"input_text":"Міртл замислилася.","target_text":"Міртл замислилася."}
{"input_text":"Я вийшла за нього, бо думала, що він джентльмен, - сказала вона нарешті. Я думала, що він знає щось про розведення, але він не був гідний лизати мій черевик.","target_text":"— Я вийшла за нього, бо думала, що він справжній джентльмен, — сказала вона нарешті. — Думала, він з хорошої сім’ї, а виявилося він навіть черевика мого не гідний лизати."}
{"input_text":"«Ти була від нього без розуму якийсь час», - сказала Кетрін. «Без розуму від нього!» - недовірливо вигукнула Міртл. «Хто сказав, що я була від нього без розуму? Я ніколи не була від нього без розуму більше, ніж від того чоловіка».","target_text":"— Ти від нього просто-таки шаленіла якийсь час, — сказала Кетрін. — Шаленіла? — вигукнула Міртл, не ймучи віри. — Звідки ти взяла? Я кохала його не більше, ніж отого пана."}
{"input_text":"Вона раптом вказала на мене, і всі подивилися на мене з докором. Я намагався показати своїм виразом обличчя, що я не відігравав жодної ролі в її минулому.","target_text":"Вона зненацька тицьнула в мій бік, і всі якось докірливо перевели на мене погляд. Я старався показати всім своїм виразом обличчя, що не відіграю жодної ролі в її минулому."}
{"input_text":"«Я була божевільною лише тоді, коли вийшла за нього заміж. Я одразу зрозуміла, що зробила помилку. Він позичив чийсь найкращий костюм, щоб одружитися, і навіть не сказав мені про це, а той чоловік прийшов за ним одного дня, коли його не було вдома. Вона озирнулася, щоб побачити, хто її слухає: «О, це твій костюм? Я сказав. «Я вперше про нього чую». Але я віддала його йому, а потім лягла і плакала, щоб переграти оркестр весь день».","target_text":"— По правді шаленою я була тоді, коли згодилася взяти з ним шлюб. І миттю втямила свою помилку. Він позичив у когось костюм на весілля, навіть не зізнався мені, а за кілька днів, коли я була сама вдома, якийсь тип прийшов і став вимагати його назад. Вона озирнулася, переконавшись, що всі її слухають. — То ваш костюм? — сказала я. — Уперше чую. Але я таки віддала йому той нещасний костюм, повалилася на ліжко й увесь день проревіла."}
{"input_text":"«Їй справді варто піти від нього», - повторила мені Кетрін. Вони живуть над цим гаражем вже одинадцять років. І Том - її перша любов у житті».","target_text":"— Їй давно треба було кинути його, — твердила мені Кетрін. — Вони одинадцять років прожили на другому поверсі того гаража. До Тома вона навіть ні з ким не гуляла."}
{"input_text":"Пляшка віскі - вже друга - тепер користувалася постійним попитом у всіх присутніх, окрім Кетрін, яка «почувалася так само добре без нічого». Том покликав прибиральника і відправив його за знаменитими сендвічами, які самі по собі були повноцінною вечерею. Я хотіла вийти і піти на схід до парку в м'яких сутінках, але щоразу, коли я намагалася піти, я заплутувалася в якійсь дикій суперечці, яка тягнула мене назад, наче мотузками, до мого крісла. Проте високо над містом наша лінія жовтих вікон, мабуть, вносила свою частку людської таємниці для випадкового спостерігача на темних вулицях, і я теж був ним, дивлячись вгору і дивуючись. Я був всередині і зовні, одночасно зачарований і відштовхнутий невичерпним розмаїттям життя.","target_text":"Пляшка віскі — уже друга — довго на місці не стояла, хіба до рук Кетрін не доходила, бо їй «і так добре». Том зателефонував на вахту й відправив чергового по якісь славетні сендвічі, які, мовляв, ліпше повноцінної вечері. Мені кортіло втекти звідти й піти до парку, прогулятися в лагідних сутінках, але тільки я підводився на ноги, як мимоволі вплутувався в якусь безглузду галасливу суперечку, яка, наче мотузками, прив’язувала мене до крісла. А тим часом наші підхмарні освітлені вікна, певно, чарували випадкових перехожих, які, йдучи надвечірньою вулицею, намагалися розгадати таємниці, приховані за шибками, і я теж собі подумки долучився до них, поглядаючи вгору й дивуючись. Я був і тут, і там, водночас заворожений та наляканий невичерпним розмаїттям життя."}
{"input_text":"Міртл присунула свій стілець ближче до мого, і раптом її теплий подих вилив на мене історію її першої зустрічі з Томом.","target_text":"Міртл присунула свій стілець ближче, і з її теплих вуст на мене полилася історія її першої зустрічі з Томом."}
{"input_text":"«Це було на двох маленьких сидіннях навпроти один одного, які завжди залишаються останніми в поїзді. Я їхала до Нью-Йорка, щоб побачитися з сестрою і переночувати. Він був одягнений у строгий костюм і лаковані туфлі, і я не могла відірвати від нього очей, але щоразу, коли він дивився на мене, мені доводилося вдавати, що я дивлюся на рекламу над його головою. Коли ми зайшли у відділок, він був поруч зі мною, і його біла сорочка - спереду притискалася до моєї руки - і я сказала йому, що мені доведеться викликати поліцію, але він знав, що я збрехала. Я була настільки схвильована, що коли сідала з ним у таксі, то навряд чи знала, що не сідаю в потяг метро. Все, про що я думала, знову і знову, було: «Ти не можеш жити вічно, ти не можеш жити вічно». '","target_text":"— Ми сиділи у вагоні навпроти одне одного на тих двох маленьких сидіннях, що їх ніхто не любить. Я їхала до Нью-Йорка, провідати сестру й там переночувати. На ньому був строгий костюм і лаковані туфлі, я геть-чисто не могла відірвати від нього очей, та щойно ми стрічалися поглядами, я миттю вдавала, що просто розглядаю рекламу над його головою. Коли приїхали, він став обік мене при виході, притулившись білою сорочкою до моєї руки, — я заявила йому, що зараз зчиню ґвалт, та в мене все на чолі було написано. Від хвилювання мені аж затуманилося в голові, думки сплуталися, я, коли залізала з ним у таксі, думала, що сідаю на метро! У гадці було лиш одне: «Один раз живемо, один раз живемо»."}
{"input_text":"Вона повернулася до місіс Маккі, і кімната наповнилася її штучним сміхом.","target_text":"Вона озирнулася на місіс МакКі, і в кімнаті зазвучав її надривний сміх."}
{"input_text":"«Люба моя, - вигукнула вона, - я віддам тобі цю сукню, як тільки закінчу її. Завтра мені треба буде купити іншу. Я збираюся скласти список усіх речей, які мені потрібно купити. Масаж і хвилю, і нашийник для собаки, і одну з тих милих маленьких попільничок, де ти торкаєшся джерела, і вінок з чорним шовковим бантом на могилу матері, який буде стояти все літо. Треба записати список, щоб не забути все, що я маю зробити».","target_text":"— Люба моя, — вигукнула Міртл, — я подарую тобі цю сукню, вона мені однаково набридла. Завтра знайду собі іншу. Я саме складаю список справ і покупок. Треба піти на масаж, зробити перманенту завивку волосся, купити нашийник для песика, ту милу маленьку попільничку з пружинкою, а ще вінок з чорним шовковим бантом на могилу мамі, такий, щоб простояв ціле літо. Мушу то все записати, бо забуду."}
{"input_text":"Була дев'ята година - майже одразу після цього я подивився на годинник і побачив, що вже десята. Містер Маккі спав на стільці, стиснувши кулаки на колінах, схожий на фотографію людини дії. Діставши носовичок, я витерла з його щоки залишки плями від засохлої рейки, яка не давала мені спокою весь день.","target_text":"Пробила дев’ята година — тільки я встиг кліпнути, як на годиннику була вже десята. Містер МакКі хропів на кріслі, поклавши стиснуті кулаки на коліна, ніби для ділової фотографії. Діставши хустинку, я витер з його щоки залишки засохлої піни для бриття, яка весь день муляла мені очі."}
{"input_text":"Маленький песик сидів на столі, дивився сліпими очима крізь дим і час від часу ледь чутно скавулів. Люди зникали, з'являлися знову, планували кудись піти, а потім втрачали одне одного, шукали, знаходили за кілька кроків одне від одного. Десь ближче до півночі Том Б'юкенен і місіс Вілсон стояли віч-на-віч і палкими голосами обговорювали, чи має право місіс Вілсон згадувати ім'я Дейзі.","target_text":"Щенятко сиділо на столі, поглядаючи невидющими очима крізь сигаретний дим, і час до часу ледь чутно скавчало. Усі то виходили, то знову заходили, будували плани, губилися, шукалися й знаходилися — і все це в якихось кількох кроках одне від одного. Уже добігало до півночі, а Том Б’юкенен і місіс Вілсон зціпилися віч-на-віч, палко сперечаючись, чи має право місіс Вілсон говорити про Дейзі."}
{"input_text":"«Дейзі! Дейзі! Дейзі!» - кричала місіс Вілсон. «Я називатиму його, коли захочу! Дейзі! Дей...","target_text":"— Дейзі! Дейзі! Дейзі! — верещала місіс Вілсон. — Кричатиму її ім’я, скільки захочу! Дейзі! Дей…"}
{"input_text":"Одним коротким вправним рухом Том Б'юкенен відкритою рукою зламав їй ніс.","target_text":"Спритним вправним помахом долоні Том Б’юкенен роз’юшив їй носа."}
{"input_text":"Потім на підлозі у ванній кімнаті з'явилися закривавлені рушники, жіночі голоси, що лаялися, і високо над усім цим безладом пролунав довгий надривний крик болю. Містер Маккі прокинувся від дрімоти і в заціпенінні попрямував до дверей. Пройшовши половину шляху, він обернувся і втупився в картину: дружина і Кетрін лаялися і втішали його, спотикаючись серед завалених меблями предметів допомоги, а відчайдушна постать на дивані, що стікала кров'ю і намагалася розкласти примірник «Міських пліток» на гобеленах із зображенням Версаля. Потім містер Маккі розвернувся і вийшов за двері. Взявши свого капелюха у буфетника, я пішов слідом за ним.","target_text":"Далі пам’ятаю тільки закривавлені рушники на підлозі у ванній та як жіночі голоси запекло лаялися, а над усім цим хаосом панував протяжний здавлений болісний крик. Містер МакКі аж очуняв і в заціпенінні кинувся до дверей. На півдороги обернувся, втупившись у таку сцену: його дружина й Кетрін лаються і, як тільки можуть, утішають Міртл, шпотикаючись з аптечкою в руках об меблі на кожному кроці. а розпластана на дивані постать стікає кров’ю, силкуючись розкласти примірник «Міських пліток» на вишуканих гобеленах з краєвидами Версаля. Містер МакКі вискочив за поріг. Знявши свого капелюха з люстри, я побіг услід."}
{"input_text":"«Приходьте якось на обід», - запропонував він, коли ми стогнали в ліфті.","target_text":"— Треба буде нам якось разом повечеряти, — запропонував він, коли ліфт зі стогоном рушив униз."}
{"input_text":"«Куди?» “Куди завгодно”.","target_text":"— Де? — Та де завгодно."}
{"input_text":"«Руки геть від важеля», - огризнувся ліфтер.","target_text":"— Руки геть від важеля, — огризнувся ліфтер."}
{"input_text":"«Прошу вибачення, - з гідністю сказав пан Маккі, - я не знав, що торкаюся його».","target_text":"— Перепрошую, — чемно сказав містер МакКі, — я щось витаю у думках."}
{"input_text":"Гаразд, - погодився я. - Буду радий.","target_text":"— Гаразд, — погодився я. — Буду радий з вами повечеряти."}
{"input_text":"... Я стояла біля його ліжка, а він сидів між простирадлами, в одній білизні, з великим портфелем у руках.","target_text":"…Я стояв обік його ліжка, він сидів там у самих трусах з великою папкою в руках."}
{"input_text":"«Красуня і чудовисько... Самотність... Старий продуктовий кінь... Міст Бруклін ....","target_text":"— Красуня і чудовисько… Самотність… Дряхла їздова конячка… Брукломський міст…"}
{"input_text":"Потім я лежала напівсонна в холодному підвалі Пенсильванського вокзалу, дивилася на ранкову «Триб'юн» і чекала на чотиригодинний потяг.","target_text":"А потім я лежав напівсонний на лавці морозного Пенсильванського вокзалу, занурившись у ранкову газету, й очікував на перший потяг."}
{"input_text":"*","target_text":"*"}
{"input_text":"З будинку мого сусіда літніми ночами лунала музика. У його блакитних садах хлопці та дівчата, наче метелики, з'являлися і зникали серед шепоту, шампанського та зірок. Під час припливу вдень я спостерігав, як його гості пірнають з вежі плоту або засмагають на гарячому піску пляжу, а два моторні човни розсікають води Саунду, малюючи акваплани над хмарами піни. На вихідних його «Роллс-Ройс» перетворювався на омнібус, який возив гостей до міста і назад з дев'ятої ранку до далеко за північ, а його універсал, як жвавий жовтий жук, вистрибував назустріч усім потягам. А по понеділках вісім слуг, включаючи додаткового садівника, цілий день трудилися зі швабрами, щітками, молотками та садовими ножицями, ліквідовуючи руйнування, що сталися напередодні ввечері.","target_text":"З особняка мого сусіда літніми ночами лунала музика. У його блакитних садах хлопці й дівчата, наче метелики, снувалися поміж перешіптувань, шампанського й зірок. Під час денного припливу я споглядав, як його гості пірнають з вишки на плоті й засмагають на розпеченому пляжі, а два моторні човни гасають водами затоки, здіймаючи в запіненому вирі акваплани. У вихідні його «Роллс Ройс» перетворювався на справжній рейсовий автобус, що возив гостей до міста й назад, з дев’ятої ранку до пізньої ночі, а його мінівен, мов жвавий хрущик, мчав стрічати всі потяги. А по понеділках восьмеро слуг, зокрема ще один додатково найнятий садівник, цілісінький день трудилися зі швабрами, щітками, молотками й садовим інвентарем, ліквідовуючи наслідки вечірніх гулянь."}
{"input_text":"Щоп'ятниці п'ять ящиків апельсинів і лимонів прибували з фруктового магазину в Нью-Йорку - щопонеділка ці ж апельсини і лимони виходили з його чорного ходу у вигляді піраміди з м'якоті без половинок. На кухні стояла машина, яка могла вичавити сік з двохсот апельсинів за півгодини, якщо великий палець дворецького двісті разів натискав на маленьку кнопочку.","target_text":"Щоп’ятниці п’ять ящиків апельсинів і лимонів прибували з Нью-Йорка — щопонеділка ті ж самі апельсини й лимони гіркою вичавлених половинок виносили з чорного входу. На кухні стояв комбайн, який за пів години міг добути сік із двохсот апельсинів, пальцю дворецького треба було тільки двісті разів натиснути маленьку кнопочку."}
{"input_text":"Щонайменше раз на два тижні приїжджала бригада кухарів з кількома сотнями футів полотна і достатньою кількістю кольорових гірлянд, щоб прикрасити різдвяну ялинку у величезному саду Гетсбі. На фуршетних столах, прикрашених блискучими закусками, запечені шинки зі спеціями тіснилися з салатами у вигляді арлекінів і кондитерськими поросятами та індиками, зачарованими до темного золота. У головному залі був встановлений бар зі справжніми латунними поручнями, заставлений джинами та лікерами, а також настільки давно забутими привітаннями, що більшість його гостей-жінок були надто молоді, щоб відрізнити одне від одного.","target_text":"Щонайменше раз на два тижні приїжджала ціла бригада обслуги з кількома сотнями футів брезенту й безліччю різнобарвних гірлянд, щоб перетворити сад Гетсбі на справжнє різдвяне святкування. На заставлених вишуканими закусками фуршетних столах тіснилися запечені окісти зі спеціями, зозулясті, мов убір арлекіна, різні салати, сосиски в тісті й бездоганно запечені до темно-золотої скоринки індички. У головній залі містився бар з латунною поперечкою для ніг, заставлений джинами й лікерами і справжньою колекцією трунків, старшою за більшість панянок, які там випивали."}
{"input_text":"О сьомій годині прибув оркестр - не тоненька п'ятірка, а ціла яма гобоїв, тромбонів, саксофонів, альтів, корнетів, пікколо, низьких і високих барабанів. Останні купальники прийшли з пляжу і переодягаються нагорі. машини з Нью-Йорка припарковані в п'яти метрах в глибині під'їзду, а зали, салони і веранди вже рясніють первинними кольорами і волоссям, підстриженим дивними новими способами, і шалями, про які не мріє жодна Кастилія. У барі повним ходом йде робота, і коктейлі проникають у сад, аж поки повітря не наповнюється балаканиною і сміхом, випадковими натяками і знайомствами, забутими на місці, і захопленими зустрічами між жінками, які ніколи не знали імен одна одної.","target_text":"Десь до сьомої години прибував оркестр — не якась там нещасна п’ятірка аматорів, а ціла філармонія: гобої, тромбони, саксофони, альти, корнети, флейти, низькі й високі барабани. З пляжу добігають рештки люду й ідуть переодягатися нагорі. машини з Нью-Йорка запаркували весь під’їзд. Зали, бари й веранди вже рясніють яскравим убранням, химерними новомодними зачісками й шалями, які не снилися навіть Кастилії. У барі кипить робота, коктейлі розносять по саду надворі, де панує розкута атмосфера, чути балаканину і сміх, звучать відверті натяки й зав’язуються нетривкі знайомствами. Жінки, які бачаться вперше, захоплено бесідують."}
{"input_text":"Світло стає яскравішим, коли земля відвертається від сонця, і тепер оркестр грає жовту коктейльну музику, а опера голосів піднімається на тон вище. Сміх стає легшим, хвилина за хвилиною розливається розгулом, перекидається на веселе слово. Групи змінюються стрімкіше, розбухають новими прибульцями, розчиняються і утворюються на одному подиху - вже з'являються мандрівниці, впевнені в собі дівчата, які в'ються то тут, то там між міцнішими і стійкішими, стають на гостру, радісну мить центром групи, а потім, збуджені тріумфом, ковзають далі по морю - зміна облич, голосів і кольорів під постійно мінливим світлом.","target_text":"Вогники стають яскравішими, що далі Земля втікає від Сонця, і оркестр уже награє веселі коктейльні ритми, пісні беруть вищий тон. Розкутий гуляннями сміх стає вільнішим, довкола чути жарти. Компанії постійно змінюються, розбухаючи новими гостями, розпадаються й утворюються знову — уже помітні й перші блудяги, впевнені в собі дівчата, які повсюдно в’ються поміж багатих і статечних чоловіків, на коротку, радісну мить сковуючи на собі всю увагу, і, збуджені тріумфом, пливуть собі далі морем облич, голосів і кольорів під миготливим сяєвом гірлянд."}
{"input_text":"Раптом одна з цих циганок у тремтливому опалі хапає з повітря коктейль, кидає його для хоробрості і, рухаючи руками, наче Фріско, танцює на самоті на полотняній платформі. Хвилинна тиша. диригент оркестру догідливо змінює ритм для неї, і здіймається вибух балачок, коли поширюється помилкова новина, що вона - дублерка Ґільди Ґрей з «Шаленства». Вечірка почалася.","target_text":"Аж тут котрась звідниця в мерехтливих вогнях вихопить з таці коктейль, видудлить його для хоробрості й кинеться на обтягнуту брезентом сцену, вихиляючись у сольному танці. На мить западає тиша. диригент оркестру догідливо добирає підхожий для неї ритм, і довкола ширяться чутки, що та панянка — то дублерка Гільди Ґрей з бродвейського мюзиклу «Фолліз». Тепер-то вечірка почалася по-справжньому."}
{"input_text":"Гадаю, що першого вечора, коли я прийшла до будинку Гетсбі, я була однією з небагатьох гостей, яких справді запросили. Людей не запрошували - вони самі туди приходили. Вони сідали в автомобілі, які везли їх на Лонг-Айленд, і якимось чином вони опинялися біля дверей Гетсбі. Там їх представив хтось, хто знав Гетсбі, і після цього вони поводилися відповідно до правил поведінки, що асоціюються з парками розваг. Іноді вони приходили і йшли, навіть не зустрічаючись з Гетсбі, приходили на вечірку з простотою серця, яка була їхнім власним квитком на вхід.","target_text":"Гадаю, тоді коли я вперше завітав на вечірку до Гетсбі, я був одним з небагатьох, кого насправді запросили. Інших ніхто не кликав — люди самі приходили. Сідали в машину, доїжджали до Лонг-Айленду, а звідти всі стежки вели до дверей Гетсбі. Там натрапляли на когось, хто знайомив їх з господарем, і далі все скидалося на звичне відвідування парку розваг. Іноді гості навіть не перетиналися з Гетсбі. простосердя, що привело їх сюди, уже само собою є пропуском."}
{"input_text":"Мене, власне, запросили. Шофер у формі кольору малинового яйця перетнув мою галявину рано вранці тієї суботи з напрочуд офіційною запискою від свого роботодавця - там було сказано, що це буде честь для Гетсбі, якщо я відвідаю його «маленьку вечірку» того вечора. Він бачив мене кілька разів і мав намір зателефонувати мені задовго до того, але особливий збіг обставин завадив цьому, - підписався Джей Гетсбі величною рукою.","target_text":"Мене ж, власне, урочисто запросили. Тієї суботи рано-вранці шофер у небесно-блакитній уніформі з’явився в мене на подвір’ї з напрочуд офіційною запискою від шефа — Гетсбі писав, що має за честь запросити мене на свою «невеличку вечірку». Буцім, він уже не раз бачив мене й давно хотів навідатися в гості, але на заваді постійно стають неочікувані збіги обставин. Унизу стояв розмашистий підпис — Джей Гетсбі."}
{"input_text":"Одягнений у білу фланелеву сорочку, я прийшов на його галявину трохи пізніше сьомої і блукав там досить невимушено серед вихорів і вихорів незнайомих мені людей - хоча тут і там траплялися обличчя, які я помітив у приміському поїзді. Мене одразу ж вразила кількість молодих англійців, які були розкидані по всьому місту. всі вони були добре одягнені, виглядали трохи голодними і розмовляли тихими серйозними голосами з солідними і процвітаючими американцями. Я був упевнений, що вони щось продають: облігації, страховки чи автомобілі. Вони, принаймні, болісно усвідомлювали, що в околицях є легкі гроші, і були переконані, що вони їхні за кілька слів, сказаних у потрібному ключі.","target_text":"Убравшись у білий фланелевий костюм, дещо по сьомій я уже гуляв його подвір’ям, ніяково блукаючи серед нескінченного натовпу незнайомців — хоча подекуди траплялися обличчя людей, з якими доводилося перетинатися в поїзді. Мене одразу ж вразило, скільки молодих англійців було в юрбі. усі гарно одягнені, на вигляд трохи недогодовані, вони стишеними серйозними голосами щось вбивали в голови заможним і поважним американцям. Певно, щось хочуть нав’язати: облігації, страховки чи автомобілі. Вони, бідолашні, аж мучилися, споглядаючи, як практично на дорозі валяються легкі гроші, усе, що треба зробити — закинути кілька правильних слів."}
{"input_text":"Одразу після прибуття я спробував знайти господаря, але двоє чи троє людей, у яких я запитав, де він, так здивовано витріщилися на мене і так рішуче заперечували, що знають про його пересування, що я вислизнув у напрямку коктейльного столика - єдиного місця в саду, де самотній чоловік міг затриматися, не виглядаючи при цьому безцільним і самотнім.","target_text":"Щойно прийшовши, я взявся шукати господаря, та кого не питав на своєму шляху, усі так здивовано витріщалися на мене, затято твердячи, що абсолютно нічого не знають, тож натомість я прослизнув до коктейльного столика — єдине місце на подвір’ї, де неодружений чоловік може постояти, не видаючись при цьому геть розгубленим та самотнім."}
{"input_text":"Я вже збирався напитися до чортиків, коли з будинку вийшов Джордан Бейкер і став біля мармурових сходів, трохи відкинувшись на спинку крісла і з презирливим інтересом дивлячись вниз, у сад.","target_text":"Мені було так ніяково, що, певно, я б напився до нестями, якби тоді з будинку не вийшла Джордан Бейкер, ставши біля мармурових сходів, спершись на стіну та з презирливим інтересом поглядаючи вниз, на сад."}
{"input_text":"Ласкаво просимо чи ні, але я вважав за необхідне приєднатися до когось, перш ніж почати звертатися з привітаннями до перехожих.","target_text":"Подобається їй це чи ні, але я вирішив, що краще пристану до її гурту, ніж чіплятимуся зі своїм патяканням до випадкових перехожих."}
{"input_text":"«Привіт! проревів я, наближаючись до неї. Мій голос здавався неприродно гучним у саду.","target_text":"— Привіт! — вигукнув я, простуючи до неї. У саду мій голос видався якимось неприродно гучним."}
