[
    {
        "input_text": "Ворона зиркнула. Геральт поворушив зв’язаними за спиною руками, намагаючись відновити кровообіг. Мотузка боляче врізалася в зап’ястя. За спиною чувся важкий подих сільського здорованя. Той стояв просто за ним, і Геральт був упевнений, що він тільки й чекає приводу, щоб знову вдарити його кулаком по вуху.",
        "target_text": "Ворона блимнула. Ґеральт порухав зв’язаними за спиною руками, розганяючи кров. Мотузка боляче вп’ялася йому в кістки. Позаду лунало тяжке сапання сільського драбанта. Він стояв просто за спиною, і Ґеральт не сумнівався, що той тільки й чекає нагоди, щоб заїхати йому кулаком у вухо."
    },
    {
        "input_text": "Війт Булава хекнув, відкинувся на спинку крісла, випнув живіт і свій оксамитовий каптан. Геральт, не відводячи погляду від переду каптана, легко визначив, що війт їв сьогодні, учора і позавчора. А ще – що щонайменше одна з тих страв була з томатним соусом.",
        "target_text": "Староста Булава пирхнув, витягнувшись у кріслі, випнувши живіт і відкинувши оксамитовий жупан. Ґеральт придивився до його жупана й миттю на ньому побачив, чим староста ласував сьогодні, вчора й позавчора. І щонайменше котрась страва була в томатному соусі."
    },
    {
        "input_text": "— Я думав, — нарешті промовив війт, — що ніколи не побачу жодного з вас, відьмаків. Жодного відьмака не бачили вже багато років. Говорили, що після року сто дев’яносто четвертого мало хто з вас уцілів у тих горах. А потім казали, що решта вимерла — чи то з голоду, чи від моровиці. І от маєш, один таки з’являється в моєму селі. І перше, що він чинить, це вбивство. А спійманий на гарячому ще й має нахабство посилатися на якісь кляті укази.",
        "target_text": "— Я гадав, — врешті повів далі староста, — що на своїм віку ніколи не стріну відьмака. Роками вас ніхто не бачив. Подейкували, що лиш дещиця відьмаків десь у горах змогла пережити дев’ятсот дев’яносто четвертий рік. Потім поповзли чутки, що й вони вимерли — чи то від голоду, чи від чуми. І на тобі, виліз звідкись у моєму селі. І щонайперше — вбиває. А піймавшись на гарячому, ще й має нахабство покликатися на якісь там довбані укази."
    },
    {
        "input_text": "— На підставі особистого указу від року тисяча сто п’ятдесятого, — прохрипів Геральт, прокашлявшись, — виданого Дагреадом, королем Каедвену та Прикордонних Марок, перше: відьмакам дозволяється вільно виконувати свою роботу на територіях Королівства та Марок, і вони виводяться з-під юрисдикції місцевої влади...",
        "target_text": "— На підставі іменного указу з року тисяча сто п’ятдесятого, — прохрипів Ґеральт, — виданого Даґредом, королем Кедвену та прикордонних земель, по-перше: відьмакам надається право вільно практикувати своє ремесло на території королівства та марок, звільняється їх теж від юрисдикції місцевої влади…"
    },
    {
        "input_text": "— По-перше, — перебив Булава різко, — вже скоро пів століття, як Дагреад перетворився на прах разом зі своїми указами. По-друге, мені ніякий король нічого ні звідки не виводить, бо король сидить у Ард Каррайгу, а це далеко звідси. А тут правлю я — місцева влада. І, по-третє, тебе, брате, заарештували не за виконання ремесла, а за вбивство. Ловити вовкулак і вбивати лісовиків — це твоя відьмацька справа. Але різати людей тобі жоден король права не давав.",
        "target_text": "— По-перше, — різко перебив Булава, — скоро півстоліття мине, як Даґред обернувся на попіл, а з ним і його іменні укази. По-друге, ніякий король мені тут нікого й від нічого звільняти не буде, бо король ген-ген в Ард-Каррайзі, а тут править місцева влада. Тобто я. І по-третє, ти, братцю, заарештований не за практикування свого ремесла, а за вбивство. Твоя робота — ловити перевертнів та нищити щезників. А от рубати людей тобі жоден король права не давав."
    },
    {
        "input_text": "— Я захищався...",
        "target_text": "— Я став в обороні…"
    },
    {
        "input_text": "— Дарилю!",
        "target_text": "— Дарилю!"
    },
    {
        "input_text": "Здоровань слухняно врізав Геральтові кулаком, цього разу по потилиці.",
        "target_text": "Страж слухняно луснув Ґеральта кулаком, цього разу в потилицю."
    },
    {
        "input_text": "— Твої повторювання, — війт підвів очі до стелі, — дратують. А знаєш, до чого може довести роздратування? Навіть такого спокійного чоловіка, як я?",
        "target_text": "— Твоє торочення, — староста підвів очі до стелі, — уже починає дратувати. А знаєш, що надмірне дратування робить з людиною? Навіть такою спокійною, як я?"
    },
    {
        "input_text": "Ворона знову зиркнула скляним оком. Геральт промовчав.",
        "target_text": "Ворона знову блимнула скляним оком. Ґеральт мовчав."
    },
    {
        "input_text": "— Ти, — нарешті промовив Булава, — не відьмак. Ти — брак. Тебе треба полагодити. Відправити назад у ваше Гірське Сідалище, про яке люди говорять. Не знаю, як у вас там все влаштовано. Можливо, такі недоробки, як ти, розбирають на частини, щоб з них створювати нових, кращих відьмаків. Бо ж у вас так і роблять, еге? З різних людських шматків складають відьмаків. Шиють чи склеюють їх, чи як? Люди по-різному кажуть. Тож, щоб даремно не базікати… Я тебе, невдалий відьмаку, відправлю назад у гори, за Гвенлех. Через тиждень.",
        "target_text": "— Ти, — нарешті сказав Булава, — не відьмак, ти просто дефект. Тебе треба поправити. Відіслати до того вашого гірського сховку, що про нього гомонять люди. Не знаю, як там у вас все влаштовано. Може, такого бракованого, як ти, розберуть на частини й зроблять з них нових, ліпших Відьмаків. У вас же так там все відбувається, еге ж? Збирають відьмаків з різних частин тіла, якось там їх зшивають, склеюють чи щось таке. Люди всяке повідають. Тож, щоб слів на вітер не кидати… Відправлю тебе, бракований відьмаче, назад у гори, аж за Ґвенллех. Через тиждень."
    },
    {
        "input_text": "Геральт мовчав.",
        "target_text": "Ґеральт мовчав."
    },
    {
        "input_text": "— Навіть не спитаєш, чому через тиждень? — війт скалив жовті зуби. — Ти любиш посилатися на укази й закони. А я теж за закон. А закон такий: чужинцям не можна носити зброю на території громади. А ти тут зі зброєю з’явився.",
        "target_text": "— Навіть не спитаєш, чому через тиждень? — староста вищирив свої пожовклі зуби. — Ти любиш покликатися на всякі постанови та закони. Я теж прихильник закону. А закон каже, що в селі чужинцям заборонено носити зброю. А ти ввійшов сюди зі зброєю."
    },
    {
        "input_text": "Геральт хотів заперечити, що не з’явився, а його втягли силою. Але не встиг.",
        "target_text": "Ґеральт хотів заперечити, що то не він ввійшов, а його затягли. Але не встиг."
    },
    {
        "input_text": "— Покарання, — виніс вирок Булава, — двадцять ударів батогом. Покарання виконає тут присутній Дариль, а в нього важка рука. Раніше ніж за тиждень на ноги не встанеш. Ану, забрати його. На майдан, прив’язати до стовпа…",
        "target_text": "— Кара, — повідомив Булава, — двадцять ударів батогом. Кару сповнюватиме присутній тут Дариль, а рука в нього важка. Тому щонайменше тиждень не зможеш встати на ноги. Нумо, беріть його. Волочіть на майдан, прив’яжіть до стовпа…"
    },
    {
        "input_text": "— Стій, стій, — зупинив драбів чоловік, що увійшов до світлиці в брудній сірій киреї. — Ти чого, Булаво, так до стовпа і батога квапишся? Хочеш, аби відьмака мені покалічили? А от і ні, нічого з цього не вийде. Мені відьмак потрібен цілий і здоровий на будівництві.",
        "target_text": "— Гов, гов! — спинив драбантів якийсь чоловік у зашмарованій знизу брунатній накидці, заходячи до світлиці. — Ти чого, Булаво, так до стовпа й батога квапишся? Хочеш мені відьмака покалічити? Дзуськи тобі. Мені на будові треба цілого й неушкодженого відьмака."
    },
    {
        "input_text": "— А ти чого, — Булава взявся в боки, — у виконання вироків пхаєшся, Блауфалле? І так ледве терплю, що ти людей зі села постійно на повинність тягаєш. А тут ще й у мою юрисдикцію лізеш. Злочин має бути покараний...",
        "target_text": "— А ти чого, — Булава взявся за боки, — у виконання вироків пхаєшся, Блауфалле? Досить того, що ти мені людей постійно на повинність тягаєш, а тут ще й у мою юрисдикцію лізеш. Не сунь носа до чужого проса — злочин мусить мати кару…"
    },
    {
        "input_text": "— Шиш, не злочин, — перебив Блауфалл. — Ніякого тут злочину нема, це була самооборона і порятунок людей. Не криви пику, не криви пику, бо в мене свідок є. Ну ж бо, господарю. Не бійся. Розповідай, що і як.",
        "target_text": "— Ша, який то злочин, — перебив Блауфалл. — Ніякого тут злочину нема, це чиста самооборона, порятунок людей від загибелі. Не корч мені тут пику, не треба, я свідка маю. Ну ж бо, пане фермере. Не бійся. Розповідай, що й до чого."
    },
    {
        "input_text": "Геральт впізнав селянина. Того самого, якого вчора врятував від грабіжників, а той замість подяки втік до лісу. Батька дівчини, яку відьмак бачив роздягнутою до сорочки.",
        "target_text": "Ґеральт  впізнав того селянина. То його він вчора врятував від грабежу, а він замість подяки втік до лісу. Це батько тієї дівчини, яка досі маячила відьмаку перед очима, роздягнена до тіла."
    },
    {
        "input_text": "— Засвідчую... — прохрипів чоловік, показуючи на Геральта пальцем. — Засвідчую словом, що цей молодик кинувся мене рятувати від розбійників... Майно врятував... Доньку мою від ганьби порятував... Невинну з лап розбійницьких визволив...",
        "target_text": "— Засвідчую… — прохрипів чоловік, тицяючи на Ґеральта пальцем. — Засвідчую словом, що цей молодик кинувся рятувати мене від розбійників… Майно моє вберіг… Доньку від ганьби порятував… Невинну з лап бандитських вирвав…"
    },
    {
        "input_text": "— А той дезертир, — підказав Блауфалл, — накинувся на нього з сокирою, а молодик лише захищався. Самооборона! Підтвердіть, господарю, що так і було.",
        "target_text": "— А тамтой дезертир, — підказав Блауфалл, — замахнувся на нього сокирою, а молодик лише оборонявся. Самозахист! Підтвердь, пане фермере, що так і було."
    },
    {
        "input_text": "— Так і було... Саме так! Пане війте, невинний цей молодик! — Селянин був блідий і говорив неприродно голосно. — Пане війте! Звільніть його, благаємо вас. А тут... Благаємо, візьміть... Якесь відшкодування, можливо, були витрати чи збитки... Ми раді компенсувати...",
        "target_text": "— Так і було… Акурат так! Пане старосто, цей молодик ні в чому не винний! — Селянин геть зблід, надмірно горланячи. — Пане старосто! Звільніть його, благаємо вас. Нате… Благаємо, прийміть… Як відшкодування… За всякі витрати чи збитки… Залюбки вам компенсую…"
    },
    {
        "input_text": "Кланяючись догідливо, чоловік простягнув війту гаманця. Булава швидко сховав його в кишеню своїх шароварів, так вправно, що гаманець навіть не брязнув.",
        "target_text": "Покірно кланяючись, чоловік простягнув війту капшук. Булава так хвацько й так вправно запхав його поміж буфів у кишеню на штанях, що капшук навіть не брязнув."
    },
    {
        "input_text": "— Самооборона! — пирхнув він. — Людину на дзвоника мечем розрубав. Невинний молодик... Ох, я б йому...",
        "target_text": "— Самооборона! — пирхнув він. — Людину на кавалки мечем порубав. Невинний молодик… Ох, я б йому…"
    },
    {
        "input_text": "Вони вийшли на майдан. Драбини вивели Геральта, не розв’язуючи йому рук.",
        "target_text": "Люди вийшли на майдан. Драбанти вивели Ґеральта, не розв’язуючи йому рук."
    },
    {
        "input_text": "— А ти, Блауфалле, — запитав війт, — чого такий гарячий, що аж свідка сюди притягнув? Так тобі цей відьмак потрібен?",
        "target_text": "— А ти, Блауфалле, — запитав староста, — чого так парка париш, що аж свідка сюди приволік? Аж так тобі того відьмака треба?"
    },
    {
        "input_text": "— А що, хіба не знаєш? Ми дорогу прокладаємо, Велику Дорогу, з Ард Каррайга через ліси аж до самого Генгфорсу. І це не абищо, не якийсь там путівець, а справжній тракт, сухий і рівний, мостений балками й фашиною, щоб вози й упряж могли ходити. Це важлива справа, Велика Дорога, через неї піде жвавий торг, наших країв із Північчю, значить. Сам король, кажуть, велів поспішати. А там у лісах та на болотах потвор повно, то й річ, що постійно хтось із робітників гине — чи то монстр його заб’є, чи потягне...",
        "target_text": "— А ти наче не знаєш? Ми дорогу мостимо, Велику Дорогу, з Ард-Каррайга через ліси аж до самого Генґфорса. І не якийсь там путівець, а справжній гостинець, сухий та рівний, мощений балками й фашиною, щоб вози й карети могли проїхати. То не дурниці, Велика Дорога, нею хлине жвавий торг з наших країв до Півночі, кажу тобі. Сам король, мовляв, велів поквапитися. А там у лісах та на болотах потвор хмара, раз у раз робітники в мене гинуть — якесь чудовисько то вб’є, то потягне за собою…"
    },
    {
        "input_text": "— А ти відколи робітниками переймаєшся? Завжди ж казав, що робітник — не важливо, не буде одного, буде інший...",
        "target_text": "— А ти відколи робітниками переймаєшся? Повсякчас твердив, що робітники то пусте, не буде одного, знайдеться інший…"
    },
    {
        "input_text": "— Робітників пес би хрестив, бо вони здебільшого на повинності. Але часом мені потвора бригадира вб’є, а це мені дезорганізує роботу, фронт будівництва стає. А, що тут говорити. Кажу ж, відьмак мені потрібен. Провалю термін, мало того, що премію чорт забере, так іще й перевірку пришлють. А перевірка...",
        "target_text": "— До біса тих робітників, вони здебільшого в мене всі на повинності. Але, буває, потвора мені бригадира вколошкає, і все летить до чорта, робота стає намертво. А, тобі нема сенсу пояснювати… Кажу ж, мені треба відьмака. Не вкладуся в строк, мало того, що премію, грець їх побивай, заберуть, так ще й перевірку пришлють. А перевірка…"
    },
    {
        "input_text": "— Завжди щось знайде, — зі зрозумінням кивнув головою Булава. — Або матеріал на ліво проданий, або кошториси завищені, або ще щось...",
        "target_text": "— Завжди щось знайде, — з розумінням закивав Булава. — То матеріали потай збуті, то кошториси завищені, і таке інше…"
    },
    {
        "input_text": "— Від теми не відволікайся, — скривився Блауфалл. — А відьмака звільни зараз, без зволікань, я його з собою на будівництво забираю... Ось тільки... Що це відбувається?",
        "target_text": "— Ти від теми не відходь, — насупився Блауфалл. — А відьмака звільни, зараз же, без зволікань, я беру його з собою на будову… Трясця, що там таке коїться?"
    },
    {
        "input_text": "— Зі сторожової варти солдати, — прикрив очі долонею війт. — Пан Карлетон зі своїм військом.",
        "target_text": "— То солдати зі стражниці, — староста притулив долонею очі. — Пан Карлтон зі своїм військом."
    },
    {
        "input_text": "На майдан, здіймаючи пил і лякаючи курей, влетіли галопом кільканадцять вершників. Озброєних. Убраних яскраво, кольорово й радше кумедно. Лише двоє попереду були елегантніші: командир — вусань у лосиному каптані, із золоченим кулоном і капелюсі з пучком страусових пір’їн, та довговолосий ельф із пов’язкою на чолі в зеленому однострої розвідника.",
        "target_text": "На майдан, здіймаючи пил і сполохавши курей, галопом влетіло кільканадцять вершників. Озброєних. У яскравому, барвистому й доволі пошарпаному вбранні. Лише двійка на чолі була ошатніша: командир — вусань у лосиному каптані, з позолоченим пасом для меча через плече й капелюхом з пучком страусових пір’їн, та довговолосий ельф із пов’язкою на чолі в зеленавому розвідницькому однострої."
    },
    {
        "input_text": "— Пан капітан Рейс Карлетон, — привітав Булава, вийшовши назустріч. — Ласкаво просимо, ласкаво просимо. Яка нагода цього візиту?",
        "target_text": "— Пан капітан Рейс Карлтон, — привітався Булава, виходячи назустріч. — Ласкаво просимо, ласкаво просимо. Чим я заслужив таку честь?"
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Королівство Каедвен було відоме у всьому населеному світі своїм холодним і примхливим кліматом. Захищене з півночі бар'єром Драконячих Гір, а зі сходу могутнім масивом Синіх Гір, ця земля потерпала від непередбачуваних і частих переміщень повітряних мас, що спричиняли довгі й суворі зими, холодні весни та коротке, дощове літо. Осінь, однак, бувала різною: то сонячною, теплою й приємною, то зовсім інакшою.",
        "target_text": "Королівство Кедвен славилося у всьому людському світі своїм морозним та примхливим кліматом. Оточена з півночі Драконовими горами, а зі сходу могутнім хребтом Синіх гір, ця земля потерпала від частих непередбачуваних потоків повітряних мас, що спричиняли затяжні й суворі зими, холодні весни та коротке, дощове літо. Осінь, одначе, бувала різна: то сонячна, тепленька й приємна, то діаметрально протилежна."
    },
    {
        "input_text": "Зараз, у березні, який ельфи називали Бірке, сніг усе ще місцями залягав у ярах і вимоїнах, білими латками вкривав западини на галявинах. Лід пожовклими пластинами досі вкривав деякі калюжі й рови. Сонечко, здавалося, пригрівало, але вітер з гір, як подувало, так аж пекло морозом, не гірше, ніж у січні.",
        "target_text": "Тепер, у березні, що зветься в ельфів Бірке, сніг досі подекуди залягав у ярах та вимоїнах, немов залатуючи собою западини на галявинах, а лід пожовклими пластинами вкривав місцями калюжі й рови. Сонечко наче й пригрівало, але як налетить з гір вітер, то аж пекло морозом, не гірше, ніж у січні."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт вирушив із Каер Морхен за день до рівнодення. Так було заведено у відьмаків. Було помічено, що після зими потвори найбільш голодні й агресивні, тож селяни по хуторах і селах, попри те, що проїли запаси й практично не мали засобів для існування, ладні були витратитися на наймання відьмака. Проте Ґеральту так і не вдалося отримати замовлення. Вийшло, як вийшло: ледве два дні дороги від гір — і ось тобі: селянин та його донька, мародери, лисий здоровань із гнилими зубами, тьох, мах, і маєш. Його притягли на суд до війта Булави із селища Нойгольд, а від того суду та від погроз самосуду з боку вояків із місцевої застави його врятував той дивний біловолосий чоловік із двома мечами за спиною, який їхав на вороном коні. Саме за його слідом Ґеральт зараз і їхав.",
        "target_text": "Ґеральт подався з Каер Морен за день до рівнодення. Так у відьмаків усталилося, адже після зими потвори вкрай зголоднілі й часто нападають на людей, тож селяни по хуторах і селах, хай навіть проївши всі запаси й живучи, як рак на мілкому, були ладні розщедритися на наймання відьмака. Проте Ґеральту так і не випала нагода. Вийшло, як вийшло: заледве два дні в дорозі — і на тобі: селянин з донькою, дезертири, лисий драбант з гнилими зубами, тьох, мах — і вже. Приволокли його на суд до старости Булави з селища Нойгольд, а від вироку й самосуду з боку солдатів з місцевої стражниці його врятував той дивний біловолосий чоловік на вороному коні з двома мечами за спиною. Саме йому вслід Ґеральт зараз і прямував."
    },
    {
        "input_text": "— Пропоную, — озвався дивний чоловік, обертаючись у сідлі, — проїхати разом якийсь час. Капітан Карлтон, може, й досі хоче тебе повісити. Видно було, що дуже хоче. Він не настільки дурний, щоб переслідувати мене, але ти, самотній, можеш стати легкою здобиччю. Якщо тобі не заважає моя компанія...",
        "target_text": "— Пропоную, — озвався дивний незнайомець, повернувшись у сідлі, — якийсь час скласти мені компанію. Капітан Карлтон, либонь, досі хоче тебе повісити. Було видно, що дуже хоче. Він не настільки дурний, щоб гнатися за мною, а ось ти, наодинці, можеш стати легкою здобиччю. Якщо ти, звісно, не проти мого товариства…"
    },
    {
        "input_text": "— Та де там, — поспішно запевнив Ґеральт, пришпорюючи свою булану кобилу. — Із задоволенням... Я... Я Ґеральт...",
        "target_text": "— Та де там, — поквапом запевнив Ґеральт, пришпорюючи свою булану кобилу. — Залюбки… Я… Я Ґеральт…"
    },
    {
        "input_text": "— Знаю, хто ти. Волосся збіліло після мутацій? Після Змін? Втрата пігменту, як і в мене?",
        "target_text": "— Я знаю, хто ти. Волосся збіліло після мутацій? Після Змін? Втрата пігменту, як і в мене?"
    },
    {
        "input_text": "— Так... Але звідки...",
        "target_text": "— Еге… Але звідки…"
    },
    {
        "input_text": "— Звідки знаю, хто ти? Бо стежу, що там у вашій Фортеці відбувається. Чув, що вишколився там такий собі вундеркінд, якого звуть Ґеральтом, і який незабаром має вирушити на шлях.",
        "target_text": "— Звідки знаю, хто ти? Бо цікавлюся, як там у вас у Цитаделі справи. Дійшли до мене чутки, що вишколився там такий собі вундеркінд, що звуть його Ґеральтом, і що незабаром має податися своїм шляхом."
    },
    {
        "input_text": "— Але Весемір...",
        "target_text": "— Але Весемір…"
    },
    {
        "input_text": "— Ніколи про мене не згадував? Ім'я Престон Голт йому ніколи не зривалося з язика? Поясню: я та Весемір уже деякий час рухаємося, так би мовити, різними орбітами. Якщо розумієш, про що я.",
        "target_text": "— Ніколи про мене не згадував? Ім’я Престон Гольт йому ніколи не зривалося з язика? Поясню: мої з Весеміром шляхи, так би мовити, розійшлися, ми вже якийсь час на різних орбітах. Якщо розумієш, про що я."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт не дуже розумів, що таке орбіта, але кивнув із розумним виглядом.",
        "target_text": "Ґеральт не дуже втямив, що то таке — орбіта, але з мудрим виразом кивнув."
    },
    {
        "input_text": "Деякий час їхали мовчки. Пліч-о-пліч.",
        "target_text": "Певний час вони їхали мовчки. Пліч-о-пліч."
    },
    {
        "input_text": "— Тож вирушив ти з Каер Морхен у мандри, — зрештою озвався Престон Голт. — Початок у тебе, може, й не найкращий, але з початків завжди так буває. Я, втім, не збираюся тебе ганити, навпаки, подивився на тіло того мародера, і твої удари слід визнати бездоганними. Можливо, непотрібними, можливо, необдуманими, можливо, не надто витонченими — але загалом бездоганними.",
        "target_text": "— Отож, ти покинув Каер Морен й вирушив своїм шляхом, — зрештою озвався Престон Гольт. — Початок у тебе вийшов, може, й не найкращий, але з початками так завжди буває. Втім, у мене й на гадці нема тебе ганити, навпаки, я бачив тіло того драпіжника й скажу, що мечем ти орудуєш бездоганно. Може, деколи без потреби, і трохи необдумано, та й не надто витончено — але загалом бездоганно."
    },
    {
        "input_text": "Вони знову замовкли, спостерігаючи за стадом худоби, вигнаним на галявину, і пастушком, який бігав від корови до корови, щоб погріти змерзлі ноги у свіженькому теплому коров’ячому кизяку.",
        "target_text": "Відьмаки знову замовкли, спостерігаючи, як стадо худоби виганяють на галявину, а пастушок мечеться від корови до корови, гріючи змерзлі стопи у свіженькому, тепленькому коров’ячому кізяку. Хоча ноги, мабуть, зігрівав не так кізяк, як сам біг."
    },
    {
        "input_text": "— Вигнали корів, — зауважив Голт, — хоч трава ледве пробивається з-під землі. Це означає, що сезон почався, і роботу знайти буде нескладно, Ґеральте. Села незабаром радо платитимуть за охорону пастухів і худоби. Поганяймо коней он туди, до березняка, уздовж каналу.",
        "target_text": "— Уже виганяють корів, — зауважив Гольт, — хоча трава ледве пробивається із землі. Видно, сезон розпочався, тож роботу знайдеш без проблем, Ґеральте. Невдовзі села радо платитимуть за охорону пастухів та худоби. Звертаймо коней он туди, до березового гаю, уздовж розносу."
    },
    {
        "input_text": "— Уздовж чого?",
        "target_text": "— Уздовж чого?"
    },
    {
        "input_text": "— Каналу. Оцей рів, це і є канал, яким колись відводили воду з шахти. Ми зараз, якщо ти не забув, у частині королівства Каедвен, яку звуть Верхньою Мархією. Багатство Верхньої Мархії — це копалини: здебільшого сіль, але також срібло, нікель, цинк, свинець, лазурит та інші корисні копалини. Принаймні так було колись. Тепер більшості копалин, здається, вже бракує. Ніщо не триває вічно.",
        "target_text": "— Розносу. Оця канава, то і є рознос, рівчак, яким колись відводили воду з шахт. Ми зараз, якщо ти не забув, у частині королівства Кедвен, званою Горішньою Мархією. Багатство Горішньої Мархії — це копалини: здебільшого сіль, але також срібло, нікель, цинк, свинець, лазурит тощо. Принаймні так колись було. Тепер же більшості копалин там наче стало бракувати. Ніщо не вічне."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт не коментував.",
        "target_text": "Ґеральт мовчав."
    },
    {
        "input_text": "— Бачиш он той пагорб перед нами? Він зветься Підкурок, так значиться на офіційних мапах. Це ім’я пішло звідси: приблизно сто років тому хлоп на ім’я Підкурок випадково викопав там брилу срібла завбільшки з добру капустяну голову. Моментально тут з’явилася шахта, що врізалася у схил гори. Видобували багато срібла й галену — свинцевої руди. Але що глибше копали гірники, то більше мали проблем із водою. Таких каналів, як цей, тут чимало, сам побачиш. Зрештою, вартість відкачування води зробила видобуток невигідним. Гірники перебралися в інші місця, залишивши по собі лабіринт штолень і виробок, частково затоплених. А тепер найцікавіше: покинуту й затоплену шахту зайняли й обжили кочові затравці. Знаєш, що це таке?",
        "target_text": "— Бачиш он той пагорб вдалині? Його звуть Підкурок, так позначений на офіційних мапах. То на честь одного селянина, що десь зо сто років тому випадково розкопав там шмат срібла завбільшки з таку добротну капустину. Враз там у схилі гори висікли шахту. Добували море срібла й галену — то свинцева руда. Але що глибше гірники копали, то більше мали клопотів з водою. Таких розносів, як цей, тут чимало, сам побачиш. Зрештою витрати на відведення води зробили видобуток невигідним. Гірники перебралися деінде, залишивши по собі лабіринти штолень та виробок, почасти затоплених. А тепер найцікавіше: покинуту й затоплену шахту зайняли й обжили бродячі затравці. Чув про них?"
    },
    {
        "input_text": "— Затравці, — продекламував Ґеральт, перевівши подих, — це невеликі істоти, схожі на собакоголових мавп. Живуть зграями, під землею, у темряві. У зграї вони небезпечні...",
        "target_text": "— Затравці, — взявся декламувати Ґеральт, перевівши дух, — це невеликі істоти, схожі на собакоголових мавп. Живуть зграями, під землею, у темряві. У зграї особливо небезпечні…"
    },
    {
        "input_text": "— Небезпечні — як чорт знає що, — урвав його декламацію Престон Голт. — І досить часто дошкуляють гірникам-аматорам, які приходять ритися у схилах Підкурка в пошуках срібла, що тут і досі можна викопати. О, ось вам і ілюстрація до моїх слів: те, що там блищить, — це полотнища возів і наметів. Ми прямісінько до табору завзятих копачів потрапимо. Перші цієї весни.",
        "target_text": "— Небезпечні, як холера, — урвав ту декламацію Престон Гольт. — І часто люблять полювати на гірників-початківців, які приїжджають поритися у схилах Підкурка, сподіваючись видобути бодай якесь позостале срібло. Ось, на тобі, про вовка промовка: оте, що там блищить, — то полотнища возів та наметів. Зараз натрапимо прямісінько на табір заповзятих копачів. Перших цієї весни."
    },
    {
        "input_text": "Завзяті копачі зустріли їх делегацією, озброєною лопатами та довбнями. Суворі обличчя вітали їх мовчазно й недоброзичливо, натякаючи: забирайтеся геть, чужинці, ми тут перші. Але невдовзі вирази облич змінилися — прибульці, як з’ясувалося, не були небажаними конкурентами. І на обличчях, де ще недавно світилася неприязнь, тепер з’явилася майже радість.",
        "target_text": "Заповзяті копачі вислали їм назустріч кілька озброєних лопатами та довбнями чоловік. Суворі обличчя привітали вершників мовчазно й холодно, немов натякаючи: забирайтеся геть, чужинці, ми тут перші. Але хутко вирази облич змінилися — прибульці, як миттю з’ясувалося, не були небажаними конкурентами. Тож на лицях, які ще недавно палахкотіли неприязню, тепер засвітилася радісна усмішка."
    },
    {
        "input_text": "— Ой лишенько, дяка богам! — вигукнув старший копач, ховаючи за спину мотику, якою ще хвилину тому розмахував погрозливо. — Дяка богам! Ой, та це ж сам пан відьмак! Ми ж чули, що ви поблизу, і вже збиралися посилати по вас! А ви, гляньте, самі, наче з неба!",
        "target_text": "— Леле! Дяка богам! — загукав старший копач, ховаючи за спину мотику, якою ще хвилину тому погрозливо розмахував. — Дяка богам! Ой, та це ж сам пан відьмак! Ми тільки-но почули, що ви в наших краях, уже хотіли посилати по вас! А ви, гляньте, нам просто-таки з неба впали!"
    },
    {
        "input_text": "— Такий уже маю звичай, — випростався в сідлі Престон Голт, — з неба падати до тих, хто потребує допомоги. Бо я ж відьмак.",
        "target_text": "— Маю таку звичку, — випростався в сідлі Престон Гольт, — падати з неба на поміч. Я ж бо відьмак."
    },
    {
        "input_text": "До копачів тим часом приєдналися кілька голосливо плачучих жінок. Ставало все голосніше й плутаніше. Престон Голт жестами й окриками взявся наводити лад. Минуло трохи часу, поки нарешті вдалося з’ясувати, в чому справа й чого, власне, хочуть копачі та їхні жінки.",
        "target_text": "Тим часом кілька жінок обступили копачів, обливаючись слізьми, голосно завиваючи. Плач той ставав щораз гучнішим та безладнішим. Престон Гольт взявся жестами й окриками наводити лад. Минуло трохи часу, поки нарешті вдалося з’ясувати, у чому річ, і чого, власне, хочуть копачі зі своїми бабами."
    },
    {
        "input_text": "— Відьмак потрібен, відьмак! — кричав, розмахуючи мотикою, старший копач. — Хлопця нам затравці потягли, ті підземні потвори, що під горою живуть! Напали, потягли, у провалля заволокли! Хто ж тепер його врятує, як не ви?",
        "target_text": "— Відьмака нам треба, відьмака! — кричав, розмахуючи мотикою, старший копач. — Хлопця нам затравці потягли, ті підземні потвори, що під горою плодяться! Напали, поволокли за собою в безодню! Хто ж тепер його порятує, як не ви?"
    },
    {
        "input_text": "— Менш ніж два тижні тому, — сказав Голт, — я попереджав вас, аби трималися подалі від шахт і штолень. Що? Не казав? Щоб копати з іншого боку гори? Хлопця, кажете, затравці потягли? Скільки йому років? П’ять? Коли це сталося? Два дні тому? Так ви й не поспішали. Злазь, Ґеральте.",
        "target_text": "— Два тижні не минуло, — сказав Гольт, — як я попереджав вас, щоб ви трималися чимдалі від шахт та штолень. Що? Не було такого? Не велів вам копати по той бік гори? Хлопця, кажете, затравці потягли? Скільки йому років? П’ять? Коли це сталося? Ха, позавчора? Щось ви не дуже й квапилися по мене слати. Злізай, Ґеральте."
    },
    {
        "input_text": "Престон Голт зіскочив з коня. Ґеральт не міг не помітити, що зробити це йому було нелегко. І що він сильно накульгував на ліву ногу. Жестом відігнав жінок, які обліпили його, голосно ридаючи. Кілька хвилин поговорив зі старшим копачем, а тоді потягнув Ґеральта за рукав.",
        "target_text": "Престон Гольт зіскочив з коня. Ґеральт мимоволі зауважив, що далося йому то геть не легко, і що він сильно кульгав на ліву ногу. Жестом відігнавши жінок, які обліпили його, репетуючи, і кілька хвилин переговоривши зі старшим копачем, він смикнув Ґеральта за рукав."
    },
    {
        "input_text": "— Що ж, молодий відьмаче, — сказав він. — Доведеться допомогти людям у біді, які постраждали від чудовиськ. Бо нас саме найняли.",
        "target_text": "— Що ж, юний відьмаче, — сказав Гольт. — Треба помогти людям у біді, постраждалим від потвор. Маємо роботу."
    },
    {
        "input_text": "— Якщо хлопця затравці потягли два дні тому, — буркнув Ґеральт, — то шансів, що він ще...",
        "target_text": "— Якщо хлопця затравці потягли позавчора, — буркнув Ґеральт, — то шансів, що він ще…"
    },
    {
        "input_text": "— Живий? Так, це малоймовірно. Але, може, принаймні знайдемо... Гм... Дамо матері можливість поховати те, що залишилося... Чому така нерішучість, молодий Ґеральте? Щойно ти без вагань кинувся захищати честь дівчини й порубав людину на смерть, а зараз вагаєшся?",
        "target_text": "— Живий? Так, малоймовірно. Але, може, принаймні відшукаємо… Гм… Дамо матері змогу бодай поховати те, що залишилося… Звідки вагання, юний Ґеральте? Ще не так давно, двічі не думавши, кинувся захищати честь дівчини й порубав людину на смерть, а тепер вагаєшся?"
    },
    {
        "input_text": "— А я що? — Ґеральт знизав плечима. — Хіба вагаюся? Не вагаюся.",
        "target_text": "— А хіба я щось кажу? — Ґеральт знизав плечима. — Хіба вагаюся? Не вагаюся."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "На схилі гори збереглися залишки дерев’яних конструкцій — мабуть, колишніх водовідвідних пристроїв. Виднівся ствол шахти, частково обвалений, який відкривав прірву.",
        "target_text": "На схилі гори збереглися рештки дерев’яних конструкцій — мабуть, колишніх водовідвідних киратів. Також виднілася шахта, частково обвалена, а за нею — прірва."
    },
    {
        "input_text": "— Від копальні залишилася шахта, — пояснив Холт, — і штольня, он там далі. І те, й інше веде до верхнього виробітку. Виробіток звивистий — бо тягнеться вздовж жил, які вже повністю вичерпано. Від нього похило вниз іде ухил, що веде до нижнього виробітку — ще більш звивистого, з численними відгалуженнями. Нижче є ще одна штольня — але вона повністю затоплена. Затравці сидять у тому нижньому ході. Там можуть бути й якісь порожнини — з’єднання з природними печерами.",
        "target_text": "— Від копальні залишилася лиш одна шахта, — пояснив Гольт, — і штольня, он там далі. І те, й інше веде до верхнього виробітку. Той доволі звивистий — бо тягнеться вздовж жил, уже повністю вичерпаних. Звідти похилий спуск веде до нижнього виробітку — ще заплутанішого, з численними відгалуженнями. Під ним є ще одна штольня — але затоплена. Затравці сидять у тому нижньому ході. Там можуть бути ще якісь розколини — виходи до природних печер."
    },
    {
        "input_text": "— План такий: я, зі своєю ногою, вниз не спущуся, тож піду до штольні й там нароблю шуму — приверну увагу затравців. Тоді вся надія на тебе. Спустишся через шахту до ходу, звідти ухилом — вниз. Там у тебе є шанс знайти... те, що потрібно знайти. За умови, що пощастить. Чого я тобі щиро бажаю, хлопче. До зустрічі нагорі.",
        "target_text": "— План тоді такий: я зі своєю ногою додолу не спущуся, тож проберуся до штольні й там нароблю шуму — відверну увагу затравців. А далі вся надія на тебе. Спустишся через шахту до ходу, звідти похилим спуском — вниз. Там найпевніше знайдеш… Те, що треба знайти. Якщо трохи поталанить. Чого я тобі щиро зичу, хлопче. До зустрічі нагорі."
    },
    {
        "input_text": "— Може, спершу, — обережно запропонував Ґеральт, — розвідати...",
        "target_text": "— Може, спершу, — невпевнено почав Ґеральт, — зацінити…"
    },
    {
        "input_text": "— Що зробити? — скривився Холт. — Ах, розумію. Але немає сенсу нічого... розвідувати. Випий еліксир, візьми медальйон і лізь у шахту.",
        "target_text": "— Що-що зробити? — скривився Гольт. — Ах, втямив. Нема сенсу нічого… Зацінювати. Випий еліксир, медальйон у кулак і вйо — до шахти."
    },
    {
        "input_text": "— З усією повагою, — пробурмотів головний копач, що стояв поруч, — але цей юнак, такий якийсь... Він зможе? Ми думали, пане Холт, що вниз спуститеся ви. Своєю власною персоною...",
        "target_text": "— З усією повагою, — обіч пробурмотів старший копач, — але юнак геть зелений… Чи дасть собі ради? Я гадав, то ви, пане Гольт, спуститеся вниз. Власною персоною…"
    },
    {
        "input_text": "Престон Холт обернувся і поглянув на нього. Копач зіщулився, замимрив і не договорив.",
        "target_text": "Престон Гольт обернувся і прошив його своїм поглядом. Копач зіщулився, щось замимрив і замовк."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Хід був високий, Ґеральт міг іти в ньому, не нагинаючись, і ще лишалося кілька п’ядей до склепіння. Зі стін всюди стікала вода, крім звуку крапель, не було чутно нічого. Він пришвидшив ходу — хотів якнайшвидше дістатися ухилу, перш ніж Холт, як і обіцяв, наробить галасу біля штольні.",
        "target_text": "Хід був доволі просторий, Ґеральт спокійно йшов, не нагинаючись, навіть ще кілька п’ядей лишалося до склепіння. Усюди зі стін сочилася вода, було чутно лиш відлуння впалих крапель. Він приспішив крок — хотів якнайшвидше дістатися спуску, перш ніж Гольт, як і обіцяв, наробить галасу в штольні."
    },
    {
        "input_text": "У стінах виробітку виднілися глибокі каверни, сліди вибраних скупчень руди. В одній із таких каверн Ґеральт побачив дивну цегляну споруду, чи радше її залишки. Він не міг знати, що це були руїни давньої каплички.",
        "target_text": "У стінах виробітку виднілися глибокі каверни, сліди видобутих покладів руди. В одній такій каверні Ґеральт зауважив дивну цегляну споруду, чи радше її рештки, тоді навіть у гадці не маючи, що то руїни прадавньої каплички."
    },
    {
        "input_text": "Гірники, як того не знав і Ґеральт, найдовше з усіх суспільних груп вірили в богів. Працюючи в умовах постійної небезпеки, вони мусили вірити, що хтось чи щось пильнує за ними, і що молитви до цієї сили забезпечать їм безпеку. Як легко здогадатися, практика швидко довела протилежне: обвали й вибухи метану траплялися однаково часто як із побожними, так і з невіруючими. Але гірники все одно вірили, будували каплички, запалювали свічки й молилися. Довго. Але не вічно. Як завжди, здоровий глузд врешті переміг.",
        "target_text": "Гірники, і про те Ґеральт теж не мав уявлення, найдовше з усіх суспільних верств вірили в богів. Працюючи в умовах повсякденної небезпеки, вони мусили вірити, що якась неустанна сила ними опікується, і що молитви, піднесені до неї, їх збережуть. Як легко здогадатися, на ділі швидко виявилося, що всі ті молитви намарно: обвали й вибухи метану однаково часто траплялися як із побожними, так і з безвірниками. Але гірники, незважаючи на все, вірили, будували каплички, запалювали свічки й молилися. Довгий час. Але й тому настав кінець. Як і завжди, здоровий глузд врешті переміг."
    },
    {
        "input_text": "Коридор різко пішов униз — це вже був ухил. Він прислухався, але й досі не чув нічого, окрім крапель води. Він уже, здавалося, був біля нижнього ходу, коли все почалося.",
        "target_text": "Коридор став різко спадати — починався спуск. Ґеральт прислухався, але й досі чув тільки краплі води. Уже, здавалося, був біля нижнього ходу, як тут все почалося."
    },
    {
        "input_text": "Із темряви свиснув великий камінь і зачепив його волосся. За ним полетіли інші — деякі влучили. Один ударив Ґеральта в голову, і той похитнувся, а затравці накинулися на нього звідусіль — дико виючи й гавкаючи, дряпаючи й кусаючи. Неможливо було порахувати, скільки їх було — вони рухалися надто швидко. Ґеральт вихопив меч із піхов, лише щоб одразу його втратити — двоє створінь обезрухомили його, третій ударом великої брили вибив зброю. Створіння підняло здобутий меч догори й тріумфально заревло, роззявивши пащу на повну ширину. Тріумф був передчасним — Ґеральт скинув із себе обох нападників, схопив камінь і жбурнув ним, поціливши затравцю просто в зуби. Той випустив меч, Ґеральт кинувся, схопив зброю ще до того, як вона впала, і зарубав створіння, що боролося з каменем, застряглим у пащі. Двома швидкими ударами він розрубав ще двох і кинувся тікати до шахти.",
        "target_text": "З темряви зі свистом вилетів чималий камінь, зачепивши відьмака за волосся. Далі полетіли й інші — й деякі влучили. Один поцілив Ґеральту в голову, мало не збивши його з ніг, тоді звідусіль ринули затравці — несамовито виючи й гавкаючи, дряпаючись та кусаючись. Годі було полічити, скільки їх — вони надто швидко кружляли довкола. Ґеральт висмикнув меч з піхов, і миттю його втратив — дві тварюки знерухомили його, а третя здоровенною каменюкою вибила йому з руки зброю, високо піднісши здобутий меч і звитяжно заревівши, вповні роззявивши пащу. Але тріумф виявився передчасним — Ґеральт скинув з себе обох напасників, вихопив камінь і метнув його просто в зуби затравцю. Той зронив меч, Ґеральт зірвався, хапнув зброю на льоту й зарубав тварюку, яка марно силкувалася витягнути з пащі застряглий камінь, а далі двома блискавичними помахами розрубав двох інших і рвонув навтьоки в бік шахти."
    },
    {
        "input_text": "Позаду лунало дике гавкання, полетіли камені — й знову деякі влучили. Один ударив його в потилицю — перед очима спалахнули зорі, яскраві, як феєрверк. Інший камінь влучив у спину й мало не збив із ніг. Двічі затравці наздоганяли його, впиваючись зубами в литки, від серйозних ран його рятували шкіряні налокітники. Один таки вкусив вище коліна, де захисту не було. Але Ґеральт не зупинився, щоб убити його.",
        "target_text": "Позаду залунав шалений гавкіт, полетіли камені — знову деякі влучні. Один вчесав йому в потилицю, так що аж в очах замаячили зорі, яскраво освітивши виробіток. Інший влучив у спину й мало не повалив його на землю. Двічі затравці наздоганяли його, впиваючись зубами в литки, і лиш шкіряні краги запобігли серйозним ранам. Та один якийсь підплигнув і таки болісно встромив свої ікла вище коліна, де ніякого захисту не було. Але Ґеральт його миттю вбив."
    },
    {
        "input_text": "Під градом каміння він добіг до шахти, піднявся по залишках драбини, виринув на поверхню, впав і лежав. Довго.",
        "target_text": "Під градом каміння він добіг до шахти, видерся тим, що колись було драбиною, нагору, повалився на землю й просто лежав. Якийсь час."
    },
    {
        "input_text": "— Ну, ну, — почув він. — Вийшов. І навіть без серйозних ушкоджень. Кров, бачу, з кількох місць тече. Але нічого не фонтанує — а це вже добре. Я вражений.",
        "target_text": "— Ну, ну, — почув він. — Вибрався. І навіть більш-менш цілий. Кров, бачу, подекуди юшить. Але не сильно — вже добре. Я справді вражений."
    },
    {
        "input_text": "Престон Холт стояв над ним, доїдаючи курячу ніжку.",
        "target_text": "Престон Гольт височів над ним, доїдаючи засмажену курячу ніжку."
    },
    {
        "input_text": "— Та ну тебе, — простогнав Ґеральт, усе ще лежачи. — Та ну тебе! Ти ж мав бути в штольні... Наробити шуму... Відволікти...",
        "target_text": "— Та ну тебе, — простогнав Ґеральт, досі лежачи. — Ну тебе! Ти ж мав бути в штольні… Наробити шуму… Відвернути увагу…"
    },
    {
        "input_text": "— Справді? — Холт викинув кістку. — Ах, так. Вибач, геть забув.",
        "target_text": "— Невже? — Гольт жбурнув кістку. — Ах, так. Вибач, геть забув."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт вилаявся, усе ще лежачи обличчям до землі.",
        "target_text": "Ґеральт, розпластавшись долілиць, вилаявся."
    },
    {
        "input_text": "— Скажу більше. — Холт облизав пальці. — Нам нічого не заплатять. Бо хлопець знайшовся. Прийшов. Просто десь тинявся, а копачі, як завжди, усе звалили на затравців. Вставай, молодий Ґеральте. Відьмаку Ґеральте. Дозволь, я допоможу. Ходити можеш? То ходімо. Як я й казав, оплати не буде. Але нагодують і дадуть переночувати. Дівчата оброблять твої рани. А якщо гарно попросиш, то, може, якась буде до тебе привітною.",
        "target_text": "— Скажу більше. — Гольт облизав пальці. — Нам нічого не заплатять. Хлопець сам знайшовся. Прийшов. Просто десь тинявся, а копачі, що й не дивно, усе звалили на затравців. Підводься, юний Ґеральте. Відьмаче Ґеральте. Дай-но руку. Ходити можеш? То ходімо. Як я й казав, винагороди не буде. Зате нагодують і дадуть переночувати. Дівчата оброблять твої рани. А як гарно попросиш, то, може, котрась буде тобі милою."
    },
    {
        "input_text": "Вони рушили до табору з димлячими казанками. Відьмак Ґеральт насилу переставляв ноги.",
        "target_text": "Вони рушили до табору, повного димучих казанків. Відьмак Ґеральт заледве сунув ноги."
    },
    {
        "input_text": "Пухкенькі дівчата обробили його рани в кількох місцях. І нагодували. А копачі дозволили переночувати. Холту — в наметі, Ґеральту — на возі.",
        "target_text": "Пухкенькі дівчата де-не-де перев’язали йому рани. І нагодували. А копачі пустили переночувати. Гольта — до себе в намет, а Ґеральта — на віз."
    },
    {
        "input_text": "Одна з дівчат прийшла до Ґеральта вночі й була привітною. Але лише привітною, зовсім трохи — і не більше. І відразу пішла.",
        "target_text": "Одна з дівчат заглянула вночі до Ґеральта й була йому милою. Однак хіба що милою, хіба що трішечки й нічого більше. І відразу кудись собі зникла."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "На світанку Ґеральт виповз із воза й заходився сідлати кобилу, весь час стиха зойкаючи від болю. За цим заняттям його застав Холт.",
        "target_text": "На світанку Ґеральт виповз з воза й взявся сідлати кобилу, досі стиха стогнучи від болю. За тим застав його Гольт."
    },
    {
        "input_text": "— Чого така поспішність? — протер око той. — Зачекай. Нас почастують сніданком, а потім рушимо далі.",
        "target_text": "— Куди так квапишся? — Протер око той. — Зажди. Почастують нас сніданком, і рушимо собі далі."
    },
    {
        "input_text": "— Та ну тебе... — прошипів Ґеральт. — А може, я взагалі не певен, що хочу кудись із тобою йти? Може, я краще сам рушу?",
        "target_text": "— Та ну тебе… — прошипів Ґеральт. — Що, як я взагалі не певен, чи хочу кудись з тобою рушати? Може, мені ліпше самому?"
    },
    {
        "input_text": "Холт сперся на стовбур берези, поглянув на небо. Чисте, без жодної хмаринки.",
        "target_text": "Гольт сперся на березу, підвів очі до неба. Чистенького, ані хмаринки."
    },
    {
        "input_text": "— Я цілком розумію, — сказав він, — твоє ставлення. Але я мусив, наголошую, мусив попередньо перевірити тебе, подивитися, як ти дієш.",
        "target_text": "— Прекрасно розумію, — почав він, — твою позицію. Але я мусив, наголошую, мусив спершу тебе перевірити, подивитися, який ти на ділі."
    },
    {
        "input_text": "— Я міг звідти й не вибратися.",
        "target_text": "— Я міг звідти й не вибратися."
    },
    {
        "input_text": "— Але ж вибрався.",
        "target_text": "— Але ж вибрався."
    },
    {
        "input_text": "— І не завдяки твоїй допомозі. Тож тепер...",
        "target_text": "— Точно не завдяки твоїй допомозі. Тож тепер…"
    },
    {
        "input_text": "— Прошу тебе, — перебив Холт, — супроводжувати мене верхи бодай до полудня. Що означає, грубо кажучи й зважаючи на пору дня, п’ять-шість миль. Цей час і ця відстань, гадаю, дадуть тобі можливість випустити пару й поглянути на світ тверезіше. А я тим часом матиму для тебе пропозицію.",
        "target_text": "— Прошу, — перебив Гольт, — потоваришуй мені верхи бодай до полудня. А то, грубо кажучи й зважаючи на пору дня, десь п’ять-шість верств. За той час провітришся, гадаю, тебе дещо попустить на мене злість, випустиш пару й поглянеш на світ тверезіше. А тоді я матиму для тебе пропозицію."
    },
    {
        "input_text": "— Яку ще, — примружився Ґеральт, — пропозицію?",
        "target_text": "— Яку ще, — примружився Ґеральт, — пропозицію?"
    },
    {
        "input_text": "— Шість миль. До полудня.",
        "target_text": "— Шість верств. До полудня."
    },
    {
        "input_text": "Було майже полудень, коли небо раптово почорніло від крил, оглушило звуком пір’їн і суцільним карканням. Із землі та гілок довколишніх дерев здійнялися й полетіли десятки, якщо не сотні, чорних птахів.",
        "target_text": "Добігав полудень, як тут небо нагло почорніло від крил, загуло лопотом пір’їн та суцільним карканням. Із землі та гілок довколишніх дерев здійнялися й понеслися в далечінь десятки, якщо не сотні, чорних птахів."
    },
    {
        "input_text": "— Круки, — зітхнув Ґеральт. — Стільки круків! Та бути цього не може! Круки не літають зграями! Ніколи!",
        "target_text": "— Круки, — зітхнув Ґеральт. — Скільки круків! Не може бути! Круки не літають хмарою! Ніколи!"
    },
    {
        "input_text": "— Безсумнівно, — погодився Холт. — Стільки круків одразу — це дивовижа, сам здивований. Безсумнівно, ми маємо справу з рідкісним явищем. І також у досить незвичайному місці перебуваємо. Якщо ти помітив.",
        "target_text": "— Так і є, — погодився Гольт. — Стільки круків разом — ще та дивовижа, сам вражений. Безперечно, ми маємо справу з неабияк нещоденним явищем. Та й місцина сама теж нещоденна. Якщо ти зауважив."
    },
    {
        "input_text": "— Роздоріжжя. — Ґеральт озирнувся. — Роздоріжжя.",
        "target_text": "— Роздоріжжя. — Ґеральт озирнувся. — Дороги розходяться."
    },
    {
        "input_text": "— Роздоріжжя. Символічне місце. Чотири дороги, що ведуть у чотири боки світу. Місце вибору й рішень. Одне з таких рішень зараз доведеться прийняти тобі, Ґеральте. Відьмаку Ґеральте.",
        "target_text": "— Роздоріжжя. Символічне місце. Чотири дороги в чотири боки світу. Місце вибору та рішення. Для якого настав твій час, Ґеральте. Відьмаче Ґеральте."
    },
    {
        "input_text": "Круки сіли на верхні гілки дерев. Каркали, спостерігаючи за вершниками.",
        "target_text": "Круки обсіли верховіття дерев. Каркали, стежачи за вершниками."
    },
    {
        "input_text": "— Три з доріг, уключно з нашою, — це твої дороги самотнього відьмака, доля, яку ти обрав, вирушаючи зі стін Каер Моргена. Якщо рушиш однією з цих трьох, якщо так вирішиш, ми розстанемося. Якщо ж обереш четверту дорогу, вислухаєш мою пропозицію.",
        "target_text": "— Три дороги, разом з тою, на якій ми зараз є, ведуть до самотнього відьмацького життя, до тієї долі, яку ти собі обрав, покинувши стіни Каер Морена. Як рушиш котроюсь з них, як так собі покладеш, то ми з тобою розлучимося. Якщо ж вибереш четверту дорогу, вислухаєш мою пропозицію."
    },
    {
        "input_text": "Круки каркали.",
        "target_text": "Круки каркали."
    },
    {
        "input_text": "— Я, як ти, напевно, помітив, у літах. І досить у літах. Ти здивувався б, наскільки. Я також, як видно, а приховати це неможливо, каліка. Дні моєї відьмацької слави вже в минулому. Я вже не вирушу зі зброєю в руках, блиск моїх клинків, якщо так можна висловитися, вже не розжене темряву. Але темрява є. Потвори досі загрожують людям. А ти можеш із ними боротися. Ти можеш їх перемогти. Загрожені потворами люди потребують твоєї допомоги.",
        "target_text": "— Я, як ти вже напевно помітив, у літах. Я б навіть сказав, що досить у літах. Ти й зеленого поняття не маєш, наскільки. А ще я, ніде правди діти, каліка — то хіба сліпий би не побачив. Дні моєї відьмацької слави далеко в минулому. Уже ніколи не подамся зі зброєю в руках у свій шлях, блиск моїх клинків, так би мовити, уже не розвіє морок. Але морок нікуди не зник. Потвори досі криються в сутінку. І тобі з ними боротися. Тобі їх долати. Застрашені потворами люди чекають на твою допомогу."
    },
    {
        "input_text": "— Розумію, я тут поетизую, а ти чекаєш на пропозицію. Отже, ось вона: я пропоную тобі співпрацю. У Каедвені мене знали й знають досі, я ніколи не мав браку клієнтів, і навіть тепер люди звертаються до мене, але я вже не можу допомогти. А ти можеш. Я придивився до тебе й кажу: будь моїм наступником, Ґеральте. Замість голодувати й тинятися шляхами, живи в мене. Користуйся моєю репутацією, і роботи тобі не бракуватиме. А після роботи ти матимеш куди повернутися. І де зимувати. А я... Мене ощасливить думка, що хтось продовжить моє діло. І, не приховуватиму, допоможе мені дожити старість.",
        "target_text": "— Розумію, я тут поетизую, а ти ждеш пропозиції. Тоді ось: я пропоную тобі співпрацю. У Кедвені мене всі знали й знають досі, клієнтів мені ніколи не бракувало, і навіть тепер мене безліч люду просить допомогти, хоча я вже не маю на то змоги. А ти маєш. Я придивився до тебе й кажу: будь моїм наступником, Ґеральте. Замість голодним тинятися глухоманню, замешкай у моїм домі. Скористайся моєю репутацією, і від роботи відбою не буде. А опісля матимеш куди вернутися. І де перезимувати. А я… Мені буде приємно, що моя справа живе, і що, не приховую, матиму якусь підпомогу в старості."
    },
    {
        "input_text": "— Тобі не потрібно вирішувати одразу. На тепер досить, якщо ти просто рушиш зі мною далі. Ще трохи побудеш зі мною. Гаразд?",
        "target_text": "— Не спішися, гарненько подумай. Наразі досить, якщо далі рушиш зі мною, а не сам. Ще трохи мені потоваришуєш. Гаразд? Що скажеш?"
    },
    {
        "input_text": "— Ну, не знаю... Гаразд.",
        "target_text": "— Ну, навіть не знаю… Гаразд."
    },
    {
        "input_text": "— Тоді в дорогу. Залишмо це роздоріжжя крукам.",
        "target_text": "— Тоді в дорогу. Залишмо це роздоріжжя крукам."
    },
    {
        "input_text": "Круки проводжали їх карканням.",
        "target_text": "Круки проводжали їх карканням."
    },
    {
        "input_text": "— Не ображайся, — обернувся Холт у сідлі, — але наполягаю, щоб ти поруч зі мною старався висловлюватися більш-менш пристойно. Зокрема не казав „роздивився” й „та ну тебе”.",
        "target_text": "— Не ображайся, — обернувся Гольт у сідлі, — але мушу наполягти, щоб ти переді мною старався висловлюватися більш-менш пристойно. Зокрема забув про оте своє «зацінити» й «та ну тебе»."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Як завжди, першими звернули на них увагу коти та діти. Коти, яких на околиці містечка було безліч, неохоче поступалися дорогою, відходячи, повертали голови й шипіли. Діти втікали до хат із плачем і виттям, покидаючи свої іграшки — здебільшого грудки засохлого багна.",
        "target_text": "Як і завжди, найперше їх зауважили коти та діти. Коти, яких на околицях містечка як піску морського, неохоче поступалися дорогою, а коли й так, то завше озиралися й сичали. Діти, плачучи та завиваючи, розбігалися по своїх хатах, покидавши всі забавки — здебільшого грудки засохлого багна."
    },
    {
        "input_text": "Окрім котів і дітей, ніхто з мешканців Спінгема не звернув на в’їжджаючих відьмаків ані найменшої уваги. Можна було подумати, що вершники в чорних плащах із мечами за спиною заїжджають у Спінгем так часто, що зовсім перестали цікавити місцевих.",
        "target_text": "Окрім котів та дітей, ніхто з мешканців Спінема абсолютно не зважав на прибулих відьмаків. Скидалося на те, що вершники в чорних плащах з мечами за спиною так часто з’являються у Спінемі, що геть перестали цікавити місцевих."
    },
    {
        "input_text": "Престон Гольт знав це містечко і точно знав, у якій стайні залишити коней. Далі вони рушили пішки, болотистою вуличкою, лякаючи чергових котів і чергових малюків.",
        "target_text": "Престон Гольт вже бував тут не раз, добре знаючи, у якій конюшні ліпше залишити коней. Далі вони попростували пішки, болотистою вуличкою, сполохавши ще більше котів та шмаркачів."
    },
    {
        "input_text": "— Вельможний пане, — звернулася до Ґеральта жебрачка, що сиділа навпочіпки біля стіни з немовлям на колінах. — Вельможний пане, дайте хоч дрібку... На молоко для дитини...",
        "target_text": "— Великий пане, — зачепила Ґеральта жебрачка, сидячи навпочіпки під муром з немовлям на колінах. — Великий пане, подайте копійчину… Дитинці на молоко…"
    },
    {
        "input_text": "Перш ніж Гольт устиг зреагувати, Ґеральт дістав із гаманця монету й кинув її старій. Та почала дякувати щедро й запопадливо. Гольт мовчав кілька кроків, але зрештою зупинився.",
        "target_text": "Перш ніж Гольт устиг щось відповісти, Ґеральт дістав із гаманця монету й жбурнув жебрачці марку. Та розлилася в щедрих подяках. Гольт з пів сотні кроків помовчав, але зрештою затримався."
    },
    {
        "input_text": "— Ти не вельможний пан, — процідив він, дивлячись Ґеральту прямо в очі. — Але великий дурень. За цю монету можна купити молока від дванадцяти корів. А ти, як незабаром переконаєшся, за вбивство чудовиська отримаєш ненабагато більше. І це, скажу тобі, трохи важча робота, ніж скиглити про милостиню, вишкіряючи гнилі зуби. А дитя, напевно, позичене у подруги, що зараз сидить у корчмі й чекає на клієнта, аби за пів монети задовольнити його в закапелку. Раджу тобі: більше не ходи цією вулицею, бо всі реготатимуть, якщо ти знову тут з’явишся.",
        "target_text": "— Ти не великий пан, — процідив він, втупившись Ґеральту просто в очі. — Зате великий дурень. За одну марку можна купити удій дванадцяти корів. А тобі, як незабаром переконаєшся, за вбивство потвор давитимуть ненабагато більше. А то, повір мені, трохи важче, ніж випрошувати цілими днями милостиню, вишкіряючи гнилі зуби. А маля, певно, позичене у колежанки, яка зараз сидить у корчмі, чекаючи на клієнта, щоб за пів марки відсмоктати йому в якімсь закамарку. Серйозно кажу: більше тою вулицею навіть не ходи, бо візьмуть тебе на глум, як знову побачать."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт на мить захотів відповісти Гольту й порадити йому відірватися від нього та стежити за своїми справами. Але він цього не зробив. Якось інстинктивно визнав у Гольті старшого за рангом, майстра чи що. Можливо, через те, що той дивно нагадував Весеміра. Своїми манерами й мовою. Бо зовні вони були зовсім різні.",
        "target_text": "Ґеральт уже хотів був дати Гольтові відсіч, порадити йому відчепитися й пильнувати свого носа. Але змовчав. Якось відрухово узнав у Гольті старшого за рангом, майстра чи що таке. Можливо, тому що той дивним способом нагадував Весеміра. Поведінкою й манерою спілкування. Бо зовні вони дуже різнилися."
    },
    {
        "input_text": "Попереду виднілися побілені вапном колонади храму, під якими сиділа ціла армія жебрачок і жебраків. Храм роками був зачинений і занедбаний, але жебраки сиділи. І простягали руки по милостиню. Звичка.",
        "target_text": "Попереду засяяли побілені вапном колонади храму, під якими юрмилася ціла армія жебрачок та жебраків. Храм уже роками був зачинений і занедбаний, але жебраки нікуди не ділися, так само простягаючи руки по милостиню. Звичка."
    },
    {
        "input_text": "Гольт передбачливо відтягнув Ґеральта на протилежний бік вулиці.",
        "target_text": "Гольт завбачливо відтягнув Ґеральта на інший бік вулиці."
    },
    {
        "input_text": "— Знаєш, чому нас називають відьмаками? — запитав він. — Бо ми — діти відьом.",
        "target_text": "— Знаєш, чому нас називають відьмаками? — запитав він. — Бо ми — діти відьом."
    },
    {
        "input_text": "— Та годі... — заїкнувся Ґеральт. — Теж мені вигадка. Відьмаки від відьом. Та кинь.",
        "target_text": "— Та ну тебе… — Ґеральт затнувся. — Тобто, теж мені вигадка. Відьмаки від відьом. Дай спокій."
    },
    {
        "input_text": "— Це може здатися тобі смішним, але це правда. Перші відьмаки були дітьми жінок із неконтрольованими магічними здібностями, так званих відьом. Вони були несповна розуму й часто ставали забавками для завзятих молодиків. Діти, плоди таких забав, кидалися напризволяще. Або підкидалися. І з сиротинців чи притулків часто потрапляли до відьмацьких шкіл.",
        "target_text": "— Смійся, скільки хочеш, але це правда. Перші відьмаки були дітьми жінок з некерованими магічними здібностями, так званих відьом. Вони були несповна розуму й часто ставали забавкою завзятим молодикам. Діти, плоди таких забав, пускалися напризволяще. Або комусь підкидалися. А вже з сиротинців чи притулків, бувало, потрапляли до відьмацьких шкіл."
    },
    {
        "input_text": "— Та ну. Ти це вигадав. Такого не було.",
        "target_text": "— Аякже. Понавигадував тут. Не було такого."
    },
    {
        "input_text": "— Було. Ми всі, відьмаки, походили від дурних дівчат. Не смішно?",
        "target_text": "— Було. Усі ми, відьмаки, походимо від бідних на розум дівок. Хіба не кумедно?"
    },
    {
        "input_text": "— Ні. Бо такого не було.",
        "target_text": "— Ні. Бо такого не було."
    },
    {
        "input_text": "— Було, було. Але давно! Тепер під храмами відьом не знайдеш. Чарівники винищили їх усіх. Ха! Нічого не триває вічно.",
        "target_text": "— Було, було. Але давно! Тепер під храмами відьом не побачиш. Чародії винищили всіх до одної. Ха! Ніщо не вічне."
    },
    {
        "input_text": "Чим ближче до ринку, тим багатолюдніше ставало навколо. Для Ґеральта це було новиною. Він не звик до натовпів і почувався в них кепсько. Його дратував галас. Йому бракувало повітря, а сморід ставав дедалі нестерпнішим. У повітрі стояв запах диму, підгорілого жиру, гнилих фруктів, гною й чогось незрозумілого.",
        "target_text": "Що ближче до ринку, то більше людей збиралося довкола. Ґеральту то була первинка. Він зовсім не звик до натовпів і почувався в них кепсько. Його дратував галас. Ставало важко дихати, а сморід робився дедалі нестерпнішим. Смерділо димом, підгорілим жиром, гнилими фруктами, гноєм і чортзна-чим ще."
    },
    {
        "input_text": "На ринку вони опинилися посеред рядів крамниць і юрби покупців. Тут на Ґеральта чекали нові дивовижі й несподіванки. А також подив. Він і уявити собі не міг, що на світі є стільки ремесел і такий достаток товарів на продаж. І що стільки людей хочуть це купувати. Ремені та вироби зі шкіри, глиняні горщики з поливою і без, хутряні шапки, напівшубки, постоли, вишиті хустки, мідні сковорідки, граблі, вила, держаки для сап — і обаринки, обаринки, обаринки.",
        "target_text": "На ринку довелося проштовхуватися крізь юрбу покупців вздовж шерегу рундуків. Тут на Ґеральта теж чекали суцільні первинки, несподіванки, а зрештою й дивовижі. Йому й не снилося, що на світі є стільки ремесел і такий широкий вибір товарів на продаж. І що є стільки охочих це все купувати. Ремені та вироби зі шкіри, глиняні горщики, полив’яні та звичайні, хутряні шапки, кожушки, постоли, вишиті хустки, мідні пательні, граблі, вила, держаки для мотик — а ще бублики, бублики, бублики!"
    },
    {
        "input_text": "Гольт не звертав найменшої уваги на крам у ятках. У якийсь момент, однак, він припинив протискатися крізь натовп і схопив Ґеральта за рукав.",
        "target_text": "Гольт навіть одним оком не скинув на крам у рундуках. У якусь мить, одначе, протискаючись крізь натовп, зупинився й схопив Ґеральта за рукав."
    },
    {
        "input_text": "— Очі вниз, — прошипів він. — Очі вниз, не витріщайся.",
        "target_text": "— Очі вниз, — прошипів він. — Очі вниз, не витріщайся."
    },
    {
        "input_text": "— Чому?",
        "target_text": "— Що там?"
    },
    {
        "input_text": "— Чародійки.",
        "target_text": "— Чародійки."
    },
    {
        "input_text": "Геральт слухняно відвів погляд. Неохоче. Дві жінки біля прилавка з бурштиновими прикрасами притягували погляди магнетично. Своїм багатим вбранням. І красою, наче з картини.",
        "target_text": "Ґеральт покірно відвів погляд. Знехотя. Дві жінки біля рундука з бурштиновими прикрасами направду немов магнітом притягували до себе погляди. Своїм пишним вбранням. І вродою, хоч малюй."
    },
    {
        "input_text": "— Вони, — пояснив Гольт, коли вони відійшли, — звичайних людей мають за бидло, а відьмаків ненавидять. Завжди готові до сварки, а витріщання можуть сприйняти за провокацію. Краще також, щоб вони не відчули наших медальйонів.",
        "target_text": "— Вони, — пояснив Гольт, минувши їх, — простих людей мають за бидло, а відьмаків просто-таки ненавидять. Завше жадають сварки, а витріщання тільки дасть їм зачіпку. Тож ліпше біля них не світити своїм медальйоном."
    },
    {
        "input_text": "Гольт зупинився перед великим будинком, над дверима якого висів вивіска. На ній було зображено сирену з пишними грудьми. Напис під нею свідчив: «Лорелея».",
        "target_text": "Гольт зупинився перед якимсь величним будинком, над дверима якого висіла вивіска. На ній, досить вдало, красувалася сирена з пишним бюстом. Напис над нею свідчив: «Лорелая»."
    },
    {
        "input_text": "Гольт ухопився за клямку і постукав енергійно. Дуже енергійно.",
        "target_text": "Гольт ухопився за клямку й завзято постукав. Дуже завзято."
    },
    {
        "input_text": "Масивні двері відчинилися, і на порозі з'явився кремезний чоловік зі щелепою, як буханець хліба. Він довго оцінював відьмаків поглядом, а тоді відступив, запрошуючи увійти.",
        "target_text": "Масивні двері відчинилися, і на порозі став якийсь кремезний чоловік з напрочуд міцною щелепою, мов буханець хліба. Він довго змірював відьмаків поглядом, потім відступив убік, запрошуючи всередину."
    },
    {
        "input_text": "Гольт, видно, бувалий, без зайвих слів зняв з-за спини обидва мечі й віддав їх чоловікові. Геральт швидко наслідував його приклад.",
        "target_text": "Гольт, видно, бувалий, без зайвих слів стягнув з-за спини обидва мечі й віддав їх драбанту. Ґеральт миттю взявся наслідувати його приклад."
    },
    {
        "input_text": "Без зброї вони увійшли до передпокою, освітленого кількома лампами. Геральт із зусиллям вдихнув — повітря було важке від запахів парфумів і ладану. На стіні висіла картина з іншою сиреною, такою ж пишногрудою. Напису не було.",
        "target_text": "Роззброєні, вони увійшли до освітленого кількома лампами передпокою. Ґеральт через силу перевів дух — там стояло важке від аромату парфумів та ладану повітря. На стіні висіла картина з іншою сиреною, такою ж пишногрудою. Напису над нею не було."
    },
    {
        "input_text": "— Пан Престон Гольт, — сказала, входячи, жінка.",
        "target_text": "— Пан Престон Гольт, — привіталася, входячи, якась жінка."
    },
    {
        "input_text": "— Пані Пампінея Монтефорте. — Гольт уклонився. Геральт теж уклонився. І закрив рота, який щойно відкрив від здивування.",
        "target_text": "— Пані Пампінея Монтефорте. — Гольт уклонився. Ґеральт теж уклонився. І стулив рот, який мимоволі роззявився від подиву."
    },
    {
        "input_text": "Геральт, не знайомий з мистецтвом жіночого шиття, не міг знати, що тканини чорної сукні Пампінеї Монтефорте — це прозорий шифон, муслін і креп. Він також не знав, що велике мистецтво — пошити сукню так, аби вона прикривала, відкриваючи. І навпаки.",
        "target_text": "Ґеральт, не обізнаний з мистецтвом пошиття жіночого одягу, у гадці не мав, що чорна сукня Пампінеї Монтефорте складається з просвітчастого шифону, мусліну та крепу. Не знав він і того, що то неабияке мистецтво — пошити сукню так, щоб вона прикривала, водночас оголюючи. І навпаки."
    },
    {
        "input_text": "Геральт також не знав, що таке квінтесенція жіночності.",
        "target_text": "Ґеральт теж ні разу не чув, що таке квінтесенція жіночності."
    },
    {
        "input_text": "Але це й не мало значення, бо він бачив.",
        "target_text": "Але навіщо чути, коли можна побачити на власні очі?"
    },
    {
        "input_text": "— Молодий чоловік? — Пампінея Монтефорте розкішно усміхнулася, струснувши хвилею каштанового волосся.",
        "target_text": "— Що за молодик? — Пампінея Монтефорте розкішно всміхнулася, поправивши локони каштанового волосся."
    },
    {
        "input_text": "— Його звуть Геральт. Молодий адепт відьмачої справи.",
        "target_text": "— Його звуть Ґеральт. Юний адепт відьмачого ремесла."
    },
    {
        "input_text": "— Сподіваюся, — тон її голосу змінився дивно, — що адепта не привели… для святкування, назвімо це, обряду переходу? Змушена нагадати панові Гольту, що в «Лорелеї» нічого не змінилося. У «Лорелеї» ані пан Гольт, якого ми, до речі, дуже поважаємо, ані інший відьмак не можуть бути обслуговані. Оскільки...",
        "target_text": "— Сподіваюся, — тон її голосу дещо дивно змінився, — що адепта не привели сюди… Відсвяткувати, скажімо так, обряд перевтілення? Мушу нагадати панові Гольту, що в «Лорелеї» нічого не змінилося. Тут ані пана Гольта, хай як сильно ми його поважаємо, ані жодного іншого відьмака обслужити не можемо. Оскільки…"
    },
    {
        "input_text": "— Оскільки, — м’яко перебив її Гольт, — інші клієнти могли б не захотіти дівчини, яку раніше торкнувся відьмак. Але я пам’ятаю про це, дорога Пампінеє, і навіть не думав порушувати тутешні правила. Я прийшов не як клієнт, а виключно для зустрічі зі знайомим і партнером по справах. Тимуром Вороновим. Він дав мені знати, що буде тут, і домовився про зустріч. Чи він тут?",
        "target_text": "— Оскільки, — лагідно перебив її Гольт, — інші клієнти можуть бридити дівчиною, яка зазналася з відьмаком. Я пам’ятаю, люба Пампінеє, і навіть думки не мав порушувати тутешні правила. Я прийшов сюди зовсім не як клієнт, а лиш щоб побачитися зі своїм знайомим та діловим партнером. Тимуром Вороновим. Він повідомив, що гостюватиме тут, і призначив мені зустріч. Чи він ще у вас?"
    },
    {
        "input_text": "— У «Лорелеї», — Пампінея злегка надула свої повні губи, — ми зазвичай не надаємо інформацію про наших клієнтів. Незалежно від того, домовилися вони з кимось чи ні. Однак, зважаючи на мої знання про ваші особливі зв’язки з паном Вороновим... Можу повідомити, що ви очевидно розминулися. Пан Воронов був тут тиждень тому. Провів кілька днів, певно, чекаючи на домовлену зустріч. Не дочекавшись, залишив Спінгем. Тепер, мабуть, уже у себе, в Бельвуарі.",
        "target_text": "— У «Лорелеї», — Пампінея злегка надула свої пухкі губи, — ми зазвичай не надаємо інформацію про наших клієнтів. І байдуже, чи призначали вони комусь зустріч, чи ні. Однак, з огляду на ваші особливі стосунки з паном Вороновим… Можу повідомити, що ви очевидно розминулися. Пан Воронов був тут ще тиждень тому. Провів кілька днів, запевне чекаючи на домовлену зустріч. Не діждавшись, покинув Спінем. Тепер, мабуть, уже у себе, у Бельвуарі."
    },
    {
        "input_text": "— Щиро дякую. — Гольт знову уклонився й жестом наказав уклонитися Геральту. — Висловлюємо шану…",
        "target_text": "— Щиро дякую. — Гольт знову уклонився й жестом звелів уклонитися Ґеральту. — Складаємо вам велику шану…"
    },
    {
        "input_text": "— Пан Гольт, — понизила голос Пампінея Монтефорте, — знає, як мені відомо, про таємний вхід до «Лорелеї», розташований позаду будівлі. Вхід для гостей... спеціальних... І секретних. Тож, якщо обидва пани відьмаки забажають частування… чи особливих послуг…",
        "target_text": "— Панові Гольтові, — стишила голос Пампінея Монтефорте, — скільки я знаю, достеменно відомо про таємний вхід до «Лорелеї» з тильного боку будинку. Вхід для гостей… Особливих… І таємничих. Тож, якби так обом панам відьмакам закортіло частування… Чи особливих послуг…"
    },
    {
        "input_text": "— Шкодую, — відповів Гольт на великий жаль Геральта. — Але час піджимає, і обов’язки кличуть. Можливо, іншого разу.",
        "target_text": "— Шкода, — відповів Гольт, на превеликий жаль Ґеральта. — Але час біжить, а обов’язок кличе. Може, іншим разом."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Коли вони вийшли, Геральт вже збирався висловити Гольтові докори. Не встиг.",
        "target_text": "Відьмаки вийшли надвір, Ґеральт хотів якось дорікнути Гольтові, але не встиг."
    },
    {
        "input_text": "З боку неподалік колодязя долинули голоси. Високий жіночий писк і хриплий, пропитий баритон чоловіка. Геральт одразу кинувся в той бік. Та ще до того, як Гольт устиг схопити його за рукав, він побачив, що відбувається. Велетенський чолов’яга з животом, що випинався над поясом штанів, товк кийком жінку, яка згорнулася біля його ніг. Жінка пищала, а чоловік гамселив далі.",
        "target_text": "Від колодязя неподалік долинули голоси. Пронизливий жіночий писк та хриплий, пропитий баритон чоловіка. Перш ніж Гольт устиг схопити його за рукав, Ґеральт рвучко кинувся в той бік, побачивши доволі неприємну сцену: якийсь здоровенний чолов’яга з пузом, випнутим над поясом, товк палицею згорнуту калачиком жінку біля його ніг. Та жінка все верещала, але хлоп однаково її гамселив."
    },
    {
        "input_text": "Геральт вже був готовий до дії, але Гольт виявився швидшим, і це попри свою кульгавість. Він підскочив, схопив чолов’ягу за плече й рвучко штовхнув.",
        "target_text": "Ґеральт уже був на низькому старті, але Гольт виявився швидшим, незважаючи на свою кульгавість. Він підскочив і різко шарпнув чолов’ягу за плече."
    },
    {
        "input_text": "— Чого тобі, волоцюго! — заревів чоловік. — Я тобі...",
        "target_text": "— Чого тобі, приблудо! — заричав хлоп. — Та я тобі зараз…"
    },
    {
        "input_text": "Підняв кийок і замахнувся для удару. Та сталося щось таке, що вислизнуло з-під уваги як Геральта, так і натовпу, який почав збиратися. Попри кульгаву ногу, Гольт блискавично повернувся у півоберт, увійшов у коротке зіткнення, після якого чолов’яга вилетів, наче з пращі, ударився головою об край колодязя й розтягнувся на бруківці.",
        "target_text": "Він підніс палицю та гарно замахнувся. Як тут усі геть-чисто посліпли — бо ні Ґеральт, ні натовп, що поволі збирався довкола — ніхто не бачив, як, хай навіть припадаючи на ногу, Гольт у блискавичному півоберті зчепився з чолов’ягою, жбурнувши ним, мов з рогатки, і той полетів головою об край колодязя, розпластавшись на бруківці."
    },
    {
        "input_text": "— Ай! — закричав Гольт. — Чоловік упав! Щось із ним сталося! Допоможіть йому, добрі люди!",
        "target_text": "— Ай! — загукав Гольт. — Чоловік повалився на землю! Либонь, погано стало! На поміч, добрі люди!"
    },
    {
        "input_text": "Добрі люди стояли, витріщалися і не поспішали допомагати. А обидва відьмаки швидко пішли геть.",
        "target_text": "Добрі люди стояли, витріщаючись, не поспішаючи допомагати. А відьмаки собі швидко подалися геть."
    },
    {
        "input_text": "Ніхто їх не зупинив.",
        "target_text": "Ніхто не став їм на заваді."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "— Що з тобою, юний Геральте? Чого це такий сумний і носа повісив? І мовчиш понуро? Роззирнися! Навкруги весна, котики на вербах, пташечки щебечуть, струмочок тихенько дзюркоче. А з села віє сільським господарством. Себто кислим молоком і гноєм. А ти, замість радіти разом із природою, ходиш наче не в гуморі. Що сталося?",
        "target_text": "— Що таке, юний Ґеральте, чого повісив ніс на квінту? І мовчиш понуро? Роззирнися! Довкола весна, котики на вербах, пташечки щебечуть, тихенько струмочок дзюркоче. У селі витає запах фермерства. Себто прокислого молока та гною. А ти, замість радіти разом з природою, ходиш увесь такий зажурений. Що сталося?"
    },
    {
        "input_text": "— У животі бурчить. Ми могли залишитися в Спінгамі. Перекусити щось… Та пані запрошувала нас…",
        "target_text": "— За живіт мене тягне. Ми могли б побути ще трохи Спінемі. Перекусити щось… Та пані запрошувала нас…"
    },
    {
        "input_text": "Престон Гольт пирхнув.",
        "target_text": "Престон Гольт пирхнув."
    },
    {
        "input_text": "— Підозрюю, що тобі шкода не обіду, а забав із панянкою з «Лорелей». Не хвилюйся, ще буде час, обіцяю: ще не раз і не два Панпінея Монтефорте прийме нас у своїй таємній прибудові. І, звісно, серед її дівчат знайдеться якась смілива. А зараз я прагну якомога швидше дістатися додому, до Рокамори.",
        "target_text": "— Щось мені здається, що тобі не обіду кортіло, а забав з панянками в «Лорелеї». Настане час і для того, обіцяю, ще не раз і не два Пампінея Монтефорте прийме нас у своїй таємній прибудові. І серед її дівчат неодмінно знайдеться якась смілива. А зараз я хотів би якомога швидше дістатися додому, до Рокамори."
    },
    {
        "input_text": "— Чому така назва? Рокамора?",
        "target_text": "— Чому така назва? Рокамора?"
    },
    {
        "input_text": "— Не знаю. Купив маєток разом із назвою.",
        "target_text": "— Уявлення не маю. Купив маєток разом з назвою."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Престон Гольт, як пояснив він Геральтові, подорожував із самої столиці разом із будівництвом Великої Дороги, яка мала поєднати Каедвен із Генгфорсом, а далі — з Ковіром і Повісом. Знищення лісу будило чудовиськ, а людські поселення їх ще більше приваблювали. Наглядачі охоче платили за охорону, тож роботи для відьмака було вдосталь. Чотири з лишком роки тому, ще до того, як будівництво дісталося кордонів Верхнього Маршу, стався нещасний випадок. У бою з меганеврою, яку Гольт таки подолав і вбив, він отримав серйозні поранення і складний перелом ноги. Той випадок сильно вдарив по його відьмацькій кар’єрі. Тоді він і придбав фільварок Рокамора та пішов на спочинок.",
        "target_text": "Престон Гольт, як він пізніше пояснив Ґеральтові, подорожував із самої столиці услід за будовою Великої Дороги, яка мала з’єднати Кедвен із Генґфорсом, а далі — з Ковіром та Повіссом. Вирубка непроникних лісів будила потвор, а великі скупчення людей їх ще більше приваблювали. Наглядачі не шкодували грошей на охорону, тож усякої роботи та прибуткових замовлень відьмаку не  бракувало. Років чотири з гаком тому, ще до того, як будівництво дороги дійшло до кордонів Горішньої Мархії, стався нещасний випадок. У бою з меганеврою, яку Гольт зрештою таки подолав та прикінчив, він дістав серйозні поранення, а що гірше — багатоуламковий перелом ноги. Та травма сильно підірвала його відьмацьку кар’єру. То якраз тоді Гольт придбав собі помістя Рокамора та пішов на спочинок."
    },
    {
        "input_text": "— Часом беруся за замовлення, — зізнався Геральтові. — Воронов підбирає для мене легші завдання, і я знову виходжу на шлях. Цього разу я вирушив на північ спеціально, щоб тебе зустріти. У лютому вже був там, знайомився з багатьма: з будівельниками Великої Дороги, війтом, солдатами. І мушу визнати, що ці знайомства неабияк допомогли.",
        "target_text": "— Коли-не-коли беруся за замовлення, — зізнався Ґеральтові. — Воронов підбирає для мене якусь не надто важку потвору, і я знову пускаюся в шлях. Цього разу я спеціально подався на північ, щоб побачитися з тобою. Я тут ще з лютого, встиг з багатьма заприязнитися: з будівничими Великої Дороги, старостою, солдатами. І, гадаю, ти погодишся, що ці мої знайомства неабияк стали в пригоді."
    },
    {
        "input_text": "— А хто такий цей Воронов? Ти питав про нього ту пані…",
        "target_text": "— А що то за один, цей Воронов? Ти питав про нього ту даму…"
    },
    {
        "input_text": "— Панпінею Монтефорте. Господиню борделю. І пані, звісно. Пані хоч куди. А Тимур Воронов — мій агент.",
        "target_text": "— Пампінею Монтефорте. Власницю борделю. Ну й даму, певна річ. Куди не кинь. А Тимур Воронов — то мій агент."
    },
    {
        "input_text": "— Пані Панпінея казала, що ви розминулися. Що він повернувся… Куди ж? До Бельвуару? Але ж ми туди не їдемо?",
        "target_text": "— Та пані Пампінея сказала, що ви розминулися. Що він подався назад до… Як його? До Бельвуару? Але ж ми не туди прямуємо?"
    },
    {
        "input_text": "— Ні. Це не наш шлях. Ми їдемо на південь, королівським трактом. Бельвуар — на заході.",
        "target_text": "— Ні. Нам не по дорозі. Ми правимо на південь, королівським трактом. Бельвуар на заході."
    },
    {
        "input_text": "— А твій агент… Що він, власне, робить?",
        "target_text": "— А твій агент… Що він, власне, робить?"
    },
    {
        "input_text": "— Дізнаєшся у свій час. Якщо, звісно, нарешті приймеш мою пропозицію. Ну що? Вирішив? Можемо поговорити?",
        "target_text": "— На все свій час. Колись дізнаєшся, якщо, звісно, нарешті приймеш рішення щодо моєї пропозиції. То що? Надумав? Можемо все обговорити?"
    },
    {
        "input_text": "— Може, пізніше.",
        "target_text": "— Може, потім."
    },
    {
        "input_text": "— Як хочеш. Попідганяй коня.",
        "target_text": "— Як хочеш. Пришпор-но коня."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "У мальовничій долині, серед грабів, вільх та верб, замерехтіли солом’яні стріхи. З комина ліниво тягнувся дим. Гольт підвівся у стременах.",
        "target_text": "У мальовничій долині, поміж грабів, вільх та верб, замерехтіли солом’яні стріхи. З комина ліниво клубочився дим. Гольт вперся в стремена."
    },
    {
        "input_text": "— Ми вдома.",
        "target_text": "— Ось ми й удома."
    },
    {
        "input_text": "— Тобто ти вдома, — пробурчав Геральт.",
        "target_text": "— Тобто, — пробурчав Ґеральт, — ти вдома."
    },
    {
        "input_text": "— І ти теж. Якщо приймеш мою пропозицію.",
        "target_text": "— І ти теж. Якщо пристанеш на мою пропозицію."
    },
    {
        "input_text": "— Якщо.",
        "target_text": "— Якщо."
    },
    {
        "input_text": "— Важкий ти екземпляр. Ну ж бо, в’їжджаймо.",
        "target_text": "— Тяжкий ти кадр. Ну ж бо, вперед."
    },
    {
        "input_text": "До огородженої частоколом Рокамори вели ворота, що відкривалися на двір. Там стояв житловий будинок — міцна споруда з соснових колод, укладених у зруб, під стрімким очеретяним дахом. Поряд були комора, стайня, стодола, колодязь, голубник, лазня та кілька сараїв.",
        "target_text": "До огородженої частоколом Рокамори можна було потрапити через головну браму, що вела на подвір’я. Стояла там господа — добротний будинок з укладених у зруб соснових колод під похилою очеретяною стріхою. Неподалік розташовувалася комора, стайня, стодола, студня, голубник, лазня та кілька шоп."
    },
    {
        "input_text": "Через велику сінину можна було потрапити до кімнати челядників, а звідти — до просторої світлиці з кахельною піччю, яка вела до кількох спалень. До будинку прилягали велика кухня та покої для прислуги.",
        "target_text": "Через просторі сіни можна було потрапити до челядні, а звідти — до чималої світлиці з кахельним п’єцом, яка, зі свого боку, вела до декількох ліжниць. До будинку прилягала немала кухня та покої прислуги."
    },
    {
        "input_text": "Прислуга складалася з управителя — похмурого чоловіка, що весь час щось рахував, старшого слуги з рисами зброєносця, молодшого хлопця для догляду за кіньми та кількох найманих дівок, які часто змінювалися. Була також гладка, вересклива та сварлива баба, що виконувала функції кухарки й економки. Їй легко прощали її сварки та капризи, адже готувала вона майстерно.",
        "target_text": "Прислуга складалася з розпорядника — похмурого чоловіка, який безнастанно робив якісь підрахунки, його вірного челядника старшого слуги, хлопця-пахолка, який доглядав за кіньми та кількох постійно мінливих найманих з поближнього села дівок. Була також ще одна така гладка, вересклива та примхлива баба, на якій лежали обов’язки кухарки й економки. Їй завше прощали всі її сварки та капризи, бо, хай там що, а в готуванні вона не мала собі рівних."
    },
    {
        "input_text": "Геральтові, звиклому до одноманітної й доволі скромної їжі в Каер Моргені, обіди в Рокаморі кожного разу здавалися справжнім королівським частуванням. Усе своє життя він не бачив і не куштував нічого такого, як рулети, голубці чи ягнятина з овочами — це була просто неймовірна трапеза.",
        "target_text": "Ґеральтові, звиклому до одноманітних і доволі скромних обідів в Каер Морені, страви в Рокаморі всякий раз видавалися справжнім королівським раутом. Він ніколи в житті в очі не бачив і не куштував нічого подібного до яловичих зразів, голубців з капусти чи ягняти з овочами — то взагалі був просто-таки немислимий делікатес."
    },
    {
        "input_text": "Але трапези, неробство й спостереження за поштовими голубами тривали недовго.",
        "target_text": "Але делікатеси, неробство й споглядання за прильотами й відльотами поштових голубів не тривали довго."
    },
    {
        "input_text": "— Ти, мабуть, розумієш, — почав Гольт, ведучи Геральта до стодоли, — що з тим дезертиром ти уникнув шибениці буквально дивом. Ти вбив людину мечем. Нікого не цікавить, чи це була самооборона, чи захист невинної жертви. Відьмаків не люблять. За вбивство людини ти можеш бути повішеним — за вироком суду або внаслідок самосуду. Тому проти людей краще не піднімати меч. Є й інші способи.",
        "target_text": "— Ти, мабуть, здаєш собі справу, — почав Гольт, ведучи Ґеральта до стодоли, — що у випадку з тим дезертиром ти буквально дивом уникнув шибениці. Ти вбив людину мечем. І нікого не обходить, чи ти обороняв себе, чи якусь іншу невинну жертву. Відьмаків ніхто не любить. За вбивство людини тебе залюбки повісять — за вироком суду або й внаслідок самосуду. Тому на людей ліпше меч не підіймати. На них є й інші способи."
    },
    {
        "input_text": "— Знаки?",
        "target_text": "— Знаки?"
    },
    {
        "input_text": "— Не тільки.",
        "target_text": "— Не тільки."
    },
    {
        "input_text": "У стодолі, абсолютно порожній, у землю було вкопано чотири стовпи із закріпленими на них імітаціями людських голів і тулубів, зроблених зі шкіри.",
        "target_text": "У стодолі, цілковито порожній, у долівку було вбито чотири кілки, на яких висіли макети людських голів та тулубів, зроблених зі шкіри."
    },
    {
        "input_text": "— Все, що я тут тобі покажу, — Гольт зняв куртку, засукав рукава сорочки, натягнув товсті рукавички для їзди й дав ще одну пару Геральту, — має служити виключно для самозахисту. Підкреслюю: лише для самозахисту. Ти — відьмак, а не розбійник чи забіяка. Запам’ятай це.",
        "target_text": "— Усе, що я тобі тут зараз продемонструю, — Гольт скинув з себе каптан, засукав рукава сорочки, натягнув товсті рукавички для верхової їзди й простягнув такі ж Ґеральту, — призначено виключно для самозахисту. Підкреслюю ще раз: тільки й виключно для самозахисту. Ти — відьмак, а не якийсь там головоріз чи розбійник. Закарбуй то собі на носі."
    },
    {
        "input_text": "Геральт кивком підтвердив, що запам’ятав.",
        "target_text": "Ґеральт кивком підтвердив, що закарбував."
    },
    {
        "input_text": "— У Каер Моргені, напевно, мало що змінилося з мого часу, — продовжив Гольт, — а тоді ми регулярно билися кулаками. Добре бити голими руками, правда? Це так природно, що аж первісно. Але коли почуття вщухають, а їх місце займає здоровий глузд, слід пам’ятати про ризик серйозних травм — кисті, зап’ястка, пальців чи навіть усього разом. Бити голою рукою іноді болючіше для того, хто б’є, ніж для того, кого б’ють.",
        "target_text": "— У Каер Морені, — провадив далі Гольт, — напевно, мало що змінилося з моїх часів, а за моїх часів ми любили постійно битися на кулаках. Файно битися голими руками, правда? Це так зручно й природно, я б навіть сказав атавістично. А зрештою, буває, особливо в пориві почуттів, так би мовити, іншого вибору й нема, хіба кулак. Але коли почуття вщухають, поступаючись місцем здоровому глузду, слід пам’ятати про ризик серйозних травм — кисті, зап’ястя, пальців або й навіть усього нараз. Удар голою рукою часами значно болісніший для того, хто б’є, ніж для того, кого б’ють."
    },
    {
        "input_text": "— Тому, хлопче, потрібен інструмент. Так, так, знаю, не нагадуй. У тебе на руків’ях обох мечів є головки — чудовий інструмент. Але варто також мати ніж із надійною рукояттю. Добре підходить кастет. Він займає мало місця, але є неймовірно ефективним. Корисно мати й міцну палицю, хоча б для захисту від собак. Вони небезпечніші за людей.",
        "target_text": "— Ось чому, хлопче, у пригоді може стати певний знадіб. Так, так, знаю, мені не треба нагадувати. Твої мечі мають навершя — ліпшого знадобу годі й шукати. Проте варто також мати із собою ніж з надійним руків’ям. Добре підійде кастет. Місця багато не займає, але, чорт забирай, штука дієва. Міцний кийок теж не завадить, бодай щоб відбиватися від собак. Вони ще небезпечніші за людей."
    },
    {
        "input_text": "— Але навіть ніж чи палиця можуть розцінюватися як небезпечна зброя, і використання їх, навіть для захисту, може мати серйозні наслідки. Тому варто носити з собою щось непомітне. Наприклад, шматок металу. Хоч би ключ. Ось, тримай. Тепер це твій ключ. І для ясності — він ні до чого не підходить, я знайшов його на смітнику.",
        "target_text": "— Однак навіть ніж чи костур може розцінюватися як небезпечна зброя, про меч тут навіть мови нема, і їхнє використання, навіть для самозахисту, може, як я вже казав, закінчитися серйозними наслідками. Тому варто носити при собі щось непомітне. Якийсь шмат металу. Хай навіть ключ. На, тримай. Отакий."
    },
    {
        "input_text": "— Бери, то твій.",
        "target_text": "— Бери, тепер то твій ключ. Кажу зразу — він не підходить до жодного замка, я натрапив на нього на смітнику."
    },
    {
        "input_text": "— Тепер нагадаємо собі, що можна знайти на людській голові. Для демонстрації нам послужать ці манекени, зроблені з формованої гарячої буйволячої шкіри спеціально на моє замовлення.",
        "target_text": "— Тепер пригадаймо, з яких частин складається людський череп. Для демонстрації нам послужать ці людиноподібні манекени, виготовлені з буйволячої шкіри методом гарячого формування спеціально на моє замовлення."
    },
    {
        "input_text": "— Брегма, вона ж маківка! — Гольт щосили вдарив по манекену, аж той захитався. — Це місце, де з'єднуються лобова і тім'яна кістки, під якими розташовані лобова доля і рухова кора мозку, відповідальні за рухи. Сильний удар може знерухомити. Ну ж бо, спробуй сам. Удар кілька разів по брегмі. Прекрасно. У тебе вроджений талант. А може, тренування в Каер Моргені?",
        "target_text": "— Брегма, або ж тім’я! — Гольт щосили влупив по шкіряному погруддю, так що аж порох здійнявся, а кілок захитався. — Тут з’єднуються лобова та тім’яна кістки, під ними лежить лобова частка й моторна кора — ділянки мозку, відповідальні за рухи. Потужним ударом можна знерухомити людину. Ну ж бо, спробуй сам. Ввали кілька разів по брегмі. Чудово! У тебе вроджений талант. Чи то ти так в Каер Морені навчився?"
    },
    {
        "input_text": "— Скроня, всупереч поширеній думці, не є найкращою ціллю. Якщо бити, то краще по клиноподібній кістці, ось тут, я спеціально позначив фарбою. — Гольт знову вдарив у манекен. — Під цією кісткою проходить скронева артерія. Удар викликає кровотечу і смерть. Зрозуміло, це має наслідки. Тебе вчать оборонятися, а не нападати.",
        "target_text": "— Скроня, всупереч загальноприйнятій думці, геть не найкраща ціль. Та якщо вже туди бити, то ліпше по клиноподібній кістці, вона десь отут, ось, спеціально позначив тобі фарбою. — Гольт знову гримнув по манекену. — Під цією кісткою проходить скронева артерія. Сильний удар спричиняє кровотечу й зрештою смерть. Ясна річ, мої попередні застереження стосуються і всього цього. За вбивство світить зашморг. І ти, нагадую, вчишся оборонятися, а не нападати."
    },
    {
        "input_text": "— Кістки орбіти — місце вразливе. Сила удару передається на лобову долю, результатом чого є втрата свідомості. Тепер ти. Удар!",
        "target_text": "— Орбітальні кістки, ти напевно то проходив під час навчання, — місце вразливе. Сила удару поширюється на лобову частку, що може призвести до втрати свідомості. Тепер ти. Бий!"
    },
    {
        "input_text": "— Перенісся і спинка носа, як знає кожен, хто бився в молодості, легко ламаються. Удар по носу викликає сильний біль і кровотечу, що іноді може вивести противника з бою. Але сильного і сміливого не зупинить, лише розлютить. Тому кращою ціллю є ось це місце — глабела, вона ж перенісся. Це дуже чутлива точка. Сильний удар пошкоджує лобову долю мозку, викликаючи струс мозку і втрату свідомості. Давай, покажи кілька ударів у глабелу. Чудово!",
        "target_text": "— Перенісся, як відомого кожному, хто бодай раз бився в молодості, від удару легко кришиться й ламається. Удар в ніс спричиняє гострий біль та кровотечу, що іноді здатне вивести противника з бою. Але когось сильнішого й відважнішого це не зупинить, навіть навпаки, лише розлютить, то слід пам’ятати. Тому краще цілитися ось сюди — зосередься, то важливо — трохи вище перенісся є глабела, її ще називають надперенісся. Це надзвичайно чутлива точка. Сильний удар може пошкодити лобову частку, як результат — струс мозку та втрата свідомості. Нумо, покажи мені кілька ударів у глабелу. Молодець!"
    },
    {
        "input_text": "— Під носом, на чверть дюйма нижче, маємо так званий міжщелепний шов. Добра ціль для кулака. Удар трощить передні зуби й кістки носа, що само собою видовищно і надзвичайно ефективно. Але це ще не все. Щелепні кістки з’єднуються з нейрокраніумом, тобто мозковим черепом, тому наслідком удару часто стає струс мозку. Чув також, хоча сам цього не робив і не переживав, що сильний і влучний удар у міжщелепний шов може пошкодити другий шийний хребець, а точніше його зуб, так званий денс — хоч би що це було. Наслідком, як мені пояснювали, є травма стовбура мозку. Щось подібне виб’є з бою будь-якого агресора.",
        "target_text": "— Під носом, чверть дюйма нижче, маємо так званий міжщелепний шов. Чудова мішень для кулака. Від удару трощаться передні зуби й носові кістки, що само собою напрочуд видовищно й надзвичайно ефективно. Але то ще не все. Щелепні кістки з’єднуються з нейрокраніумом, тобто мозковим черепом, тож такий удар незрідка призводить до струсу мозку. Я ще якось чув, хоча сам такого ніколи не робив і на своїй шкурі не відчував, що дужий та влучний удар у міжщелепний шов здатен пошкодити другий шийний хребець, а точніше сказати — його зуб, так званий dens — хай що то таке є. Наслідком, як мене запевняли, є травма стовбура головного мозку. Щось на кшталт того запевне виб’є з бою будь-якого напасника."
    },
    {
        "input_text": "— Тепер кілька слів про шию. Удар у шию може вбити, якщо точно і сильно влучити ось сюди, під вухом, у частину черепа, яка зветься соскоподібним відростком. Також відзначив фарбою. Прицільний і сильний удар у цей відросток, особливо чимось на зразок твого ключа, розриває хребтову артерію, що проходить тут, у відростках хребців. Розірвана хребтова артерія — це миттєва втрата свідомості й неминуча смерть. Якщо вже треба когось позбавити життя, то соскоподібний відросток — непоганий спосіб. Далі, покажи мені удар по відростку. Ще раз! Добре.",
        "target_text": "— Тепер кілька слів про шию. Ударом у шию можна легко вбити, якщо прицільно й щосили влучити… О, ось сюди, зразу під вухом, ця частина черепа називається соскоподібний відросток. Також позначив тобі фарбою. Влучним та різким ударом у цей відросток, особливо чимсь на штиб твого ключа, можна розірвати хребетну артерію, що проходить отут, ось, уздовж хребцевих відростків. Розірвана хребетна артерія означає миттєву втрату свідомості й неминучу смерть. Якщо вже аж так конче треба уложити когось в землю, то соскоподібний відросток — доволі непоганий на то спосіб. Тепер задемонструй мені удар по відростку. Ще раз! Добре."
    },
    {
        "input_text": "— Шия — це передусім гортань. У чоловіків вона виступає кадиком, тобто гортанним виступом, prominentia laryngea. У гномів і карликів, як ти знаєш, такий виступ теж є, а в ельфів та інших гомінідів немає. Але до суті: удар у це місце спричиняє внутрішню кровотечу, а набряклі м’які тканини блокують трахею. Ударений, якщо не отримає негайної допомоги, задихнеться. Це теж хороший спосіб прибрати когось. Особливо якщо потрібно тихо. Бачу, хочеш щось запитати.",
        "target_text": "— Шия, зі свого боку, — це насамперед гортань. У людей чоловічої статі вона виступає кадиком, себто гортанним виступом, prominentia laryngea. У гномів та карликів, сам знаєш, також є цей виступ, а ось у ельфів та інших гомінідів нема. Але кажу по суті: від удару в це місце може початися внутрішня кровотеча, і вже невдовзі набряклі м’які тканини перекриють трахею. Постраждалий, якщо не надати йому негайної допомоги, попросту задихнеться. Це теж непоганий спосіб відправити когось на той світ. Тим паче якщо все треба тишком-нишком провернути. Бачу, у тебе з’явилися запитання."
    },
    {
        "input_text": "— Той чоловік у Спінгемі... Той, що бив жінку. Я не побачив, куди вдарив... Він вижив?",
        "target_text": "— Той чоловік у Спінемі… Той, що лупцював жінку. Я якось не зауважив, у яке місце ти його… Він ще живий?"
    },
    {
        "input_text": "— Природа буває незбагненною. Не бачу причин хвилюватися. І взагалі забий. Тренуємось далі. Покажи мені, Геральте, кілька гарних ударів у кадик. І на цьому закінчимо.",
        "target_text": "— Природа така, досить непередбачувана. Однак не бачу причин хвилюватися. І взагалі забивати собі тим голову. Тренуймося далі. Покажи мені, Ґеральте, кілька гарних ударів у кадик. Та й на сьогодні годі."
    },
    {
        "input_text": "На обід був тушкований кролик із цибулею і селерою.",
        "target_text": "На обід був тушкований кролик з цибулею та селерою."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Наступного дня прийшла черга палиць. Відполіровані від використання дубові кийки довжиною три фути, що заміняли мечі. Несправна нога, як виявилося, не заважала Холту у фехтуванні. Він рухався, як вихор. Атакував без попередження, Геральт парирував квартою в напрямку прима, кийок, що летів на нього з молінетто, відбив високою секунда декстер. Сам контратакував терція меццочеркйо, Холт прийняв на форте терцією в напрямку кварти, закрутився, блискавично атакував із фінти. Геральт парирував примою і з напівоберту контратакував сильним мандритто. Холт парирував високою октавою, нетиповим блоком.",
        "target_text": "Назавтра дійшов ряд кийків — до блиску відполірованих від постійного використання дубових палиць завдовжки три фути, що послужили відьмакам замість мечів. Скалічена нога, як виявилося, не заважала Гольтові фехтувати. Він зграбно рухався, мов дзиґа, кинувшись в атаку без попередження. Ґеральт парирував у кварті1, переводячи палицю на приму, а кийок, що вже летів у його бік з молінетто, відбив праворуч високою секундою. Сам контратакував у терції меццочеркіо, Гольт прийняв терцію на форте2, перевівшись на кварту, вихором крутнувся, блискавично заатакувавши з квінти. Ґеральт парирував у примі та з напівоберту контратакував потужним мандритто. Гольт парирував високою октавою, геть нехарактерним рухом."
    },
    {
        "input_text": "Стук кийків лунко розходився по подвір’ю. Такий гучний і швидкий, що привернув увагу управителя та підручного.",
        "target_text": "Стукіт кийків лунко розходився усім подвір’ям. Такий гучний і прискорений, що аж розпорядник з пахолком прибігли подивитися, що відбувається."
    },
    {
        "input_text": "— Ти маєш тенденцію виходити з вольти і рубати мандритто, молодий Геральте. У тебе сильне мандритто, це відчув на собі той дезертир. Удари сильні, але якісь... без грації й витонченості...",
        "target_text": "— Ти, юний Ґеральте, надто часто рубаєш з вольти мандритто. Маєш сильне мандритто, той дезертир не дасть збрехати. Замахи такі добрячі, але геть без грації й витонченості…"
    },
    {
        "input_text": "— А нащо грація й витонченість? Рубаєш, щоб убити.",
        "target_text": "— А нащо мені грація й витонченість? Рубаєш мечем, щоб убити."
    },
    {
        "input_text": "— Але щоб убиваючи не впадати в рутину, спробуй для різноманіття ровесро. Або, якщо використовувати термінологію Весеміра, сіністру. Удар не менш смертельний, запевняю. Тобто навпаки: пассо ларго правою ногою, напівоберт, молінетто і ровесро. Попрактикуємося?",
        "target_text": "— Але щоб, убиваючи, не впадати в рутину, спробуй для різноманіття роверсо. Або ж, якщо вживати термінологію Весеміра, синістру. Такі замахи не менш смертоносні, запевняю. Себто отак: пассо ларґо правою ногою, півоберт, молінетто та роверсо. Попрактикуємося?"
    },
    {
        "input_text": "Попрактикувалися.",
        "target_text": "Попрактикувалися."
    },
    {
        "input_text": "Більше години жоден не зумів влучити кийком у іншого. Могли б так само битися без захисного спорядження.",
        "target_text": "Понад годину не здолали влучити в одне одного кийком. З таким самим успіхом могли б битися і без захисного спорядження."
    },
    {
        "input_text": "— Непогано, молодий відьмаку, непогано. Весемір, як я бачу, не втратив форму й досі добре навчає. Фініш, закінчимо на сьогодні. А на завершення... Маленьке нагадування.",
        "target_text": "— Непогано, юний відьмаче, зовсім непогано. Весемір, засвідчую, нітрохи не втратив свою форму й досі чудово навчає. Гадаю, досить, закінчімо на сьогодні. Лиш на завершення… Маленьке застереження."
    },
    {
        "input_text": "Блискавично атакував, гран пасаттою правою ногою і настільки сильним молінетто, що Геральту довелося парирувати серпентиною. Холт, вигнувши тулуб, виконав фінту мандритто на ліву скроню, молінетто, контратемпо пассо ларго лівою ногою, повторне молінетто, трамазоне і... Геральту спалахнуло в очах, він і не зрозумів, як опинився на землі. Гучно гепнувся задом.",
        "target_text": "Блискавично заатакував широким випадом правою ногою й настільки сильним молінетто, що Ґеральт заледве парирував серпентиною. Гольт, вигнувши корпус, виконав фінт мандритто, поціливши супротивникові кийком у ліву скроню, далі молінетто, контратемпо пассо ларґо лівою ногою, повторне молінетто, трамаццоне і… Ґеральту в очах аж заіскрилося, так що навіть не встиг второпати, як опинився на землі, гучно гепнувшись сідницями."
    },
    {
        "input_text": "У голові дзижчали і гуділи рої бджіл. Отримав у скроню, дуже сильно. Але шкіряний захист знадобився.",
        "target_text": "У голові задзижчали й загуділи рої бджіл. Пропустив удар у скроню, дуже міцний. Бодай шкіряний захист врешті став у пригоді."
    },
    {
        "input_text": "— Що це було? — запитав приголомшено.",
        "target_text": "— То що таке було? — запитав Ґеральт, приголомшений."
    },
    {
        "input_text": "— Грація, Геральте. Грація і витонченість.",
        "target_text": "— Грація, Ґеральте. Грація й витонченість."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Тіло Гольта, коли він роздягнувся в лазні, виявилося картою шрамів і літописом нещасних випадків.",
        "target_text": "Тіло Гольта, коли він роздягнувся в лазні, виявилося мапою шрамів та справжнім літописом усяких пригод."
    },
    {
        "input_text": "— Оце тут — кікімора, — показав він півмісяцевий ряд слідів зубів на лівому біцепсі. — Застала мене зненацька.",
        "target_text": "— Отут — то від кікімори, — Гольт тицьнув на серпастий відбиток зубів на лівому біцепсі. — Заскочила мене зненацька."
    },
    {
        "input_text": "Жахливий шрам на лопатці виявився пам’яткою від кігтів серпоносця. Рубець над правим стегном залишив пазур грифона, а ліве плече позначили зуби виппера.",
        "target_text": "Страхітливий рубець на лопатці виявився пам’яткою від кігтів серпоносця. Шрам над правим стегном залишив пазур грифона, а на лівому плечі були сліди від укусу віпера."
    },
    {
        "input_text": "Найпотворніший слід залишила сутичка з меганеврою. Ліве стегно старого відьмака було спотворене: окрім слідів щелеп, там виднілися хірургічні розрізи й шви, що тягнулися від стегна майже до коліна.",
        "target_text": "Найпотворніші відмітини залишилися після сутички з меганеврою. Ліве стегно підтоптаного відьмака було просто понівечене: окрім відбитків щелеп, там виднілися сліди численних хірургічних втручань та шви, що тягнулися від стегна майже до самого коліна."
    },
    {
        "input_text": "— І це ще не все, — Гольт облив себе водою з відра й ударив себе по спині березовим віником. — Ще ось литка, подивися. Знаєш, хто мене так прикрасив? Дворовий пес, породи дворняга. Убив його, сучого сина. А ще голова — маю запаморочення. У Новіграді мене поцілили кухлем у таверні. Так, так, молодий Ґеральте. Відьмачий шрам — це літопис. Взимку, коли повернешся в Рокамору, роздивимося й порахуємо твої мемуари. Бо без них не обійдешся. Не лякаю тебе. Просто факт.",
        "target_text": "— І це ще не все, — Гольт сполоснувся водою з відерка й хляснув себе по спині березовим віником. — Ще литка, ось, поглянь. Знаєш, хто мене так прикрасив? Сільський пес, звичайний дворняга. Убив його, курвого сина. Про череп узагалі мовчу — досі мені подеколи в голові паморочиться. У таверні в Новіграді якось дістав кухлем по макітрі. Так, так, юний Ґеральте. Шкіра відьмака — це літопис. Взимку, коли повернешся до Рокамори, роздивимося й порахуємо твої мемуари. Бо без них не обійдешся. Не те щоб я хотів тебе настрашити. Просто констатую факт."
    },
    {
        "input_text": "Медальйон на шиї Гольта зображав голову змії з великими отруйними іклами.",
        "target_text": "Медальйон на шиї Гольта зображав голову змії з великими отруйними іклами."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт довго вагався, чи варто ставити запитання. Так довго, що зрештою Гольт відповів сам. Без запитань.",
        "target_text": "Ґеральт довго вагався, чи варто ставити запитання. Так довго, що врешті-решт Гольт відповів сам. Навіть без запитання."
    },
    {
        "input_text": "— Так, я був у Каер Моргені тоді, тридцять п’ять років тому. Колись розповім тобі про це. Не сьогодні.",
        "target_text": "— Так, я був тоді в Каер Морен, тридцять п’ять років тому. Колись і про те тобі розповім. Не сьогодні."
    },
    {
        "input_text": "— Але...",
        "target_text": "— Але…"
    },
    {
        "input_text": "— Тоді я носив інше ім’я. Не дивно, що Весемір приховав це від вас. Як я й казав, наші шляхи розійшлися. А я повернувся до справжнього імені й прізвища. Бо я їх знав, це тобі треба знати.",
        "target_text": "— Тоді я по-іншому звався. Не дивно, що Весемір вам про мене не розказував. Як я й говорив, наші шляхи давно розійшлися. А я взяв собі своє справжнє ім’я та прізвище. Бо знав, що вони в мене є, мусиш то зрозуміти."
    },
    {
        "input_text": "— Коли мене мати підкидала, — пояснив він, помітивши запитальний погляд Ґеральта, — десь у Ковірі, здається, вклала в пелюшки записку. Таке трапляється, якщо матір уміє писати: додає підкидькові записку з даними… зазвичай лише дату народження. Іноді ім’я, але часом і прізвище батька, або навіть його ім’я. Милосердні пані з ковірського сиротинця зберегли ту записку й передали відьмакам, коли забирали мене з притулку. А коли я прощався з Каер Моргеном — а це було не зовсім дружнє прощання — Весемір відкрив мені справжні дані. Бо Весемір, як і старий Бірнйольф до нього, має архів таких записок, що додаються підкидькам, але нікому до них не дає доступу. Проте інколи робить винятки.",
        "target_text": "— Коли мене мати підкидала, — повів далі він, помітивши запитальний погляд Ґеральта, — десь у Ковірі, буцімто, то засунула в пелюшки записку. Часами,  якщо матір уміє писати, то так роблять, докладають до підкидька записку з особистими даними… Як правило, тільки дату народження. Іноді ім’я, але, буває, пишуть і батькове ім’я, або навіть його прізвище. Ласкаві жіночки з ковірського сиротинця зберегли ту записку й передали відьмакам, які забирали мене з притулку. А коли я прощався з Каер Мореном — а було то геть не тепле прощання — Весемір освідчив мені, ким я насправді є. Бо Весемір, як і стареча Бірнйольф до нього, має цілий архів таких записок, що йшли разом з підкидьками, але до нього нікому не вільно заглядати. Щоправда, інколи він робить винятки."
    },
    {
        "input_text": "— Робить, — пожвавився Ґеральт. — Саме тому я знаю, що мого друга Ескеля насправді звуть Есав Келлі Камінський. Але Ескелю не сподобалося його прізвище. І я його розумію. Він вигадав собі скорочення від обох імен.",
        "target_text": "— Робить, — пожвавився Ґеральт. — Саме так я дізнався, що мого друга Ескеля насправді звуть Есав Келлі Камінський. Але Ескелю до душі його справжнє ім’я не припало. Що не дивно. Тож він вигадав собі скорочення від обох імен."
    },
    {
        "input_text": "— А тобі, коли ти вирушав, Весемір сказав, хто ти?",
        "target_text": "— А тобі, коли ти покидав Каер Морен, Весемір відкрив, хто ти?"
    },
    {
        "input_text": "— Ні.",
        "target_text": "— Ні."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "— Коли ти навчиш мене тієї фінти? Того... елегантного руху? Mandritto, а потім двічі molinetto і tramazzone…",
        "target_text": "— Коли навчиш мене того фінту? Тої… грації? Мандритто, а за ним подвійне молінетто й трамаццоне…"
    },
    {
        "input_text": "— Primo, я не веду школи фехтування. А secundo…",
        "target_text": "— По-перше, я не викладаю фехтування. А по-друге…"
    },
    {
        "input_text": "— Так?",
        "target_text": "— Що?"
    },
    {
        "input_text": "— Маю ж я зберегти перед тобою хоч якісь маленькі секрети, правда?",
        "target_text": "— Я ж мушу мати перед тобою бодай якісь маленькі таємниці, еге ж?"
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "— Тримай, приміряй.",
        "target_text": "— На, приміряй."
    },
    {
        "input_text": "Куртка була з м’якої шкіри, на плечах і рукавах — срібні заклепки.",
        "target_text": "Куртка була з м’якої шкіри з набитими на плечах та рукавах срібними шипами."
    },
    {
        "input_text": "— Новенька, а вже мені не застібається на животі. А на тобі, ха, прошу, прошу, лежить, як влита. Ну то тепер буде твоя. А ось іще рукавички до комплекту. Не дякуй.",
        "target_text": "— Новенька, але що з того, як мені вже не застібається на животі. Тож нумо, приміряй. Ха! Чи ти ба! Лежить, ніби на тебе пошита. Ну то тепер буде твоя. Ось тобі ще до комплекту рукавички. Не дякуй."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Нарешті, а було це в середині травня, на початку місяця Блате, настав час прощатися з Рокаморою. З гамселенням кулаками по шкіряних манекенах. З фехтуванням на палицях. З матрацом, набитим гороховим бадиллям. З голубцями, зразами й млинцями з медом.",
        "target_text": "Зрештою, а доходила вже середина травня, по ельфійському календарю — початок місяця Блате, настав час прощатися з Рокаморою. З гамселенням кулаками шкіряних манекенів. З фехтуванням на кийках. З набитим гороховим бадиллям матрацом. З голубцями, зразами й млинцями з медом."
    },
    {
        "input_text": "Настав час сісти в сідло.",
        "target_text": "Настав час залізати на сідло."
    },
    {
        "input_text": "Престон Гольт поправив ремені й пряжки на юках Ґеральта. Перевірив попругу й пряжки стремен.",
        "target_text": "Престон Гольт поправив паси й ремені на саквах Ґеральта. Міцно затягнув попругу. Перевірив пряжки путлиці. Стремена."
    },
    {
        "input_text": "А тоді перевірив усе ще раз.",
        "target_text": "А тоді пройшовся по всьому ще раз."
    },
    {
        "input_text": "— Остаточного рішення, — зрештою заявив він, — щодо співпраці зі мною ти досі не прийняв. Я не наполягаю, не змушую, контракту на підпис не пропоную. Поки що працюємо на засадах добровільності й взаємної довіри.",
        "target_text": "— Остаточного рішення, — зрештою заявив він, — щодо співпраці зі мною ти досі не прийняв. Я не наполягаю, не змушую, цирографа на підпис тобі не суну. Поки що працюємо на засадах добровільності й взаємної довіри."
    },
    {
        "input_text": "Брама Рокамори розчинилася зі скрипом і скреготом.",
        "target_text": "Брама Рокамори зі скрипом та скреготом розчханулася."
    },
    {
        "input_text": "— Вирушай у дорогу, відьмаче Ґеральте.",
        "target_text": "— Рушай у свій шлях, відьмаче Ґеральте."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Смиренно доповідаю, що, згідно з наказом, взяв маєток під назвою Рокамора під суворий нагляд. На жаль, мушу повідомити, що більше не маю всередині маєтку конфідента, бо підозрюваний відьмак Гольт щось запідозрив і вигнав мого конфідента, попередньо жорстоко побивши. Підозрюваний Гольт погрожував, вибачте за вираз, «ноги з дупи повиривати», що саме по собі доводить його розбещеність і вимагає кари. Тож, що там відбувається і про що говорять, я вже не знаю і доповісти не можу, як би того не прагнув, за що прошу вибачення.",
        "target_text": "смиренно доповідаю, що, згідно з наказом, я взяв маєток, званий Рокамора, під свій пильний нагляд. На жаль, мушу повідомити, що тепер вже не маю в маєтку своєї довіреної особи, бо підозрюваний відьмак Гольт щось пронюхав і вигнав мого конфідента геть з помістя, попередньо його жорстоко випоровши. Підозрюваний Гольт погрожував моєму довіреному, що, даруйте на слові, «ноги з дупи повириває», що вже само собою доводить його злодіяння та вимагає гідної кари. Тож, що там у маєтку відбувалося й про що між ними йшла мова, я, хай як зі шкури ліз, інформації не видобув, тому доповісти мені нічого, за що щиро прошу у вас вибачення."
    },
    {
        "input_text": "Повідомляю однак, що інший відьмак, молодик, котрий перебував у маєтку Рокамора з ранньої весни, десь приблизно в середині травня виїхав звідти верхи і вирушив трактом у напрямку Західної Мархії.",
        "target_text": "Повідомляю одначе, що той інший відьмак, молодик, який переховувався в маєтку Рокамора з ранньої весни, десь так приблизно в середині травня полишив посілість верхи на коні й подався гостинцем у керунку Західної Мархії."
    },
    {
        "input_text": "Що ж до підозрюваного Гольта, то він не покидав маєтку жодного разу, і туди викликали лікаря, з чого роблю висновок, що його каліцтво значно загострилося. Про все це сумлінно доповідаю, запевняю у своїй вірній службі й бажаю Високоповажності всякого щастя.",
        "target_text": "Що ж до підозрюваного Гольта, то той за весь цей час з маєтку й ноги не сунув, туди не так давно викликали лікаря, з чого роблю висновок, що каліцтво того Гольта пішло на гірше. Про все це вам смиренно доповідаю, запевняю вас у своїй довічній вірній службі й зичу Ясновельможному Панові Префектові найліпших благ."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Містечко Белвуар розташувалося в лісовій долині. З пагорба, на який виїхав Ґеральт, він міг добре його роздивитися. І оцінити, що Белвуар був щонайменше вдвічі більшим за відвіданий ним у березні Спінгем. Забудова містечка здавалася значно щільнішою; із пагорба виднілася плутанина вузьких вуличок, справжній лабіринт. На щастя, місце, куди прямував Ґеральт, знаходилося на самому краю, тож заблукати в лабіринті не було чого боятися.",
        "target_text": "Містечко Бельвуар лежало в долині посеред лісу. З пагорба, який Ґеральт минав на шляху, можна було добряче його роздивитися. І прикинути оком, що Бельвуар щонайменше вдвічі більший за відвіданий ним у березні Спінем. Забудова містечка також видавалася значно щільнішою, з пагорба виднілася плутанина вузьких вуличок, справжній лабіринт. Тож неабияк поталанило, що місце, куди прямував Ґеральт, розташовувалося на самому краєчку, тож можна було не боятися заблукати в тому лабіринті."
    },
    {
        "input_text": "Містечко оточували сади та городи, повні квітучих яблунь і вишень, що саме зараз були в усій своїй красі.",
        "target_text": "Містечко оповивало кільце ягідників та фруктових садів, повних яблунь та вишень, що якраз у цю пору року квітнули в усій своїй красі."
    },
    {
        "input_text": "Будівля зі стрімким черепичним дахом була єдиною на вуличці, оточеною парканом, який не дозволяв побачити те, що знаходиться за ним. У паркані були двостулкові ворота, вкриті дашком, досить широкі для підвод. Глибокі колії вказували на те, що вози заїжджали сюди часто. Біля воріт була хвіртка, над якою висів мідний дзвінок.",
        "target_text": "Будинок з крутим черепичним дахом стояв самотній у провулку, оточений з усіх боків високим непролазним парканом, який затуляв собою все, що всередині. Паркан вів до двостулкової брами, перекритої дашком, досить широкої, щоб вози, запряжені кіньми, могли вміститися. Глибокі колії біля в’їзду свідчили про те, що підводи постійно туди заїжджали. Обіч брами була хвіртка, над якою висів мосяжний дзвінок."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт смикнув за мотузку, дзвінок задзвенів гучно й мелодійно. Незабаром хвіртка відчинилася, і на порозі з’явився воротар.",
        "target_text": "Ґеральт смикнув за мотузку, дзвінок гучно й лунко задзеленчав. Незабаром хвіртка прочинилася, і в ній постав воротар."
    },
    {
        "input_text": "Воротар був кремезним чолов’ягою, вдягненим у кожух із кролячих шкірок. Для пошиття кожуха на людину звичайного розміру знадобилося б тридцять таких шкірок. Воротар відрізнявся від звичайної людини ще приблизно на тридцять.",
        "target_text": "Воротар був кремезним чолов’ягою, вдягненим у кабат з кролячих шкірок. Для пошиття такого кабата на людину звичайної статури знадобилося б щонайменше тридцять таких шкірок. Ну а воротар відрізнявся від звичайної людини десь так на ще тридцять."
    },
    {
        "input_text": "Зазирнувши через плече Ґеральта на руків’я двох мечів, він насупився, але нічого не запитуючи, вказав на ворота. Ті відчинилися, і Ґеральт зміг в’їхати всередину.",
        "target_text": "Помітивши за плечем Ґеральта руків’я двох мечів, він насупився, але, навіть нічого не запитуючи, вказав на браму. Ті нараз розчахнулися, і Ґеральт попростував усередину."
    },
    {
        "input_text": "На невеличкому подвір’ї з’явилися ще двоє чоловіків. Звичайної комплекції. Кролячих кожухів на них не було, але, якби знадобилося, тридцять шкірок їм би теж підійшли. Один одразу взявся за коня. Інший мовчки прийняв від Ґеральта обидва мечі.",
        "target_text": "На невеличкому подвір’ї з’явилося ще двоє типів. Пересічної статури. Кролячих кабатів на них не було, хоча, якби так що, то тридцять шкірок їм би було вдосталь. Перший одразу заходився коло коня. Другий мовчки прийняв від Ґеральта обидва мечі."
    },
    {
        "input_text": "Будинок мав витончений ґанок із балюстрадою, вкритий двосхилим дашком, що тримався на чотирьох різьблених стовпах. На ґанок вели східці, перед якими Ґеральту наказали зупинитися.",
        "target_text": "Садибу, перекриту двосхилим дашком, що опирався на чотири різьблені стовпи, прикрашав витончений ґанок з балюстрадою. На ґанок вели східці, перед якими Ґеральту звеліли стати."
    },
    {
        "input_text": "Очікування затягнулося. Відчутно довше, ніж Ґеральт міг вважати звичайним і прийнятним. Добре, що зрештою на ґанок вийшов смуглявий чоловік у бордовому каптані із золотистою квітковою вишивкою та двома рядами блискучих ґудзиків. У руці він тримав батистову хустинку, якою час від часу витирали губи.",
        "target_text": "Стояти довелося трохи довго. Безперечно довше, ніж Ґеральту видавалося нормальним та прийнятним. На щастя, зрештою на ґанок вийшов смуглявий чоловік у бордовому каптані з вишитими золотистими квітками та двома рядами шмуклерських ґудзиків. У руці він тримав батистову хустинку, якою час від часу протирав вуста."
    },
    {
        "input_text": "— О, юність, — мовив він, уп’явшись чорними очима в Ґеральта, — тобі лише б летіти понад рівнем і квітнути. Ах! Хто ж із нас не був дитиною? Майже кожен.",
        "target_text": "— О, молодосте, — мовив він, уп’явшись чорними очима в Ґеральта, — тобі лиш дай над просторами політати. І квітнути квітуче. Ах! Хіба ми всі не були колись дітьми? Кожен це проходив."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт не прокоментував.",
        "target_text": "Ґеральт не прокоментував."
    },
    {
        "input_text": "— Якби ж тільки, — чоловік витер губи хустинкою, — цій юності трохи досвіду додати. Хоча б трішечки емпірії. Але ж, на жаль, або-або. Престон Гольт, гадаю, знає, що робить?",
        "target_text": "— Якби ж тільки, — чоловік витер вуста хустинкою, — цій молодості товаришувало бодай трохи досвіду. Хоча б дрібочку емпірії. Але що зробиш, у тому то й біда, не можна все й відразу. Або-або. Престон Гольт, сподіваюся, знає, що робить?"
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт не підтвердив і не заперечив.",
        "target_text": "Ґеральт не підтвердив, але й не заперечив."
    },
    {
        "input_text": "— А ти, молодий чоловіче, знаєш, що робиш?",
        "target_text": "— А ти, парубче, знаєш, що робиш?"
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт знизав плечима. Чоловік зітхнув.",
        "target_text": "Ґеральт знизав плечима. Чоловік глибоко зітхнув."
    },
    {
        "input_text": "— Я — Тімур Воронов.",
        "target_text": "— Я — Тимур Воронов."
    },
    {
        "input_text": "— Ґеральт.",
        "target_text": "— Ґеральт."
    },
    {
        "input_text": "Тімур Воронов витер губи хустинкою й обперся об балюстраду.",
        "target_text": "Тимур Воронов витер губи хустинкою й оперся об балюстраду."
    },
    {
        "input_text": "— Ґеральт. Якось приземлено. Хіба не варто було б прикрасити взяте ім’я якимсь «де»? Шляхетним префіксом? О, розумію. Ми не любимо розмовляти. Ми воліємо діяти мечем? Достойно захоплення й аплодисментів. Бо це і мені принесе зиск. Прошу, заходь. Є справи для обговорення.",
        "target_text": "— Ґеральт. Якось по-хлопськи. Хіба не можна було прикрасити взяте ім’я якимсь «де»? Шляхетним префіксом? Ах, розумію. Ми не любимо клепати язиком. Ми радше воліємо говорити мечем? Це гідно захоплення й аплодисментів. Бо й мені то принесе більше зиску. Прошу, заходь. Маємо обговорити кілька питань."
    },
    {
        "input_text": "Запрошення, як виявилося, стосувалося не самого будинку, а лише великої, хоча й напрочуд убого мебльованої передпокою. Тімур Воронов вказав Ґеральту на стілець біля столика, сам сів навпроти. Із глибини будинку долинали дитячі голоси — не менше трьох. А ще звідти чувся приємний запах яєчні. Із беконом. Або шинкою.",
        "target_text": "Запрошення, як виявилося, нітрохи не стосувалося самого будинку, лише доволі просторого, хоча й напрочуд вбого мебльованого передпокою. Тимур Воронов тицьнув Ґеральту на стілець обіч столика, сам присів навпроти. З глибини будинку долинали дитячі голоси — не менше трьох. Звідти ж доносився приємний запах яєчні. З беконом. Або шинкою."