{"input_text":"«Я подумала, що ти можеш бути тут», - розсіяно відповіла вона, коли я підійшов. Я згадала, що ти живеш по сусідству з...","target_text":"— Так і думала, що ти теж десь тут, — розсіяно відповіла вона, коли я піднявся сходами. — Ти ж казав, що живеш по сусідству з…"}
{"input_text":"Вона безособово взяла мене за руку, як обіцянку, що подбає про мене за хвилину, і прислухалася до двох дівчаток у жовтих сукнях-близнючках, які зупинилися біля підніжжя сходів.","target_text":"Вона недбало торкнулася моєї руки, ніби запевняючи, що зараз приділить мені увагу, і перевела погляд на двох дівчат в однаковісіньких жовтих сукнях, які стали в узніжжі сходів."}
{"input_text":"«Привіт!» - вигукнули вони разом. «Шкода, що ви не виграли».","target_text":"— Здрастуйте! — гукнули вони разом. — Дуже шкода, що вам не вдалося виграти."}
{"input_text":"Це було на турнірі з гольфу. Тиждень тому вона програла у фіналі.","target_text":"Ідеться про той турнір з гольфу. Тиждень тому вона програла у фіналі."}
{"input_text":"«Ти не знаєш, хто ми, - сказала одна з дівчат у жовтому, - але ми зустрічали тебе тут близько місяця тому».","target_text":"— Ви нас, певно, не впізнає$те, — сказала одна з дівчат у жовтому, — але ми бачилися тут з вами з місяць тому."}
{"input_text":"«Ти пофарбувала волосся з того часу», - зауважила Джордан, і я почала було відповідати, але дівчата недбало пішли далі, а її репліка була адресована молодому місяцю, який, як і вечеря, без сумніву, був витягнутий з корзини постачальника їжі. Зі стрункою золотистою рукою Джордан, що лежала в моїй, ми спустилися сходами і попрямували садом. Крізь сутінки до нас пропливла таця з коктейлями, і ми сіли за столик з двома дівчатами в жовтому і трьома чоловіками, кожного з яких нам представили як містера Мамбла.","target_text":"— Ну чому ж, ви ще відтоді пофарбували волосся, — зауважила Джордан. Я аж остовпів, вирішив і собі підтримати розмову, та дівчата вже пошкандибали геть, і її слова полетіли до місяця, що, здавалося, передчасно з’явився на небі, ніби його, як і всю вечерю, слуги дістали з кошика. Джордан встромила свою вишукану долоню під мою руку, і ми, спустившися сходами, побрели садом. Крізь сутінки до нас підпливла таця з коктейлями, і ми підсіли за столик до двох дівчат у жовтому та трьох чоловіків, кожного з яких нам представили як містера Мамбла."}
{"input_text":"«Ти часто буваєш на таких вечірках?» - запитала Джордан у дівчини, що сиділа поруч із нею.","target_text":"— Ви частенько буваєте на таких вечірках? — запитала Джордан у дівчини, що сиділа поруч."}
{"input_text":"«Останньою була та, на якій я вас зустріла», - відповіла дівчина, стривоженим, впевненим голосом. Вона звернулася до своєї супутниці: «Це була вечірка для тебе, Люсіль?","target_text":"— Востаннє тоді, коли ми бачилися, — відповіла дівчина, бадьорим, упевненим голосом і звернулася до своєї подруги: — Ти начебто теж, Люсіль?"}
{"input_text":"Це було і для Люсіль.","target_text":"Та ствердно кивнула."}
{"input_text":"«Мені подобається приїжджати», - сказала Люсіль. Мені ніколи не важливо, що я роблю, тому я завжди добре проводжу час. Коли я була тут востаннє, я порвала сукню на стільці, і він запитав моє ім'я та адресу - за тиждень я отримала пакунок від Круарі з новою вечірньою сукнею».","target_text":"— Мені тут подобається, — сказала Люсіль. — Тут так легко пуститися берега й весело провести час. Коли я була тут востаннє, зачепилася сукнею за стілець, надірвавши її, він побачив то й запитав моє ім’я та адресу, а за тиждень мені прийшов пакунок від супер дорогого бренду з новою вечірньою сукнею."}
{"input_text":"«Ви зберегли її?» - запитав Джордан.","target_text":"— І ви зоставили її собі? — запитала Джордан."}
{"input_text":"«Звісно, залишила. Я збиралася одягнути її сьогодні ввечері, але вона виявилася завеликою в грудях, і її довелося перешити. Вона була блакитного кольору з лавандовими намистинами. Двісті шістдесят п'ять доларів».","target_text":"— Ще б пак. Хотіла вбратися сьогодні, але вона трохи мені завелика в грудях, тож віднесла її в ательє. Така вся блакитна з лавандовими намистинами. Двісті шістдесят п’ять доларів."}
{"input_text":"«Є щось смішне в хлопцеві, який робить такі речі», - сказала інша дівчина з нетерпінням. «Він ні з ким не хоче мати проблем.","target_text":"— Кумедний чоловік, — захоплено мовила інша дівчина. — Зі шкіри лізе, так хоче кожному вгодити."}
{"input_text":"«А хто не хоче? поцікавився я. Гетсбі. Хтось мені казав...","target_text":"— То ви про кого? — поцікавився я. — Гетсбі. Подейкують…"}
{"input_text":"Дві дівчини і Джордан довірливо притулилися одна до одної. «Хтось сказав мені, що він якось убив людину».","target_text":"Дівчата довірливо нахилилися до Джордан. — Подейкують, він якось убив людину."}
{"input_text":"Нас усіх охопило хвилювання. Три містера Мамблса нахилилися вперед і жадібно слухали.","target_text":"Усі за столом сповнилися жахом. Три містери Мамблси як один схилилися, з нетерпінням слухаючи."}
{"input_text":"«Я не думаю, що справа в цьому», - скептично заперечила Люсіль, - “скоріше в тому, що він був німецьким шпигуном під час війни”.","target_text":"— Ну, не аж геть-чисто забив, — скептично пояснила Люсіль, — тут радше мова про те, що він був німецьким шпигуном під час війни."}
{"input_text":"Один з чоловіків кивнув на підтвердження.","target_text":"Котрийсь із чоловіків ствердно кивнув."}
{"input_text":"«Я чув це від людини, яка знала про нього все, виросла з ним у Німеччині», - запевнив він нас.","target_text":"— Я теж таке чув від доброго знайомого Гетсбі, з яким вони разом виросли в Німеччині, — запевнив він нас."}
{"input_text":"«О, ні, - сказала перша дівчина, - цього не може бути, адже під час війни він служив в американській армії». Коли наша довіра повернулася до неї, вона з ентузіазмом нахилилася вперед. «Іноді ви дивитеся на нього, коли він думає, що на нього ніхто не дивиться. Б'юся об заклад, він убив людину».","target_text":"— Та ні, — сказала перша дівчина, — це якісь нісенітниці, він же служив в американській армії. — Заволодівши нашою увагою, вона нахилилася і загадково промовила: — Ви якось придивіться до його обличчя, коли він думає, що наодинці. Присягаюся, то погляд убивці."}
{"input_text":"Вона звузила очі і затремтіла. Люсіль затремтіла. Ми всі обернулися і почали шукати Гетсбі. Свідченням романтичних спекуляцій, які він надихав, було те, що про нього перешіптувалися ті, хто не знаходив у цьому світі нічого такого, про що варто було б перешіптуватися.","target_text":"Вона примружила очі й здригнулася. Люсіль теж. Ми мимоволі озирнулися, чи не підслуховує нас Гетсбі. Що не кажи, а сама його постать надихала на чутки, усі довкола про нього завжди говорили пошепки, навіть ті, хто стишувати голос не звик."}
{"input_text":"Першу вечерю - після опівночі буде ще одна - вже подавали, і Джордан запросила мене приєднатися до своєї компанії, яка розташувалася за столом на іншому боці саду. Там були три подружні пари і супровідник Джордан, наполегливий студент, схильний до жорстоких натяків і, очевидно, під враженням, що рано чи пізно Джордан збирається поступитися йому своєю персоною в більшій чи меншій мірі. Замість того, щоб розгубитися, ця вечірка зберегла гідну однорідність і взяла на себе функцію репрезентації статечної аристократії провінційного Східного яйця, поблажливого до Західного яйця і ретельно оберігаючого його від спектроскопічної гомосексуальності.","target_text":"Уже подавали першу вечерю, — після опівночі буде ще одна — і Джордан покликала мене до своєї компанії на іншому краю саду. За столом там сиділи три подружні пари й кавалер Джордан, якийсь завзятий студент, що так і сипав приперченими натяками і чомусь був абсолютно впевнений, що рано чи пізно Джордан таки віддасться йому тою чи іншою мірою. На вечірці кожен тримався своєї компанії, гідно представляючи статечну заміську аристократію, яка, хай і не погордувала перебрести з Іст-Еґґа до Вест-Еґґа, розважати тут усяких на масть людців не бажала."}
{"input_text":"«Ходімо звідси», - прошепотіла Джордан після якихось недоречних і марнотратних півгодини. «Це занадто ввічливо для мене».","target_text":"— Ходімо звідси, — прошепотіла мені Джордан після довгої та марнотратної пів години розмов. — Мене вже нудить від того, які тут усі порядні."}
{"input_text":"Ми встали, і вона пояснила, що ми йдемо шукати господаря - вона сказала, що ніколи не зустрічала його, і це змусило мене занепокоїтися. Студентка кивнула цинічно і меланхолійно.","target_text":"Ми підвелися, вона сказала решті, що ми йдемо шукати господаря — буцім я з ним ще навіть не бачився, і мені дуже ніяково. Студент-кавалер згірдно й холодно кивнув."}
{"input_text":"У барі, куди ми зазирнули першими, було багатолюдно, але Гетсбі там не було. Вона не могла знайти його зі сходів, а на веранді його не було. Випадково ми спробували відчинити двері, які виглядали поважно, і зайшли у високу готичну бібліотеку, обшиту різьбленим англійським дубом, яку, ймовірно, перевезли з якоїсь руїни за океаном.","target_text":"Спершу ми зазирнули до бару, там кишіло людьми, але Гетсбі видно не було. І на сходах його не було, та й на веранді теж. Ми вирішили «тицьнути пальцем у небо» й відчинили перші ж двері, які мали поважний вигляд, потрапивши у високу готичну бібліотеку, оздоблену різьбленим англійським дубом, певно, усю кімнату просто взяли й перевезли сюди з якихось заокеанських руїн."}
{"input_text":"Кремезний чоловік середніх років з величезними совиними очима сидів трохи напідпитку на краю великого столу, втупившись з нестійкою концентрацією в полиці з книжками. Коли ми увійшли, він збуджено закрутився і оглянув Джордана з голови до ніг.","target_text":"Огрядний пан середніх років із совиними очима (принаймні так здавалося, через його величезні опуклі окуляри) розсівся трохи напідпитку на краю величезного столу, втупившись із нестійкою цікавістю в полиці з книжками. Коли ми ввійшли, він радісно крутнувся в наш бік, окинувши Джордан поглядом з ніг до голови."}
{"input_text":"«Що ти думаєш?» - поривчасто запитав він. «Про що?","target_text":"— Що скажете? — нетерпляче запитав він. — Про що?"}
{"input_text":"Він махнув рукою в бік книжкових полиць.","target_text":"Він махнув рукою на книжкові полиці."}
{"input_text":"Про це. Власне кажучи, вам не потрібно турбуватися про те, щоб бути певним. Я переконався. Вони справжні.","target_text":"— Ну он же. Можете бути певними — усі вони справжні. Я сам перевірив. — Книги?"}
{"input_text":"«Книги? Він кивнув.","target_text":"Чоловік кивнув."}
{"input_text":"Абсолютно справжні - зі сторінками і всім іншим. Я думав, що вони будуть з гарного міцного картону. Насправді, вони абсолютно справжні. Сторінки і - ось! Дозвольте показати вам».","target_text":"— Геть справжні — зі сторінками й усім іншим. Гадав, то лише такі якісні шпалери. Але ні, справжнісінькі книги. І сторінки є, і — ану! Ходіть покажу."}
{"input_text":"Сприйнявши наш скептицизм як належне, він кинувся до книжкових шаф і повернувся з першим томом «Лекцій Стоддарда».","target_text":"Переконаний, що на слово в таке дуже важко повірити, він кинувся до книжкових шаф, узяв перший том «Лекцій Стоддарда»."}
{"input_text":"«Бачите!» - тріумфально вигукнув він. Це справжній друкований примірник. Він обдурив мене. Цей хлопець - справжній Беласко. Це тріумф. Яка ретельність! Який реалізм! Знав, коли зупинитися - не обрізав сторінки. Але що ви хочете? Чого ви очікуєте?","target_text":"— А я що казав! — звитяжно вигукнув він. — Справжній друкований витвір. Не йму віри. Та цей тип талановитіший за Беласко . Господи! А яка увага до деталей! Яка витонченість! Так ще й знав міру — сторінки не розрізані. Та чого ви хотіли? На що сподівалися?"}
{"input_text":"Він вихопив у мене книгу і поспіхом поставив її на полицю, бурмочучи, що якщо прибрати одну цеглину, то вся бібліотека може завалитися.","target_text":"Він вихопив у мене з рук книгу й поспіхом засунув її на місце, пробурмотівши, що як вийняти одну цеглинку, то вся бібліотека може зруйнуватися."}
{"input_text":"«Хто тебе привів?» - запитав він. Чи ти сам прийшов? Мене привели. Більшість людей привели».","target_text":"— Хто вас привів? — запитав він. — Чи ви самі прийшли? Бо мене привели. Як і більшість людей."}
{"input_text":"Джордан подивився на нього насторожено, весело, але нічого не відповів.","target_text":"Джордан насторожено подивилася на нього, промовчавши."}
{"input_text":"Мене привела жінка на прізвище Рузвельт, - продовжив він. Місіс Клод Рузвельт. Ви її знаєте? Я зустрічав її десь минулої ночі. Я був п'яний вже близько тижня, і я подумав, що посиденьки в бібліотеці мене протверезять».","target_text":"— Мене привела пані Рузвельт, — продовжив він. — Місіс Клод Рузвельт. Може, знаєте її? Десь я її бачив учора ввечері. Я вже тиждень не просихаю, тож вирішив, що посиденьки в бібліотеці мене трохи протверезять."}
{"input_text":"«Протверезило?","target_text":"— І як успіхи?"}
{"input_text":"«Гадаю, трохи. Не можу сказати напевно. Я тут лише годину. Я розповідав тобі про книги? Вони справжні. Вони...","target_text":"— Навіть не знаю. Я тут лише годину. Ви вже чули про книги? Вони справжні. Вони…"}
{"input_text":"«Ти казав нам.","target_text":"— Чули."}
{"input_text":"Ми міцно потиснули йому руки і повернулися до дверей.","target_text":"Ми поважно потиснули йому руку й пішли надвір."}
{"input_text":"На полотні в саду тепер танцювали, старі чоловіки штовхали молодих дівчат назад у вічній грації - менші кола, вищі пари звивисто трималися одне за одного, модно тримаючись по кутках, і велика кількість самотніх дівчат танцювали індивідуально або звільняли оркестр на мить від тягаря банджо чи пасток. До півночі веселощі посилилися. Знаменитий тенор співав італійською, а сумнозвісне контральто - джаз, а між номерами люди виконували «трюки» по всьому саду, в той час як щасливі безтурботні вибухи сміху здіймалися до літнього неба. Пара сценічних «близнюків» - як виявилося, це були дівчатка в жовтому - виконали номер з немовлям у костюмах, а шампанське подавали в келихах, більших за мисочки для пальців. Місяць піднявся вище, і в звуці плавав трикутник срібної луски, злегка тремтячи в такт жорсткому, бляшаному дзенькоту банджо на галявині.","target_text":"У саду на брезентовому майданчику танці були в повному розпалі. Старі діди незграбно кружляли з молодими дівками. статечніші пари сплелися в одне ціле, показуючи всякі новомодні рухи, тримаючись по краях, — а сила-силенна самотніх дівчат танцювало наодинці, гацаючи так енергійно, що на оркестр навіть ніхто не звертав уваги. До півночі веселощі тільки посилилися. Славнозвісний тенор завив щось італійське, а горезвісне контральто вдарилося в джаз, у перервах між виступами гості по всьому саду хизувалися власними «номерами», і подекуди до літнього неба здіймалися щасливі безтурботні вибухи сміху. Сценічна пара — як виявилося, то були ті дівчата в жовтому — показала костюмовану дитячу сценку. До того часу шампанське вже розносили у величезних келихах, розміром з миску. Місяць високо здійнявся, і затока покрилася сріблястими лусочками, які злегка тремтіли в такт жорсткому, бляшаному дзенькоту банджо."}
{"input_text":"Я все ще була з Джорданом Бейкером. Ми сиділи за столом з чоловіком приблизно мого віку і маленькою бешкетницею, яка за найменшої провокації починала нестримно реготати. Зараз я насолоджувався життям. Я випив два келихи шампанського, і сцена на моїх очах перетворилася на щось значуще, елементарне і глибоке.","target_text":"Я так і проводив вечір з Джордан Бейкер. Ми сиділи за столом з чоловіком приблизно мого віку й невгамовною дівчиною, яка при найменшій нагоді вибухала нестримним реготом. Але мені вже теж було добре. Я вихилив два келихи шампанського, і перед очима все набуло якогось значущого, стрижневого й глибокого сенсу."}
{"input_text":"У момент затишшя у розвагах чоловік подивився на мене і посміхнувся.","target_text":"Невпинне гоготання на мить стихло, чоловік підвів на мене погляд і всміхнувся."}
{"input_text":"«Ваше обличчя мені знайоме, - ввічливо сказав він. Чи не служили ви в Третій дивізії під час війни?","target_text":"— Твоє обличчя мені знайоме, — ввічливо сказав він. — Ти часом не воював у Третій дивізії?"}
{"input_text":"«Так, служив. Я був у дев'ятому кулеметному батальйоні». А я служив у сьомій піхотній дивізії до червня 1938 року. до підліткового віку. Я знав, що десь вас бачив.","target_text":"— Так, воював. У дев’ятому кулеметному батальйоні. — А я служив у сьомій піхотній дивізії до червня 1938 року. Так і знав, що десь тебе бачив."}
{"input_text":"Ми трохи поговорили про якісь мокрі, сірі маленькі села у Франції. Очевидно, він жив неподалік, бо сказав мені, що щойно купив гідролітак і вранці збирається його випробувати.","target_text":"Ми трохи розговорилися про якісь гнилі, сірі крихітні села у Франції. Вочевидь, він жив десь неподалік, бо розповів мені, що недавно купив собі гідроплан і вранці хоче його обкатати."}
{"input_text":"«Хочеш піти зі мною, старий? Це недалеко від берега, вздовж затоки.","target_text":"— Не хочеш зі мною, старий? То недалеко від берега, уздовж затоки."}
{"input_text":"«О котрій годині?","target_text":"— О котрій годині?"}
{"input_text":"«Коли тобі буде зручно».","target_text":"— Коли тобі буде зручно."}
{"input_text":"У мене на язиці крутилося питання про його ім'я, коли Джор-дан озирнувся і посміхнувся.","target_text":"Я вже хотів був спитати, як його звати, аж тут Джордан перехопила мій погляд і всміхнулася."}
{"input_text":"«Розважаєшся як гей?» - запитала вона.","target_text":"— Бачу, ви тут гарно розважаєтеся, — промовила вона."}
{"input_text":"«Набагато краще». Я знову повернувся до свого нового знайомого. Це незвична вечірка для мене. Я навіть не бачив господаря. Я живу он там, - я махнув рукою на невидиму огорожу вдалині, - і цей чоловік, Гетсбі, прислав свого шофера із запрошенням.","target_text":"— Немає слів. — Я знову обернувся до свого нового знайомого. — Трохи незвична вечірка для мене. Ще навіть не бачився з господарем. Я живу он там, — я махнув рукою на непомітний живопліт удалині, — і той добродій, Гетсбі, прислав свого шофера із запрошенням."}
{"input_text":"Якусь мить він дивився на мене так, ніби не міг зрозуміти.","target_text":"Він мовчки витріщився на мене, ніби не зовсім розумів, про що я."}
{"input_text":"«Я Гетсбі», - раптом сказав він.","target_text":"— Ну так я Гетсбі, — раптом сказав він."}
{"input_text":"«Що? вигукнув я. «О, перепрошую.","target_text":"— Що?! — вигукнув я. — Йой, перепрошую."}
{"input_text":"Я думав, ви знаєте, старий. Боюся, я не дуже хороший господар.","target_text":"— Та я думав, ти в курсі, старий. Схоже, з мене кепський господар."}
{"input_text":"Він усміхнувся з розумінням - набагато більше, ніж просто усміхнувся. Це була одна з тих рідкісних посмішок, в яких є якість вічного заспокоєння, і які можна зустріти чотири чи п'ять разів у житті. Вона на мить зіткнулася - або здавалося, що зіткнулася - з усім колишнім світом, а потім сконцентрувалася на Тобі з непереборною упередженістю на твою користь. Він розумів тебе настільки, наскільки ти хотів, щоб тебе розуміли, вірив у тебе настільки, наскільки ти хотів би вірити в себе, і запевняв тебе, що у нього склалося саме таке враження про тебе, яке ти сподівався передати в найкращому вигляді. Саме в цей момент все розмилося - і я побачив елегантного молодого грубуватого чоловіка, на рік чи два старшого за тридцять, чия вишукана формальність мови ледь не дотягувала до абсурду. За деякий час до того, як він представився, у мене склалося стійке враження, що він ретельно добирає слова.","target_text":"Він усміхнувся з розумінням — з дуже глибоким розумінням. Таку рідкісну, повну безмежної ласки усмішку, не кожному щастить побачити. Вона на мить осяювала весь світ, — принаймні так видавалося — а потім заполонювала ТЕБЕ непереборною прихильністю. У мить досягала всіх бажаних куточків душі, наповнювала тебе жаданою вірою в себе, запевняла, що в нього склалося саме таке враження про тебе, яке ти й не сподівався справити. Аж тут сяйво згасло — і переді мною постав елегантний кремезний молодик, трішки за тридцять, чия вишукана офіційність мовлення здавалася майже абсурдною. Ще до того, як я дізнався його ім’я, мені впало в око, як він ретельно добирає слова."}
{"input_text":"Майже в ту мить, коли містер Гетсбі назвав себе, до нього поспішив дворецький з повідомленням, що його викликають з Чикаго по телеграфу. Він вибачився, вклонившись кожному з нас по черзі.","target_text":"У цю мить до Гетсбі підбіг дворецький і повідомив, що на телефоні Чикаго. Гетсбі перепросив, уклонившись нам по черзі."}
{"input_text":"«Якщо вам щось потрібно, просто попросіть, старий, - закликав він мене. Перепрошую. Я приєднаюся до вас пізніше».","target_text":"— Як щось знадобиться, просто кажи, старий, — гукнув він мені. — А зараз даруйте. Підійду до вас пізніше."}
{"input_text":"Коли він пішов, я одразу ж звернувся до Джордан - змушений запевнити її у своєму здивуванні. Я очікував, що містер Гетсбі буде пишним і огрядним чоловіком середніх років.","target_text":"Тільки-но він відійшов, я одразу ж перевів погляд на Джордан — не в змозі приховати свій подив. Я ж бо думав, містер Гетсбі — то якийсь пишний огрядний чоловічок середніх років."}
{"input_text":"«Хто він? запитав я. «Ви знаєте?» - “Просто чоловік на ім'я Гетсбі”.","target_text":"— Хто він? — запитав я. — Що про нього скажеш? — Просто чоловік на ім’я Гетсбі."}
{"input_text":"«Звідки він, я маю на увазі? І чим він займається?","target_text":"— Маю на увазі, звідки він? І що поробляє?"}
{"input_text":"«Ну ось, ти вже почала про це», - відповіла вона з ледь помітною посмішкою. Ну, - він якось сказав мені, що закінчив Оксфорд.","target_text":"— Ади-но, тепер і ти туди ж, — відповіла вона з ледь помітною посмішкою. — Ну, він якось розповідав мені, що закінчував Оксфорд."}
{"input_text":"За його спиною почало вимальовуватися тьмяне тло, але на її наступне зауваження воно зникло.","target_text":"Здавалося, у мене вже почало складатися тьмяне уявлення про нього, та в ту ж мить її слова його розвіяли."}
{"input_text":"«Однак я не вірю в це». «Чому?","target_text":"— Щось мало віриться. — І чому ж?"}
{"input_text":"«Я не знаю, - наполягала вона, - я просто не думаю, що він туди ходив».","target_text":"— Не знаю, — відказала Джордан, — просто не думаю, що він там направду навчався."}
{"input_text":"Щось у її тоні нагадало мені «Я думаю, що він убив людину», сказане іншою дівчиною, і розпалило мою цікавість. Я б без сумніву прийняв інформацію про те, що Гетсбі походить з боліт Луїзіани або з нижнього Іст-Сайду Нью-Йорка. Це було б зрозуміло. Але молоді люди не могли - принаймні, з моєї провінційної недосвідченості я вважав, що вони не могли - спокійно з'явитися невідомо звідки і купити палац на Лонг-Айленд-Саунд.","target_text":"Нотки її голосу нагадали мені «подейкують, він якось убив людину», сказане іншою дівчиною, що розпалило мою цікавість. Я б, певно, ще купився на те, що Гетсбі походить з боліт Луїзіани чи з нетрів нью-йоркського Іст-Сайду. Це хай трохи, але скидається на правду. Однак, може, через мою провінційну недосвідченість, повірити в те, що молодий чоловік спокійно вималювався невідомо звідки й придбав палац в затоці Лонг-Айленду, я не міг."}
{"input_text":"«Так чи інакше, він влаштовує великі вечірки, - сказала Джордан, змінюючи тему з міською відразою до бетону. А я люблю великі вечірки. Вони такі інтимні. На маленьких вечірках немає ніякої приватності».","target_text":"— Сяк чи так, він постійно справляє великі вечірки, — мовила Джордан, переходячи від високих матерій до конкретики. — А я люблю великі вечірки. Тут кожен займається своїм. На маленьких же вечірках нема ніякої приватності."}
{"input_text":"Пролунав удар бас-барабана, і голос диригента оркестру раптово пролунав над ехолалією саду.","target_text":"Загриміли баси барабана, і голос диригента оркестру зненацька задзвенів над гомоном."}
{"input_text":"Пані та панове, - вигукнув він. На прохання містера Гетсбі ми зіграємо для вас останній твір Володимира Тостоффа, який привернув до себе стільки уваги в Карнегі-холі в травні минулого року. Якщо ви читали газети, то знаєте, що це була велика сенсація». Він посміхнувся з веселою поблажливістю і додав: «Сенсація!», після чого всі розсміялися.","target_text":"— Пані та панове, — вигукнув він. — На прохання містера Гетсбі ми зіграємо для вас нову композицію Владимира Тостоффа, що в травні минулого року викликала справжній фурор у Карнеґі-Гол. Якщо ви читали газети, то знаєте, що то була за сенсація. — Він доброзичливо всміхнувся і поблажливо додав: — Така сенсація, що ого-го! — і весь натовп вибухнув сміхом."}
{"input_text":"«Цей твір відомий, - хтиво підсумував він, - як «Джазова історія світу Володимира Тостоффа». '","target_text":"— Отож, Владимир Тостофф, «Джазова історія світу», — пристрасно резюмував він."}
{"input_text":"Природа твору пана Тостоффа вислизнула від мене, бо щойно він розпочався, мій погляд впав на Гетсбі, який самотньо стояв на мармурових сходах і схвалюючими очима дивився від однієї групи до іншої. Його засмагла шкіра привабливо облягала обличчя, а коротке волосся виглядало так, ніби його підстригали щодня. Я не бачила в ньому нічого зловісного. Мені було цікаво, чи той факт, що він не пив, допомагав йому відмежуватися від гостей, бо мені здавалося, що він ставав більш коректним у міру того, як зростала братня веселість. Коли «Джазова історія світу» закінчилася, дівчата по-дитячому, по-дружньому клали голови чоловікам на плечі, дівчата грайливо падали в чоловічі обійми, навіть групами, знаючи, що хтось підтримає їхнє падіння, але ніхто не падав на Гетсбі, жоден французький боб не торкався плеча Гетсбі, і не утворювалися співочі квартети з головою Гетсбі за одну ланку.","target_text":"Так я і не розгадав ідею композиції пана Тостоффа, бо щойно та зазвучала, мій погляд упав на Гетсбі, який самотньо стояв на мармурових сходах, схвальним оком окидаючи столик за столиком. Засмагла шкіра підкреслювала його привабливе обличчя, а його ідеальну коротку зачіску немов підправляли щодня. Я так і не розгледів у ньому нічого зловісного. Цікаво, може, якраз те, що він узагалі не пив, так вирізняло його з-поміж інших, бо що більше розігрувалася забава, то бездоганнішим видавався він. Коли «Джазова історія світу» скінчилася, жінки ласкаво й привітно тулилися до своїх коханих, дівчата грайливо «непритомніли» просто в чоловічі обійми, валилися куди-небудь, знаючи, що хтось їх обов’язково спіймає. Проте в руки Гетсбі падати не поспішали, панянки не торкалися його плеча своїм французьким бобом, нікому й на думку не спадало кликати Гетсбі у свої співочі квартети."}
{"input_text":"«Прошу вибачення».","target_text":"— Даруйте."}
{"input_text":"Дворецький Гетсбі раптом опинився біля нас.","target_text":"Дворецький раптом став поряд з нами."}
{"input_text":"«Міс Бейкер?» - запитав він. Прошу вибачення, але містер","target_text":"— Міс Бейкер? — гукнув він. — Перепрошую, але містер Гетсбі хоче поговорити з вами наодинці."}
{"input_text":"Гетсбі хоче поговорити з вами наодинці. «Зі мною?» - здивовано вигукнула вона. Так, мадам.","target_text":"— Зі мною? — здивувалася вона. — Так, мадам."}
{"input_text":"Вона повільно підвелася, здивовано піднявши на мене брови, і пішла за дворецьким до будинку. Я помітила, що вона вдягла свою вечірню сукню, всі її сукні, як спортивний У її рухах відчувалася бадьорість, ніби вона вперше навчилася ходити полем для гольфу чистим, свіжим ранком.","target_text":"Джордан повільно підвелася, вирячившись на мене великими очима, і попростувала за дворецьким до будинку. Я зауважив, що вона ходить у своїй вечірній сукні, та й у будь-якому вбранні, мов у спортивному костюмі — її хода завжди жвава, наче вона з народження чистими, свіжими ранками гуляла полями для гольфу."}
{"input_text":"Я був сам, а було вже майже дві години. Деякий час з довгої, багато разів виграної кімнати, що нависала над терасою, долинали плутані та інтригуючі звуки. Вислизнувши від студента Джордана, який зараз був зайнятий акушерською бесідою з двома дівчатами з хору, і який благав мене приєднатися до нього, я зайшов всередину.","target_text":"Тепер я залишився наодинці, а добігала вже друга година. З численних вікон великої кімнати над терасою певний час долинали якісь невиразні й бентежні звуки. Вислизнувши з уваги Джорданового студента, який забивав двом дівчатам з хору баки своїми «гінекологічними» бесідами й намагався долучити до цього й мене, я проник усередину."}
{"input_text":"Велика кімната була повна людей. Одна з дівчат у жовтому грала на фортепіано, а поруч з нею стояла висока руда дівчина з відомого хору, яка співала. Вона випила багато шампанського і під час своєї пісні невміло вирішила, що все дуже сумно - вона не тільки співала, але й плакала. Кожного разу, коли в пісні виникала пауза, вона заповнювала її задихаючими уривчастими риданнями, а потім знову бралася за лірику тремтячим сопрано. Сльози котилися по її щоках - не вільно, однак, бо, стикаючись з густо нанизаними віями, вони набували чорнильного кольору і повільними чорними струмочками продовжували свій шлях до кінця. Хтось жартома запропонував їй заспівати ноти на її обличчі, на що вона розвела руками, опустилася в крісло і поринула в глибокий виноградний сон.","target_text":"У тій великій кімнаті була сила-силенна людей. Одна з дівчат у жовтому грала на фортепіано, а обіч неї співала висока руда пані з прославленого ансамблю. Та, певно, трохи перебрала шампанського, бо її співи доповнювалися риданням, вивільняючи всю накопичену журбу. Тільки-но западала мить тиші, вона забивала її надривними уривчастими схлипами, а потім знову підхоплювала мелодію тремтливим сопрано. Сльози котилися її щоками, зачіпаючи густо нафарбовані вії, набуваючи чорнильного кольору й повільно стікаючи чорними струмочками. Хтось жартома гукнув їй наспівати ті ноти, що розтеклись її обличчям, на що вона розвела руками, повалилася в крісло і вмить поринула в глибокий хмільний сон."}
{"input_text":"«Вона побилася з чоловіком, який називає себе її чоловіком», - пояснила дівчина, що стояла під ліктями.","target_text":"— Кажуть, та пані щойно посварилася з чоловіком, — пояснила дівчина опліч."}
{"input_text":"Я озирнулася. Більшість жінок, що залишилися, сварилися з чоловіками, які називали себе їхніми чоловіками. Навіть компанія Джордана, квартет зі Східного яйця, була розбита розбратом. Один із чоловіків із цікавою інтенсивністю розмовляв із молодою актрисою, а його дружина після спроби гідно й байдуже посміятися з ситуації, що склалася, остаточно зламалася і вдалася до флангових атак - через певні проміжки часу вона несподівано з'являлася біля нього, наче розлючений діамант, і шипіла йому на вухо: «Ти обіцяв!».","target_text":"Я озирнувся. Більшість тих пані, що оточували мене, сварилися зі своїми чоловіками. Навіть компанію Джордан, четвірку з Іст-Еґґа, не оминули чвари. Один пан з дивовижним захоплененням провадив бесіду з молоденькою акторкою, а його дружина, яка раніше вдавала байдужість і навіть потішалася ситуацією, урешті не стрималася і вдалася до тактики флангових атак — час від часу зненацька вискакувала йому з-за спини й аж світилася від злості, сичачи на вухо: «Ти ж обіцяв!»."}
{"input_text":"Небажання йти додому було притаманне не лише норовливим чоловікам. У залі в цей час перебували двоє чоловіків у жалюгідному стані та їхні вкрай обурені дружини. Дружини трохи підвищеними голосами співчували одна одній.","target_text":"Небажання іти додому демонстрували не тільки норовливі пани. В іншому кутку зали двоє чоловіків у катастрофічно тверезому стані сварилися зі своїми вкрай обуреними дружинами. Жінки на дещо підвищених тонах співчували одна одній."}
{"input_text":"«Коли він бачить, що я добре проводжу час, він хоче додому».","target_text":"— Та він терпіти не може, коли мені весело, одразу тягне додому."}
{"input_text":"«Ніколи в житті не чула нічого більш егоїстичного. «Ми завжди йдемо першими.","target_text":"— Ото самолюбство. — Ми завжди йдемо з вечірок першими."}
{"input_text":"Ми теж.","target_text":"— Те ж саме."}
{"input_text":"«Ну, ми сьогодні майже останні», - сором'язливо сказав один з чоловіків. Оркестр пішов півгодини тому.","target_text":"— Але ж ми сьогодні майже останні, — знічено мовив котрийсь чоловік. — Оркестр ще пів години тому поїхав."}
{"input_text":"Незважаючи на те, що дружини погодилися, що така недоброзичливість не може бути правдоподібною, суперечка закінчилася короткою сутичкою, і обидві дружини були підняті, штовхаючи ногами в ніч.","target_text":"Хай дружини й дійшли згоди, що такої підступності світ не бачив, усе швиденько скінчилося тим, що обох молодиць узяли на руки й винесли на зоряну ніч, попри брикання та дряпання."}
{"input_text":"Поки я чекав на свого капелюха в коридорі, двері бібліотеки відчинилися, і Джордан Бейкер і Гетсбі вийшли разом. Він хотів сказати їй якесь останнє слово, але запал у його манері різко перетворився на формальність, коли кілька людей підійшли до нього попрощатися.","target_text":"Я вже йшов по свій капелюх, як раптом двері бібліотеки відчинилися, і звідти вийшла Джордан Бейкер з Гетсбі. Він ще сказав їй кілька слів на прощання, та люди вже хлинули до нього, і на палкому ще хвилину тому обличчі враз з’явилася чисто офіційна усмішка."}
{"input_text":"Друзі Джордана нетерпляче гукали її з ганку, але вона затрималася на мить, щоб потиснути руку.","target_text":"Друзі Джордан нетерпляче гукали її з ґанку, однак вона затрималася на мить, щоб потиснути мені руку."}
{"input_text":"«Я щойно почула найдивовижнішу річ», - прошепотіла вона. Як довго ми там були?","target_text":"— Він мені такого наговорив, що ти б очманів, — прошепотіла вона. — Ми довго там сиділи?"}
{"input_text":"«Ну, близько години».","target_text":"— Десь годину."}
{"input_text":"«Це було просто дивовижно», - абстрактно повторила вона. «Але я заприсяглася, що не розповім, і ось я спокушаю тебе». Вона граціозно позіхнула мені в обличчя. «Будь ласка, приходьте до мене.... Телефонна книга .... На ім'я місіс Сігурні Хауард.... Моя тітка ....». Вона поспішала йти - її коричнева рука весело махала мені рукою, коли вона розчинилася у своїй компанії біля дверей.","target_text":"— Ну, ти б точно очманів, — якось дивно повторила вона. — От тільки я заприсягнулася, що нікому не розповім, тож годі тебе дражнити. — Вона граційно позіхнула мені в обличчя. — Зайди якось до мене в гості… Адреса в телефонній книзі… Під іменем місіс Сіґурні Говард… То моя тітка… — її слова ставали все тихішими, а сама вона вже розчинилася у своїй компанії біля дверей, махаючи мені рукою."}
{"input_text":"Трохи засоромлений тим, що у свій перший приїзд я затримався так пізно, я приєднався до останніх гостей Гетсбі, які гуртувалися навколо нього. Я хотів пояснити, що шукав його з самого ранку, і вибачитися за те, що не впізнав його в саду.","target_text":"Трохи зніяковілий тим, що так допізна затримався на першій же вечірці, я долучився до рештки гостей Гетсбі, які обступили його з усіх боків. Я хотів пояснити, що насправді шукав його з самого ранку, і перепросити за те, що тоді в саду не впізнав його."}
{"input_text":"«Не згадуй про це», - нетерпляче наказав він мені. «Не думай про це, старий друже». У цьому знайомому виразі було не більше знайомства, ніж у руці, яка заспокійливо погладила мене по плечу. «І не забудьте, що завтра о дев'ятій ранку ми вирушаємо на гідролітаку».","target_text":"— Та забудь, — миттю звелів він мені. — Навіть про таке не думай, старий. — Його впізнаваний вираз обличчя відчувався ще більш невпізнанним, ніж його заспокійливий дотик руки до мого плеча. — Не забудь лише, що завтра о дев’ятій ранку ми летимо на гідроплані."}
{"input_text":"Потім дворецький за його плечем: «Вас викликають до телефону з Філадельфії, сер».","target_text":"Та в цей момент озвався дворецький за його плечем: — Вас до телефону з Філадельфії, сере."}
{"input_text":"«Гаразд, за хвилину. Скажіть їм, що я зараз буду. Добраніч.","target_text":"— Гаразд, хвилинку. Скажи їм, що зараз буду. Добраніч."}
{"input_text":"«Добраніч.","target_text":"— Добраніч."}
{"input_text":"Добраніч. Він посміхнувся - і раптом з'явилося відчуття приємної значущості в тому, що він пішов одним з останніх, так, ніби він завжди цього хотів. «Добраніч, старий друже. Добраніч.","target_text":"— Добраніч, — Гетсбі всміхнувся, і раптом мене заполонило почуття приємної значущості, ніби він направду тішиться з того, що я іду одним з останніх. — Добраніч, старий друже… Добраніч."}
{"input_text":"Але коли я спускався сходами, то побачив, що вечір ще не закінчився. За п'ятдесят футів від дверей дюжина фар освітлювала химерну і бурхливу сцену. У кюветі на узбіччі дороги, правим боком догори, але без одного колеса, лежало нове купе, з якого Гетсбі виїхав не більше двох хвилин тому. Гострий виступ стіни став причиною відриву колеса, яке тепер привертало значну увагу півдюжини цікавих шоферів. Однак, коли вони залишили свої машини, що перекривали дорогу, ззаду ще деякий час було чути різкий дисонуючий гуркіт, що додавав і без того несамовитої плутанини на місці події.","target_text":"Проте, спустившись сходами, я побачив, що вечір ще не добіг кінця. Десь за футів п’ятдесят фари десятка авто освітлювали дещо чудернацьке й метушливе видовисько. У придорожній канаві, задерши правий бік із вирваним колесом, спочив новенький седан, який щойно виїхав з подвір’я Гетсбі. Колесо зачепилося за гострий виступ на огорожі й тепер його зацікавлено розглядало з пів десятка допитливих водіїв. Ті абияк поки$дали свої автівки на дорозі. Позаду зробився чималенький корок, і всі невпинно сигналили, додаючи галасу до й без того несамовитої плутанини."}
{"input_text":"Чоловік у довгому пильовику зійшов з розбитої машини і тепер стояв посеред дороги, благально і спантеличено дивлячись з машини на шину, а з шини на спостерігачів.","target_text":"Чоловік у довгому пильовику виліз із розтрощеної машини й став посеред дороги, благально й спантеличено поглядаючи то з авто на шину, то із шини на людей довкола."}
{"input_text":"«Бачите!» - пояснив він. «Вона злетіла в кювет».","target_text":"— Ви подивіться! — почав він. — Злетіла в канаву."}
{"input_text":"Цей факт безмежно вразив його - і я зрозумів спочатку незвичайну якість подиву, а потім і людину - це був покійний покровитель бібліотеки Гетсбі.","target_text":"Видно було, що така пригода його безмежно вразила — я спершу впізнав той характерний подив, а потім і самого чоловіка — це ж той поціновувач бібліотеки Гетсбі."}
{"input_text":"«Як це сталося?","target_text":"— Як це сталося?"}
{"input_text":"Він знизав плечима.","target_text":"Він знизав плечима."}
{"input_text":"«Я нічого не знаю про механіку», - сказав він делікатно.","target_text":"— Я не розуміюся в механіці, — відрізав він."}
{"input_text":"Але як це сталося? Ти врізався в стіну?» »Не питай мене, - сказав Совині Очі, вмиваючи руки. Я дуже мало знаю про водіння - майже нічого. Це сталося, і це все, що я знаю».","target_text":"— Ну але як це сталося? Ви врізалися в стіну? — Та Бог його знає, — відповів Совоокий, умиваючи руки. — Я ж водити не вмію — узагалі. Сталося та й сталося, що ще сказати."}
{"input_text":"«Ну, якщо ти поганий водій, то тобі не варто сідати за кермо вночі».","target_text":"— Якщо з вас водій кепський, то нащо сідати за кермо вночі?"}
{"input_text":"«Але я навіть не намагався, - обурено пояснив він, - я навіть не намагався».","target_text":"— Так я навіть керма в руках не тримав, — обурено пояснив він, — кажу ж."}
{"input_text":"Перехожі злякано замовкли. «Ти хочеш покінчити життя самогубством?","target_text":"Усі довкола аж ахнули. — Ви що, хочете Богу душу віддати?"}
{"input_text":"«Вам пощастило, що це було лише колесо! Поганий водій і навіть не намагався!","target_text":"— Та вам пощастило, що то лише нещасне колесо! Поганий водій, так ще й керма в руках не годен втримати!"}
{"input_text":"Ви не розумієте, - пояснив злочинець. Я не був за кермом. В машині була інша людина».","target_text":"— Ви не розумієте, — пояснив винуватець. — Я не сидів за кермом. Там у машині водій."}
{"input_text":"Шок, що послідував за цією заявою, знайшов голос у тривалому «А-а-а!», коли дверцята купе повільно відчинилися. Натовп - тепер це був натовп - добровільно відступив назад, і коли дверцята відчинилися навстіж, настала примарна пауза. Потім, дуже поступово, частина за частиною, бліда бовтанка вийшла з уламків, непевно постукуючи по землі великим танцювальним черевиком, що непевним чином танцював.","target_text":"Неабиякий шок пронісся людьми довкола, вирвавшись тривалим «А-а-а!», і в ту ж мить дверцята седана рипнули. Натовп — а тепер це вже був справжній натовп — мимоволі розступився, дверцята розчахнулися навстіж, запала примарна тиша. Потім, украй поволі, кісточка за кісточкою, з уламків висунулася зблідла хитка постать, боязко намацуючи землю величенькими лискучими оксфордами."}
{"input_text":"Засліплений сліпучим світлом фар і збитий з пантелику безперервним стогоном клаксонів, привид якусь мить стояв, похитуючись, перш ніж розгледів людину в пилюці.","target_text":"Засліплений яскравими фарами і збитий з пантелику безперервним гулом клаксонів, той привид якусь мить стояв, похитуючись, поки не розгледів чоловіка в пильовику."}
{"input_text":"«Що сталося?» - спокійно запитав він. У нас закінчився бензин?","target_text":"— Що сталося? — спокійно запитав він. — Бензин скінчився?"}
{"input_text":"«Дивіться!","target_text":"— Он!"}
{"input_text":"Півдюжини пальців вказали на ампутоване колесо - він якусь мить дивився на нього, а потім підняв очі вгору, ніби підозрюючи, що воно впало з неба.","target_text":"Натовп націлив свої пальці на вирване колесо. Він перевів здивований погляд на нього, потім підвів очі вгору, ніби вирішив, що воно звалилося з неба."}
{"input_text":"«Відірвалося», - пояснив хтось. Він кивнув.","target_text":"— Його вирвало, — пояснив хтось."}
{"input_text":"«Спочатку я не помітив, що ми зупинилися».","target_text":"Привид кивнув. — А чого ми стоїмо?"}
{"input_text":"Пауза. Потім, зробивши довгий вдих і розправивши плечі, він зауважив рішучим голосом:","target_text":"Тиша. Далі, глибоко вдихнувши й розправивши плечі, він рішуче промовив:"}
{"input_text":"«Не підкажете, де тут є заправка?","target_text":"— Не знаєте часом, де тут заправка?"}
{"input_text":"Щонайменше десяток чоловіків, деякі з яких були не в кращому становищі, ніж він, пояснювали йому, що колесо й автомобіль більше не пов'язані жодним фізичним зв'язком.","target_text":"З дюжину чоловіків, ані трохи не в ліпшому стані, взялися товкмачити йому, що колесу гаплик, а машина без коліс не їздить."}
{"input_text":"«Відмовся», - запропонував він через мить. «Поставити її на ре-верс.","target_text":"— Ану, розступіться, — звелів він за мить. — Зараз дам задній хід."}
{"input_text":"«Але ж колесо знято! Він завагався.","target_text":"— Так колеса ж нема! Привид завагався."}
{"input_text":"«Спробувати не завадить», - сказав він.","target_text":"— Але ж спробувати не завадить, — сказав він."}
{"input_text":"Гудки досягли крещендо, і я відвернулася і попрямувала через галявину до дому. Я озирнулася назад. Над будинком Гетсбі світив місяць, роблячи ніч такою ж прекрасною, як і раніше, і переживши сміх і звуки його саду, що все ще світився. Здавалося, що з вікон і великих дверей витікала порожнеча, наділяючи цілковитою ізоляцією постать господаря, який стояв на ґанку з піднятою рукою у формальному жесті прощання.","target_text":"Ревіння гудків досягло апогею, я розвернувся й попрямував через подвір’я додому. На секунду озирнувся. Над будинком Гетсбі сяяв місяць, повертаючи ночі первісну красу, переживши регіт і гамір безугавної вечірки. Здавалося, з величезних вікон та дверей сочилася якась порожнеча, що оповивала загадковим туманом постать господаря, який, прощаючись, застиг на ґанку з піднесеною рукою."}
{"input_text":"Перечитуючи написане, я бачу, що склалося враження, ніби події трьох ночей з різницею в кілька тижнів були єдиним, що поглинуло мене. Навпаки, це були лише випадкові події в переповненому людьми літі, і до набагато пізнішого часу вони поглинали мене набагато менше, ніж мої особисті аф- ярмарки.","target_text":"У тих, хто читає написане, може скластися враження, ніби я не маю про що розказати, окрім трьох пригод, що трапилися впродовж напрочуд цікавих ночей. Насправді ж усе навпаки: це лише випадкові події в тому насиченому враженнями літі, і, до речі, мої особисті справи цікавили мене куди більше."}
{"input_text":"Більшу частину часу я працював. Рано вранці сонце відкидало мою тінь на захід, коли я поспішав білими проваллями нижнього Нью-Йорка до благодійного фонду Probity Trust. Я знав інших клерків і молодих продавців облігацій на ім'я і обідав з ними в темних переповнених ресторанах маленькими свинячими ковбасками, картопляним пюре і кавою. У мене навіть був короткий роман з дівчиною, яка жила в Джерсі-Сіті і працювала в бухгалтерії, але її брат постійно кидав у мій бік злісні погляди, тому, коли вона поїхала у відпустку в липні, я дав цьому спокійно вивітритися.","target_text":"Здебільшого я весь час працював. Удосвіта вкупі зі своєю тінню, яку сонце відкидало на Захід, мчав лабіринтами нижнього Нью-Йорка до офісу. Я вже непогано заприязнився з інших клерками й молодими брокерами, разом з ними обідав у тьмяних генделиках, переповнених свинячими ковбасками з картопляним пюре та кавою. Я навіть устиг завести короткий роман з дівчиною, яка мешкала в Джерсі-Сіті й працювала в бухгалтерії, от тільки її брат постійно сипав на мене іскрами з очей, тож, коли вона в липні подалася у відпустку, я з тим усім покінчив."}