    },
    {
        "input_text": "Воронов нарешті склав хустинку й заховав її за пазуху.",
        "target_text": "Врешті-решт Воронов склав хустинку й заховав її за пазуху."
    },
    {
        "input_text": "— Обговорення, — почав він, — потребують насамперед питання організації й фінансів. Я припускаю, що твоя угода з Гольтом залишається в силі? Адже ви уклали якусь угоду, чи не так?",
        "target_text": "— Насамперед треба обговорити, — почав він, — організаційні й фінансові питання. Я правильно розумію, що твоя домовленість з Гольтом досі має силу? Адже ви уклали якусь угоду, еге ж?"
    },
    {
        "input_text": "— Ми діємо на основі добровільності й взаємної довіри.",
        "target_text": "— Ми діємо на засадах добровільності й взаємної довіри."
    },
    {
        "input_text": "— Іншими словами, усна угода. Що не змінює того факту, що ти вирушаєш на відьмацький шлях як його per procura.",
        "target_text": "— Іншими словами, усна домовленість. Що не змінює того факту, що ти вирушаєш у відьмачий шлях як його per procura."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт не знав, що означає per procura, але здогадався про сенс. І підтвердив кивком голови.",
        "target_text": "Ґеральт зеленого поняття не мав, що то таке — per procura, але загалом збагнув сенс, засвідчивши це кивком голови."
    },
    {
        "input_text": "— Тим самим автоматично, — продовжив Воронов, — тобто per facta concludentia, тебе зобов’язує угода Гольта зі мною. Від сьогодні, двадцять першого травня тисяча двісті двадцять дев’ятого року, я стаю твоїм єдиним агентом на території королівства Каедвен і всіх чотирьох його марок. Моя комісія становить десять відсотків від кожного твого відьмацького заробітку.",
        "target_text": "— У такий спосіб автоматично, — вів далі Воронов, — себто per facta concludentia, моя домовленість з Гольтом зобов’язує й тебе. Від сьогодні, двадцять першого травня тисяча двісті двадцять дев’ятого року, я стаю твоїм єдиним агентом на території королівства Кедвен і всіх чотирьох його марок. Моя комісія становить десять відсотків від кожного твого відьмацького замовлення."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт підтвердив кивком.",
        "target_text": "Ґеральт погодився кивком голови."
    },
    {
        "input_text": "— Тепер про фінанси. Гольт забезпечив тебе якимись коштами?",
        "target_text": "— Тепер фінансові питання. Гольт забезпечив тебе якимись засобами?"
    },
    {
        "input_text": "— У мене п’ятдесят марок.",
        "target_text": "— Маю п’ятдесят марок."
    },
    {
        "input_text": "— Отримаєш ще п’ятдесят флоренів і три дорожні асигнації по двісті марок кожна — на непередбачені витрати. Якщо такі витрати виникнуть, звітуватимеш переді мною на основі квитанцій, тож не забудь щоразу вимагати їх. А твої добові на власне утримання та дрібні витрати становитимуть п’ять марок фіксовано, починаючи з сьогоднішнього дня. Звісно, ти можеш вираховувати цю суму зі своїх заробітків.",
        "target_text": "— Ну то дістанеш ще п’ятдесят і три дорожні асигнації по двісті марок кожна — на непередбачені видатки. За всі такі видатки, якщо вони виникатимуть, звітуватимеш переді мною на підставі квитів, тож не забувай щоразу вимагати, аби тобі виписали квит. Натомість твої per diem на власне утримання та дрібні витрати становитимуть п’ять марок фіксовано, починаючи з нинішнього дня. Певна річ, оця фіксована ставка вираховуватиметься з твоїх заробітків."
    },
    {
        "input_text": "— Скільки правитимеш за свої відьмацькі послуги — залишаю на твій розсуд. Вважаю, ти маєш достатньо досвіду, аби оцінити ризик і виставити відповідну ціну. Але не псуй ринку. За жодних обставин. Гольт ніколи не брав менше п’ятдесяти крон. Ти теж не цінуй себе нижче.",
        "target_text": "— Скільки правитимеш за свої відьмацькі послуги — то загалом залишаю на твій розсуд, як-не-як, ти, гадаю, маєш вдосталь досвіду, щоб врахувати можливі ризики й виставити відповідну суму винагороди. Тільки за жодних обставин не псуй ринку. Знай собі ціну. Гольт ніколи не брав менш як п’ятдесят крон. Ти теж за дешевше не працюй."
    },
    {
        "input_text": "— До слова, офіційна валюта Каедвену — марка, але новіградські крони тут у широкому обігу, і великі суми частіше рахують саме в кронах. Середній стабільний курс — п’ять марок за крону.",
        "target_text": "— До речі, нагадую: офіційна валюта Кедвену — марка, але новіградські крони тут у широкому обігу, і почасту ціни, а особливо, якщо мова йде про великі суми, люблять розраховувати саме в кронах. Пересічний і більш-менш усталений курс — п’ять марок за крону."
    },
    {
        "input_text": "— Готівкою не обтяжуйся без потреби. Усе внось на мій рахунок у гномських банках чи обмінниках — у Вівальді, Чіанфанеллі, Мантовані або Боні. Усюди в мене відкриті рахунки, тож при внеску досить назвати моє прізвище. Якщо ж тебе найме якийсь офіційний орган, скажімо, місцева влада, то, як правило, розрахунок можна буде провести одразу через банк, безготівково. Ясно?",
        "target_text": "— Готівкою без потреби не обтяжуйся. Усе можеш класти на моє конто в краснолюдських банках чи обмінниках — у Вівальді, Ч’янфанеллі, Мантовані або Боні. У мене скрізь є відкриті рахунки, тож, як кластимеш гроші, просто назвеш моє прізвище. Якби так тебе найняв якийсь офіційний орган, скажімо, місцева влада, то тут, як правило, розрахунок можна буде одразу провести через банк, безготівково. Ясно?"
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт ледь помітно кивнув.",
        "target_text": "Ґеральт підтвердив кивком голови."
    },
    {
        "input_text": "— Раз уже мова зайшла про безготівкові розрахунки, то ніколи не приймай оплату бартером. Іноді за роботу пропонують свинячу напівтушу, клітку курей або ніч із місцевою красунею. Останнє, зізнаюся, може бути спокусливим, але, повторюю, ніколи не приймай. І справа тут не лише в тому, що з такого бартеру мені важко порахувати комісію. Не псуй ринку. І власної репутації. Її легко втратити, та дуже важко відновити.",
        "target_text": "— Позаяк уже мова зайшла про безготівкові розрахунки, то нізащо не погоджуйся на оплату бартером. Буває, за послугу можуть запропонувати пів тушу свині, клітку курей або ніч з місцевою кралечкою. Особливо то останнє може здатися особливо привабливим, але, повторюю, ніколи на таке не погоджуйся. І річ тут не лише в тому, що бозна, як мені з такого бартеру вирахувати свою комісію. Не псуй ринку. І власної репутації. Її легко втратити, а от відновити — вкрай важко."
    },
    {
        "input_text": "У будинку стихло — діти, певно, їли.",
        "target_text": "Дитячі голоси з глибини будинку стихли — либонь, діти посідали за стіл."
    },
    {
        "input_text": "— Як тобі відомо, — провадив Тимур Воронов, — королівство Каедвен складається з центрального округу, який звуть королівським, та оточуючих його Марок. Назва «марка», певно, також тобі знайома — вона походить від прикордонних стовпів…",
        "target_text": "— Як тобі запевне відомо, — провадив далі Тимур Воронов, — королівство Кедвен складається з центрального округу, що він зветься королівським, до якого з усіх боків прилягають мархії. Слово «мархія», як тобі запевне також відомо, походить від марок, або ж граничних міток…"
    },
    {
        "input_text": "— Знаю.",
        "target_text": "— Я знаю."
    },
    {
        "input_text": "— Коли Каедвен створювали, — Воронов не звернув уваги на перебивання, — то передбачалося, що в нього не буде чітко окреслених кордонів. Завданням і сенсом існування кожної Марки було ставити свої межові стовпи щоразу далі й далі, розширюючи кордони. Спершу так і було, але нині межі королівства здебільшого усталені. Втім, експансія триває, хоч і в менших масштабах: поселенці розповзаються в усіх напрямках, освоюючи прикордонні пустки. А пустки, як то пустки, кишать почварами. Роботи тобі, гадаю, не бракуватиме.",
        "target_text": "— Коли Кедвен засновувалося, — Воронова мало обходило, що там Ґеральт знав, — задумувалося, що королівство не матиме чітко окреслених кордонів. Завданням і сенсом існування кожної Мархії було просувати свої граничні мітки щораз далі й далі, розширюючи рубежі держави. Попервах так воно й було, але нині кордони королівства здебільшого усталені. Втім, експансія, хай і в значно менших масштабах, досі триває: нові й нові поселенці невпинно розповзаються в усіх напрямках, освоюючи прикордонні пустки. А пустки, на те вони й пустки, кишать потворами. Тож на брак роботи, гадаю, тобі не доведеться ніколи скаржитися."
    },
    {
        "input_text": "— Тож перейдемо ad rem, — Воронов, певно, мав хист до слів, що були Ґеральтові не надто знайомі. — Рекомендую тобі вирушити на північ, у Верхню Марку. Там триває будівництво Великої Дороги, що прорізає ліси Гір Пустульських. Відьмака там чекають уже давно. До того ж, чув я, що ти з Гольтом у тих краях встиг нажити собі ворогів, але не переймайся — я вже подбав про те, щоб згладити ситуацію.",
        "target_text": "— Що ж, тепер ad rem, — Воронов за всяку ціну не волів полишати не надто знайомі Ґеральтові слова. — Рекомендую тобі спершу вирушити на північ, до Горішньої Мархії. Там триває будівництво Великої Дороги, що пролягатиме вздовж лісів Пустульських гір. Відьмака там пильно виглядають уже віддавна. Щоправда, подейкують, що ви з Гольтом у тих краях уже встигли нажити собі ворогів, але про то не переймайся — я вже подбав, щоб ту ситуацію якось загладили."
    },
    {
        "input_text": "— По дорозі тримай зв’язок із місцевою адміністрацією й приглядайся до табличок на стовпах. Це загальноприйнятий спосіб сповіщати, що десь потрібна допомога відьмака. Колись таких знаків у Каедвенi не ставили, а відьмаків тут не надто шанували… Ти про це знаєш, так?",
        "target_text": "— Дорогою завжди шукай зв’язку з місцевою адміністрацією й приглядайся на перехрестях до табличок на стовпах. То узвичаєний спосіб, яким шукають допомогу й сповіщають, що десь потрібні послуги відьмака. Був час, таких табличок у Кедвені ніхто не вішав, а відьмаків загалом були не надто раді бачити… Про то ти знаєш, правда?"
    },
    {
        "input_text": "— Так.",
        "target_text": "— Так."
    },
    {
        "input_text": "— Щоб не було непорозумінь, — Воронов підвів голову. — Я не повчаю тебе й не перевіряю твої знання. Я агент, а обов’язок агента — інформувати. Тож інформую далі. Погані часи для відьмаків минули швидко. Люди збагнули, що коли йдеться про почвар чи чари, то допомоги їм чекати лише від вас. Любові до вас у Каедвенi не було й немає, ніхто вам на шию не кидається й квітів під ноги не сипле, але коли приходить лихо, всі ладні платити за порятунок.",
        "target_text": "— Щоб між нами не було непорозумінь, — Воронов підвів голову. — Я не намагаюся тебе повчати чи перевіряти твої знання. Я лиш виконую свої обов’язки агента, а обов’язок агента — інформувати. Тож інформую далі. Погані часи для відьмаків, про які я згадував, досить швидко минули. Люди таки второпали, що коли мова йде про монстрів чи якісь темні сили, то допомоги їм слід сподіватися хіба що й виключно від вас. Якоїсь прихильності до вас у Кедвенi ніколи не було й не буде, ніхто вам на шию не кидається й квітів під ноги не сипле, але коли трапляється лихо, усі благають на поміч, ладні добряче заплатити за порятунок."
    },
    {
        "input_text": "У будинку знову здійнявся гамір. Діти, вочевидь, упоралися зі сніданком. Воронов кілька разів обернувся, ясно даючи зрозуміти, що час завершувати розмову.",
        "target_text": "У глибині будинку знову здійнявся гамір — діти, вочевидь, упоралися зі сніданком. Воронов кілька разів озирнувся, недвозначно даючи зрозуміти, що час уже завершувати оцю аудієнцію."
    },
    {
        "input_text": "— Маєш якісь питання?",
        "target_text": "— Маєш ще якісь питання?"
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт мовчав. Думав.",
        "target_text": "Ґеральт якийсь час помовчав. Думав."
    },
    {
        "input_text": "— Ці погані часи для відьмаків… — запитав нарешті. — Це приблизно одинадцятий дев’яносто четвертий рік?",
        "target_text": "— Оті погані часи для відьмаків… — запитав після довгих роздумів. — То приблизно тисяча сто дев’яносто четвертий рік?"
    },
    {
        "input_text": "— Приблизно, — примружив очі Воронов. — Саме так.",
        "target_text": "— Приблизно, — примружив очі Воронов. — Саме так."
    },
    {
        "input_text": "— Гольт тоді був у Каер Морхені, правда? Що там сталося?",
        "target_text": "— Гольт тоді був у Каер Морені, правда? Що там тоді сталося?"
    },
    {
        "input_text": "Воронов довго дивився на Ґеральта. Потім витер рота хустинкою.",
        "target_text": "Воронов на якусь мить втупив очі в Ґеральта. Потім витер рота хустинкою."
    },
    {
        "input_text": "— З твого питання розумію, — мовив нарешті, — що Гольт тобі про це не розповів. То з якого дива мав би розповідати я?",
        "target_text": "— З твого питання роблю висновок, — мовив нарешті, — що Гольт тобі нічого не розповідав. Тоді з якої рації мав би розповідати я?"
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Ви вивчаєте бестіарії, аби дізнатися, з чим вам доведеться битися. Але пам’ятайте: знання — це ще не все. Книги навчать вас про відоме відоме — про почвар, про яких ми знаємо, що їх знаємо. Книги також дадуть вам зрозуміти, що існує відоме невідоме — почвар, про яких ми знаємо, що їх не знаємо. Але жоден бестіарій і жодна книга не підготують вас до невідомого невідомого. До почвар, про яких ми не знаємо, що їх не знаємо.",
        "target_text": "Ви читаєте бестіарії, щоб мати уявлення, з чим вам доведеться битися. Одначе пам’ятайте: знання — це ще не все. З книг ви дізнаєтеся про все знане та відоме — про почвар, яких ми вивчили, як свою долоню. Книги ж дадуть вам зрозуміти, що існує також знане невідоме — почвари, про існування яких ми чули, але зеленого поняття не маємо, як дати собі з ними раду. А ось до незнаного невідомого вас жоден бестіарій і жодна книга не підготує. До почвар, яких ми собі навіть не можемо уявити."
    },
    {
        "input_text": "Весемір із Каер Морхену",
        "target_text": "Весемір з Каер Морену"
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Село — добрих три десятки хат — розкинулося в закруті річечки, що текла поміж пласких берегів, зарослих татарником. Неподалік у сонячних променях виблискувала гладь невеличкого ставка, обрамленого кільцем верб. За селом чорніла стіна прадавнього бору.",
        "target_text": "Село — з три десятки добротних хат — розкинулося в закруті річечки, що омивала пласкі, зарослі татарником береги. Неподалік на сонечку виблискувала гладь невеличкого ставка, оточеного з усіх боків вербами. За селом тягнувся ліс — чорна стіна з хащ та прадавніх дерев."
    },
    {
        "input_text": "Вибоїста дорога вела просто до села, до майдану. Та за якусь стаяню від нього, ніби вартуючи в’їзд, стояло самотнє обійстя. Саме звідти долинало — гучне навіть попри відстань — дзвінке дзень-дзень-дзень металу об метал.",
        "target_text": "Вибоїстий гостинець вів просто до села, на майдан. За якусь верству від нього, немов вартуючи в’їзд до поселення, стояло самотнє обійстя. Звідти, навіть попри немалу відстань, долинало громохке й розгонисте дзень-дзень-дзень металу об метал."
    },
    {
        "input_text": "Першими його помітили цесарки, що вовтузилися в кропиві, здійнявши несамовитий лемент. Річ звична — майже всі селяни тримали цесарок, бо нічого так не здіймало ґвалт при появі чужака, як вони. Лише за мить, коли він уже майже увійшов на подвір’я, заголосили собаки. Люті, горласті, та, на щастя, припнуті.",
        "target_text": "Першими Ґеральта помітили цесарки, що порпалися в кропиві, здійнявши несамовитий галас. Річ звична — майже всі в селі тримали цесарок, бо ніщо не здіймало такого ґвалту при появі чужинця, як, власне, вони. І лиш тоді за ними, коли Ґеральт уже майже ступив ногою на подвір’я, схопилися собаки. Гавкітливі, озлоблені, але, на щастя, припнуті."
    },
    {
        "input_text": "Металевий передзвін лунав із відкритого, критого приміщення, де жеврів вогонь. Час від часу звідти вихоплювалася пара.",
        "target_text": "Металевий передзвін долинав з якогось відчиненого, критого приміщення. Усередині там жеврів вогонь. Час від часу звідти клубочилася пара."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт зіскочив з коня й накинув поводи на палісад.",
        "target_text": "Ґеральт зіскочив з коня, повісивши поводи на кілок."
    },
    {
        "input_text": "Усередині, в відблисках полум’я, худий підліток висів на вірьовках, що приводили в рух ковальський міх. Біля ковадла стояв низькорослий чоловічок у шкіряному фартусі й гамселив молотом підкову, затиснуту в кліщах. Помітивши Ґеральта, він не перестав працювати. Відьмак зупинився й чекав.",
        "target_text": "Усередині, у відблисках полум’я, якийсь хлопчина-підліток висів на прив’язаних до ковальського міха мотузках, усією вагою тіла тягнучи їх донизу, нагнітаючи повітря у горно. Біля ковадла стояв коротун у шкіряному фартусі, гамселячи молотом затиснуту в кліщах підкову. Він зауважив Ґеральта, але, попри те, однаково кував. Тож відьмак зупинився, не підходячи ближче."
    },
    {
        "input_text": "Низькорослий нарешті відклав молот і занурив підкову в дерев’яну діжку. Почулося шипіння, вирвався смердючий клубок пари.",
        "target_text": "Коротун нарешті відклав молот, зануривши підкову в дерев’яний цебер. Той зашипів, вибухнувши сморідним клубком пари."
    },
    {
        "input_text": "— Ну? — кинув він.",
        "target_text": "— Ну? — кинув він."
    },
    {
        "input_text": "— Табличка на роздоріжжі. «Потрібен відьмак».",
        "target_text": "— Табличка на роздоріжжі. «Потрібен відьмак»."
    },
    {
        "input_text": "Коваль жбурнув підкову на купу таких самих, витер спітніле чоло. Закопчений, у мерехтливому світлі жару, він скидався на малого біса.",
        "target_text": "Коротун жбурнув підкову на купку таких самих. Відклав молот, витер піт з чола. Увесь зашмарований, у мерехтливому сяйві жаринок, він скидався на якесь мале чортеня."
    },
    {
        "input_text": "— Може, й потрібен, — мовив, навіть не глянувши на Ґеральта. — А що таке?",
        "target_text": "— Може, й потрібен, — мовив, навіть оком не кинувши на Ґеральта. — А тобі що до того?"
    },
    {
        "input_text": "— Я — відьмак.",
        "target_text": "— Я — відьмак."
    },
    {
        "input_text": "— Ти? — прищурився нізро?слик. — Відьмак? Від учора, мабуть?",
        "target_text": "— Ти? — недовірливо примружився коротун. — Відьмак? Від учора, либонь?"
    },
    {
        "input_text": "— Дещо довше.",
        "target_text": "— Трохи довше."
    },
    {
        "input_text": "— Та бачу, що дещо. Без образ, але хоч волосся й біле, обличчя ще молоде. І борідка нікудишня. Легко помилитися, то я й вирішив пересвідчитися.",
        "target_text": "— Та я бачу, що трохи. Не май за зле, але хай волосся й біленьке, обличчя геть дитяче. І борідка нікудишня. Легко помилитися, то я й вирішив пересвідчитися."
    },
    {
        "input_text": "— Пересвідчую. Хто тут старший у селі? Де його знайти?",
        "target_text": "— Тепер пересвідчився? Хто тут старший у селі? Де його знайти?"
    },
    {
        "input_text": "— Не варто шукати. І до села не варто їхати.",
        "target_text": "— Не треба нікого шукати. І до села теж не пхайся."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт змовчав. Обмірковував, чи варто добирати грубіші слова, щоб це допомогло, а не зашкодило.",
        "target_text": "Ґеральт на мить замовк. Застановлявся, чи дещо грубіші слова підуть йому на користь, чи на шкоду."
    },
    {
        "input_text": "— Якщо я не заїду до села, — нарешті мовив він, — то як дізнаюся, в чому справа? І від кого?",
        "target_text": "— Якщо до села мені не вільно, — нарешті мовив він, — то як я дізнаюся, що й до чого? А головне — від кого?"
    },
    {
        "input_text": "— Від мене. — Нізро?слик кивнув хлопчакові, даючи знак залишити міх у спокої. — Як тебе звати?",
        "target_text": "— Від мене. — Коротун гукнув хлопчакові, щоб той врешті дав міхові спокій. — Як іменуєшся?"
    },
    {
        "input_text": "— Ґеральт.",
        "target_text": "— Ґеральт."
    },
    {
        "input_text": "— А я Авґустус Горнпеппер. Тутешній коваль. Табличка на роздоріжжі — моя робота. Бо я, бач, чоловік письмовий. Учився. От старшина й доручив мені цю справу: табличку написати та відьмака, коли з’явиться, зустріти. Тож вітаю.",
        "target_text": "— А я Авґустус Горнпеппер. Тутешній коваль. Табличка на роздоріжжі — моїх рук робота. Бо я, бач, чоловік письменний. До школи ходив. От старійшини в громаді й доручили мені цю справу, табличку написати та відьмака, як з’явиться, зустріти. Тож вітаю."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт не відповів, але коваль і не чекав. — До села їхати не треба. Так звеліли. І крапка, ясно?",
        "target_text": "— Але до села, — повів далі коваль, бачачи, що Ґеральту однаково на його вітання, — заїжджати не треба. Так мені звеліли, що не треба. І крапка, розумієш?"
    },
    {
        "input_text": "— Ні.",
        "target_text": "— Ні."
    },
    {
        "input_text": "— Тебе там не хочуть! — гарикнув коваль. — Не хочуть, і все! Справа доручена мені, тож зі мною й говоритимеш. Зі мною й торгуватимешся. Бо я не лише нізро?слик, а ще й коваль. Нізро?слика ніяка нечисть не візьме, а до коваля жодна мара й не підступиться. Так що відьмака я не боюся.",
        "target_text": "— Духу твого там не хочуть! — випалив місцевий коваль. — Не хочуть, і все! Справу ту доручили мені, тож зі мною говоритимеш, зі мною й торгуватимешся. Зі мною. Я, бач, не лише коротун, а ще й коваль. На коротуна ніякі чари не діють, а до коваля жодна мара й не підступиться. Так що відьмак мені не страшний."
    },
    {
        "input_text": "— А селяни чого такі лякливі?",
        "target_text": "— А селяни чого тоді такі лякливі?"
    },
    {
        "input_text": "— Ото жартуєш. Відомо ж, що за відьмаком завжди нечисть волочиться, скверна, хвороби якісь. Раптом мор припреш? Потім що, усе палити, до чого торкнешся? А ще в селі дівок повно. Як їх від відьмака вберегти? Зачарує, заведе в гріх, а там і край — доведеться віддавати за кого-небудь заміж.",
        "target_text": "— Дурника з себе строїш. Усі знають, що за відьмаком повсякчас усяка нечисть волочиться й різні паскудства, завше якусь пошесть може накликати, навіть чуму. І що тоді робити, спалювати все, до чого торкнешся? Тим паче, що в селі ще й дівок молодих повно. Як їх від відьмака впильнувати? Зачарує, підведе на гріх, та й по всьому. Піди видай її потім заміж."
    },
    {
        "input_text": "Коваль скалив зуби, але його учень, навпаки, дивився на Ґеральта з роззявленим ротом і переляком в очах.",
        "target_text": "Коваль говорив весело, вишкіривши зуби, а от його пахолок навпаки витріщався на Ґеральта з роззявленим ротом та очима, повними страху."
    },
    {
        "input_text": "— Гаразд, — мовив нізро?слик уже серйозніше. — Досить жартів. Сідай отут, на лаву.",
        "target_text": "— Гаразд, — мовив коротун уже серйозніше. — Годі смішок. Присідай собі отут, на лаву."
    },
    {
        "input_text": "— Лаву не шкода? Бо ж, мабуть, доведеться палити?",
        "target_text": "— Лаву не шкода? То ж, мабуть, потім доведеться її спалити?"
    },
    {
        "input_text": "— Я не боюся. Це кузня, тут чари не діють.",
        "target_text": "— Я не боюся. Це кузня, тут чари сили не мають."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт сів. Авґустус Горнпеппер теж умостився, на ослінці навпроти. Учень примостився в кутку, просто на долівці.",
        "target_text": "Ґеральт сів. Авґустус Горнпеппер теж собі вмостився, на дзиґлику навпроти. Пахолок присів у кутку, просто на долівці."
    },
    {
        "input_text": "—?Десь рік тому,?— почав нізро?слик,?— у селі стався мор. Худоба почала гинути. Телиці й воли. Курі не неслися. Чоловік косив сіно, косою порізався. Одна жінка зірвалася. Хлопчина зірвався зі стриху, ногу зламав. Солтис із проносу не вилазив — день і ніч у нужнику сидів. Одне слово, лихо за лихом. Думали люди, думали, й нарешті придумали. Що то все пороблено.",
        "target_text": "—?Десь так рік тому,?— почав коротун,?— спалахнув у селі помір. Худоба стала дохнути. Телиці й воли. Кури не неслися. Хлоп сіно косив, косою порізався. В одної жінки дійшло до викидня. Хлопчисько зі стриху зірвався, ногу зламав. Староста срачку дістав — день і ніч з відходка ані руш. Одне слово, усякого лиха було не злічити. Думали людці, думали, й нарешті придумали — напевне щось пороблено."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт чемно мовчав.",
        "target_text": "Ґеральт поштиво не перебивав."
    },
    {
        "input_text": "—?А жила в селі баба,?— провадив далі Авґустус Горнпеппер.?— Стара відьма, горбата, мов обруч від цебра, із бородавкою на носі. Лікувала зіллям. Якось примітили, що вона крутилася біля курника, де кури неслися перестали. А потім наплювала в ставок — і риба догори черевом спливла. Ну, її й схопили та в той самий ставок — плюсь! Дивляться — не тоне. А раз так, значить, відьма. Витягли її…",
        "target_text": "—?А в селі жила одна баба,?— провадив далі Авґустус Горнпеппер.?— Стара карга, горбата, мов обруч від цебра, з бородавкою на носі. Знахаркою місцевою була. Ну і якось люди запримітили, як вона крутилася коло того курника, у якому кури потім перестали нестися. А коли плюнула в ставок — риба нараз догори черевом спливла. Тож її схопили й давай у той самий ставок — плюсь! Дивляться — не тоне. Еге, виходить, відьма. Виловили її…"
    },
    {
        "input_text": "—?І спалили.",
        "target_text": "—?І спалили."
    },
    {
        "input_text": "—?Так. Але спершу скрутили в’язи.",
        "target_text": "—?Так. Але спершу скрутили їй в’язи."
    },
    {
        "input_text": "—?Слухаю далі.",
        "target_text": "—?І що далі?"
    },
    {
        "input_text": "Авґустус Горнпеппер похрипів, сплюнув у діжку з водою.",
        "target_text": "Авґустус Горнпеппер прокашлявся, сплюнувши в діжку з водою."
    },
    {
        "input_text": "—?У тієї старої був кіт,?— сказав він,?— здоровенний чорний біс. А всі ж знають, нащо відьмі кіт. Хотіли його спіймати та спалити, але втік. Утік у ліс, і з того часу ніхто його не бачив.",
        "target_text": "—?У тієї шкорби був кіт,?— продовжив він,?— здоровенний чорнющий курвий син. А то ж не таємниця, нащо відьмі кіт. Хотіли його спіймати й теж спалити, але якось вислизнув від них. Утік до лісу, й відтоді ніхто його не бачив."
    },
    {
        "input_text": "—?І?",
        "target_text": "—?І?"
    },
    {
        "input_text": "—?І почалося. Один хлопець пішов по хмиз — не повернувся. Три дні шукали. Знайшли… Шкіра на обличчі здерта до кісток, руку наполовину відгризло, живіт розпоротий, кишки назовні. Потім ще одного знайшли. Так само — пазурами пошматований, покусаний, розпоротий. І ще одного, один в один. Відразу видно, чиїх лап справа. Ну й підтвердилося.",
        "target_text": "—?І тут почалося. Пішов хлопчина по хмиз — крізь землю провалився. Три дні його шукали. І знайшли — обличчя роздерте до кісток, рука наполовину відгризена, живіт розпоротий, бебехи виволочені. Потім ще одного спіткало те саме — пазурами пошматований, покусаний, кишки назовні. А за ним ще одного, ідентично. Відразу видно, що то котячих лап справа. Ну й невдовзі підтвердилося."
    },
    {
        "input_text": "—?Що підтвердилося? І як саме?",
        "target_text": "—?Що підтвердилося? У який спосіб?"
    },
    {
        "input_text": "—?Один вижив. Десь місяць тому. Фартухом кишки підпирав, але якось до села добрався. Перед смертю устиг сказати. Кіт. Чорний. Великий. Великий, мов теля. Ну, тут усе стало ясно. Відьмин кіт, та ще й зачарований — виріс і тепер мстить за свою господиню.",
        "target_text": "—?Один вижив. Приблизно місяць тому. Обома руками кишки підпирав, але якось до села дочалапав. Перед смертю устиг усе підтвердити. Кіт. Чорний. Здоровенний. Мов вгодоване теля. Ну, тут люди вмить постановили, що то мусить бути той відьмин кіт. Якимсь чарівним чином виріс і тепер мстить за свою господиню."
    },
    {
        "input_text": "—?Слухаю далі.",
        "target_text": "—?І що далі?"
    },
    {
        "input_text": "—?Тепер у ліс ніхто сам не ходить, хіба що купою. Але й так людей зібрати нелегко, бо всі перелякані. А там же посеред лісу луки, косити треба, а то сіна не стане. От і вирішила старшина кликати відьмака. Гроші зібрали. Табличку наказали зробити, я зробив, повісив. Тож радий тебе бачити так скоро. Мечі при тобі, я ж маю їхні гроші на зберіганні. Вб’єш почвару — віддам.",
        "target_text": "—?Тепер до лісу ніхто сам не ходить, хіба що купою. Але навіть так, ще піди спробуй зібрати людей, всі на смерть перелякані. А там же посеред лісу є луки, і їх косити треба, бо сіна на зиму забракне. От і вирішили старійшини, що треба кликати відьмака. Грошей назбирали. Табличку мені сказали зробити, тож я й зробив, повісив. Радий тебе так скоро бачити. У тебе, бачу, є мечі. А в мене є зібрані гроші в депозиті. Заб’єш почвару — будуть твої."
    },
    {
        "input_text": "—?Я маю вбити кота? Відьминого кота?",
        "target_text": "—?Я правильно розумію, мені треба вбити кота? Відьминого кота?"
    },
    {
        "input_text": "Коротун помовчав.",
        "target_text": "Авґуст Горнпеппер на якусь мить замовк."
    },
    {
        "input_text": "—?Я коваль,?— зрештою промовив він, уважно дивлячись на відьмака.?— Чарів я не боюся, бо й сам чарую. А ти як думав? Як залізо зробити м’яким, щоб під молотом набуло форми, якої забажаю? Це магія вогню, демонічна сила, не інакше. До того ж, я коротун. До всього нечистого маю імунітет.",
        "target_text": "—?Я коваль,?— зрештою промовив він, проникливо втупившись у відьмака.?— Жодних чарів не боюся, бо й сам тут постійно чаклую. А ти що собі думав? Як я розм’якшую тверде залізо, молотом виковуючи з нього будь-яку форму, яку лиш забажаю? Це все магія вогню, демонічна сила, не інакше. На додачу я ще й коротун. Маю імунітет до всього нечистого."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт не відповів. Коваль знову похрипів і сплюнув.",
        "target_text": "Ґеральт нічого не відказав. Коваль знову прокашлявся й сплюнув."
    },
    {
        "input_text": "—?Я до всього стійкий,?— провадив далі він.?— Навіть до базікання про відьом. Бо скільки світ стоїть, худоба гинула, кури переставали нестися, риба дохла, якщо вода зацвітала. Косарі себе ріжуть, коли косу беруть після чарки. А солтисова біганина до виходку? Що, може, теж щось надприродне? Та покажи мені, що природніше за діарею! Тож висновок простий: ні чарів, ні проклять, ні нечистої сили тут не було. Невинну бабу вбили, і край. Дивлюся я на тебе — тебе це анітрохи не зачіпає.",
        "target_text": "—?Я до всього стійкий,?— підхопив він.?— Навіть до всяких нісенітниць про відьом. Бо скільки світ стоїть, худоба дохла, кури переставали нестися, риба гинула, як вода зацвіте, а косарі калічилися, коли, гарненько хильнувши, косу брали до рук. Ну й старостина срачка? Теж мені, знайшли чому дивуватися! Тільки подумай, молодче, хіба існує щось природніше за срачку? Тож висновок сам мимоволі напрохується: від чарів, уроків чи нечистої сили тут навіть і духу не було. Невинній бабі карк скрутили, і край. Бачу, тебе щось мої слова не надто дивують."
    },
    {
        "input_text": "—?Я теж стійкий.",
        "target_text": "—?Я також до всього стійкий."
    },
    {
        "input_text": "—?Ти ж відьмак, тобі належить. Ну, нехай кожен своїм займається. Моє діло — молот і ковадло. Убита невинна баба — це справа старости й суду. Твоє, відьмаче, діло — знешкодити те, що в лісі людей рве. Бо щось там людей убиває. Але поб’юся об заклад — це зовсім не відьмин кіт. Ну, що скажеш, молодий відьмаче?",
        "target_text": "—?Ну чекай, ти ж відьмак, така твоя робота. Тоді хай кожен своє пильнує. Моє діло — молот та ковадло. Замордували невинну бабу — це вже справа старости й суду. Твоя, відьмаче, справа — подбати про ту потвору, що людей у лісі на клапті рве. Бо потвора там якась снується. Але можу побитися об заклад, що то геть не відьмин кіт. То що, юний відьмаче? Як скажеш?"
    },
    {
        "input_text": "—?Для простоти,?— відповів Ґеральт після паузи,?— назвімо це котом. Гарна назва, як будь-яка інша. Тепер перейдемо до деталей. Скільки ти маєш у депозиті? Скільки село дає за цього «кота»?",
        "target_text": "—?Задля простоти,?— відповів Ґеральт по хвилі,?— припустімо, що то таки кіт. Тут якоїсь страшної різниці нема. Тепер перейдімо до деталей. Скільки маєш у депозиті? Скільки громада ладна дати за отого «кота»?"
    },
    {
        "input_text": "Коваль помовчав, цокнув язиком.",
        "target_text": "Коваль знову на якусь мить замовк, цокнувши язиком."
    },
    {
        "input_text": "—?Казали мені,?— зрештою мовив він,?— щоб я добре з тобою торгувався. Почати зі ста… Та зачекай, не хмурся, дослухай! Вони, хоч і біднота, не такі, щоб торгуватись за людське життя. П’ятсот марок зібрали — це їхній максимум. На тому й зупинимось, без торгів.",
        "target_text": "—?Казали мені,?— зрештою заговорив,?— щоб я добряче з тобою поторгувався. Щоб починав з двохсот… Та зачекай, не тряси ти головою, дай слово сказати! Люди тут, хай і голі, як бубон, сильно торгуватися не годні, ситуація не з легких. Якось зуміли нашкрябати п’ятсот марок — стільки й ладні дати. Так і домовимося, без торгу."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт промовчав, і коваль, цілком слушно, сприйняв це як згоду.",
        "target_text": "Ґеральт промовчав, і коваль, цілком слушно, узяв це за знак згоди."
    },
    {
        "input_text": "—?Звісно,?— недбало додав він,?— авансу не буде. Навіть про завдаток не йдеться. І я їх розумію. Бо якби мене, наприклад, ці добрі люди вважали гидким покручем, що розносить пошесть і прокляття, хтивим покидьком, який накидається на молодиць, коли б вони гидували мною так само, як тобою… Я не вважав би за надто неетичне взяти гроші й просто втекти. Нехай мали б за науку. Ти ніколи про це не думав?",
        "target_text": "—?Певна річ,?— нехотя докинув він,?— про передоплату мови нема. Навіть про завдаток не йдеться. Тут я їх розумію. Бо якби мене, наприклад, отой тутешній люд, якому бабу невинну замордувати раз плюнути, брав за бридкого покруча, що розносить повсюди пошесті й прокляття, за ласого на дівки збоченця, коли б гидував мною так само, як тобою… То я б двічі не думав, узяв би в них згори гроші й просто б собі втік. Була б їм наука. Тобі ніколи таке на гадку не спадало?"
    },
    {
        "input_text": "—?Ні. Жодного разу.",
        "target_text": "—?Ніколи. Ані разочку."
    },
    {
        "input_text": "—?Так я й думав. Навіть був упевнений. Але що, запитати не можна?",
        "target_text": "—?Власне, так я й думав. Ба більше, навіть не сумнівався. Але що, не можна запитати?"
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Край бору відділяло від кузні якихось чверть стаяння. Посеред цієї відстані стояло щось, що, мабуть, ще восени було возом із сіном, а тепер перетворилося на порослу бур’янами руїну. Від колишньої величі залишилися тільки ходова частина й три колеса. Четверте було розламане. Легко було здогадатися, що пошкоджений віз кинули напризволяще одразу після того, як випрягли коня — аби швидше втекти. І не знайшлося відчайдухів, які б згодом наважилися його забрати.",
        "target_text": "Якихось чверть верстви відділяло край бору від кузні. На половині шляху туди валялося щось, що, ймовірно, ще восени було возом із сіном, а тепер перетворилося на порослу бур’янами руїну, від колишньої величі якої позосталися тільки колеса з ходовою частиною, виготовлені колісником з дещо якіснішого матеріалу, ніж все решту. Три колеса, четверте було потрощене. Неважко було здогадатися, що поламаний віз кинули напризволяще, тільки-но похапцем випрігши коня — щоб можна було якомога швидше дати звідти драла. І не знайшлося відчайдухів, які б наважилися за ним потім повернутися."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт зупинився біля воза, деякий час оглядав узлісся. Потім заходився готуватися. Так, як його вчили в Каер Морхені.",
        "target_text": "Ґеральт затримався біля воза, деякий час поспостерігавши за узліссям. Потім узявся до приготувань. Згідно з усіма приписами, які йому прищепили в Каер Морені."
    },
    {
        "input_text": "Вийняв меч. Його зброя разюче відрізнялася від звичайних бойових мечів тієї ж категорії. Відьмацький меч, викуваний зі сталі, видобутої з метеорита, мав загальну довжину сорок із половиною дюймів, з яких на клинок припадало двадцять сім і чверть. Звичайні мечі мали або на дюйм коротший, або на дюйм довший клинок. Відьмацький меч важив тридцять сім унцій. Звичайні, навіть ті, що були коротші, зазвичай мали значно більшу вагу.",
        "target_text": "Вийняв свій меч. Зброя його докорінно відрізнялася від звичайних бойових мечів тієї ж категорії. Відьмацький меч, викуваний зі сталі, видобутої з метеорита, був загалом завдовжки сорок з половиною дюймів, з яких на сам клинок припадало двадцять сім з чвертю. У звичайних мечів клинок був або на дюйм коротший, або на дюйм довший. Відьмацький меч важив тридцять сім унцій. Звичайні, навіть ті з коротших, як правило, були значно важчими."
    },
    {
        "input_text": "Перевірив гостроту леза. Хоча не було потреби — він робив це ще вчора. Але такі правила.",
        "target_text": "Ґеральт провів пальцем по лезу, чи гостре. Хоча на те не було потреби — заледве вчора перевіряв. Але такі були правила."
    },
    {
        "input_text": "З сумки витягнув невелику скриньку. Натиснув пальцем на таємну защіпку, що відкривала кришку. Усередині, в м’яких перегородках, щільно тулилися флакони з темного скла. Їхні корки шикувалися рівними рядами, як вояки на муштрі. Ґеральт заплющив очі. Він умів — мусив уміти — розпізнавати флакони на дотик, пам’ятати їхнє місце в шкатулці й неповторну форму закупорок, легко впізнавану подушечками пальців. Торкався, впізнавав. Лікувальні еліксири: Вівчарик, Чорна Мартинівка й Качка. Ті, що впливають на реакції: Ластівка, Дрозд і Чапля. Метаморфічні: Деркач і Щеврик.",
        "target_text": "З торби витягнув невеличку шкатулку. Пальцем натиснув на таємну защіпку, відчинивши вічко. Усередині, відділені м’якими перегородками, щільно тулилися флакончики з темного скла. Їхні корки вишикувалися рівнесенькими рядами, мов солдати на муштрі. Ґеральт заплющив очі. Він умів — мусив уміти — розрізняти флакони на дотик, пам’ятати їхнє місце в шкатулці й неповторну форму кожного корка, легко впізнавану подушечками пальців. Доторкнувся до кожного флакончика, звіряючись. Лікувальні еліксири: Вивільга, Чорний мартин і Чайка. Мутаційні: Плиска, Дрізд та Чапля. Перетворювальні: Дрімлюга й Чечевиця."
    },
    {
        "input_text": "Випив по ковтку з двох — Дрозда й Чаплі. Вирішив, що цього буде досить.",
        "target_text": "Випив по ковтку з двох — Дрозда й Чаплі. Вирішив, що того мало б бути досить."
    },
    {
        "input_text": "Рішуче рушив у бік лісу, крізь траву, що сягала вище колін.",
        "target_text": "Прудко попростував у бік лісу, продираючись травами, що сягали вище колін."
    },
    {
        "input_text": "Захід сонця відливав кольором копченого лосося.",
        "target_text": "Захід сонця вигравав барвами копченого лосося."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Згодом — і дуже неохоче — Ґеральт повертався до спогадів про ту подію. І щоразу доходив висновку, що вижив радше випадково. Що в тому, що вижив, його власної заслуги було небагато. І що врятували його, по-перше, пора року. А по-друге, те, що кіт, якого він мав убити, насправді котом не був.",
        "target_text": "Згодом, коли вже чимало води сплило, Ґеральт, хай і дуже неохоче, повертався в думках до тієї ночі. І щоразу доходив висновку, що зостався з цілою головою на плечах геть-чисто випадково. Що в тому, що уникнув загибелі, його заслуга була вкрай мізерна. І що життя йому врятувала, по-перше, пора року, а по-друге — те, що кіт, якого йому доручили вбити, насправді був зовсім не котом."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Ліс був весняний — рідкий, світлий під місячним сяйвом. І весняно всипаний килимом торішнього сухостою та перегнилого листя. І все ж, якби на нього справді напав кіт, то зробив би це без найменшого звуку. Але це не був кіт, його пазурі не ховалися в м’яких подушечках лап. Його зрадило хрускотіння сухої гілки. І реакції відьмака, пришвидшені еліксирами, стали достатньо стрімкими, аби він встиг ухилитися.",
        "target_text": "Ліс був весняний, негустий, освітлений місячним сяйвом. І по-весняному встелений килимом перегнилого листя й торішнього сухостою. І все ж, якби на нього справді із засідки вискочив кіт, Ґеральт не почув би й найменшого шелесту. Але то був не кіт, м’якенькі подушечки на лапах не прикривали його пазурі. І хрускіт зсохлої гілочки миттю його видав. А реакція відьмака, так ще й пришвидшена еліксирами, була такою блискавичною, що Ґеральт встиг ухилитися від підступного нападу."
    },
    {
        "input_text": "Відскочив, а радше стрімко кинувся вбік, упав на коліна. Тіло нападника ковзнуло поруч, пазурі тільки ковзнули по плечу. Потвора згорнулася в стрибку, мов стрічка, і вже вдруге кидалася в атаку ще до того, як торкнулася землі. Ґеральт не встиг підвестися, але встиг вихопити меч. І вдарив.",
        "target_text": "Відскочив, а якщо точніше, стрімко кинувся вбік, упавши на коліна, так що кремезне тіло напасницької почвари лиш легенько його зачепило, пазурі ледь ковзнули плечем. Потвора згорнулася на лету, мов стрічка, знову кинувшись в атаку, заледве торкнувшись землі. Ґеральт не встиг підвестися з колін, але зумів вихопити меч. І рубонув."
    },
    {
        "input_text": "Удар вийшов не надто точний — лезо лише ковзнуло пласкою головою істоти, зрізавши частину скальпа разом із пучком щупалець, що росли на черепі. Тепер відьмак уже знав, що має справу із зоррилом. Той звалився на землю, люто мотнув головою, зрошуючи все навколо кров’ю. Він радше скидався на ящера, ніж на великого кота, хоча ті пучки щупалець справді нагадували вуха, а його білі ікла справляли враження котячих. Довгий хвіст, що шмагав сухе листя, потвора також використовувала, як кіт, — для рівноваги під час стрибків.",
        "target_text": "Удар вийшов не надто влучний — лезо лиш майнуло над пласкою маківкою чудовиська, зрізавши йому вершечок скальпа разом з пучком мацаків, що стирчали з голови. Зоррил — а тепер відьмак уже знав, що має справу із зоррилом — повалився на землю, несамовито теліпаючи макітрою, зрошуючи все довкола кров’ю. Він радше скидався на ящера, ніж на здоровенного кота, хоча ті пучки мацаків на голові фактично дещо нагадували котячі вушка, та й білосніжні ікла теж трохи справляли враження котячих. Свій довгий хвіст, совгаючи ним по сухому шелесткому листю, потвора також використовувала, як кіт, — щоб втримувати рівновагу під час стрибків."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Щомісячне зібрання Шляхетного Братства Гурманів було скликане, як завжди, на першу середу місяця, яка припадала цього разу на третє липня. Місцем зустрічі, як завжди, стала лицарська зала королівського палацу в Ард Каррайзі. За розставленим у формі підкови столом зібралися всі двадцять три члени Братства. Плітки та неквапливі розмови під вино з Туссенту й солоні мигдалі урвав урочистий вхід двадцять четвертого члена Братства — короля Каедвену, його величності Міодраґа Першого.",
        "target_text": "Щомісячні сходини Шляхетного Братства Гурманів були скликані, як і завжди, на першу середу місяця, яка цього разу припала на третє липня. Місцем зустрічі, теж як і завжди, стала лицарська зала королівського палацу в Ард-Каррайзі. За накритим у формі підкови столом у повному складі зібралися всі двадцять три члени Братства. Плітки та неквапливі теревені з келихом туссенського вина та солоним мигдалем урвав урочистий вхід двадцять четвертого члена Братства — короля Кедвену, Його Величності Міодраґа Першого."
    },
    {
        "input_text": "Король увійшов до зали сам, без почту, без фанфар. Його зустріли теж без особливих почестей — ніхто не встав, не пролунало оплесків.",
        "target_text": "Король ступив до зали сам, без особливої пишності й фанфар. Привітали його теж без усякої помпезності — ніхто навіть не підвівся, не пролунало жодних оплесків."
    },
    {
        "input_text": "— Вітаю, вельмишановні Камрати, — промовив король, ледве встигнувши сісти на почесному місці посередині столу.",
        "target_text": "— Вітаю вас, вельмишановні Камрати, — промовив король, заледве вмостившись на своєму почесному місці посередині столу."
    },
    {
        "input_text": "На час засідань Братства всі його члени, незалежно від титулів і посад, називали один одного Камратами. І навіть король у ці моменти переставав бути королем — він ставав Президентом.",
        "target_text": "Під час засідань Братства всі його члени, незалежно від їхніх титулів та рангів, кликали одне одного Камратами. Навіть сам король, зі свого боку, переставав бути королем — натомість стаючи Президентом."
    },
    {
        "input_text": "— Страва, яку ми сьогодні куштуватимемо, справжній делікатес, — вів далі Президент діловим тоном. — І, як багато інших наших відкриттів, ми завдячуємо нею шановному Камратові Метцґеркопу, власникові кількох відомих нам ресторацій. А ось і вона! Прошу!",
        "target_text": "— Страва, яку ми сьогодні смакуватимемо, — справжній делікатес, так що язик проковтнеш, — вів далі Президент діловим тоном. — І, як і багатьма попередніми стравами, нею ми завдячуємо шановному Камратові Метцґеркопові, власникові кількох добре відомих нам ресторацій. А ось і сама страва! Прошу!"
    },
    {
        "input_text": "Цю промову зустріли піднятими келихами. Вино з Туссенту зникало з глеків, а челядь поспішала приносити нові.",
        "target_text": "Промову Президента увінчали піднесеними келихами. Туссенське вино безнастанно лилося з глеків, а пахолки тільки й встигали підносити нові."
    },
    {
        "input_text": "До зали ступив, гордовито випроставшись, головний королівський кухмістр, praefectus culinae. За ним, мов воїни на параді, вийшли четверо огрядних підкуховарів у білосніжних фартухах і ковпаках, озброєні довгими ножами та тесаками, великими, як бойові бердиші. Услід за ними з’явилися четверо кухарчуків, що ледве втримували на плечах величезне дерев’яне ноше. На ньому, в оточенні запечених яблук, лежало…",
        "target_text": "До зали ступив, гордовито виструнчившись, головний королівський кухмістер, praefectus culinae. За ним, немов солдати на параді, випростували четверо огрядних підкухмістерів у білосніжних фартухах та ковпаках, озброєні довгими ножами й великими сікачами, завбільшки, як бойові бердиші. Услід підкухмістерам з’явилося четверо кухарчуків, заледве, аж згорбившись, заносячи на плечах величезні дерев’яні ноші. На них, окутаний запеченими яблуками, спочивав…"
    },
    {
        "input_text": "Камрати зойкнули в один голос.",
        "target_text": "Камрати всі аж ахнули в один голос."
    },
    {
        "input_text": "— О, боги! — вигукнув жрець Іммерґут. Він часто клявся богами та закликав їх у свідки. Чи справді вірив у них — питання відкрите. — О, боги! Шановний Президенте! Що це таке?",
        "target_text": "— О, боги! — вигукнув капелан Іммерґут. Капелан часто клявся богами та закликав їх у свідки. Щодо того, чи справді в них вірив — то питання доволі сумнівне. — О, боги! Шановний Президенте! Що воно таке?"
    },
    {
        "input_text": "— Це птах, — заявив, зробивши ковток із кубка, Абелярд Левеслі, головний королівський інстигатор. — Безсумнівно, птах. Себто, птиця.",
        "target_text": "— Птах, — освідчив, зробивши ковток з кубка, Абелярд Левеслі — головний королівський прокурор. — То, безперечно, птах. Себто, свійська птиця."
    },
    {
        "input_text": "Важко було заперечити прокуророві. У певній мірі. Те, що лежало на ношах, справді мало засмажену, вкриту пухирцями від вискубаного пір’я шкіру. Було в нього й крильця, й стегна, й шия, й гузка, в яку кухмістри для оздоби увіткнули кілька зелених, блискучих, як у павича, пір’їн. Але шия, що здіймалася догори, мов щогла корабля, була завдовжки мало не сажень і закінчувалася величезним, завбільшки з кавун, черепом із масивним дзьобом довжиною не менше ліктя.",
        "target_text": "Тут важко було не визнати прокуророву рацію. До певної міри. Те, що спочивало на ношах, справді блищало засмаженою, вкритою пухирцями від вискубаного пір’я скоринкою. Були там також і крильця, і стегна, і шия, і гузка, яку кухмістери святково прикрасили з десятком зелених, лискучих, як у павича, пір’їн. А ось стосовно шиї, то та, стримлячи вгору, мов щогла корабля, була десь завдовжки з сажень, тримаючи собою голову — велетенський, завбільшки з кавун, череп з масивним дзьобом довжиною щонайменше з лікоть."
    },
    {
        "input_text": "А сама птиця, спокусливо запашна, із хрусткою скоринкою, щедро приправлена майораном, важила, на око, не менше трьохсот фунтів.",
        "target_text": "Тож сама птиця, що наповнювала залу неймовірним ароматом печені й духмяного майорану, важила, якщо казати на око, приблизно триста фунтів."
    },
    {
        "input_text": "— Це ж добрих триста фунтів, — оцінив Руперт Манфелд, маркграф Нижньої Марки.",
        "target_text": "— Та тут добрячих триста фунтів, — оцінив Руперт Мансфельд, маркграф Долішньої Мархії."
    },
    {
        "input_text": "— Якщо не більше.",
        "target_text": "— Якщо казати на око."
    },
    {
        "input_text": "— Це Птах Рок, — оголосив Актеон де Ла Міллєре, королівський герольд і секретар Братства. — Безсумнівно, легендарний Птах Рок.",
        "target_text": "— Так це ж Рок! — Заявив Актеон де Ля Мілльоре, маршал королівської герольдії й секретар Братства. — Безсумнівно, то легендарний птах Рок."
    },
    {
        "input_text": "— Легендарний, так, — басовито мовив Сіріус Вайкінен, маркграф Озерної Марки. — Але ж Рок — то птах із міфів. Їх не існує!",
        "target_text": "— Легендарний, власне, — мовив глибоким басом Сіріус Вайкінен, маркіз Поозерної Мархії. — Але ж Рок — то птах міфічний. Їх насправді не існує!"
    },
    {
        "input_text": "— Але ж існують, існують, — заперечив Властибор із Поляни, посол королівства Реданії. — На Скелліґе їх зрідка, але бачать. Хоча... ті виглядають інакше. А цей схожий радше на страуса. Величезного страуса.",
        "target_text": "— Але ж існують, існують, — заперечив Властибор з Поляни, посол королівства Реданії. — На островах Скелліґе їх не раз бачили, зрідка, але все ж бачили, то що правда. Хоча… Роки дещо інакший мають вигляд. Оцей тут радше схожий на страуса. Може, то… Просто величезний страус?"
    },
    {
        "input_text": "— Це не страус, — заперечив Манфелд. — Погляньте на цей дзьоб. Та це ж, курва, якесь дивовиже!",
        "target_text": "— Та не страус це, — заперечив Мансфельд. — Ви тільки погляньте на цей дзьоб. Так це ж, курва, якась чудасія!"
    },
    {
        "input_text": "— Дивовиже, ще й яке, — підступно всміхнувся Ян Айхенгольц, головний королівський ловчий. — Га! Шановний Президенте! Камрате Метцґеркоп! А чи не є це, часом, містифікацією? Чи не є ця птиця штучною збіркою з частин різних тварин?",
        "target_text": "— Чудасія, ще і яка! — Зловтішно всміхнувся Ян Айхенгольц, головний королівський ловчий. — Агов! Шановний Президенте, і ви, Камрате Метцґеркоп! А чи то все, часом, не якась фальшивка? Штучно складена мішанина всяких частин тіла різних звірів?"
    },
    {
        "input_text": "— Заперечую, — мовив король раніше, ніж розлючений Езра Метцґеркоп устиг схопитися з місця. — Це не містифікація й не збірна конструкція. Але нехай висловиться наука. Камрате Крофт!",
        "target_text": "— Відкидаю! — відкинув король, перш ніж обурений Езра Метцґеркоп устиг зірватися зі свого крісла. — Відкидаю найменший помисел, що то якась там фальшивка чи мішанина. Але зрештою даймо слово науці. Камрате Крофт!"
    },
    {
        "input_text": "— Гадаю, — промовив старий Евклід Крофт, ректор Академії Магії в Бан Арді, — що це один із так званих птахів жаху. Ймовірно, мамутак, Aepyornis maximus. Але ж ці птахи вимерли…",
        "target_text": "— Гадаю, — гадав старечий Евклід Крофт, ректор Академії Магії в Бан Арді, — що це один з так званих птахів жаху. Найімовірніше, мамутак, Aepyornis maximus. От тільки ці птахи вимерли…"
    },
    {
        "input_text": "— А нехай би й вимерли! — вигукнув Манфелд. — Чорт із ними! Головне, що один не вимер і що його вдалося підсмажити. Виглядає апетитно, пахне чудово! Ну ж бо, кухарі, мерщій його патрати!",
        "target_text": "— Вимерли, то й вимерли, грець з ними! — вигукнув Мансфельд. — Головне, що один вцілів і став нам вечерею! На вигляд — пальчики оближеш! А пахне як! Просто чарівно! Ну ж бо, панове кухарі, мерщій ділити того, як його, — пердоніса на порції!"
    },
    {
        "input_text": "— Але перш ніж ми його розділимо, — урочисто мовив король Міодраґ, — шановний Камрат Метцґеркоп поділиться з нами історією. Як, яким дивом, цей аепіорніс потрапив на наш стіл? Камрате Метцґеркоп, просимо!",
        "target_text": "— Але перш ніж ми його розділимо, — розпорядився король Міодраґ, — шановний Камрат Метцґеркоп потішить нас цікавою історією. А саме розповість нам, яким таким дивом оцей аепйорніс потрапив на наш стіл? Камрате Метцґеркоп, просимо!"
    },
    {
        "input_text": "Езра Метцґеркоп хильнув вина, відкашлявся.",
        "target_text": "Езра Метцґеркоп хильнув вина з келиха, прокашлявся."
    },
    {
        "input_text": "— Ви, шановні Камрати, певно, знаєте, хто такі відьмаки, — почав він. — Отож, десь за тиждень до сонцестояння один із них з’явився в Західній Марці, у містечку Берентроде. І сталося так...",
        "target_text": "— Запевне знаєте, шановні Камрати, — почав він, — хто такі відьмаки. Отож, десь так за тиждень перед сонцестоянням один такий відьмак вималювався в Західній Мархії, у містечку Берентроде. А тоді якраз…"
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Ясновельможний пане Префекте,",
        "target_text": "Illustrissime пане Префекте,"
    },
    {
        "input_text": "Щойно отримавши іннотесценцію щодо інкримінованого відьмака, як того вимагала поважність справи, я негайно нею зайнявся. Якнайшвидше вислати своїх сторожів non neglexi, аби стежили за кожним його кроком. Адже чи міг би я не докладати достатніх зусиль заради права і порядку, я — на чиїх плечах лежить сей обов’язок? Я semper до послуг ЯВПана Префекта і кожен наказ statim готовий виконати.",
        "target_text": "щойно діставши комунікат щодо інкримінованого відьмака, як того вимагала поважність ситуації, я statim взяв ту справу під свою лупу, non neglexi, якнайшвидше виславши своїх розвідачів, щоб стежили за кожним його кроком. Як-не-як, хіба міг би я, що на моїх плечах лежить сей славетний обов’язок, не докладати усіх своїх зусиль заради права й порядку? Я semper до послуг Ясновельможного Пана Префекта, ладен statim виконати кожен наказ."
    },
    {
        "input_text": "Що ж до доповідей сторожів, то вони такі: або сей відьмак хитрюга, що, мов vulpes, вміє хвостом своїм сліди злочинів заметати, або ж насправді є простак без жодної вини, в що важко повірити. Однак, смію зауважити, що сей відьмак, а саме Геральт на ім’я, околиці значно прислужився, убивши на нашому болоті монстра-людожера. Не насилав чар, не крав і не ошукував, дівчат не зводив. У корчмах не пиячив і до бійки не брався, хоч, як відомо, місцеві волоцюги пробували його зачіпати.",
        "target_text": "Що ж до доповідей моїх розвідачів, то все вказує на те, що або сей відьмак небачений хитрюга, що, мов vulpes, уміє хвостом замітати сліди своїх злодіянь, або ж насправді є безгрішним простаком, у що тяжко повірити. Наважуся, одначе, зауважити, що відьмак сей, що Ґеральтом іменується, громаді тутешній значно прислужився, убивши на торф’янику людожерного чудовиська. Нікого начебто не заклинав, не обкрадав і не ошукував, дівок не баламутив. У корчмах не пиячив і до бійки не брався, хоча, як мені розказували, місцеві волоцюги не раз пробували з ним зачіпатися."
    },
    {
        "input_text": "Один мій особливий сторож так ретельно старався, що ночами investigavit у стайнях, аби спіймати того Геральта in flagrante. Та не спіймав. Тож належить визнати, що probabiliter неправда і наклеп, буцімто відьмаки мають звичай копулювати з кобилами, козами та іншими бестіями.",
        "target_text": "Один мій особливо старанний розвідач так перейнявся своїм обов’язком, що ночами investigavit в стайнях, щоб застати того Ґеральта in flagrante. Та так і не застав. Тож належить визнати, що, probabiliter, неправда то все й наклеп, буцімто відьмаки полюбляють злягатися з кобилами, козами та всякою іншою скотиною."
    },
    {
        "input_text": "В усякому разі, я не припиню зусиль і продовжу invigilare за відьмаком Геральтом, доки він перебуватиме в Берентроде. А ходять чутки, що він має намір рушити до Верхньої Мархії, туди, де прокладають Велику Дорогу. Про що ЯВПана Префекта повідомити не забарюся.",
        "target_text": "Хай там як, я не полишатиму своїх зусиль, буду й надалі invigilare за відьмаком Ґеральтом, доки той перебуватиме в Берентроде. А подейкують люди, що він має намір вирушити до Горішньої Мархії, туди, де прокладають Велику Дорогу. Якби так воно й сталося, то Ясновельможного Пана Префекта я, певна річ, повідомити не забарюся."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "З боку стрімкої, плюскотливої на каменях річки неслися бабські крики й ляскіт праників. На березі працювало щонайменше два десятки праль. Одні завзято лупцювали праниками розкладений на мокрих каменях одяг. Інші розвішували випрану білизну на кущах. Ще інші, парами, складали висушене й акуратно вкладали в кошики.",
        "target_text": "З боку бурхливої річки разом з плюсканням води на порогах долинали бабські зойки й ляскіт праників. На березі працювало щонайменше дві дюжини праль. Одні завзято товкли праниками всякий розпростаний на мокрому камінні одяг, інші розвішували випрану білизну на кущах. Ще інші, по двоє, складали висушену й акуратно клали її в кошики."
    },
    {
        "input_text": "Усі, до однієї, верещали, перекрикуючи одна одну. До того ж у прибережних хащах вовтузилися діти — мабуть, нащадки праль. Діти теж верещали. Без угаву.",
        "target_text": "Усі, до однієї, скільки горла верещали, перекрикуючи одна одну. Ще й на додачу в прибережних хащах бешкетували діти — ймовірно, нащадки праль. Діти так само верещали. Безугавно."
    },
    {
        "input_text": "Геральт легенько стишив коня й повільно рушив у напрямку млина, що ховався в густих, уже яскраво-зелених вербах. Минув гурт парубків, які сиділи на високому березі й терпляче чекали, поки котрась із праль, що підкотила собі спідницю понад коліна, нахилиться над річкою, подарувавши приємну оку перспективу.",
        "target_text": "Ґеральт п’ятою стишив коня й поволі рушив у напрямку млина, що частково ховався за густими, уже такими гарними, яскраво-зеленими вербами. Минув гурт парубків, які сиділи на високому березі, терпляче чекаючи, поки котрась з праль з підкоченою понад коліна спідничкою схилиться над річкою, ощаслививши око."
    },
    {
        "input_text": "Геральту стало соромно перед самим собою, але він теж кілька секунд витріщався.",
        "target_text": "Ґеральту стало дещо соромно перед самим собою, але він теж не втримався, кілька хвилин повитріщавшись."
    },
    {
        "input_text": "Млинове колесо оберталося з глухим гупанням, вода спінювалася на його лопатях, гучно переливалася через шлюз і відводний канал. На греблі стояло кілька возів, імовірно з зерном або ж по борошно.",
        "target_text": "Млинове колесо крутилося, дуднячи, вода пінилася, спадаючи з його лопатей, з гуком переливаючись через шлюз та відвідну канавку. На греблі стояло кілька возів, найімовірніше, привезли зерно, або приїхали по борошно."
    },
    {
        "input_text": "Ще два вози, запряжені важкими першеронами, чекали неподалік млинової затоки, що широко розлилася серед верб і вільх. І там також тривала якась робота. Геральт під’їхав ближче.",
        "target_text": "Ще два вози, запряжені міцними першеронами3, чекали неподалік млинового водозабірника, що йшов від ставка, широко розкинутого поміж верб та вільх. І на ставку також кипіла якась метушня. Ґеральт під’їхав ближче."
    },
    {
        "input_text": "Четверо селян у солом’яних брилях, по пояс у воді, щосили тицяли в дно довгими жердинами. Потім підіймали їх угору — й Геральт побачив, що кожна пара жердин мала прив’язану лозову пастку чи сак. Спійману здобич вони висипали у прив’язані до шиї полотняні торби й знову бралися за багріння дна.",
        "target_text": "Четверо селян у солом’яних брилях, занурившись по пояс у воду, щосили штрикали в дно довгими жердинами. Далі підіймали ті жердини угору — тоді Ґеральт зауважив, що до кожної пари жердин був прив’язаний сплетений з лози нерет, чи ж бо сак. Спійману з сака здобич селяни вивантажували в підвішені на шиї полотняні торби й знову бралися длубатися в дні."