{"input_text":"Зазвичай я обідав у Єльському клубі - чомусь це була найпохмуріша подія мого дня - а потім піднімався сходами до бібліотеки і сумлінно вивчав інвестиції та цінні папери протягом години. Зазвичай навколо було кілька бунтівників, але вони ніколи не заходили до бібліотеки, тож це було гарне місце для роботи. Після цього, якщо ніч була спокійною, я прогулювався Медісон-авеню повз старий готель «Мюррей-Гілл» і через Тридцять третю вулицю до Пенсильванського вокзалу.","target_text":"Обідав я зазвичай у Єльському клубі — чомусь це завжди було чи не найпохмурішою за день подією — а потім підіймався сходами до бібліотеки й десь годину сумлінно вивчав усе про інвестиції та цінні папери. У клубі любили тинятися всякі шибайголови, але до бібліотеки вони навіть не зазирали, тож працювати там було доволі зручно. А далі, якщо ніч погідна, я прогулювався Медісон-авеню повз старий готель Murray Hill та вздовж Тридцять третьої вулиці до Пенсильванського вокзалу."}
{"input_text":"Мені почав подобатися Нью-Йорк, його пікантне, сповнене пригод відчуття ночі і задоволення, яке дає неспокійному оку постійне мерехтіння чоловіків, жінок і машин. Мені подобалося гуляти П'ятою авеню, вибирати з натовпу романтичних жінок і уявляти, що за кілька хвилин я ввійду в їхнє життя, і ніхто про це не дізнається і не засудить. Іноді, подумки, я йшов за ними до їхніх квартир на розі прихованих вулиць, а вони оберталися і посміхалися мені у відповідь, перш ніж зникнути за дверима в теплій темряві. У зачарованих столичних сутінках я іноді відчував настирливу самотність, і відчував її в інших - бідних молодих клерках, які тинялися перед вікнами, чекаючи, поки настане час самотньої вечері в ресторані, - молодих клерках у сутінках, які марнують найвідповідальніші моменти ночі і життя.","target_text":"Поволі Нью-Йорк зі своїми пікантними, сповненими пригод невгамовними ночами, постійним мерехтінням чоловіків, жінок і машин, яке не дає оку спокою, припадав мені до серця. Мені подобалося гуляти П’ятою авеню, видивляючись у натовпі вродливих жінок і уявляючи, як за якусь мить ввірвуся в їхнє життя, і ніхто про це не дізнається, не засудить. Іноді, подумки, я проводив їх додому до якогось глухого завулку, і вони, ставши на порозі, оберталися й обдаровували мене своєю усмішкою, перш ніж зникнути в теплій темряві за дверима. Подеколи в зачарованих міських сутінках мене огортала моторошна самотність, яку я відчував і в інших — у бідолашних юних клерках, які тиняються навпроти вікон, щоб якось згаяти час до самотньої вечері в ресторані, — у юних клерках, які в тих сутінках марнують найяскравіші миті ночі й життя."}
{"input_text":"Знову о восьмій годині, коли темні провулки Фор- тифікації заповнилися п'ятьма таксі, що прямували до театрального кварталу, я відчула, як завмирає моє серце. У таксі, чекаючи, тулилися одна до одної фігури, співали голоси, лунав сміх від нечуваних жартів, а запалені сигарети вимальовували в салоні незрозумілі жести. Уявивши, що я теж поспішаю до веселощів і поділяю їхнє інтимне хвилювання, я побажав їм добра.","target_text":"Потім, біля восьмої години, коли темні провулки Сорокових вулиць забиваються у п’ять рядів галасливими таксі, що везуть людей до театрального кварталу, самотність знову стискала моє серце. У корку в таксі різні постаті тулилися одна до одної, лунали пісні, сміх від нечуваних жартів, а запалені сигарети вимальовували в салоні якісь незрозумілі силуети. Уявивши, що і я теж біжу назустріч веселощам, долучившись до їхнього задушевного піднесення, я зичив їм усіх гараздів."}
{"input_text":"На деякий час я втратив Джордан Бейкер з поля зору, а потім в середині літа знову знайшов її. Спочатку мені було приємно ходити з нею кудись, бо вона була чемпіонкою з гольфу і всі знали її ім'я. Але потім це стало чимось більшим. Потім це стало чимось більшим. Я не був закоханий, але відчував якусь ніжну цікавість. Нудьгуюче гордовите обличчя, яке вона повернула до світу, щось приховувало - більшість манірностей з часом щось приховують, навіть якщо не приховують на початку - і одного дня я зрозумів, що це було. Коли ми разом були на вечірці у Ворвіку, вона залишила позичену машину під дощем з опущеним верхом, а потім збрехала про це - і раптом я згадав історію про неї, яка вислизнула від мене тієї ночі у Дейзі. На її першому великому турнірі з гольфу зчинився скандал, який ледь не потрапив до газет - через те, що вона пересунула свій м'яч після невдалого удару у півфінальному раунді. Справа набула масштабів скандалу, а потім вщухла. Кедді відмовився від своїх слів, а єдиний свідок визнав, що міг помилитися. Інцидент і ім'я залишилися разом у моїй пам'яті.","target_text":"На певний час я згубив Джордан Бейкер з поля зору, але потім у розпал літа ми знову здибалися. Спочатку мені просто лестило бувати з нею на людях, як не крути, вона чемпіонка з гольфу, і всі знали її ім’я. Але потім це переросло в дещо більше. Не те щоб я закохався, радше в мене з’явилася якась ласкава цікавість. За знудженим пихатим обличчям, яке вона демонструвала світу, щось таїлося — бундючність завше народжується нехай і з несвідомого, але прагнення щось приховати — і одного дня я таки зрозумів, що саме. Якось ми разом пішли у Ворвіку на вечірку. Джордан залишила позичену машину стояти з опущеним верхом під дощем, а потім вигадала якусь брехливу історію на своє виправдання. І тут мені пригадалися ті чутки про неї, про які я забув тоді за столом у Дейзі. На її першому великому турнірі з гольфу зчинився ґвалт, який мало не потрапив до газет — мовляв, вона пересунула свій м’яч після невдалого удару у півфінальному раунді. Пахло небувалим скандалом, та все швиденько зам’яли. Юнак, який носив її ключки, забрав свої слова, а єдиний свідок зізнався, що йому, певно, привиділося. Однак той інцидент разом з її іменем все ж закарбувався в глибинах моєї пам’яті."}
{"input_text":"Джордан Бейкер інстинктивно уникала розумних проникливих чоловіків, і тепер я бачив, що це було тому, що вона почувалася безпечніше в літаку, де будь-яке відхилення від кодексу вважалося б неможливим. Вона була невиліковно нечесною. Вона не могла змиритися з невигідним становищем, і з огляду на це небажання, я припускаю, що вона почала вдаватися до хитрощів ще в юності, щоб зберегти цю холодну, нахабну посмішку, звернену до світу, і в той же час задовольнити потреби свого твердого жвавого тіла.","target_text":"Джордан Бейкер інстинктивно тягнулася до не надто тямущих людей, і тепер я зрозумів, чому — їй просто було легше плисти в одному човні з тими, кому й на думку не спаде, що хтось може відійти від усталених правил. Що не кажи, а вона невиліковна брехуха. Хоча зі шкури вилізе, але з невдачами не змириться, і з огляду на таке її небажання, не здивуюся, якщо Джордан ще з юності вдавалася до хитрощів, щоб та морозна, нахабна усмішка ніколи не згасла, принагідно догоджаючи своєму дужому жвавому тілу."}
{"input_text":"Для мене це не мало жодного значення. Нечесність жінки - це річ, яку ніколи не звинувачуєш глибоко - я мимохіть вибачився, а потім забув. На тій самій домашній вечірці у нас відбулася цікава розмова про водіння автомобіля. Почалася вона з того, що вона проїхала так близько до робітників, що наше крило зачепило ґудзик на пальто одного чоловіка.","target_text":"Проте, якщо чесно, мені байдуже. Жіночій брехливості якось сильно не дивуєшся — тож я на тому й не зосереджував думки. Власне на тій вечірці ми захопилися розмовою про водіння. Почалося з того, що вона впритиск минула групу робочих, так що крилом погладила пальто одного чоловіка."}
{"input_text":"«Ти гнилий водій», - запротестував я. «Або ти маєш бути обережнішим, або взагалі не сідати за кермо».","target_text":"— Нікудишня з тебе водійка, — обурився я. — Або будь обачнішою, або взагалі не сідай за кермо."}
{"input_text":"«Я обережний. «Ні, не обережна.","target_text":"— Так я обачна. — Аякже."}
{"input_text":"«Ну, інші люди обережні», - сказала вона недбало. «А це тут до чого?","target_text":"— Ну, інші водії обачні, — легковажно мовила вона. — А це тут до чого?"}
{"input_text":"«Вони не будуть стояти у мене на шляху», - наполягала вона. «Потрібні двоє, щоб зробити аварію.","target_text":"— Вони вступатимуться геть від мене, — наполягала Джордан. — Для аварії треба двох."}
{"input_text":"Припустимо, ти зустрінеш когось такого ж необережного, як і ти. Сподіваюся, що ніколи не зустріну, - відповіла вона. Ненавиджу легковажних людей.","target_text":"— А як натрапиш на когось такого ж необачного, як і ти."}
{"input_text":"Тому ти мені подобаєшся».","target_text":"— Сподіваюся, не натраплю, — відповіла вона. — Терпіти не можу недбалих людей. Саме тому ти мені й подобаєшся."}
{"input_text":"Її сірі, виснажені сонцем очі дивилися прямо перед собою, але вона навмисно змінила наші стосунки, і на мить мені здалося, що я кохаю її. Але я повільно мислю і сповнений внутрішніх правил, які діють як гальма для моїх бажань, і я знав, що спочатку я повинен був остаточно виплутатися з цього клубка, повернувшись додому. Я писав листи раз на тиждень і підписував їх: «З любов'ю, Нік», і все, про що я міг думати, це про те, як, коли та дівчина грала в теніс, на її верхній губі з'являлися ледь помітні вуса від поту. Тим не менш, було неясне розуміння того, що треба тактовно розірвати цей зв'язок, перш ніж я стану вільним.","target_text":"Її сірі, виснажені сонцем очі тримались дороги, так легко вона зумисне змінила атмосферу наших стосунків, і на мить я відчув, як моє серце немов розгоряється коханням. Однак я людина розважлива, затиснута рамками своїх моральних норм, які відіграють роль гальм для моїх жадань, тож я розумів, що спочатку треба повернутись додому й спокійно розплутати той клубок своїх почуттів. Я писав їй листи раз на тиждень, підписуючи їх: «З любов’ю, Нік». у думках у мене було лиш одне — як та одна-єдина дівчина грає в теніс, як на її верхній губі виступають ледь помітні крапельки поту. Хай там як, оті туманні полюбовні почування мають стати тактовно розвіяними, щоб я знову став вільним."}
{"input_text":"Кожна людина підозрює себе принаймні в одній з кардинальних чеснот, і це - моя чеснота: Я один з небагатьох чесних людей, яких я коли-небудь знав.","target_text":"Кожен приписує собі бодай одну головну чесноту, а моя в тому, що я майже не стрічав правдивішої за себе людини."}
{"input_text":"Всі ці люди приходили до будинку Гетсбі влітку. Одного липневого ранку о дев'ятій годині розкішний автомобіль Гетсбі під'їхав кам'янистою дорогою до моїх дверей і видав мелодію з трьох нот на клаксоні. Це був перший раз, коли він зателефонував мені, хоча я побував на двох його вечірках, літав на його гідролітаку і, на його наполегливе запрошення, часто користувався його пляжем.","target_text":"Усі ці люди тогорічного літа гостювали в Гетсбі. Одного липневого ранку о дев’ятій годині розкішний автомобіль Гетсбі підповз кам’янистою доріжкою просто до моїх дверей і подав клаксоном сигнал із трьох нот. То перший раз він навідався до мене в гості, хоча на ту пору я вже побував на двох його вечірках, літав з ним на гідроплані й, на наполегливе запрошення, частенько засмагав на його пляжі."}
{"input_text":"«Доброго ранку, старий друже. Ти сьогодні зі мною обідаєш, і я подумав, що ми могли б піднятися разом».","target_text":"— Доброго ранку, старий. Ти ж не забув, ми домовилися пообідати в місті, і от я подумав, чому б нам не проїхатися разом."}
{"input_text":"Він балансував на приладовій панелі свого автомобіля з тією винахідливістю рухів, яка так притаманна американцям - яка, я гадаю, походить від відсутності в молодості важкої фізичної праці або жорсткого сидіння і, навіть більше, від безформної грації наших нервових, спорадичних ігор. Ця якість постійно проривалася крізь його пунктуальність у вигляді непосидючості. Він ніколи не був цілком спокійним, завжди десь тупотіла нога або нетерпляче розкривалася і закривалася рука.","target_text":"Він сидів на торпедо, тримаючи рівновагу спритною, типово американською розкутістю рухів — може, вона береться від того, що наша сучасна молодь уже не знає, що таке тяжка праця і якщо горбатиться, то хіба що за партою. та ще більше в тих рухах читається невимушена витонченість наших енергійних, поривчастих спортивних матчів. У Гетсбі ця невгамовність яскраво пробивалася крізь його звичну манірність. Він геть-чисто не міг встояти на місці — або барабанив ногою, або нетерпеливо стискав і розтискав кулаки."}
{"input_text":"Він побачив, що я із захопленням дивлюся на його машину.","target_text":"Гетсбі зауважив, як я захоплено оглядаю його машину."}
{"input_text":"«Гарна, чи не так, старий? Він зістрибнув, щоб дати мені кращий огляд. «Ти що, ніколи не бачив її раніше? Бачив. Всі його бачили. Він був насиченого кремового кольору, яскравий з нікелем, роздутий тут і там у своїй монолітній довжині з тріумфальними капелюшними коробками, обідніми та інструментальними ящиками, і терасований лабіринтом лобових стекол, що віддзеркалювали дюжину сонць. Сівши за численними шарами скла у своєрідному зеленому шкіряному зимовому саду, ми вирушили до міста. За останній місяць я розмовляв з ним, мабуть, з півдюжини разів і, на своє розчарування, виявив, що йому мало що було сказати. Тож моє перше враження, що він був людиною з невизначеним майбутнім, поступово розвіялося, і він став просто власником вишуканого придорожнього будиночка по сусідству.","target_text":"— Гарна, чи не так, старий? — Він вискочив з машини, щоб дати мені можливість помилуватися нею. — Ти що, її ще не бачив? Звісно бачив. Її всі бачили. Вона насиченого кремового кольору, з блиском нікелю, грандіозно видовженим салоном, з якого то тут, то там урочисто випиналися полички для капелюхів, кишеньки для всяких харчів, інструментів. шибки, у яких промені сонця відбивалися з десяток разів, з усіх боків обступали салон, утворюючи всередині справжній лабіринт. Умостившись за кількома шарами скла в такій собі обтягнутій зеленою шкірою оранжереї, ми подалися до міста. За останній місяць я бачився з Гетсбі кілька разів, і, хай як прикро, але я швидко виявив, що з ним просто немає про що говорити. Поволі моє перше враження про нього як про людину загадкову й непересічну геть розвіялося, і в моїх очах він перетворився на звичайного власника корчми по сусідству."}
{"input_text":"А потім почалася ця бентежна поїздка. Ми не встигли доїхати до села Вест-Егг, як Гетсбі почав обривати свої елегантні речення і нескромно ляскати себе по коліну свого карамельного костюма.","target_text":"А потім сталася ось ця несусвітня поїздка в машині. Ми ще з Вест-Еґґа не виїхали, як Гетсбі став витинати фортелі: то ні з того ні з сього замовкав посеред своїх красномовних фраз, то нервово ляскав себе по коліну, обтягнутому карамельними штанами."}
{"input_text":"«Послухай, старий, - несподівано вигукнув він. «Якої ти про мене думки?","target_text":"— Скажи-но, старий, — зненацька вихопився він, — тільки чесно, що ти про мене думаєш?"}
{"input_text":"Трохи приголомшений, я почав узагальнені ухиляння, на які заслуговує це питання.","target_text":"Запитання було досить несподіваним, тож я розгубився й виляти хвостом, усіляко уникаючи відповіді."}
{"input_text":"«Ну, я розповім тобі дещо про своє життя, - перебив він. Я не хочу, щоб у тебе склалося неправильне уявлення про мене з усіх цих історій, які ти чуєш».","target_text":"— Розповім тобі трохи про своє життя, — перебив він. — Бо взагалі не хочеться, щоб через усі оті чутки на кожному кроці в тебе склалося хибне уявлення про мене."}
{"input_text":"Тож він знав про химерні звинувачення, якими були приправлені розмови в його залах.","target_text":"Ага, отже, він таки знав ті чудернацькиі закиди, які звучали в залах його дому."}
{"input_text":"«Я скажу вам Божу правду». Його права рука несподівано зупинила божественну відплату, щоб бути напоготові. «Я син багатих людей із Середнього Заходу, які вже померли. Я виріс в Америці, але освіту здобув в Оксфорді, бо всі мої предки навчалися там протягом багатьох років. Це сімейна традиція».","target_text":"— Розкажу тобі всю святу правду! — Він здійняв правицю до неба, немов свідчив перед Богом. — Мої батьки — одна з найзаможніших родин на Середньому Заході, але їх уже нема в живих. Зростав я в Америці, але освіту здобув в Оксфорді, бо так заведено у нашій сім’ї. Усі мої предки з прадавніх віків навчалися там."}
{"input_text":"Він подивився на мене скоса - і я зрозумів, чому Джордан Бейкер вважав, що він бреше. Він поквапився з фразою «здобув освіту в Оксфорді», чи то проковтнув її, чи то поперхнувся, наче вона вже турбувала його раніше. І з цим сумнівом весь його стан розвалився на шматки, і я замислився, чи не було в ньому чогось зловісного, зрештою.","target_text":"Гетсбі скоса глянув на мене — і я збагнув, чому Джордан Бейкер не йняла віри його словам. Фразу — «здобув освіту в Оксфорді» — він вимовив дуже поспіхом, проковтнувши звуки, мало не закашлявшись, немов ледь не забувшись. Той один маленький сумнів підірвав усю довіру, мені аж стало цікаво, чи не криється в його минулому справді щось зловісне?"}
{"input_text":"«Яка частина Середнього Заходу? недбало запитав я. «Сан-Франциско».","target_text":"— То ти з Середнього Заходу? — мимохідь перепитав я. — А звідки саме? — Сан-Франциско."}
{"input_text":"«Зрозуміло. «Моя сім'я загинула, і я залишився в повній самотності».","target_text":"— Ага. — Уся моя рідня мертва, тож у спадок мені дісталися чималі гроші."}
{"input_text":"Його голос був урочистим, ніби пам'ять про раптове вимирання клану все ще переслідувала його. На мить я запідозрив, що він мене дурить, але погляд на нього переконав мене в протилежному.","target_text":"Яким же урочистим тоном він це вимовив, неби та нагла загибель усього його роду досі мучила йому серце. На мить я подумав, що він, певно, хоче склеїти з мене абсолютного дурня, а втім, заглянувши йому просто в очі, я не узрів там брехні."}
{"input_text":"Після цього я жив, як молодий раджа, у всіх столицях Європи - Парижі, Венеції, Римі - колекціонуючи коштовності, переважно рубіни, полюючи на велику дичину, трохи малюючи, роблячи речі тільки для себе і намагаючись забути щось дуже сумне, що сталося зі мною колись давно».","target_text":"— Далі я вікував, мов юний раджа, тиняючись європейськими містами — Париж, Венеція, Рим, — колекціонуючи різні самоцвіти, здебільшого рубіни, полюючи на великого звіра, пишучи картини, чисто для душі, й силкуючись викинути з голови одну вельми печальну подію, яка спіткала мене багато років тому."}
{"input_text":"Насилу мені вдалося стримати недовірливий сміх. Самі фрази були настільки затерті, що не викликали жодних асоціацій, окрім образу «персонажа» в тюрбані, який, переслідуючи тигра в Булонському лісі, просочувався тирсою з кожної пори.","target_text":"Я ледве стримав недовірливий сміх. Самі фрази настільки заїжджені, що в моїй уяві вимальовувався лиш образ типового «героя в тюрбані», який женеться за тигром у Булонському лісі, стікаючи трачинням, а не потом."}
{"input_text":"«Потім почалася війна, старий. Це було великим полегшенням, і я дуже намагався померти, але, здавалося, я жив чарівним життям. Коли почалася війна, я прийняв призначення на посаду першого лейтенанта. В Аргонському лісі я повів два кулеметні відділення так далеко вперед, що по обидва боки від нас було півмилі проміжку, куди піхота не могла просунутися. Ми простояли там два дні і дві ночі, сто тридцять чоловік з шістнадцятьма гарматами Льюїса, і коли піхота нарешті підійшла, то знайшла серед куп мертвих знаки розрізнення трьох німецьких дивізій. Мене підвищили до майора, і кожен уряд союзників нагородив мене - навіть Монтенегро, маленька Чорногорія на Адріатичному морі!","target_text":"— І тут розпочалася війна. Чесно, старий, я аж зрадів їй, рвався у кожен бій, живцем ліз у могилу, та могила не приймала мого ніби зачарованого життя. Спочатку мене призначили лейтенантом. В Аргонському лісі я прорвався двома кулеметними полками так глибоко, що оголив обидва фланги, але піхоті не вийшло просунутися. Тож ми намертво стояли там два дні й дві ночі, сто тридцять осіб із шістнадцятьма гарматами Льюїса, і коли наша піхота врешті підійшла, то мусила продиратися крізь гори трупів солдатів трьох німецьких дивізій. Мені дали майора, і всі союзні сили вручили мені ордени за відвагу — навіть Чорногорія, крихітна Чорногорія, що далеко на берегах Адріатичного моря!"}
{"input_text":"Маленька Чорногорія! Він підняв слова і кивнув на них - з посмішкою. Усмішка осягала неспокійну історію Чорногорії і співчувала відважній боротьбі чорногорського народу. Вона повною мірою оцінювала ланцюг національних обставин, які викликали цю данину з теплого маленького серця Чорногорії. Мій недовірливий погляд поринув у захоплення. це було схоже на поспішний перегляд дюжини журналів. Він сягнув рукою до кишені, і мені на долоню впав шматочок металу, підвішений на стрічці.","target_text":"Крихітна Чорногорія! Він гордо закивав, усміхаючись після кожного слова. У тій усмішці, сповненій симпатій до чорногорського народу, що вів героїчну боротьбу, відбивалася вся бурхлива історія Чорногорії. Вона повною мірою брала до уваги всі суспільно-політичні чинники, завдяки яким він урешті отримав таку незрівнянну шану від щирого чорногорського серця. Мою невіру затлумив справжній захват. слухати його — то як одночасно гортати сторінки десятка журналів. Гетсбі сягнув до кишені, і поклав мені в долоню кавалок металу, підвішеного на стрічці."}
{"input_text":"«Це той, що з Чорногорії».","target_text":"— Той самий, від Чорногорії."}
{"input_text":"На мій подив, річ мала автентичний вигляд. «Орден ді Даніло», викарбувано круглу легенду, Чорногорія, Ніколас Рекс.","target_text":"На мій подив, орден скидався на справжній. На краях було викарбувано: Orderi di Danilo. Montenegro, Nicolas Rex."}
{"input_text":"«Поверни».","target_text":"— Оберни."}
{"input_text":"Майор Джей Гетсбі, я читав, «За видатну доблесть». «Ось ще одна річ, яку я завжди ношу з собою. Сувенір на згадку про дні на Оксфорді.","target_text":"Майорові Джею Гетсбі «За особисту мужність і відвагу»."}
{"input_text":"з часів Оксфорда. Це було зроблено в Трініті Квад - чоловік зліва від мене тепер граф Доркастер».","target_text":"— Я люблю носити із собою такі пам’ятні речі. Он ще одна, з Оксфорду. Зроблена на подвір’ї коледжу Трініті — той чоловік, ліворуч від мене, тепер граф Доркастерський."}
{"input_text":"Це була фотографія півдюжини молодих людей у піджаках, які прогулювалися в арці, крізь яку було видно безліч шпилів. Там був і Гетсбі, який виглядав трохи, не дуже, молодим - з крикетною битою в руці.","target_text":"На фотографії декілька хлопців у жакетах ліниво позували під аркою, на тлі сили-силенної прямовисних шпилів. Серед них був і наш Гетсбі, з виду трішки, зовсім трішки, молодший, з битою для крикету в руці."}
{"input_text":"Тоді це все було правдою. Я бачив, як у його палаці на Гранд-Каналі палали тигрові шкури. я бачив, як він відкриває скриню з рубінами, щоб полегшити їхньою багряною глибиною гризоти свого розбитого серця.","target_text":"То що, виходить, він не брехав. Перед очима мені замаячили тигрові шкури, що майорять у його палаці на Гранд-каналі, як він заглядає в скриньку, наповнену рубінами, щоб помилуватися їхньою багряною палітрою й притлумити тугу свого потрощеного серця."}
{"input_text":"«Сьогодні я звернуся до тебе з великим проханням, - сказав він, задоволено ховаючи сувеніри в кишеню, - тож я подумав, що ти маєш дещо знати про мене. Я не хочу, щоб ви думали, що я якийсь нікчема. Розумієте, я зазвичай знаходжу себе серед незнайомців, тому що я дрейфую туди-сюди, намагаючись забути сумну подію, яка зі мною сталася». Він завагався. «Ви почуєте про це сьогодні вдень.","target_text":"— У мене є до тебе одне велике прохання, — мовив він, вдоволено ховаючи свої пам’ятки в кишеню. — То власне тому я і вирішив трохи відслонити тобі завісу, що приховує моє життя. Щоб ти не думав, що я геть ніщо. Розумієш, мені зазвичай доводиться мати справу з незнайомцями, бо я ніколи довго не сиджу на одному місці, постійно тікаю від того горя, що мене спіткало. — Він дещо замислився. — І сьогодні я тобі про нього розповім."}
{"input_text":"За обідом?","target_text":"— За обідом?"}
{"input_text":"Ні, після обіду. Я випадково дізналася, що ви запросили міс Бейкер на чай.","target_text":"— Дещо пізніше. Мені тут пташка нащебетала, що ти нині йдеш на побачення з міс Бейкер."}
{"input_text":"Ти хочеш сказати, що закоханий у міс Бейкер?","target_text":"— А що, ти теж уподобав міс Бейкер?"}
{"input_text":"Ні, старий, не закоханий. Але міс Бейкер люб'язно попросила поговорити з вами про це».","target_text":"— Та ні, старий, я не про те. Просто міс Бейкер люб’язно погодилася сама тобі все розповісти."}
{"input_text":"Я не мав ані найменшого уявлення про «цю справу», але був більше роздратований, ніж зацікавлений. Я запросив Джордана на чай не для того, щоб обговорити містера Джея Гетсбі. Я була впевнена, що це буде щось абсолютно фантастичне, і на мить пошкодувала, що взагалі ступила на його перенаселену галявину.","target_text":"Я не мав найменшого уявлення, про що взагалі йдеться, тож мене ці натяки радше розізлили, ніж зацікавили. Я покликав Джордан на чай зовсім не для того, щоб обговорювати містера Джея Гетсбі. Я був більш ніж упевнений, що те його прохання виявиться до краю абсурдним, і на якусь мить навіть пошкодував, що тоді взагалі ступив ногою на те велелюдне подвір’я."}
{"input_text":"Він не промовив більше ні слова. Його коректність зростала, коли ми наближалися до міста. Ми проїхали Порт Рузвельта, де виднілися океанські кораблі з червоними поясами, і помчали вздовж брукованих нетрів, уздовж яких стояли темні безлюдні салуни з потьмянілою позолотою дев'ятнадцятих років. Потім по обидва боки від нас відкрилася долина попелу, і я побачив місіс Вілсон, яка, задихаючись, напружено працювала біля гаражного насоса, коли ми проїжджали повз неї.","target_text":"Більше він і словом не прохопився. Що ближче до міста, то люб’язнішим він робився. Ми минули Порт-Рузвельт, у якому виднілися червоні смуги величезних океанських суден, і помчали брукованими нетрями повз занедбані, але зовсім не закинуті шинки, вкриті збляклою позолотою нульових. За портом обабіч розпростерлася Долина згарищ, я навіть краєм ока зауважив місіс Вільсон, яка енергійно налягала на заправний пістолет."}
{"input_text":"Розкинувши крила, наче крила, ми розсіяли світло на половину Асторії - тільки на половину, бо коли ми кружляли між стовпами висотки, я почув знайоме «дзень-дзень-шльоп!» мотоцикла, а поруч їхав несамовитий поліцейський.","target_text":"Розкинувши крила, мов яструби, ми, пронизуючи все довкола сонячними зайчиками, неслися Асторією — але щастя тривало не довго, бо, заїхавши попід опорні стовпи колії, ми почуле знайоме «бах-бах-бу-бух» поліцейського мотоцикла, і нас наздогнав оскаженілий патрульний."}
{"input_text":"«Гаразд, старий», - сказав Гетсбі. Ми пригальмували.    Діставши з гаманця білу картку, він помахав нею перед очима чоловіка.","target_text":"— Усе в порядку, старий, — мовив Гетсбі, потім загальмував, дістав з гаманця якусь білу картку й помахав нею перед носом патрульного."}
{"input_text":"Маєте рацію, - погодився поліцейський, нахиляючи капелюха. Наступного разу я вас впізнаю, містере Гетсбі. Перепрошую!","target_text":"— Усе й направду в порядку, — відповів той, знявши кашкета. — Наступного разу знатиму, що то ви, містере Гетсбі. Перепрошую."}
{"input_text":"Що це було? запитав я. Фотографія Оксфорда?","target_text":"— Що це? — запитав я. — Те фото з Оксфорду?"}
{"input_text":"Якось я зробив комісару послугу, і тепер він щороку надсилає мені різдвяну листівку.","target_text":"— Якось я зробив послугу шерифу, і тепер він щороку надсилає мені на Різдво вітання."}
{"input_text":"Над великим мостом, де сонячне світло, проникаючи крізь балки, постійно мерехтить на машинах, що рухаються, а місто здіймається над річкою білими купами і цукровими грудочками, збудованими з побажаннями з нефабричного розуму. Місто, побачене з мосту Квінзборо, - це завжди місто, побачене вперше, в його першій дикій обіцянці всієї таємничості та краси світу.","target_text":"Ми виїхали на грандіозний міст, сонячне світло, пробиваючись крізь поперечини, відблискувало від невпинних машин, місто здіймалося над рікою білими, мов грудочки цукру, висотками, збудованими з волі грошей, що не пахнуть. З мосту Квінсборо бачиш Нью-Йорк щоразу ніби вперше, увесь його вигляд обіцяє тобі всі дива й розкоші світу."}
{"input_text":"Повз нас проїхав небіжчик у катафалку, заставленому квітами, за ним - дві карети з опущеними жалюзі, а за ними - веселіші карети для друзів. Друзі дивилися на нас трагічними очима і короткими верхніми губами південно-східної Європи, і я був радий, що вид розкішного автомобіля Гетсбі був включений в їх похмуре свято. Коли ми перетинали острів Блеквелл, повз нас проїхав лімузин, керований білим шофером, в якому сиділи троє модних негрів, двоє баксів і дівчина. Я голосно розсміявся, коли жовтки їхніх очних яблук покотилися до нас у гордовитому суперництві.","target_text":"Повз нас проїхав небіжчик у катафалку, заставленому квітами, за ним дві карети із заслоненими фіранками й декілька менш сумних карет позаду. Рідні споглядали на нас жалібними очима, у багатьох коротка верхня губа, певно, сім’я родом з південно-східної Європи. сподіваюся, видиво розкішного автомобіля Гетсбі бодай трішки згладило їхні страждання в цей чорний для них день. Коли ми проїжджали острів Блеквелл, нас обігнав лімузин, який вів білолиций шофер, а в салоні сиділо троє набундючених негрів — два молодики й дівчина. Мене аж пробрав сміх з того, як наша машина зачепила їхню пиху за живе, вони всі повипинали очі в запеклому суперництві."}
{"input_text":"«Що завгодно може статися тепер, коли ми переїхали цей міст, - подумав я. - Що завгодно».","target_text":"«За цим мостом місто можливостей, — спало мені на думку. — Тут бачили все»."}
{"input_text":"Навіть Гетсбі може статися, без особливих на те причин.","target_text":"Та навіть Гетсбі тут не дивина, ніхто й волосом не повів."}
{"input_text":"Спекотний полудень. У добре провітрюваному підвалі на Сорок другій вулиці я зустрівся з Гетсбі за обідом. Заплющивши очі від яскравого світла вулиці, я побачив його в передпокої, де він розмовляв з іншим чоловіком.","target_text":"Спекотний полудень. Ми з Гетсбі домовились пообідати в одному добре провітрюваному підвальчику на Сорок другій вулиці. Примружившись від яскравого денного світла, я ледве розгледів його постать у передпокої, де він розмовляв з якимось чоловіком."}
{"input_text":"«Містере Каррауей, це мій друг, містер Вольфшім».","target_text":"— Містере Карравей, це мій друг містер Вульфшайм."}
{"input_text":"Маленький єврей з плоским носом підняв свою велику голову і подивився на мене з двома тонкими волосинками, які розкішно росли в обох ніздрях. За мить я розгледів у напівтемряві його маленькі очі.","target_text":"Невисокий єврей з плоским носом підвів свою велику голову й націлив на мене два тонких жмутики волосся, що пишно стирчали з обох ніздрів. За мить у напівтемряві я розгледів його маленькі очі."}
{"input_text":"«Тож я глянув на нього, - сказав пан Вольфшім, щиро потиснувши мені руку, - і що ви думаєте, я зробив?","target_text":"— …тож я пильно глянув на нього, — сказав пан Вульфшайм, щиро потиснувши мені руку, — і що ти думаєш?"}
{"input_text":"«Що? ввічливо перепитав я.","target_text":"— Що? — ввічливо перепитав я."}
{"input_text":"Але він, очевидно, звертався не до мене, бо відпустив мою руку і накрив Гетсбі своїм виразним носом.","target_text":"Вочевидь, звертався він не до мене, бо відпустив мою руку і направив свого колоритного носа на Гетсбі."}
{"input_text":"Я передав гроші Катсоу і сказав: «Гаразд, Катсоу, не плати йому ні копійки, поки він не заткне свого рота». Він відразу ж заткнувся».","target_text":"— Я дав Катсоу гроші й сказав: «Знаєш що, Катсоу, не плати йому ні пенні, поки врешті не зашиє того свого рота». І він миттю заткнувся."}
{"input_text":"Гетсбі взяв кожного з нас під руку і рушив до ресторану, після чого містер Вулфшім проковтнув нове речення, яке почав, і впав у сомнамбулічну абстракцію.","target_text":"Вульфшайм іще щось говорив, та невдовзі затнувся, поринувши в себе, коли Гетсбі взяв нас обох попід руки й рушив до зали."}
{"input_text":"«Хайболс?» - запитав офіціант.","target_text":"— Як зазвичай? — запитав офіціант."}
{"input_text":"«Тут гарний ресторан», - відповів пан Вольфшім, дивлячись на пресвітеріанських німф на стелі. «Але мені більше подобається ресторан через дорогу!","target_text":"— А тут доволі непогано, — мовив пан Вульфшайм, роздивляючись пресвітеріанських німф на стелі. — Але через дорогу ресторанчик кращий!"}
{"input_text":"«Так, вискочки», - погодився Гетсбі, а потім додав містеру Вульфшиму: “Там надто спекотно”.","target_text":"— Так, як зазвичай, — відповів Гетсбі, а потім додав містеру Вульфшайму: — Там надто спекотно."}
{"input_text":"«Спекотно і тісно - так, - відповів містер Вульфшім, - але повно спогадів».","target_text":"— То що правда, спекотно й тісно, — погодився містер Вульфшайм, — але зате скільки спогадів."}
{"input_text":"«Що це за місце? запитав я.","target_text":"— Що за місце? — запитав я."}
{"input_text":"«Стара Метрополія.","target_text":"— Стара Метрополія."}
{"input_text":"«Стара Метрополія», - похмуро промовив пан Вольфшім. Наповнена обличчями мертвих і зниклих. Наповнена друзями, які пішли назавжди. Я не зможу забути ту ніч, коли там застрелили Розі Розенталь. Нас було шестеро за столом, і Розі весь вечір багато їла і пила. Коли настав ранок, офіціант підійшов до нього зі смішним виглядом і сказав, що хтось хоче поговорити з ним на вулиці. «Гаразд», - каже Розі і починає вставати, а я тягну його до себе на стілець. «Нехай ці виродки заходять сюди, якщо їм потрібна ти, Розі, але не смій, будь ласка, виходити з цієї кімнати». «Тоді була четверта година ранку, і якби ми підняли жалюзі, то побачили б денне світло».","target_text":"— Стара Метрополія, — задумливо мовив пан Вульфшайм. — Повна обличчями довіку спочилих і безвісти зниклих. Повна друзями, яких не повернути. Досі мені перед очима та ніч, коли там застрелили Розі Розенталя. Нас було шестеро за столом, і Розі весь вечір гуляв. А на ранок офіціант підійшов до нього з таким дивним виразом обличчя і заявив, що дехто хоче поговорити з ним надворі. «Зараз», — каже Розі й поволі підводиться, а я хапаю його за руку. «Най ці виродки заходять усередину, як їм так сильно тебе хочеться, Розі, кажу тобі, навіть не думай, заради Бога, виходити за поріг». То вже добігала четверта година, якби не заслонені штори, то ми побачили б, як благословляється на світ."}
{"input_text":"«Він пішов?» - невинно запитала я.","target_text":"— То що, він пішов? — невинно запитав я."}
{"input_text":"«Звичайно, пішов«, - ніс пана Вольфшима поважно шморгнув носом, - “Він розвернувся у дверях і сказав: ”Не дозволяйте цьому офіціантові забрати мою каву!». Потім він вийшов на тротуар, і вони тричі вистрілили йому в живіт і поїхали геть».","target_text":"— Ну, це ж Розі, — пан Вульфшайм зухвало шморгнув носом, — Він розвернувся у дверях і сказав: «Дивіться, щоб офіціант не забрав мою каву!». А потім вийшов на тротуар, а ті сволочі випустили йому в живіт три кулі та змилися геть."}
{"input_text":"«Четверо з них були вбиті електричним струмом», - сказав я, пригадуючи. П'ятеро з Бекером. Його ніздрі здивовано повернулися до мене. «Я так розумію, ви шукаєте ділову угоду».","target_text":"— Я чув, що ту четвірку потім посадили на електричний стілець, — зауважив я, пригадуючи. — П’ятірку, якщо брати ще Бекера. Його ніздрі зацікавлено повернулися до мене. — Тож, я так розумію, ви за діловою угодою прийшли."}
{"input_text":"Зіставлення цих двох реплік було приголомшливим. Гетсбі відповів за мене: «О, ні, - вигукнув він, - це не той чоловік!» »Ні? Містер Вулфшім виглядав розчарованим.","target_text":"Приголомшений таким неочікуваним поворотом, я дещо розгубився. Гетсбі хутко втрутився: — О, ні-ні-ні, — вигукнув він, — це не той! — Ні? — Містер Вульфшайм ніби понурився."}
{"input_text":"Це просто друг. Я ж казав, що ми поговоримо про це іншим разом.","target_text":"— Це мій друг. Я ж казав, що поговоримо іншим разом."}
{"input_text":"«Прошу вибачення, - сказав пан Вульфшім, - я помилився».","target_text":"— Даруйте, — перепросив містер Вульфшайм, — я прийняв вас за іншого."}
{"input_text":"Принесли соковитий гашиш, і пан Вольфшім, забувши про більш сентиментальну атмосферу старої Метрополії, почав їсти з несамовитою делікатністю. Його очі, тим часом, дуже повільно блукали по кімнаті - він завершив дугу, обернувшись, щоб оглянути людей, які сиділи прямо за ним. Думаю, що якби не моя присутність, він би кинув один короткий погляд під наш стіл.","target_text":"Нам подали соковите м’ясне рагу, і містер Вульфшайм, геть забувши про милішу атмосферу Старої Метрополії, став наминати з несамовитим апетитом. Його очі тим часом дуже повільно ковзали кімнатою, поки він не оглянув усі куточки, навіть озирнувся на людей позаду. Думаю, якби мене там не було, він би ще й спритно метнув оком під наш стіл."}
{"input_text":"«Послухай, старий, - сказав Гетсбі, нахилившись до мене, - боюся, я трохи розлютив тебе сьогодні вранці в машині».","target_text":"— Слухай, старий, — сказав Гетсбі, нахилившись до мене, — ти пробач, якщо я якось розгнівав тебе в машині."}
{"input_text":"Він знову посміхнувся, але цього разу я втримався.","target_text":"Він знову всміхнувся, проте цього разу я не змовчав."}
{"input_text":"Я не люблю таємниць, - відповів я. І я не розумію, чому ти не хочеш відверто сказати мені, чого ти хочеш. Чому все має відбуватися через міс Бейкер?","target_text":"— Просто не люблю таємниць, — відповів я. — Як тобі щось від мене треба, то кажи. Нащо вплутувати міс Бейкер?"}
{"input_text":"«О, в цьому немає нічого підступного», - запевнив він мене. «Міс Бейкер - чудова спортсменка, ви ж знаєте, і вона ніколи не зробила б нічого поганого».","target_text":"— Ніяких каверз тут немає, обіцяю, — запевнив він мене. — Міс Бейкер — чудова спортсменка, сам знаєш, вона б не стала чинити лихого."}
{"input_text":"Раптом він подивився на годинник, схопився і поспішив вибігти з кімнати, залишивши мене з містером Вольфшимом за столом. «Йому треба зателефонувати», - сказав пан Вольфшім, проводжаючи його поглядом. Гарний хлопець, чи не так? Приємний на вигляд і досконалий джентльмен». «Так.","target_text":"Раптом він кинув оком на годинник, схопився і вибіг геть, залишивши мене наодинці з містером Вульфшаймом. — Певне, йому треба до телефона, — пояснив містер Вульфшайм, проводжаючи його поглядом. — Славний чолов’яга, правда? Привабливий, так ще й поводиться, як справжній джентльмен. — І не кажіть."}
{"input_text":"Він з Огсфорда. «О!","target_text":"— Він учився в Оксфорді."}
{"input_text":"«Він ходив до Огсфордського коледжу в Англії. Ви знаєте Огсфордський коледж?","target_text":"— Га? — Кажу, він навчався в Оксфордському університеті у Великобританії. Чули про Оксфордський університет?"}
{"input_text":"«Чув про нього.","target_text":"— Чув."}
{"input_text":"Це один з найвідоміших коледжів у світі. «Ви давно знаєте Гетсбі? запитав я.","target_text":"— Це один з найвідоміших університетів у світі. — А давно ви знаєтеся з Гетсбі? — запитав я."}
{"input_text":"Кілька років, - відповів він задоволено. Я мав честь познайомитися з ним одразу після війни. Але вже після години розмови я зрозумів, що знайшов людину з прекрасним вихованням. Я сказав собі: «Ось такого чоловіка хочеться привести додому і познайомити з матір'ю і сестрою». Він зробив паузу. «Я бачу, ти дивишся на мої ґудзики на манжетах».","target_text":"— Кілька років, — вдоволено відповів він. — Я мав за честь познайомитися з ним одразу після війни. За якусь годину розмови я збагнув, що переді мною людина з воістину великим серцем. Мені сяйнула думка: «З таким чоловіком не соромно показатися вдома матері й сестрі». — Він на мить замовк. — Бачу, вам цікаві мої ґудзики на манжетах."}
{"input_text":"Я не дивився на них, але зараз подивився. Вони були зроблені з дивно знайомих шматочків слонової кістки.","target_text":"Я, якщо чесно, узагалі не звернув на них уваги, і тільки тепер поглянув на них. Ті були зроблені з якихось на диво знайомих кавалків слонової кістки."}
{"input_text":"«Найкращі зразки людських корінних зубів», - повідомив він мені. «Що ж! Я оглянув їх. «Це дуже цікава ідея.» “Так.” Він підняв рукава під пальто. «Тaк.","target_text":"— З людських зубів найвищої якості, — пояснив він мені. — Овва! — Я придивився. — Оригінальна ідея."}
{"input_text":"Гетсбі дуже обережний з жінками. Він ніколи навіть не подивиться на дружину друга».","target_text":"— Таки так. — Він закотив рукави під пальто. — Таки так. Гетсбі неабияк обачний із жінками. Навіть не гляне в бік дружини приятеля."}
{"input_text":"Коли об'єкт цієї інстинктивної довіри повернувся до столу і сів, містер Вулфшім ривком випив каву і підвівся на ноги.","target_text":"Коли до столу повернувся сам суб’єкт такої глибокої довіри, містер Вульфшайм рвучко вихилив філіжанку кави й зірвався на ноги."}
{"input_text":"«Мені дуже сподобався мій обід, - сказав він, - і я збираюся втекти від вас, молодих людей, поки не зловживаю гостинністю». Не поспішайте, Майєре, - без ентузіазму сказав Гетсбі.","target_text":"— Дуже вам дякую за компанію, — сказав він, — та мушу залишити вас молодиків самих, не хочу зловживати гостинністю. — Куди ви, Маєре, посидьте ще трохи, — чисто для ввічливості промовив Гетсбі."}
{"input_text":"Містер Вульфшім підняв руку на знак благословення. «Ви дуже ввічливі, але я належу до іншого покоління», - урочисто урочисто оголосив він. Ви сидите тут і обговорюєте свій спорт, своїх дівчат і своїх... - він додав уявний іменник ще одним помахом руки, - що стосується мене, то мені вже п'ятдесят років, і я більше не буду нав'язуватися вам.","target_text":"Містер Вульфшайм підніс руку до грудей на знак вдячності. — Ви дуже люб’язні, та в мене вже не ті роки, — поважно мовив він. — Ви сидите тут, обговорюєте то спорт, то дівчат, то… — він рукою намалював у повітрі ще якийсь іменник, — а я що, мені вже п’ятдесят, годі нав’язуватися молодим."}
{"input_text":"Коли він потиснув руку і відвернувся, його трагічний ніс тремтів. Я подумав, чи не сказав я чогось такого, що його образило. «Він іноді стає дуже сентиментальним, - пояснив Гетсбі. Це один з його сентиментальних днів. Він досить відомий у Нью-Йорку персонаж у Нью-Йорку - мешканець Бродвею». А хто він взагалі - актор?","target_text":"Містер Вульфшайм потиснув нам руки й подався геть, його патетичний ніс увесь тремтів. Я подумав, чи якісь мої слова не зачепили його за живе? — Він іноді робиться страшно сентиментальним, — пояснив Гетсбі. — Нині, певно, якраз один з його сентиментальних днів. Його добре знають у Нью-Йорку — він любить бувати на Бродвеї. — А хто він узагалі, актор?"}
{"input_text":"«Ні.","target_text":"— Ні."}
{"input_text":"«Дантист?","target_text":"— Зубний лікар?"}
{"input_text":"«Мейєр Вольфшім? Ні, він гравець». Гетсбі завагався, а потім холоднокровно додав: «Це людина, яка підлаштувала Всесвітні ігри в 1919 році».","target_text":"— Маєр Вульфшайм? Де там, він затятий картяр, — Гетсбі запнувся, а далі холоднокровно додав: — Ти, може, чув про махінації на Світовій серії з бейсболу в дев’ятнадцятому році? Так ось, то його рук справа."}
{"input_text":"«Вирішив світову серію? повторив я.","target_text":"— Серйозно? — перепитав я."}
{"input_text":"Ця ідея приголомшила мене. Я, звісно, пам'ятав, що Чемпіонат світу був зафіксований у 1919 році, але якби я взагалі про це думав, то вважав би це чимось, що просто ТРАПИЛОСЯ, кінцем якогось неминучого ланцюга. Мені ніколи не спадало на думку, що одна людина може почати грати з вірою п'ятдесяти мільйонів людей - з цілеспрямованістю грабіжника, який підриває сейф.","target_text":"Сама ідея приголомшувала. Авжеж, я чув, що Світову серію підтасували в 1919 році, та в моїй уяві то було як щось, що просто СТАЛОСЯ, неминучий кінець довгого ланцюжка подій. Я і в гадці не мав, що одна людина здатна маніпулювати довірою п’ятдесяти мільйонів людей — з наполегливою цілеспрямованістю зламувача сейфа."}
{"input_text":"«Як йому це вдалося? запитав я через хвилину. «Він просто побачив можливість».","target_text":"— А як йому це вдалося? — запитав я, обдумавши. — Просто скористався можливістю."}
{"input_text":"«Чому він не у в'язниці?","target_text":"— І чому він не у в’язниці?"}
{"input_text":"«Вони не можуть його зловити, старий. Він розумний чоловік».","target_text":"— На нього дзуськи що розкопаєш, старий. Він чоловік тямущий, доказів не залишає."}
{"input_text":"Я наполіг на оплаті рахунку. Коли офіціант приніс здачу, я побачив Тома Б'юкенена в іншому кінці переповненої зали.","target_text":"Я наполіг на оплаті рахунку. Поки офіціант ніс мені решту, я помітив Тома Б’юкенена в іншому кінці переповненої зали."}
{"input_text":"«Ходімо зі мною на хвилинку», - сказав я. «Я маю з деким привітатися».","target_text":"— Ану, ходи на хвилинку, — сказав я. — Маю з деким привітатися."}
{"input_text":"Побачивши нас, Том підскочив і зробив півдюжини кроків у нашому напрямку.","target_text":"Побачивши нас, Том підскочив з крісла й попростував у наш бік."}
{"input_text":"«Де ти був?» - нетерпляче запитав він. «Дейзі розлютилася, бо ти не подзвонив».","target_text":"— Ти де був? — нетерпляче запитав він. — Дейзі вже громи вергає, бо ти не даєшся знати."}
{"input_text":"«Це містер Гетсбі, містере Б'юкенен».","target_text":"— Це містер Гетсбі, містере Б’юкенен."}
{"input_text":"Вони коротко потиснули один одному руки, і на обличчі Гетсбі з'явився напружений, незнайомий вираз збентеження.","target_text":"Вони злегка потисли одне одному руки. На обличчі Гетсбі з’явилася якась напружена, незнана ніяковість."}
{"input_text":"«Як поживаєте?» - запитав мене Том. Як вам вдалося зайти так далеко, щоб поїсти?","target_text":"— Як ся маєш, до речі? — запитав мене Том. — Як ти так далеко забрів?"}
{"input_text":"Я обідав з містером Гетсбі.","target_text":"— Та я тут обідав з містером Гетсбі."}