    },
    {
        "input_text": "— Раків ловлять, — пояснив гладкий, непогано вбраний чоловік у лисячій шапці, помітивши цікавість відьмака. — Тут їх тьма-тьмуща, а великі які, особливо великі! О, прошу вас, мій пане, погляньте! Ближче, прошу, ближче!",
        "target_text": "— Раків ловлять, — пояснив огрядний, досить багато вбраний добродій у лисячій шапці, спостерігши цікавість відьмака. — То зараз сезон, тут їх тьма-тьмуща, а великі які! Здоровенні! О, прошу ж вас, милостивий пане, бодай оком киньте! Ходіть-но сюди, ходіть-но сюди!"
    },
    {
        "input_text": "Зацікавившись, Геральт під’їхав до воза. Там справді стояло вже понад десяток плетених кошиків, повних раків, що ледачкувато ворушилися серед листя кропиви.",
        "target_text": "Зацікавившись, Ґеральт підібрався до воза. Там справді тіснилося вже понад десяток плетених кошиків, у яких, похрускуючи листям кропиви, ледаче снувалися численні ракоподібні."
    },
    {
        "input_text": "— До моєї корчми! — пояснив чоловік у лисячій шапці. — Я, бачте, ресторатор. Мій заклад славиться раками, ну, в сезон, звісно. Такого ракового супу, як у мене, мій пане, не скуштуєте ніде в світі! Не вірите?",
        "target_text": "— Оті їдуть до моєї корчми! — пояснив добродій у лисячій шапці. — Я, бачте, ресторатор. Мій заклад, власне, славиться раками, ну, коли сезон, певна річ. Такої ракової зупи, як у мене, милостивий пане, не скуштуєте ніде у світі! Не вірите?"
    },
    {
        "input_text": "— Вірю. На слово.",
        "target_text": "— Вірю. На слово."
    },
    {
        "input_text": "— То зайдіть до мене, й я доведу, що не брехун! Корчма «Під Раком і Равликом» у Бан-Ферґу, частина знаменитої мережі ресторанів пана Метцґеркопа з Ард Карайґа. Від Берентроде до мене три десятки миль. Далеченько, але ближче стільки раків не знайдете. Запрошую... А чи не ви, мій пане, бува, той відьмак, про якого тут усі говорять?",
        "target_text": "— То якось відвідайте мій заклад, і я доведу вам, що слів на вітер не кидаю! Корчма «Під Раком та Равликом» у Бан-Ферґу, що входить до славетної мережі ресторанів пана Метцґеркопа з Ард-Карайгу. Звідси, з Берентроде, до мене три десятки миль. Трохи далеченько, але що робити, ніде ближче стільки раків не налапаєш. Тож запрошую… Слухайте! А то не ви, часом, милостивий пане, той відьмак, що про нього тут у містечку всі гомонять?"
    },
    {
        "input_text": "— Я. Власне, випадково.",
        "target_text": "— Власне, таки я, — підтвердив відьмак. — І якщо чесно, сам не знаю, як так вийшло."
    },
    {
        "input_text": "— Ого-го! — ресторатор узявся в боки. — Такий молодий, а вже така слава! Усі лише про вас і говорять! Кажуть, ви того чудовиська на болотах прибрали! Тепер там безпечно, а то люди торф перестали копати, боялися, бо ж воно раз по раз когось убивало. Страхолюдне було, кажуть, жах просто.",
        "target_text": "— Хо-хо! — ресторатор узявся в боки. — Такий молодий, а вже в такій славі купається! Усі тільки й говорять про ту почвару, уколошкану на околичних болотах! Тепер там нарешті безпечно, а то люди вже зі страху торф перестали копати, бо та потвора раз по раз когось скошувала. Боялися її всі, як вогню, воно й не дивно, тут від самої згадки серце стигне."
    },
    {
        "input_text": "— А ви, мій пане, його так хутко вклали! Такий молодий!",
        "target_text": "— Ну а ви, милостивий пане, її так доблесно прикінчили! Хо-хо! І ще такий молодий!"
    },
    {
        "input_text": "Геральт не втримав усмішки. З кікіморою на болоті йому справді впоралося куди легше, ніж із зоррилом. Легше. І чистіше. Може, все ще без особливої витонченості, зате чистіше.",
        "target_text": "Ґеральт не стримався й усміхнувся. З кікіморою на торф’янику все й справді пройшло напрочуд гладко, а не так, як із зоррилом. Гладко. І чистіше. Може, досі без особливої витонченості та грації, зате запевне чистіше."
    },
    {
        "input_text": "— А тепер ви, мій пане, тут, біля млина, — вів далі ресторатор. — Виходить, і тут небезпечно?",
        "target_text": "— А тепер ви, милостивий пане, — вів далі ресторатор, — тут, біля млина. Виходить, ми теж тутечки під небезпекою?"
    },
    {
        "input_text": "— Кажуть, начебто бачили якогось потвору, — зізнався Геральт. — Начебто. Повторюю. Але це було вночі. Нібито. Вдень, у такому гармидері й натовпі, нічого не вилізе. Я лише оглядаю територію, аби...",
        "target_text": "— Кажуть, що начебто неподалік хтось видів якусь потвору, — зізнався Ґеральт. — Начебто, повторюю. Але до справи дійшло вночі. Буцімто. Вдень, поміж всього цього натовпу й гармидеру, потвора навіть голови підвести не посміє. Я лише досліджую місцевість, щоб…"
    },
    {
        "input_text": "Не встиг договорити. З боку річки, від місця, де пралі прали білизну, раптом пролунали пронизливі верески. Крики болю й жаху.",
        "target_text": "Не встиг відьмак договорити, як з боку плюскотливої річки, де пралі прали білизну, раптом розляглися нестерпні пронизливі зойки. Крики болю й небаченого жаху."
    },
    {
        "input_text": "Не гаючи часу, Геральт розвернув коня і пришпорив його.",
        "target_text": "Ґеральт, не гаючи часу, розвернув коня і чимдуж його пришпорив."
    },
    {
        "input_text": "Перше, що впало в очі здалеку, — яскраві бризки крові на розвішаній для сушіння білизні. І кілька тіл.",
        "target_text": "Перше, що здаля впало йому в око, — яскраві бризки крові на розвішаній сохнути білизні. І кілька тіл."
    },
    {
        "input_text": "Верески перекотилися на греблю. І тоді він побачив його.",
        "target_text": "Верески перекотилися до греблі. І тоді відьмак побачив."
    },
    {
        "input_text": "Птиця була схожа на страуса, проте мала величезну голову й величезний дзьоб. А ще вона сягала п’ятнадцяти футів заввишки. Жоден страус таким зрости не міг. На голові стирчав гребінь, піддзьобок був синій, а на заді красувався пишний пучок зеленого пір’я.",
        "target_text": "Пташиско скидалося на страуса, тільки з величезною головою й здоровенним дзьобом. А заввишки щонайменше п’ятнадцять футів. Так що ніяким страусом тут і близько не пахнуло. На голові в птаха стирчав гребінь, піддзьобок виблискував блакитним, а на гузці красувався пишний пучок зеленого пір’я."
    },
    {
        "input_text": "Птах стрімкими стрибками вискочив на греблю й накинувся на людей. Одного вдарив дзьобом у голову й повалив, іншого копнув, розпанахавши пазуристою трьохпалою ногою. Побачив Геральта, широко роззявив дзьоб, аж стало видно горлянку, і заверещав. Як павич, але вдесятеро голосніше.",
        "target_text": "Птах стрімко навскач впурхнув на греблю, кинувшись навздогін людям. Одного дзьобнув у голову й перекинув, іншого копнув, зранивши його своєю пазуристою трипалою кінцівкою. Угледівши Ґеральта, широко роззявив дзьоб, так що аж горлянку стало видно. І закричав. Мов павич, тільки десь вдесятеро голосніше."
    },
    {
        "input_text": "Кінь відьмака сахнувся від цього крику, забився в паніці, став дибки. Геральт не втримався в сідлі, впав, ударившись спиною об камінь. Від удару перехопило подих. Кінь рвонув із місця й помчав геть.",
        "target_text": "Кінь відьмака схарапудився від того крику, зашамотавшись і ставши дибки. Ґеральт не втримався в сідлі, впав, ударившись спиною об камінь, так що аж дух йому перехопило. Кінь заіржав, поскакавши куди очі."
    },
    {
        "input_text": "Птах стрімким стрибком накинувся на Ґеральта, що лежав на спині. Він не міг вихопити меч, але простягнув руку й пригостив потвору Знаком. У повітрі зметнулося пір’я. Вирішивши, що відьмак для нього надто великий шматок, птах змахнув угору, знову пронизливо закричав і, стрибаючи незграбними рухами, кинувся за людьми, які в паніці бігли до возів із раками. Коні першого воза рвонулися, ледь не перекинувши фургон. Птах вдарив дзьобом лівого візничого по голові — кров бризнула високо вгору.",
        "target_text": "Птах блискавичними ривками підскочив до поваленого на землю Ґеральта. Ґеральт лежав на спині, тож ніяк не мав змоги вихопити меч, натомість простягнув руку й пригостив потвору Знаком. Пір’я розлетілося високо в повітрі. Узнавши відьмака за непосильну здобич, птах зметнувся угору, знову пронизливо закричавши, і, дивакувато підстрибуючи, кинувся за людьми, які в паніці тікали до возів з раками. Запряжені в першій підводі першерони рвонулися, мало не перекинувши весь віз. Птах дзьобнув лівого запряжного коня просто в голову — кров високо забризкала."
    },
    {
        "input_text": "Візник зіскочив із козел і кинувся тікати, але птах наздогнав його, вдарив дзьобом і копнув. Потім побачив шинкаря і верескнув. Шинкар закричав теж. Мабуть, не менш голосно. Шугнув за віз, а тоді щодуху рвонув у бік млина. Прямо на Ґеральта. Птах наїжачив гребінь, закричав і кинувся навздогін.",
        "target_text": "Візник зіскочив з козел і кинувся навтьоки, але птах наздогнав його, дзьобнув та копнув. Потім перевів увагу на корчмаря, закричавши. Корчмар теж закричав. Либонь, не менш пронизливо. Шугнув за віз, а тоді щодуху метнувся в бік млина. До Ґеральта. Птах наїжачив свій гребінь, закричав і погнав навздогін."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт уже біг йому назустріч, стискаючи в руці меч.",
        "target_text": "Ґеральт уже мчав йому назустріч, стискаючи в руці меч."
    },
    {
        "input_text": "— На землю! — гукнув шинкарю. — Ставай на четвереньки!",
        "target_text": "— На землю! — гукнув корчмарю. — Стань рачки!"
    },
    {
        "input_text": "На диво, шинкар одразу послухався — гепнувся на всі чотири. Ґеральт, набравши розгону, стрибнув йому на спину, відштовхнувся і рубонув з усієї сили. Просто в синювате підгорля.",
        "target_text": "На диво, корчмар миттю послухався, упавши на всі чотири. Ґеральт, набравши розгону, вискочив йому на спину, високо від неї відштовхнувся й розмашисто чимдуж рубонув. Просто в синювате підгорля."
    },
    {
        "input_text": "Голова птаха відлетіла в бік ставка. Сам птах, фонтануючи кров’ю з шиї, ще кілька кроків біг вздовж берега, а тоді повалився в прибережні хащі. Кігтисті лапи ще довго судомно смикалися.",
        "target_text": "Голова птаха покотилася в бік ставка. Сам птах, якому з шиї фонтанувала кров, понісся вздовж водозабірника, і, пробігши десь зо пів сотні кроків, повалився в очерет і ще доволі довго смикав пазуристими лапами."
    },
    {
        "input_text": "— І казали ж ви… — видихнув шинкар, коли Ґеральт допомагав йому піднятися. — Обіцяли, що тут нічого не з’явиться… А тут маєш… Ледь живий лишився. Хоча, дякую тобі, пане… А мій візник убитий…",
        "target_text": "— А ви казали… — видихнув корчмар, коли Ґеральт допомагав йому підвестися. — Навіть обіцяли, що нічого тут не покажеться… І на тобі маєш… Мало голови не позбувся. Щоправда, дякую вам, милостивий пане… А ось моєму візнику каюк…"
    },
    {
        "input_text": "— Здається, живий. Треба допомогти.",
        "target_text": "— Начебто ще живий. Треба йому допомогти."
    },
    {
        "input_text": "Візник лежав із розбитою головою, з рани юшила кров. Також він отримав глибоку рану в спину — як з’ясувалося, птах мав на лапах потужні шпори й уміло ними калічив. Ґеральт, як міг, перев’язав його смугами полотна.",
        "target_text": "Візник лежав з розбитою головою, звідти сильно юшила кров. У нього була ще глибока рвана рана на спині — як з’ясувалося, те пташиско мало на лапах могутні шпори, уміло ними калічивши. Ґеральт, як тільки міг, перев’язав візника всяким підручним лахміттям."
    },
    {
        "input_text": "Навколо вже збиралися люди. Вони роздивлялися тушу. Один із раколовів приніс відрубану голову.",
        "target_text": "Довкола вже громадився натовп. Люди роздивлялися тушу. Котрийсь з ловців раків притягнув відрубану голову."
    },
    {
        "input_text": "— Ой лишенько… — застогнав шинкар. — Що ж це таке? Тобто, що це було?..",
        "target_text": "— Ух ти що… — застогнав корчмар. — Що воно таке є? Себто, було…"
    },
    {
        "input_text": "— Мамутак, — відповів Ґеральт. — Також відомий як аепіорніс. Дуже рідкісний. Звідки він тут узявся? І чому напав? Та ще й із такою люттю?",
        "target_text": "— Мамутак, — відповів Ґеральт. — Його ще називають аепйорнісом. Дуже рідкісний. Звідкіля він тут узявся? І чому вирішив напасти? Так ще й з такою люттю?"
    },
    {
        "input_text": "— Двоє загиблих! — гукнув хтось із натовпу. — Шестеро поранених!",
        "target_text": "— Двоє загиблих! — гукнув хтось із натовпу. — Шестеро поранених!"
    },
    {
        "input_text": "— Диявольське страховисько!",
        "target_text": "— Гаспидське страховисько!"
    },
    {
        "input_text": "— Дайте сюди голову! — зажадав Ґеральт. — Це моя здобич. Як і весь аепіорніс. Не чіпайте тушу, відіженіть собак!",
        "target_text": "— Несіть-но сюди ту голову! — зажадав Ґеральт. — Це моя здобич. Як і весь аепйорніс. Дайте туші спокій, відженіть геть тих собак!"
    },
    {
        "input_text": "— Охо-хо, — потер бороду шинкар. — Та ви ж відьмак… Думаєте отримати за птаха винагороду, так?",
        "target_text": "— Ага, — домислився корчмар, чухаючи бороду. — Як-не-як, ви ж відьмак… Думаєте дістати за птаха винагороду, еге ж?"
    },
    {
        "input_text": "— Так.",
        "target_text": "— Саме так."
    },
    {
        "input_text": "— Хм. Тоді в мене є пропозиція. Куплю в тебе всю тушу разом із головою… Скажімо, за двісті… Ні, хай буде двісті п’ятдесят новіґрадських крон.",
        "target_text": "— Ха! Тоді маю для вас пропозицію. Викуплю у вас всю тушу разом з головою… Скажімо, за двісті… Хоча ні, милостивий пане, най буде двісті п’ятдесят новіградських крон…"
    },
    {
        "input_text": "— Хочете його… в корчму?",
        "target_text": "— Ви хочете його собі… до корчми?"
    },
    {
        "input_text": "— А чому ні? Дичина є дичина, байдуже, що велика. Ну, то як? Бурмістр Бе?рентроде більше не дасть, знаю його — міські гроші береже для себе й своєї родини. А я заплачу готівкою. Під’їдемо до найближчого банку, пане…",
        "target_text": "— А чом би й ні? Птиця, як птиця, ну й що, що величенька. Ну то як скажете? Берентродський бурмістр однаково на більше не розщедриться, я його добре знаю — кожну копійку з міських грошей жалує, бо сам з них наживається, він та вся його сімейка. А я заплачу готівкою. Лиш, милостивий пане, під’їдьмо до найближчого банку…"
    },
    {
        "input_text": "— От і добре. Під’їдемо. Де мій кінь? Люди, не бачили? Гніда кобила, осідлана…",
        "target_text": "— Ну то й добре. Їдьмо. Так, а де мій кінь? Люди, ніхто не бачив? Гніда кобила, осідлана…"
    },
    {
        "input_text": "— Бачили, як же! Ваш слуга її вів. Он туди, до міста!",
        "target_text": "— Бачив-бачив, аякже! Ваш слуга її кудись вів. Он в той напрямок, до міста!"
    },
    {
        "input_text": "— Який, кат його бери, слуга?",
        "target_text": "— Який, чорт би його побрав, слуга?"
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Розмістити на фасаді ратуші містечка Берентроде величезний транспарант із написом „Забирайся звідси разом зі своєю петицією” було б украй розумно. Це зекономило б прохачам чимало часу й зусиль, які можна було б використати з більшою користю для громади.",
        "target_text": "Було б украй доречно повісити на фасаді ратуші містечка Берентроде величезний банер з написом «Валіть під чотири вітри разом зі своїми клопотаннями». Це б дозволило прохачам зекономити чимало часу й зусиль, які можна було б використати з більшою користю для громадськості."
    },
    {
        "input_text": "Але Дідьє Хан, бургомістр містечка, не носив на шиї оберега з вигравіруваним написом „Мерзотний виродок”. А мав би носити. Це вберегло б багатьох людей від прикрих розчарувань.",
        "target_text": "Та й Дідьє Ган, бургомістр містечка, не носив завішаного на шиї горжету з вигравіюваним застережним написом «Мерзенний виродок». А мав би носити. Багатьох людей то б вберегло від прикрих вражень."
    },
    {
        "input_text": "— Обережніше з наклепами, відьмаче, — холодно мовив він, вислухавши скарги Ґеральта. — У Берентроде нема ні кінокрадів, ні злодіїв. Це правослухняне місто, тут живуть чесні люди. Тут ніхто не краде.",
        "target_text": "— Не думай мені тут брехливі плітки розносити, відьмаче, — холодно мовив він, вислухавши скарги Ґеральта. — У Берентроде немає ані конокрадів, ані злодіїв. Місто в нас законослухняне, мешкають тут виключно добропорядні люди. Ніхто й нічого не краде."
    },
    {
        "input_text": "— Тобто мій кінь сам себе вкрав?",
        "target_text": "— Хочете сказати, мій кінь сам себе вкрав?"
    },
    {
        "input_text": "— Не знаю. Я не сторож твоєї шкапи.",
        "target_text": "— А я звідки знаю? Твою шкапу пильнувати не наймався."
    },
    {
        "input_text": "— То розслідування не буде?",
        "target_text": "— То ніякого розслідування не буде?"
    },
    {
        "input_text": "— Не буде. У мене нема на це ні людей, ні ресурсів. Мої люди зайняті слідс… Іншими справами. А твої байки про вкраденого коня мені більше схожі на шахрайство. Грошей із міської казни вирішив урвати, га? Дивись, щоб я не наказав тебе вкинути до ями!",
        "target_text": "— Не буде. Нема в мене на це ні людей, ні засобів. Мої люди зараз зайняті слідкува… Мають іншу роботу, одне слово. А твої байки про вкраденого коня мені радше скидаються на якесь шахрайство. Якусь копійку з міської казни надумав урвати, га? Дивись, бо ще розпоряджуся запроторити тебе до ями!"
    },
    {
        "input_text": "— Іменним указом короля Дагреда відьмаків виведено з-під юрисдикції місцевої влади…",
        "target_text": "— На підставі іменного указу короля Даґреда відьмаків звільнено з-під юрисдикції місцевої влади…"
    },
    {
        "input_text": "— Вкину тебе до ями й подивимося, чи король Дагред тебе звідти витягне! Годі теревенити, не хочу цього слухати! Забирайся! Тобто геть із ратуші! І з міста також!",
        "target_text": "— Вкину тебе до ями й подивимося, чи король Даґред тобі сильно допоможе! Годі тих дурних теревенів, не хочу нічого чути! Ану, киш звідси! Маю на увазі, геть з ратуші! Та й з міста також!"
    },
    {
        "input_text": "— Пішки?",
        "target_text": "— Пішки?"
    },
    {
        "input_text": "Дідьє Хан сердито хмикнув, підвівся з-за столу, пройшовся кімнатою.",
        "target_text": "Дідьє Ган сердито хмикнув, підвівся з-за столу, пройшовся кімнатою."
    },
    {
        "input_text": "— Гаразд, хай буде. Хоч ти й відьмак, а для мене звичайний бурлака та босяк, хоч ти й поливаєш брудом мешканців мого міста, хоч тебе слід було б виперти звідси батогами… Визнанням того, що ти прибив потвору на болоті. І що людей від того диявольського птаха коло млина врятував. Тому дам тобі добру пораду. Є тут у нас конюшня, її тримає мій родич Беньямін Ханнікут. В нього коні — перші красені. Якщо прийдеш із моєю рекомендацією, зробить тобі знижку. Не дякуй.",
        "target_text": "— Гаразд, — відповів. — Хай буде. Хоч ти й відьмак, а, як на мене, звичний бурлака й волоцюга, хоч ти й смієш поливати брудом мешканців мого міста, хоч тебе й вартувало б виперти чимдалі звідси батогами… У знак подяки за ту потвору, яку ти прибив на торф’янику, і що людей від того диявольського птаха коло млина врятував, дам тобі добру пораду. Є тут у нас одна конюшня, тримає її мій родич Беньямін Ганнікут. В нього першокласні коні. Замовлю за тебе словечко, зайдеш до нього, зробить тобі якусь знижку. Не дякуй."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт і не подякував.",
        "target_text": "Ґеральт і не подякував."
    },
    {
        "input_text": "— А той птах біля млина… — раптом зацікавився бургомістр. — Де він? Точніше, його туша?",
        "target_text": "— А той птах коло млина… — раптом зацікавився бургомістр. — Де зараз є? Точніше, його туша?"
    },
    {
        "input_text": "— Везуть до Бан-Ферґа, замороженого в кризі.",
        "target_text": "— Везуть до Бан-Ферґа, закутаного в льоді."
    },
    {
        "input_text": "— Так? Шкода. За голову я, може, й заплатив би… До колекції. Подивись-но.",
        "target_text": "— Невже? Шкода. За голову я, може, й заплатив би… Мав би собі до колекції. Поглянь-но."
    },
    {
        "input_text": "Тільки тепер Ґеральт помітив шафу та вітрину. У ній лежали всілякі дива, переважно якісь кістки. У центрі, на почесному місці, стояло велике яйце. Видавлене.",
        "target_text": "Тільки тепер Ґеральт взяв до уваги шафу й вітрину. На вітрині були виставлені всілякі дивовижі, переважно якісь кістки. Посередині, на почесному місці, на підставці, красувалося здоровенне яйце. Шкарлупа."
    },
    {
        "input_text": "— Учора мисливці принесли, — похвалився Дідьє Хан. — Гніздо знайшли, а в ньому оце. Раритет, га? Шкода, що в тебе нема голови. Мав би яйце і голову. От було б добре.",
        "target_text": "— Позавчора мені принесли, — похвалився Дідьє Ган. — Мисливці. Натрапили на гніздо, а там оце. Раритет, га? Шкода, шкода, що ти віддав голову. Мав би я зараз і яйце, і голову. Шкода, шкода."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "— Чи є в мене коні? О, неіснуючі боги, ти питаєш, чи є в мене коні? Ти краще питай одразу, скільки їх у мене! Ну, ходімо, молодий відьмаче, ходімо сюди. Обережно, щоб у лайно не вступити, хе-хе. Кажу ж, обережно. А тепер глянь-но на цей загін.",
        "target_text": "— Чи є в мене коні? О, вигадані боги, ти справді питаєш, чи є в мене коні? Краще одразу питай, скільки їх у мене! Нумо, ходімо, молодий відьмаче, он туди. Дивися під ноги, у лайно не стань, хе-хе. Ну я ж казав, дивися під ноги! А тепер поглянь-но на той загін."
    },
    {
        "input_text": "— Бачиш цих лошаків? Цих гарних, мов намальованих, огирків? Це ж расові новіградські дзянети гарячої крові, мрія кожного вершника! Хвости, мов шовкові вуалі, а зади! Та покажи мені бабу, в якої такий гарний зад! Кожен із них — мрія, хе-хе, а не зад. Кожен рицар, кажу тобі, за такого скакуна дозволить мені переспати зі своєю дружиною, хе-хе, або й дочкою! Чи й обома разом, хе-хе. Що? Що ти не рицар? І в тебе ні дружини, ні доньки нема? Ха, що ж, доведеться просто розкошелитися, хе-хе, викласти срібло! Зазвичай кожен із моїх огирків коштує двісті п’ятдесят новіградських крон, у місцевій валюті — тисячу двісті п’ятдесят марок. Але ж ти відьмак, професія благородна, й до того ж за рекомендацією пана бургомістра Хана, то готовий я скинути… Ну, нехай буде… десять відсотків. Отак! Щоб усі знали, що відьмак їздить на коні з моєї стайні. Що то огир із Берентроде, від Беньяміна Ханнікута!",
        "target_text": "— Бачиш, яких маю жеребців? Отих гарних, мов намальованих, огирів? То з Новіграду, чистокровні мустанги гарячої крові, заповітна мрія кожного вершника! Хвости, мов шовкові вуалі, а зад який! Ти покажи мені бодай одну бабу з таким витонченим задом! На котрого не подивишся — мрія, хе-хе, а не зад! Кажу тобі, присягаюся — не один лицар б, двічі не думаючи, за такого скакуна мені свою дружину віддав, хе-хе, або й дочку, кажу, або й обох нараз! Що? А, ти не лицар? І ні дружини, ні доньки не маєш? Ха, що ж, тут, як то кажуть, хоч круть, хоч верть! Хе-хе, нічого не вдієш, доведеться потрясти гаманцем й діставати срібло! Зазвичай за кожного зі своїх огирів я беру двісті п’ятдесят новіградських крон, якщо перерахувати на місцеву валюту — вийде тисячу двісті п’ятдесят марок. Та з огляду на те, що ти відьмак, шляхетне діло робиш, до того ж за рекомендацією пана бургомістра Гана, я ладен тобі трохи скинути… Ну, най буде… десять відсотків. Таку тобі знижку зроблю! Хай у кожнісінькому куточку знають, що відьмак їздить на коні з моєї стайні. Що то огир з Берентроде, від мене, від того самого Беньяміна Ганнікута!"
    },
    {
        "input_text": "— Що? Не огир? А та каштанова кобилка, що визирає з конюшні? Та певна річ, що продається! Це ж конюшня, а не галерея мистецтв, тут не милуються, а торгують, хе-хе. Скільки за неї? Ну, нехай буде… двісті крон. Як для брата, хе-хе.",
        "target_text": "— Що? Не хочеш огира? Ота каштанова кобилка, що її голова стирчить зі стійла? Та певна річ, що продається, ти як собі думав, у мене все ж конюшня, а не галерея мистецтв, тут не милуються, а торгують, хе-хе! Скільки хочу за кобилку? Ну, нехай буде… двісті крон. По-братньому, хе-хе."
    },
    {
        "input_text": "— Але ж як так, відьмак на кобилі, а не на огирі? Нехай йому грець, це ж негідно! Що? Це найменша з твоїх проблем? Ха, клієнт завжди правий. Хочеш кобилу — матимеш кобилу! Але ж, хе-хе, пане відьмаче, з кіньми як із рибами. Я тобі тут пропоную дзянетів, мов жирних щук, а ти вибираєш собі плотву! Чого смієшся? Я щось смішне сказав?",
        "target_text": "— Але хто таке бачив, відьмак на кобилі, а не на жеребці? Якось не годиться! Що-що? А, то найменша з твоїх проблем… Ха! Що ж, клієнт завжди має рацію, хочеш кобилу — матимеш кобилу! Знаєш, хе-хе, пане відьмаче, з кіньми, як з рибами. Я тобі тут дорідних щук пропоную — мустангів, а ти собі якусь плітку вибрав! Чого шкіриш зуби? Хіба я щось дуже смішне сказав?"
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Інго Хмут їхав Великою Дорогою, весело насвистуючи. Копита вкраденої буланої кобили жваво цокотіли по дошках, якими недавно вимостили гостинець. Хмут був у чудовому настрої та при грошах — вміст юків, що дістався йому разом із кобилою, він встиг продати на ярмарку, який трапився йому дорогою, невдовзі після вдалої експропріації. Тепер він жваво прямував на північ. Далеко їхати Великою Дорогою не збирався — йому зовсім не усміхалася зустріч із дорожніми робітниками та їхніми наглядачами. Планував звернути на північний захід, у лісові стежки, що вели до гірських перевалів Гензфорса. У Гензфорсі він мав намір спихнути коня, а за отримані гроші тимчасово осісти в якомусь селі поблизу Голополя. А може, й перезимувати там.",
        "target_text": "Інго Хмут їхав Великою дорогою, весело насвистуючи. Копита вкраденої буланої кобили жваво цокотіли балками, якими зовсім нещодавно вимостили гостинець. Хмут був у прекрасному гуморі й не без грошей — усе, що містилося в саквах, які дісталися йому разом з кобилою, він зразу ж по вдалому вивласненню коня спродав на попутному ярмарку. Тепер же він прудко простував на північ. Довго триматися Великої дороги наміру не мав — йому геть не усміхалося натрапити на дорожніх робітників та їхніх наглядачів. Планував звернути на північний захід, податися лісовими стежками, що вели до гірських перевалів Генґфорса. У Генґфорсі надумував комусь сплавити коня, а за виручені кошти на якийсь час осісти в одному з сіл поблизу Голополя. Або й, може, перезимувати там."
    },
    {
        "input_text": "З гуркотом копит він в'їхав на міст через лісову річку, береги якої потопали в кропиві. І раптом виявив, що більше не сам. За два дні й дві ночі на новому тракті йому трапилося лише три вози й три подорожні. А зараз його оточили відразу десятеро. І на біду всі вони були на конях. І всі вони були озброєні. І на ще більшу біду — оточили його щільно, з усіх боків.",
        "target_text": "З цокотом копит Хмут заскакав на міст через лісову річку, береги якої позаростали кропивою. І нараз виявив, що він тут не сам. За всі два дні й дві ночі подорожування новим трактом йому трапилося заледве три вози й три подорожні. А тепер його зненацька оточило відразу десь десять чоловік. Так ще й, мов на біду, усі на конях й озброєні. А що на ще більшу біду — вони оточили його щільно, з усіх боків."
    },
    {
        "input_text": "— Ой, — удав він безтурботність. — Панове вояки! А я вже злякався, що розбійники... Дозвольте, я — Рауль Азеведо... На службі в маркграфа...",
        "target_text": "— Ой, — удав він безтурботного. — Панове вояки! Фух, а я вже злякався, чи не розбійники які… Дозвольте відрекомендуватися, я Рауль Азеведо… На службі в маркграфа…"
    },
    {
        "input_text": "Він занепокоївся, чи не переборщив зі шляхетним ім’ям, адже на шляхтича не скидався з жодного боку. Але вояки, подумав він, розумом не вельми вирізняються...",
        "target_text": "Він завагався, чи не переборщив часом, назвавшись таким шляхетним ім’ям, адже на шляхтича анітрохи не скидався. Хоча вояки, спало йому на думку, розумом однаково не вельми вирізняються…"
    },
    {
        "input_text": "— На службі в маркграфа, — протягнув командир загону, вусань у лосиному кунтуші, зі золоченим підвіском, у капелюсі з пучком страусових пір'їн. — Судячи з імені, шляхтич. А ця булана кобила, підозрюю, якраз зі стайні маркграфа? Чи не так?",
        "target_text": "— На службі в маркграфа, — спроквола повторив командир ватаги, вусань у лосиному каптані, з позолоченим пасом для меча через плече й капелюхом з пучком страусових пір’їн. — Судячи з імені, шляхтич. А та булана кобила, либонь, якраз з маркграфової конюшні? Правда?"
    },
    {
        "input_text": "— Так, так! — поспішно підтвердив Інго Хмут. — Зі стайні маркграфа, та як же! Істинно, пане лицарю, знаєтеся ви на конях…",
        "target_text": "— Правда, саме так! — поспіхом підтвердив Інго Хмут. — З маркграфової конюшні, а як інакше! Видно ж бо, пане лицарю, розумієтеся ви на конях…"
    },
    {
        "input_text": "— Знаю, — беземоційно відповів капітан Райс Карлтон. — Варто мені кинути оком на коня, і я його вже не забуду. Тож я знаю, на чиєму коні ти сидиш, пане Азеведо… чи як там тебе насправді звати. І знаю також, що законний власник цього коня не продав би його, не заклав, не позичив і не віддав.",
        "target_text": "— Розуміюся, — незворушно відказав капітан Рейс Карлтон. — Досить мені лиш кинути оком на коня, і вже ніколи його не забуду. Власне, саме тому я достеменно знаю, на чиєму коні ти зараз сидиш, пане Азеведо, чи хай як там тебе насправді звати. Знаю також, що законний власник цього коня нізащо б його не продав, не заклав, не позичив і не віддав."
    },
    {
        "input_text": "Крадій коней облизав губи. Нервово озирнувся. Втікати було нікуди — вершники щільним кільцем оточили його. А за знаком командира його раптово схопили залізною хваткою за плечі, мало не зриваючи з украденого сідла.",
        "target_text": "Конокрад облизав губи. Став нервово озиратися. Ніяк не втечеш, та й нікуди — вершники звідусіль його обступили. А за командою командира нараз залізною хваткою вхопили його за плечі, мало не за шкірку підіймаючи його з украденої кульбаки4."
    },
    {
        "input_text": "Капітан Карлтон обвів поглядом галявину.",
        "target_text": "Капітан Карлтон роззирнувся."
    },
    {
        "input_text": "— Пане Альварре!",
        "target_text": "— Пане Ельварре!"
    },
    {
        "input_text": "— Пане капітане?",
        "target_text": "— Пане капітане?"
    },
    {
        "input_text": "— Бачите он того дуба? З гарною такою гіллякою? Прошу накинути на неї зашморг.",
        "target_text": "— Бачите он того дуба? З такою гарною гіллякою? Коли ваша ласка, накиньте на неї зашморг."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Ясний Пане Префекте,",
        "target_text": "Ясний Пане Префекте,"
    },
    {
        "input_text": "шанобливо доповідаю, що відьмак на ім'я Геральт у місяці липні прибув на будівництво Великого Шляху, де я негайно найняв його для охорони. Знадобився він одразу, знищивши двох лісових монстрів, званих лешими, що завдавали нам чималих клопотів на будівництві.",
        "target_text": "шанобливо доповідаю, що відьмак, званий Ґеральтом, у місяці липні прибув на терени будівництва Великої дороги, де я небавом винайняв його до охорони. Послужився нам він практично одразу ж, знищивши в тутешньому лісі двох страховиськ, що їх щезниками звуть, які завдавали нам неабияких клопотів на будівництві."
    },
    {
        "input_text": "Виконуючи наказ Пана Префекта, двічі заводив із ним розмову про рік сто дев'яносто четвертий і той інцидент, про який наказано було допитатися. Вдавши велике обурення, мовив йому, що то була страшна злочинна подія, жах і кричуща кривда. Відьмак слухав, та не проронив ані слова, до розмови не долучився, а виглядав так, ніби справа його зовсім не обходить.",
        "target_text": "Згідно з наказом Пана Префекта, я двічі вів з ним мову про рік сто дев’яносто четвертий і той інцидент, що про нього Пан Префект розпорядився допитатися. Вдавши страшенне обурення, я розповів йому, що тоді дійшло до моторошного злочину, до справжнього, невимовного жаху й кричущої кривди. Відьмак слухав, та не проронив ані слова, у жодну перепалку втягнути себе не дав, а вигляд мав такий, буцім справа та його зовсім не обходить."
    },
    {
        "input_text": "Вдруге під час бесіди я згадав конкретні імена, як наказав Пан Префект: Маргуліс і Хвалба. Та й цього разу відьмак не дав себе спровокувати, жодного зацікавлення не виявив, нічого не спитав і до розмови не долучився жодним словом.",
        "target_text": "Вдруге, як зайшла за то мова, я мимоволі згадав конкретні імена, як і велів Пан Префект: Марґулієс та Хвальба. Одначе й цього разу відьмак на жодну провокацію не піддався, ані дрібочки зацікавленості не виявив, нічого мене не розпитував і жодним словом до розмови не долучився."
    },
    {
        "input_text": "З чого роблю висновок, що відьмак Геральт нічого особливого про ті події не знає. Справжній вік відьмаків визначити складно, але, на мій погляд, цьому Геральтові не більше як decem et octo років, а отже, у 1194 році він і народитися не міг.",
        "target_text": "З чого роблю висновок, що відьмак Ґеральт нічого значущого про ті події не знає. Справжній вік відьмаків достеменно визначити складно, та все ж схиляюся до того, що Ґеральтові цьому не більше, ніж decem et octo років, а отже, у 1194 його ще на світі білому не було."
    },
    {
        "input_text": "Повідомляю також, що відьмак у мене більше не працює. Мої мостобудівці хотіли найняти його для вистежування і знищення лісових ельфів, що надто вже знахабніли, та відьмак відмовився, заявивши, ніби ельфи — істоти розумні й він не збирається їх убивати. Через те я його звільнив і наказав забиратися геть. Куди він поїхав, мені невідомо.",
        "target_text": "Заразом вас сповіщаю, що відьмак той у мене більше не працює. Мої будівничі хотіли найняти його для вистежування і винищення лісових ельфів, які вже вкрай знахабніли, але відьмак відмовився, заявивши, буцімто ельфи — істоти розумні, й убивати їх він наміру не має. Відтак я його звільнив і послав на всі чотири сторони. Куди саме він подався, мені невідомо."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Оточений муром храм богині Мелітеле стояв неподалік від містечка Франкталь, розташованого в долині з такою самою назвою. Долина була напрочуд мальовнича, глибокою дугою врізана між крутими схилами. Північний схил суцільно вкривав сосновий бір, а на південному переважали білокорі берези, буки та дуби. Саме там, на південному схилі, било джерело струмка, що, стрибаючи кількома каскадами, збігав донизу, а далі петляв дном долини.",
        "target_text": "Оточений муром храм богині Мелітеле стояв неподалік від містечка Франкталь, розташованого в долині з такою самою назвою. Долина була напрочуд мальовнича, дугою звиваючись поміж крутими схилами гір. Північний схил був суцільно зарослий сосновим бором, а на південному переважали білокорі берези, буки та дуби. Звідти ж, з південного схилу, било джерело струмка, який, спадаючи додолу кількома каскадами, врешті меандрами розтікався дном долини."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт пришпорив Плітку й переправився через струмок. Храм богині Мелітеле, один із небагатьох, що залишилися, містився в колишньому ельфському палацику, званому Ельсборгом. Він стояв десь за стадію від Франкталя, у закруті струмка, серед високих плакучих верб. Зазвичай у цій місцині було безлюдно, тож Ґеральт дещо здивувався, угледівши біля воріт храму гурт людей. Утім, роздумувати над цим йому було ніколи — він під’їхав ближче.",
        "target_text": "Ґеральт пришпорив Плітку, перебродивши через струмок. Храм богині Мелітеле, один із небагатьох, що дожили до тих днів, містився в колишньому ельфському палацику, званому Ельсборгом. Він стояв десь за верству від містечка Франкталь, у закруті струмка, серед високих плакучих верб. Зазвичай ця місцевість була доволі безлюдною, тож Ґеральт дещо здивувався, спостерігши біля воріт храму юрбу людей. Утім, довго застановлятися над тим, що воно за знак, він часу не мав, підбираючись ближче."
    },
    {
        "input_text": "— А цей що тут забув? — почулося. — Ще один зайда?",
        "target_text": "— А цей що тут забув? — почулося. — Що то за зайда?"
    },
    {
        "input_text": "— А не лізь, куме, не він наш клопіт. Ми ж тільки баб розганяти маємо, так?",
        "target_text": "— Дайте собі спокій, куме. То що, по-вашому, молодиця? Нас тут сюди молодиць проганяти поставили, чи як?"
    },
    {
        "input_text": "Відьмак зіскочив із коня. Фуртка храму була занизька, щоб у’їхати верхи. Він постукав.",
        "target_text": "Відьмак зіскочив з коня. Ворота до храму були занизькі, щоб заїхати верхи. Постукав."
    },
    {
        "input_text": "— Гей, ти! — знову долинуло. — Чого тобі тут треба? Ти що, з цими курвами заодно? З цими дітовбивцями? Може, з того ж тіста, що й вони? Гей, я до тебе звертаюся!",
        "target_text": "— Гей, ти! — знову долинуло. — Чого тобі тут треба? Ти що, з тими курвами в одну дудку граєш? З тими дітовбивцями? Либонь, ти з ними одного тіста книш, еге ж? Гей, я до стіни тут говорю?"
    },
    {
        "input_text": "Парубок, який хапав його за рукав, був кремезний, але, як оцінив Ґеральт, не настільки, щоб устояти після одного доброго удару. Відьмак намацав у кишені ключ, отриманий від Голта, й роздумував, що буде кращою мішенню — очна ямка чи глабела над переніссям?",
        "target_text": "Той хлоп, який намагався вхопити Ґеральта за рукав, був досить кремезний, але, як прикинув оком відьмак, не настільки, щоб, діставши по макітрі, устояти на ногах. Ґеральт намацав у кишені ключ, який йому подарував Гольт, замислившись, куди ліпше цілитися — в орбітальну кістку чи в глабелу, оте місце, яке Гольт показував, що трохи вище перенісся?"
    },
    {
        "input_text": "Чоловік, либонь, угледів щось у відьмачому погляді, бо відступив на крок і судомно ковтнув. Ґеральт уже був майже готовий, уже стиснув кулак на ключі, та фуртка розчинилася, і в ній постала висока жриця. Він її пам’ятав — завжди була кмітлива. Вмить усе зрозуміла.",
        "target_text": "Хлоп, либонь, вичитав щось у відьмачому погляді, бо вмить позадкував,  гарячково ковтнувши слину. Ґеральт уже був рішуче налаштований, міцно стиснувши ключ у кулаці, та раптом ворота розчинилися, і в них постала висока жриця. Він її добре пам’ятав — вона завше була бистрою на розум. За секунду зметикувала, що й до чого."
    },
    {
        "input_text": "— Заходь, — наказала різко. — Швидше. Негайно.",
        "target_text": "— Заходь, — наказала різко. — Нумо. Негайно."
    },
    {
        "input_text": "Зачинила за ним фуртку й засунула засув.",
        "target_text": "Зачинила за ним ворота й засунула засув."
    },
    {
        "input_text": "— Вітаю, Неннеке.",
        "target_text": "— Вітаю, Неннеке."
    },
    {
        "input_text": "— Вітаю, Ґеральте. Ти виріс. Пам’ятаю тебе хлопчиськом, ледь пояса моєї спідниці головою сягав. А тепер поглянь, що за молодець виріс, мечі на спині... Відьмак, як і годиться.",
        "target_text": "— Вітаю, Ґеральте. А ти виріс. Пам’ятаю тебе ще зовсім хлопчиськом, ледве вище пояса моєї спідниці головою сягав. А тепер тільки подивись, яким соколом зробився, мечі на спині… Відьмак, як і годиться."
    },
    {
        "input_text": "— А я тебе пам’ятаю ще адепткою. А тепер уже жриця...",
        "target_text": "— А я тебе пам’ятаю ще адепткою. А тепер ти уже жриця…"
    },
    {
        "input_text": "— Те, що ти збирався зробити біля фуртки, — вона глянула на нього гострим поглядом, — було б дуже нерозумно.",
        "target_text": "— Те, що ти збирався накоїти біля воріт, — вона прошила його гострим поглядом, — було б вельми нерозумно."
    },
    {
        "input_text": "— Але ж я нічого не зробив.",
        "target_text": "— І все ж я нічого не накоїв."
    },
    {
        "input_text": "Вона зітхнула.",
        "target_text": "Вона зітхнула."
    },
    {
        "input_text": "— Вчимо вас, вчимо, а ви все одно по-своєму.",
        "target_text": "— Вчимо вас, вчимо, а ви однаково за своє."
    },
    {
        "input_text": "— Ви не всього нас навчили, — відказав кисло. — І через те мені тільки сором. Я не знаю, що таке орбіта. Або цидулка. Не знаю, що означає «сустентуватися». Чи що таке перпро-гора. Або що значить «фінально»...",
        "target_text": "— Та й щось усього нас не навчили, — відказав кисло. — А мені потім червоній від сорому. Я уявлення не маю, що то таке — орбіта. Або цирограф. Чи то, як воно там було, перкупюра, перд’єм. Чи насамкінець…"
    },
    {
        "input_text": "— Щоб дофіналювати своє навчання, — урвала вона різко, — запишись узимку на курси в Оксенфурті. Вільним слухачем. Читай книжки у вільний час.",
        "target_text": "— Насамкінець, щоб гарно вивчитися, — урвала вона різко, — запишись узимку на курси в Оксенфурті. Вільним слухачем. Книжки якісь читай у вільний час."
    },
    {
        "input_text": "— Вибач. Я не хотів...",
        "target_text": "— Вибач. Я не хотів…"
    },
    {
        "input_text": "— Хотів. Віддай коня в стайню.",
        "target_text": "— Хотів. Коня веди сюди, до стайні."
    },
    {
        "input_text": "Вони вийшли на алею, що вела до головної будівлі.",
        "target_text": "Вони попростували алейкою, що вела до головного приміщення."
    },
    {
        "input_text": "— Давно в дорозі? Коли залишив Фортецю?",
        "target_text": "— Давно ти в дорозі? Коли залишив Цитадель?"
    },
    {
        "input_text": "— У березні. За день до рівнодення.",
        "target_text": "— У березні. За день до рівнодення."
    },
    {
        "input_text": "— Далеко мандрував?",
        "target_text": "— Далеко мандрував?"
    },
    {
        "input_text": "— Власне... Я лише в Каедвен.",
        "target_text": "— Власне… Тільки тут у Кедвені й кручуся."
    },
    {
        "input_text": "— «Лише» в Каедвен? — здивувалася вона. — А я ж пам’ятаю, як ти хотів побачити океан. Лукомор’я, Новіград, Ґорс Велен...",
        "target_text": "— Тільки в Кедвені? — здивувалася вона. — Пригадую собі, ти так хотів побачити океан. Лукомор’я, Новіград, Ґорс Велен…"
    },
    {
        "input_text": "— Може, колись. У Каедвен я забив кілька почвар...",
        "target_text": "— На все свій час. У Кедвені я вбив кілька почвар…"
    },
    {
        "input_text": "— Похвалько. То що тебе привело? Хочеш похвалитися? Поскаржитися на наше навчання? Чи маєш іншу справу? Еліксири? Бо ти не поранений і не хворий, начебто.",
        "target_text": "— Хвалько. То що тебе до нас привело? Похвалитися закортіло? Понарікати на наше навчання? Чи чого тобі треба? Еліксирів? Та ти начебто не поранений і не хворий. Принаймні на перший погляд."
    },
    {
        "input_text": "— Еліксири не завадять, вони в мене йдуть, як вода. Але головне... Я хотів би поговорити з матір’ю Ассумптою.",
        "target_text": "— Еліксири ніколи не завадять, вони в мене йдуть, як вода. Але понад все… Я б хотів поговорити з матінкою Ассумптою."
    },
    {
        "input_text": "— Ага, — Неннеке не подивилася на нього. — Важлива, значить, у тебе справа. А матінка Ассумпта дуже зайнята. Не знаю, чи зможе тебе прийняти.",
        "target_text": "— Ага, — Неннеке відвела очі вбік. — Либонь, важлива в тебе справа. От тільки матінка Ассумпта страшно зайнята. Не знаю, чи викроїть для тебе час."
    },
    {
        "input_text": "— Поки не спробуємо, не знатимемо.",
        "target_text": "— Поки не спробуємо, не знатимемо."
    },
    {
        "input_text": "— Розумник.",
        "target_text": "— Так ти ще й мудрагель."
    },
    {
        "input_text": "Вони минули сад. Жриці й адептки, що поралися на грядках, проводжали їх поглядами. Дехто помахав йому — він їх не впізнав. Не дивно, коли бачив їх востаннє, вони були ще малими дівчатками. А зрештою, не було у світі нічого, що змінювалося б так швидко, як дівчатка.",
        "target_text": "Вони минули сад. Жриці й адептки, що поралися на грядках, проводжали їх пильними поглядами. Декотрі помахали йому — але він їх не впізнав. Що не дивно, прецінь коли бачив їх востаннє, ті були ще маленькими дівчатками. А зрештою, ніщо так швидко у тому світі не змінюється, як дівчата."
    },
    {
        "input_text": "Йшли далі.",
        "target_text": "Йшли далі."
    },
    {
        "input_text": "Під навісом, відкритим з усіх боків для протягу, кілька учениць у масках і довгих рукавицях варили мило, змішуючи в чанах луги, соду, олії та якісь різкі пахощі. Геральт знав, що мила з Ельсборга славилися навіть за межами Каедвену. Він і сам, коли навчався в храмі, мусив ними користуватися. У Каер Морхені ж застосовували лише сіре мило без запаху. І справа була не лише в зневазі до пахощів і пов’язаних із ними уявлень про витонченість. Більшість чудовиськ мали дуже чутливий нюх, а деякі — й зовсім надприродний. Відьмак, що смердів парфумами, не мав проти них жодного шансу.",
        "target_text": "Під накриттям, відкритим з усіх боків для провітрювання, кілька адепток з масками на обличчі й довгими рукавицями поралися коло печі, варячи мило, змішуючи в чанах луги, соду, олії та всякі різноманітні надзвичайно духмяні пахощі. Ґеральт напевне знав, що мила з Ельсборга цілком заслужено славилися відмінним реноме навіть поза межами Кедвену. Він і сам, коли ще навчався в храмі, почасту мусив такими милами користуватися. У Каер Морені ж у вжитку було виключно позбавлене будь-якого запаху сіре мило. І річ тут була — принаймні не цілком — не в погорді до пахощів, які вважалися чимсь виключно бабським. Просто переважна більшість почвар мала напрочуд розвинений нюх, а в деяких він взагалі був незбагненно чутливий. Тож відьмак з будь-яким неприродним запахом не мав проти них жодного шансу."
    },
    {
        "input_text": "— Нас звідси виганяють, — раптом сказала Неннеці.",
        "target_text": "— Виганяють нас звідси, — раптом мовила Неннеке."
    },
    {
        "input_text": "— Що?",
        "target_text": "— Що?"
    },
    {
        "input_text": "— Виганяють, — повторила, мружачи очі. — І ви, хлопці з Каер Морхену, одна з причин. Дійшло до них, що ми вас тут навчали.",
        "target_text": "— Виганяють нас звідси, — повторила, примруживши очі. — І одна з причин… Не єдина, щоправда… То ви, хлопці з Каер Морену. Розійшлися чутки в околицях, що ми вас тут навчали."
    },
    {
        "input_text": "Жриця постукала у дубові двері. Ті відчинилися, їх запросили всередину.",
        "target_text": "Жриця постукала в дубові двері. Ті відчинилися, і їх запросили всередину."
    },
    {
        "input_text": "Головна жриця храму, Ассумпта з Ривії, сиділа за заваленим пергаментами столом. Геральт бачив її востаннє вісім років тому. Відтоді вона помітно погладшала й сильно посивіла.",
        "target_text": "Головна жриця храму, Ассумпта з Ривії, сиділа за захаращеним всякими пергаментами столом. Востаннє Ґеральт бачив її вісім років тому. Відтоді вона дещо погладшала й добряче посивіла."
    },
    {
        "input_text": "Їй товаришували дві жриці та учениця. Жриці усміхнулися до Геральта. Обох він знав. Флавія викладала історію. Айлід — Старшу Мову. Ученицю він бачив уперше — була надто молода, щоб він міг її пам’ятати.",
        "target_text": "Їй товаришували дві жриці та адептка. Жриці всміхнулися Ґеральту. Він пригадав їх обох. Флавія викладала історію. Айлід — Старшу Мову. Адептку бачив уперше — була надто молода, ніяк не міг її знати."
    },
    {
        "input_text": "— Матінко Ассумпто, — мовила Неннеці. — Це Геральт…",
        "target_text": "— Матінко Ассумпто, — мовила Неннеке. — Це Ґеральт…"
    },
    {
        "input_text": "— Бачу. Флавіє, Айлід, Здравко, дякую вам. І тобі, Неннеці. Сідай, Геральте.",
        "target_text": "— Бачу. Флавіє, Айлід, Здравко, дякую вам, можете бути вільні. Ти теж, Неннеке. Сідай, Ґеральте."
    },
    {
        "input_text": "За вікном, з боку саду, пронизливо скреготали сороки. Десь, мабуть, угледіли кота.",
        "target_text": "За вікном, з боку саду, скрекотіли сороки. Пронизливо, навіть дуже. Либонь, десь угледіли кота."
    },
    {
        "input_text": "— Обличчя в тебе змінилося, — зрештою сказала жриця. — І очі, не зважаючи на мутацію. І губи ти так ніколи не кривив. Можеш нічого не казати. Я й так бачу й знаю.",
        "target_text": "— Обличчя твоє геть змінилося, — зрештою сказала жриця. — Очі теж, навіть не зважаючи на мутацію. Та й губи ти так ніколи не кривив. Не треба нічого не казати. Я й так все бачу й знаю."
    },
    {
        "input_text": "— Кажуть… — Геральт відкашлявся. — Кажуть, вас хочуть звідси вигнати, матінко. І ніби з нашої вини.",
        "target_text": "— Подейкують… — Ґеральт відкашлявся. — Подейкують, хочуть вас звідси вигнати, матінко. Подейкують, начебто з нашої вини."
    },
    {
        "input_text": "— Хто тобі сказав? Неннеці? Ні, Геральте. Жоден із вас, кого ми тут навчали, не винен, і до жодного з відьмаків ми не маємо претензій. А те, що темрява й невігластво процвітають, що розквітає мракобісся — це, врешті, й наша провина. Погано вчили. Погано виховували. Бо ж ті, хто нас тепер звідси виганяє, теж наші вихованці. Вони встановили закони, за якими нас тепер судять.",
        "target_text": "— Хто тобі таке сказав? Неннеке? Ні, Ґеральте. Ніхто з вас, молодиків, яких ми тут за весь цей час навчали, не винен, і на жодного відьмака ми гнів не покладаємо. А те, що темрява й невігластво сьогодні процвітає, що шириться повсюдно мракобісся — це врешті-решт і наша провина. Погано навчали. Погано виховували. Бо, хай там як, але то ж наші колишні вихованці тепер нас звідси виганяють. Покликаючись на закон, який самі й придумали."
    },
    {
        "input_text": "— Ті, що біля воріт, говорили… Щось там про вигнання жінок із храму. Їм ішлося про…",
        "target_text": "— Ті вартові біля воріт щось там верзли про… Про недопускання жінок до храму. Йшлося їм про…"
    },
    {
        "input_text": "— Я знаю, про що їм ішлося. Йдеться про право. Таке, за яким медична допомога жінкам є порушенням закону й карається. Придумали це, звісно, чоловіки. Ха, якби це їм доводилося вагітніти, то аборт проголосили б священним обрядом і проводили під молитви, фіміам і хоровий спів.",
        "target_text": "— Я знаю, про що їм йшлося. Теж про той закон. За ним надання медичної допомоги жінкам тепер вважається праволомством і строго карається. Додумалися до такого, певна річ, чоловіки. Ха, якби то їм доводилося вагітніти, то переривання вагітності проголосили б священним обрядом, і відбувалося б то все під молитви, кадіння ладану та хоровий спів."
    },
    {
        "input_text": "— Дивний цей світ, — після паузи мовила Ассумпта з Ривії. — Над нашою богинею глузують, наші молитви висміюють. Бо, мовляв, забобони. А на заході й півночі тим часом множаться якісь культи, якісь секти. Поклоняються павукам, зміям, драконам і всяким іншим потворам. Люди потайки шепочуться про злочини, про жертвоприношення. Але чомусь ніхто не збирається боротися з цим злом. Жоден сектант не зазнає гонінь.",
        "target_text": "— Дивний наш той світ, — після хвилі мовчання повела далі Ассумпта з Ривії. — Над нашою богинею глузують, наші молитви висміюють. Мовляв, якісь там забобони. А на заході й півночі, у новозаселених пустках, тим часом множаться якісь культи, якісь секти. Поклоняються там павукам, зміям, драконам і всіляким іншим потворам. Люди вже потайки шепочуться про тамтешні злочини, про жертвоприношення. Але чомусь нікого не обходить боротися з тим злом. Сектантів гонити ніхто й не пробує."
    },
    {
        "input_text": "— Ми перебираємося на південь, за Понтар, — випередила його запитання. — У Темерію, до Елландера. Там стоїть покинутий храм, і місцевий правитель великодушно дозволив нам туди вселитися. І, звісно, там ми так само допомагатимемо тим, хто цього потребує, хай там що про це думатимуть інші. Але досить про нас. Що в тебе нового, кажи.",
        "target_text": "— Ми перебираємося на південь, за Понтар, — Ассумпта випередила його запитання. — До Темерії, а точніше до Елландера. Там вже роки стоїть занедбаний храм, і місцевий владика милостиво погодився надати нам там притулок. Самозрозуміло, там ми так само надаватимемо допомогу жінкам, які її потребують, незалежно від того, подобається це комусь, чи ні. Але досить вже правити теревені про наші справи. Ти ліпше скажи, що там в тебе нового."
    },
    {
        "input_text": "Геральт розповів. Але лише про свої відьмачі замовлення. Не згадав ні про мародера, якого зарубав під селом Нойгольд, ні про воронів на роздоріжжі, ні про те, до чого це зрештою призвело. Матінка Ассумпта слухала терпляче. І підсумувала коротко й влучно:",
        "target_text": "Ґеральт розповів. Але лише про свої відьмачі замовлення. Не згадав ані про того вояку-розбійника, якого зарубав під селищем Нойгольд, ані про круків на роздоріжжі, ані про те, що з того всього зрештою вийшло. Матінка Ассумпта терпляче його вислухала. І коротко та влучно підсумувала:"
    },
    {
        "input_text": "— Відчуваю й знаю, що тобі потрібно.",
        "target_text": "— Відчуваю й знаю, чого хочеш."
    },
    {
        "input_text": "— Знаєш?",
        "target_text": "— Знаєш?"
    },
    {
        "input_text": "— Аякже. Бо ж допомогти тобі я можу лише знанням. Що ти хочеш знати, хлопче? Вибач. Відьмаку Геральте.",
        "target_text": "— Аякже. Усе-таки в пригоді тобі стати я можу не інакше як своїми знаннями. Тож що ти хотів довідатися, хлопче? Ой, перепрошую. Відьмаче Ґеральте."
    },
    {
        "input_text": "Він довго мовчав.",
        "target_text": "Він довго мовчав."
    },
    {
        "input_text": "— Що насправді сталося в Каер Морхені? В 1194 році?",
        "target_text": "— Що насправді сталося в Каер Морені? У тисяча сто дев’яносто четвертому році?"
    },
    {
        "input_text": "— Ти мене про це питаєш? — Вона звела голову. — Ти? Який з дитинства бачив кістки у фосі? Який читав імена сімох полеглих відьмаків, вибиті в стіні? Який виріс на героїчних легендах?",
        "target_text": "— Ти мене питаєш? — Ассумпта підвела голову. — Ти? Хто з раннього дитинства дивився на кістки у фосах? Хто бозна скільки разів читав висічені в стіні імена сімох полеглих героїчною смертю відьмаків? Хто виховувався на героїчних легендах?"
    },
    {
        "input_text": "— Саме про ці легенди мені йдеться. Вони… надто вже героїчні.",
        "target_text": "— Ось саме про ті легенди мені йдеться. Вони настільки героїчні…"
    },
    {
        "input_text": "— А якими ж їм бути, хлопче? Герої мають лишатися героями. А легенди — підтримувати їхню славу. І сумніватися не варто ані в одному, ані в іншому. Але що поробиш — час нещадний. Він стирає все, навіть героїзм. А легенди створені, щоб цьому протистояти, навіть ціною так званої об’єктивної правди. Бо правда не для всіх. Правда для тих, хто здатен її знести. А ти зможеш? Не кривися. Не зможеш. Якби зміг, ти б запитав про це Весеміра. Запитав би старших. Але ти звертаєшся до мене.",
        "target_text": "— Що аж занадто героїчні? Ну, а що ти хотів, хлопче? Так має бути. Герої на те й герої. А легенди існують для того, щоб їхня слава ніколи не згасла. І не варто втрачати віру ні в одне, ні в інше. Але що тут вдієш — час невблаганний. Він стирає все, зокрема й героїзм. Своїми переказами й легендами ми йому протистоїмо, хай навіть ціною так званої об’єктивної правди. Бо правда ця не для кожного. Правда для тих, хто здатен її знести. А ти здатен? Не корч мені тут гримас. Не здатен. Бо інакше зажадав би правди від Весеміра. Від старійшин. Але ти вирішив звернутися до мене."
    },
    {
        "input_text": "— Бо ти мені ніколи не брехала.",
        "target_text": "— Бо ти мені ніколи не брехала."
    },
    {
        "input_text": "— Ти так певен? А може, я вмію брехати так, що ніхто цього не помічає? Ані дитя, ані надто дорослий вісімнадцятирічний хлопець? Не все ти мені кажеш, хлопче.",
        "target_text": "— Ти так певен? А може, я так добре навчилася брехати, що ніхто мою брехню навіть не в змозі розпізнати? Ані дітвак, ані понад свій вік дебелий вісімнадцятирічний юнак? Думаєш, хлопче, я не бачу, що ти щось від мене втаїв?"
    },
    {
        "input_text": "Цього разу він розповів усе. І не уникнув при цьому затинань.",
        "target_text": "Цього разу Ґеральт про все їй розповів. Не обійшлося, щоправда, без затинань."
    },
    {
        "input_text": "— То ось де собака зарита, — мовила Асумпта з Рівії. — Престон Гольт.",
        "target_text": "— Собака тут ось де зарита, — мовила Ассумпта з Рівії. — Престон Гольт."
    },
    {
        "input_text": "Довго панувала тиша. Сороки за вікном замовкли.",
        "target_text": "Довго панувало мовчання. Сороки за вікном затихнули."
    },
    {
        "input_text": "— Десь навесні року сто дев’яносто другого, — капеланка приклала долоню до чола, — з’явився той пасквіль, Монструм, або опис відьмака. Анонімний, як зазвичай, але друком. А друкарень тоді було раз-два та й порахувати, тож і підозрюваних небагато. Багато що вказувало на чарівників із академії в Бан Арді, які мали власну друкарню, але доказів не знайшлося. Та й не дивно — важко знайти кращих за чарівників фахівців із заметання слідів.",
        "target_text": "— Десь так навесні року сто дев’яносто другого, — жриця приклала долоню до чола, — з’явився на світ той пасквіль, «Монструм, або відьмака опис». Анонімний, як і зазвичай, але друком. А друкарень тоді на пальцях однієї руки було легко перелічити, тож і підозрюваних було не те щоб багато. Чимало вказувало на чарівників з академії в Бан-Арді, які мали власну друкарню, але ніяких на то доказів знайти не вдалося. Що й не дивно — спробуй знайти ліпших, ніж чарівники, спеців із замітання слідів."
    },
    {
        "input_text": "— Анонім поширювався швидко, у численних примірниках, а мандрівні емісари читали те сумнівної вартості писання неписьменним на сільських вічах і зборах. І чутка покотилася маркграфствами, ширилася, як пожежа. Мор, хвороби й немочі, падіж худоби, викидні та мертвонароджені діти, неврожайні та надто врожайні роки, навали шкідників — усіх нещасть і лих винуватили безчесних відьмаків. Павутиння змов і злочинів начебто тягнулося до Каер Морхен. Тож Каер Морхен, цитую: місце, де плодяться відьмаки, має бути стерте з лиця землі, а його руїни посипані сіллю й селітрою. Влітку року сто дев’яносто четвертого хтось нарешті зумів згуртувати натовп і повести в гори військо — сотню озброєних людей. Повернулася, та ще й у паніці, менш ніж третина. Решта зогнила в рові вашої твердині, їхні кістки й досі там лежать.",
        "target_text": "— Анонім розійшовся широким тиражем, у численних примірниках, а мандрівні емісари читали оту сумнівної якості писанину неграмотним на сільських вічах та зібраннях. І так чутки масово покотилися мархіями, ширячись, мов стихійна пожежа. Усякі зарази, хвороби й немочі, падіж худобини, викидні та мертвонароджені діти, неврожайні та над міру врожайні роки, навали шкідників — за всі нещастя й лиха клали вину безчесним відьмакам. І оте павутиння злочинів та змов, мовляв, тягнулося до Каер Морена. А тому Каер Морен, цитую: «місце, де гніздяться відьмаки, має бути стерте з лиця землі, а руїни його пересипані сіллю й селітрою». Влітку року сто дев’яносто четвертого комусь врешті-решт вдалося злютувати з’юрмисько всякої черні й повести ту ватагу в гори — приблизно сотню озброєного люду. Менш ніж третині вдалося винести звідти ноги, та й то в переполоху. Решта зогнила в фосі вашого замчиська, дотепер їхні кістки там валяються."