{"input_text":"Я повернувся до містера Гетсбі, але його там уже не було. Одного жовтневого дня тисяча дев'ятсот сімнадцятого року - сказав Джордан Бейкер того дня, сидячи дуже прямо на прямому стільці в чайному саду готелю «Плаза» - я йшов з одного місця в інше наполовину тротуарами, а наполовину газонами. На газонах я був щасливіший, бо був взутий в англійські черевики з гумовими наборами на підошвах, які вгризалися в м'яку землю. На мені була нова картата спідниця, яка трохи розвівалася на вітрі, і коли це траплялося, перед усіма будинками розвівалися червоно-білі та сині прапори.","target_text":"Я обернувся до містера Гетсбі, проте його слід уже прохолов. — Одного жовтневого дня тисяча дев’ятсот сімнадцятого року — почала Джордан Бейкер того вечора, випроставшись і притулившись до спинки стільця в чайному саду готелю Plaza — я поспішала у справах, трохи тротуаром, трохи газонами, по чужих подвір’ях. Газоном було приємніше, бо я була взута в англійські мешти з гумовими шипами на підошвах, які вгризалися в м’яку землю. На мені була новенька картата спідниця, яку подеколи розвівав вітер, і тоді щоразу червоно-біло-сині прапори перед усіма будинками напиналися й осудливо лопотіли."}
{"input_text":"Найбільший з банерів і найбільший з газонів належав будинку Дейзі Фей. Їй було лише вісімнадцять, на два роки старша за мене, і, безумовно, найпопулярніша з усіх молодих дівчат у Луїсвіллі. Вона одягалася в біле, у неї був маленький білий родстер, і цілими днями в її будинку дзвонив телефон, і збуджені молоді офіцери з Кемп Тейлора вимагали привілею монополізувати її цієї ночі, «у всякому разі, на годину!».","target_text":"Найбільший прапор і найбільший газон належали будинку Дейзі Фей. Їй тоді було лише вісімнадцять, на два роки старша за мене, і, поза всяким сумнівом, найпопулярніша з усіх Луїсвіллських дівчат. Вона любила одягатися в біле, ма$ла маленьке біленьке авто, цілими днями в її будинку розривався телефон, розпалені юнаки-офіцери з Кемп Тейлора жадали побачитися з нею, «бодай на годинку!»"}
{"input_text":"Коли я підійшов до її будинку того ранку, її білий родстер стояв біля бордюру, а вона сиділа в ньому з лейтенантом, якого я ніколи раніше не бачив. Вони були настільки захоплені одне одним, що вона не помітила мене, поки я не опинився за п'ять футів від них.","target_text":"Коли я минала її будинок того ранку, її біленьке авто стояло обік бордюру, а Дейзі сиділа в ньому з якимсь незнайомим мені лейтенантом. Вони настільки тішилися одне одним, що вона заледве помітила мене."}
{"input_text":"«Привіт, Джордане», - несподівано покликала вона. «Будь ласка, підійди сюди».","target_text":"— Привіт, Джордан, — несподівано гукнула Дейзі. — Підійди-но сюди, будь ласка."}
{"input_text":"Мені було приємно, що вона захотіла поговорити зі мною, адже з усіх старших дівчат я захоплювалася нею найбільше. Вона запитала, чи не збираюся я йти до Червоного Хреста робити перев'язки. Я відповіла, що так. Тоді, може, я скажу їм, що вона не зможе прийти в той день? Офіцер подивився на Дейзі, поки вона говорила, так, як кожна молода дівчина мріє, щоб на неї колись подивилися, і оскільки мені це здалося романтичним, я пам'ятаю цей випадок з тих пір. Його звали Джей Гетсбі, і я не бачила його більше чотирьох років - навіть після зустрічі з ним на Лонг-Айленді я не зрозуміла, що це був той самий чоловік.","target_text":"Мені лестило, що вона зволіла поговорити зі мною, як-не-як, а з усіх старшокласниць нею я захоплювалася найдужче. Дейзі спитала, чи не йду я, часом, до Червоного Хреста робити перев’язки. Я відповіла, що йду. Тоді вона попросила передати, що не зможе нині прийти. Офіцер пожирав Дейзі поглядом, поки та говорила, саме таким поглядом, про який мріє кожна дівчина, і як же то було романтично, мені та мить навіки врі$залася в пам’ять. Звали того юнака Джей Гетсбі. Після того десь чотири роки я нічого про нього не чула, а коли зустріла його на Лонг-Айленді, не одразу впізнала."}
{"input_text":"Це було в дев'ятнадцять-сімнадцять. Наступного року в мене вже було кілька кавалерів, і я почала грати на турнірах, тож бачилася з Дейзі нечасто. Вона ходила з дещо старшою компанією - якщо взагалі ходила з кимось. Про неї ходили дикі чутки - як її мати застала її однієї зимової ночі, коли вона пакувала валізу, щоб поїхати до Нью-Йорка і попрощатися з солдатом, який збирався за океан. Їй вдалося запобігти цьому, але вона не спілкувалася зі своєю сім'єю кілька тижнів. Після цього вона більше не гралася з солдатами, а лише з кількома плоскостопими, короткозорими молодими людьми в місті, які взагалі не могли потрапити до армії.","target_text":"То був тисяча дев’ятсот сімнадцятий. За рік і в мене набралося кілька кавалерів, я почала грати на турнірах, тож із Дейзі бачилася нечасто. Вона гуляла з дещо старшою компанією — та й то коли взагалі вилізала з дому. Про неї ходили направду шалені чутки — що якось мати застала її однієї зимової ночі за пакуванням валізи, мовляв, вона хотіла податися до Нью-Йорка й попрощатися з солдатом, якого відправляли за океан. Нікуди її не пустили, тож Дейзі взагалі не говорила з батьками кілька тижнів. Після цього вже не фліртувала із солдатами, ходила лише з кількома плоскостопими, короткозорими типами, яких в армію не забирали."}
{"input_text":"Наступної осені вона знову стала лесбіянкою, такою, якою була завжди. Вона дебютувала після перемир'я, а в лютому, ймовірно, була заручена з чоловіком з Нового Орлеана. У червні вона вийшла заміж за Тома Б'юкенена з Чикаго з більшою помпезністю, ніж Луїсвілль коли-небудь знав раніше. Він приїхав із сотнею людей на чотирьох приватних автомобілях і винайняв цілий поверх готелю «Селбах», а за день до весілля подарував їй нитку перлів вартістю триста п'ятдесят тисяч доларів.","target_text":"Та вже наступної осені стара добра Дейзі, така весела й усміхнена, повернулася. Після перемир’я уже танцювала на своєму першому балу, а в лютому, як подейкували, заручилася з чоловіком з Нового Орлеана. У червні вийшла заміж за Тома Б’юкенена із Чикаго, і, кажуть, пишнішого весілля Луїсвілл ще не бачив. Наречений привіз із собою десь сотню людей — винайняв чотири приватних вагони в поїзді та цілий поверх готелю Seelbach, а за день до вінчання подарував їй намисто з перлами вартістю триста п’ятдесят тисяч доларів."}
{"input_text":"Я була подружкою нареченої. Я зайшла до неї в номер за півгодини до весільної вечері і побачила, що вона лежить на ліжку, прекрасна, як червнева ніч, у своїй квітчастій сукні, і п'яна, як мавпа. В одній руці вона тримала пляшку сотерну, а в іншій - листа.","target_text":"Я була дружкою. Зайшла якось увечері до неї в номер за день до весілля й побачила, як та розлягалася на ліжку, прекрасна, як червнева ніч, у своїй квітчастій сукні, і п’яна, як мавпа. В одній руці вона тримала пляшку сотерну, а в іншій — лист."}
{"input_text":"«Подякуй мені», - пробурмотіла вона. «Я ніколи раніше не пила, але о, як мені це подобається».","target_text":"— Можеш мене привітати, — пробурмотіла вона. — Уперше напилася, і чорт, як же мені добре."}
{"input_text":"«Що сталося, Дейзі?","target_text":"— Що сталося, Дейзі?"}
{"input_text":"Я був наляканий, можу вам сказати. я ніколи не бачив такої дівчини раніше.","target_text":"Я не в жарт налякалася, скажу тобі. тоді ще ніколи не бачила дівчину в такому стані."}
{"input_text":"«Сюди, Деріс. Вона намацала кошик для сміття, що стояв на ліжку, і витягла нитку перлин. Віднеси їх униз і віддай тому, кому вони належать. Скажіть їм усім, що «дріб'язок Дейзі» - це її. Скажіть: «Дейзі міняє свої перли!».","target_text":"— Зажжди, люба. — Вона намацала сміттєвий кошик, перекинутий на ліжку, і витягла намисто з перлинами. — Віднеси ‘го вниз і шшвирни тому, кому воно належжить. Скажжи ‘му, що Дейзі передумала. Так і скажжи: «Передумала!»."}
{"input_text":"Вона почала плакати - плакала і плакала. Я вибіг і знайшов покоївку її матері, ми замкнули двері і посадили її в холодну ванну. Вона не випускала з рук листа. Вона взяла його з собою у ванну і стиснула у мокрий клубок, і дозволила мені залишити його в мильниці лише тоді, коли побачила, що він розпадається на шматки, як сніг на долоні.","target_text":"Та як стала ревіти — усе плакала й плакала. Я побігла за покоївкою її матері, ми замкнули двері й затягли її в холодну ванну. Вона категорично відмовлялася випускати з рук листа. Забрала його із собою у ванну і зіжмакала в мокру кульку, поклала в мильницю лише тоді, коли той став кришитися, як сніг на долоні."}
{"input_text":"Але вона не сказала більше жодного слова. Ми дали їй нашатирний спирт, приклали лід до чола і зачепили її назад у сукню, і через півгодини, коли ми вийшли з кімнати, перлини були на її шиї, і інцидент був вичерпаний. Наступного дня о п'ятій годині вона вийшла заміж за Тома Б'юкенен - і без жодного тремтіння вирушила у тримісячну подорож до Південних морів.","target_text":"І більше ні слова. Ми дали їй нашатирний спирт, приклали лід до чола, знову вбрали її у сукню, і за пів години, коли ми виходили з кімнати, перлини звисали з її шиї, а той казус забувся. Наступного дня о п’ятій годині Дейзі вийшла заміж за Тома Б’юкенена, навіть не здригнувшись, і вирушила у тримісячний круїз Південними морями."}
{"input_text":"Я бачив їх у Санта-Барбарі, коли вони повернулися, і подумав, що ніколи не бачив дівчину, яка б так шалено любила свого чоловіка. Якщо він виходив з кімнати на хвилину, вона неспокійно озиралася і запитувала: «Куди подівся Том?» і робила максимально абстрактний вираз обличчя, поки не бачила, що він входить у двері. Вона годинами сиділа на піску з його головою на колінах, потираючи пальцями його очі і дивлячись на нього з незбагненним захопленням. Це було зворушливо - бачити їх разом... це викликало тихий, зачарований сміх. Це було в серпні. Через тиждень після мого від'їзду з Санта-Барбари Том якось вночі зіткнувся з фургоном на дорозі до Вентури і відірвав переднє колесо від своєї машини. Дівчина, яка була з ним, теж потрапила в аварію, бо зламала руку - вона була однією з покоївок у готелі «Санта-Барбара».","target_text":"Я бачила їх, коли вони повернулися, у Санта-Барбарі. Тоді мені в голові майнула думка, що я ще ніколи не бачила, щоб жінка так божеволіла від свого чоловіка. Варто йому було на хвилинку вийти з кімнати, як вона вже озиралася, запитаючи: «Де Том?». І все виглядала його на порозі. Частенько сиділа годинами на піску, поклавши його голову собі на коліна, погладжуючи йому пальцями повіки, приростаючи до нього незбагненним, захопленим поглядом. На них було любо дивитися, бачити їх разом — мимоволі на обличчі з’являлася душевна, тепла усмішка. То був серпень. За тиждень після мого від’їзду із Санта-Барбари Том якось уночі дорогою до Вентури зіткнувся з фургоном, так що аж переднє колесо відірвалося. У газетах писали про дівулю, яка їхала з ним і від удару дістала перелом руки — виявилося, вона працювала покоївкою в готелі «Санта-Барбара»."}
{"input_text":"Наступного квітня Дейзі народила донечку, і вони поїхали до Франції на рік. Я бачив їх навесні в Каннах, а потім у Довілі, а потім вони повернулися до Чикаго, щоб осісти. Дейзі була популярною в Чикаго, як ви знаєте. Вони переїжджали швидкою юрбою, всі вони молоді, багаті і дикі, але вона вийшла з абсолютно бездоганною репутацією. Можливо, тому, що вона не п'є. Це велика перевага - не пити серед питущих людей. Ти можеш тримати язика за зубами і, до того ж, можеш розрахувати час будь-якого свого маленького порушення так, що всі інші будуть настільки сліпі, що нічого не помітять і не звернуть на це уваги. Можливо, Дейзі взагалі ніколи не займалася коханням - і все ж щось є в цьому її голосі....","target_text":"Наступного квітня Дейзі народила донечку, і вони на рік переїхали до Франції. Навесні я бачилася з ними в Каннах, потім ще разок у Довілі, а далі вони вирішили повернутися до Чикаго, будувати там сім’ю. Дейзі в Чикаго не сумувала, хоча, думаю, ти й сам знаєш. Що день, то інша компанія: багаті, шалені молоді голови, а втім, слави зажила вона собі бездоганної. Може, тому, що ніколи не п’є. Це величезна перевага — не пити серед пияків. Легко втримати язика за зубами та й, до того ж можна яких хочеш коників викидати, усі однаково посліпли від віскі й дідька лисого не тямлять. Хоча, може, Дейзі й не крутила з ніким романів — та все ж є щось у її голосі такого…"}
{"input_text":"Близько шести тижнів тому вона вперше за багато років почула ім'я Гетсбі. Це було, коли я запитав вас - ви знову член? - чи знаєте ви Гетсбі у Вест-Егзі. Після того, як ви пішли додому, вона зайшла до моєї кімнати, розбудила мене і запитала: «Який Гетсбі?», а коли я описав його - я був напівсонний - вона сказала дивним голосом, що це, мабуть, людина, яку вона колись знала. Лише тоді я пов'язав цього Гетсбі з офіцером у її білій машині.","target_text":"Так ось, десь шість тижнів тому вона вперше за багато років почула прізвище Гетсбі. Тоді, коли я спитала тебе — пам’ятаєш? — чи ти знайомий з Гетсбі у Вест-Еґґу. Коли всі розійшлися, Дейзі зайшла до моєї кімнати, розбудила мене, цікавлячись: «Що це за Гетсбі?». Я спросоння розказала їй про нього, на що вона якимсь дивним голосом відповіла, що то, певно, один її давній знайомий. Тільки тоді я докумекала, що то власне Гетсбі був тим офіцером у біленькій машині."}
{"input_text":"Коли Джордан Бейкер закінчила розповідь, ми вже за півгодини вийшли з Плази і їхали в «Вікторії» через Центральний парк. Сонце сіло за високими будинками кінозірок західних п'ятдесятих, і крізь спекотні сутінки долинали чисті голоси дівчат, що вже зібралися, як цвіркуни на траві:","target_text":"Коли Джордан Бейкер урешті завершила розповідь, ми вже пів години, як вийшли з Плази, катаючись Центральним парком у кареті. Сонце сіло за висотними апартаментами кінозірок на П’ятдесятих вулицях західного кварталу, і крізь паркі сутінки долинали дзвінкі дівочі голоси, що мов цвіркуни в траві виспівували:"}
{"input_text":"«Я шейх Аравії, твоя любов належить мені.","target_text":"?Я шейх пустелі, володар мрій, Твоє кохання — дарунок мій."}
{"input_text":"Вночі, коли ти будеш спати, до твого намету я прокрадуся...","target_text":"Лиш хай зірки запаляться вночі, я в мить буду в твоїм шатрі…?"}
{"input_text":"«Це був дивний збіг», - сказала я. «Але це був зовсім не збіг».","target_text":"— Дивний збіг, — сказав я. — Ніякий то не збіг."}
{"input_text":"«Чому ж?","target_text":"— Тобто?"}
{"input_text":"«Гетсбі купив цей будинок, щоб Дейзі жила по той бік затоки».","target_text":"— Гетсбі придбав свій особняк, щоб жити по той бік затоки від Дейзі."}
{"input_text":"Тоді це були не просто зірки, до яких він прагнув тієї червневої ночі. Він ожив для мене, раптово вирвавшись із лона своєї безцільної пишноти.","target_text":"Схоже, не зірок він прагнув тієї червневої ночі. За якусь секунду Гетсбі ожив у моїх очах, вивільнившись з лона своєї безглуздої пишноти."}
{"input_text":"«Він хоче знати, - продовжував Джордан, - чи не запросиш ти Дейзі до себе додому якось після обіду, а потім дозволиш йому прийти».","target_text":"— Він запитував, — продовжувала Джордан, — чи не міг би ти якось запросити Дейзі до себе в гості, а там би й він завітав."}
{"input_text":"Скромність цієї вимоги вразила мене. Він чекав п'ять років і купив особняк, де роздавав зоряне світло випадковим метеликам, щоб одного дня «завітати» до чужого саду.","target_text":"Скромність прохання просто-таки приголомшила мене. Він чекав п’ять років, купив шикарний маєток, заливаючи кожну ніч усе довкола світлом на радість мошкам, щоб одного дня «завітати» до чужого дому."}
{"input_text":"«Невже я повинна була знати все це, перш ніж він зміг попросити про таку дрібницю?","target_text":"— Невже така дрібничка вартувала всієї цієї розповіді?"}
{"input_text":"Він боїться. Він так довго чекав. Він думав, що ти можеш образитися. Ти ж бачиш, що під цим всім він справжній крутий.","target_text":"— Йому страшно. Він так довго чекав. Не знав, як до тебе підступити. То з вигляду він такий крутий."}
{"input_text":"Щось мене занепокоїло.","target_text":"Щось тут не складалося."}
{"input_text":"«Чому він не попросив тебе про зустріч?","target_text":"— А чому він тебе не попросив організувати зустріч?"}
{"input_text":"«Він хоче, щоб вона побачила його будинок», - пояснила вона. «А твій будинок зовсім поруч».","target_text":"— Бо хоче, щоб вона побачила його будинок, — пояснила Джордан. — А ти ж по сусідству."}
{"input_text":"«Ох!","target_text":"— Ага…"}
{"input_text":"«Думаю, він наполовину очікував, що вона прийде на одну з його вечірок, якось увечері, - продовжував Джордан, - але вона так і не прийшла. Тоді він почав випадково розпитувати людей, чи знають вони її, і я була першою, кого він знайшов. Того вечора він послав за мною на танці, і ви б чули, як він все продумав до дрібниць. Звісно, я одразу ж запропонувала пообідати в Нью-Йорку - і думала, що він збожеволіє:    «Я не хочу нічого робити в стороні!» - повторював він. “Я хочу бачити її прямо по сусідству”.","target_text":"— Гадаю, Гетсбі сподівався, що Дейзі одного дня таки забреде на його вечірку, — продовжувала Джордан, — та не так сталося, як гадалося. Тоді він узявся мимохідь випитувати в людей про неї, коло її спілкування і так натрапив на мене. Тоді на вечірці відправив по мене дворецького. Якби ти чув, як він хитромудро заходив здалеку, пояснюючи мені все. Авжеж, перше, що мені спало на думку, то влаштувати їм вечерю у Нью-Йорку — та Гетсбі наче сказився. «Нічого не вигадуй! — наполягав він. — Я хочу, щоб то було недалеко від мого дому»."}
{"input_text":"Коли я сказала, що ви близький друг Тома, він почав відмовлятися від цієї ідеї. Він не дуже багато знає про Тома, хоча каже, що роками читає чиказьку газету, щоб хоч раз побачити ім'я Дейзі».","target_text":"Він уже був ладен полишити той задум, коли спала думка про твою дружбу з Томом. Гетсбі мало що знає про Тома, хоча запевняв мене, що роками читав чиказькі газети, вишукуючи ім’я Дейзі."}
{"input_text":"Вже стемніло, і коли ми пірнули під невеликий місток, я обійняв Джордан за золотисте плече, притягнув її до себе і запросив на вечерю. Раптом я вже не думав про Дейзі та Гетсбі, а думав про цю чисту, сувору, обмежену людину, яка мала справу з універсальним скептицизмом і яка весело відкинулася на спинку крісла просто в межах кола моєї руки. У моїх вухах з якимось п'янким збудженням зазвучала фраза: «Існують лише переслідувані, ті, хто переслідує, зайняті і втомлені».","target_text":"Уже посутеніло, карета пірнула під невеликий місток, і я обійняв золотисті плечі Джордан, притулив її до себе й запросив на вечерю. І Дейзі, й Гетсбі вмить вилетіли мені з голови, на думці зосталася тільки ця порядна, стримана, безпристрасна жінка, маестро вселенського скептицизму, яка грайливо пірнула в мої обійми. У вухах з якимось п’янким піднесенням забриніли слова: «Хтось шукає, інший тікає, хтось рве землю, інший валиться з ніг»."}
{"input_text":"«А Дейзі повинна мати щось у своєму житті», - пробурмотів мені Джордан.","target_text":"— Дейзі заслуговує по-справжньому жити, — пробурмотіла Джордан."}
{"input_text":"Вона хоче побачити Гетсбі?","target_text":"— А вона сама хоче побачитися з Гетсбі?"}
{"input_text":"Вона не повинна про це знати. Гетсбі не хоче, щоб вона знала. Ти просто маєш запросити її на чай».","target_text":"— Ти їй нічого не кажи. Гетсбі не хоче, щоб вона дізналася. Твоє справа — просто запросити її на чай."}
{"input_text":"Ми пройшли повз бар'єр темних дерев, а потім фасад П'ятдесят дев'ятої вулиці, квартал ніжного блідого світла, спустився в парк. На відміну від Гетсбі і Тома Б'юкенена, у мене не було дівчини, чиє безтілесне обличчя пливло вздовж темних карнизів і сліпучих вивісок, тож я пригорнув дівчину до себе, міцно стиснувши її руки. Її змарнілий, презирливий рот посміхнувся, і я знову притягнув її до себе, цього разу ближче, до свого обличчя.","target_text":"Ми минули стіну темних дерев, і в парк просочилося ніжне бліде світло фасадів П’ятдесят дев’ятої вулиці. На відміну від Гетсбі й Тома Б’юкенена, дівчат на стороні, з чиїм безтілесним образом міг би тинятися нічним містом поміж сліпучих вивісок, я не мав, тож я міцно пригорнув ту, яку мав поруч. Її блідий, погордливий рот усміхнувся, і я притиснув її вуста до своїх."}
{"input_text":"Коли я повернувся додому у Вест-Егг тієї ночі, я на мить злякався, що мій дім горить. Була друга година ночі. і весь куток півострова палав світлом, яке нереально падало на чагарники і створювало тонкі витягнуті відблиски на придорожніх дротах. Повернувши за ріг, я побачив, що це був будинок Гетсбі, освітлений від вежі до підвалу.","target_text":"Повертаючись додому до Вест-Еґґа тієї ночі, я на мить злякався, що мій будинок горить. Друга година ночі, а весь край мису палахкотів вогнями, кущі відкидали химерні тіні, а тонкі довгасті придорожні дроти миготливо відблискували. Повернувши за ріг, я побачив, що то маєток Гетсбі так палає, сяючи з погреба до вежі."}
{"input_text":"Спочатку я подумав, що це чергова вечірка, дика забава, яка перетворилася на «хованки» або «сардини в коробці», і весь будинок був відкритий для гри. Але не було жодного звуку. Лише вітер у деревах, який тріпотів дротами і змушував світло то вмикатися, то вимикатися, наче будинок підморгував мені у темряві. Коли таксі зі стогоном від'їхало, я побачив Гетсбі, що йшов до мене через галявину.","target_text":"Попервах мені спало на думку, що то якась чергова вечірка, бурхлива забава, що вилилася у «хованки» або «сардини », і весь будинок поринув у гру. Але довкола було тихо, як у вусі. Лише вітер шелестів деревами, тріпотів дротами, мигочучи світлом, яке то вмикалося, то вимикалося, будинок немов підморгував мені в темряві. Моє таксі зі скреготом помчало, і я побачив, як Гетсбі подвір’ям простує до мене."}
{"input_text":"«Ваш будинок виглядає як всесвітня виставка», - сказав я.","target_text":"— У твоєму будинку наче якась всесвітня виставка, — сказав я."}
{"input_text":"«Справді? Він мимохіть перевів погляд на мене. Я зазирнув у деякі кімнати. Давай поїдемо на Коні-Айленд, старий. На моїй машині.","target_text":"— Невже? —він мимохіть перевів погляд на дім. — То я зазирав по кімнатах, забув вимкнути світло. Чуєш, їдьмо на Коні-Айленд, старий. На моїй машині."}
{"input_text":"«Занадто пізно.","target_text":"— То вже дуже пізно."}
{"input_text":"«Ну, а якщо ми зануримося в басейн? Я не користувався ним все літо.","target_text":"— Похлюпаємося трохи в басейні? Я ще цього літа в ньому навіть не плавав."}
{"input_text":"«Я мушу йти спати. «Гаразд.","target_text":"— Мені рано вставати. — Гаразд."}
{"input_text":"Він чекав, дивлячись на мене з пригніченим нетерпінням.","target_text":"Гетсбі вичікував, кидаючи на мене придушені нетерпеливі погляди."}
{"input_text":"Я розмовляла з міс Бейкер, - сказала я за мить. Я збираюся зателефонувати Дейзі завтра і запросити її на чай.","target_text":"— Я розмовляв з міс Бейкер, — сказав я за мить. — Завтра наберу Дейзі й запрошу її на чай."}
{"input_text":"О, все гаразд, - недбало відповів він. Я не хочу завдавати тобі клопоту.","target_text":"— О, чудово, — невимушено відповів він. — Не хочу завдавати тобі клопоту."}
{"input_text":"«Який день вам підходить?","target_text":"— Який день тобі підходить?"}
{"input_text":"«Який день підійде ВАМ?» - швидко виправив він мене. «Я не хочу завдавати вам клопоту, розумієте.","target_text":"— То який ТОБІ підходить? — хутко виправив він мене. — Не хочу завдавати клопоту, кажу ж."}
{"input_text":"«Як щодо післязавтра?» Він на мить замислився. Потім неохоче сказав:","target_text":"— Як щодо післязавтра? Гетсбі на секунду замислився. Потім неохоче відказав:"}
{"input_text":"«Я хочу постригти траву», - сказав він.","target_text":"— Я б хотів ще скосити траву."}