    },
    {
        "input_text": "— Запитаєш, яким дивом жменька відьмаків здолала сотню фанатиків? Відповім. Як знаєш, найталановитіші й найдосвідченіші чародії вміють діяти спільно, поєднуючи сили для заклять із примноженим ефектом. Відьмаки цього робити не можуть і не вміють. Ваші відьмацькі Знаки — це щось суто індивідуальне, підлаштоване під кожного конкретного відьмака. Але тоді, в Каер Морхен, коли чернь прорвала вал, а передзамкова забудова палала, четверо останніх живих відьмаків з’єднали руки й сили. І кинули Знак разом. З убивчим ефектом — нищівним, масовим. На жаль, самі вони цього теж не пережили.",
        "target_text": "— Запитаєш, яким таким дивом жменька відьмаків здолала сотню фанатиків? Відповім. Як тобі запевне відомо, найталановитіші й найнатренованіші чародії вміють взаємодіяти злагоджено, гуртуючи свої зусилля й у такий спосіб кидаючи заклинання з багаторазово примноженим, украй потужним ефектом. Відьмаки так не вміють і не можуть. Ваші відьмацькі Знаки — це щось таке суто індивідуальне, підлаштоване виключно під даного конкретного відьмака. Однак тоді, в Каер Морені, коли той набрід прорвався крізь мури, і підзамче спалахкотіло вогнем, четверо останніх вцілілих відьмаків взялися за руки, об’єднали всі свої потуги — і кинули Знак разом. З убивчою силою — нищівною, всеосяжною. На жаль, самим їм теж не вдалося вижити."
    },
    {
        "input_text": "— Але ефект був. Позбавлений захисників Каер Морхен опинився на милість тих, хто вцілів, та нападники не посміли увійти у твердиню — вони втекли, охоплені жахом.",
        "target_text": "— Але враження було ще тим. Позбавлений оборонців Каер Морен залишився фактично на милість вцілілим напасникам, але ті не посміли впертися до Цитаделі — дали драла куди очі, охоплені жахом."
    },
    {
        "input_text": "— Чутки про напад швидко розійшлися. Молодий король Каедвену, Еойн, чоловік відносно освічений, був не в захваті, маркграфи — теж. Вони не надто любили відьмаків, та терпіти самоуправство озвірілої черні не збиралися. Потрібен був урок. Двох різників стратили на ешафоті в Ард Каррайгу, чотирьох публічно повісили в їхніх рідних селах. На жаль, уся ця шістка була найменш винною. Головних зачинщиків — і натхненників — правосуддя не дістало. Принаймні, не одразу.",
        "target_text": "— Чутки про напад хутко розійшлися. Сидячий тоді на престолі молодий король Кедвену, Еойн, чоловік доволі освічений, був розлючений, маркграфи теж були, щоб не сказати інакше, не в захваті. Не те щоб ті останні плекали бодай найменшу симпатію до відьмаків, але терпіти самоуправство й сваволю озвірілої голоти ніхто не збирався. Треба було зробити з тих недолюдків приклад. Двом відрубали голову на ешафоті в Ард-Каррайзі, чотирьох привселюдно повісили в їхніх рідних селах. Шкода лиш, що шістка ота — то ті найменш винні. Головних призвідників — і натхненників — правосуддя не дістало. Принаймні не відразу."
    },
    {
        "input_text": "— А тепер, Ґеральте, час для твоєї жаданої об’єктивної правди. Імен, вибитих на стіні Каер Морхен, сім. Героїчний переказ говорить про сімох полеглих. Але тоді в Каер Морхен було вісім відьмаків.",
        "target_text": "— Що ж, тепер, Ґеральте, настав час для об’єктивної правди, яку ти так палко жадаєш. Імен, висічених на стіні Каер Морена, сім. Героїчні легенди розповідають про сімох полеглих. Але тоді в Каер Морені було вісім відьмаків."
    },
    {
        "input_text": "— Коли про напад розійшлися чутки, ми подалися до Каер Морхен, я й кілька учениць. Ми прибули набагато раніше, ніж там з’явилися Бірнйольф і Весемір із хлопчаками. Ми знайшли трупи. Багато трупів. І одного живого. Ледве живого.",
        "target_text": "— Коли звістка про напад дійшла до нас, ми миттю подалися до Каер Морена, я й ще кілька адепток. Прибули ми задовго до появи Бірнйольфа й Весеміра з молодиками. Ми знайшли трупи. Багацько трупів. І одного вцілілого. Ледве живого й теплого."
    },
    {
        "input_text": "— Це був Гольт.",
        "target_text": "— То був Гольт."
    },
    {
        "input_text": "— Тоді він так не звався. Тоді його звали Рейндерт. А прозивали його Рейндертом-Привидом. Слухай уважно. Ми знайшли його не в замку, а на певній відстані від нього.",
        "target_text": "— Тоді ще він так не відрекомендовувався. Тоді кликали його Рейндерт. А прозивали З’явою Рейндертом. А тепер слухай уважно. Ми знайшли Рейндерта не в замчиську, а дещо віддалік від нього."
    },
    {
        "input_text": "— Сам Рейндерт пізніше твердив, що нічого не пам’ятає. Але у гарячці марив. А я… може, вчинила тоді нерозважливо, але була… Ну, трохи молодша, ніж нині. Емоції взяли гору. І я… Я пробовкалася Весеміру про те, що Рейндерт говорив у маренні.",
        "target_text": "— Сам Рейндерт пізніше твердив, що геть нічого не пам’ятає. Але в гарячці часто марив. А я… Може, вчинила тоді необдумано й легковажно, але що, я тоді була… Ну, скажімо так, трохи молодша й зеленіша, ніж нині. Емоції взяли гору. Ну і я звірилася Весеміру про все, що Рейндерт наговорив у маренні."
    },
    {
        "input_text": "Вона замовкла надовго. Ґеральт не квапив її.",
        "target_text": "Ассумпта надовго замовкла. Ґеральт не квапив її."
    },
    {
        "input_text": "— Виявилося, — зрештою озвалася вона, — що рани Рейндерт дістав не в бою за Каер Морхен, а під час втечі.",
        "target_text": "— Бо, як виявилося, — зрештою повела далі вона, — що рани свої Рейндерт дістав не в бою за Каер Морен, а під час втечі."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт мовчав.",
        "target_text": "Ґеральт мовчав."
    },
    {
        "input_text": "— Минув час. Час, який змінює все. Так звана об’єктивна правда розвіялася в тумані. Весемір уперто тримається своєї думки, а я… Я намагаюся не триматися. Хочу пробачити… Ні, не пробачити. Забути. Рейндерт, а тепер Престон Гольт, бо повернув собі справжнє ім’я, уже багато років самовіддано рятує людей у Каедвені від чудовиськ, знімає прокляття й відчеплює вроки. Він часто буває в храмі. Ми не раз поповнювали його запаси еліксирів, кілька разів лікували його рани. Лікували й мої… Навіть болючіші. Ті, що зі спогадів.",
        "target_text": "— Минув час. Час, який все змінює. Так звана об’єктивна правда розвіялася в млі. Весемір вперто тримається свого, а я… Я намагаюся нічого не триматися. Кортить відпустити, пробачити… Ні, навіть не пробачити. Забути. Рейндерт — а тепер Престон Гольт, бо повернувся до свого справжнього імені, — уже багато років самовіддано рятує людей у Кедвені від почвар, знімає прокляття й вроки. Навідується тут до нас до храму. Не раз ми поповнювали його запаси еліксирів, кілька разів загоювали йому рани. А заодно загоювали й мої… Навіть болісніші. Роз’ятрені спогадами."
    },
    {
        "input_text": "— Але досить про це. — Вона різко підвела голову. — Я сказала: досить. Може, й забагато сказала, це ще з’ясується. А тепер послухайся поради. Ідея влаштуватися до Гольта підмайстром мені не подобається.",
        "target_text": "— Але годі вже про це. — Жриця різко підвела голову. — Вдосталь тобі розповіла. Може, й навіть забагато, то ще побачимо. Ліпше послухай мою пораду. Помисел найнятися в Гольта челядником мені геть не подобається."
    },
    {
        "input_text": "— Я не влаштувався. Дію на засадах добровільності й взаємної довіри. Я перпро…",
        "target_text": "— А я й не наймався. Ми співпрацюємо на засадах добровільності й взаємної довіри. Я перпро…"
    },
    {
        "input_text": "— Per procura. Це означає «заступно».",
        "target_text": "— Per procura. Себто за дорученням."
    },
    {
        "input_text": "— Знаю.",
        "target_text": "— Я в курсі."
    },
    {
        "input_text": "— А те, що зимувати тобі слід у Каер Морхені, а не в Рокаморі в Гольта, теж знаєш? Або що дуже недобре, коли тебе з Гольтом пов’язують?",
        "target_text": "— А про те, що зимувати ти повинен у Каер Морені, а не в Рокаморі в Гольта, ти теж в курсі? Чи про те, що дуже недобре, щоб тебе з Гольтом пов’язували?"
    },
    {
        "input_text": "— Чому?",
        "target_text": "— Чому?"
    },
    {
        "input_text": "— Гольт... — Капеланка приклала долоню до чола. — Гольт не є для тебе відповідним наставником. Тобі слід шукати власних шляхів. І в прямому, і в переносному сенсі. Пообіцяй мені, що покинеш Рокамору. І Гольта.",
        "target_text": "— Бо Гольт… — Жриця притулила долоню до чола. — Гольт не є тобі підхожим наставником. Ти повинен шукати собі власний шлях. І в прямому, і в переносному сенсі. Пообіцяй мені, що покинеш Рокамору. І Гольта."
    },
    {
        "input_text": "Він мовчав. Асумпта з Рівії вдивлялася в нього. Нарешті глибоко зітхнула.",
        "target_text": "Ґеральт мовчав. Ассумпта з Рівії допитливо просвічувала його поглядом. Врешті-решт глибоко зітхнула."
    },
    {
        "input_text": "— Ти прийшов сюди, Ґеральте, і не заперечуй, по пораду й відомості. Отримав і одне, і друге. Що з цим робити — твоя справа. Чого могли, ми тебе навчили, на цьому все, навчання завершене. Тепер, якщо припустишся помилки або наробиш лиха, якщо послухаєш поганої поради, тебе вже не Неннеке поставить у куток. Життя поставить.",
        "target_text": "— Ти прийшов сюди, Ґеральте, навіть не заперечуй того, по інформацію й пораду. Отримав і те, й інше. Що з цим всім робити — справа твоя. Чого могли, ми тебе навчили, на тому крапка, навчання завершене. Тепер, якщо припустишся помилки або накоїш якогось лиха, якщо дослухаєшся до шкідливих порад, у кут тебе вже ставитиме не Неннеке. Життя тебе туди поставить."
    },
    {
        "input_text": "Довго сиділи в мовчанні.",
        "target_text": "Довго сиділи в мовчанні."
    },
    {
        "input_text": "— Куди тепер прямуєш?",
        "target_text": "— Куди тепер наміряєшся?"
    },
    {
        "input_text": "— До... — він запнувся, але вирішив не хитрувати. — До Спінгема. А потім на північний схід, на край маркграфства. Поселенцям потрібна допомога.",
        "target_text": "— До… — відьмак на мить затнувся, але вирішив не кривити душею. — До Спінема. А далі на північний схід, до самих закрайків мархії. Новим поселенцям потрібна допомога."
    },
    {
        "input_text": "— Щоправда. Ти ж відьмак.",
        "target_text": "— Певна річ. Ти ж відьмак."
    },
    {
        "input_text": "Сороки в саду продовжували галасувати.",
        "target_text": "Сороки в саду й надалі скрекотали."
    },
    {
        "input_text": "— Матінко Асумпто?",
        "target_text": "— Матінко Ассумпто?"
    },
    {
        "input_text": "— Так?",
        "target_text": "— Так?"
    },
    {
        "input_text": "— Нещодавно мені дорікнули, що ім’я «Ґеральт»… занадто просте.",
        "target_text": "— Мені якось нещодавно дорікнули, що ім’я «Ґеральт» якесь надто… хлопське."
    },
    {
        "input_text": "— Ну й нехай. Але це твоє ім’я.",
        "target_text": "— Ну й нехай. Але ж то твоє ім’я."
    },
    {
        "input_text": "— Ну так, але… Може, щось додати? Якесь «з», як у тебе? Якийсь шляхетний префікс?",
        "target_text": "— Ну так, але… Може, щось додати? Якесь «з», як у тебе? Якийсь шляхетний префікс?"
    },
    {
        "input_text": "— Префікс. Але ти ж не шляхтич, Ґеральте. Навіщо тобі чужі пера?",
        "target_text": "— Префікс! З тебе шляхтич, Ґеральте, як з мене балерина. Нащо когось з себе строїти?"
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Зої, Фервіда й Іпполіта, дівчата з Лорелеї, не мали чого робити. Був ранок і будень. Вони коротали час, як могли і як їм подобалося. Зої в’язала на спицях беретик для доньки. Фервіда читала підручник із вирощування кімнатних трав. Іпполіта дивилася у вікно, спостерігаючи, як ластівки кружляють навколо ратушної вежі Спінгема.",
        "target_text": "Зої, Фервіда й Іпполіта, дівчата з «Лорелеї», не мали нічого до роботи. Був будній день перед полуднем. Тож вони просто гаяли час, хто як умів, і кому як подобалося. Зої в’язала на спицях беретик для своєї доньки. Фервіда читала підручник про вирощування зелені у вазониках. Іпполіта втупилася у вікно, спостерігаючи, як ластівки кружляють довкола ратушної вежі містечка Спінем."
    },
    {
        "input_text": "Усі троє почули рипіння сходів, але ніхто не відреагував. Вид жінки, що ввійшла до кімнати, теж нікого не здивував.",
        "target_text": "Усі троє почули поскрипування сходів, але жодна й пальцем не поворушила. Вид Пампінеї Монтефорте на порозі теж не зірвав жодну з них на ноги."
    },
    {
        "input_text": "— Є справа, — оголосила Пампінея Монтфорте. Її пишні груди мальовничо здіймалися. — У нас гість. Але попереджаю: це має залишитися таємницею.",
        "target_text": "— Є справа, — оголосила Пампінея Монтефорте. Її пишні груди мальовничо коливалися. — Маємо гостя. Але попереджаю: усе має залишитися строгою таємницею."
    },
    {
        "input_text": "— Знову пан бурмістр? — пирхнула Зої. А Іпполіта закотила очі.",
        "target_text": "— Знову пан бурмістр? — жахнулася Зої. А Іпполіта завела очі до лоба."
    },
    {
        "input_text": "— Ні, — заперечила Пампінея. — Цього разу не пан бурмістр. Це ще секретніший гість. Тому я прийшла до вас, з якими знайома не перший день. І яким довіряю. Бо ці молоденькі, ну, в доносах я їх не підозрюю, але дурненькі вони, можуть і проговоритися…",
        "target_text": "— Ні, — заперечила Пампінея. — Цього разу не пан бурмістр. Цей гість навіть ще секретніший. Власне, тому я й звертаюся до вас, яких не перший день знаю. І яким довіряю. Бо ті молоденькі, ну, не те щоб я підозрювала їх в доносництві, але вони такі, дурненькі, можуть і просто пробовкатися…"
    },
    {
        "input_text": "— То хто ж це? Кажіть, паніматко, бо ми луснемо від цікавості.",
        "target_text": "— Хто ж тоді? Кажіть, паніматко, бо зараз сконаємо від цікавості."
    },
    {
        "input_text": "— Відьмак.",
        "target_text": "— Відьмак."
    },
    {
        "input_text": "— Пан Гольт? — хихикнула Фервіда. — Невже він помолодшав?",
        "target_text": "— Пан Гольт? — хихикнула Фервіда. — Ади! Чи ж бо відмолодів?"
    },
    {
        "input_text": "— А ну, а ну, — Пампінея погрозила їй пальцем. — Без таких жартів! Пан Гольт — поважний клієнт. Але не про нього йдеться. Це молодий відьмак. Дуже молодий, я б сказала. І доволі приємний. Хто не боїться? — після хвилини тиші запитала Зої. — Хто візьметься?",
        "target_text": "— Ану, ану, — Пампінея погрозила їй пальцем. — Викинь з голови такі жарти! Пан Гольт — поважний клієнт. Але не про нього йдеться. Це молодий відьмак. Вельми молодий, я б навіть сказала. І доволі симпатичний. Ну, хто не боїться? Хто візьметься?"
    },
    {
        "input_text": "— А та, що візьметься, — після паузи додала вона, — що з того матиме?",
        "target_text": "— А та, що візьметься, — після хвилинної мовчанки запитала Зої, — що з того матиме?"
    },
    {
        "input_text": "Пампінея Монтфорте довго не вагалася.",
        "target_text": "Пампінея Монтефорте довго не застановлялася."
    },
    {
        "input_text": "— Три чверті такси, — вирішила вона, — може залишити собі.",
        "target_text": "— Три чверті такси може залишити собі, — вирішила вона."
    },
    {
        "input_text": "Дівчата перезирнулися. Потім глянули на пані матір.",
        "target_text": "Дівчата перезирнулися. Потім глянули на паніматку."
    },
    {
        "input_text": "— Ну що ж, — з усмішкою сказала Іпполіта, — тягнемо соломинки? Хто витягне коротшу — виграє відьмака.",
        "target_text": "— Ну що ж, — усміхнувшись, сказала Іпполіта, — може, тягнімо соломинки? Хто витягне коротшу — та й виграє відьмака."
    },
    {
        "input_text": "— А може, — Фервіда теж усміхнулася, — вкоротимо дві?",
        "target_text": "— А може, — Фервіда теж усміхнулася, — вкоротимо дві соломинки?"
    },
    {
        "input_text": "— А я думаю, — мовила Зої, — що соломинки нам не потрібні взагалі.",
        "target_text": "— А я так подумала, — мовила Зої, — що соломинки нам взагалі не потрібні."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Дорогий Престоне, salve,",
        "target_text": "Дорогий Престоне, salve,"
    },
    {
        "input_text": "Відповідно до духу нашої угоди, цим повідомляю, що з дня візиту до мене молодого пана Ґеральта й до дня відправлення цього листа на мій рахунок надійшли переказами з різних банків суми на загальну квоту в 4 885 каедвенських марок, словом: чотири тисячі вісімсот вісімдесят п’ять 00/100.",
        "target_text": "відповідно до духу нашої угоди, у такий спосіб повідомляю тобі, що з дня візиту до мене молодого пана Ґеральта й до дня відправлення цього, власне, листа на моє конто були зараховані переказами з різних банків суми на загальну квоту в 4 885 кедвенських марок (чотири тисячі вісімсот вісімдесят п’ять 00/100)."
    },
    {
        "input_text": "Належну після вирахування моєї комісії та сплати податку суму переказую на твій звичний рахунок.",
        "target_text": "Належну після вирахування моєї комісії та сплати податку суму переказую на твій звичний рахунок."
    },
    {
        "input_text": "Безсумнівно, тебе зацікавить, дорогий Престоне, що з приблизного розрахунку випливає: від часу травневого візиту до мене молодий відьмак мусив знищити добрячу жменю чудовиськ. Або вполював чимало, або менше, але вмів добре торгуватися — і те, й інше, безперечно, говорить на його користь. Вітаю з вибором, буде тобі користь із твоєї per procury. Хоча молодий відьмак, схоже, не зовсім розуміє значення цього слова, та, як бачимо, важливіше добре виконувати роботу, ніж знати, як вона мудровано зветься.",
        "target_text": "Безперечно, дорогий Престоне, тобі вже впало в око те, як з приблизного розрахунку випливає, що від часу травневого візиту до мене молодий відьмак мусив знищити щонайменше кілька добрячих почвар. Себто або забив їх море, або за тих небагатьох, що мав, виторгував собі добротну ціну — що те, що інше, певна річ, промовляє на його руч. Вітаю з чудовим вибором, буде тобі пожиток з твоєї per procura. Хоча молодий відьмак, схоже, не зовсім розуміє значення цього слова, проте, як знову й знову бачимо, важливіше добре виконувати свою роботу, аніж знати, як вона там мудровано називається."
    },
    {
        "input_text": "Судячи з банківських переказів, юнак діяв у Західній Мархії та Верхній Мархії. Відомо мені також, що він відвідав храм богині Мелітеле в Ельсборгу. Цікаво, що одразу після цього завітав до «Лорелеї» в Спінгемі. І пробув там якийсь час. Але що ж, молодість має свої права, а на що він витрачає свій per diem — то його справа. Лише б надміру не економив на їжі, бо занадто ослабне.",
        "target_text": "Судячи з банківських переказів, наш юнак відьмакує здебільшого в Горішній Мархії та частині Західної Мархії. Відомо мені також, що нещодавно він відвідав храм богині Мелітеле в Ельсборгу. Що цікаво, одразу після того завітав до «Лорелеї» в Спінемі. І пробув там певний час. Але що ж, молодість має свої права, а на що відьмак тринькає свої per diem — то його справа. Лишень хай надміру не економить на їжі, бо геть ослабне."
    },
    {
        "input_text": "Неспокоїть мене тільки активність різних нишпорок, що крутяться довкола молодика. Є підстави вважати, дорогий Престоне, що цікавить їх зовсім не він, а ти. Будь обережніший.",
        "target_text": "Непокоїть мене лишень активність всяких нишпорок, що завсіди крутяться довкола молодика. Маю підстави вважати, дорогий Престоне, що цікавить їх зовсім не він, а ти. Будь обережніший."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Перше, що уздрів Ґеральт, в'їхавши в містечко крізь браму з коловоротом, — то був висілець. А точніше, молода білява дівка в подертім лахмітті. Висіла на жердині студняного журавля, погойдувалась і оберталась на вітрі. В міру того, як під'їздив, розрізняв деталі — спухле лице, не по-людському витягнену шию, синці на стегнах, почорнілі од засохлої крови п'яти. Містечко стояло пусткою, немов вимерло, на вуличці — ані душі, навіть пса жодного, щоб вирвався з-за тину та обгавкав коневі ратиці. Причинені віконниці та брамки зяяли ворожістю. Віщували лихо, що вже тут учинилось. І ще гірше, що було статися.",
        "target_text": "Перше, що уздрів Ґеральт, в’їхавши в містечко крізь браму з коловоротом, — повішеницю. А точніше, молоду ясноволосу дівку в подертім лахмітті. Висіла на поперечині криничного журавля, погойдуючись та крутячись на вітрі. Що ближче підбирався, то чіткіше виднілися деталі — спухле обличчя, неприродно витягнена шия, синці на стегнах, почорнілі від згуслої крові п’яти. Містечко стояло пусткою, немов вимерло, на вуличці — ані лялечки, навіть жоден пес не вискочив з-за тину, щоб обгавкати коневі пута. Зачинені віконниці та брамки відлякували ворожістю. Віщували страшне лихо, яке тут вже учинилося. І ще гірші біди, які ось-ось стануться."
    },
    {
        "input_text": "Ближче до майдану вгледів гурт людей. А вони його теж запримітили.",
        "target_text": "Ближче до майдану Ґеральт зауважив гурт людей. Вони теж його помітили."
    },
    {
        "input_text": "— Відьмак, так? — підбіг, захекавшись, юнак у береті з фазанячим пером. — О, та бачу, що так. Дійшла, отже, вість? Нашеє покликання по поміч? На поклик прибули, чи не так?",
        "target_text": "— Відьмак, так? — підбіг, захекавшись, молодик у береті з фазанячим пером. — Ох, бачу, бачу, що так. Дійшла, отже, до вас вість? Наш поклик на поміч? Ви ж тому сюди прибули, еге ж?"
    },
    {
        "input_text": "— Гінця стрів. Весь край чвалом об'їздив. Із покликом. Із звісткою, що в місцині Скляна Гора терміново відьмака треба. Ну, от і я. На поклик. Бо це ж Скляна Гора, правда?",
        "target_text": "— Гінця зустрів. Той усі околиці чвалом об’їздив. З вашим покликом. Зі звісткою, що в місцині Скляна Гора вкрай терміново відьмак потрібен. Ну, ось і я. На поклик. Це ж Скляна Гора, правда?"
    },
    {
        "input_text": "— Щира правда. Ой, як добре, що прибули… Бо біда на нас найшла… Велика біда… Але дозвольте, он на майдан, самі уздрите. Дозвольте, дозвольте…",
        "target_text": "— Правда, правда. Ой, як добре, що ви прибули… Таке нещастя нас тут спіткало… Страшне нещастя… Але дозвольте, ходімо он туди, до майдану, на власні очі побачите. Ходімо, ходімо…"
    },
    {
        "input_text": "— Відьмак, значить? — Із гурту під брамою на майдані вийшов дебелий, сивобородий пан. Ґудзики на кунтуші мав, як дукати. І теж золоті. А радше — позолочені.",
        "target_text": "— Відьмак, кажеш? — З юрби під брамою на майдані вийшов дебелий, сивобородий пан. Ґудзики на каптані мав здоровенні, як дукати. І теж золоті. А радше позолочені."
    },
    {
        "input_text": "— Тобто, значить, відьмацькі чари знаєте? Прокльони здіймати? Ну, побачимо, побачимо. Злазьте, підходьте. Ближче, ближче.",
        "target_text": "— Значиться, у відьмацьких чарах розумієшся? Закляття вмієш знімати? Ну, побачимо, побачимо. Злазьте з коня, підходьте. Ближче, ближче."
    },
    {
        "input_text": "Під брамою людей стояло з десяток, від відьмака сахались, відводили погляди.",
        "target_text": "Під брамою стояло з десяток люду, усі від відьмака сахались, боялися його кожного кроку, відводили очі."
    },
    {
        "input_text": "— Сюди. — Сивобородий показав шлях. — За мною.",
        "target_text": "— Сюди. — Сивобородий показав напрямок. — За мною."
    },
    {
        "input_text": "Зайшли на подвір'я, тоді — рипучими сходами на ґанок. Там сивобородий спинивсь і прикрив рукавом ніс.",
        "target_text": "Зайшли на подвір’я, тоді підійнялися рипучими сходами на кружґанок. Там сивобородий затримався, затуливши ніс рукавом."
    },
    {
        "input_text": "— Ондечки, за дверима, — мовив глухо з-за рукава, вказуючи пальцем.",
        "target_text": "— Онде, за дверима, — промимрив невиразно з-за рукава, тицяючи пальцем."
    },
    {
        "input_text": "І дременув, мов з нього біса вишибли, ледь зі сходів не злетівши.",
        "target_text": "І чкурнув куди очі, мало зі сходів не гепнувшись."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт уже з віддалі чув бридкий, млосний сморід тління, тож не подивувався, побачивши в сінях медика. Його фах видавала шкіряна гунька з довжелезним пташиним дзьобом і шкельцями для очей.",
        "target_text": "Ґеральт уже з віддалі чув бридкий, нудотний сморід гнилизни, тож не здивувався, побачивши в сінях лікаря. Його професію безпомилково видавала шкіряна маска з довжелезним пташиним дзьобом та шкельцями для очей."
    },
    {
        "input_text": "На його появу медик щось буркнув, геть невиразно з-за дзьобастої маски. А далі вийшов на ґанок, кивнувши відьмакові за собою. На повітрі скинув гуньку, втер зрослене потом чоло. Був зовсім молодий.",
        "target_text": "На його вид лікар щось буркнув, цілком нерозбірливо через дзьобату маску. Усвідомивши це, він попростував на кружґанок, кивнувши відьмакові, щоб йшов за ним. На кружґанку стягнув з себе маску, протер спітніле чоло. Він був ще зовсім молодий."
    },
    {
        "input_text": "— Тут медицина безсила, — віддихався, змахнув рукою. — Даремні й обкурювання оцтом, і всеньке теє знезараження сіркою. Тут чорна магія в діянні. Прокляття, безперечно.",
        "target_text": "— Тут медицина безсила, — зітхнув, змахнувши рукою. — Даремне те моє кропіння оцтом, і всеньке знезараження сіркою. Тут чорною магією пороблено. Прокляття, ані сумніву."
    },
    {
        "input_text": "— Тлумачніше можна?",
        "target_text": "— Можна якось детальніше?"
    },
    {
        "input_text": "— Можна. — Медик прищурився. — Авжеж можна. Ось вам тлумачення, що наступає. Там, в горниці, наш бургомістр, його жона і троє дітей, одне з яких у колисці. Три дні тому піддалися заразі від чорнотної магії. І то вельми страшним способом. Якась мазь, щось на кшталт живої смоли, їсть їм тіла. Зараза шириться і потроху губить. Може, вже й згубила… Ви ж відьмак, бачу. Але що ж хочете врадити? Що вашими мечами вдієте?",
        "target_text": "— Можна. — Лікар примружився. — Певна річ, ще і як можна. Ото маєте детальніше, слухайте. Там, в горниці, наш бурмістр, його дружина й троє дітей, одне з яких ще в колисці. Три дні тому чорною магією наслано на них якусь заразу. І то вельми, вельми страшну. Якийсь слиз, щось на кшталт живої смоли, обволікає їм тіла. Інфекція прогресує й поволі зводить їх у могилу. А може, й уже звела… Ви ж відьмак, бачу. Чим ви тут хочете зарадити? Що своїми мечами хочете вдіяти?"
    },
    {
        "input_text": "— Скажу, як побачу.",
        "target_text": "— Скажу, як сам все побачу."
    },
    {
        "input_text": "— Тобто? Увійти туди гадаєте? В горницю?",
        "target_text": "— Серйозно? Зайти туди гадаєте? До горниці?"
    },
    {
        "input_text": "— В горницю.",
        "target_text": "— До горниці."
    },
    {
        "input_text": "Медик фиркнув, замахав руками, неначе ладен був перечити, та передумав.",
        "target_text": "Лікар обурливо пирхнув, замахав руками, начебто вже хотів був щось перечити, однак передумав."
    },
    {
        "input_text": "— Ходімо, — пробурчав з-під маски, яку знову насунув. — Цією дорогою.",
        "target_text": "— Ходімо, — пробурчав з-під маски, яку знову насунув на обличчя. — Осюди."
    },
    {
        "input_text": "У горниці було темно, сморід гнилизни душив, випікав очі. Ледве чутно було дитячий плач, одноманітне квиління жони.",
        "target_text": "У горниці було темно, сморід гнилизни аж душив, випікав очі. Ледве долинав тихенький дитячий плач, безугавне квиління дружини."
    },
    {
        "input_text": "Медальйон Ґеральта сильно затремтів.",
        "target_text": "Медальйон Ґеральта став сильно тремтіти."
    },
    {
        "input_text": "Він мало не зачепив колиску — та стояла просто перед ним. Усередині лежало мертве немовля. Все вкрите чорним, шорстким нальотом, пересохлим слизом. Наче лялька з чорного вугілля.",
        "target_text": "Відьмак мало не наштовхнувся на колиску — вималювалася йому просто перед носом. Усередині лежало мертве немовля. Усе вкрите чорним, шорстким нальотом, якимсь пересохлим слизом. Немов чорна лялька."
    },
    {
        "input_text": "Бурмистр — а хто ж іще — сидів у стільці з високим узголів’ям. Від пояса і до стіп його тіло вкрилося тим самим чорним слизом. Той, здавалось, ворушився. Ґеральт ступив ближче. Справді — слиз ледь тремтів, пульсував, висував рухливі відростки.",
        "target_text": "Бурмістр — а хто ж то ще міг бути — сидів у фотелі з високою спинкою. Його тіло наполовину, від стоп до поясу, було вкрите тим самим чорним слизом. Той слиз, здавалося, наче ворушився. Ґеральт підступив ближче. Справді — слиз легенько пульсував, посмикувався, поволі розповзаючись рухливими відростками."
    },
    {
        "input_text": "Жона бурмистра, що тулилася в кутку, міцно стискала двох діток. Її схлипування зливалися з їхнім плачем. І на ній, і на малих чорнів той самий наліт.",
        "target_text": "Жінка бурмістра тулилася трохи далі в кутку, міцно стискаючи двійко заплаканих діток. Вона теж заливалася сльозами. І на ній, і на дітлахах чорнів той самий вугільний наліт."
    },
    {
        "input_text": "Не зважаючи на остережливий оклик медика, Ґеральт знову наблизився, став навколішки біля бурмистра.",
        "target_text": "Не зважаючи на застережливий оклик лікаря, Ґеральт підійшов ще ближче, ставши навколішки біля бурмістра."
    },
    {
        "input_text": "— Рятуйте... — ледве видушив той, простягаючи руки. Ґеральт відступив, а чорна маса раптом здригнулася, запульсувала й поповзла далі, охопивши бурмистра ще на кілька пальців.",
        "target_text": "— Рятуйте… — той ледве видушив з себе, простягаючи руки. Ґеральт завбачливо позадкував. — Рятуйте… Діток… — Немов почувши його благання чи зреагувавши на рух, чорний наліт нараз ожив, запульсував і поповз далі, огорнувши бурмістра ще на кілька дюймів."
    },
    {
        "input_text": "Той завив. Жона в кутку заголосила, діти розплакалися.",
        "target_text": "Бурмістр голосно застогнав. Жінка в кутку заголосила, діти заверещали."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт вихопив кинджал, торкнувся кінчиком леза чорної речовини. Та почала розростатися, немов жива. Він встав і відступив. Вийшли разом із лікарем.",
        "target_text": "Ґеральт вийняв свій стилет, кінчиком леза зібрав крапельку того чорного нальоту. Потім підвівся, ступив крок назад. І вийшов разом із лікарем."
    },
    {
        "input_text": "— Бачили? — медик ствердно хитнув головою, скинув маску, витер обличчя. — Очима власними бачили. Це надприродна сила, чорна магія або ще гірше — демонічна скверна. А мою палицю та рукавиці на підлозі бачили? Довелося кинути — слиз перейшов на них і почав рости, ледь встиг я... Що тут говорити... Гляньте на ніж.",
        "target_text": "— Самі бачили. — Лікар констатував факт, скидаючи маску, витираючи обличчя. — Власними очима. То якась надприродна сила, чорна магія, або й ще гірше — диявольський учин, чи щось подібне… А мій посох та рукавиці на підлозі бачили? Довелося викинути їх геть — слиз перенісся на них і почав там рости й рости, я мало не… Та що тут говорити… Ви на свій ніж гляньте."
    },
    {
        "input_text": "Крапля слизу, що її торкнувся Ґеральт, уже вкривала цілий дюйм леза. Вона ворушилася, пульсувала, випускала звивисті відростки.",
        "target_text": "Крапелька слизу, яку Ґеральт зібрав на кінчик стилета, тепер уже вкривала майже цілий дюйм леза. Слиз жив, роздимався, вивергав звивисті відростки."
    },
    {
        "input_text": "— Якщо це цілком огорне їх та задушить — скрушно мовив лікар, — може поширитися далі. Шукати нових жертв.",
        "target_text": "— Коли та мара повністю огорне їх та задушить, — скрушно мовив лікар, — то може перенестися кудись далі. Шукати нових жертв."
    },
    {
        "input_text": "— Ні, — похитав головою Ґеральт. — Бо це справді виглядає як прокляття, якесь зловісне чарування. Накладене лише на них. Закляття вб’є тих, хто всередині, й згасне.",
        "target_text": "— Ні, — похитав головою Ґеральт. — Бо то справді скидається на злозичливі чари, прокляття або якісь уроки. Накладені суто на них. Закляття вб’є їх і тоді погасне."
    },
    {
        "input_text": "— Але ж уб’є, кажете. Отже, для бурмистра та його рідних немає рятунку. В такому разі, гадаю, варто спалити дім.",
        "target_text": "— Але ж уб’є, кажете. Отже, нема для бурмістра та його сім’ї порятунку. У такому разі, я б радив спалити цей дім."
    },
    {
        "input_text": "Вони вийшли на подвір’я.",
        "target_text": "Вийшли обоє на подвір’я."
    },
    {
        "input_text": "Біля воріт зчинився гомін. Там притягли зв’язану мотузками дівчину з розбитим носом. На вигляд — не більше п’ятнадцяти років.",
        "target_text": "Під брамою застали переполох. Там притягли зв’язану мотузками дівчину з розбитим носом. На вигляд — неповних п’ятнадцять років."
    },
    {
        "input_text": "— Прокляття, — глаголав один із міщан, що тримав дівчину на прив’язі, — зняти можна тільки смертю того, хто його наклав. З тією відьмою, що ми повісили, вийшла помилка — бо вона вже гойдається, а скверна й далі вирує. Але ж вона була знахаркою та травницею, тож великої шкоди не сталося, нема чого плакати. А ось у нас є інша — родичка тієї знахарки! Це її рук діло, хто ж іще? Отже, на шибеницю! Побачите, її смерть зніме прокляття!",
        "target_text": "— Прокляття, — промовляв котрийсь із міщан, той, який тримав дівчину на припоні, — як всім відомо, зняти можна тільки смертю того, хто його наклав. З тамтою дівкою, яку ми повісили, помилочка вийшла — бо он досі гойдається, а прокляття й надалі вирує. Але ж однаково знахаркою була й травницею, тож великої шкоди не сталося, нема за ким сльози лити. Тепер маємо іншу — родичку тієї знахарки! То її рук діло, вона винна, ну бо хто ж ще може бути? На шибеницю її! Побачите, її смерть миттю розвіє прокляття!"
    },
    {
        "input_text": "— А якщо ні? Якщо знову невинну повісимо?",
        "target_text": "— А якщо не розвіє? Якщо знову невинну повісимо?"
    },
    {
        "input_text": "— Дім спалити треба, — втрутився лікар. — Спалити. Це єдиний порятунок.",
        "target_text": "— Дім спалити треба, — втрутився лікар. — Спалити. То єдиний порятунок."
    },
    {
        "input_text": "— Га! Будівлі тут одна біля одної! Пів міста в полум’ї згорить!",
        "target_text": "— Гівно, а не порятунок! Забудова в нас щільна! Пів міста на порох згорить!"
    },
    {
        "input_text": "— То що ж робити?",
        "target_text": "— То що ж робити?"
    },
    {
        "input_text": "— Та ось же він! — вигукнув сивобородий. — Ми ж посилали по відьмака, еге ж? Ось і він! Він у чарах тямить! Нехай скаже...",
        "target_text": "— Так маємо ж відьмака, — вигукнув сивобородий. — Хіба ми не для того гінця посилали? Ну от тепер відьмак ту є! Він у чарах тямить! Дайте йому слово…"
    },
    {
        "input_text": "— Відьмак, — обірвав його худий чоловік у чорній рясі, — молодий надто. Досвіду, либонь, небагато?",
        "target_text": "— Відьмак, — перебив його худий чоловік у чорній рясі, — молодий щось. Досвіду, либонь, як кіт наплакав?"
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт не вважав за потрібне відповідати.",
        "target_text": "Ґеральт не узнав за потрібне відповідати."
    },
    {
        "input_text": "Чоловік у рясі наблизився, дуже близько. На шиї, на ланцюжку, теліпався якийсь святий знак.",
        "target_text": "Чоловік у чорній рясі підійшов до Ґеральта, мало не впритул. На шиї, на ланцюжку, теліпався якийсь святий знак."
    },
    {
        "input_text": "— Тут не молодий вискочка потрібен! — від нього несло випитою та вже перетравленою оковитою. — Тут треба молитви!",
        "target_text": "— Тут не відьмака шмаркатого треба! — від нього страшно тхнуло алкоголем, як недавно випитим, так і перегаром. — Тут треба молитися!"
    },
    {
        "input_text": "— Ви молилися від ранку, панотче, — гнівно кинув сивобородий, — і що? Де ваш результат? Що скажете, пане відьмаче? Візьметеся за це?",
        "target_text": "— Ви молилися весь ранок, панотче капелане, — гнівно кинув сивобородий, — і що? Чого домоглися? Пане відьмаче, що скажете? Візьметеся порятувати нещасних людей?"
    },
    {
        "input_text": "— Рятувати? — знову перегаром пахнув панотець. — Він? Цікаво, як. Хоча... мені й не цікаво. Бо єдине, що варто зробити — молитися. А перед тим — повісити дівку!",
        "target_text": "— Рятувати? — знову затхнув оковитою капелан. — Він? Цікаво, як. Хоча, по правді кажучи, й не дуже, бо що мені з тої цікавості. Молитва! Вона єдина подіє, кажу вам. Але насамперед — повісьте вже ту дівку!"
    },
    {
        "input_text": "Сивобородий — схоже, старший радник — стиха перемовився з іншими.",
        "target_text": "Сивобородий — схоже, старший радник бурмістра — пошушукався з іншими."
    },
    {
        "input_text": "— Наймаємо тебе, відьмаче, — сказав нарешті. — Ми, міська влада. Триста марок. Але заплатимо тільки тоді, коли впораєшся. Якщо буде результат.",
        "target_text": "— Наймаємо вас, юний відьмаче, — врешті-решт озвався він. — Ми, значиться, місцева влада. За триста марок. Але заплатимо тільки тоді, якщо у вас все вийде. Себто, якщо буде якийсь результат."
    },
    {
        "input_text": "— Це зрозуміло. Я приймаю замовлення.",
        "target_text": "— То само собою зрозуміло. Я беруся за замовлення."
    },
    {
        "input_text": "— Якщо знадобиться допомога — дамо все, що треба. Ти тільки скажи.",
        "target_text": "— Якщо потрібна якась допомога — допоможемо, дамо все, що треба, у нічому не відмовимо. Тільки дайте знати, що вам знадобиться?"
    },
    {
        "input_text": "Відьмак вказав на дівчину.",
        "target_text": "Відьмак вказав на дівчину."
    },
    {
        "input_text": "— Вона.",
        "target_text": "— Вона."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Шукати не довелося ані довго, ані далеко — допоміг еліксир, корисний у таких випадках, званий Плисою. І крапля мастила на клинку кинджала.",
        "target_text": "Ані довго, ані далеко шукати не довелося — у пригоді став корисний у таких випадках еліксир, званий Плискою. І спостереження за одробиною слизу на клинку стилета."
    },
    {
        "input_text": "— Там, над струмком, — запитав дівчину, що йшла за ним. — Чий то хутір? Кажи голосніше, ледь чую.",
        "target_text": "— Там, над струмком, — запитав Ґеральт дівчину, яка досі йшла за ним. — Чий то хутір? Говори голосніше, ледь чую."
    },
    {
        "input_text": "— Фарбувальниці… Колись…",
        "target_text": "— Фарбувальниці… Був колись…"
    },
    {
        "input_text": "— Дякую. А тепер біжи додому. І не дайся їм знову впіймати!",
        "target_text": "— Дякую. А тепер біжи додому. І дивися, не дайся знову впійматися!"
    },
    {
        "input_text": "Хата стояла на самому краю — біднішому краю — містечка, серед вільх над струмком. Якщо це й справді був дім фарбувальниці, те «колись» вочевидь впадало у вічі. Не було видно ані пучків вовни та пряжі, що сушаться, ані слідів недавньої роботи — на рядах давно не вживаного посуду на ганку засохлі потьоки барвників вицвіли.",
        "target_text": "Хата стояла на самому краю — тому біднішому краю — містечка, серед вільх над струмком. Якщо це й направду був дім фарбувальниці, то оте «колись» сильно впадало у вічі. Жодного сліду від розвішаних сушитися пучків вовни та пряжі, ні натяку на недавню роботу — на рядах вже віддавна не вживаного начиння на ґанку вицвіли й позасихали патьоки барвників."
    },
    {
        "input_text": "Він увійшов. Двері рипнули. В сінях павутина прилипла до обличчя — видно, гостей тут останнім часом було небагато. Усюди стояли глечики, казани та інший реманент фарбарства. Відчувався запах оцту.",
        "target_text": "Відьмак увійшов усередину. Двері заскрипіли. У сінях павутина прилипла йому до обличчя — вочевидь, гостей тут останнім часом було небагато. Повсюди стояли глечики, баняки та всякий інший фарбарський реманент. Пахнуло оцтом."
    },
    {
        "input_text": "В хаті було світло й напрочуд чисто.",
        "target_text": "У самій хаті було світло й напрочуд охайно."
    },
    {
        "input_text": "На хиткому плетеному кріслі сиділа жінка. На вигляд — років сорока. Він міг помилятися.",
        "target_text": "Плетене крісло-гойдалка поволі похитувалося, у ньому сиділа жінка. На вигляд — років сорока. Але напевне сказати було важко."
    },
    {
        "input_text": "Деякий час вони дивилися одне на одного мовчки.",
        "target_text": "На якусь мить вони просто мовчки втупилися в одне одного."
    },
    {
        "input_text": "— У тебе на обличчі смерть, — сказала вона.",
        "target_text": "— У тебе на обличчі смерть, — почала жінка."
    },
    {
        "input_text": "— Я не мала ілюзій, — мовила далі, не припиняючи повільного гойдання. — Я знала, що з’явиться хтось на кшталт тебе. Міщани теж зрештою могли мене вистежити… Тож, можливо, краще, що це ти.",
        "target_text": "— Я не плекала ілюзій, — мовила далі, не припиняючи повільно гойдатися. — Добре знала, що з’явиться хтось на кшталт тебе. Міщухи теж могли мене зрештою вистежити… Тож, може, навіть на краще, що то хтось, як ти."
    },
    {
        "input_text": "Він не відповів.",
        "target_text": "Ґеральт нічого не відповів."
    },
    {
        "input_text": "— Бургомістр, — заговорила знову, трохи згодом, — убив мого сина. П’яний затоптав конем. А потім налякав, всунув гроші. Я взяла, тож він думав, що все — залагоджено. Я довго чекала. Зрештою здобула, і не дешево, знання та спосіб. Недешево було, а здійснилося так легко… Рух руки й слово… Була розпука, був розпачливий засіб. Але я не знала, що наслідки будуть такими жахливими… І що постраждає його дружина й діти… Діти! І та невинно повішена дівчина. Тепер я б хотіла все повернути, скасувати… Їх урятувати. Гадаю, знаю, як.",
        "target_text": "— Бурмістр, — озвалася знову після дещо тривалої мовчанки, — убив мого сина. П’яний затоптав конем. А потім пробував застрашити мене, всунув гроші. Я їх взяла, тож він собі, певно, подумав, що все, справа залагоджена. Довго ж я чекала. Але зрештою здобула, хоч і дорого мені то далося, знання та спосіб. Далося дорого, а напустилося так легенько… Помах руки й слово… То був розпач, відчайдушний крок. Де я знала, що наслідки виявляться такими жахливими… Що постраждають його дружина й діти… Діти! А ще та невинно повішена дівчина. Тепер я б хотіла все повернути, відкликати чари… Врятувати їх. І гадаю, я знаю, як."
    },
    {
        "input_text": "— Є лише один спосіб.",
        "target_text": "— Існує тільки один спосіб."
    },
    {
        "input_text": "— Я знала, — кивнула вона. — Знала, що тільки моя смерть… Але не хотіла потрапити їм у лапи, дати себе замучити й повісити… Хотіла сама з собою покінчити. Ось, я купила отруту. Але боялася випити… Може, тепер наважуся, при тобі…",
        "target_text": "— Знаю, — кивнула вона. — Знаю, що тільки моя смерть… Але я не хотіла попастися їм у лапи, щоб мене замордували й повісили… Хотіла сама накласти на себе руки. Ось, навіть придбала собі отруту. Але боялася випити… Може, тепер наважуся, перед тобою…"
    },
    {
        "input_text": "— Це так не працює.",
        "target_text": "— Це так не працює."
    },
    {
        "input_text": "— Ах. Тоді меч. Той, що в тебе за плечима.",
        "target_text": "— Ах. Треба мечем. Тим, що в тебе за плечима."
    },
    {
        "input_text": "Він мовчав, не було потреби підтверджувати. Вона теж мовчала.",
        "target_text": "Ґеральт мовчав, було без сенсу підтверджувати. Вона теж мовчала."
    },
    {
        "input_text": "— Ти відрубаєш голову? — нарешті спитала. — Швидко, одним ударом? Щоб я не відчула…",
        "target_text": "— Відрубаєш мені голову? — нарешті спитала. — Швидко, одним махом? Так щоб я навіть не відчула…"
    },
    {
        "input_text": "— Це так не працює.",
        "target_text": "— Це так не працює."
    },
    {
        "input_text": "— Ах, — проковтнула слину. — Що ж… Якщо треба… Якщо це врятує дітей…",
        "target_text": "— Ах, — проковтнула слину. — Що ж… Якщо так треба… Якщо то врятує дітей…"
    },
    {
        "input_text": "— Врятує двох. Старших. Для найменшого вже запізно.",
        "target_text": "— Врятує двох. Тих старших. Для наймолодшого вже запізно."
    },
    {
        "input_text": "Вона голосно зітхнула. Він побачив сльозу на її щоці. Вийняв меч. Вона здригнулася.",
        "target_text": "Фарбувальниця голосно зітхнула. На її щоці замерехтіла сльоза. Вийняв меч. Вона здригнулася."
    },
    {
        "input_text": "— Обнажись. Достатньо спустити сорочку з плечей.",
        "target_text": "— Оголися. Достатньо буде стягнути сорочку з плечей."
    },
    {
        "input_text": "— Встати?",
        "target_text": "— Встати?"
    },
    {
        "input_text": "— Ні.",
        "target_text": "— Ні."
    },
    {
        "input_text": "Він спер ногу на полозок крісла, зупинивши гойдання. Міцно схопив жінку за плече, вп’явся пальцями. Приклав лезо меча до середини грудей. На рівні прикріплення п’ятого ребра.",
        "target_text": "Ґеральт опер стопу об полозок крісла, припинивши гойдання. Міцно схопив жінку за плече, вп’явся пальцями. Приклав лезо меча до середини грудей. На рівні точки з’єднання п’ятого ребра."
    },
    {
        "input_text": "— Я хотіла б…",
        "target_text": "— Я б хотіла…"
    },
    {
        "input_text": "Він не дав їй закінчити.",
        "target_text": "Відьмак не дав їй договорити."
    },
    {
        "input_text": "Сильний поштовх — він відчув, як лезо легко пробиває кістку груднини. Фарбувальниця закричала, сіпнулася, та було вже пізно. Стиснувши їй плече, він нахилився і натиснув дужче. Клинок із хрускотом пройшов наскрізь, плетена спинка крісла теж не стала на заваді. Він натиснув ще сильніше, з усією міццю, поки вся довжина меча не пройшла через спину, аж до гарди. Жінка вже не кричала, лише відкривала й закривала рота. В якому вже з’явилася кров.",
        "target_text": "Сильно надавив на лезо, відчувши, як воно плавно пронизує груднину. Фарбувальниця заверещала, засіпалася, та було вже пізно. Вчепившись ще дужче в її плече, він нахилився і вдавив глибше. Лезо з хрускотом пройшло наскрізь, плетена ажурна спинка крісла теж не зчинила жодного опору. Ґеральт напирав ще сильніше, з усією міццю, допоки все вістря не пронизало їй спину, аж по гарди. Жінка більше не кричала, лиш розтуляла й затуляла уста, які вже наповнювалися кров’ю."
    },
    {
        "input_text": "Але це був не кінець ритуалу.",
        "target_text": "Але то ще був не кінець ритуалу."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт згорбився, різко смикнув меч угору, трощачи груднину й з’єднання верхніх ребер. З уст жінки хлинула кров — він знав, що лезо перерізало перикард і аорту.",
        "target_text": "Ґеральт згорбився, різко й чимдуж шарпнув меч угору, у цури трощачи груднину й з’єднання верхніх ребер. З уст жінки хлинула кров — відьмак зрозумів, що лезо розсікло осердя та аорту."
    },
    {
        "input_text": "Він натиснув на руків’я і рвучко смикнув меч донизу, розтинаючи нижні ребра. Артерії. Вени. Камери серця.",
        "target_text": "Надавив на руків’я й рвучко смикнув мечем донизу, розтинаючи позосталі нижні ребра. Артерії. Вени. Камери серця."
    },
    {
        "input_text": "Фарбувальниця зітхнула. Очі її залишалися відкритими. Але це був не кінець ритуалу.",
        "target_text": "Фарбувальниця зітхнула. Очі її досі залишалися розплющеними. Але то був ще не кінець ритуалу."
    },
    {
        "input_text": "Він повернув лезо. Різко смикнув убік, трощачи ребра. Спершу вправо, потім вліво. Камери серця і судини перетворилися на місиво.",
        "target_text": "Крутнув лезом. Провів ним горизонтально, дотрощуючи ребра. Спершу праворуч, потім ліворуч. З камер серця й артерій зробилося суцільне місиво."
    },
    {
        "input_text": "Тепер це вже був кінець.",
        "target_text": "За тим разом то вже був кінець."
    },
    {
        "input_text": "Повільно й обережно він витяг меч — клинок вийшов легко. Жінка залишилася сидіти в кріслі. Нерухомо.",
        "target_text": "Повільно й обережно Ґеральт витягнув меч — клинок гладенько вислизнув. Жінка й далі сиділа в кріслі. Нерухома."
    },
    {
        "input_text": "Якби не кров, можна було б подумати, що вона спить.",
        "target_text": "Якби не кров, можна було б подумати, що вона просто задрімала."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "На ринку, задиханий, до нього підбіг той самий парубок у береті з фазановим пір’ям.",
        "target_text": "На ринку, захеканий, до Ґеральта підбіг той самий парубок у береті з фазановим пір’ям."
    },
    {
        "input_text": "— Прокляття — сказав Ґеральт, ще перш ніж хлопець устиг перевести подих, — мало би вже розвіятися. Остаточно. Вже повинно бути помітно…",
        "target_text": "— Прокляття, — сказав Ґеральт, ще перш ніж хлопець устиг перевести дух, — мало б уже розвіятися. Остаточно. Уже стан їх мав би піти на краще…"
    },
    {
        "input_text": "— Добре! — урвав його парубок. — Воно слабшає, відступає! У пана бурґомістра й у бурґомістрині чорні лише ступні, з дітей уся та смола вже злізла…",
        "target_text": "— Усе гаразд! — урвав його парубок. — Воно слабшає, відступає! У пана бурмістра й у бурмістрині тільки ступні чорні, з дітей уся та смола вже цілком злізла…"
    },
    {
        "input_text": "— Радий це чути. Отож, час виконати угоду, правда? Що з моєю платнею?",
        "target_text": "— Радий це чути. Отож, час зі свого боку дотриматися угоди, правда? Що з моєю платнею?"
    },
    {
        "input_text": "Хлопець змовк, прокашлявся, почервонів — геть однозначно. Ґеральт зітхнув.",
        "target_text": "Молодик замовк, прокашлявся, зашарівся — усе це могло означати лиш одне. Ґеральт зітхнув."
    },
    {
        "input_text": "— Бо ж, розумієте, пане відьмаче… — підтвердив парубок тремтячим голосом його здогади. — Ніби ж ви пішли собі геть, щезли, а ксьондз тут був увесь час, екзорцизми правив, молитви проказував… Отож райці постановили, що угода недійсна. Що це не ваша, а його заслуга, що прокляття спало… Одне слово…",
        "target_text": "— Ви ж бо, розумієте, пане відьмаче… — тремтячим голосом підтвердив Ґеральтові здогади парубок. — Ніби ж ви пішли собі кудись геть, щезли, а капелан тут на місці був увесь час, екзорцизми всякі правив, молитви проказував… Отож райці й постановили, що угода недійсна. Буцім не ваша то заслуга, а його, що прокляття відпустило… Одне слово…"
    },
    {
        "input_text": "— Одне слово, мені не заплатять.",
        "target_text": "— Одне слово, мені нічого не заплатять."
    },
    {
        "input_text": "— Та… — зам’явся парубок. — Щось таке, бачите, вирішили… Рішення ухвалено. Але щоб зовсім нічого, то ні. Райці постановили, що можемо заплатити вам… п’ять марок. Нібито за самий прихід…",
        "target_text": "— Ну… — зам’явся парубок. — Якось, бачте, щось таке постановили… Ухвалили рішення. Але так щоб аж геть нічого, то ні, та де. Погодилися панове райці виділити вам… п’ять марок. Нібито за самий виклик…"
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт уже мав на язиці, що панство райці можуть собі ті п’ять марок у дупу встромити. Але передумав. П’яти марок вистачило б на обід у корчмі на роздоріжжі. А він був голодний.",
        "target_text": "Ґеральту вже на кінчику язика висіло, хай панове райці з таким успіхом засунуть собі ті п’ять марок у дупу. Але передумав. П’яти марок вистачило б на обід у корчмі на роздоріжжі. А він росинки в роті ще не мав."
    },
    {
        "input_text": "Він згадав очі жінки в ту мить, коли його клинок розривав їй аорту. Їсти зненацька перехотілося.",
        "target_text": "Відьмаку замаячив перед очима погляд тої жінки, коли його клинок розітнув їй аорту. Враз перехотілося йому їсти."
    },
    {
        "input_text": "Але їсти треба, подумав він, стрибаючи в сідло Плітки й вирушаючи до міської брами.",
        "target_text": "Але їсти треба, подумав він, застрибнувши на сідло Плітки й поскакавши до міської брами."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Про випадок у містечку Скляна Гора, колись справді осередку скловаріння завдяки місцевим покладам кварцового піску, Ґеральт волів би забути якнайшвидше. Та не міг. Чутки ширилися далеко й неймовірно швидко. За зняття прокляття вихваляли, щоправда, переважно одного богобоязливого священника, проте хтось пустив поголос, начебто героєм був якийсь молодий відьмак. Пришляхові дуби й роздоріжні стовпи раптом укрилися дощечками з написами. Вельми різними в сенсі орфографії, але однаково розпачливими: волали про порятунок. Відьмак, мовляв, терміново потрібен — слід зняти прокляття, чари чи злий урок.",
        "target_text": "Про свою пригоду в містечку Скляна Гора, яке колись було фактично осередком скловаріння завдяки місцевим покладам кварцового піску, Ґеральт волів би якнайшвидше забути. Та не виходило. Чутки розлетілися всіма куточками, навдивовижу швидко й навдивовижу далеко. За зняття уроку, щоправда, вихваляли здебільшого одного такого побожного капелана, проте хтось розпустив поголос, вимальовуючи справжнім героєм певного молодого відьмака. Пришляхові дуби й стовпи на перехрестях раптом пообвішували дощечками з написами. З огляду на орфографію, вельми різноманітними за написанням, але однаково розпачливими, сповненими благаннями про порятунок. Допомога відьмака, мовляв, потрібна вже й зараз — то якесь прокляття зняти, то чари розвіяти чи злі вроки."
    },
    {
        "input_text": "Сповнений юнацького завзяття, Ґеральт спершу не знехтував жодним покликом і на кожен відгукувався з готовністю. Та поступово ентузіазм танув, коли доводилося пояснювати рідні, що їхній дід, якому — схиліть голови! — дев’яносто років, страждає на старечий маразм, а не зачарований підступною сусідкою. В іншому селі він мусив оглянути статевий орган війта й пояснити, що то не прокляття, а задавнена сіфілісна виразка, і що потрібен тут не відьмак, а медик. У ще трьох поселеннях він марно доводив чоловікам, котрі зазнали тимчасової чи постійної статевої слабкості, що таких чарів не розвіює.",
        "target_text": "Досі сповнений юнацького запалу, Ґеральт спочатку не знехтував жодним покликом, на кожен відгукуючись із завзяттям. Та поволі ентузіазм його згасав, особливо коли доводилося пояснювати рідні, що їхній дідусь, якому — тільки вдумайтеся! — уже за дев’яносто стукнуло, банально хворіє на старечий маразм, а не зурочений підступною сусідкою, на чому наполегливо наполягала сім’я. В іншому селі йому довелося оглянути статевий орган старости, втлумачуючи йому, що ніяке то не прокляття, лиш дуже задавнена гонорея, і що потрібен тут не відьмак, а лікар. У ще трьох поселеннях Ґеральт марно намагався пояснити чоловікам з тимчасовою чи постійною статевою неспроможністю, що він лиш відьмак й у таких справах нічим зарадити не в змозі."
    },
    {
        "input_text": "Якщо він відмовляв у допомозі, його зазвичай звинувачували в спробі виманити більше грошей і щедро обкладали прокльонами. Кілька разів його намагалися ошукати: люди різного віку й статі симулювали біснування, а у чаклунстві звинувачували когось із сусідів, родича або чоловіка, сподіваючись, що відьмак одразу ж уб’є винуватця. Коли ж він відмовлявся, його звинувачували вже у шахрайстві або змові й проганяли геть.",
        "target_text": "Зазвичай, якщо він відмовляв у допомозі, його звинувачували в спробі виманити чим більше грошей, щедро обсипаючи його всілякими прокльонами. Кілька разів Ґеральта намагалися нехитро ошукати — особи різного віку й статі вдавали з себе одержимих, а у навіюванні вроків звинувачували когось із сусідів, родича або й свою другу половинку, сподіваючись, що відьмак негайно зарубає винуватців. Коли ж він відмовлявся, його звинувачували вже у шахрайстві або змовництві й проганяли геть."
    },
    {
        "input_text": "Під кінець вересня, подолавши понад тридцять миль, Ґеральт почав вибірково ставитися до послань, прибитих до стовпів. Він реагував лише на ті, що не містили помилок у написанні, а таких було вкрай мало. Проте з жодним справжнім і справді підвладним йому прокляттям він так і не зіткнувся.",
        "target_text": "Ближче до кінця вересня, здолавши понад тридцять миль, Ґеральт навчився значно прискіпливіше ставитися до розвішаних на стовпах оголошень. Став реагувати тільки на ті, що не містили помилок у написанні, а таких було вкрай, вкрай мало. І все одно, з жодним справжнім прокляттям, яке було б до снаги зняти, він так і ні разу не зіткнувся."
    },
    {
        "input_text": "Так само він не взявся вбити ведмедя, котрого мали на меті позбутися лісові бортники. Той ведмідь трощив їм борті та жер мед. Ґеральт спішно вигадав відьмацький кодекс, хоча насправді просто не палав бажанням зустрітися з ведмедем, бо той був завбільшки як гора і вже встиг звести в могилу кількох мисливців.",
        "target_text": "Так само не взявся він укласти ведмедя, як того хотіли від нього лісові бортники, які трапилися йому на шляху. Той ведмідь трощив їм борті та зжирав увесь мед. Ґеральт нашвидкуруч прикрився якимсь вигаданим відьмацьким кодексом, хоча насправді просто аніяк не палав бажанням битися з тим ведмедищем, бо той був завбільшки як гора й вже встиг, як виявилося, звести в могилу не одного мисливця."
    },
    {
        "input_text": "Минув приблизно тиждень по рівноденні, коли на кривому стовпі при роздоріжжі його увагу привернула дощечка з ясного березового дерева. Напис на ній був випалений — рідкість, бо зазвичай такі надписи виводили вугіллям. Цей же був напрочуд лаконічний:",
        "target_text": "Минув приблизно тиждень по рівноденні, коли на похилому стовпі обіч роздоріжжя відьмачу увагу привернула дощечка з ясного березового дерева. Напис на дощечці був випалений — велика рідкість на таке натрапити, бо зазвичай їх нашкрябували вугіллям. Цей же напис був напрочуд загадковим:"
    },
    {
        "input_text": "ВІДЬМАК ПОТРІБЕН ПРОКЛЯТТЯ",
        "target_text": "ВІДЬМАК ПОТРІБЕН ПРОКЛЯТТЯ"
    },
    {
        "input_text": "Випалена стрілка вказувала напрямок. У ліс, на путівець. Приблизно на південь.",
        "target_text": "Випалена стрілка вказувала напрямок. У бір, вирубаною просікою. Орієнтовно на південь."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Щось було не так. Село, як він одразу зрозумів, було покинуте. І вже дуже давно. Дахи хат повалилися, вибиті шибки зяяли чорними проваллями, обірвані дверні стулки сумно висіли на завісах. Двори та ниви поріс густий бур’ян. Із заростей вишкірялися уламки парканів.",
        "target_text": "Щось тут було не так. Село, як Ґеральт одразу усвідомив, було покинуте. І вже дуже, дуже давно. Солом’яні стріхи на халупах повалилися, вибиті шибки зяяли чорними дірами, зірвані із завіс двері безвольно бовталися в одвірках. Подвір’я та городи поросли густим бур’яном. Із заростей випиналися уламки потрощених парканів."
    },
    {
        "input_text": "Нічого не вказувало на те, що саме тут потребують відьмака. Не було й сліду когось, хто міг би потребувати.",
        "target_text": "Нічого не вказувало на те, що тут може бути потрібен відьмак. Не було й навіть сліду бодай від когось, кому б той відьмак міг знадобитися."
    },
    {
        "input_text": "Однак піщана дорога, що цікаво, була вкрита численними — й свіжими — слідами копит.",
        "target_text": "Однак піщана дорога, що цікаво, була вкрита численними — а головне свіжими — слідами копит."
    },
    {
        "input_text": "Досвідченіший відьмак негайно б повернув назад і хутко забрався геть. Ґеральт брак досвіду компенсував відвагою. Що випливала не лише з відсутності експертизи, а й уяви. Він торкнув Пліткy п’ятами й рушив до криниці. Криницю теж густо вкрив мох, вона заросла кропивою, але журавель видавався цілим, а поряд виднілося корито.",
        "target_text": "Досвідченіший відьмак негайно б повернув назад і якомога швидше накивав би звідти п’ятами. Але Ґеральт нестачу досвіду компенсував відвагою. Яку живив не лише брак професійних навичок, а й узагалі уяви. Він приспішив Плітку п’ятою й рушив до криниці. Криниця теж була неабияк густо вкрита мохом і заросла кропивою, але журавель видавався цілим, а поряд навіть виднілося корито."
    },
    {
        "input_text": "Він не встиг і наблизитися, як мов із-під землі — а радше з-за хат — виросли четверо здоровил. Убрані однаково, мовби у мундири, у жовто-чорні куртки. Це бодай тішило: значить, не звичайні розбійники. Не тішило, що всі четверо тримали на нього натягнуті арбалети.",
        "target_text": "Не встиг відьмак і наблизитися до студні, як мов із-під землі — а радше з-за халуп — постало четверо драбантів. Убрані однаково, так мовби в мундири, усі в жовто-чорних жилетах. Це бодай трохи тішило: отже, то не якісь там розбійники. Ось що не тішило, так це те, що всі четверо тримали в руках арбалети. Натягнуті. І націлені просто на Ґеральта."
    },
    {
        "input_text": "— З коня. На землю. І мечі туди ж.",
        "target_text": "— Злізай з коня. На землю. І мечі туди ж."
    },
    {
        "input_text": "Не виглядало так, що можна сперечатися.",
        "target_text": "Усе вказувало на те, що посперечатися тут не вийде."
    },
    {
        "input_text": "— Вперед. Туди. До стодоли.",
        "target_text": "— Вперед. Туди. До стодоли."
    },
    {
        "input_text": "У стодолі було світло — бо дах, власне, являв собою суцільну діру. Рештки покрівлі звисали з коника й крокв, от-от загрожуючи впасти. Багато з того, що вже впало, лежало довкола на глиняній долівці. Чолов’яга, що там був, не надто зважав на небезпеку. Сидів на балці зруйнованого токa й колупав у зубах стеблом соломи.",
        "target_text": "У стодолі було світло — бо дах фактично становив одну велику суцільну діру. Рештки покрівлі звисали з коника й кроков, ось-ось загрожуючи відвалитися. Немало з того, що вже відвалилося, валялося довкола на глиняній долівці. У стодолі на балці зруйнованого сінника сидів якийсь чоловік, колупаючись у зубах стеблом соломи, видно, не надто схвильований небезпекою обвалу."
    },
    {
        "input_text": "— Відьмак на ім’я Ґеральт?",
        "target_text": "— Ти відьмак, на ім’я Ґеральт?"
    },
    {
        "input_text": "— Я.",
        "target_text": "— Я."
    },
    {
        "input_text": "Незнайомець зробив короткий жест. Арбалетники вийшли зі стодоли. Та Ґеральт не сумнівався, що далеко вони не відійшли.",
        "target_text": "Незнайомець злегка махнув рукою. Арбалетники вийшли геть зі стодоли. Та Ґеральт ні на йоту не сумнівався, що сильно далеко вони не відійшли."
    },
    {
        "input_text": "— Я Естеван Трільйо да Кунья. Префект варти з Ард Карраіґа. Відповідаю за безпеку королівства Каедвен. Покажи відьмачий знак.",
        "target_text": "— Я Естеван Трілльо да Кунья. Префект варти з Ард-Каррайга. Відповідальний за безпеку королівства Кедвен. Покажи свій відьмачий знак."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт розстебнув куртку, витягнув ланцюжок із медальйоном — оскалений вовк.",
        "target_text": "Ґеральт розстебнув куртку, діставши ланцюжок з медальйоном — оскалений вовк."
    },
    {
        "input_text": "— Дякую. А ось мій знак і посвідчення особи.",
        "target_text": "— Дякую. А ось мій знак і посвідчення особи."
    },
    {
        "input_text": "Чоловік витяг з-за пазухи круглу емальовану пластину. На жовтому тлі чорний піднятий на диби єдиноріг.",
        "target_text": "Чоловік витяг з-за пазухи й показав Ґеральтові округлу емальовану пластинку. На ній був зображений вороний здиблений єдиноріг на жовтому тлі."
    },
    {
        "input_text": "Естеван Трільйо да Кунья був худий, аж сухорлявий. Чорне волосся, зачесане назад, заплетене в короткий оселедець, чорні вуса й чорна загострена борідка. Вдягнений теж у чорне. І досить розкішно.",
        "target_text": "Естеван Трілльо да Кунья був доволі худий, може, навіть сухорлявий. Чорне волосся, зачесане назад, заплетене в коротку солдатську кіску, чорні вуса й чорна шпичаста борідка. Вдягнений увесь теж у чорне. І досить пишно й дорого."
    },
    {
        "input_text": "— А тепер до справи, — мовив, впившись у відьмака чорними очима. — Виходить, ти, відьмаче Ґеральте, загроза для королівства Каедвен. На тобі звинувачення у двох убивствах. У березні, в поселенні Нойгольд, ти вбив вояка. А в серпні, в Шкляній Горі, жінку.",
        "target_text": "— А тепер до справи, — мовив, впившись у відьмака чорними очима. — Так виходить, що ти, відьмаче Ґеральте, загроза для нашого королівства Кедвен. На тобі висять звинувачення у двох убивствах. У березні, у поселенні Нойгольд, ти вбив жовніра. А в серпні, в Скляній Горі, жінку."
    },
    {
        "input_text": "— Грабіжника я вбив, рятуючи людей і самого себе. Є свідки...",
        "target_text": "— Грабіжника я вбив, рятуючи невинних людей, а також для самооборони. Є свідки, які…"
    },
    {
        "input_text": "Естеван Трільйо да Кунья перервав його, піднявши перснями оздоблену руку.",
        "target_text": "Естеван Трілльо да Кунья перебив його, піднісши покриту перснями руку."
    },
    {
        "input_text": "— Я б на це не покладався. Свідки то є, то їх нема. А свідчення вони змінюють дуже часто. І залежно від потреби.",
        "target_text": "— Я б на свідків сильно не сподівався. То річ так, сьогодні вони є, а завтра їх уже нема. А свідчення у них щодень змінюються. І залежно від потреби."
    },
    {
        "input_text": "— Жінка ж наклала чари, убила дитиною, ще кільком людям загрожувала смерть. Зняти чари могла лише її смерть. Це відьмацька робота...",
        "target_text": "— Жінка та з Скляної Гори наклала чари, дитину тим уроком убила, ще кільком людям загрожувала смерть. Зняти те закляття могла тільки її смерть. Така відьмача робота…"
    },
    {
        "input_text": "— Маю інші дані. І докази, що їх підтверджують.",
        "target_text": "— У мене дещо інша інформація. І я маю докази, які підтверджують її правдивість."
    },
    {
        "input_text": "— Та й узагалі, згідно з іменним указом короля Даґреада, відьмаків виведено з-під юрисдикції...",
        "target_text": "— Слухайте, взагалі-то, відповідно до іменного указу короля Даґреда, відьмаки звільняються з-під юрисдикції…"
    },
    {
        "input_text": "— Указ стосується відьмаків, що винищують почвар. Почвар. А не людей. Боюся, мені доведеться тебе арештувати, відьмаче Ґеральте.",
        "target_text": "— Указ стосується відьмаків, які винищують почвар. Почвар. Не людей. Боюся, доведеться мені тебе заарештувати, відьмаче Ґеральте."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт мовчав. Йому здалося, що під чорними вусами Естевана Трільйо да Куньї промайнув легкий усміх.",
        "target_text": "Ґеральт якийсь час мовчав. Йому здалося, що під чорними вусами Естевана Трілльо да Куньї промайнула легенька усмішка."
    },
    {
        "input_text": "— Роздоріжжя, — сказав повільно. — І липова звістка про прокляття. Окраїна. Засідка. Арешт, такий собі неофіційний. Жодних свідків. То так працює служба безпеки Каедвену? Цей медальйон із єдинорогом, пане префекте варти, теж не липовий часом?",
        "target_text": "— Дощечка на роздоріжжі, — почав Ґеральт, — з липовим оголошенням про прокляття. Відлюддя. Засідка. Буцімто арешт, але такий собі неофіційний. Жодних свідків. То такими тепер методами працює служба безпеки королівства Кедвен? Той медальйон з єдинорогом, пане префекте варти, чи часом теж не липовий?"
    },
    {
        "input_text": "Естеван Трільйо да Кунья теж мовчав. Деякий час.",
        "target_text": "Естеван Трілльо да Кунья теж замовчав, теж на деякий час."
    },
    {
        "input_text": "Перестав усміхатися.",
        "target_text": "З лиця його зникла усмішка."
    },
    {
        "input_text": "— Ти носиш відьмачий знак і дієш як відьмак, — зрештою промовив. — Начебто сам по собі, але насправді служиш комусь іншому.",
        "target_text": "— Носиш відьмачий знак і вже скільки часу відьмакуєш, — зрештою промовив. — Начебто працюєш сам на себе, а прецінь так насправді перед кимсь іншим вислуговуєшся."
    },
    {
        "input_text": "— Нікому я не служу. Я per procura, тобто...",
        "target_text": "— Ні перед ким я не вислуговуюся. Я per procura, себто…"
    },
    {
        "input_text": "— Ти посібник злочинця, — урвав префект. — Престон Голт, на якого ти працюєш, — злочинець. Він навмисно й підступно вбив трьох людей. Я це знаю, але знати — замало. Я хочу поставити його перед судом, а для суду потрібні незаперечні докази. І саме ти їх мені дістанеш.",
        "target_text": "— Ти поплічник злочинця, — урвав префект. — Престон Гольт, на якого ти працюєш, — злочинець. Він зумисне й підступно положив трьох людей. У мене немає жодного сумніву, але моєї впевненості замало. Я хочу поставити його перед судом, а для суду потрібні неспростовні докази. І саме ти мені ті докази дістанеш."
    },
    {
        "input_text": "— Що, пробачте?",
        "target_text": "— Що-що? Не зрозумів."
    },
    {
        "input_text": "— Знайдеш докази вини Голта і передаси мені. Тоді ти сам уникнеш суду, вироку й кари. А покаранням за подвійне вбивство, знай, була б ґарота в тюрмі Стурефорса.",
        "target_text": "— Відкопаєш докази провини Гольта й передаси мені. Тоді сам зможеш уникнути суду, вироку й кари. А покаранням за подвійне вбивство, щоб ти собі знав, буде гарота в Стюрфорській тюрмі."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт знизав плечима й відвернув голову.",
        "target_text": "Ґеральт знизав плечима й відвернув голову."
    },
    {
        "input_text": "— Троє людей, — продовжив префект. — Убиті неймовірно жорстоко, і водночас так, аби нічого не вказувало на відьмака. Тобто, мечем там навіть не пахне.",
        "target_text": "— Троє людей, — повів далі префект. — Убиті в неймовірно жорстокий спосіб, так ще й так продумано, щоб абсолютно нічого не вказувало на відьмака. Маю на увазі, мечем там навіть не пахло."
    },
    {
        "input_text": "— Що ти не скажеш.",
        "target_text": "— Та ти що, який жах."
    },
    {
        "input_text": "— Карі Нурред, кульгавий каліка, повішений на власних кальсонах. Отто Маргуліс, заслужений громадянин і філантроп, зарубаний м’ясницьким тесаком. Ремко Хвалба, батько трьох дітей і дід шістьох онуків, забитий до смерті шевським молотком.",
        "target_text": "— Карі Нурред, бідолашний каліка, на милицях пересувався — знайшли повішеним на власних кальсонах. Отто Марґулієс, заслужений громадський діяч і філантроп — зарубаний м’ясарським тесаком. Ремко Хвальба, батько трьох дітей і дідусь шістьох онуків — забитий до смерті шевським молотком."
    },
    {
        "input_text": "— І щоразу — глузливо мовив Ґеральт — свідки вказували на Холта?",
        "target_text": "— І кожного разу, — глузливо мовив Ґеральт — свідки вказували на Гольта?"
    },
    {
        "input_text": "— Щоразу вказували на когось іншого й абсолютно різної зовнішності. До речі, знаєш, звідки назва маєтку Холта? Рокамора?",
        "target_text": "— Кожного разу вказували на когось абсолютно іншого з кардинально протилежною зовнішністю. До речі, а ти знаєш, звідки взялася назва Гольтової посілості? Рокамора?"
    },
    {
        "input_text": "— Ні.",
        "target_text": "— Ні."
    },
    {
        "input_text": "— Roac a moreah. Старшою Мовою: помста, родова відплата.",
        "target_text": "— Roac a moreah. Що Старшою Мовою — відплата, кровна помста."
    },
    {
        "input_text": "— Аякже, це ж незаперечний доказ. — Ґеральт усе ще кривив губи в глузливій посмішці. — Але чим саме ці троє завинили перед Холтом? Чи, може, Холт просто так, абияк, вирізає випадкових людей? Як ото відьмак? Адже на відьмака можна все списати. На все знайдуться докази й свідки, і всі повірять, бо ж за відьмаком тягнеться всяка нечисть і смердючі міазми, а ще треба спалити все, до чого він торкався. Він має бути винен у всьому, навіть у вбивствах. Особливо коли справжніх злочинців ніяк не знайти, а звітувати нагору треба…",
        "target_text": "— Ну так, доказ, хай що кажи, неспростовний, — Ґеральт і надалі глузливо посміхався. — Але чим же таким ті троє завинили перед Гольтом? Чи, може, Гольт просто так прикінчив їх, щоб було, любить собі повбивати випадкових людей? Як ото відьмаки вміють. Адже на відьмака можна все скинути. На все знайдуться докази й свідки, і ніхто навіть бровою не поведе, бо ж за відьмаком вічно тягнеться всяка нечисть та бридкі міазми, та й взагалі, ліпше спалити все, до чого він торкнеться. Відьмак беззаперечно винен у всьому, а у вбивствах і поготів. Особливо коли справжніх злочинців ніяк зловити не виходить, а звітувати нагору щось треба…"
    },
    {
        "input_text": "— Ці троє вбитих, — спокійно пояснив Естеван Трільйо да Кунья, — очолювали ополчення, яке в році сто дев’яносто четвертому напало на Каер Морхен, ваше Відьмаче Селище. Саме тому, юначе, я не повірю, що ці злочини — просто справа чиїхось випадкових рук. Бо я знаю, хто справді винен і який у нього був мотив.",
        "target_text": "— Ці троє вбитих, — спокійно пояснив Естеван Трілльо да Кунья, — очолювали ополчення, яке в році сто дев’яносто четвертому здійснило напад на Каер Морен, ваше Відьмаче Оселище. І то, власне, тому, молодче, я нізащо не повірю, що всі ці вбивства — справа виключно якихось випадкових розбійників. Бо я достеменно знаю, хто направду винен, і який був мотив."
    },
    {
        "input_text": "— Ну ось, усе й з’ясувалося, — повільно промовив Ґеральт. — Нарешті ми вдома. Рік сто дев’яносто четвертий. Знаєш що, префекте? Якщо все це правда, то ці троє цілком заслужили на свій кінець. Сам би їх радо прикінчив — мотив у мене був, ще й який, шкода тільки, що хтось випередив. Якби пощастило зустріти цього когось, я б йому й руку потис, і подякував, і пива поставив.",
        "target_text": "— Ну ось, нарешті усе стало на свої місця, — повільно промовив Ґеральт. — Нарешті ми дійшли до суті. Рік сто дев’яносто четвертий. Знаєш що, префекте? Навіть якщо все це правда, то так тим трьом і треба було, вони цілком заслужили свою долю. Сам би їх залюбки уколошкав — бо, чорт забирай, мотив у мене ого-го який, шкода тільки, що хтось випередив. Якби мені колись пощастило зустріти цього добродія, то я б йому й руку потиснув, і подякував би, і пива б щонайменше пінту поставив."
    },
    {
        "input_text": "— Не випаде тобі така нагода. — Префект підвівся із сінника. — Бо сидітимеш у камері в Стурефорсі, чекаючи суду. Хіба що погодишся…",
        "target_text": "— Хм, не випаде тобі така нагода. — Префект підвівся із сінника. — Бо гнитимеш ти в камері в Стюрфорсі, чекаючи судової розправи. Хіба що погодишся…"
    },
    {
        "input_text": "— Не погоджуся.",
        "target_text": "— Не погоджуся."
    },
    {
        "input_text": "— Ти знаєш, чому ми говоримо тут, у глушині, без свідків? Бо якщо погодишся дістати для мене докази, які мені потрібні, якщо бодай присягнешся, що їх пошукаєш — поїдеш звідси вільним, мов птах, і ніхто не дізнається про нашу розмову. Але якщо я офіційно заарештую тебе, механізм запуститься, і тебе перемелють його жорна. А з цих жорен є тільки один вихід — на ешафот.",
        "target_text": "— Чи знаєш, чому ми розмовляємо тут, на відлюдді, без свідків? Бо якщо погодишся дістати мені необхідні докази, чи бодай якщо заприсягнешся спробувати їх пошукати — вийдеш звідси вільним, мов птах, і ніхто навіть не дізнається про нашу розмову. Але якщо я офіційно заарештую тебе, жорна правосуддя закрутяться й затиснуть тебе намертво. І з жорен цих є тільки один вихід — на ешафот."
    },
    {
        "input_text": "— Не погоджуся.",
        "target_text": "— Не погоджуся."
    },
    {
        "input_text": "Естеван Трільйо да Кунья різко підвівся, підійшов до Ґеральта впритул. Відьмак, що вже деякий час бавився в кишені своїм ключем, прикидав, що буде кращою мішенню — брегма, тобто лобешня? Чи корінь носа з тією милозвучною глабелою?",
        "target_text": "Естеван Трілльо да Кунья рвучко підвівся, чи не впритиск підійшовши до Ґеральта. Відьмак, який уже деякий час бавився своїм ключем в кишені, прикидав, куди краще цілитися — у брегму, чи просто в довбешку? А може, в перенісся, чи в ту, як її, з такою милозвучною назвою — глабелу?"
    },
    {
        "input_text": "До стодоли вбіг один із арбалетників, запиханий і спітнілий, розмахуючи руками. Префект ще раз обпалив Ґеральта поглядом, а тоді вийшов.",
        "target_text": "До стодоли увірвався один з арбалетників, захеканий і спітнілий, бурхливо розмахуючи руками. Префект ще раз пронизав Ґеральта поглядом, а тоді вийшов надвір."
    },
    {
        "input_text": "Відьмак залишився сам. Задні ворота стодоли були прочинені, ніхто їх не пильнував, можна було б легко вислизнути та зникнути в заростях. Але Ґеральт не збирався залишати на ласку префекта ані Пліткy, ані свої мечі. Що буде — те буде, вирішив він, сідаючи на сінник. Почекаю.",
        "target_text": "Відьмак залишився сам. Тильні ворота стодоли були прочинені, ніхто їх не пильнував, можна було б легесенько собі вислизнути й зникнути в поближніх хащах. Однак Ґеральт не мав наміру полишати на ласку префекта ані Пліткy, ані свої мечі. Що буде — те буде, вирішив він, сідаючи на сінник. Почекаю."
    },
    {
        "input_text": "Чекав. Знадвору долинали розмови на підвищених тонах, цокіт копит, хропіння й іржання коней. По довгій паузі настала тиша. Та все ж йому здавалося, що він чує коняче похропування. І рипіння журавля.",
        "target_text": "Чекав. Знадвору долинали голоси на підвищених тонах, цокіт копит, хропіння й іржання коней. По довгій хвильці запала суцільна тиша. Та все ж йому здавалося, неначе чув якесь коняче похропування. І рипіння колодязного журавля."
    },
    {
        "input_text": "Коли, врешті, знуджений очікуванням, він вийшов, мружачи очі від сонця, здивувався. На подвір’ї чекало п’ятеро вершників. Усі в сідлах. Усі в червоно-чорних яку. Від тих, що були в жовто-чорних, як і від префекта з Ард Карраіґа, не залишилося й сліду.",
        "target_text": "Врешті-решт, знуджений довгим чеканням, Ґеральт вийшов, мружачи очі від сонця, і неабияк здивувався. На майдані дожидали його п’ятеро вершників, усі в сідлах. Вбрані в червоно-чорні жакети. Від тих, що були в жовто-чорних, як і від самого префекта з Ард-Карраїга, уже й слід загув."
    },
    {
        "input_text": "Біля колодязя стояла висока білява жінка в чоловічому лосиному колеті й високих чоботях. Витягнутий відром із колодязя цебер вона саме переливала в корито. З корита, нахиливши голову, пила Плітка.",
        "target_text": "Біля криниці стояла висока ясноволоса жінка в чоловічому лосиному колеті й високих чоботях. Витягнений з колодязя цебер вона саме переливала в корито. З корита, схиливши голову, пила Плітка."
    },
    {
        "input_text": "Відьмак підійшов ближче. Жінка мала отруйно-зелені очі мигдалеподібної форми. Розстебнутий колет відкривав сліпуче білизну вишитої сорочки. Із сріблясто-зашитого пенденту звисав довгий корд.",
        "target_text": "Відьмак підібрався ближче. У жінки тої були отруйно-зелені очі мигдалеподібної форми. Виглядаючи з-за розстебнутого колета, очі разила своєю білизною мереживна сорочка. З вишитого срібними нитками пасу для меча звисала довгенька шабля."
    },
    {
        "input_text": "Рукавичкою вона вказала на мечі, що стояли оперті об колодязь.",
        "target_text": "Схованою в рукавичці долонею вона вказала на оперті об колодязь мечі."
    },
    {
        "input_text": "— Твоя власність, як я розумію?",
        "target_text": "— Твоя власність, я так розумію?"
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт кивнув.",
        "target_text": "Ґеральт кивнув головою."
    },
    {
        "input_text": "— Я — Елена Фіахра де Мерсо, комендантка варти Верхнього Маркграфства.",
        "target_text": "— Я — Елена Фіахра де Мерсо, комендантка служби безпеки Горішньої Мархії."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт мав би сказати щось дотепне. Наприклад, що це якийсь врожай на охоронні служби. Або що мішок із ними, мабуть, розірвався. Але не сказав нічого. Просто забув, що мав язик.",
        "target_text": "Ґеральт мав би сказати щось дотепне. Наприклад, що сьогодні просто-таки якийсь врожай на служби безпеки. Або що, певно, якийсь мішок з тими службами мусив розпоротися. Але не сказав нічого. Йому попросту язик у петлю скрутило."
    },
    {
        "input_text": "Жінка миттю це зрозуміла й не стала наполягати.",
        "target_text": "Жінка миттю все усвідомила й вирішила трохи помовчати."
    },
    {
        "input_text": "— Коня напоїли, — коротко сказала вона за мить. — Можемо вирушати.",
        "target_text": "— Коня напоїли, — коротенько продовжила за мить. — Що ж, можемо вирушати."
    },
    {
        "input_text": "— Я не збираюся… — Ґеральт нарешті опанував мову. — Я не збираюся шукати ніяких доказів.",
        "target_text": "— Я не збираюся… — Ґеральт нарешті опанував мову. — Я не збираюся шукати ніяких доказів."
    },
    {
        "input_text": "— Як добре, що мені на це начхати. — Вона кивнула. — На коня, будь ласка.",
        "target_text": "— Ну й добренько. Мені однаково начхати. Залізай на коня, будь ласка."
    },
    {
        "input_text": "— То я не заарештований?",
        "target_text": "— То я не заарештований?"
    },
    {
        "input_text": "— А хочеш?",
        "target_text": "— А хочеш бути?"
    },
    {
        "input_text": "— Ні.",
        "target_text": "— Ні."
    },
    {
        "input_text": "— То сідай у сідло. Ця розмова мене втомлює.",
        "target_text": "— Ну то хутенько в сідло. Мені вже ті теревені набридли."
    },
    {
        "input_text": "— Але спершу я хотів би…",
        "target_text": "— Але спершу я хотів би…"
    },
    {
        "input_text": "— Пан маркграф Луйтпольд Лінденброґ, — урвала Елена Фіахра де Мерсо, — бажає, щоб ти, відьмаче, з’явився до нього на аудієнцію в його замку Брунанбурґ. Маркграф Лінденброґ має тут, у Верхньому Маркграфстві, повноту влади. Саме на цю владу, до речі, я щойно послалася, наказавши Естевану Трільйо да Куньї відчепитися від тебе й повертатися до Ард Карраіґа. Не зважаючи ні на його звинувачення, ні на те, що він від тебе хоче. І Естеван, хоч і служить королю, слухняно виконав наказ. Як бачиш, його тут уже нема. Достатньо було одного слова, щоб він зник. Раджу й тобі так само слухняно дослухатися до бажання пана маркграфа. Я не збираюся витрачати більше слів.",
        "target_text": "— Пан маркіз Люїтпольд Лінденброґ, — урвала Елена Фіахра де Мерсо, — так зволів, щоб ти, відьмаче, з’явився до нього на аудієнцію в його резиденції, себто в замку Брунанбург. Маркіз Лінденброґ посідає тут, у Горішній Мархії, повнотою влади. Саме на цю владу, до речі, я щойно покликалася, звелівши Естевану Трілльо да Куньї відчепитися від тебе й повертатися назад до себе, до Ард-Карраїга. Незважаючи на те, хай яким вовком він на тебе дихає, і чого від тебе жадає. А Естеван, хоч і підпорядкований виключно королю, ґречно мене послухався. Як бачиш, його тут уже нема. Якесь одне слово — і миттю щез з очей. Раджу й тобі дослухатися до бажання пана маркграфа. Так само ґречно. Більше слів я на тебе не марнуватиму."
    },
    {
        "input_text": "— Зрозумів. Що ж, поїхали.",
        "target_text": "— Так би й зразу. Що ж, поїхали."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "— Елена Фіахра де Мерсо, комендантка охоронної служби Верхньої Марки, на вигляд була ровесницею жриці Неннеці з Ельсборга, що, за підрахунками Ґеральта, давало їй років десь із тридцять. Назвати її негарною не випало б жодним чином, проте була це врода зовсім іншого штибу, ніж у Пампінеї Монтебран або дівчат з «Лорелеї». Вродливість дівчат з «Лорелеї» була — Ґеральт довго шукав відповідне слово — плюшева? Оксамитова? Така м’яка, приємна й принадна. А от у комендантки де Мерсо не було абсолютно нічого привабливого.",
        "target_text": "Елена Фіахра де Мерсо, комендантка служби безпеки Горішньої Мархії, на вигляд видавалася ровесницею жриці Неннеке з Ельсборга, що, за підрахунками Ґеральта, давало їй десь так тридцять років. Аж ніяк не можна було б назвати її невродливою, просто врода та була зовсім іншого штибу, ніж у Пампінеї Монтефорте або дівчат з «Лорелеї». Врода дівчат з «Лорелеї» була такою — Ґеральт ніяк не міг пригадати потрібне слово — плюшистою? Плюшатою? Плюшевою! Такою м’якою, приємною й принадною. А ось до комендантки де Мерсо, з її боку, нічого, ну геть-чисто нічого не приваблювало."
    },
    {
        "input_text": "Вони їхали мовчки з добру годину. І ніщо не вказувало на те, що де Мерсо заговорить першою. Ґеральт мав, ясна річ, кілька запитань, проте не поспішав їх ставити. Пам’ятав, що комендантка не любила марнувати слів, і вдруге чути це від неї йому не всміхалося.",
        "target_text": "Вони їхали в цілковитій тиші щонайменше годину. І нічого не вказувало на те, що де Мерсо порушить тишу першою. Ґеральт мав, ясна річ, кілька запитань, проте не квапився їх ставити. Добре убгав собі в голову, що комендантка не любить марнувати слів, і вдруге почути це від неї йому не всміхалося."
    },
    {
        "input_text": "Та зрештою не витримав.",
        "target_text": "Та зрештою він не витримав."
    },
    {
        "input_text": "— Для чого я знадобився маркграфу?",
        "target_text": "— Навіщо я знадобився маркграфу?"
    },
    {
        "input_text": "Комендантка під’їхала ближче, так близько, що торкнулася стременем Ґеральтової ноги.",
        "target_text": "Комендантка під’їхала ближче, мало не лицем в лице, зачепивши стременом Ґеральтову стопу."
    },
    {
        "input_text": "— Ти відьмак. — Дивно, але вона не забарилася з відповіддю. — Ти потрібен для справ відьмацьких.",
        "target_text": "— Ти ж відьмак. — На превеликий подив, вона не забарилася з відповіддю. — Ти знадобився у відьмацьких справах."
    },
    {
        "input_text": "— А конкретніше?",
        "target_text": "— А детальніше?"
    },
    {
        "input_text": "— Навіть дуже конкретно.",
        "target_text": "— О, ще наслухаєшся деталей, донесхочу."
    },
    {
        "input_text": "Він змовк, починаючи втрачати терпіння.",
        "target_text": "Ґеральт замовк, поволі втрачаючи терпіння."
    },
    {
        "input_text": "Здалеку, з місця, де кінчався ліс і яскравів на заході обрій, долинув гавкіт собак. І рев вола.",
        "target_text": "Звіддаля, де кінчався ліс, а на обрії вигравало призахідне небо, долинав гавкіт собак. І рев вола."
    },
    {
        "input_text": "— У селі — сказала Елена Фіахра де Мерсо, — переночуємо. Візьму там маркграфів стан. Тоді й поговоримо.",
        "target_text": "— У селі, — сказала Елена Фіахра де Мерсо, — переночуємо. Пошлюся на маркграфів стан. Тоді й поговоримо."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Стан, тобто обов’язок утримання почту мандрівних достойників, шляхти та чиновників нижчого рангу, був тягарем, який для сіл або поселень ставав справжньою карою Божою, порівнянною хіба що з пожежею чи ворожим нашестям. Ґеральт бачив у храмі в Ельсборгу селян, що благали жриць втрутитися та виступити посередницями в їхніх скаргах до влади на чиновників, які зловживали становим обов’язком — і то не раз доволі нахабно.",
        "target_text": "Стан, себто обов’язок приймати почет мандрівних достойників, вельмож та урядовців нижчого рангу, найчастіше ставав для сіл або поселень страшною повинністю, мало не справжньою карою Божою, у порівняння якій йшла хіба що пожежа чи ворожа навала. Ґеральт не раз бачив у храмі в Ельсборгу селян, які просто-таки благали капеланок втрутитися та якось посприяти тим скаргам, що подавалися місцевій владі на урядовців, які зловживали своїм привілеєм стану — і подеколи доволі нахабно."
    },
    {
        "input_text": "Тож не варто було дивуватися, що село на узліссі, й без того вочевидь бідне, без ентузіазму зустріло комендантку де Мерсо та її вимогу надати стан. Ба більше, деякі молодиці голосили вголос, а діти заливалися плачем. Та дарма: комендантка скористалася обов’язком доволі стримано. Так, вона не відмовилася від хати старости, яку той віддав у її розпорядження. Однак солдатам наказала ночувати в клуні. І харчуватися власними припасами, не зазіхаючи на й без того мізерне майно громади, на запаси їжі та корму, без яких пережити зиму було б украй складно.",
        "target_text": "Тож чому тут було дивуватися, коли село на узліссі, й без того вочевидьки злиденне, привітало комендантку де Мерсо разом з її вимогою надати стан без найменшого ентузіазму. Ба більше, деякі баби взялися скільки горла лементувати й бідкатися, а діти заходилися риданням. Хоча дарма. Комендантка скористалася своїм привілеєм навдивовижу стримано. Щоправда, від халупи старшого осади, яку той віддав у її розпорядження, вона не відмовилася. Однак солдатам звеліла ночувати в шопі. І харчуватися виключно власними припасами, не гострячи свої кігті й на без того мізерні нажитки громади, на запаси їжі й фуражу, без яких перезимувати селищу було б дуже й дуже непросто."
    },
    {
        "input_text": "Обіцянки вона не забула. Як стемніло, Ґеральт сидів із нею в хаті старости, за грубо струганим столом, криво збитим. При світлі свічки, яку вона дістала з власних сакв. У селі свічок не було, лише каганці, що страшенно тхнули старим лоєм.",
        "target_text": "Обіцянки своєї комендантка не забула. Тільки-но стемніло, Ґеральт уже сидів обіч неї в хаті старшого осади. За перекошеним та абияк виструганим столом. При світлі свічки, яку вона дістала з власних саков. У селі свічок в очі ніхто не бачив, лише каганці, а ті страшенно тхнули старим лоєм."
    },
    {
        "input_text": "— Ти, як бачу, доволі молодий відьмак, — почала, вдивляючись у тремтливий язик полум’я. — Тож не дивуйся, що запитаю, аби впевнитися. Потвора на ім’я стрига. Тобі щось відомо про таке?",
        "target_text": "— Ти, — почала де Мерсо, втупившись у миготливий язичок полум’я свічки, — як бачу, відьмак доволі молодий. Тому не сильно тебе має дивувати, що я хочу пересвідчитися. Почвара, звана стриґою. Чув колись про таку?"
    },
    {
        "input_text": "— Відомо. Стрига — це чудовисько з роду упирів, підгрупи нічників. Може виникнути внаслідок деформації плода через прокляття або закляття, накладене на вагітну матір…",
        "target_text": "— Чув. Стриґа — то потвора з групи упирів, підгрупи нічників. Може постати внаслідок внутрішньоутробних деформацій, спричинених прокляттям або уроком, накладеним на вагітну матір…"
    },
    {
        "input_text": "— Коли плід зачатий від кровозмісного зв’язку.",
        "target_text": "— Коли до вагітності дійшло внаслідок кровозмішання."
    },
    {
        "input_text": "— Згідно з народними переказами. Прокляття чи чари можуть бути накладені не лише на плід, а й на будь-яку людину, незалежно від віку. Якщо чари подіють, зачарована особа після смерті стане стригою.",
        "target_text": "— Принаймні за народними переказами. Прокляття чи вроки можуть бути накладені не лише на плід, а й на будь-яку особу, незалежно від віку. Якщо урок подіє, то зурочена людина після смерті перетвориться на стриґу."
    },
    {
        "input_text": "— Ти бачив таке?",
        "target_text": "— Бачив колись таке на власні очі?"
    },
    {
        "input_text": "— Бачив, — підтвердив він. І не збрехав. Але не уточнив, що бачив лише зображення. В Physiologus і в інших книгах з відьмацької бібліотеки.",
        "target_text": "— Бачив, — підтвердив Ґеральт. І не збрехав. Ось тільки не уточнив, що хіба на картинках. У «Фізіологусі» й деяких інших книгах з відьмацької бібліотеки."
    },
    {
        "input_text": "— І знаєш, як упоратися з такою потворою?",
        "target_text": "— І знаєш, як дати собі раду з такою потворою?"
    },
    {
        "input_text": "— Знаю. — І цього разу не додав, що знає лише з книжок та лекцій Весеміра.",
        "target_text": "— Знаю. — І за тим разом вирішив не уточнювати, що знає лише з книжок та лекцій Весеміра."
    },
    {
        "input_text": "— Отже, у вас у Брунанбургу стрига. Саме заради цього мене кличе маркграф?",
        "target_text": "— Отож, — провадив далі Ґеральт, не дочекавшись її відповіді, — у вас у Брунанбургу снує стриґа. То ось у якій справі я знадобився маркграфові?"
    },
    {
        "input_text": "У коло світла, що падало від свічки, забігла миша. Зупинилася, підвелася на задні лапки, озирнулася. Підбігла до носка чобота Елени Фіахри де Мерсо. Перестрибнула через нього. І зникла в темряві.",
        "target_text": "У відкинуте від свічки кільце світла забігла миша. Стала сторч на задніх лапках, озирнулася. Підбігла до носка чобота Елени Фіахри де Мерсо. Хутенько прошмигнула через нього. І зникла в темряві."
    },
    {
        "input_text": "— Десь рік тому, влітку, — Елена Фіахра де Мерсо провела мишу поглядом, не змінюючи виразу обличчя, — до замку Брунанбургу таємно прибула шляхтянка з Ард Каррайгу. З п’ятнадцятирічною донькою. Вона просила притулку й захисту. Маркграф Лінденброґ, з огляду на давнє знайомство, їй їх надав. За якийсь час шляхтянка покинула замок і всю Марку. Куди подалася, відомо лише маркграфу. Але поїхала сама. Донька залишилася в нас.",
        "target_text": "— Десь так рік тому, влітку, — Елена Фіахра де Мерсо провела мишу абсолютно байдужим поглядом, — до замку Брунанбургу завітала шляхтянка з Ард-Каррайгу. Потай, так що ніхто й не знав. Зі своєю п’ятнадцятирічною донькою. Шляхтянка попросила притулку й захисту. Маркіз Лінденброґ, з огляду на їхнє давнє знайомство, гарантував їй і то, й інше. Недовго погостювавши, шляхтянка полишила замок і подалася геть за межі Мархії. Куди саме, одному маркграфу було відомо. Але вирушила сама. Донька залишилася в нас."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральтові здалося, що після цих слів комендантка ледь чутно зітхнула. Та він не перебивав.",
        "target_text": "Ґеральтові здалося, немов після тих останніх слів комендантка ледь чутно зітхнула. Але він не став перебивати її монолог."
    },
    {
        "input_text": "— Донька залишилася, — повторила Елена. — Але невдовзі перед Midinvaerne занедужала й швидко померла. Маркграф тяжко це пережив.",
        "target_text": "— Донька залишилася, — повторила комендантка. — Але незадовго до зимового сонцестояння занедужала й майже одразу ж померла. Маркіз то дуже тяжко пережив."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт уже здогадувався, що буде далі. Командирка, вочевидь, теж це зрозуміла й тому скоротила розповідь.",
        "target_text": "Ґеральт поволі здогадувався, до чого все йде. Комендантка, вочевидь, прочитала то в його очах, бо миттю перейшла до суті."
    },
    {
        "input_text": "— Все почалося ще до кінця Yule. Дівчина почала вилазити з могили як… Як ти сказав? Потвора з роду упирів і підгрупи нічників? Та люди швидко дали їй інше ім’я. Бо, хоча все трималося в секреті, плітки зупинити неможливо. Стало відомо, що шляхтянка з Ард Каррайгу втекла зі столиці від власного батька. Разом із донькою, яка водночас була її сестрою. І саме через це стала стригою. Потворою з дуже великими та дуже гострими зубами.",
        "target_text": "— Усе почалося ще перед кінцем Йулу. Дівчинка стала повставати з могили, як… Як ти там був казав? Потвора з групи упирів й підгрупи нічників? У людей, втім, не виникло проблем називати почвару її властивим іменем. Бо, хай усе й трималося строго в одній великій таємниці, плітки було вже не вгамувати. Мовляв, та Ард-Каррайзька шляхтянка драпонула зі столиці від власного батька. Разом з донькою, яка… Водночас була їй сестрою. І то, власне, тому вона перетворилася на стриґу. Почвару з вельми великими та вельми гострими зубами."
    },
    {
        "input_text": "— Стрига, — Елена все ще дивилася на вогник свічки, — почала робити те, що роблять стриги. Тобто виходити з могили ночами й убивати людей. Масово.",
        "target_text": "— Стриґа, — Елена Фіахра де Мерсо досі витріщалася на вогник свічки, — стала промишляти тим, чим зазвичай і промишляють стриґи. Значиться, ночами вилізати з гробу й вбивати людей. Масово."
    },
    {
        "input_text": "— Справжнє багатство Верхньої Марки, — вела далі вона за мить, — і особисто маркграфа — це сіль. Усе Підгір’я, тобто західний схил Сірих Гір, а особливо околиці Брунанбургу, стоїть на величезних пластах найкращої кам’яної солі. Нині там працює три шахти, а видобуток сягає кількох тисяч центнерів щороку. А перспективи ще більші. Біля Брунанбургу виросло ціле шахтарське містечко, мешкає там добра сотня гірників із родинами.",
        "target_text": "— Найбільше джерело багатства Горішньої Мархії, — повела вона далі за мить, — й особисто маркграфа — це сіль. Ціле Підгір’я, тобто західний схил Синіх Гір, а передусім околиці Брунанбургу, стоїть на колосальних покладах кам’яної солі, і то найкращої якості. Наразі там уже працюють три копальні, а видобуток сягає кількох тисяч центнерів щороку. Але перспективи значно, значно більші. Під Брунанбургом виросло добряче шахтарське містечко, мешкає там щонайменше сотня гірників з родинами."
    },
    {
        "input_text": "— Біда в тому, що цвинтар і склеп стриги якраз біля містечка й самої копальні. Стрига далеко не ходить, а отже, кількість загиблих серед гірників зростає. І тепер ніхто не хоче там жити й працювати в шахті маркграфа. Стрига загрожує економіці Марки.",
        "target_text": "— Біда лиш в тому, що цвинтар та склеп стриґи якраз біля містечка й самої копальні розміщений. Стриґа десь далеко ходити не любить, тож кількість загиблих серед гірників чи не щодня зростає. І що ти думаєш — тепер уже ніхто не горить бажанням там жити й працювати в маркграфовій соляній жупі. Стриґа поставила під загрозу цілу економіку Мархії."
    },
    {
        "input_text": "— Скажеш, що зграя шахтарів із кайлами мала б собі дати раду з якоюсь там стригою, так? Не дала й не дає. Поповзли чутки. Що стрига — створіння надприродне, й смертним її не здолати. Що кожен, кого вкусить, сам стане стригою. Що для цього й укусу не треба — досить одного погляду. Що й погляд зайвий, бо прокляття діє навіть на відстані, а особливо на вагітних жінок поблизу. А ще…",
        "target_text": "— Гадаєш, ціла громада шахтарів з кайлами мала б дати собі раду з якоюсь там стриґою, еге ж? Дзуськи, не дала й не дає. Поповзли чутки й поголоси. Буцімто стриґа — істота надприродна, й простим смертним її ніяк не здолати. А там стали подейкувати, що кожен, кого вона вкусить, сам стриґою стане. Або взагалі, що й укусу ніякого не треба — досить одного погляду. Чи що й погляд тут зайвий, бо прокляття стриґи діє навіть на відстані, тож горе буде кожній вагітній жінці в околиці. А на додачу до того всього…"
    },
    {
        "input_text": "Вона раптово замовкла. Полум’я свічки здригнулося, гніт тріснув і закоптів.",
        "target_text": "Вона раптово замовкла. Полум’я свічки замерехтіло, ґніт приснув і закоптів."
    },
    {
        "input_text": "— А ще кажуть, що маркграф Лінденброґ не поспішає з… ангіляцією. Він шукає спосіб зняти прокляття. І врятувати дівчину. А тим часом стрига вбиває, шахтарі тікають, люд бунтується. І вимагає, щоб маркграф нарешті щось зробив. Конкретно — забув свої забобони й покликав на допомогу відьмаків. Яких… скажімо так, він не любить.",
        "target_text": "— На додачу до того всього загомоніли люди, що маркіз Лінденброґ навіть не думає над… Знищенням. Натомість досі намарно шукає спосіб зняти прокляття. І відчарувати дівчину. А тим часом стриґа вбиває, гірники втікають чимдалі з Брунанбурга, люд бунтується. І домагається, щоб маркіз нарешті щось вдіяв. А якщо конкретніше — то щоб забув про свої упередження й покликав на допомогу відьмаків. Яких він… Скажімо так, трішечки недолюблює."
    },
    {
        "input_text": "— Маю дивне передчуття, що ти не все мені кажеш, — мовив Ґеральт.",
        "target_text": "Ґеральт думав кивнути головою, але вирішив, що ліпше не треба."
    },
    {
        "input_text": "— Я не з тих, хто розкриває всі карти на першому ж побаченні, — відповіла Елена, глянувши йому в очі. — А тепер іди. Вирушаємо на світанку, треба виспатися.",
        "target_text": "— Я не звикла, — вона подивилася йому в просто очі над вогником свічки, — викладати всі свої карти на першому побаченні. А тепер тупай уже звідсіля. Вирушаємо на світанку, треба гарно виспатися."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Місцевість за каштелем Брунанбуром являла собою неглибоку котловину, природне сідло між пагорбами. Сам каштель височів на більшому, урвистому пагорбі, а на нижчому домінували руїни, колись величної споруди, що навіть нині зберігала свою велич. Ґеральт здогадувався, що то була колись святиня. А ще раніше — якась ельфійська будівля, спершу зруйнована, а потім перероблена на храм. А потім зруйнували й його.",
        "target_text": "Терен за замком Брунанбург становив собою неглибоку западину, природну сідловину поміж пагорбів. Сам замок височів на тому більшому, урвистому пагорбі, а на нижчому панували рештки колись неймовірно грандіозної споруди, яка навіть нині, розсипавшись на руїни, зберігала свою велич. Ґеральт здогадувався, що то, певно, колись був храм. А перед тим, коли отого «колись» ще й у заводі не було — якась ельфійська споруда, яку спершу зруйнували, а пізніше відбудували як храм. А потім і його зруйнували."
    },
    {
        "input_text": "Котловину, окрім покручених верб, обступав густий чагарник — сплутані кущі, справжні хащі. Центр же вкривав інший гущавник — ліс надгробних каменів, брил усіляких форм і розмірів. Відразу впадало в око, що цвинтар поділено на дві частини: стародавню, що пам’ятала ельфійські часи, і новішу, людську. У першій переважали приземкуваті дольмени, понівечені часом і вкриті мохом. Другу, людську, заповнювали сучасні надгробки — стрункі колони, колонки й стели.",
        "target_text": "Западину, окрім покручених верб, обступали густі чагарники — переплетені кущі, справжні непролазні хащі. Посередині ж розпростерлася дещо інша гущавина — справжній ліс надгробних каменів, брил усіляких форм та розмірів. Відразу впадало в око те, що цвинтар був фактично поділений на дві частини: старожитню, яка сягала ще ельфійських часів, і новішу, суто людську. В ельфійській переважали приземкуваті дольмени, сильно понівечені часом й оброслі мохом. Новішу, людську, заполоняли сучасні надгробки — стрункі колони, пам’ятники й стели."
    },
    {
        "input_text": "Була повня. Цвинтар у місячному світлі виглядав загадково й моторошно красиво.",
        "target_text": "Стояла повня. Цвинтар у місячному сяйві видався напрочуд загадковим і моторошно чарівним."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт був проінструктований і знав, де шукати потрібну могилу. Хоча знайшов би й без підказки — вона вирізнялася. Жодної стели, лише плита з ясного мармуру. Плита цілком гладка, без написів чи епітафій.",
        "target_text": "Ґеральт був добре проінструктований і знав, де саме шукати потрібну могилу. А втім, певно, знайшов би її й без підказок — та надто сильно набігала на очі. Жодної стели, лишень плита з ясного мармуру. Плита геть гладісінька, жодних позначок чи епітафій."
    },
    {
        "input_text": "Незаперечним знаком слугували розкидані довкола черепи та кістки. Деяких жертв нпзаи волокла сюди зі своєї крипти, щоб влаштувати бенкет.",
        "target_text": "Ну й незаперечним теж доказом слугували розкидані довкола черепи та кістки. Деяких жертв стриґа приволокла неподалік свого гробівця, щоб там ними поласувати."
    },
    {
        "input_text": "Він знав, що слід робити, і добре пам’ятав науку Каер Морхену.",
        "target_text": "Ґеральт знав, що йому варто зробити, і добре пам’ятав науку Каер Морену."
    },
    {
        "input_text": "Усі теорії розчакловування упирів з групи нічниць — а їх існувало кілька — сходилися в одному: чари, що обернули істоту на нпзая, зникнуть, якщо її заскочити поза криптою під час третього кукурікання. Тобто, третього півня. Звісно, справа була не в самому півні й не в його голосі, а в астрономічному часі та положенні Сонця під горизонтом. Але про астрономічний час мало хто чув, а виміряти розташування Сонця за горизонтом могли лише астрономи. Тож час відлічували півні, що кукурікали тричі між північчю та світанком. Перше кукурікання, перші півні, лунали невдовзі після півночі. Другі півні віщували наближення світанку, коли над обрієм з’являлася передранкова заграва. Треті півні кричали на самому світанку, коли світіння розсіювало на небі найтьмяніші зорі.",
        "target_text": "Усі теорії розчаклування упирів з групи нічників — а існувало тих теорій декілька — сходилися на однім факті: чари, що обернули особу на стриґу, розвіються, якщо треті півні заскочать небіжчицю поза її гробівцем, значиться, їхній третій спів. Очевидно, справа тут не в самому півні й не в його співі, а в астрономічному часі та положенні Сонця за горизонтом. Однак про астрономічний час тоді мало хто чув, а виміряти положення Сонця за горизонтом вміли хіба що астрономи. Тож час визначали за співом півнів, що кукурікали тричі між північчю та світанком. Перше кукурікання, або ж перші півні, лунало невдовзі після півночі. Другі півні віщували незабарний світанок, коли над обрієм з’являлася досвітня заграва. Треті півні горланили на самому світанку, тоді, коли вранішнє сяйво затьмарювало на небосхилі останні слабенькі проблиски зірок."
    },
    {
        "input_text": "Було середина жовтня, і віддалений дзвін разом із першими півнями, що сповіщали північ, пролунали близько години тому. До світанку лишалося десь чотири години. Може, трохи більше. Або менше.",
        "target_text": "Ще середина жовтня не минула, віддалений дзвін та перші півні, що сповіщали про настання півночі, пролунали приблизно годину тому. Тож до світанку залишалося більш-менш чотири години. Може, радше більш, аніж менш. А може й менш."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт сів на могилу при виході на стежку, що вела до шахтарського поселення. З торби витяг шкатулку, натиснув засувку, провів пальцем по замках флаконів. Вільга, Чорна Мартин, Чайка, Плиска, Дрозд, Чапля, Дрімлюга і Вівсянка.",
        "target_text": "Ґеральт присів собі на могилу зразу обіч виходу на стежку, що вела до шахтарського селища. З торби витяг шкатулку, потис защіпку, провів пальцем корками флаконів. Вивільга, Чорний Мартин, Чайка, Плиска, Дрозд, Чапля, Дрімлюга й Чечевиця."
    },
    {
        "input_text": "Сьогодні, подумав він, дістаючи один із флаконів, без Дрімлюги не обійтися.",
        "target_text": "Сьогодні, подумав він, дістаючи флакон з комірчини, без Дрімлюги не обійтися."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Усі чотири стіни зали прикрашали мисливські трофеї. І не абиякі. Оленячі роги, серед яких найменшими були, либонь, восьмидесятифунтові. Шкури й голови не менш як шестисотфунтових кабанів. Шкури велетенських росомах. Неймовірного розміру спіральні роги муфлонів.",
        "target_text": "Усі чотири стіни зали були обвішані мисливськими трофеями. І не абиякими. Оленячі роги, серед яких найскромнішими були, либонь, ті з двадцяти вісьмома відростками. Шкури й голови щонайменше шістсот фунтових одинців. Хутра велетенських росомах. Небувалого розміру спіральні роги муфлонів."
    },
    {
        "input_text": "Почесне місце — над каміном, біля якого грів ноги Лютпольд Лінденброг, маркграф Верхньої Марки — займало велетенське лосине рогище, розмах лопатей якого сягав добрих вісімдесяти дюймів.",
        "target_text": "Почесне місце — над каміном, обік якого грів ноги Люїтпольд Лінденброґ, маркіз Горішньої Мархії — займали просто-таки гігантські роги лося, розмах яких сягав добрих вісімдесяти дюймів."
    },
    {
        "input_text": "Маркграф мовчки дивився на Ґеральта, граючись великим срібним келихом, оздобленим чимось схожим на уламки кісток. Виглядав він як добре збережений п’ятдесятирічний чоловік. Або як сорокарічний, що ніколи в житті про себе не дбав. Синюватий ніс і випнутий живіт видавали пристрасть до трунків і розкошів столу.",
        "target_text": "Маркіз мовчки придивлявся до Ґеральта, граючись чималим срібним кухлем, оздобленим чимсь на кшталт уламків кісток. Вельможець справляв враження добре доглянутого п’ятдесятирічного чоловіка. Що вже непогано, як для сорокалітнього, який все життя собою цілковито нехтував. Синюватий ніс і випнуте черево видавали його пристрасть до всяких трунків та розкошів столу."
    },
    {
        "input_text": "Попри ці радше епікурейські риси, маркграф мав грізний і суворий вигляд. Може, через зморшкувате чоло, видовжене ще й передчасним облисінням. Може, через кошлаті брови, що стирчали, наче пара волохатих гризунів. А може, через очі, в яких читався кепський вираз.",
        "target_text": "Попри ті радше епікурейські риси, маркіз мав грізний та суворий вигляд. Може, через сильно поборознене зморшками чоло, видовжене ще й прогресивним та передчасним облисінням. Може, через кошлаті брови, вічно насуплені, немов пара волохатих гризунів. А може, через очі, сповнені нелюб’язності."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт, однак, не зазнав жодного враження від цієї грізної суворості. Можливо, через молодечу відсутність уяви.",
        "target_text": "Ґеральта, одначе, анітрохи не зачепила маркізова грізна суворість. Запевне винним тут знову був молодечий брак уяви."
    },
    {
        "input_text": "У кутку зали, під величезним опудалом орла, стояв ткацький верстат, біля нього сиділи двоє — точніше, жінка й дівчинка. Дівчинці було років дванадцять, і виглядала вона як дівчинка. Гарна, якби не сліди від віспи. Жінка мала довге пряме волосся, великі очі та вузькі вуста. Виглядала кепсько. Може, через моторошну блідість обличчя та білизну тендітних рук. А може, через щось іще, чого Ґеральт не міг визначити.",
        "target_text": "У кутку зали, під здоровенним опудалом орла, стояв ткацький верстат, за ним сиділи дві жінки — а точніше, одна жінка й одна дівчинка. Дівчинці було років дванадцять, на вигляд, як звична дівчинка. Гарненька, якби не сліди від віспи. Жінка мала довге пряме волосся, великі очі та тонкі вуста. Вигляд мала, по правді кажучи, кепський. Може, річ була в моторошній блідості обличчя й білизні тендітних рученят. А може, й у чомусь іншому, Ґеральт ніяк не міг сказати напевне."
    },
    {
        "input_text": "Обидві, жінка й дівчинка, працювали за верстатом. Їхні рухи були автоматичними, механічними: жінка ковзала човником, дівчинка натискала бильце, переплітаючи основу й уток. Те, що з цього виходило, скидалося на фіранку. Або на сітку. Візерунок здавався дивним — нагадував риб’ячу луску. Чи, радше, пластини карацинової броні.",
        "target_text": "Обидві — жінка й дівчинка — працювали за верстатом. Ткали досить автоматичними, механічними рухами, переплітаючи нитки основи й утоку, жінка човником, дівчинка лядою. У результаті виходило щось, що скидалося на якусь фіранку. Або на сітку. Візерунок здавався дещо дивним — щось на кшталт риб’ячої луски. Або ж пластин лускатих обладунків."
    },
    {
        "input_text": "Фрагменти кісток, якими був оздоблений маркграфський келих, як зауважив Ґеральт, включали зуби й очниці.",
        "target_text": "Серед уламків кісток, якими був оздоблений маркграфів кухоль, Ґеральт зауважив зуби й очниці."
    },
    {
        "input_text": "— Відьмаче, — перервав тяжке мовчання Лютпольд Лінденброг, підносячи кубок. — Чи знаєш, що це таке?",
        "target_text": "— Відьмаче, — порушив тяжку тишу Люїтпольд Лінденброґ, підносячи кухоль. — Чи знаєш, що це таке?"
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт знав, але промовчав.",
        "target_text": "Ґеральт знав, але промовчав."
    },
    {
        "input_text": "— Цей келих, — вів далі маркграф, — зроблено з черепа відьмака. Голови всіх відьмаків. Це трофей із славетної битви під Каер Морхеном, що відбулася в сто дев’яносто четвертому році. На згадку про ту битву частини черепа вбитого тоді відьмака було вправлено в келих. Його мій батько, маркграф Верхньої Марки переді мною, отримав у дар від одного з учасників того переможного бою.",
        "target_text": "— Цей келих, — вів далі маркграф, — власне, виготовлено з відьмачого черепа. Ватажка всіх відьмаків. Це трофей зі славетної битви під Каер Мореном, що відбулася в сто дев’яносто четвертому році. На пам’ятку про ту битву фрагменти черепа вбитого тоді відьмака було вправлено в келих. І келих цей мій батько, попередній маркграф Горішньої Мархії, дістав у подарунок від одного з учасників того звитяжного бою."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт не мав анінайменшого наміру виводити маркграфа з омани. Трофей був очевидною підробкою. Чи знав про це маркграф, чи його обдурили, не мало жодного значення.",
        "target_text": "Ґеральт не мав ані найменшого наміру знімати маркграфові полуду з очей. Трофей був очевидною підробкою. Чи був маркграф того свідомий, чи його просто обдурили, не мало суттєвого значення."
    },
    {
        "input_text": "— Чому я тобі це розповідаю? І чому п’ю з цього келиха в твоїй присутності? Роблю це, щоб ти усвідомив: як і мій батько, відьмаків я не люблю. Мутацію, яка дала вам життя, вважаю суперечністю природі, недостойною існувати в ній. Навіть якщо припустити, що ви творите стільки ж добра, скільки й зла, що ваші добрі вчинки врівноважують ваші злочини й вибрики, у підсумку виходить нуль. Нуль. Тобто ніщо. Це означає, що, коротко кажучи, світові ви абсолютно непотрібні.",
        "target_text": "— Навіщо я тобі все це розповідаю? І чому попиваю з цього келиха в твоїй присутності? Для того, щоб ти собі збагнув, що я, як і мій батько, відьмаків не сильно обожнюю. Мутацію, якій ви завдячуєте своє життя, вважаю за річ противну природі, а отже, негідною вільно в природі існувати. Навіть якщо сміливо припустити, що творите ви стільки ж добра, скільки й зла, якщо прийняти, що ваші добрі вчинки врівноважують усі ваші витівки й бешкети, у підсумку виходить нуль. Суцільний нуль. Себто ніщо. І той нульовий підсумок означає, що, коротко кажучи, світові ви здалися, як козі баян."
    },
    {
        "input_text": "— Але, — маркграф зробив ковток і звів голову, — я можу проявити терпимість, коли йдеться про професіоналізм. Не надто жалую, м’яко кажучи, також ельфів і змішанців. Але толерую Фіакру де Мерсо, квартеронку, ба навіть шаную її високою посадою, бо вона — видатна професіоналка. Тож якщо я долаю відразу й розмовляю з тобою, то лише тому, що хотів би вважати тебе професіоналом. Хоч ти й молокосос… Деяніро! Герцелоїдо! Досить мені цього торохтіння! Геть! Обидві!",
        "target_text": "— Але, — маркіз зробив ковток і підвів голову, — я можу здобутися на терпимість, коли мова йде про професіоналів своєї справи. Я взагалі-то й ельфів та мішанців, м’яко кажучи, не надто обожнюю. Але терпимо ставлюся до Фіахри де Мерсо, квартеронки, ба більше, навіть вшанував її такою високою посадою, бо вона — видатна професіоналка. Тож якщо я переборюю свою огиду й розмовляю з тобою, то тільки тому, що хочу бачити в тобі справжнього професіонала. Хоч ти й лиш молокосос… Деяніро! Герцелоїдо! Годі з мене цього торохтіння! Ану марш звідси! Обидві!"
    },
    {
        "input_text": "Останні слова маркграфа пролунали, наче рев лося. Жінка й дівчинка здригнулися. Вони встали й поквапом залишили залу, покинувши і верстат, і ткану в риб’ячу луску фіранку. Лютпольд Лінденброг провів їх поглядом, не проронивши ні слова, поки вони не зникли. Ґеральтові стало ясно, що справа була не у стуку верстата, а в їхній присутності. Він явно не хотів говорити при них.",
        "target_text": "Ті останні слова маркграфа пролунали, наче рев лося. Жінка й дівчинка аж зіщулилися від того крику. Поквапом встали й вискочили геть із зали, покинувши й верстат, і ткану в риб’ячу луску фіранку. Люїтпольд Лінденброґ провів їх поглядом, не проронивши ні слова, допоки вони не зникли за дверима. Ґеральтові стало ясно, що маркграфа турбує зовсім не стукіт верстата, а їхня присутність. Він, вочевидь, не хотів говорити перед ними."
    },
    {
        "input_text": "— Панна, яка була під моєю опікою, — озвався він нарешті, знову зробивши ковток, — раптово померла. І по смерті, по похованні, обернулася на нпзая. На диявольську потвору, що ночами вилазить із могили, вбиває людей і сіє жах по всій окрузі. Комендантка де Мерсо мала наказ ввести тебе в курс справи, тож ти, безперечно, все знаєш. Підтвердь.",
        "target_text": "— Панянка, довірена моїй опіці, — озвався він нарешті, знову зробивши ковток з келиха, — несподівано померла. І по смерті, після похорону, обернулася на стриґу. На диявольську потвору, що ночами вилазить з могили, убиває людей і сіє пострах усією околицею. Я звелів був комендантці де Мерсо ознайомити тебе з подробицями, тож ти, безперечно, мав би вже все знати. Підтвердь."
    },
    {
        "input_text": "— Підтверджую.",
        "target_text": "— Підтверджую."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "— Але повернімося до справи. Розповідаю я священнику, в чому річ, що маємо справу зі стригою, і що треба її розчаклувати. Описав йому, як вона виглядає і що коїть. А він, дивлюся, зблід, наче зимова срака. Відразу щось мені підказує, що тут не все чисто, але питаю ввічливо, дуже ввічливо, чи він певен, що там, у Скляній Горі, саме його молитви подолали прокляття? І чи готовий він повторити подвиг і розчаклувати нашу потвору? А він очі вниз, щось там бурмоче. Я наполягаю, а він киває, мовляв, готовий, але спершу має цілу ніч у самоті молитися до богів. Дозволяю великодушно, але, бо не вчора народився, наказую потай виставити варту. І що ж? А те, що тільки-но стемніло, як цей пройдисвіт накивав п’ятами. Ну, варта, ясна річ, його хапає і тягне до мене. Я знов питаю — і знов таки ввічливо — чому це він утікати збирався? Як то було з його зняттям прокляття, і чи не брешеньки мені молов? А він далі верзе. Тож увічливість у мене раптом геть випарувалася. Одне слово, розізлився я. Велів запроторити його в залізну клітку й вивісити на кронштейні над прірвою. Не провисів і півгодини, як почав репетувати, про пощаду благати. І зізнався нарешті, що у Скляній Горі то геть не він зняв прокляття. І назвав того, хто це насправді зробив. Вгадай, кого?",
        "target_text": "— Але повернімося до справи. Ну от кажу я капелану, у чому річ, що так-то й так-то, маємо проблему зі стриґою, і що треба якось її розчаклувати. Описав йому, який вона має вигляд і як поводиться. А він, дивлюся, нагло сполотнів, наче дупа взимку. Відразу носом чую, що щось тут не так, тож, думаю собі, спитаю ввічливо, навіть дуже ввічливо, чи певен він, що там, у Скляній Горі, саме його молитви побороли злозичливі чари? І чи готовий він повторити той подвиг і розчаклувати нашу почвару? А він очі вниз, щось там бурмоче. Настійно головою киває, мовляв, готовий, аякже, от тільки спершу мусить цілу ніч наодинці молитися до богів. Я милостиво на це йому зволив, але чекай, я теж не вчора на світ з’явився, тож потай наказав виставити варту. І можеш собі уявити? Тільки-но стемніло, а капелан вже хутенько пробує мазати п’яти салом. Ну, варта, ясна річ, приволокла його за шкірку до мене. Я знову питаю — і знову таки ввічливо — чому тікати намірився? Як там все направду було з його зняттям прокляття, і чи не хоче він мені, часом, очі замилити? А він давай далі за своє. Тож увічливість мені якимсь дивним чином мов рукою зняло. Одне слово, вкурвився я. Велів запроторити його до залізної клітки й вивісити на кронштейні над прірвою. Не провисів навіть пів години, як вже репетує, змилування благає. Так зізнався нарешті, що в Скляній Горі то зовсім не він зняв прокляття. І назвав того, чиєю заслугою це було насправді. Здогадуєшся, кого назвав?"
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт похитав головою.",
        "target_text": "Ґеральт кивнув головою."
    },
    {
        "input_text": "— Угадав! — удавано зрадів маркграф. — І я радий страшенно. Ну, а тепер що? Візьмешся розчаклувати стригу? Тільки не кажи мені, що тобі для того цілу ніч молитися треба. Бо клітка там і досі висить.",
        "target_text": "— Угадав! — удавано зрадів маркграф. — Страшенно тішуся. Ну, то що тепер? Візьмешся розчаклувати стриґу? Тільки не кажи мені, що тобі теж треба спершу цілу ніч молитися. Бо клітка висить там, де висіла."
    },
    {
        "input_text": "— І священник у ній?",
        "target_text": "— З капеланом усередині?"
    },
    {
        "input_text": "— Та де там, — скривився Луйтпольд Лінденброг. — Я його відпустив і геть прогнав. Але перед тим, задля науки, звелів віддубасити його батогами.",
        "target_text": "— Та де там, — скривився Луїтпольд Лінденброґ. — Я відпустив його й послав під три чорти. Але перед тим, щоб була наука, звелів трохи погладити його батогами."
    },
    {
        "input_text": "— Чи ще хтось пробував... Чи вже когось ваша милість... У Маркграфстві ж, певно, є придворний чарівник?",
        "target_text": "— Чи ще хтось пробував… Чи вже когось ваша милість… Тут, у Мархії, ж, певно, є якийсь придворний чарівник?"
    },
    {
        "input_text": "— Був. Помер навесні минулого року. Мали прислати когось із Бан Арду, та й досі не прислали. А якщо вже про Бан Ард мова, то допомоги в справі стриги я просив в одного тамтешнього чаклуна. Вельми могутнього мага, великої шишки в їхній академії, а на додачу родича Деянири, моєї дружини, та ще й колишнього соратника мого покійного батька. Гадав, допоможе. Хто, як не він, думав я.",
        "target_text": "— Був. Ще торішньої весни відкинув ноги. Мали мені прислати когось з Бан-Арду, та й ось, досі не прислали. Якщо вже про Бан-Ард зайшла мова, то я якось просив зарадити зі стриґою одного тамтешнього чаклуна — вельми могутній маг, велике цабе в тій їхній академії, а на додачу родич Деяніри, моєї дружини, так ще й колишній соратник мого покійного батька. Гадав, чимсь допоможе. Хто, як не він, думав я."