{"input_text":"Ми обидва подивилися на траву - там, де закінчувався мій пошарпаний газон і починався його темний, доглянутий екс-панс, була чітка лінія. Я підозрювала, що він мав на увазі мою траву.","target_text":"Ми обоє перевели погляд на його газон — точніше на чітку лінію, де закінчувався мій пошарпаний газон, і починалося його насичене кольорами, доглянуте подвір’я. Гадаю, він мав на увазі мою траву."}
{"input_text":"«Є ще одна маленька річ», - невпевнено сказав він і завагався.","target_text":"— І ще одна дрібничка, — несміливо сказав Гетсбі, знітившись."}
{"input_text":"«Може, краще відкласти це на кілька днів? запитав я.","target_text":"— Може, ліпше тоді зачекати ще кілька днів? — запитав я."}
{"input_text":"«О, справа не в цьому. Принаймні... - Він намацав низку початків. «Чому, - подумав я, - чому, послухай, старий, ти ж не заробляєш багато грошей, так?","target_text":"— О, ні, то інше. Хоча… — він ніяк не міг підібрати потрібні слова. — Дивись, я так подумав, ну, одним словом, старий, ти ж наче багато не заробляєш, еге?"}
{"input_text":"«Не дуже багато.","target_text":"— Не сильно."}
{"input_text":"Це, здається, заспокоїло його, і він продовжив більш впевнено.","target_text":"Моя відповідь мов додала йому впевненості, тож він провадив далі."}
{"input_text":"«Я думав, що ви не знаєте, якщо дозволите... Розумієте, у мене є невеличкий бізнес на стороні, щось на зразок побічного, розумієте. І я подумав, що якщо ви не заробляєте дуже багато... Ви продаєте облігації, чи не так, старий?","target_text":"— Я так і думав, тільки не май за зле… Просто в мене є невеличкий бізнес на стороні, такий собі підробіток, розумієш. А ти начебто в грошах не купаєшся… Цінними паперами торгуєш, правда, старий?"}
{"input_text":"«Намагаюся.","target_text":"— Принаймні намагаюся."}
{"input_text":"«Що ж, це могло б тебе зацікавити. Це не займе багато часу, і ти зможеш заробити непогані гроші. Це досить конфіденційна справа».","target_text":"— Ну, тоді це тебе може зацікавити. Часу багато не займе, а грошики там водяться непогані. От тільки робо$ та доволі конфіденційна."}
{"input_text":"Зараз я розумію, що за інших обставин ця розмова могла б стати однією з кризових у моєму житті. Але оскільки пропозиція явно і нетактовно передбачала надання послуги, у мене не було іншого вибору, окрім як обірвати його на цьому місці.","target_text":"Тепер-то я розумію, що за інших обставин ця розмова могла б докорінно змінити все моє життя. Але оскільки він так відверто й безцеремонно хотів купити мене, я не мав іншого вибору, крім як перебити його."}
{"input_text":"«У мене і так багато справ, - сказав я. - Я дуже вдячний, але... «Я дуже вдячний, але я не можу взяти на себе більше роботи».","target_text":"— У мене немає часу, — відказав я. — Дуже дякую, але на роботі справжній завал. — Ти не матимеш ніяких справ з Вульфшаймом, обіцяю."}
{"input_text":"«Вам не доведеться мати жодних справ з Вольфшимом». Очевидно, він подумав, що я ухиляюся від «переговорів», про які йшлося за обідом, але я запевнив його, що він помиляється. Він почекав ще трохи, сподіваючись, що я почну розмову, але я був надто захоплений, щоб відповісти, тож він неохоче пішов додому.","target_text":"Вочевидь, він вирішив, що я просто сахаюся тієї «ділової угоди», про яку йшлося за обідом, проте я запевнив його, що це не так. Гетсбі постояв ще трохи, сподіваючись, що я заведу якусь розмову, але я був надто занурений у свої думки, тож він нехотя пошкандибав додому."}
{"input_text":"Вечір зробив мене легкою і щасливою. думаю, я поринула в глибокий сон, коли увійшла у свої двері. Тож я не знав, чи поїхав Гетсбі на Коні-Айленд, чи скільки годин він «заглядав у кімнати», поки в його будинку яскраво горіло світло. Наступного ранку я зателефонував Дейзі з офісу і запросив її на чай.","target_text":"Той вечір закрутив мені радощами голову. Здається, що сон здолав мене, щойно я переступив через поріг. Тож не знаю, чи подався Гетсбі до Коні-Айленду, чи ще годинами «зазирав по кімнатах», поки його будинок палахкотів вогнями. Наступного ранку я зателефонував Дейзі з офісу й запросив її на чай."}
{"input_text":"«Не приводь Тома», - попередив я її. «Що? «Не приводь Тома».","target_text":"— Але не бери із собою Тома, — попередив я її. — Що? — Без Тома."}
{"input_text":"«Хто такий Том?» - невинно запитала вона.","target_text":"— А хто такий «Том»? — невинно запитала вона."}
{"input_text":"У домовлений день йшов проливний дощ. Об одинадцятій годині чоловік у плащі з газонокосаркою постукав у мої вхідні двері і сказав, що містер Гетсбі прислав його підстригти мені траву. Це нагадало мені, що я забув сказати своїй фінці, щоб вона повернулася, тож я поїхав у Вест-Егг-Віллідж, щоб знайти її серед мокрих побілених алей і купити чашки, лимони та квіти.","target_text":"У домовлений день лив рясний дощ. Об одинадцятій годині якийсь чоловік у дощовику з газонокосаркою постукав у мої двері й сказав, що містер Гетсбі прислав його скосити мені траву. Тільки тоді я спам’ятався, що забув попередити свою служницю фінку, щоб нині прийшла, тож подався до сусіднього села, де заледве знайшов її дім поміж розмоклих вибілених вуличок, а заодно придбав чашки, лимони й квіти."}
{"input_text":"Квіти були непотрібні, бо о другій годині від Гетсбі привезли оранжерею з незліченною кількістю посуду для її утримання. Через годину вхідні двері нервово відчинилися, і Гетсбі в білому фланелевому костюмі, сріблястій сорочці та золотисто-червоній краватці поспішив увійти. Він був блідий, а під очима - темні сліди безсоння.","target_text":"Квіти, щоправда, не стали в пригоді, бо о другій годині від Гетсбі привезли цілу оранжерею з незліченною кількістю ваз. Ще за годину вхідні двері нервово відчинилися, і Гетсбі в білому фланелевому костюмі, сріблястій сорочці та золотаво-червоній краватці ввірвався всередину. Він був увесь блідий, а під очима виднілися темні зморшки від безсонної ночі."}
{"input_text":"«Все гаразд?» - одразу ж запитав він. Трава виглядає чудово, якщо ви це маєте на увазі.","target_text":"— Як там? — з порога запитав він."}
{"input_text":"«Яка трава?» - розгублено перепитав він. «А, трава на подвір'ї». Він подивився на неї у вікно, але, судячи з його виразу обличчя, я не вірю, що він щось побачив.","target_text":"— Траву підстригли добре, якщо ти про то."}
{"input_text":"«Виглядає дуже добре», - невиразно зауважив він. В одній з газет писали, що дощ припиниться близько четвертої. Здається, це був «Джорнал». У вас є все необхідне для чаю?","target_text":"— Яку ще траву? — розгублено перепитав він. — А, на подвір’ї. — Він виглянув у вікно, але, судячи з його виразу обличчя, сумніваюся, що бодай щось там побачив. — Справді добре, — мимохідь зауважив він. — У якійсь газеті, здається The Journal, писали, що дощ має припинитися близько четвертої. А в тебе є щось до… ну, чаю?"}
{"input_text":"Я повів його до комори, де він трохи докірливо подивився на фіна. Разом ми уважно розглянули дванадцять лимонних тістечок з гастронома.","target_text":"Я повів його на кухню, де він кинув кривим оком на мою фінку. Далі ми разом взялись уважно розглядати дванадцять лимонних тістечок з цукерні."}
{"input_text":"«Вони підійдуть?» - запитав я.","target_text":"— Піде? — запитав я."}
{"input_text":"«Звичайно, звичайно! Вони чудові!» і додав скромно: “...старий друже”.","target_text":"— Авжеж, піде! На вигляд апетитні... — і понуро додав: — …старий."}
{"input_text":"Дощ вщух десь о пів на четверту, перетворившись на вологий туман, крізь який час від часу пропливали тоненькі краплини, схожі на росу. Гетсбі дивився порожніми очима в примірник «Економікс» Клея, починаючи з фінського протектора, що трясся по кухонній підлозі, і час від часу поглядаючи на зашторені вікна, наче зовні відбувалася низка невидимих, але тривожних подій. Нарешті він підвівся і невпевненим голосом повідомив мені, що йде додому.","target_text":"Дощ ущух десь о пів на четверту, змінившись густим туманом, у якому пропливали поодинокі дрібненькі краплинки, схожі на росу. Гетсбі порожніми очима розглядав журнал Клея Economics, здригався від скрипу дощок на кухні під могутніми фінськими стопами, і час до часу виглядав крізь зашторені вікна, наче зовні відбувалася низка невидимих, але тривожних подій. Урешті він підвівся і, затинаючись, сповістив мене, що йому час додому."}
{"input_text":"«Чому?","target_text":"— Чому?"}
{"input_text":"«Ніхто не прийде на чай. Вже пізно! Він подивився на годинник, наче його час десь терміново потребував термінового вирішення. «Я не можу чекати цілий день.","target_text":"— Нікого не буде. Уже пізня година! — Гетсбі глянув на годинник так, ніби деінде має негайні справи. — Не можу я цілий день чекати."}
{"input_text":"«Не будь дурнем, без двох хвилин четверта».","target_text":"— Не верзи дурниць, ще навіть четвертої нема."}
{"input_text":"Він жалюгідно сів, наче я його штовхнув, і раптом почувся звук мотора, що виїхав на мою смугу. Ми обоє підхопилися, і я, трохи пригнічена, вийшла на подвір'я.","target_text":"Він жалюгідно сів на місце, наче я його штовхнув словами, і в ту ж мить пролунав гуркіт авто, яке заїжджало на моє подвір’я. Ми обоє зірвалися на ноги, і я, тепер теж дещо схвильований, вийшов надвір."}
{"input_text":"Під голими бузковими деревами, з яких капали краплі, під'їжджала велика відкрита машина. Вона зупинилася. З-під трикутного лавандового капелюшка на мене дивилося обличчя Дейзі, схилене набік, з яскравою екстатичною посмішкою.","target_text":"Доріжкою між голим, обтяженим краплями, віттям бузку, сунув великий кабріолет. Двигун стих. З-під трикутного лавандового капелюшка визирнуло схилене набік обличчя Дейзі, на якому сяяла яскрава захоплена усмішка."}
{"input_text":"«Ти справді живеш тут, мій любий?","target_text":"— То он де ти мешкаєш, моє серденько?"}
{"input_text":"Хвилююча пульсація її голосу була диким тонізуючим засобом під дощем. Мені довелося якусь мить стежити за його звучанням, вгору і вниз, одним лише вухом, перш ніж до мене долетіли якісь слова. Вологе пасмо волосся лежало на її щоці, наче пляма синьої фарби, а її рука була мокрою від блискучих крапель, коли я взяв її, щоб допомогти їй вийти з машини.","target_text":"Її тремтливий дзвінкий голосок збадьорив мою душу після невпинного шуму дощу. Спочатку я впивався самою мелодію, її переливами, а вже потім до мене долинули слова. Вологе пасмо волосся лежало на її щоці, мов мазок синьої фарби, я взяв її за руку, на якій весело мерехтіли краплинки дощу, і поміг їй вийти з машини."}
{"input_text":"«Ти закоханий у мене, - промовила вона мені на вухо. Інакше чому я приїхала одна?","target_text":"— Ти що, закохався в мене, — прошепотіла вона мені на вушко. — Інакше чому наполягав, щоб я приїхала сама?"}
{"input_text":"«Це таємниця замку Ракрен. Скажи своєму шоферу, щоб від'їхав подалі на годину.","target_text":"— А ти все хочеш знати. Ліпше попроси свого шофера, нехай з годинку погуляє."}
{"input_text":"«Приходь за годину, Ферді». Потім похмурий шепіт: «Його звуть Ферді».","target_text":"— Приїзди за годину, Ферді. — Потім серйозним шепотом звірила мені секрет полішинеля: — Його звуть Ферді."}
{"input_text":"«Бензин впливає на його ніс?","target_text":"— Бензин часом не позначається на його носі?"}
{"input_text":"«Не думаю», - невинно відповіла вона. «А що?","target_text":"— Та не думаю, — невинно відповіла вона. — А що?"}
{"input_text":"Ми зайшли всередину. На мій превеликий подив, вітальня була безлюдна.","target_text":"Ми зайшли до хати. На мій превеликий подив, у вітальні нікого не було."}
{"input_text":"«Ну, це смішно! вигукнув я. «Що смішно?","target_text":"— Сміх та й годі! — вигукнув я. — Що-що?"}
{"input_text":"Вона повернула голову, коли у вхідні двері легенько, поважно постукали. Я вийшов і відчинив. Гетсбі, блідий як смерть, з руками, зануреними в кишені пальта, як гирі, стояв у калюжі води і трагічно дивився мені в очі.","target_text":"Хтось легенько, поважно постукав у вхідні двері, Дейзі озирнулася. Я пішов відчиняти. Гетсбі, блідий як смерть, із руками, немов гирі, зануреними в кишені пальта, стояв у калюжі води й жалібно блимав на мене очима."}
{"input_text":"Все ще тримаючи руки в кишенях пальта, він пройшов повз мене в коридор, різко повернувся, наче на дроті, і з'явився у вітальні. Це було зовсім не смішно. Усвідомлюючи гучне биття власного серця, я потягнула двері на себе проти дощу, що посилювався.","target_text":"Так і тримаючи руки в кишенях, він прокрався повз мене в коридор, різко крутнувся, мов лялька в театрі, і щез у вітальні. Мені вже було не до сміху. Чуючи гучне калатання власного серця, я зачинив двері, стлумивши все сильніший гул дощу."}
{"input_text":"Півхвилини не було чутно жодного звуку. Потім з вітальні я почув якесь задихаюче бурмотіння і частину сміху, а потім голос Дейзі на чіткій штучній ноті.","target_text":"Пів хвилини панувала суцільна мовчанка. Потім з вітальні долинув якийсь здавлений гомін та фрагменти сміху, а потім почувся фальшивий голосок Дейзі."}
{"input_text":"«Я, звичайно, страшенно рада тебе знову бачити».","target_text":"— Що не кажи, я страшенно рада тебе бачити."}
{"input_text":"Пауза. вона витримана жахливо. Мені не було чого робити в коридорі, тож я зайшов до кімнати.","target_text":"Знову тиша. нестерпна, нескінченна. Мені остогидло стовбичити в коридорі, тож я зайшов до вітальні."}
{"input_text":"Гетсбі, тримаючи руки в кишенях, відкинувся на камінну полицю з напруженим виглядом цілковитої невимушеності, навіть нудьги. Його голова відкинулася так далеко назад, що впиралася в циферблат непрацюючого камінного годинника, і з цієї позиції його збентежені очі дивилися вниз на Дейзі, яка сиділа налякана, але граціозно на краєчку жорсткого стільця.","target_text":"Гетсбі, руки досі в кишенях, сидів, відкинувшись на камінну полицю, із силуваним виглядом цілковитої невимушеності, навіть нудьги. Настільки сильно задер голову, що та впиралася в циферблат несправного годинника, і в отакій позі він розгубленими очима позиркував униз, на Дейзі, яка дещо сполохано, але граційно сиділа на краєчку жорсткого крісла."}
{"input_text":"Ми вже зустрічалися, - пробурмотів Гетсбі. Його очі на мить зупинилися на мені, а губи розтулилися в невдалій спробі розсміятися. На щастя, годинник у цей момент небезпечно нахилився під тиском його голови, після чого він повернувся, тремтячими пальцями зловив його і поставив на місце. Потім він непорушно сів, поклавши лікоть на бильце дивана, а підборіддя - на долоню.","target_text":"— Ми вже знайомі, — пробурмотів Гетсбі. Він на мить перевів очі на мене і розтулив губи у невдалій спробі засміятися. На щастя, якраз у цей момент годинник загойдався під натиском голови Гетсбі, той обернувся, тремтливими пальцями зловив його і повернув на місце. Потім сів, заклякнувши, поклавши лікоть на бильце дивана, а підборіддя — на долоню."}
{"input_text":"«Вибачте за годинник», - сказав він.","target_text":"— Ой, не бачив, що там годинник, — сказав він."}
{"input_text":"Моє власне обличчя тепер набуло глибокого тропічного опіку. Я не міг придумати жодної банальної фрази з тисячі піщинок у своїй голові.","target_text":"Моє обличчя паленіло, мов від якихось глибоких тропічних опіків. У голові майнуло із сотню різних слів, та нічого путнього я так і не вигадав."}
{"input_text":"«Це старий годинник», - по-ідіотськи сказав я їм.","target_text":"— Нічого страшного, він уже старий, — по-дурному відказав я."}
{"input_text":"Думаю, ми всі на мить повірили, що він розбився на друзки на підлозі.","target_text":"Думаю, ми всі на мить увірували, що годинник розлетівся на друзки на підлозі."}
{"input_text":"Ми не бачилися багато років, - сказала Дейзі, і її голос був настільки серйозним, наскільки це взагалі можливо.","target_text":"— Ми багато років не бачилися, — сказала Дейзі, її тон був максимально серйозним, наскільки це взагалі можливо."}
{"input_text":"П'ять років у листопаді наступного року.","target_text":"— У листопаді стукне п’ять."}
{"input_text":"Автоматична якість відповіді Гетсбі відкинула нас усіх назад щонайменше на хвилину. Я підняв їх обох на ноги відчайдушною пропозицією допомогти мені приготувати чай на кухні, коли демонічний фін приніс його на таці.","target_text":"Після відповіді Гетсбі знову запала ніякова мовчанка. Я зірвав їх обох на ноги відчайдушним проханням допомогти мені заварити чай на кухні, але тут бісова фінка внесла його на таці."}
{"input_text":"Серед довгоочікуваного безладу чашок і тістечок встановилася певна фізична пристойність. Гетсбі відійшов у тінь і, поки ми з Дейзі розмовляли, свідомо переводив погляд з одного на іншого напруженими нещасними очима. Однак, оскільки спокій не був для мене самоціллю, я за першої ж нагоди вибачився і звівся на ноги.","target_text":"Від довгожданої метушні довкола чашок і тістечок нарешті запанувала природна й невимушена атмосфера. Гетсбі забився в куток, поки ми з Дейзі балакали, й сумлінно поглядав на нас напруженими нещасними очима. Спам’ятавшись, що зібралися ми тут не для спокійного чаювання, я за першої ж нагоди перепросив і звівся на ноги."}
{"input_text":"«Куди ти йдеш?» - запитав Гетсбі в негайній тривозі.","target_text":"— Ти куди? — запитав Гетсбі, переповнений тривогою."}
{"input_text":"Я ще повернуся.","target_text":"— Я ще повернуся."}
{"input_text":"«Мені треба поговорити з тобою про дещо, перш ніж ти підеш».","target_text":"— Зажди, ходи на кілька слів."}
{"input_text":"Він побіг за мною на кухню, зачинив двері і жалібно прошепотів: «О, Боже!».","target_text":"Він кинувся за мною на кухню, зачинив двері й жалібно прошепотів: — Господи!"}
{"input_text":"«Що сталося?","target_text":"— У чому річ?"}
{"input_text":"«Це жахлива помилка, - сказав він, хитаючи головою з боку в бік, - жахлива, жахлива помилка».","target_text":"— То страшна помилка, — сказав він, хитаючи головою з боку в бік, — страшенна, страшезна помилка."}
{"input_text":"«Ти просто збентежений, ось і все», - і, на щастя, я додала: “Дейзі теж збентежена”.","target_text":"— Тобі просто трохи ніяково, ось і все, — і, на щастя, я додумався додати: — Дейзі теж ніяково."}
{"input_text":"«Їй соромно?» - недовірливо повторив він. «Так само, як і ти».","target_text":"— Їй ніяково? — недовірливо повторив він."}
{"input_text":"Не говори так голосно.","target_text":"— Не менш, ніж тобі."}
{"input_text":"«Ти поводишся, як маленький хлопчик», - нетерпляче вирвалося у мене. Мало того, ти ще й грубиш. Дейзі сидить там зовсім одна».","target_text":"— Та тихіше. — Ти поводишся, як хлопчисько, — випалив я. — Так ще й неввічливий. Дейзі там сидить сама, чекає."}
{"input_text":"Він підняв руку, щоб зупинити мої слова, подивився на мене з незабутнім докором і, відчинивши двері, обережно пішов назад до іншої кімнати.","target_text":"Він здійняв руку, перебив мене своїм незабутнім докірливим поглядом і, відчинивши двері, обережно зайшов до кімнати."}
{"input_text":"Я вийшов через чорний хід - так само, як Гетсбі, коли півгодини тому зробив свій нервовий обхід будинку - і побіг до величезного чорного вузлуватого дерева, чиє масивне листя створювало тканину проти дощу. Знову почалася злива, і мій нерівний газон, добре підстрижений садівником Гетсбі, ряснів маленькими багнистими болітцями і передгіпсовими трясовинами. З-під дерева не було на що дивитися, окрім величезного будинку Гетсбі, тож я дивився на нього, як Кант на церковний шпиль, протягом півгодини. Пивовар побудував його на початку захоплення «епохою», за десять років до того, і була історія, що він погодився платити п'ять років податки за всі сусідні котеджі, якщо власники вкриють їхні дахи соломою. Можливо, їхня відмова зруйнувала його план «Заснувати сім'ю» - він одразу ж пішов на спад. Його діти продали будинок з чорним вінком на дверях. Американці, хоча іноді й хотіли бути кріпаками, завжди були впертими щодо того, щоб бути селянами.","target_text":"Я вийшов через задній хід — власне, як і Гетсбі, коли пів години тому здійснив свій нервовий обхід будинку — та помчав до здоровенного чорного сучкуватого дерева, чиє масивне листя захищало від дощу. Полило як з відра, і мій нерівний газон, ретельно скошений садівником Гетсбі, ряснів маленькими багнистими болітцями та доісторичними трясовинами. З-під дерева виднівся лише величезний маєток Гетсбі, тож я з пів години просто стояв, утупившись у нього, як Кант у церковний шпиль. Якийсь пивний магнат збудував його ще в зародку епохи «гламуру», десятиліття тому, подейкували, він якось запропонував сусідам п’ять років платити замість них податки, якщо вони вкриють свої дахи соломою. Їхня відмова, певно, розбила його мрії зробити з особняка своє «сімейне гніздечко» — і серце такого удару не витримало. Його діти продали той маєток з чорним вінком на дверях. Американці, хай іноді й не проти побути прислужливими рабами, радше б трупом лягли, ніж зробились селянами."}
{"input_text":"Через півгодини знову засяяло сонце, і автомобіль бакалійника з сировиною для вечері слуг - я був упевнений, що він не з'їсть жодної ложки - об'їхав подвір'я Гетсбі. Покоївка почала відчиняти верхні вікна його будинку, на мить з'явилася в кожному з них і, перехилившись з великого центрального відсіку, медитативно сплюнула в сад. Настав час повертатися. Поки тривав дощ, мені здавалося, що шелест їхніх голосів, час від часу підвищуючись і роздуваючись від поривів емоцій, дедалі гучнішав. Але в новій тиші я відчув, що тиша запала і в будинку.","target_text":"За пів години з-за хмар знову виглянуло сонце, і на подвір’я Гетсбі заповз фургончик з продуктами. Я був більш ніж упевнений: сьогодні вечерятимуть тільки слуги, господар навіть до виделки не торкнеться. Покоївка взялася відчиняти верхні вікна будинку, на мить визираючи з кожного, і, діставшись до балкона, задумливо харкнула в сад. Час мені повертатися. Поки лив дощ, до мене ніби долинав гамір їхніх голосів — то притлумлений, то голосніший від пориву емоцій. Проте в якийсь момент у домі запала суцільна тиша."}
{"input_text":"Я зайшла до них - після того, як наробила всіх можливих звуків у кухні, аж до того, що штовхнула плиту, - але я не вірю, що вони почули хоч один звук. Вони сиділи по обидва боки дивану і дивилися одне на одного так, ніби якесь питання було поставлене або витало в повітрі, і з їхніх облич зникли всі сліди збентеження. Обличчя Дейзі було розмазане сльозами, і коли я увійшов, вона підхопилася і почала витирати їх хустинкою перед дзеркалом. Але в Гетсбі відбулися зміни, які просто збивали з пантелику. Він буквально світився. без жодного слова чи жесту радості від нього випромінювалося нове благополуччя, яке заповнило маленьку кімнату.","target_text":"Я зайшов усередину — про всяк випадок зчинивши страшний ґвалт на кухні, дійшло до того, що я перекинув плиту, — та вони немов оглухли. Сиділи по обидва боки дивана, пожираючи одне одного очима, ніби спілкуючись поглядами, а з їхніх облич щезла всяка ніяковість. Зі щік Дейзі стікали сльози, та коли я ввійшов, вона хутко взялась їх витирати хустинкою перед дзеркалом. А от про Гетсбі я навіть не знаю, що й сказати. Той буквально сяяв, і хай ні словом, ні жестом не видавав ознак радості, від нього віяло новонабутим щастям, яке заполонило собою маленьку кімнату."}
{"input_text":"«О, привіт, старий», - сказав він так, ніби не бачив мене багато років. Я на мить подумав, що він збирається потиснути мені руку.","target_text":"— О, здоров, старий, — сказав він так, мов не бачив мене роками. На мить мені навіть здалося, що він зараз потисне мені руку."}
{"input_text":"«Дощ перестав».","target_text":"— Дощ ущух."}
{"input_text":"«Справді? Коли він зрозумів, про що я говорю, що в кімнаті з'явилися мерехтливі сонячні дзвіночки, він посміхнувся, як синоптик, як екстатичний покровитель повторюваного світла, і повторив цю новину Дейзі. «Що ти про це думаєш? Дощ перестав.","target_text":"— Справді? — Збагнувши, що я щойно сказав, простеживши за мерехтливими сонячними зайчиками в кімнаті, він усміхнувся, мов учений синоптик, мов дбайливий покровитель невгасущого світла, і переповів таку прекрасну новину Дейзі. — Ти чула? Дощ ущух."}
{"input_text":"Я рада, Джею. Її горло, сповнене болючої, скорботної краси, говорило лише про її несподівану радість.","target_text":"— Я дуже рада, Джею, — у її болісному, скорботному, милозвучному голосі пробилося несподіване щастя."}
{"input_text":"Я хочу, щоб ви з Дейзі приїхали до мене додому, - сказав він, - я хотів би показати їй все навколо.","target_text":"— Бери Дейзі й ходіть до мене в гості, — сказав він, — хочу їй тут усе показати."}
{"input_text":"«Ти впевнений, що хочеш, щоб я приїхав?» “Безумовно, старий”.","target_text":"— Я не стану п’ятим колесом до воза? — Та що ти таке кажеш, старий."}
{"input_text":"Дейзі пішла нагору вмиватися - занадто пізно, подумав я, принижено поглядаючи на свої рушники, - а ми з Гетсбі чекали на галявині.","target_text":"Дейзі пішла нагору до ванної вмитися — чорт, я забув купити нові рушники, — а ми з Гетсбі чекали надворі."}
{"input_text":"«Мій будинок має гарний вигляд, чи не так?» - запитав він. «Подивіться, як весь фасад осяяний світлом».","target_text":"— Гарний у мене будинок, хіба ні? — запитав він. — Поглянь, як увесь фасад переливається у світлі."}
{"input_text":"Я погодився, що він чудовий.","target_text":"Я погодився, що маєток направду розкішний."}
{"input_text":"«Так. Його очі обвели будинок, кожні арочні двері та квадратні вежі. Я заробив гроші на його купівлю лише за три роки.","target_text":"— Таки так. — Його очі обвели будинок, усі аркові двері та квадратні вежі. — Три роки в мене пішло, щоб на нього заробити."}
{"input_text":"Я думав, ти успадкував свої гроші.","target_text":"— Я думав, ти успадкував усі свої статки."}
{"input_text":"Так, старий, - машинально відповів він, - але більшу частину я втратив у великій паніці - паніці війни.","target_text":"— Воно то так, старий, — відповів він, — та майже всі ті мої гроші пішли за водою у страшній паніці — у паніці війни."}
{"input_text":"Гадаю, він навряд чи розумів, що говорить, бо коли я запитав його, яким бізнесом він займається, він відповів: «Це моя справа», перш ніж зрозумів, що це була недоречна репліка.","target_text":"Гадаю, Гетсбі навряд чи сам розумів, що верзе, бо коли мова зайшла про його бізнес, він відказав: «Це моє діло», — перш ніж до нього дійшло, що то, може, не зовсім вдала відповідь."}
{"input_text":"«О, я займався кількома справами», - виправився він. Я був у наркобізнесі, а потім у нафтовому бізнесі. Але зараз я не займаюся ні тим, ні іншим». Він подивився на мене з більшою увагою. Ти маєш на увазі, що обдумувала мою пропозицію тієї ночі?","target_text":"— Ну, тобто я багато де працював, — виправився він. — У фармацевтиці, а потім у нафтовому бізнесі. Але то ще коли було. — Гетсбі прошив мене пильним поглядом. — А ти що, таки обдумав мою недавню пропозицію?"}
{"input_text":"Перш ніж я встигла відповісти, з будинку вийшла Дейзі, і два ряди латунних ґудзиків на її сукні заблищали в сонячному світлі.","target_text":"Перш ніж я встиг відповісти, з будинку вийшла Дейзі, і два ряди латунних ґудзиків на її сукні заблищали на сонці."}
{"input_text":"«Це величезне місце там?» - вигукнула вона, показуючи на нього. Тобі подобається?","target_text":"— ОТОЙ здоровенний маєток? — вигукнула вона, тицяючи на нього."}
{"input_text":"Дуже, але я не розумію, як ти живеш там сама.","target_text":"— Тобі подобається?"}
{"input_text":"«Я тримаю його завжди повним цікавих людей, вдень і вночі.","target_text":"— Дуже, але як тобі там самому живеться?"}
{"input_text":"Людей, які роблять цікаві речі. Відомими людьми».","target_text":"— Він ніколи не буває порожнім — удень і вночі повен цікавих людей. Людей, які творять воістину цікаві справи. Відомих людей."}
{"input_text":"Замість того, щоб скоротити шлях вздовж Саунду, ми пішли вниз по дорозі і увійшли біля великого плакату. Дейзі милувалася то одним, то іншим боком феодального силуету на тлі неба, милувалася садами, іскристим запахом джонкілів, пінистим запахом глоду і сливового цвіту, блідо-золотистим запахом «поцілуй мене біля воріт». Було дивно піднятися мармуровими сходами і не побачити метушні яскравих суконь у дверях, не почути жодного звуку, окрім пташиних голосів на деревах.","target_text":"Коротким шляхом повз затоку ми не пішли, натомість рушили вздовж дороги й зайшли через головну браму. Дейзі з усіх боків захоплено розглядала цей королівський замок на тлі неба, милувалася садами, вдихала іскристі пахощі нарцисів, пінистий аромат глоду та сливового цвіту, блідо-золотистий дух жимолості. Якось незвично було підійматися мармуровими сходами, коли в дверях не майоріли яскраві сукні, а довкола панувала суцільна тиша, чути було лиш пташиний спів з дерев."}
{"input_text":"А всередині, коли ми блукали музичними кімнатами Марії Антуанетти та реставраційними салонами, мені здавалося, що за кожним диваном і столом ховалися гості, які затаїлися під килимами і мовчали, затамувавши подих, поки ми не пройдемо повз них. Коли Гетсбі зачинив двері «бібліотеки коледжу Мертона», я міг би заприсягтися, що чув, як чоловік із совиними очима розреготався примарним сміхом.","target_text":"Коли ми зайшли всередину й блукали музичними кімнатами часів Марії Антуанетти й вітальнями в Карольському стилі, мене не покидало відчуття, що за кожним диваном і столом причаїлися гості, яким було наказано мовчати, затамувавши подих, доки ми їх не минемо. А щойно Гетсбі зачинив за нами двері «оксфордської бібліотеки», я аж почув, як той совоокий пан вибухнув примарним сміхом."}
{"input_text":"Ми піднялися нагору, через старовинні спальні, затягнуті рожевим і лавандовим шовком і заквітчані живими квітами, через гардеробні, більярдні та ванні кімнати з утопленими ваннами, поки не опинилися в одній кімнаті, де розпатланий чоловік у піжамі робив на підлозі вправи для печінки. Це був пан Кліпспрінгер, «пансіонер». Того ранку я бачив, як він голодний блукав пляжем. Нарешті ми прийшли до власної квартири Гетсбі, спальні, ванної кімнати та кабінету Адама, де сіли і випили по склянці шартрезу, який він дістав із шафки в стіні.","target_text":"Ми вийшли нагору повз старовинні спальні, затягнуті рожевим і лавандовим шовком та прикрашені живими квітами, повз гардеробні, більярдні та ванні кімнати з джакузі — ненароком зазирнувши до кімнати, де якийсь розхристаний чоловік у піжамі робив на підлозі вправи для печінки. То був пан Кліпспрінджер, «квартирант». Того ранку я бачив, як він голодний блукав пляжем. Нарешті ми дійшли до особистих апартаментів Гетсбі, спальні, ванної кімнати й кабінету в неокласичному стилі, де ми випили по склянці шартрезу, вийнятого господарем із вбудованого в стіну серванта."}
{"input_text":"Він не зводив очей з Дейзі, і я думаю, що він переоцінював усе в своєму домі відповідно до того, який відгук це викликало в її люблячих очах. Іноді він ошелешено роздивлявся своє майно, наче в її реальній і вражаючій присутності все це переставало бути реальним. Одного разу він мало не впав зі сходів.","target_text":"Гетсбі ні на мить не відривав від Дейзі погляду, здавалося, ревізував кожну річ у домі залежно від реакції в її ласкавих очах. Іноді оторопіло розглядав своє майно, наче в її живій та чарівній присутності воно просто переставало існувати. Одного разу навіть мало не полетів зі сходів."}
{"input_text":"Його спальня була найпростішою кімнатою з усіх - за винятком того, що комод прикрашав туалетний набір з чистого тьмяного золота. Дейзі із захопленням взяла щітку і пригладила волосся, після чого Гетсбі сів, заплющив очі і почав сміятися.","target_text":"Його спальня виявилася найскромнішою — то якщо не зважати на косметичний набір з чистого матового золота на комоді. Дейзі радісно схопила гребінець і причесала волосся, а Гетсбі сів, затуливши очі долонею, і засміявся."}
{"input_text":"«Це найсмішніше, старий, - сказав він весело. Я не можу... коли я намагаюся...","target_text":"— Ну просто-таки потішно, старий, — бадьоро мовив він. — Я аж не можу… Хай як хочу…"}
{"input_text":"Він помітно пройшов через два стани і наближався до третього. Після збентеження і безпричинної радості його охопило здивування від її присутності. Він так довго жив цією ідеєю, мріяв про неї до кінця, чекав, зціпивши зуби, так би мовити, з немислимим напруженням. Тепер же, в реакції, він сповільнювався, наче годинник, який перезаводився.","target_text":"Емоційні гойдалки не вщухали, а ставали все виразнішими. Після ніяковості та безпричинної радості його охопило зачудування її присутністю. Він так довго жив думкою про цю зустріч, мріяв про неї до останку, чекав, зціпивши зуби, так би мовити, з нечуваним напруженням і запалом. І тепер, від років потуг, перекручена пружина в його душі урвалася."}
{"input_text":"Оговтавшись за хвилину, він відчинив перед нами дві величезні шафи, в яких зберігалися його масивні костюми, халати, краватки та сорочки, складені, наче цеглини, у стоси заввишки з десяток штук.","target_text":"Оговтавшись за хвилину, він показав нам свої дві величезні шафи, де містилися всі його громіздкі костюми, халати, краватки й сорочки, складені, мов цеглини, у стоси по десять штук."}
{"input_text":"«У мене є чоловік в Англії, який купує мені одяг. Він надсилає мені добірку речей на початку кожного сезону, навесні та восени».","target_text":"— Маю знайомого в Англії, який купує мені одяг. Він надсилає мені нову колекцію на початку кожного сезону, навесні й восени."}
{"input_text":"Він дістав купу сорочок і почав кидати їх одну за одною перед нами, сорочки з чистого льону, товстого шовку і тонкої фланелі, які втрачали свої складки, коли падали, і вкривали стіл у різнобарвному безладі. Поки ми милувалися, він приніс ще, і м'яка багата купа здійнялася вище - сорочки зі смужками, завитками і пледами коралового, яблучно-зеленого, лавандового і блідо-помаранчевого кольорів з вензелями індійської синяви. Раптом Дейзі з напруженим звуком нахилила голову в сорочки і почала бурхливо плакати.","target_text":"Гетсбі дістав одну кіпу і почав жбурляти сорочки одну за одною перед нами: з чистого льону, товстого шовку і тонкої фланелі, вони жмакалися, вкриваючи стіл різнобарвним безладом. Поки ми милувалися, він приніс звідкись ще, і м’яка пишна гірка зозулястих сорочок здійнялася до стелі: у смужку, з орнаментом і картаті, коралові, яблучно-зелені, лавандові та блідо-помаранчеві, з вензелями індійською синявою. Дейзі натужливо хлипнула, уткнулася головою в сорочки й розревілася."}
{"input_text":"«Це такі гарні сорочки, - схлипувала вона, її голос губився в густих складках. Мені так сумно, бо я ніколи не бачила таких гарних сорочок».","target_text":"— Які ж гарні сорочки, — схлипувала вона, приглушеним тканиною голосом. — Мені аж сльози очі заливають, ще ніколи не бачила таких гарних сорочок."}
{"input_text":"Після будинку ми мали оглянути територію, басейн, гідролітак і літні квіти - але за вікном Гетсбі знову почався дощ, тож ми стояли в ряд, дивлячись на хвилясту поверхню Саунду.","target_text":"Після маєтку ми оглянули басейн, гідролітак і клумби. Проте знову полив дощ, тож ми зупинилися, вдивляючись у розбурхану поверхню затоки."}
{"input_text":"«Якби не туман, ми б побачили твій будинок по той бік затоки, - сказав Гетсбі. На кінці вашого причалу завжди горить зелений ліхтар, який горить цілу ніч.","target_text":"— Якби не туман, по той бік затоки було б видно твій будинок, — сказав Гетсбі. — У тебе на краю причалу завжди всю ніч горить зелений ліхтар."}
{"input_text":"Дейзі різко простягнула йому руку, але він, здавалося, був поглинений тим, що щойно сказав. Можливо, йому спало на думку, що колосальне значення цього світла тепер зникло назавжди. Порівняно з величезною відстанню, яка відділяла його від Дейзі, воно здавалося дуже близьким до неї, майже торкалося її. Воно здавалося таким близьким, як зірка до Місяця. Тепер це знову було зелене світло на причалі. Кількість зачарованих предметів зменшилася на один.","target_text":"Дейзі рвучко просунула свою долоню під його руку, однак він, здавалося, був повністю занурений у плин своїх думок. Може, на гадку йому раптом спало, що колись колосальна вага цього вогника тепер навічно щезла. На тлі тої безкрайої далечі, що відділяла його від Дейзі, здавалося, наче той ліхтар так близько до неї, мало не впритиск. Геть близенько, як зірка до місяця. Та тепер це знову лише звичайний зелений вогник на причалі. Ще одні чари розвіяні."}
{"input_text":"Я почав ходити по кімнаті, розглядаючи різні предмети в напівтемряві. Мою увагу привернула велика фотографія літнього чоловіка в яхтовому костюмі, що висіла на стіні над письмовим столом.","target_text":"Я обійшов кімнату, придивляючись у напівтемряві до різних незрозумілих обрисів. Мою увагу привабила велика фотографія літнього чоловіка в яхтовому костюмі, що висіла на стіні над письмовим столом."}
{"input_text":"«Хто це?","target_text":"— А це хто?"}
{"input_text":"«Це? Це містер Ден Коді, старий друже». Ім'я здалося мені ледь знайомим.","target_text":"— Це? То містер Ден Коді, старий. Ім’я видалося мені знайомим."}
{"input_text":"«Він вже помер. Колись він був моїм найкращим другом. На вітрині бюро висіла невеличка фотографія Гетсбі, теж у яхтовому костюмі.","target_text":"— Він уже помер. Колись був моїм найкращим другом."}
{"input_text":"на бюро - Гетсбі з демонстративно закинутою назад головою - зроблена, очевидно, коли йому було близько вісімнадцяти.","target_text":"На столі стояла невеличка світлина Гетсбі, теж у яхтовому костюмі, із зухвало задертою головою, зроблена, вочевидь, ще в його ранній юності."}
{"input_text":"«Я його обожнюю!» - вигукнула Дейзі. Помпадур! Ти ніколи не казав мені, що в тебе є помпадур - чи яхта».","target_text":"— Я в захваті! — вигукнула Дейзі. — Помпадур! Я й не знала, що ти мав таку зачіску — чи яхту."}
{"input_text":"Погляньте, - швидко сказав Гетсбі. Тут багато кліпів про вас.","target_text":"— Он, — перевів мову Гетсбі, — поглянь скільки газетних вирізок, усі про тебе."}
{"input_text":"Вони стояли пліч-о-пліч, розглядаючи його. Я вже збирався попросити показати рубіни, коли задзвонив телефон, і Гетсбі підняв слухавку.","target_text":"Вони стояли пліч-о-пліч, роздивляючись їх. Я вже набрався духу попросити його показати його славнозвісну колекцію рубінів, аж тут задзвонив телефон, і Гетсбі взяв слухавку."}
{"input_text":"«Так. Я не можу зараз говорити. Я не можу зараз говорити, старий друже. Я сказав, маленьке містечко. Він повинен знати, що таке маленьке містечко. Що ж, він нам не потрібен, якщо Детройт - це його уявлення про маленьке місто. Він подзвонив.","target_text":"— Так… Ні, мені не зручно говорити… Кажу, не зручно, старий… Скільки разів я маю повторювати: МАЛЕНЬКЕ містечко. Він не знає, що таке маленьке містечко? Нащо нам такий баран здався, для якого Детройт — маленьке містечко. Гетсбі поклав слухавку."}
{"input_text":"«Ходи сюди Хутко!» - крикнула Дейзі у вікно.","target_text":"— Ходи-но сюди, ХУТКО! — крикнула Дейзі біля вікна."}
{"input_text":"Дощ все ще падав, але темрява на заході розступилася, і над морем з'явилася рожево-золотиста смуга пінистих хмар.","target_text":"Дощ не вщухав, але небесна темінь на заході розступилася, і над морем нависла рожево-золотиста смуга пінистих хмар."}
{"input_text":"«Поглянь на це», - прошепотіла вона, а за мить додала: “Я б хотіла взяти одну з тих рожевих хмаринок, покласти тебе в неї і покатати”.","target_text":"— Лиш поглянь… — прошепотіла вона, а за мить додала: — от би зловити котрусь рожеву хмаринку, посадити тебе в неї та пустити плавати в небі."}
{"input_text":"Я спробував піти, але вони і слухати про це не хотіли. можливо, моя присутність змушувала їх почуватися більш задоволеними самотніми.","target_text":"Я пробував піти, та вони й слухати не хотіли. либонь, у моїй присутності їм було затишніше наодинці."}
{"input_text":"Я знаю, що ми зробимо, - сказав Гетсбі, - ми попросимо Кліп-Спрінгера зіграти на піаніно.","target_text":"— Я придумав, — сказав Гетсбі, — посадовімо Кліпспрінджера за рояль."}
{"input_text":"Він вийшов з кімнати, покликавши Юінга, і повернувся за кілька хвилин у супроводі збентеженого, злегка потертого юнака в окулярах у панцирній оправі і з ріденьким світлим волоссям. Тепер він був пристойно одягнений у «спортивну сорочку», розхристану на шиї, кросівки та качині штани невиразного відтінку.","target_text":"Він вийшов з кімнати, гукаючи: «Юінґу!». За кілька хвилин повернувся в компанії зніяковілого, дещо виснаженого юнака в окулярами у роговій оправі та з куцим русявим чубом. Тепер він уже був досить пристойно вбраний у футболку з гострим вирізом на шиї, кросівки та лляні штани невиразного відтінку."}
{"input_text":"«Ми не завадили вашим вправам?» - ввічливо запитала Дейзі.","target_text":"— Ми не завадили вашим вправам? — ввічливо запитала Дейзі."}
{"input_text":"Я спав, - вигукнув містер Кліпспрінгер, спазматично соромлячись. Тобто, я спав. Потім я прокинувся. Кліпспрінгер грає на піаніно, - сказав Гетсбі, перебиваючи його.","target_text":"— Я спав, — буркнув пан Кліпспрінджер, знітившись. — Ну, але містер Гетсбі мене не збудив. Я вже був прокинувся."}
{"input_text":"«Кліпспрінгер грає на піаніно», - сказав Гетсбі. «А ти, Юінгу, старий друже?","target_text":"— Кліпспрінджер уміє грати на роялі, — перебив його Гетсбі. — Чи не так, Юінґу, старий?"}
{"input_text":"Я не дуже добре граю. Я взагалі майже не граю. У мене зовсім немає практики...","target_text":"— У мене так собі виходить. Я майже ніколи не граю. Зовсім не маю практики…"}
{"input_text":"«Ходімо вниз», - перебив його Гетсбі. Він клацнув вимикачем. Сірі вікна зникли, і будинок наповнився світлом.","target_text":"— Ходімо вниз, — перебив його Гетсбі. Він клацнув вимикачем. Сірі вікна заслонилися, а весь будинок залило яскравим світлом."}
{"input_text":"У музичній кімнаті Гетсбі увімкнув одиноку лампу біля піаніно. Він прикурив цигарку Дейзі від тремтячого сірника і сів з нею на дивані в іншому кінці кімнати, де не було ніякого світла, окрім того, що відскакувало від блискучої підлоги з холу.","target_text":"У музичній кімнаті Гетсбі засвітив єдину лампу біля рояля. Прикурив Дейзі цигарку від тремтливого сірника й сів обік неї на дивані в іншому кінці кімнати, куди ніяке світло не потрапляло, лиш поодинокі відблиски від підлоги в залі."}
{"input_text":"Коли Кліпспрінгер зіграв «Любовне гніздо», він повернувся на лавці і невдоволено шукав Гетсбі в темряві.","target_text":"Загравши «Любовне гніздечко», Кліпспрінджер озирнувся, невдоволено вишукуючи Гетсбі в темряві."}
{"input_text":"«Я зовсім не тренувався, бачите. Я ж казав, що не можу грати. Я зовсім не тренувався...","target_text":"— Кажу ж, я геть розучився, бачите. Не виходить у мене грати. Треба більше прак…"}
{"input_text":"Не базікай так багато, старий, - наказав Гетсбі. Грай!","target_text":"— Менше базікай, старий, — звелів Гетсбі. — Грай!"}
{"input_text":"ВРАНЦІ, ВВЕЧЕРІ,","target_text":"Хай світає, чи смеркає"}
{"input_text":"ЯК ЖЕ МИ РОЗВАЖАЄМОСЬ...","target_text":"А забава не вщухає…"}
{"input_text":"Ззовні дув сильний вітер, і над Саундом ледь чутно розкочувався грім. У Вест-Еґґі горіли всі вогні. електропоїзди з людьми на борту поверталися з Нью-Йорка додому крізь дощ. Це була година глибоких людських змін, і в ефірі панувало хвилювання.","target_text":"Надворі дув сильний вітер, і над затокою ледь чутно розкочувався грім. Увесь Вест-Еґґ сяяв вогнями. переповнені електрички, розтинаючи дощову завісу, везли людей з Нью-Йорка додому. Це була година глибоких душевних переломів, і в повітрі витало хвилювання."}
{"input_text":"ОДНЕ МОЖНА СКАЗАТИ НАПЕВНО - БАГАТІ СТАЮТЬ БАГАТШИМИ, А БІДНІ ОТРИМУЮТЬ ДІТЕЙ. ТАК І ПОЛУЧАЄТЬСЯ","target_text":"Та одне в житті напевно, Тут і мови немає: Багачам мало грошей, А біднякам — мало дітей. Як так виходить? Та хто його знає!"}
{"input_text":"Коли я підійшов попрощатися, то побачив, що на обличчі Гетсбі знову з'явився вираз здивування, наче в нього виник легкий сумнів щодо якості його теперішнього щастя. Майже п'ять років! Мабуть, навіть того дня були моменти, коли Дейзі не змогла втілити його мрії - не з власної вини, а через колосальну життєздатність його ілюзії. Вона вийшла за межі її, за межі всього. Він поринув у неї з творчою пристрастю, постійно доповнюючи її, прикрашаючи кожною яскравою пір'їнкою, що траплялася йому на шляху. Жоден вогонь чи свіжість не може змінити того, що людина зберігає у своєму примарному серці.","target_text":"Підійшовши попрощатися, я знову зауважив на обличчі Гетсбі ту ніяковість, наче в його душу продерлися легенькі сумніви щодо справжності його теперішнього щастя. Цілих п’ять років! Мабуть, навіть того дня Дейзі частенько не виправдовувала мрій Гетсбі — не з власної вини, а через неймовірну силу його ілюзій. Ті стриміли до небес, невпинні. Він з головою поринув у них, зайнятий невгамовною творчою пристрастю, причепурюючи їх яскравими пір’їнками, що наверталися йому на очі. Ні запал, ні новизна не в змозі змагатися з тим ідеальним образом у найпотаємніших куточках серця."}
{"input_text":"Поки я спостерігала за ним, він трохи пристосувався, це було помітно. Його рука взяла її руку, і коли вона сказала йому щось на вухо, він повернувся до неї з припливом емоцій. Я думаю, що цей голос тримав його найбільше своїм коливним, гарячковим теплом, тому що його не можна було перемріяти - цей голос був безсмертною піснею.","target_text":"Проте в мене на очах Гетсбі поволі пристосовувався. Його рука стиснула її долоню, Дейзі шепнула йому щось на вушко, і він рвучко підвів на неї погляд. Її голос повністю заворожив його, з тим мінливим, жагучим теплом не зрівняються ніякі мрії — то голос невмирущої пісні."}
{"input_text":"Вони забули про мене, але Дейзі підвела погляд і простягнула руку. Гетсбі тепер мене зовсім не знав. Я ще раз подивився на них, і вони озирнулися на мене, відсторонено, охоплені напруженим життям. Потім я вийшов з кімнати і спустився мармуровими сходами під дощ, залишивши їх там разом.","target_text":"Вони геть забули про мене, Дейзі на мить спам’яталася і поглянула в мій бік, простягнувши руку. але для Гетсбі я мов перестав існувати. Я ще раз глянув на них, ті кинули на мене свої порожні погляди, поглинуті напруженими почуттями. Тож я вийшов з кімнати й спустився мармуровими сходами просто під дощ, залишивши їх наодинці."}