    },
    {
        "input_text": "Махне жезлом, проказує закляття — й прокляття знято. А він... Замість допомогти, листа мені написав.",
        "target_text": "Махне чарівною паличкою, прокаже якесь заклинання — та й по всьому, прокляття знято. А він… Замість допомогти, листа мені нашкрябав."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт помітив вираз обличчя маркграфа й здогадався, що то був за лист, але змовчав.",
        "target_text": "Ґеральт помітив, як маркграф сквасив губи, й здогадався про сенс того листа, але змовчав."
    },
    {
        "input_text": "— Цей лист, — просичав Лінденброг, — я зберіг. І коли випаде нагода, то змушу того сучого сина його зжерти.",
        "target_text": "— Цей лист, — просичав Лінденброґ, — я собі зберіг. Хай лиш випаде нагода, змушу того курвого сина його зжерти."
    },
    {
        "input_text": "— Отож, — Луйтпольд Лінденброг підвівся, — залишився на полі бою тільки ти. Щиро тобі скажу, що вкрай мені огидно терпіти тут відьмака і ще й просити в нього допомоги, але вибору в мене, на жаль, уже нема. Тож із неабиякою нехіттю, але мушу запропонувати тобі за добру роботу добру платню. Навіть дуже добру, сказав би я. П’ятсот новіградських крон. Стільки отримаєш, якщо знімеш прокляття, і зі стриги знов стане дівчина. Ти, як відомо, вже відчарував бурґомістра в Скляній Горі. Значить, умієш це робити, хоч і молокосос. Тож зачаруй-но мені стригу назад. На втіху мою, на зиск твій. І на славу, бо про твій подвиг я на весь світ проголошу. Будеш славетніший, ніж сам Престон Гольт.",
        "target_text": "— Отож, — Луїтпольд Лінденброґ підвівся, — позостався на полі бою тільки ти. Зізнаюся тобі відверто, мені аж з душі верне терпіти тут тебе, відьмака, а тим паче просити в тебе допомоги, але якогось вибору в мене, на жаль, уже нема. Тож з неабиякою нехіттю мушу саме тобі, а не комусь іншому, запропонувати за гідну роботу гідну платню. Навіть вельми гідну, я б сказав. П’ятсот новіградських крон. Стільки дістанеш, якщо вдасться здійняти урок, і зі стриґи знову стане дівка. Ти, як уже встановлено, зумів відчарувати бурмістра в Скляній Горі. Значить, трохи на тому та й розумієшся, хоч і ще щеня. Тож відчаруй мені стриґу. На мою втіху й на твій зиск. І на славу, бо я потурбуюся, щоб подвиг твій облетів увесь світ. Будеш славетніший, ніж сам Престон Гольт!"
    },
    {
        "input_text": "— А тепер геть. Аудієнцію закінчено.",
        "target_text": "— А тепер забирайся. Аудієнцію закінчено."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт чекав.",
        "target_text": "Ґеральт чекав."
    },
    {
        "input_text": "Переждав перший шок після випитого еліксиру. Зір блискавично пристосувався до темряви. Коли місяць визирав із-за хмар, світла було достатньо, але еліксир зробив своє — відьмак бачив так, ніби надворі був день. А може, навіть краще — різкіше, контрастніше. Він розрізняв щурів, що снували поміж надгробків, донедавна сховані в тіні. Чув їхнє попискування, бо слух також загострився. Віддалено, з боку гірняцького поселення, долинав гавкіт собак. І далекий, розкотистий крик пугача.",
        "target_text": "Витримав перший шок після випитого еліксиру. Зір йому блискавично пристосувався до темряви. Коли місяць визирав з-за хмар, світла було вдосталь, але еліксир таки зробив своє — відьмак міг справді хоч голки збирати, наче надворі розпал дня. А може, й навіть краще став бачити — різкіше, контрастніше. Легенько розрізняв щурів, що снували поміж надгробків, донедавна сховані в тіні. Чув їхнє попискування, бо слух також йому загострився. Вдалині, з боку шахтарського селища, долинав гавкіт собак. І відлегле, розкотисте погукування сови."
    },
    {
        "input_text": "Чекав.",
        "target_text": "Чекав."
    },
    {
        "input_text": "Спершу кинулися навтьоки щури, розсипалися на всі боки, наче сірі кулі. А потім камінь заскреготів об камінь.",
        "target_text": "Спершу кинулися навтьоки щури, порозбігалися на всі боки, немов сірі кулі. А потім пролунав скрегіт каменю об камінь."
    },
    {
        "input_text": "Стриґа вихопилася з могили, наче її вистрелили з катапульти, вмить підскочивши на два сажні вгору. Заревла, заверещала, шаленими стрибками оббігла гробницю, вчепилася у найвищий у цій місцевості надгробок, спритна, мов мавпа. І, мов мавпа, заметляла задертим задом, вищачи й виючи. А тоді побачила відьмака.",
        "target_text": "Стриґа вихопилася з могили, мов виштовхнута пружиною, умить підскочивши на два сажні вгору. Заричала, заверещала, шалено стрибаючи, оббігла довкола гробівця, доскочила до найвищої поближньої стели, видряпалася на сам вершечок, спритна, мов мавпа. І по-мавпячому затрусила задертим задом, вищачи й виючи. А тоді зауважила відьмака."
    },
    {
        "input_text": "Знову закричала моторошно, зіскочила з надгробка. Замахала довгими лаписьками. І одразу кинулася в атаку. В широкій пащі, роззявленій у реві, блиснули ікла — величезні, гострі, мов стилети.",
        "target_text": "Знову пронизливо заверещала, зіскочила зі стели. Замахала довгими лаписьками. І одразу ж кинулася в атаку. У широкій, роззявленій у рику пащі блиснули ікла — величезні й гострі, мов стилети."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт відскочив, закрутився в піруеті, стриґа пронеслася впритул, ікла клацнули, пазурі розсікли повітря. Він використав момент і свою перевагу, що було сили вдарив її кулаком збоку по голові, в рукавиці з срібними заклепками. Засичало, задиміло, потвора гепнулася на землю, заревіла, затрясла головою. Добре, — подумав. Як і кожна стриґа, ти чутлива до срібла, красуне.",
        "target_text": "Ґеральт відскочив, закрутився в піруеті, стриґа впритиск потерлася об нього, ікла клацнули, пазурі розсікли повітря. Він скористався миттєвою нагодою й перевагою, щосили влупивши її кулаком у скроню, будучи в рукавицях зі срібними шипами. Зашипіло, задиміло, почварисько гепнулося об землю, дико заревіло, затрясло головою. «Хех, прекрасно, — спало Ґеральтові на думку. — Як і кожна стриґа, ти, кралечко, чутлива до срібла»."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Комендантка Елена Ф'яхра де Мерсо довго мовчки дивилася на нього.",
        "target_text": "Комендантка Елена Фіахра де Мерсо довгий час мовчки витріщалася на нього."
    },
    {
        "input_text": "— Повтори, — мовила нарешті.",
        "target_text": "— Повтори, — мовила нарешті."
    },
    {
        "input_text": "— Змушений був я, — покірно повторив він, — учинити... анігіляцію.",
        "target_text": "— Я був змушений, — покірно повторив Ґеральт, — вдатися до… знищення."
    },
    {
        "input_text": "— Геть? — спитала після чергової паузи. — До останку?",
        "target_text": "— Остаточного? — запитала після чергової хвилі мовчання. — Просто-таки цілковитого?"
    },
    {
        "input_text": "— Далі вже нікуди.",
        "target_text": "— Далі вже нікуди."
    },
    {
        "input_text": "— Ну так, — схилила голову. — Видно, зрештою.",
        "target_text": "— Ага, — схилила голову. — Воно й видно, зрештою."
    },
    {
        "input_text": "Він мимохіть потер лице, відчув засохлу кров. Не від усього вдалося ухилитися, коли зі стриги хлюпонула кривава фонтана. Це частково пояснювало реакцію служниці й вартових, які вперто не пускали до спочивальні комендантки чоловіка, забризканого кров’ю, як різник. Або як лікар.",
        "target_text": "Відьмак мимохіть провів лицем, намацавши засохлу кров. Либонь, йому таки не вдалося повністю ухилитися від того кривавого фонтану, що бився зі стриґи. Частково це пояснювало й реакцію покоївки та вартових, які вперто не пускали до спочивальні комендантки чоловіка, усього забризканого кров’ю, мов якийсь різник. Або лікар."
    },
    {
        "input_text": "Елена Ф'яхра де Мерсо потерла пальцями кутики очей, позіхнула. Поки Ґеральт сперечався з вартовими, вона встигла підвестися з постелі й одягтися. Вдягла штани й високі чоботи. Та все ж залишалася у нічній сорочці, яку заправила в пояс. Фланелева сорочка була рожевого кольору, застібалася під горлом на три ґудзики й мала комірець із заокругленими кінцями.",
        "target_text": "Елена Фіахра де Мерсо потерла кісточками пальців кутики очей, позіхнула. Поки Ґеральт сварився з вартовими біля дверей, вона встигла підвестися з ліжка й вбратися. Вдягла штани й високі чоботи. Та з нічної сорочки перебиратися не стала, просто заправивши її в штани. Та сорочка, фланелева, була рожевого кольору, застібалася під горлом на три ґудзики й мала комірець із заокругленими кутниками."
    },
    {
        "input_text": "— Ну що ж, — мовила нарешті. — Що сталося, те не відстанеться. Маркіз, одначе, навряд чи буде в захваті. Не такого ефекту, здається мені, він прагнув.",
        "target_text": "— Ну що ж, — нарешті озвалася. — Що зроблено, те зроблено. Маркіз, одначе, навряд чи буде в захваті. Не такого результату, видається мені, він домагався."
    },
    {
        "input_text": "Тепер черга мовчати випала Ґеральту. Він міркував, що й як сказати.",
        "target_text": "Тепер черга якийсь час помовчати випала Ґеральту. Він застановлявся, з чого і як почати."
    },
    {
        "input_text": "— Я знаю, — озвався нарешті тихим голосом, — як сталося перетворення на стригу. Хто наклав чари. Хто завинив.",
        "target_text": "— Я знаю, — зрештою мовив стишеним голосом, — як дійшло до перетворення на стриґу. Хто наклав чари. Хто завинив."
    },
    {
        "input_text": "— Завинив? — Комендантка де Мерсо звела голову, поклала обидві руки на стіл. — А чи не здається тобі, що пошук винних і винесення суджень — то не твоя компетенція? Що своїми словами ти виходиш далеко за межі власної справи й ремесла?",
        "target_text": "— Завинив? — Комендантка де Мерсо рвучко підвела голову, поклавши обидві руки на стільницю. — А чи не здається тобі, що пошук винних та висування звинувачень — то геть не твоя компетенція? Що своїми словами ти виходиш далеко за межі власних повноважень та ремесла?"
    },
    {
        "input_text": "— Авжеж так, — зітхнув. — Недавно один коваль мені це довів. «Нехай кожен своє робить», — сказав. Його, коваля, справа — ковадло й молот. Вбивство — справа старости й судів. А справа відьмака — меч.",
        "target_text": "— Воно так, — зітхнув. — Зовсім нещодавно один такий коваль здав мені в тім справу. Мовляв, кожен має своє пильнувати. Його, коваля, діло — ковадло й молот. Вбивство — то справа старости й судів. А відьмаче діло — це меч."
    },
    {
        "input_text": "— Прошу, — примружилася комендантка. — Який же мудрець із того коваля. І як же він потрапив просто в суть проблеми. Але одне слово, яке ти щойно вжив, у цій ситуації тобі слід би було уникати. Бо єдиний убивця тут — ти сам. Інший би, досвідченіший, обізнаніший — чаклун, жрець, учений, інший відьмак, зрештою, — міг би дівчину розчаклувати. Був шанс. А ти його її безповоротно позбавив. Убивши її. Не перебивай. Я, звісно, не висуватиму проти тебе таких звинувачень. Вважаю, що ти діяв у стані вищої необхідності й заради справжнього вищого блага. Завдяки тобі вже цієї ночі не буде більше жертв.",
        "target_text": "— Ну, бач, — примружилася комендантка, — який же мудрець той твій коваль. І як же він влучив просто в самісіньку суть проблеми. Але хвилину тому ти вжив одне слово, яке в даній ситуації тобі варто було б уникати. Бо тут тільки одну особу можна звинуватити у вбивстві — й то тебе самого. Бо хтось інший, якийсь досвідченіший, майстерніший чаклун, капелан, учений, та й інший відьмак врешті-решт міг би дівчину розчаклувати. Був шанс. А тепер ти того шансу бідолашну дівчинку безповоротно позбавив. Убивши її. Не перебивай. Я, певна річ, не висуватиму проти тебе ніяких звинувачень. Узнаю, що діяв ти у стані конечної необхідності й фактично задля вищого блага. Завдяки тобі, уже починаючи з цієї ночі, не буде більше жертв."
    },
    {
        "input_text": "— Хотів би в це вірити.",
        "target_text": "— Щось не йметься мені віри."
    },
    {
        "input_text": "— Що маєш на думці?",
        "target_text": "— Що ти маєш на увазі?"
    },
    {
        "input_text": "— Ти теж знаєш, хто винен, комендантко.",
        "target_text": "— Ти також, комендантко, достеменно знаєш, хто завинив."
    },
    {
        "input_text": "Вона забарабанила пальцями по столу.",
        "target_text": "Елена Фіахра де Мерсо забарабанила пальцями по стільниці."
    },
    {
        "input_text": "— Цікаве припущення, — сказала. — Але я його відкидаю. Підозри, здогадки й домисли — це не знання. Ти теж, по суті, нічого не знаєш. Маєш лише припущення. І що ти хотів би з ними зробити?",
        "target_text": "— Цікаве припущення, — відповіла. — Яке я зрештою відкидаю. Підозри, здогадки й домисли — це аніяк не знання. Ти теж по суті нічогісінько не знаєш. Усе, що в тебе є — це суцільні припущення. І що ти на підставі тих припущень хочеш робити?"
    },
    {
        "input_text": "Вона нахилилася, зазирнула йому в очі.",
        "target_text": "Вона нахилилася, зазирнувши йому просто в очі."
    },
    {
        "input_text": "— Що ти, питаю, хотів би вдіяти? Як у Скляній Горі — перехресними ударами розпанахати підозрюваному всю грудну клітку? Я була там, бачила, що ти вчинив із фарбаркою. І що тепер? З кого почнеш? Заріжеш спершу Деіаніру на очах у Гецелоїди чи Гецелоїду перед Деіанірою? Матір перед дочкою, чи навпаки?",
        "target_text": "— Що ти, питаю, хочеш робити? Так само як у Скляній Горі — перехресними рубаннями розпанахати підозрюваній особі всю грудну клітку? Я була там, на власні очі бачила, що ти накоїв з фарбаркою. То що тепер? З кого почнеш? Заріжеш спершу Деяніру на очах у Герцелоїди чи Герцелоїду на очах у Деяніри? Матір на очах в дочки, чи навпаки?"
    },
    {
        "input_text": "— У Скляній Горі я...",
        "target_text": "— У Скляній Горі я…"
    },
    {
        "input_text": "— Врятував від смерті бургомістра, його жінку й двох дітей, знаю, — урвала вона різко. — Але тут ти нікого не врятуєш. Тут уже нема кого рятувати.",
        "target_text": "— Врятував від нехибної смерті бурмістра, його жінку та двох дітей, знаю, — різко урвала комендантка. — Але тут ти вже нікого не врятуєш. Попросту нема кого рятувати."
    },
    {
        "input_text": "— Якщо точно казати... — він затнувся. — Якщо бути точним, то є кого. Когось, колись, у віддаленому майбутньому... Хто знає, що ці двоє ще випрядуть на своєму верстаті? Який візерунок? Якщо хтось уміє, якщо знає, як накладати чари...",
        "target_text": "— Якщо подумати… — Ґеральт затнувся. — Якщо подумати, то є кого. Когось, колись, у віддаленому майбутньому… Бо хто зна, що ці двоє ще такого випрядуть на тому своєму верстаті? Який наступний візерунок? Якщо вже людина вміє, якщо знає, як накладати вроки…"
    },
    {
        "input_text": "— То неодмінно накладе знову? — урвала вона. — Гарантій нема. Особливо якщо складуться схожі обставини. Якщо якийсь сп’янілий дурень утратить розум від п’ятнадцятилітньої дівки. Якщо дівка, кокетуючи перед старим, хитатиме перед ним задом, але триматиме на відстані, не підпускатиме, поки він не виконає її забаганок. А він, остаточно з’їхавши з глузду, виконає кожну. Так, ти правильно здогадався. Схиблений на п’ятнадцятилітній дівці Лінденброг цілком серйозно планував зробити з неї, об’єкта своїх хтивих прагнень, маркізу. Для нього це не вперше. Із тієї самої причини він вигнав попередню дружину. Тепер збирався вигнати Деіаніру. Разом із донькою. Дитиною, яка через перенесену хворобу стала глухонімою.",
        "target_text": "— То неодмінно накладе їх знову? — перебила вона. — Що ж, гарантій нема. Особливо якщо знову складуться схожі обставини. Якщо якийсь підпилий стариган з глузду зсунеться від якоїсь п’ятнадцятилітньої дівки. Якщо та дівка підбиватиме клинці до старигана, крутитиме перед ним своїм задом, притім тримаючи його на відстані, не підпускаючи до себе, допоки той не сповнить всіх її забаганок. Ну а він, остаточно стративши розум, запевне сповнив б кожну. Так, ти не помилився. До краю схиблений на п’ятнадцятилітній дівці Лінденброґ цілком серйозно планував виліпити з тої панночки, з того об’єкта своїх найхтивіших бажань, маркізу. Йому таке не первинка, то, власне, з тієї самої причини він випровадив свою попередню дружину. Тепер мав намір вигнати Деяніру. Разом з донькою. Дитиною, яка внаслідок перебутої хвороби стала глухонімою."
    },
    {
        "input_text": "— Тож, — вела вона далі, — жодного слідства не буде. Нема чого. Для всіх було, є й буде очевидним і беззаперечним, що дівчина стала стригою, бо народилася від кровозмісного зв’язку, була зачата батьком від власної дочки. Уже подейкують про це, і ця версія стала офіційною. І хай так і лишається. Ми розуміємося?",
        "target_text": "— Тож, — вела далі вона, — жодного слідства ніхто влаштовувати не буде. Нема чого. Для всіх було, є й буде очевидним та беззаперечним фактом, що дівчина перетворилася на стриґу, бо народилася від кровозмісного зв’язку, зачата батьком та його дочкою. Це вже повсюдно розійшлося, й інших версій просто бути не може. Тож хай так і лишається. Ми розуміємо одне одного?"
    },
    {
        "input_text": "Він кивнув.",
        "target_text": "Ґеральт кивнув."
    },
    {
        "input_text": "— Чудово. — Елена Ф'яхра де Мерсо ляснула долонею по столу. — Сонце сходить, гірники скоро рушать на зміну. Я піду сповістити їм добру новину. Відважний відьмак їх урятував. Безстрашно став до бою з почварою, подолав її й убив. Загрози більше нема, можна перестати після заходу сонця підперти двері кілками. І до корчми можна буде ходити з вечора, а повертатися навіть глупої ночі. Усе шахтарське селище й увесь каштель Брунанбур знати будуть про цю подію, ще перш ніж сонце встигне як слід піднятися. І перш ніж, що не менш важливо, маркіз Лінденброг виповзе з-під перини, справить нужду й зажадає вина. Ясно?",
        "target_text": "— Ну й чудово. — Елена Фіахра де Мерсо ляснула долонею по стільниці. — Сонце сходить, гірники з поближнього селища скоро лаштуватимуться до своєї зміни. Йду повідомлю їм прекрасні новини. Відважний відьмак порятував їх. Безстрашно став до бою з почварою, здолав її й знищив. Загроза минула, можна нарешті не підпирати двері після заходу сонця кілками. Та й у корчмі можна буде гуляти цілий вечір, а повертатися хоч посеред глупої ночі. Ще навіть на світ як слід не займеться, як усе шахтарське селище й увесь замок Брунанбург, наш відважний відьмаче, знатимуть про твою неймовірну пригоду. І що не менш важливо, усе це перш ніж маркіз Лінденброґ виповзе з-під своєї перини, справить нужду й зажадає вина. Ти мене розумієш?"
    },
    {
        "input_text": "Він знову кивнув.",
        "target_text": "Ґеральт знову кивнув."
    },
    {
        "input_text": "— Чудово, — повторила комендантка. — А тепер я вбиратимуся, тож забирайся. Йди до своєї кімнати, сиди там, не виходь і не відчиняй нікому. Окрім мене.",
        "target_text": "— Ну й чудово, — повторила комендантка. — А тепер я йду вбиратися, тож забирайся геть. Йди до своїх покоїв і сиди там, не виходь і не відчиняй нікому двері. Хіба що мені."
    },
    {
        "input_text": "Він мовчки послухався.",
        "target_text": "Ґеральт мовчки послухався."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "У Каер Морхені, звісно, знали про Колесо ельфійського річного циклу й вісім свят, вісім магічних точок на його обідді. Відали про Імбалк, Ламмас, Беллетейн, Саовін, а також про сонцестояння й рівнодення. Проте для відьмаків це були лише календарні дати — ніхто в Сховку Відьмаків ніколи не думав про те, щоб якось їх відзначати чи вшановувати. Тож Ґеральта неабияк здивувало те, що коли він у Мідінваерне, на день зимового сонцестояння, нарешті дістався околиць містечка Бан Філлім, до маєтку Рокамора, оселі Престона Гольта, його зустрів вогонь. Спершу це трохи стривожило, та скоро долинули співи — веселі, радісні, аж ніяк не схожі на ті, що супроводжують пожежі чи інші лихі події.",
        "target_text": "У Каер Морені, ясна річ, знали про Колесо ельфійського річного циклу й вісім свят, вісім магічних точок, позначених на обідді Колеса. Відали відьмаки й про Імбелк, Ламмас, Беллетейн, Саовін, а також про сонцестояння та рівнодення. Проте вони ставилися до всіх тих днів, як до суто календарних дат — ніхто в Відьмачім Оселищі ніколи й у гадці не мав, щоб якось їх святкувати чи вшановувати. Тож для Ґеральта стало великою несподіванкою, коли він у Мідінваерне, себто в день зимового сонцестояння, врешті дістався околиць містечка Бан-Філлім, до помістя Рокамора, маєтку Престона Гольта. Уже стемніло, й помічений здаля відблиск вогню попервах його не в жарт занепокоїв. Та незабаром долинули заспокійливі співи — такі веселі й радісні, аж ніяк не схожі на ті, що зазвичай супроводжують пожежі чи якісь інші неприємні виняткові явища."
    },
    {
        "input_text": "Все з’ясувалося, коли він виїхав на майдан. Там палахкотіло величезне вогнище, а на розставлених навколо нього лавах сиділи всі мешканці маєтку, підсилені, ймовірно, ще й прибулими з довколишніх сіл родичами, свояками чи приятелями. Ґеральт не встиг і з сідла зіскочити, як уже отримав на додачу до гучних, хоча й трохи невиразних побажань щасливого Сонцестояння та веселого Юле кухоль пива, що аж пінився, і шмат обсмаженої ковбаси. Довелося трохи посидіти в гурті й навіть удавати, що співає. Проте тривало це недовго — Престон Гольт хутко забрав його до світлиці й посадив за стіл. Сюди ж незабаром охмістриня принесла жбан вина й паруючий казан, у якому, як з’ясувалося, були реберця молодого вепра в насиченій жиром капусті.",
        "target_text": "Усе миттю з’ясувалося, щойно він в’їхав на подвір’я. Там палахкотіло здоровенне багаття, а на розставлених довкола лавах вмостилася вся обслуга фільварку, доповнена ще й, найімовірніше, прибулими з довколишніх сіл родичами, свояками та приятелями. Ґеральт не встиг навіть з кульбаки зіскочити, як у його бік уже полетіли гучні, безладні й уривчасті побажання щасливого сонцестояння та веселого Йуле, а в руки йому всунули пінистий кухоль пива й шмат запеченої ковбаски. Тож довелося Ґеральтові трохи посидіти в товаристві й навіть удавати, що підспівує. Проте довго це не протривало — Престон Гольт мерщій забрав відьмака до світлиці, посадивши його за стіл. На стіл той незабаром економка подала дзбан вина й казанок, з якого клуботіла пара, й у якому, як з’ясувалося, були реберця молодого вепра в просякнутій смальцем капусті."
    },
    {
        "input_text": "Гольт дістав із креденса дві чарки, витер з них пилюку, налив.",
        "target_text": "Гольт дістав з креденса два келихи, витер з них пилюку й наповнив."
    },
    {
        "input_text": "— Розповідай. — Сів навпроти. — Розповідай, відьмаче Ґеральте.",
        "target_text": "— Розповідай. — Гольт вмостився навпроти. — Розповідай, відьмаче Ґеральте."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Розповідав. Малозв’язно й трохи затинаючись. Про все — чи майже все — що сталося від місяця Блате й до початку зими. Гольт слухав, не перебиваючи. Часом здавалося, що він узагалі дрімає. Однак оживився, коли Ґеральт дійшов до розповіді про зустріч із коменданткою Фіакрою де Мерсо, аудієнцію у маркграфа Лінденброга та бій зі стриґою.",
        "target_text": "Розповідав. Не держачись купи й трохи затинаючись. Про все — або майже про все — що сталося від місяця Блате й до початку зими. Гольт слухав, не перебиваючи. Часом складалося враження, що він узагалі дрімає. Однак дещо оживився, коли Ґеральт дійшов до зустрічі з коменданткою Фіахрою де Мерсо, аудієнції у маркіза Лінденброґа та бою зі стриґою."
    },
    {
        "input_text": "З майдану й далі долинали співи, сміх і веселі вигуки. Святкове гуляння було в розпалі.",
        "target_text": "З подвір’я й далі долинали співи, регіт та веселий гомін. Святкова забава була в самому розпалі."
    },
    {
        "input_text": "— Наступного дня після вбивства стриґи, — закінчував розповідь Ґеральт, — ще до полудня, усе Брунанбург, містечко біля замку й селище гірників, святкували позбавлення від потвори. А я раптом став героєм.",
        "target_text": "— Наступного дня, після того, як я забив стриґу, — закінчував розповідь Ґеральт, — ще полудень не віддзвонили, як увесь Брунанбург, довколишнє призамкове містечко й шахтарське селище святкували знищення потвори, а мене ні з того ні з сього зробили героєм."
    },
    {
        "input_text": "Престон Гольт усе ще мовчки слухав, бавлячись келихом.",
        "target_text": "Престон Гольт і надалі мовчки слухав, бавлячись келихом."
    },
    {
        "input_text": "— Комендантка де Мерсо подбала, щоб про мій подвиг дізнався кожен — від найменшої дитини до найстарішого діда. Куди б я не з’явився, мене всюди гучно віншували, вітали, аж ніяково ставало. Ледь не на руках по вулицях носили, але я не дозволив. Уже й пісні починали складати та виспівувати. А що я мав робити? Терпів, бо…",
        "target_text": "— Комендантка де Мерсо добре подбала, щоб про мій подвиг довідався кожен — від наймолодшої дитини до найстарішого дідугана. Хай куди ступав ногою, усюди мені гучно складали шану, співали многая літа, аж якось ніяково ставало. Мало не на руках хотіли мене вулицями носити, але я не дався. Уже й пісні взялися складати та виспівувати. А що я мав робити? Мусив терпіти, бо…"
    },
    {
        "input_text": "— Маркграф Лінденброг, — здогадався Гольт.",
        "target_text": "— Маркграф Лінденброґ, — здогадався Гольт."
    },
    {
        "input_text": "— Авжеж. Комендантка знала, що робить, здіймаючи галас. Відтятий стриґин череп навряд чи потішив маркграфа. Підозрюю, що він уже прикидав, як виглядатиме моя власна голова в його колекції — десь між лосем і муфлоном над каміном. Але мусив зберігати добрий вигляд, а помститися мені не мав як. Не так уже й просто розправитися з героєм, якого весь народ славить за порятунок від смертельної загрози. Тим паче, що на його честь теж гучно й палко вигукували тости — за те, що він найняв відьмака. А коли гірники повернулися й узялися копати сіль удвічі завзятіше, маркграфу, певно, стало трохи легше змиритися з тим, що молодиці, яку він уподобав, більше нема й не буде. Тільки от…",
        "target_text": "— Аякже. Комендантка знала, що робить, здіймаючи такий галас. Відтята стриґина голова навряд чи потішила маркграфа. Здається мені, він уже собі прикидав, як моя голова прикрасить його колекцію, повішена десь між лосем та муфлоном над каміном. Але мусив не подавати знаку, а якось помститися мені не мав як. Не так уже й просто вчинити розправу над героєм, якого всі славлять за порятунок бідного люду від смертельної загрози. Тим паче, що й на маркізову честь теж гучно й палко вигукувалися тости — за те, що вислідив і найняв відьмака. А коли гірники поступово повернулися й узялися видобувати сіль удвічі завзятіше, маркграфу, певно, стало трохи легше змиритися з тим фактом, що молодиці, яка так сильно припала йому до душі, уже нема й не буде. Тільки ось…"
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт урвався. Гольт не підганяв.",
        "target_text": "Ґеральт затнувся. Гольт не підганяв."
    },
    {
        "input_text": "— Тільки от не заплатив він мені ані шеляга. І бачити не хотів. Хоча останнє мене радше втішило, бо…",
        "target_text": "— Тільки ось не заплатив він мені ані шеляга. В очі бачити не хотів. Хоча те останнє мене радше втішило, бо…"
    },
    {
        "input_text": "Замовк. І мовчав довго. Престон Гольт кивнув, підвівся, витяг із креденса велику квадратну пляшку з темного скла.",
        "target_text": "Замовк. І мовчав довго. Престон Гольт закивав головою, підвівся, витяг з креденса великий квадратний бутель з темного скла."
    },
    {
        "input_text": "— Бачу, — мовив, наливаючи, — що ця оповідь потребує міцнішого трунку, ніж це кисле вино. Ну ж бо, випий.",
        "target_text": "— Бачу, — мовив, наливаючи, — що те слабке вино тут не годиться, треба якогось міцнішого трунку. Ну ж бо, випий."
    },
    {
        "input_text": "— Що я мав… — Ґеральт зробив ковток, аж перехопило подих, закашлявся. — Що я мав сказати маркграфу? Що все це моя провина? Що замість виснажувати стриґу танцем до третіх півнів я зніс їй голову, бо… Бо в мене раптом підкосилися ноги, а горло стиснуло так, що аж в очах потемніло?",
        "target_text": "— Що я мав… — Ґеральт зробив ковток, йому перехопило дух, закашлявся. — Що я мав сказати маркграфу? Що то все моя провина? Що замість танцем вив’ялювати стриґу до третіх півнів я стяв їй голову, бо… Бо нагло підломилися мені ноги, і такий клубок підкотився до горла, що аж в очах потьмарилося?"
    },
    {
        "input_text": "Престон Гольт мовчав. Вогонь у каміні гудів.",
        "target_text": "Престон Гольт мовчав. Полум’я в каміні тріщало."
    },
    {
        "input_text": "— Мав би я сказати йому, — Ґеральт підвів голову, — що зі мною щось не так? Що я бракований, недосконалий відьмак? Що він помилився, доручивши завдання мені, а не якомусь… кращому? Такому, що навіть без еліксирів просто не може зазнати того, що я тоді відчув? Чи маркграф зрозумів би? Сумніваюся. Бо сам не розумію.",
        "target_text": "— Чи що було йому сказати? — Ґеральт підвів голову. — Що зі мною щось не так? Що я якийсь бракований, нездарний відьмак? Що він схибив, доручивши те завдання мені, а не якомусь… Здібнішому відьмаку? Такому, якому й еліксирів ніяких не треба, який попросту не здатний відчути те, що тоді відчув я? Чи маркграф зрозумів би мене? Сумніваюся. Бо я й сам не розумію."
    },
    {
        "input_text": "Гольт мовчав.",
        "target_text": "Гольт мовчав."
    },
    {
        "input_text": "— Той мародер, у березні… Той, через якого мене мало не повісили… Він кинувся на мене з топором, а я навіть не вихопив меча. Просто ухилився від удару. І тільки коли він замахнувся вдруге, тоді… І нічого мені не було. Навіть подих не збився. І з тією фарбувальницею також… То що зі мною не так, Престоне Гольте? Можеш мені пояснити?",
        "target_text": "— Той мародер, у березні… Той, через якого мене мало не повісили… Він кинувся на мене з сокирою, а я навіть не вихопив меча. Просто плавно ухилився від удару. І тільки за другим разом, коли він замахнувся знову, тоді… Але мені було хоч би що. Навіть дух мені не приспішився. І тоді з фарбувальницею теж… То що зі мною не так, Престоне Гольт? Можеш мені пояснити?"
    },
    {
        "input_text": "Гольт підвівся.",
        "target_text": "Гольт підвівся."
    },
    {
        "input_text": "— Ні, не можу. Йдемо спати. Пізно вже.",
        "target_text": "— Ні, не можу. Ходімо спати. Уже пізня година."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Зима, як виявилося, йшла за Ґеральтом слід у слід, аж ніби дихала в спину. Два дні по Мідінваерне подув морозний, гострий, як ніж, вітер. Назавтра небо вкрилося темними хмарами, а в повітрі закружляли перші сніжинки. Ще за день усе довкола залягло білою пеленою. А за кілька днів замети височіли аж до обрію, мов гори, а дахи всіх будівель на фільварку вкрилися товстими білими шапками. Сумнівів не було — настала каедвенська зима, і краєвид мав лишатися незмінним щонайменше до березня, якщо не до квітня.",
        "target_text": "Зима, як виявилося, з півночі гналася за Ґеральтом по п’ятах, просто-таки дихаючи йому в спину. Два дні по Мідінваерне повіяв морозний, кусючий, до кісток пронизливий вітер. Назавтра небо заволоклося темними хмарами, а в повітрі закружляли перші сніжинки. Ще за день усе довкола залягло білою пеленою. А за кілька днів кучугури вже височіли аж до обрію, мов гори, а дахи всіх будівель у помісті вкрилися щільними білими шапками. Сумнівів не залишилося — настала кедвенська зима, і краєвид цей тепер лишатиметься незмінним щонайменше до березня, якщо не до квітня."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Кілька днів потому, коли після заходу сонця вони сиділи біля каміна з келихами в руках, Престон Гольт, не чекаючи на запитання, сам порушив тему, яка вже давно непокоїла Ґеральта.",
        "target_text": "Кілька днів по тому, коли після заходу сонця вони грілися біля каміна з келихами в руках, Престон Гольт, не чекаючи на запитання, сам порушив тему, яка вже віддавна неабияк непокоїла Ґеральта."
    },
    {
        "input_text": "— Чи знаєш ти, Ґеральте, звідки взялися відьмаки? Як вони з’явилися? Яке було їхнє начало?",
        "target_text": "— Чи знаєш ти, Ґеральте, звідки взялися відьмаки? Як постали? Звідки береться наш початок?"
    },
    {
        "input_text": "— Знаю. Ти казав у Спінгемі. Що ми, мовляв, відьомські нащадки…",
        "target_text": "— Знаю. Ти казав у Спінемі. Буцімто ми походимо від відьом…"
    },
    {
        "input_text": "— Це теж правда. Але я говорю про самий початок. Хочеш почути?",
        "target_text": "— Це теж правда. Але я маю на увазі самісінький початок. Хочеш почути?"
    },
    {
        "input_text": "— Авжеж.",
        "target_text": "— Ну, ясна річ."
    },
    {
        "input_text": "Гольт зробив ковток вина, втупившись у палаючі в комині поліна.",
        "target_text": "Гольт зробив ковток з келиха, втупившись у зотлілі в каміні поліна."
    },
    {
        "input_text": "— Як і у випадку більшості винаходів та інновацій, усе почалося з війська й війни, — почав він. — Кожен полководець мріяв про загін для особливих завдань, сформований із напрочуд вправних, непереможних у бою надлюдей. Кожен володар, кожен самозванець, що іменував себе королем, прагнув мати таку особисту гвардію. Чарівники, а точніше, елітна група, що звалася тоді Кругом, вирішили задовольнити цей попит. Вони прагнули створити суперлюдину — удосконалену версію людського роду, яка мала стати першим щаблем на шляху до його еволюції, до вищого, досконалішого рівня існування. Теоретично, а радше згідно з численними теоріями, йшлося про формування проміжної ланки, з якої, через природний добір, мала постати нова, краща раса. Методи були різні. Одні чарівники намагалися оживляти відібрані трупи або комбінувати поліпшені частини тіл. Інші працювали над плодами ще в утробі матері. Треті бралися за немовлят. Результатів довго не було, а невдалі зразки спалювали в лабораторних крематоріях. І ті крематорії диміли без упину.",
        "target_text": "— Як і у випадку з більшістю винаходів та інновацій, — почав він, — поштовхом послужило військо та війна. Кожен полководець спав і в сні бачив власний підрозділ спеціального призначення, сформований з несамовито вправних, непереможних у бою надлюдей. Кожен правитель, кожен самозваний король прагнув дістати собі таку прибічну сторожу. Чародії, а якщо точніше, елітна група, що звалася тоді Кругом, постановили задовольнити цей надзвичайний попит. Створивши щось на кшталт суперлюдини — удосконалену версію людського роду, яка мала стати першим щаблем на шляху до еволюції цілого роду, до вищого, куди не кинь, рівня існування. У теорії, а радше в теоріях, бо було їх декілька, йшлося про створення проміжної ланки, з якої, через природний добір, мала постати нова, краща людська раса. Методи були різні. Одні чародії пішли дорогою оживляння спеціально відібраних трупів, комбінуючи поліпшені частини тіл. Інші сконцентрувалися над плодами ще в утробі матері. Треті врешті-решт бралися за новонароджених немовлят. Тривалий час нічого в нікого не виходило, а невдалі зразки закінчували в лабораторних крематоріях. І ті крематорії диміли без упину."
    },
    {
        "input_text": "— Але зрештою їм таки вдалося.",
        "target_text": "— Але зрештою їм таки вдалося."
    },
    {
        "input_text": "— Так. Удалося. Кажуть, цілком випадково. Та зрештою вони створили мутаген, анатоксин, гормон і вірус — усе необхідне. А ще розробили формули та магічні ритуали, без яких зілля б не подіяло. Але коли все було готове, залишалося лише застосувати це на практиці, один із чарівників, що працювали над проєктом, викрав усі матеріали й утік.",
        "target_text": "— Так. Удалося. І подейкують, цілком випадково. Та зрештою створили мутаген, анатоксин, гормон і вірус — усе, чого добивалися. Ну й звісно розробили всякі формули та магічні ритуали, без яких ті відвари б ніяк не подіяли. Але коли вже всьому було дано лад, і залишалося тільки застосувати набуте на практиці, один з чародіїв, що працювали над проєктом, викрав усі доробки й утік."
    },
    {
        "input_text": "— Як той герой із легенди… забув його ім’я… Той, що викрав у богів вогонь і віддав його людям, так?",
        "target_text": "— Як той герой з легенди… З голови вилетіло його ім’я… Той, що начебто викрав у богів вогонь та віддав його людям, так?"
    },
    {
        "input_text": "— Ну, я б не став настільки підносити його. Чарівники Круга, як і слід було очікувати, звинуватили втікача у всіх можливих гріхах, включно зі змовою заради світового панування. Інші ж вважали його вчинок благородним. Мовляв, суперлюдина, але не для влади, не для гвардії при троні, а для загального блага. Для всіх. Бо всі потерпали від чудовиськ, які подекуди робили життя просто нестерпним. І от ця вдосконалена істота мала стати рятівником. Ліками від усіх бід.",
        "target_text": "— Ну, я б не став настільки його підносити. Чародії Круга, як і варто було очікувати, звинуватили ренегата у всіх можливих й неможливих гріхах, включно з противною змовою з метою заволодіти всім світом. Інші ж приписували його вчинку більш благородні мотиви. Мовляв, суперлюдина — то, звісно, добре, але служити вона має не задля захоплення влади й не як прибічна варта якомусь королю, а в ім’я спільного блага. Для загалу. А загал, нагадаю, тоді неабияк потерпав від почвар, які подекуди робили життя просто неможливим. І от ця вдосконалена істота мала стати людям захистом та порятунком від почвар. Справжніми ліками проти всякого зла."
    },
    {
        "input_text": "— Той чарівник-зрадник, — задумливо мовив Гольт, — незабаром загинув за нез’ясованих обставин. Але встиг створити лабораторію, де почали формувати цих поліпшених істот. Її збудували на Півночі, за витоками річки Тойни.",
        "target_text": "— Той чародій-ренегат, — задумливо провадив далі Гольт, — незабаром загинув за загадкових обставин. Але перед тим встиг таки започаткувати лабораторію, де й почали створювати цих поліпшених істот. Лабораторія постала на Півночі, аж за витоками річки Тойни."
    },
    {
        "input_text": "— Мірабель, — сказав Ґеральт, не питаючи.",
        "target_text": "— Мірабель, — змовив Ґеральт, не питаючи."
    },
    {
        "input_text": "— Мірабель, — підтвердив Гольт. — Стара цитадель під горою Траанберґ. У того чарівника були учні. Саме вони й вивели у Мірабелі перших відьмаків.",
        "target_text": "— Мірабель, — підтвердив Гольт. — Давня твердиня під горою Траанберґ. У того чародія були учні. Саме вони й вивели у Мірабелі перших відьмаків."
    },
    {
        "input_text": "— А Беанн Ґрудд і Каер Морен?",
        "target_text": "— А Беанн Ґрудд і Каер Морен?"
    },
    {
        "input_text": "— Їх заснували пізніше. Між учнями, що працювали над створенням відьмаків, точилися суперечки щодо найкращих методів мутацій. Зрештою вони розійшлися, і з однієї лабораторії постали три. Попит на відьмаків був величезний — чудовиська занадто допікали людям. Тож виробляли їх якнайбільше, не надто зважаючи на наслідки. І так початок став початком кінця.",
        "target_text": "— Їх заснували пізніше. Між тими учнями постійно точилися суперечки щодо того, яким способом можна одержати найкращі мутації. Зрештою дійшло до розколу, і з однієї лабораторії зробилося три. Попит на відьмаків був величезний — потвори аж надто болісно допікали людям. Тож відьмаків створювали якомога більше, не сильно зважаючи на всі обставини. І то, власне, саме так той початок став початком кінця."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт мовчав.",
        "target_text": "Ґеральт мовчав."
    },
    {
        "input_text": "— Закладаю голову, — сказав Гольт, — що знаю твоє найдавніше спогад з Каер Морену. Бо мій такий самий. Великий дорміторій на двадцять ліжок. Довкола хлопчаки. Заснути неможливо. Хтось плаче, хтось стогне, хтось марить у лихоманці. Минають тижні, стає тихіше. А потім — зовсім тихо. Бо вас лишається троє.",
        "target_text": "— Голову можу на відруб дати, — сказав Гольт, — що знаю, який твій найдавніший спогад з Каер Морену. Бо мій такий самий. Великий дорміторій на двадцять ліжок. Довкола хлопчаки. Заснути неможливо. Хтось ридає, хтось стогне, хтось верещить чи марить уві сні. Минають тижні, стає все тихіше й тихіше. Як тут — суцільна тиша. Бо залишилося вас лише троє."
    },
    {
        "input_text": "— Один, — буркнув Ґеральт. — Совсім маленький. Він постійно плакав. А потім якось його забрали… І він не повернувся.",
        "target_text": "— Пам’ятаю одного, — буркнув Ґеральт, — такого малюсінького. Безугавно плакав. А потім якось його забрали… І більше я його не бачив."
    },
    {
        "input_text": "— Мутації, — кивнув Гольт, — здатні змінюватися самі собою. При створенні еліксирів неминучі похибки. А віруси, які зберігали в лабораторних підвалах, поступово втрачали властивості. Ніщо не триває вічно. Я вважав — і не лише я, — що випробування слід припинити. Виживало одне дитя з десяти. Це не можна було списати на похибку. Це була злочинна жорстокість.",
        "target_text": "— Мутації, — кивнув головою Гольт, — здатні мимовільно змінюватися. У процесі створення еліксирів неминучі похибки. А виготовлені й переховані в пивницях патогени поступово втрачають свої властивості. Ніщо не триває вічно. Я вважав — і не лише я, — що всі випробування треба припинити. Виживало десь одне дитя з десяти. Тут уже мова йшла не про якусь там похибку. То вже межувало з вбивством."
    },
    {
        "input_text": "— Пішло чимало часу, точилися суперечки, сперечалися, наводили аргументи. Але зрештою здоровий глузд узяв гору. Випробування повністю припинили. Та надто пізно. Ти ж чув про Котів, так? Як знаєш, це сталося в Беанн Ґрудді. У Мірабелі, кажуть, трапилося щось іще жахливіше, та помилки одразу… виправили. У Каер Морені такого не траплялося. Коли ти залишав Фортецю, скільки там ще залишалося малих?",
        "target_text": "— Пішло чимало часу, точилися суперечки, дискусії, наводилися аргументи. Але кінець кінцем здоровий глузд узяв гору. Випробування повністю припинили. На жаль, було вже надто пізно. Ти ж чув про Котів, еге ж? Сталося то, як сам знаєш, у Беанн Ґрудді. У Мірабелі, кажуть, дійшло до чогось іще жахливішого, однак всі помилки були негайно… Виправлені. У Каер Морені нічого подібного ніколи не траплялося. Ти коли залишав Цитадель, скільки там ще залишалося малих?"
    },
    {
        "input_text": "— Шестеро.",
        "target_text": "— Шестеро."
    },
    {
        "input_text": "— Цікаво, скільки з них виживе. Як би там не було, ти, Ґеральте, один із останніх, хто покинув Каер Морен і вийшов на Шлях.",
        "target_text": "— Цікаво, скільки з них виживе. Хай там як, а ти, Ґеральте, один з останніх, хто з Каер Морену подався у свою дорогу."
    },
    {
        "input_text": "— Один із останніх. Шкода тільки, що, схоже, не надто вдалий. Це через ті прострочені еліксири?",
        "target_text": "— Один з останніх. Шкода лиш, що, як виходить, не надто вдалий. Це через ті злежані еліксири?"
    },
    {
        "input_text": "— Можливо. Або не лише через них. Природа завжди бореться з мутаціями. У тебе немає вибору, юний відьмаче. Доведеться змиритися з власною недосконалістю.",
        "target_text": "— Можливо. Або й не тільки. Природа, стикаючись з мутаціями, завжди дає відсіч. У тебе немає вибору, юний відьмаче. Доведеться тобі змиритися з власною недосконалістю."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Зима не відступала. Ба більше, здавалося, що вона стає дедалі лютішою. Рокамора потопала в снігових заметах.",
        "target_text": "Зима не відпускала. Мало того, здавалося, стає щодень лютішою. Рокамора просто-таки тонула в снігових заметах."
    },
    {
        "input_text": "Голт швидко знайшов спосіб боротися з нудьгою та бездіяльністю. «Це тобі не барліг, щоб у сплячку впадати», — заявив він. На зиму теж є заняття, і жоден відьмак не має права їх занедбувати.",
        "target_text": "Гольт швидко знайшов спосіб боротися з нудьгою та байдикуванням. «Тут не барліг, щоб у сплячку впадати, — якось заявив він. — Взимку теж є купа роботи, яку жодному відьмаку не вільно занедбувати»."
    },
    {
        "input_text": "Вдягнені в прошиті каптани й захисні шкіряні шапки, озброєні трьохфутовими дубовими палицями, обидва годинами відпрацьовували випади, парирування й фінти. А було що відпрацьовувати.",
        "target_text": "Убравшись в спеціально укріплені каптани й шкіряні шапки, озброївшись трьохстоповими дубовими кийками, відьмаки годинами відпрацьовували випади, парирування й фінти. А відпрацьовувати було що."
    },
    {
        "input_text": "Були анжеліка й анжеліка рідоппіо — безвідмовні у нападі на сонну артерію. Дельта й дельта стокката, що розтинали стегнову артерію. Альфа й альфа сотомано, що били під пахву. Вольта афондо два на три та вольта афондо декстер, що рубали в плечову артерію. І, звісно, універсальні фінти з безліччю застосувань: дев’ятка, лілія стрето пассо, лілія фенденте й лілія монтанте. Ну і, само собою, захисні парирування на все вищезгадане.",
        "target_text": "Там й анжеліка й анжеліка рідоппіо — безвідмовні для ураження сонної артерії. Дельта й дельта стокатта, що закінчувалися розтином стегнової артерії. Альфа й альфа соттомано для пахвової артерії. Вольта аффондо два на три та вольта аффондо декстер для плечової артерії. Ну й, звісно, універсальні фінти з безліччю можливих точок ураження: дев’ятка, лілія стретто пассо, лілія фенденте й лілія монтанте. Ну й, само собою зрозуміло, оборонне парирування на все вищезгадане."
    },
    {
        "input_text": "Коли лютувала заметіль чи тріщав мороз, вони тренувалися в стодолі, а щойно вітер стишувався й повітря теплішало, виходили на майдан. І билися годинами. В самих сорочках, з яких пара здіймалася, наче з казанів.",
        "target_text": "Коли не вгавала хуртовина, чи лютував скрипучий мороз, вони тренувалися в стодолі, а щойно вітер вщухав і надворі теплішало, виходили на подвір’я. І вправлялися годинами. У самих сорочках, з яких, неначе з казанків, валила пара."
    },
    {
        "input_text": "Скільки не допитувався, Голт так і не відкрив Геральтові секрет своєї фінти, що починалася з мандрітто, потім молінетто й трамадзоне. Фінти, від якої фактично не було захисту.",
        "target_text": "Хай скільки Ґеральт допитувався, Гольт вперто не хотів розкривати таємницю того свого фінту, що починався з мандритто, далі молінетто й трамаццоне. Фінту, від якого практично не існувало порятунку."
    },
    {
        "input_text": "— Мушу ж я, зрештою, мати від тебе хоч якісь таємниці, — казав старий відьмак.",
        "target_text": "— Мушу ж я, як-не-як, мати перед тобою бодай якісь таємниці, — увесь час повторював літній відьмак."
    },
    {
        "input_text": "— Хоч би розказав, — наполягав Ґеральт, — чи сам її вигадав.",
        "target_text": "— Принаймні скажи, — наполягав Ґеральт, — чи ти сам той фінт вигадав?"
    },
    {
        "input_text": "— Ні. Вивчив у когось.",
        "target_text": "— Ні. Мене дехто навчив."
    },
    {
        "input_text": "— То розкажи.",
        "target_text": "— То розкажи."
    },
    {
        "input_text": "— Заходьмо в дім, бо холодно. А пані Берта вже розливає гаряче пиво.",
        "target_text": "— Ходімо всередину, щось похолодало. Пані Берта наллє нам гарячого пива."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "— Був один, — Голт ковтнув із кухля, — з Беанн Грудд...",
        "target_text": "— Був один такий, — Гольт сьорбнув з кухля, — з Беанн Ґрудд…"
    },
    {
        "input_text": "— Кіт?",
        "target_text": "— Кіт?"
    },
    {
        "input_text": "— Ага. Але навіть як на Кота... Скажімо, він вийшов дуже вже невдалим. Просто клятий психопат. Урешті-решт у нього відібрали медальйон і вигнали. А що він був справжнім майстром меча, то відкрив фехтувальну школу, щоб якось вижити. Я записався туди з цікавості. Інкогніто, під чужим ім’ям. А волосся пофарбував відваром з горіхового лушпиння.",
        "target_text": "— Ага. Але навіть як на Кота… Скажімо так, відьмак з нього не удався. Вийшов якийсь кавалок клятого психопатичного вилупка. Кінець кінцем відібрали в нього медальйон і випхали в потилицю. А позаяк він був справжнім майстром меча, то заснував фехтувальну школу, щоб якось себе прогодувати. Ну і я записався туди з цікавості. Потай, під вигаданим ім’ям. Пофарбував волосся відваром з горіхового лушпиння."
    },
    {
        "input_text": "— І там навчився цієї фінти, — не спитав, а ствердив Ґеральт. — А як щодо захисту? Кіт показав, як її парирувати?",
        "target_text": "— І там навчився цього фінту, — не спитав, а ствердив Ґеральт. — А як же від нього захищатися? Кіт показав тобі, як парирувати?"
    },
    {
        "input_text": "— Проти неї немає парирування. Єдиний спосіб урятуватися.",
        "target_text": "— Ніяк. Немає тут парирування. На той фінт існує лиш одна рада."
    },
    {
        "input_text": "— Який?",
        "target_text": "— Яка?"
    },
    {
        "input_text": "— Арбалетний болт із десяти кроків.",
        "target_text": "— Арбалетний болт з десяти кроків."
    },
    {
        "input_text": "— Жартуєш?",
        "target_text": "— Жартуєш?"
    },
    {
        "input_text": "— Анітрохи. Гарна порада, Ґеральте. Той майстер навчив кількох учнів. Якщо зустрінеш одного з них — тікай. І якнайшвидше.",
        "target_text": "— Анітрохи. Послухай гарну пораду, Ґеральте. Той майстер вишколив кількох учнів. Якщо колись натрапиш на когось з них — давай драла. І якнайшвидше."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Обидва, Гольт і Ґеральт, були надто вправними фехтувальниками, аби під час вправ зазнати серйозних ушкоджень. Менш серйозні, втім, траплялися часто-густо. Вечорами ключниця мастила їм гематоми цілющим салом — начебто ведмежим, але тхнуло воно козлом настільки, що викликало сумніви. Та дарма, козел чи ведмідь — сало діяло, й наступного дня обидва відьмаки знову бралися за дубові кийки, мов новонароджені.",
        "target_text": "І Гольт, і Ґеральт були надто вправними фехтувальниками, щоб під час вправ зазнати якихось поважних ушкоджень. Менш поважні, втім, часто-густо траплялися. Вечорами економка мастила їм забої цілющим салом — буцімто ведмежим, але як на ведмеже якось надто сильно від отого сала тхнуло козлом. Та хай там як, козел чи не козел, а певну лікувальну силу сало таки мало, й наступного дня обидва відьмаки вже знову були, як новісінькі, беручись за дубові кийки."
    },
    {
        "input_text": "Тому Ґеральтові видалося дивним, коли одного ранку — а було це в лютому — Гольт так занеміг, що не зумів і з постелі підвестися. Викликати знахаря годі було й мріяти: снігові замети лежали, доки око сягало, дороги стали непрохідними. Тож лишалося тільки ліжко, горілка й козяче сало. Фехтувальні вправи, звісно ж, довелося припинити.",
        "target_text": "Тим дивнішим то видавалося, коли одного ранку — а було це в лютому — Престон Гольт настільки рознемігся, що не мав сили навіть підвестися з ліжка. Про те, щоб викликати лікаря, годі було й мріяти: доки око сягало — суцільні снігові кучугури, дороги зробилися непрохідними. Тож лишалося тільки ліжко, горілка й козяче сало. Фехтувальні тренування, звісно ж, довелося поставити на перерву."
    },
    {
        "input_text": "Вимушена бездіяльність змусила Ґеральта нарешті звернути увагу на невеликий алькеж і книжкові полиці, що ховалися в ньому. Бібліотека, треба визнати, у Гольта була вельми поважна. До храмового сховку в Ельсборзі, звісно, не дотягувала, але в тій святині жриці нікого чужого до книг не допускали, тож знання, що там зберігалися, Ґеральт міг собі тільки уявляти. А тут лишень руку простягни — і бери. Тож він і брав, скільки влазило. А було з чого вибирати. На полицях припадали пилом чотири бестіарії, два з яких відьмаку раніше не траплялися, а ще два виявилися в куди кращому стані, ніж ті, що залишилися в Каер Морені. Там же знайшовся майже неушкоджений примірник Фізіологуса, а також Aviarium et Reptiliarium Гуґо з Альни — справжній бібліофільський раритет. Історичні та географічні праці теж були: Історія світу Родеріка де Новембра, Regni Caedvenie Nova Descriptio Бальдвіна Адовардо, анонімний Liber Memorabilium і древній Chronicon Novigradense. Не бракувало і магічних трактатів і гримуарів: Стихії могутні Паоло Джамбаттісти, Світ невидимий Яна Беккера, Ард Аеркане і Дху Двіммерморк.",
        "target_text": "Вимушене байдикування змусило Ґеральта нарешті скерувати свою увагу на невеличкий алькеж та книжкові полиці, що там ховалися. Бібліотеку, треба було віддати належне, Гольт мав вельми грандіозну. До храмового книгозбору в Ельсборзі, певна річ, бібліотека похилого відьмака не дотягувала, але до книг у тому храмі жриці ніяких сторонніх осіб не допускали, тож і всі ті знання, що там ховалися, Ґеральт міг собі тільки уявляти. А в бібліотеці Гольта лишень руку простягни — і бери. Тож Ґеральт і брав, скільки влазило. А було чим перебирати й що вибирати. На полицях припадали пилом чотири бестіарії, два з яких відьмаку ніколи раніше не траплялися, решту ж виявилися в куди кращому стані, ніж ті в Каер Морені. Там же Ґеральт відкопав майже непошкоджений примірник «Фізіологуса», а також «Aviarium et Reptiliarium» Гуго з Альни — справжня біла ворона. Були теж усякі історичні та географічні праці: «Історія світу» Родеріка де Новембра, «Regni Caedvenie Nova Descriptio» Балдуїна Адовардо, анонімний «Liber Memorabilium» та стародавній «Chronicon Novigradense». Не бракувало й магічних трактатів і ґримуарів: «Сила стихій» Паоло Джамбаттісти, «Невидимий світ» Яна Бекера, «Ард Аеркане» та «Дху Двіммерморк»."
    },
    {
        "input_text": "Гольт тим часом стогнав у постелі, натертий смердючим салом, а Ґеральт гортав фоліанти.",
        "target_text": "Гольт тим часом стогнав у постелі, натертий смердючим козячим салом, а Ґеральт гортав одна за одною книжки."
    },
    {
        "input_text": "Як і належало сподіватися за приказкою, книги мали бути джерелом усякого знання і ключем до таємниць. Так і сталося. Одна з таємниць, і немала, таїлася серед книжок Гольта. І Ґеральт її знайшов. Вона випала з-поміж інших томів.",
        "target_text": "Як і передбачала банальна приказка, книги мали стати джерелом всіляких знань та ключем до всіляких таємниць. Так і вийшло. Одна така таємниця, і геть немаленька, таїлася в бібліотеці Гольта. І Ґеральт її знайшов. Коли та випала з-поміж інших книг."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "— Розповідав я тобі про зустріч із тим… Трілло…",
        "target_text": "— Я розповідав тобі про зустріч з тим… Трілльо…"
    },
    {
        "input_text": "— Естеваном Трілло да Кунья, — виправив Гольт, обережно потягуючись. Він щойно звівся з постелі, удаючи здорового й цілком вилікуваного. — Естеван Трілло да Кунья — praefectus vigilum, тобто префект королівської варти.",
        "target_text": "— Естеваном Трілльо да Кунья, — виправив Гольт, легенько потягуючись, щойно звівшись з ліжка, удаючи буцімто здорового й цілком видужалого. — Естеван Трілльо да Кунья — praefectus vigilum, себто префект королівської варти."
    },
    {
        "input_text": "— Атож. Я тобі казав, що той префект пробував мене завербувати — шукав компромат на тебе. Докази злочинів, які, начебто, ти вчинив. Ти ж махнув рукою, мовляв, міг би я спокійно приставати на ту пропозицію і шукати собі ті докази. Бо їх, мовляв, не існує.",
        "target_text": "— Атож. Ну, я тобі розповідав, що префект той пробував мене завербувати, щоб я знайшов на тебе якийсь компромат. Докази всяких злочинів, що ти їх начебто скоїв. Ти тоді глузливо махнув на мої слова рукою, мовляв, треба було спокійно приставати на ту пропозицію й шукати собі ті докази до призволящого. Бо їх однаково не існує."
    },
    {
        "input_text": "— Так я сказав. Бо так воно і є. Жодних доказів немає.",
        "target_text": "— Так я й сказав. Бо так воно і є насправді. Жодних доказів немає."
    },
    {
        "input_text": "— Немає, кажеш? — Ґеральт демонстративно підняв тонку, трохи потерту брошуру. — А ти глянь-но, що я знайшов у твоїй бібліотеці. Випало з-за інших книг. \"Monstrum albo opisanie wied?mina\". І власноручна присвята: \"Вахмістру Оттону Марґулієсу на знак подяки за вірну службу\". Га! Отто Марґулієс, заслужений громадський діяч і якийсь там «філ», не згадаю який. А виходить, що вахмістр. Тобто найманий вояка. Та ще й той самий Марґулієс, про якого розпитував префект. То як ця книженція опинилася в тебе?",
        "target_text": "— Немає, кажеш? — Ґеральт задемонстрував тонку, трохи пошарпану брошурку. — А ти глянь-но сюди, що я знайшов у твоїй бібліотеці. Випало з-поміж інших книг. «Монструм, або відьмака опис». І написаною від руки присвятою: «Вахмістрові Оттонові Марґулієсові на знак подяки за вірну службу». Га! Отто Марґулієс, заслужений громадський діяч і якийсь там «філ», уже не згадаю який. А виходить, що вахмістр. Тобто найманий вояка. Так то ще й той самий Марґулієс, якого згадував префект. Звідки в тебе така цікава книжечка?"
    },
    {
        "input_text": "Гольт знизав плечима. Ґеральт фиркнув.",
        "target_text": "Гольт знизав плечима. Ґеральт пирхнув."
    },
    {
        "input_text": "— Авжеж, дурне було питання. А трофеї з тих двох інших, як їх там… Нурред і Хвалба? Теж десь тут можна знайти?",
        "target_text": "— Хто б сподівався, намарно питаю. А трофеї по тих двох інших, як їх там… Нурред і Хвальба? Теж десь тут приховані?"
    },
    {
        "input_text": "— Може, й так, хто зна. — Гольт схрестив руки на грудях. — Шукай. Може, теж звідкись випадуть.",
        "target_text": "— Може, й так, хто зна. — Гольт схрестив руки на грудях. — Шукай. Може, теж звідкись випадуть."
    },
    {
        "input_text": "— Кажуть, що цей Марґулієс, Нурред і Хвалба очолювали ту зграю, що в дев’яносто четвертому напала на Каер Морен. Тож чогось мені їх не шкода.",
        "target_text": "— Той Марґулієс, Нурред та Хвальба, скільки я знаю, очолювали ту ватагу, що в дев’яносто четвертому напала на Каер Морен. Тож не те щоб мені їх було шкода, плакати за ними точно не збираюся…"
    },
    {
        "input_text": "— Тішуся, що ти це сказав, — криво всміхнувся Гольт. — А то я вже подумав, що ти вирішиш за них жалобу справити.",
        "target_text": "— Я радий, — кепкував Гольт. — А то я вже подумав, ти хочеш за ними жалобу справити."
    },
    {
        "input_text": "— Рокамора. — Ґеральт проігнорував глузування. — Roac a moreah. Старшою мовою — «помста». Назву ти ж сам вигадав, не купив її разом із маєтком. Цікаво, до чи після?",
        "target_text": "— Рокамора. — Ґеральт не перейнявся тим кепкуванням. — Roac a moreah. Старшою мовою — «помста». Виходить, не купив ти посілість разом з назвою. Сам її вигадав. Цікаво, до чи після?"
    },
    {
        "input_text": "Гольт знову байдуже знизав плечима.",
        "target_text": "Гольт поновно байдуже знизав плечима."
    },
    {
        "input_text": "— Нещодавно, — вів далі Ґеральт, — один коваль сказав мені доволі розумну річ. Нехай кожен своє діло робить, мовив він. Його, коваля, справа — ковадло й молот. Відьмацька справа — вбивати почвар. А карати злочинців — то справа старости і суддів.",
        "target_text": "— Нещодавно, — спокійно вів далі Ґеральт, — один коваль сказав мені доволі мудру річ. Нехай кожен, мовив він, своє пильнує. Його, коваля, справа — ковадло й молот. Відьмацька справа — вбивати почвар. А карати злочинців — то справа старости й судів."
    },
    {
        "input_text": "— Слова, що варто запам’ятати, — серйозно відповів Гольт. — Запам’ятай їх, коли наступного разу кинешся боронити якусь нападену дівку. І заріжеш заради неї чоловіка.",
        "target_text": "— Гарні слова, вартує закарбувати їх собі на носі, — посерйознішав Гольт. — Пам’ятай про них, коли наступного разу помчишся з мечем боронити якусь скривджену дівку. Зарізавши принагідно чоловіка на смерть."
    },
    {
        "input_text": "— Це зовсім інше…",
        "target_text": "— Це зовсім інше…"
    },
    {
        "input_text": "— Брехня. Це те саме. І годі вже про це. Клич її милість Берту. Хай іде з тією її маззю.",
        "target_text": "— Брехня. Абсолютно те саме. І годі вже про це. Заклич мені пані Берту. Хай несе сюди ту свою мазь."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "До цієї розмови вони не поверталися довгий час. Але зрештою повернулися. Ґеральт змусив себе дочитати до кінця анонімний твір під назвою \"Монстр, або ж опис відьмака\". Часом він сміявся, часом сердився, а часто лаявся так, що й пси втікали б. Але таки дочитав.",
        "target_text": "До цієї розмови вони не поверталися довгий час. Але зрештою все ж повернулися. Ґеральт якось через силу дочитав до кінця ту анонімну працю під назвою «Монструм, або ж опис відьмака». Інколи не міг нареготатися, часом аж кипів від злості, а часто лаявся на всі заставки. Але таки дочитав."
    },
    {
        "input_text": "— Оцей напис, — він показав Гольтові присвяту вахмістру Маргулісу, — певно, зробив сам автор. Шкода, що не підписався.",
        "target_text": "— Отой дарчий напис, — Ґеральт тицьнув Гольтові на присвяту вахмістрові Марґулієсові, — певно, залишив сам автор. Шкода, що не підписався."
    },
    {
        "input_text": "— Підписався. Дивись уважніше.",
        "target_text": "— Підписався. Придивись уважніше."
    },
    {
        "input_text": "— Оцей малюнок? Оця пташка?",
        "target_text": "— Отой образочок? Та пташка?"
    },
    {
        "input_text": "— Martlet. Так у геральдиці називають таку фігурку. Напевно, мобілія родового герба автора. На жаль, такі мобілії занадто поширені, щоб можна було визначити власника.",
        "target_text": "— Мартлет. Так це називається в геральдиці. Запевне символ родового герба автора. На жаль, такі символи занадто поширені, щоб можна було достеменно визначити потрібну людину."
    },
    {
        "input_text": "— Тобто… — Ґеральт протягнув слова. — Ти не знаєш, хто він. Ха. Знову питаю даремно. Бо якби знав — убив би його, правда ж?",
        "target_text": "— Значиться, — неквапом мовив Ґеральт, — ти не знаєш, хто за тим стоїть. Ха! Знову намарно питаю. Ти якби знав — то давно вже б його вбив, еге ж?"
    },
    {
        "input_text": "— Ні, — Гольт скривив губи. — Помчав би щодуху до старости. \"Пане старосто, маю честь донести, що оцей писар склав пасквіль, через який сотня фанатиків нацькувалася на відьмаків. І сімох відьмаків убили, а одного ледве від смерті вихопили. Так, пане старосто, я знаю, що немає закону, який би забороняв пасквілі, і немає покарання за них. Nullum crimen sine lege. Але ж це дуже непорядно — писати такі речі! Отож прошу вас, пане старосто, аresztujcie цього пасквілянта якнайшвидше й поставте перед судом. Нехай восторжествує правосуддя!\"",
        "target_text": "— Ні, — вицідив Гольт. — Помчав би щодуху до старости, а як інакше? Пане старосто, маю честь вам донести, що такий-то писар склав пасквіль, за допомогою якого нацькував на відьмаків сотню фанатиків. У результаті сім відьмаків поклали голову, а одного ледве вихопили з лап смерті. Так, пане старосто, я знаю, що немає в законі такого пункту, який би забороняв написання пасквілів, покарання за пасквілі теж не передбачено. Nullum crimen sine lege5. Але як же так, хіба то гарно писати такі речі! Тож однаково прошу вас, пане старосто, якнайшвидше арештуйте цього пасквілянта й поставте його перед судом. Нехай переможе закон та справедливість!"
    },
    {
        "input_text": "— Ти глузуєш?",
        "target_text": "— Знову кепкуєш?"
    },
    {
        "input_text": "— Атож.",
        "target_text": "— Ну авжеж, кепкую."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Зима, хоч і була люта, відступила напрочуд легко, майже без бою. Подули теплі вітри, сніг почав швидко танути. Вже в середині лютого, що його ельфи кличуть Імбаелком, розквітнув ліщинак, що густими кущами заростав південний бік маєтку. Весь кущ вкрився золотаво-жовтими сережками, схожими на лисячі хвости. Береги струмка, захованого серед вільх і верб, іще були в льодових наростах, обмерзли й краї місцевих баюр та мілких заплав. Жабам те не заважало — вони завзято бралися до шлюбних ігор, і скоро вся вода зробилася густа від ікри.",
        "target_text": "Зима, хоч і була люта, відступила напрочуд легко, практично без бою. Подули теплі вітри, сніг став швидко танути. Уже в середині лютого, що його ельфи кличуть Імбаелком, розквітнула ліщина, яка густими кущами розрослася всім південним боком маєтку. Кущі ті вкрилися золотаво-жовтими, дещо схожими на пухнастих гусениць котиками. Береги захованого серед вільх та верб струмка досі стояли в льодових навісах, обледенілі були й краї довколишніх баюр та мілких ставків. Хоча жабам це аніяк не заважало — вони завзято взялися до своїх шлюбних ігор, тож незабаром вся вода зробилася густа від ікри."
    },
    {
        "input_text": "А тоді, подавши незаперечний знак весни, над полями заспівали жайворонки.",
        "target_text": "Нарешті, подавши непомильний знак весни, над полями заспівали жайворонки."
    },
    {
        "input_text": "І нарешті настало рівнодення, що вже офіційно провіщало прихід весни.",
        "target_text": "А на кінець настало рівнодення, що вже офіційно звіщало прихід весни."
    },
    {
        "input_text": "І Ґеральт ухвалив рішення.",
        "target_text": "І Ґеральт ухвалив рішення."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Ні, не ухвалив. Мучився думками кілька погано переспаних ночей. Пригадував розмову зі жрицею Ассумптою з Ривії. Пригадував слова Естевана Трільйо да Куньї, префекта королівської варти. Шкодував, що знайшов у бібліотеці те, що знайшов. І вже був, здавалося, цілком певен.",
        "target_text": "Неправда, не ухвалив. Промучився зі своїми думками кілька недоспаних ночей. Пригадував свою розмову зі жрицею Ассумптою з Ривії. Пригадував слова Естевана Трілльо да Куньї, префекта королівської варти. Шкодував, що знайшов поміж книжок те, що знайшов. І вже був, як йому здавалося, цілком певен."
    },
    {
        "input_text": "Але вранці, щойно прокинувшись, певен уже не був.",
        "target_text": "Та ранком, прокинувшись, уже не був."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "На сніданок подали налисники з повидлом — пальчики оближеш. Але Гольт їв мало. Очі мав підбиті темними колами. Вигляд мав такий, наче й він не надто добре спав останніми ночами.",
        "target_text": "На сніданок були налисники з повидлом — пальчики оближеш. Але Гольту щось не лізло нічого до рота. Під очима виднілися темні кола. Видно, він теж недосипав останніми ночами."
    },
    {
        "input_text": "— Доведеться нам попрощатися, — коротко мовив він. — Я вирішив покласти край цій нашій авантюрі, Ґеральте. Нічого не триває вічно. Від цієї весни ти переходиш на власний розрахунок. Щойно стане тепліше — покинеш Рокамору.",
        "target_text": "— Доведеться нам попрощатися, — коротко мовив він. — Я вирішив покласти край цій нашій спільній пригоді, Ґеральте. Ніщо не вічне. Починаючи від цієї весни, переходиш на власний розрахунок. Щойно трохи потеплішає — покинеш Рокамору."
    },
    {
        "input_text": "— Ну, в… Тобто, послухай…",
        "target_text": "— Але я… Чекай, послухай…"
    },
    {
        "input_text": "— Покинеш Рокамору.",
        "target_text": "— Покинеш Рокамору."
    },
    {
        "input_text": "— Це має якийсь стосунок…",
        "target_text": "— Це має якийсь стосунок…"
    },
    {
        "input_text": "— Має, ще й який. Тобі… і мені не пощастило, що ти знайшов… те, що знайшов. Естеван Трільйо да Кунья не відступиться, він чіплятиметься тобі в п’яти. Якщо притисне, ти не зможеш виплутатися брехнею, бо, наскільки я зауважив, брехун із тебе препоганий. І втопиш… передусім себе.",
        "target_text": "— Має, ще і який. На твою… Й мою прикрість, ти довідався… Те, про що довідався. Естеван Трілльо да Кунья не відступиться, до кінця насідатиме тобі на п’яти. Якби так тебе пришпилив, то ніякими гладкими побрехеньками не виплутаєшся, тим паче, наскільки я зауважив, брехун з тебе до нічого. Потягнеш на дно… Передусім себе."
    },
    {
        "input_text": "— Я…",
        "target_text": "— Я…"
    },
    {
        "input_text": "— Не перебивай. Та й час уже тобі побачити те твоє жадане море. І трохи світу.",
        "target_text": "— Не перебивай. Та й давно вже час тобі побачити те твоє омріяне море. І трохи світу."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт мовчав.",
        "target_text": "Ґеральт мовчав."
    },
    {
        "input_text": "— А тепер, — Гольт звівся на ноги, — надягай захисники й бери палкат. Весна, шкода сидіти в хаті. Підемо на майдан. Перед тим як ти поїдеш, ми ще відпрацюємо кілька фінтів.",
        "target_text": "— А тепер, — Гольт звівся на ноги, — надягай захисне спорядження й бери свій кийок. Весна надворі, нема чого просиджувати штани в хаті. Ходімо на подвір’я. Поки ти ще тут, встигнемо відпрацювати кілька фінтів."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "— Ось так, молодий пане відьмаче, — купець зняв шапку, витер нею чоло і вказав на придорожній стовп із прибитою до нього бляхою, — ми вже в Поозерній Мархії. Місто Таллах уже там, за лісом! Ми вдома! У безпеці! І все це завдяки вам!",
        "target_text": "— Ось так, юний пане відьмаче, — купець стягнув шапку, витер нею чоло й тицьнув на придорожній стовп з прибитою до нього бляхою, — ми вже в Поозерній Мархії. Місто Туллах уже там, за лісом! Тож-бо ми вдома! У безпеці! І все завдяки вам!"
    },
    {
        "input_text": "— Та ну, — махнув рукою Ґеральт. — Було спокійно. Нічого не сталося.",
        "target_text": "— Та ну, — махнув рукою Ґеральт. — Було спокійно. Нічого не сталося."
    },
    {
        "input_text": "— Не сталося, бо відьмак пильнував. Береженого і боги бережуть, а ви берегли. Така була угода, і свої п’ятдесят марок ви чесно заробили, чесно. Поїхали! Гей, підганяй там!",
        "target_text": "— Не сталося, бо відьмак пильнував. Береженого й боги бережуть, а ви, то що правда, берегли. Така була угода, і свої п’ятдесят марок ви чесно заробили, як не крути. Поїхали! Гей, підганяй там!"
    },
    {
        "input_text": "Засвистіли канчуки, заскрипіли осі, загупали на ямках колеса. Обидва купецькі екіпажі, два вози, покотилися по шляху.",
        "target_text": "Засвистіли канчуки, заскрипіли осі, загупали на ямках колеса. Обидві купецькі підводи, два вози, понеслися гостинцем."
    },
    {
        "input_text": "— Поозерна Мархія, — Ґеральт придивився до бляхи, прибитої до стовпа. З близької відстані можна було розглянути герб: у чорному щиті дві срібні риби, що повернуті одна до одної спинами.",
        "target_text": "— Поозерна Мархія. — Ґеральт придивився до бляхи, прибитої до стовпа. Зблизька на дещо поржавілій поверхні вдалося йому розрізнити герб: на чорному щиті дві срібні риби adoss?s, тобто повернуті одна до одної спинами."
    },
    {
        "input_text": "— Це вже?",
        "target_text": "— Ми вже тут?"
    },
    {
        "input_text": "— Ага. Бачите там, внизу? Вода блищить. Це озеро Туам Дур, сам його кінець. Бо за ним скоро починається друге озеро, Довге зване. Над ним місто Таллах лежить. Скоро побачите!",
        "target_text": "— Ага. Бачите там, вдолині? Вода блищить. Це озеро Туайм Дур, сам його кінець. Бо за ним зразу починається друге озеро, зване Довгим. На ньому лежить місто Туллах. Скоро самі побачите!"
    },
    {
        "input_text": "Знання Ґеральта про Поозерну Мархію було незначним. Regni Caedvenie Nova Descriptio, праця Бальдвіна Адоварда, була в бібліотеці Престона Холта, але Ґеральт лише перегортав її. Тому він не знав, що головних, найвеличніших озер, від яких Мархія отримала свою назву, було чотири: Туам Дур, Довге, Тойкка і Ранвейг. Більших було ще вісім, але їхні назви пам’ятали лише місцеві рибалки. Про зовсім малі озера навіть не рахували, і ніхто вже й не пам’ятав їхніх назв. Всі вони були льодовиковими озерами, виритими дуже давно ландшафтними процесами. Теоретично, бо теорії про льодовики лише починали розвиватися серед новітніх науковців з Оксенфурта. Найстаріші вчені все ще наполягали, що ці ландшафти створила Вища Сила, і різноманітність цієї місцевості була свідченням її творчої інвенції. Якби ти питав людей поза Оксенфуртом про походження озер, вони б відповіли, що це просто до ямки дощ лив.",
        "target_text": "Знання Ґеральта про Поозерну Мархію були мізерними. Regni Caedvenie Nova Descriptio, праця Балдуїна Адовардо, щоправда, була в бібліотеці Престона Гольта, але Ґеральт заледве погортав у ній кілька сторінок. Тому звідки йому було знати, що головних, найвеличніших озер, від яких Мархія й дістала свою назву, було чотири: Туайм Дур, Довге, Тойкка та Ранвейґ. Було ще вісім трохи менших, але їхні назви мало хто пам’ятав, за винятком місцевих рибалок. Зовсім малих озерець ніхто навіть не рахував, про якісь назви тут і мови нема. Всі вони були стрічковими льодовиковими озерами, утворені дуже, дуууже давно рухом льодовиків та вимиті течіями підземних річок. Усе це, авжеж, теоретично, оскільки теорії про льодовики та зледеніння лише полегеньку зароджувалися серед новітніх науковців з Оксенфурта. Найстаріші вчені й надалі приписували виникнення такого ландшафту діям Вищої Сили, а неабияку різноманітність цієї місцевості ставили як свідчення ентузіастичної й творчої інвенції, притаманній тій Силі. Хоча якщо мова йшла про людей поза Оксенфуртом та університетських кіл, то можна було б скільки завгодно торочити їм про всякі там льодовики, вони однаково б то собі не убгали в голову. Спитаєш, звідки озеро взялося, — дощик в ямки нападав."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт не знав, що лінія озер, розташованих вздовж осі північ-південь, історично визначила східний кордон Поозерної Мархії та королівства Каедвен. Кордон був стабільним. Оселення відбулося на західних берегах озер. На сході, аж до далеких Синих Гір, розкинулися дикі і непрохідні ліси, які все ще чинили серйозний опір сокирам поселенців.",
        "target_text": "Ґеральт не знав також, що лінія озер, що простягалися вздовж осі північ-південь, історично позначала східний кордон Поозерної Мархії та королівства Кедвен як такого. Кордон був усталений. Нові поселення будувалися на західних берегах озер. На схід від них, аж до далеких Синих Гір, розкинулися дикі й непрохідні пущі, які досі чинили гідний опір сокирам поселенців."
    },
    {
        "input_text": "Вони виїхали з лісу. Внизу сяяло сріблом озеро. На ньому чорніла досить віддалена від берега острів. А до самого берега прилягало огороджене палісадом містечко. Огорожа з дерев'яними набережними була повна рибальських човнів, на палях сушилися сітки, диміли коптильні. Над усім кружляли, кричачи, чайки та мартинівки.",
        "target_text": "Вони виїхали з лісу. Вдолині блищала сріблом гладінь озера. Чорнів на ньому острівець, досить віддалений від берега. А до самого берега прилягало оточене палісадом містечко. Огороджена дерев’яними причалами пристань була повна рибальських човнів, на палях сушилися сітки, диміли коптильні. Повсюдно кружляли й кигикали крячки та мартини."
    },
    {
        "input_text": "Ворота, що вели до містечка Таллах, були широко відкриті, а військові, що охороняли їх, виявили мало цікавості до купця і його возів. Один, проте, мусив знати купця, бо зав'язав із ним жваву бесіду. Ґеральт озирнувся, не будучи впевнений, чи варто йому заїжджати до містечка, чи краще продовжити подорож, не втрачаючи часу. Його роздуми перервав схвильований голос купця.",
        "target_text": "Ворота з коловоротом, що вели до містечка Таллах, були навстіж розчахнуті, а вояки, які стояли на варті, не виявили особливої цікавості до купця та обох його возів. З одним, певно, купець мусив знатися, бо зайшов з ним у жваву бесіду. Ґеральт озирнувся, не будучи до кінця впевненим, чи варто йому в’їжджати до містечка, чи ліпше продовжити подорож, не гаючи марно часу. Його роздуми перервав збуджений голос купця."
    },
    {
        "input_text": "— Ого, молодий пане! Щастя вам посміхається! Тут у Таллах відьмака потребують, терміново його шукають. Кажуть, що оголошення було на прикордонному стовпі. Ми не бачили, мусив якийсь хуліган порвати...",
        "target_text": "— Ого, молодий пане! Щастя вам усміхається! Тут у Тулласі якраз відьмака треба, пильно його виглядають. Кажуть, оголошення висіло на граничному стовпі. Але я щось не зауважив, либонь, уже якийсь гультіпака зірвав…"
    },
    {
        "input_text": "— Якщо ти справжній відьмак, — сказав, підходячи, командир поста, — тоді не мешкаючи йди до магістрату, там тобі скажуть, що й до чого. Цією вуличкою прямо, на площі будинок із зеленими дверима, на дверях золота вежа і корона намальовані. Легко знайдеш.",
        "target_text": "— Якщо ти навсправжки відьмак, — сказав, підходячи, командир постерунка, — тоді притьмом звернися до магістрату, там тобі скажуть, що й до чого. Йди просто цієї вуличкою, там на площі буде будинок із зеленими дверима, на дверях позолотою вежа й корона намальовані. Без проблем знайдеш."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "— Покажіть відьмацьку мітку, — зажадав бурґраф. — Не те щоб я вам не довіряв чи, боронь Боже, шахрайства підозрював...",
        "target_text": "— Покажи свій відьмацький знак, — зажадав бургграф. — Не те щоб я тобі не довіряв чи, бороніть боги, шахрайство підозрював…"
    },
    {
        "input_text": "Він урвався, нахилився й роздивився медальйон із вовком, який Ґеральт витягнув з-під киреї.",
        "target_text": "Він замовк, нахилився й роздивився медальйон з вовком, який Ґеральт вийняв з-за пазухи."
    },
    {
        "input_text": "— Вибачайте, — бурґраф перейшов на чемнішу форму. — Але ж ви надто молоді, тож…",
        "target_text": "— Вибачайте, — бурґраф вмить зробився ввічливішим. — Обличчя таке молоде, тож я й подумав…"
    },
    {
        "input_text": "— Відьмак, — озвався досі мовчазний чоловік у шкіряному кунтуші, перехопленому поясом зі сталевих пряжок і кілець. Його серйозний, навіть похмурий вигляд додавав авторитету. — Найнятий має бути не владою міста, а правителем усієї мархії, ясновельможним маркграфом. Чиїм я тут є повноважним представником. Моє ім’я Дієго Марс. Сенешаль Дієго Марс.",
        "target_text": "— Відьмак, — озвався якийсь чоловік, який досі мовчки стояв збоку, аж до понурості поважний, у шкіряному, підперезаному поясом зі сталевих пряжок та ланок кунтуші, — найнятий буде не владою міста, а одноосібним правителем усієї мархії, ясновельможним маркграфом. Чиїм я тут є повноважним представником. Моє ім’я Дієго Марс. Сенешаль Дієго Марс."
    },
    {
        "input_text": "— Вклоняюся, вельможний сенешалю. Найнятий я для чого?",
        "target_text": "— Вклоняюся, вельможний сенешалю. А для чого мене винайняти хочуть?"
    },
    {
        "input_text": "— Замок Торнгалл, літня резиденція пана маркграфа, зазнає набігів якогось створіння. Потрібно зробити так, аби воно більше не з’являлося. Будь-яким способом. Подробиці дізнаєтеся на місці. Запевняю, що винагорода буде щедрою.",
        "target_text": "— Замку Торнгалл, літньої резиденції пана маркграфа, причепилося якесь створіння. Потрібно зробити так, аби відчепилося. Будь-яким способом. Подробиці дізнаєтеся на місці. Запевняю, винагорода буде щедрою."
    },
    {
        "input_text": "— Де знаходиться цей замок? Ми вирушаємо негайно?",
        "target_text": "— Де цей замок розташований? Ми вирушаємо негайно?"
    },
    {
        "input_text": "— Чекаємо ще когось.",
        "target_text": "— Ще на когось чекаємо."
    },
    {
        "input_text": "Бурґраф зітхнув і розвів руками.",
        "target_text": "Бургграф зітхнув і розвів руками."
    },
    {
        "input_text": "— І вже досить довго, — буркнув із докором. — Шанована майстриня змушує чекати. Видно, така вже мода в чарівниць — змушувати чекати.",
        "target_text": "— І вже досить довго, — буркнув із докором. — Шанована майстриня змушує на себе чекати. Видно, така вже мода в тих чарівниць — змушувати чекати."
    },
    {
        "input_text": "Він вказав на диск, що лежав на столі, завбільшки з монету, але оздоблений не профілем новіґрадського єрарха, а вигравійованими рунами та дивними знаками. Посередині диска випиналося напівдорогоцінне каміння золотаво-жовтого кольору.",
        "target_text": "На столі лежав якийсь диск, завбільшки з монету, оздоблений однак не профілем новіградського єрарха, а викарбуваними рунами та дивними знаками. Посередині диска був виступ — напівдорогоцінний камінь золотаво-жовтого кольору."
    },
    {
        "input_text": "— Це призивний самоцвіт, — пояснив бурґраф. — Зветься «тере порт». Якщо тричі сильно натиснути на жовтий камінь, він надішле поклик, і викликана особа невдовзі прибуде магічним чином. Це зветься «тере портація». Ми викликали, тож чекаємо. Довго вже вельми…",
        "target_text": "— Це закличний самоцвіт, — пояснив бургграф. — Зветься «тере порт». Якщо тричі сильно натиснути на той жовтий камінь, він надішле поклик, і викликана особа невдовзі магічним чином з’явиться. Це зветься «тере портація». Ми вже зробили виклик, тож чекаємо. Довго вже вельми…"
    },
    {
        "input_text": "— І чекатимемо, — відрубав похмурий сенешаль Дієго Марс, — стільки, скільки знадобиться. Цілителька потрібна терміново й неодмінно. Без неї до Торнгалла я не повернуся, бо…",
        "target_text": "— І чекатимемо, — відрубав похмурий сенешаль Дієго Марс, — стільки, скільки знадобиться. Цілительку нам до зарізу треба, то обов’язково. Без неї до Торнгалла я повертатися не збираюся, бо…"
    },
    {
        "input_text": "Раптом почулося голосне, трохи схоже на дзижчання комах, звучання, що перейшло у наростаючий гул. Біля стіни кімнати проявився світний овал. Спершу в ньому замаячіла розпливчаста постать, а за мить із нього ступила невисока жінка в чоловічому вбранні.",
        "target_text": "Раптом зробилося гучно, залунало щось схоже на дзижчання комах, яке озивалося у вухам гудючим крещендо. Обік стіни кімнати проявився світний овал. В овалі тому спершу замайоріла розпливчаста постать, а за мить звідти виринула невисока жінка в чоловічому вбранні."
    },
    {
        "input_text": "Бурґраф і сенешаль підвелися та вклонилися.",
        "target_text": "Бургграф з сенешалем підвелися та вклонилися."
    },
    {
        "input_text": "— Вельмишановна пані майстрине…",
        "target_text": "— Вельмишановна пані майстрине…"
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт також уклонився. Його амулет під сорочкою сильно завібрував.",
        "target_text": "Ґеральт також уклонився. Його амулет під сорочкою сильно задрижав і засіпався."
    },
    {
        "input_text": "Він пам’ятав чарівниць, яких бачив на ринку в Спінгемі, молодих і вродливих, мов на малюнку. Жінку, що постала з магічного овала, некрасивою назвати аж ніяк не можна було, але такої сліпучої краси, як у тих, вона не мала. Молодості теж — виглядала дещо старшою за жрицю Неннеке з Ельсборґа. Її кругле, рум’яне обличчя випромінювало доброзичливість, якусь ледь вловиму сердечність, що змусила Ґеральта не відводити погляду, хоча він пам’ятав науку Престона Голта: чарівниці терпіти не могли, коли на них задивлялися, і мали людей за бидло. Та прибулиця не справляла такого враження.",
        "target_text": "Він пам’ятав чародійок, яких бачив на ринку в Спінемі, молодих та вродливих, хоч картину малюй. Жінку з коротким темним волоссям, яка постала з магічного овалу, некрасивою назвати аж ніяк не можна було, але й такої сліпучої вроди, як у тих з ринку, шукати в ній було марно. Молодості теж — на вигляд вона була дещо старшою за жрицю Неннеке з Ельсборга. Її пухкеньке, рум’яне обличчя однак випромінювало доброзичливість, якусь ледь вловиму сердечність, що просто-таки не давала Ґеральтові відвести погляду, хоча він добре пам’ятав науку Престона Гольта: чарівниці терпіти не можуть, коли на них хтось витріщається, беручи всіх інших людей за худобу. Проте прибула жінка не справляла такого враження."
    },
    {
        "input_text": "— Де це я? — Її голос теж був приємний. І мелодійний. — Не впізнаю місцевості. Але це не Торнгалл.",
        "target_text": "— Де це я? — Її голос теж був неабияк приємний. І мелодійний. — Не впізнаю, що за місце. Але точно не Торнгалл."
    },
    {
        "input_text": "— Місто Туллах, пані. Я є бурґраф…",
        "target_text": "— Місто Туллах, пані. Я є бургграф…"
    },
    {
        "input_text": "Жінка зняла з плеча й поставила на підлогу велику полотняну торбу.",
        "target_text": "Жінка скинула з плеча й поклала на підлогу велику полотняну торбу."
    },
    {
        "input_text": "— Чому мій талісман у Туллаху? — спитала. — Я лишила його в Торнгаллі. Для користі маркграфа Вайкінена.",
        "target_text": "— Чому мій талісман у Туллаху? — спитала. — Я лишила його в Торнгаллі. Маркграфові Вайкіненові."
    },
    {
        "input_text": "— Ясновельможний пан маркграф, — бурґраф запнувся, — передав цей талісман мені…",
        "target_text": "— Його світлість пан маркграф, — бургграф запнувся, — повірив цей талісман мені…"
    },
    {
        "input_text": "— Бо, — втиснувся в розмову сенешаль, — не бажав, щоб на Севальку перебував талісман, призначений для телепортації. Пан маркграф мав на це підстави.",
        "target_text": "— Бо, — втиснувся в розмову сенешаль, — не бажав, щоб на Зевальку перебував талісман, призначений для телепортації. Пан маркграф мав на це свої підстави."
    },
    {
        "input_text": "— Саме так, — докинув бурґраф. — Тому талісман він передав мені. Для використання в разі потреби…",
        "target_text": "— Таки так, — докинув бургграф. — Тому талісман його світлість віддав мені. Для використання в разі потреби…"
    },
    {
        "input_text": "— А потреба виникла, як мені відомо. Де ж пацієнт? Син маркграфа, молодий граф Фредерік, що зазнав нещасного випадку?",
        "target_text": "— А потреба виникла, скільки я знаю. Ну й де пацієнт? Маркізовий син, молодий граф Фредерік, то ж з ним трапився нещасний випадок?"
    },
    {
        "input_text": "— Ви вже знаєте? — сенешаль помітно здивувався. — Так швидко? Яким чином?",
        "target_text": "— Ви вже знаєте? — сенешаль помітно здивувався. — Так швидко? Яким чином?"
    },
    {
        "input_text": "— Магія, чутки та поштові голуби. Пан сенешаль Дієго Марс, якщо не помиляюся? Ми вже зустрічалися.",
        "target_text": "— Магія, чутки та поштові голуби. Пан сенешаль Дієго Марс, якщо не помиляюся? Ми вже якось бачилися."
    },
    {
        "input_text": "— Так і є. — Сенешаль знову вклонився. — Вітаю, шановна пані Наттеравн. А поранений граф Фредерік лежить у Торнгаллі, на Севальку. Ми вирушаємо туди без зволікань.",
        "target_text": "— Так і є. — Сенешаль поновно вклонився. — Вітаю, шановна пані Наттеравн. А поранений граф Фредерік лежить у Торнгаллі, на Зевальку. Ми невідкладно прямуємо туди."
    },
    {
        "input_text": "Медальйон Ґеральта знову завібрував.",
        "target_text": "Медальйон Ґеральта знову задрижав."
    },
    {
        "input_text": "— А цей відьмак? — Чарівниця вп’яла в нього свої зелені очі. — Він також рушить із нами?",
        "target_text": "— А то що, відьмак? — Чарівниця вп’яла в нього свої зелені очі. — Його з собою беремо?"
    },
    {
        "input_text": "— Разом із нами, — урвав Дієго Марс. — Якщо можна, то вирушаймо.",
        "target_text": "— Беремо, — урвав Дієго Марс. — Як буде ваша ласка, вирушаймо негайно."
    },
    {
        "input_text": "— Мій кінь, — втрутився Ґеральт. — Він у стайні…",
        "target_text": "— Мій кінь, — втрутився Ґеральт. — Він у стайні…"
    },
    {
        "input_text": "— І нехай там лишається. Ми не їхатимемо верхи.",
        "target_text": "— Хай там і лишається. Ми не верхи поїдемо."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Метою подорожі, як з’ясувалося, була Зевальк — острів на Довгому озері, що виднівся далеко на плесі, темний і вкритий туманом, як контур. А засобом пересування виявився великий і неповороткий шестивесловий човен, завантажений чималою кількістю скринь, ящиків, бочок і мішків. У вантаж також входили чотири вівці й чорний кіт у клітці.",
        "target_text": "Метою подорожі, як з’ясувалося, був Зевальк — острів на озері Довгому, обриси якого виднілися далеко на плесі, темні й вкриті туманом. А засобом пересування виявився великий і неповороткий шестивесловий човен, завантажений чималенькою кількістю скринь, ящиків, бочок та мішків. Серед усього того вантажу, вияснилося, були ще чотири вівці й чорний кіт у клітці."
    },
    {
        "input_text": "— Ми пливтимемо цим? — здивувалася чаклунка. — Цією баржею? Разом із цим звіринцем і купою багажу? У вас же був на Зевальк човник!",
        "target_text": "— Ми пливтимемо цим? — здивувалася чаклунка. — Тією баржею? Разом з тим усім звіринцем та купою багажу? У вас ж начебто був для переправи на Зевальк човник!"
    },
    {
        "input_text": "— Це не баржа, — похмуро відповів Дієго Марс. — Це шаланда. А те, що ми мали на Зевальк, — не човник, а шхуна. Але вона наразі зайнята, тому залишається шаланда. Сідайте, будь ласка.",
        "target_text": "— Це не баржа, — похмуро відповів Дієго Марс. — Це шаланда. А те, що ми маємо для переправи, — не човник, а вітрильний кутер. Але він наразі зайнятий, тому залишається тільки шаланда. Сідайте, прошу."
    },
    {
        "input_text": "Вони сіли, зайнявши місця ближче до носа. Веслярі заткали вітрилами, весла зсіпали в долах, шаланда, яку називали шаландою, відплила від пристані.",
        "target_text": "Усі посідали, примостившись поближче до носа. Веслярі закректали хором, весла заскрипіли в кочетах, човен, званий шаландою, відплив від причалу."
    },
    {
        "input_text": "— Вибачте, що представляюся тільки тепер, — промовила після хвилини мовчання жінка. — Я — Врай Наттеравн, цілителька.",
        "target_text": "— Даруй, що відрекомендовуюся тільки тепер, — озвалася після хвилини мовчання жінка. — Я — Врай Наттеравн, цілителька."
    },
    {
        "input_text": "— Ґеральт. Відьмак.",
        "target_text": "— Ґеральт. Відьмак."
    },
    {
        "input_text": "— Лікувала я колись відьмака. Звали його Гольт, Престон Гольт. Це було давно, і сумніваюся, що хтось такий молодий, як ти... Чи мені здається, чи ти трохи сердитий на мене? Ага, тобі напевно наговорили, що є ворожнеча між чаклунами й відьмаками, так?",
        "target_text": "— Лікувала я колись відьмака. Звали його Гольт, Престон Гольт. То було ще царя гороха, сумніваюся, що хтось такий молодий, як ти… Мені здається, чи ти на мене трохи важким духом дихаєш? Ага, тобі, напевно, уже сказали, що між чародіями й відьмаками неприязнь вирує, еге?"
    },
    {
        "input_text": "— Наговорили.",
        "target_text": "— Сказали."
    },
    {
        "input_text": "— За моїх братів по мистецтву я не прошу вибачення, — серйозно відповіла вона. — Але знай, я не маю упереджень. Моя ворожнеча — це справа, яку треба заслужити. Так що не сердься. Домовились?",
        "target_text": "— За моїх колег по фаху я просити вибачення не збираюся, — серйозно відповіла чарівниця. — Але знай, я не маю упереджень. Мою неприязнь ще треба заслужити. Так що розслабся. Гаразд?"
    },
    {
        "input_text": "— Домовились.",
        "target_text": "— Гаразд."
    },
    {
        "input_text": "— Марс найняв тебе, так? Це пов’язано з пораненим сином маркграфа?",
        "target_text": "— Марс найняв тебе, так? То має якийсь стосунок до пораненого маркграфового сина?"
    },
    {
        "input_text": "— Ні, це не має жодного стосунку. Кажуть, якийсь монстр мучить їх на острові.",
        "target_text": "— Та начебто ні. Мені сказали, що якась потвора докучає їм на острові."
    },
    {
        "input_text": "Вітер дув, доли скрипіли, шаланда весело пливла по хвилях. Туман почав розсіюватися. Меви кричали. Вівці блеяли. Кіт нявчав.",
        "target_text": "Вітер дув, кочети скрипіли, шаланда хвацько сунула хвилями. Туман поволі розсіювався. Мартини кричали. Вівці блеяли. Кіт нявчав."
    },
    {
        "input_text": "— Ось той парус, ось там, — цілителька затулила очі рукою. — Пане Марсе? Це не ваш човник, часом?",
        "target_text": "—Що то за вітрило, ось там, — цілителька притулила очі долонею. — Пане Марсе? Це часом не ваш човник, га?"
    },
    {
        "input_text": "— Шхуна, — терпляче виправив сенешаль. — Шхуна \"Nihil Novi\".",
        "target_text": "— Кутер, — терпляче виправив сенешаль. — Кутер «Nihil Novi6»."
    },
    {
        "input_text": "— А хто на ньому пливе? Хто керує ним?",
        "target_text": "— А ким він наразі зайнятий? Хто ним пливе?"
    },
    {
        "input_text": "— Брати й товариші ясного пана графа Фредеріка. Вони полюють на гіппокампів.",
        "target_text": "— Товариші й комільтони ясного пана графа Фредеріка. Вибралися полювати на гіпокампів."
    },
    {
        "input_text": "— На що?",
        "target_text": "— На що?"
    },
    {
        "input_text": "— Як я вже сказав. На гіппокампів.",
        "target_text": "— Ну я ж кажу. На гіпокампів."
    },
    {
        "input_text": "Шхуна \"Nihil Novi\" раптом різко змінила курс і наблизилася до них настільки, щоб можна було розглянути її. Вона мала три паруси: два трикутних попереду й великий прямокутний ззаду. Коли вони наблизилися ще більше, можна було побачити кількох людей на борту. До них долинули співи, сміх і вигуки. Не зовсім тверезі.",
        "target_text": "Вітрильний кутер «Nihil Novi» несподівано різко змінив курс просто на них, за хвильку наблизившись настільки, що можна було добре його розглянути. Були там три паруси: два трикутні попереду й великий прямокутний ззаду. Коли кутер підплив ще ближче, завиднілися постаті кількох людей на борту. Долинули до них теж співи, регіт та вигуки. Не зовсім тверезі."
    },
    {
        "input_text": "— Якісь веселі ці полювання, — оцінює Врай Наттеравн. — На гіппокампів, як ви кажете. А навіщо їм ці гіппокампи? Які у них переваги, що вони полюють на них?",
        "target_text": "— Якесь веселе вийшло полювання, — дійшла висновку Врай Наттеравн. — На гіпокампів, кажете. А навіщо їм ті гіпокампи? Що в них такого вартого полювання?"
    },
    {
        "input_text": "— А от так воно і є, — сенешаль відкашлявся. — Минулого року, Езра Мецгеркоп, відомий ресторатор, вдерся в ласки нашого короля Міодрага, потішивши монарха та двір надзвичайно рідкісною стравою, величезною запеченою птахою, апорнісом, якщо правильно я пам'ятаю. Така печеня сподобалась королю, що він нагородив Мецгеркопа титулом барона. Багато хто заздрив. І почалися полювання, чимало охочих до дворянського титулу вирушили в ліси, щоб для короля уполювати ще більш рідкісну здобич...",
        "target_text": "— Ха, бачте, таки є що. — Сенешаль прокашлявся. — Минулого року Езра Мецґеркоп, відомий ресторатор, втерся в ласку нашому королю Міодраґу, потішивши монарха та двір надзвичайно рідкісною стравою, величезним запеченим птахом, апорнісом, коли б не збрехати, точно не пам’ятаю назву. Печеня та так королю посмакувала, що він нагородив Мецґеркопа титулом барона. Ой багато кому його лаври не давали спати. Тож почалися полювання, чимало спраглих дворянського титулу подалися в дикі глухомані, щоб уполювати для короля якусь ще рідкіснішу здобич…"
    },
    {
        "input_text": "— Розумію. Тобто вони, там, на тому судні...",
        "target_text": "— Зрозуміло. Тобто ті, там, на яхті…"
    },
    {
        "input_text": "— На шхуні. Я ж сказав, це товариші...",
        "target_text": "— На кутері. Я ж казав уже, це товариші…"
    },
    {
        "input_text": "— І товариші графа. Я чула. І хочуть уполювати гіппокампа?",
        "target_text": "— І комільтони графа. Я вуха маю. То вони хочуть уполювати гіпокампа?"
    },
    {
        "input_text": "— Поширилося, що король з радістю б поїв такого. Ну, то вони й вирішили, що піймають його...",
        "target_text": "— Подейкують, що король має охоту чимсь таким поласувати. Ну, то вони й взяли собі до голови, що піймають його…"
    },
    {
        "input_text": "— І стануть баронами?",
        "target_text": "— І стануть баронами?"
    },
    {
        "input_text": "— Вони вже барони. Більшість. Але на славу та королівську прихильність сподіваються.",
        "target_text": "— Вони вже барони. Більшість. Але сподіваються на славу та королівську прихильність."
    },
    {
        "input_text": "— А тут, в цьому вашому озері, — зацікавилася Врай Наттеравн, — справді водяться гіппокампи?",
        "target_text": "— А тут, у цьому вашому озері, — поцікавилася Врай Наттеравн, — справді водяться гіпокампи?"
    },
    {
        "input_text": "— Водяться, — відповів сенешаль. — Хоча мало хто їх бачив близько, вони надзвичайно полохливі. Потрібно діяти потайки, обережно... А там, на шхуні... Сами розумієте.",
        "target_text": "— Водяться. Нібито. Бо зблизька їх мало хто бачив, вони надзвичайно полохливі. Треба діяти крадькома, тишком-нишком… А там, на кутері… Самі поміркуйте."
    },
    {
        "input_text": "— Розуміємо, як і не скажеш, — сказала з іронією чаклунка. — Це не полювання, а банкет на воді.",
        "target_text": "— Тут і міркувати не треба, — відказала з іронією чаклунка. — Це не полювання, а якийсь банкет на воді."
    },
    {
        "input_text": "І як ілюстрація, один з баронів з шхуни переліз через борт і відверто зригав. Решта команди ревіли від сміху.",
        "target_text": "Немов для ілюстрації, котрийсь з баронів на вітрильнім кутері перехилився через борт та щедро й сильно виблювався. Решта екіпажу мало кишки не порвали зо сміху."
    },
    {
        "input_text": "— Nihil novi, — сказала Врай.",
        "target_text": "— Nihil novi, — зауважила Врай."
    },
    {
        "input_text": "Долі скрипіли, весла розбризкували краплі води. Меви кричали. Шхуна \"Nihil Novi\" наловила вітер в паруси й віддалилася. Пияцькі пісні й вигуки більше не долинали до них.",
        "target_text": "Кочети скрипіли, лопаті весел розбризкували краплі води. Мартини кричали. Кутер «Nihil Novi» впіймав вітер у вітрила й віддалився. Пияцькі пісні й вигуки більше не долинали до них."
    },
    {
        "input_text": "На відстані кидка каменя від носа шаланди вода раптом розбурхалася, і кілька сріблястих риб вистрибнули з поверхні води.",
        "target_text": "Палицею кинути від носа шаланди вода ні з того ні з сього розбурхалася, і над поверхнею шаленими стрибками виприснули кілька сріблястих риб."
    },
    {
        "input_text": "— Форелі, — упізнав Ґеральт. — Великі, більше за довжину ліктя. Цікаво, що ж їх налякало?",
        "target_text": "— Форель, — упізнав Ґеральт. — Немаленька, більше ліктя завдовжки. Цікаво, що ж їх налякало?"
    },
    {
        "input_text": "— Тут, в глибинах, — пояснив Дієго Марс, — водяться щуки по шістдесят і більше фунтів. Для таких форель — як уклейка. А живуть в глибинах і інші потвори, про яких краще мені не згадувати...",
        "target_text": "— Тут, у безодні, — пояснив Дієго Марс, — водяться щуки по шістдесят і більше фунтів. Для таких ліктьова форель — як уклейка. А живуть в глибинах й інші бестії, ліпше навіть не згадувати к лихій годині…"
    },
    {
        "input_text": "— А може, — зацікавилася Врай Наттеравн, — це якийсь з цих гіппокампів налякав риб?",
        "target_text": "— А може, — поцікавилася Врай Наттеравн, — то якийсь з цих прославлених гіпокампів налякав форель?"
    },
    {
        "input_text": "— Гіппокампи, — заперечив Ґеральт, — не їдять риб. І не полюють на них.",
        "target_text": "— Гіпокампи, — заперечив Ґеральт, — не їдять риб. І не полюють на них."
    },
    {
        "input_text": "— То що вони їдять?",
        "target_text": "— То що вони їдять?"
    },
    {
        "input_text": "— Водорості.",
        "target_text": "— Водорості."
    },
    {
        "input_text": "— Зілля? Тобто вони пасуться? Як корови?",
        "target_text": "— Траву? Тобто вони пасуться? Як корови?"
    },
    {
        "input_text": "— Можна й так сказати.",
        "target_text": "— Можна й так сказати."
    },
    {
        "input_text": "— Але краще, — додав сенешаль з натиском, — не говорити про це. Особливо в Торнголі. Молодий граф Фредерік, мабуть, саме в сутичці з гіппокампом отримав пошкодження. Якби хтось почав говорити, що це корова його поранила...",
        "target_text": "— Але краще, — наголосив сенешаль, — так не казати. Особливо в Торнголлі. Як-не-як, молодий граф Фредерік саме в доблеснім бою з гіпокампом був поранений. Якби розійшлися чутки, що це корова його поранила…"
    },
    {
        "input_text": "— Графа поранив гіппокамп? — здивувалася цілителька. — Як так? Адже вони травоїдні... Що ти про це скажеш, відьмаку?",
        "target_text": "— Графа поранив гіпокамп? — здивувалася цілителька. — Як так? Вони ж буцім травоїдні… Що на це скажеш, відьмаче?"
    },
    {
        "input_text": "— Травоїдні, — відповів Ґеральт, — теж можуть бути небезпечними.",
        "target_text": "— Травоїдні, — відповів Ґеральт, — теж можуть бути небезпечні."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Форт Торнголл, що стояв на острові Зевальк, був оточений подвійним частоколом. Перший височів просто на самому березі, нині, коли рівень води був високий, невдовзі після танення снігів і криги, його майже до половини затопило. Другий частокіл увінчував високий, на кілька сажнів, земляний вал. Над усім цим височіли дві чотирикутні вежі.",
        "target_text": "Форт Торнголл, що стояв на острові Зевальк, був оточений подвійним частоколом. Перший тягнувся просто самим прибережжям, тож тепер, коли сніги та крига розтанули, рівень води значно піднявся, і його майже до половини затопило. Другий частокіл увінчував великий, заввишки кілька сажнів, земляний вал. Над усім цим височіли дві чотирикутні вежі."
    },
    {
        "input_text": "— Справжня фортеця, — оцінив Ґеральт. — Досить добре укріплена.",
        "target_text": "— Справжня фортеця, — оцінив Ґеральт. — Мабуть, оборонна."
    },
    {
        "input_text": "— Атож, укріплена, — підтвердив Дієґо Марс. — Бо й боронитися доводилося не раз і не два.",
        "target_text": "— Атож, оборонна, — підтвердив Дієго Марс. — Бо й боронитися доводилося не раз і не два."
    },
    {
        "input_text": "— У перші роки Мархії, — додала Врай Неттеревн, — тут не раз траплялися сутички з лісовими ельфами.",
        "target_text": "— У перші роки існування Мархії, — додала Врай Наттеравн, — тут частенько доходило до сутичок з лісовими ельфами."
    },
    {
        "input_text": "— Східний берег був їхній, — докинув сенешаль, — а західний наш, людський. А острів був форпостом. Раз у раз переходив з рук у руки. Та зрештою ми взяли гору й збудували тут форт. За короля Бенди то було, багато літ тому.",
        "target_text": "— Східний берег був їхній, — докинув сенешаль, — а західний наш, людський. А острів був форпостом. Раз у раз переходив з рук у руки. Та зрештою ми взяли гору й збудували тут форт. За короля Бенди то було, багато літ тому."
    },
    {
        "input_text": "Вони увійшли у затоку, що виявилася проритим каналом. Канал перекривала велика, важка брама з колод. Вартові на дозорній вежі завважили їх і вигукнули щось, пролунав ріг. Ворота почали повільно розчинятися. За ними розкинулася гавань, оточена з усіх боків дерев’яними помостами. Шаланда пристала до одного з них, утиснувшись між іншими човнами.",
        "target_text": "Вони запливли до затоки, що виявилася прокопаним каналом. Канал перегороджувала велика й громіздка брама з балок. Вартові на чатівні їх зауважили й окликнули, засурмили в ріг. Ворота стали поволі розчинятися. За воротами розкинулася гавань, оточена з усіх боків дерев’яними причалами. Шаланда пристала до одного з них, утиснувшись у вільне місце між іншими човнами."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт озирнувся. Побачені здаля вежі з близької відстані скидалися радше на блокгаузи, збудовані з соснових колод вражаючої товщини. Між ними височіла величезна дерев’яна будівля у кілька поверхів, що також нагадувала скоріш фортецю, ніж житло, так само як і вежі, мала бійниці замість вікон.",
        "target_text": "Ґеральт озирнувся. Побачені здаля вежі тепер, з близької відстані, скидалися радше на блокгаузи, збудовані з соснових колод приголомшливої товщини. Між вежами розташовувалася єдина здоровенна дерев’яна хоромина в кілька поверхів, також на вид вигляд радше укріплений блокгаус, ніж житло, так само як і вежі, маючи бійниці замість вікон."
    },
    {
        "input_text": "Вони зійшли на поміст, і веслярі відразу заходилися розвантажувати судно. Врай Неттеревн, здавалося, хотіла про щось спитати сенешаля, коли той несподівано закашлявся й уклонився.",
        "target_text": "Вони зійшли на причал, і веслярі відразу ж заходилися розвантажувати судно. Врай Наттеравн, здавалося, хотіла щось сенешаля запитати, коли той несподівано кахикнув та зігнувся в уклоні."
    },
    {
        "input_text": "Помостом до них ішла дівчина в супроводі двох служниць. На вигляд їй було п’ятнадцять чи шістнадцять років, світловолоса, надзвичайно вродлива, струнка, майже тендітна, немов зроблена зі скла. Вона йшла, трохи підіймаючи й підтримуючи поділ елегантної сукні кольору волошок, щоб не зачіпати ним шорсткі дошки настилу.",
        "target_text": "Причалом до них простувала якась дівчина в супроводі двох служниць. На вигляд їй було п’ятнадцять чи шістнадцять років, ясноволоса, незвикло вродлива, дуже струнка, майже мініатюрна, крихка, немов зі скла. Вона йшла, злегка підіймаючи й притримуючи поділ своєї елегантної волошкової сукні, щоб не зачіпати ним шорсткі дошки настилу."
    },
    {
        "input_text": "Дієґо Марс уклонився ще нижче. Дівчина лише на мить зупинила на ньому свої великі, мов у сарни, очі. Її цікавив виключно вантаж, що його шаланда доправила на острів.",
        "target_text": "Дієго Марс уклонився ще дужче. Дівчина лиш на мить метнула на нього свої великі, мов у сарни, очі. Скидалося на те, зо цікавив її виключно вантаж, який шаланда доправила на острів."
    },
    {
        "input_text": "— Панна Людмила, — тихо пояснив сенешаль, помітивши запитальний погляд Ґеральта. — Донька ясновельможного марґрафа Вайкінена. Тимчасово перебуває тут, на Зевальку…",
        "target_text": "— Маркіза Людмила, — впівголоса пояснив Дієго Марс, помітивши запитальний погляд Ґеральта. — Донька ясновельможного пана маркіза Вайкінена. Перебуває тут, на Зевальку, тимчасово, можна так сказати…"
    },
    {
        "input_text": "— Можна сказати, — пирхнула Врай Неттеревн, — що її тут ув’язнено. Не варто цього приховувати, пане Марсе. Про це вже пліткує все Каедвенське королівство.",
        "target_text": "— А ще можна сказати, — пирхнула Врай Наттеравн, — що її тут ув’язнено. Чого навкруг ходити, пане Марсе. Уже увесь Кедвен плітки знає."
    },
    {
        "input_text": "— Я не займаюся плітками, — сенешаль насупився. — А взагалі, ясновельможний марґраф має на це повне право. Батьківське право покарати неслухняну доньку.",
        "target_text": "— Я плітками не захоплююся, — сенешаль нахмурив брови. — Та й узагалі, наш ясновельможний пан маркграф має на це повне право. Батько мусить якось неслухняну доньку розуму навчати. А як треба, то й покарати."
    },
    {
        "input_text": "— І що ж вона накоїла? — Ґеральт продовжував дивитися на дівчину, мов зачарований.",
        "target_text": "— І що ж вона такого накоїла? — Ґеральт не міг відірвати від дівчини очей, мов зачарований."
    },
    {
        "input_text": "— Сердечна справа, — усміхнулася цілителька. — Дівоче серце забилося частіше…",
        "target_text": "— То сердечна справа, — усміхнулася цілителька. — Закалатало жвавіше дівоче серденько…"
    },
    {
        "input_text": "— Забилося не до того, — похмуро урвав її Дієґо Марс. — І не вчасно. І не там, де слід. Але що тут говорити, ви, пані майстрине, і так знаєте про це. Чули плітки.",
        "target_text": "— Не там, де треба, закалатало, — невдоволено урвав її Дієго Марс. — Не тоді, коли треба. І не до того, кого треба. Але що тут говорити, ви, пані майстрине, без сумніву, однаково все знаєте. Чули плітки."
    },
    {
        "input_text": "— Авжеж, що чула, — знову пирхнула Врай. — Серце панни Людмили вкрадене, з її ж власної волі, юнаком на ім’я Редферн Фіннеґан. І в цьому виникла проблема.",
        "target_text": "— Певна річ, чула, — знову пирхнула Врай. — Серце маркізи Людмили вкрадене, з її ж волі й бажання, юнаком на ім’я Редферн Фіннеґан. Стільки хлопців на білому світі, і саме Фіннеґан. Тут то й виникла проблемка."
    },
    {
        "input_text": "— Яка ж саме?",
        "target_text": "— Яка?"
    },
    {
        "input_text": "— Вайкінени з Фіннеґанами — давні вороги, — вкинув Марс. — Родова ворожнеча.",
        "target_text": "— Вайкінени з Фіннеґанами віддавна на ножах, — вкинув Марс. — Родова ворожнеча між ними."
    },
    {
        "input_text": "— Кривава? Були жертви?",
        "target_text": "— Кривава? Були жертви?"
    },
    {
        "input_text": "— Можна сказати, — скривився сенешаль. — Але вам, молодий пане відьмак, замість пліток краще б зайнятися вашими відьмацькими справами. Пані майстрине, пробачте великодушно, та вам також слід поспішити до пораненого.",
        "target_text": "— У певному сенсі, — скривився сенешаль. — Але вам, молодий пане відьмаче, замість пліток ліпше б взятися за свої відьмацькі справи. Пані майстрине теж, даруйте звісно, але вам, правда, варто терміново поспішити до сповненого мук пораненого…"
    },
    {
        "input_text": "— Ваша правда, — уздровителька поправила торбу на плечі. — Піду мерщій. Побачимося пізніше, відьмаче. Ведіть, пане Марсе.",
        "target_text": "— Що правда, то правда — цілителька поправила торбу на плечі. — Помчуся мерщій до пораненого. Побачимося пізніше, відьмаче. Ведіть, пане Марсе."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "На помості поряд кілька жінок потрошили рибу. Допомагав їм чорний кіт — той самий, що приплив на Зевальк разом із Ґеральтом та цілителькою. Водну гладінь пристані вкривали луска, тельбухи й плавальні міхури.",
        "target_text": "Збоку на причалі кілька жінок потрошили рибу. Допомагав їм чорний кіт — той самий, що приплив на Зевальк разом з Ґеральтом та цілителькою. Риб’яча луска, тельбухи й плавальні міхури рознеслися усією пристанню."
    },
    {
        "input_text": "Сонце сідало над озером, відбиваючись у його поверхні. Десь удалині пронизливо кричали, ймовірно, журавлі.",
        "target_text": "Сонце чарівно сідало над озером, відбиваючись у його гладіні. Десь удалині щось пронизливо курликало, найймовірніше, журавлі."
    },
    {
        "input_text": "— Молодий граф Фредерік Вайкінен, — розповідала Врай Натаревен, ліниво спершись на палісад, — під час допиту брехав, аж гай шумів. Та я ж медичка, вмію відрізняти характер травм і визначати, як вони виникли. Тож змусила його зізнатися. Можеш уявити? Ані гіпокамп, ані жодна інша потвора тут не винні. Син маркграфа, добряче хильнувши, вирішив справити враження, видряпався на щоглу баркаса — і звалився з неї. Має зламаний ключицю, вивихнуту кісточку, а ще забите коліно, розпухле, мов диня. Доведеться з нього рідину витягати... А в тебе як справи, відьмаку?",
        "target_text": "— Молодий граф Фредерік Вайкінен, — розповідала Врай Наттеравн, ліниво спершись об палісаду, — попервах такі мені химери снував, що аж гай гудів. Ну але я ж лікарка, вмію розрізняти характер травм і визначати причину їхнього виникнення. Тож я й притиснула його, щоб правду повів. І що ти думаєш? Ані гіпокампом, ані жодною іншою потворою там і не пахло. Син маркграфа, добряче собі хильнувши, видряпався на щоглу кутера — й з тої ж щогли звалився. Має зламану ключицю, вивихнуту кісточку й потовчене коліно, розпухнуло йому, мов диня. Вочевидь доведеться відкачувати рідину звідти… А в тебе як справи, відьмаче?"
    },
    {
        "input_text": "— Потихеньку.",
        "target_text": "— Потихеньку."
    },
    {
        "input_text": "Створіння, що нишпорило в Торнхаллі, як виявилося, вподобало собі кухонні приміщення. Туди ж і попрямував Ґеральт, аби дізнатися подробиці. Пані куховарки, привітні й говіркі, зустріли його не лише розповідями, а й кухлем пива та мискою солоних в'юнів.",
        "target_text": "Те створіння, що тинялося Торнгаллом, як виявилося, уподобало собі кухонні приміщення, тож туди Ґеральт і подався, аби потягати трохи тамтешні язики. Пані куховарки, дуже милі жіночки, зразу на порозі пригостили його кухлем пива та горщичком солоних в’юнців."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт обгризав в’юнів, запивав пивом, а куховарки переказували, одна поперед одну. Потвора, казали вони, невелика, але страшенно надокучлива. Має жаб'ячу пику й вирячені очі. Квакає, як жаба. Вилізає з озера, на своїх жаб’ячих лапах розносить бруд і намул — тільки встигай прибирати. Паскудить у кутках. Надзюрив під стіною. Пожирає припаси. Розсипав по всій кухні пшоно і борошно. Розбив глек. Поцупив срібну ополоникову ложку з панським гербом. Останнє твердження відьмаку здалося підозрілим. Водник, судячи з опису, звісно, на капості здатен, але до крадіжок срібла він, швидше за все, ні сном ні духом. Тут радше людські руки постаралися.",
        "target_text": "Ґеральт смакував в’юнів, запивав пивом, а куховарки одна поперед одну все переказували. Потвора, казали вони, невелика, але страшенно надокучлива. Має жаб’ячий писок та вирячені сліпаки. Квакає, як жаба. Вилізає звідкись з озера, своїми жаб’ячими лапами розносить всюди бруд і мул — хіба ходи й прибирай це все. Паскудить, куди тільки добереться. Якось надзюрила в куті. Продукти візьме погризе. Пшоно й борошно всією кухнею порозсипає. Чайничок розбила. Ополоник срібний поцупила з гербом його світлості. Те останнє твердження відьмаку здалося дещо сумнівним. Водник, а судячи з опису, то був саме він, безперечно, до крадіжки був ні сном, ні духом не причетний. Чиїсь інші руки мусили до полоника дотягнутися."
    },
    {
        "input_text": "Останній раз, зізналися куховарки, потвору бачили два тижні тому. Ще пива?",
        "target_text": "Останній раз, за словами куховарок, потвору бачили десь два тижні тому. Ще пива?"
    },
    {
        "input_text": "Врай Натаревен уважно вислухала розповідь, не перебиваючи.",
        "target_text": "Врай Наттеравн уважно вислухала розповідь, не перебиваючи."
    },
    {
        "input_text": "— Водники бувають докучливі, але для людей вони безпечні, — підсумував Ґеральт, тяжко зітхнувши. — Але якщо платять... Що ж, доведеться походити, посторожувати. А як вилізе, налякати та відігнати. А тепер розкажи-но мені про цю родову ворожнечу. Здається, не без крові?",
        "target_text": "— Водники бувають докучливі, але людям зашкодити не здатні, — виснував Ґеральт, тяжко зітхнувши. — Але якщо платять… Що ж, доведеться трохи посторожити, попильнувати, а як вилізе — налякати та відігнати… А тепер ти, пані цілителько, ліпше розкажи мені про оту родову ворожнечу. У певному сенсі криваву."
    },
    {
        "input_text": "— Не обов’язково кликати мене \"пані\", — відмахнулася чародійка, копняком стусивши у воду риб’ячу голову. — А щодо ворожнечі... Було так. Дідусь теперішнього маркграфа, Магнус Вайкінен, вів справи з Роальдом Фіннеґаном. Спілка у них була. Та коли вона прогоріла, обидва заходилися звинувачувати одне одного у шахрайстві й розкраданні. Голосно й прилюдно. Зрештою, Магнус викликав Роальда на поєдинок. Насікти один одного вони насікли, та й то добряче. А потім з’ясувалося, що через звістку про поєдинок дружина Роальда злягла й втратила дитину, а немічний батько Магнуса, дізнавшись про все це, помер просто від хвилювання. Оце тобі й \"трупи\", якщо хочеш. Ну, а ворожнеча, ясна річ, пішла далі. Кожне покоління щось до неї додавало. І ось маємо те, що маємо. Сіріус Вайкінен і Ґордон Фіннеґан сперечалися за титул правителя Мархії. Коли король призначив маркграфом Сіріуса, Ґордон де тільки міг волав про хабарництво, протекціонізм і змову.",
        "target_text": "— Не мусиш величати мене «пані», — чародійка копнула риб’ячу голову, зіштовхнувши її з причалу у воду. — А щодо ворожнечі було так: дідусь Сіріуса, чинного маркграфа, Маґнус Вайкінен, вів справи з Роальдом Фіннеґаном. Фірму разом мали. І коли та прогоріла, Роальд і Маґнус заходилися звинувачувати одне одного у розтраті й шахрайстві. Голосно й привселюдно. Зрештою, Маґнус викликав Роальда на двобій. І на герці надавали вони одне одному добряче. Дружина Роальда, коли то почула, злягла з викиднем, а Маґнусів старечий та немічний батько з того всього хвилювання врізав дуба. Ото, власне, й ті «жертви» — у певному сенсі. І відтоді пішла ворожнеча. Кожне покоління вносило до неї свою лепту. Донині. Сіріус Вайкінен і Ґордон Фіннеґан змагалися за титул правителя Мархії. Коли король призначив маркграфом Сіріуса, Ґордон на всі боки волав про хабарництво, кумівство й змову."
    },
    {
        "input_text": "— А панна Людмила?",
        "target_text": "— А панна Людмила?"
    },
    {
        "input_text": "— Класика жанру. Якось на балу чи прийомі зустріла молодого графа Редферна Фіннеґана, сина Ґордона й правнука Роальда. Далі можеш сам домислити.",
        "target_text": "— Тут, можна сказати, по-класиці. На якімсь балу чи імпрезі зустріла молодого графа Редферна Фіннеґана, сина Ґордона й правнука Роальда. Далі можеш собі сам уявити."
    },
    {
        "input_text": "— З вигадуванням у мене так собі. І на балах я ніколи не бував.",
        "target_text": "— Уява в мене така собі. І на балах я в житті не бував."
    },
    {
        "input_text": "— Закохалися одне в одного з першого погляду, — усміхнулася чародійка. — Потай зустрічалися. Знали, що батьки їхнього шлюбу не дозволять, тож вирішили втекти. Маркграф Сіріус утікати їм не дав, а доньку запроторив сюди, на острів, звідки не втечеш. А догляд за нею доручив синові, графу Фредеріку, брату Людмили. Не просто так, треба сказати. Фредерік особисто ненавидить Редферна, тож ні в які змови з ним не вступить і не дасть себе підкупити. Відкрито заявив, що радше побачить сестру в домовині, ніж у шлюбі з Фіннеґаном. Щоправда, наглядач із нього так собі. Гадає, що найкраща варта — це сам острів. Тож користується грошима й свободою сповна. Скарбничку татової щедрості витрачає на гульбища: на Зевальк він стягнув своїх приятелів, під виглядом полювання на гіпокампів вони тут п’ють і бенкетують без упину. О, до речі, ось вони і є. Втомлені, п’яні мисливці на чудовиськ.",
        "target_text": "— Закохалися одне в одного з першого погляду, — усміхнулася чародійка. — Стали потай зустрічатися. Знали, що батьки їм шлюб не дозволять, тож вирішили втекти. Але Маркграф Сіріус став їхній утечі на заваді, й запроторив доньку сюди, на неприступний острів, пильний контроль за нею доручив синові, графу Фредеріку, братові Людмили. Маркграф не просто так довірив нагляд над сестрою саме синові, треба сказати. Фредерік з якихось цілком особистих причин терпіти не може Редферна, тож ні в які змови з ним не ввійде та підкупити себе не дасть. Відкрито кілька разів заявляв, що радше побачить сестру на марах, ніж у шлюбі з Редферном. Щоправда, граф Фредерік собі вирішив, що сам острів є найкращою вартою для закоханої сестриці, тож ніяким наглядом себе не обтяжує. Зате з великим запалом сповна користується дарованою від батька взамін самостійністю й фінансовими ресурсами. Стягнув на Зевальк усіх своїх компаньйонів, під виглядом полювання на гіпокампів пиячачи з ними й розважаючись без упину. О, про вовка промовка. Повертаються наші натруджені й п’яні мисливці на потвор."
    },
    {
        "input_text": "Скрипнули, розчахнувшись, ворота пристані, до внутрішньої гавані влився парусний баркас Nihil Novi. Пристав до помосту, і за хвилю з його палуби зіскочила — не без зусиль — група молодиків. Більшість хиталася й голосно реготала.",
        "target_text": "З грюкотом та скрипом розчахнулися ворота пристані, усередину до гавані заплив вітрильний кутер «Nihil Novi». Пристав до причалу, й за хвилю з його палуби зіскочила — не без зусиль — група молодиків. Більшість сильно похитувалася. Й сильно галасувала."
    },
    {
        "input_text": "— Золота молодь із Ард Карайґа, — зневажливо скривилася Врай. — Отплід багатих, титулованих і впливових батьків. Дехто мені знайомий, і, скажу чесно, з не найкращого боку. Ось той, що ледь на ногах тримається, це молодший син барона Дормонта. Лікувала його, не скажу від чого. А он той, останній, здається, ще тверезий — це Приміан Ґрохот, син власника броварні, нувориш. Що він у цій компанії забув — загадка.",
        "target_text": "— Золота молодь Ард Карайга, — Врай скривила губи. — Нащадки заможних, титулованих і впливових батьків. Деяких знаю особисто, і, якщо чесно, з не найкращого боку. Он той, що ледь на ногах тримається, це молодший син барона Дормонта. Я якось лікувала його, не буду казати, від чого. А ось той, останній, мабуть, найтверезіший — це Приміан Ґрохот, син власника броварні, нувориш. Що він у тім товаристві забув — загадка."
    },
    {
        "input_text": "— Полює на гіпокампа.",
        "target_text": "— Полює на гіпокампа."
    },
    {
        "input_text": "Чародійка хмикнула.",
        "target_text": "Врай хмикнула, розважена таким припущенням."
    },
    {
        "input_text": "— О, полювання мені лише пацієнтів додасть, як іще хтось щось собі зламає. Аби тільки не втопилися, тут медицина вже безсила. Щодо ж гіпокампів — то я б не переживала. Вони собі дадуть раду.",
        "target_text": "— О, те полювання, — посерйознішала вона, — мені лиш неодмінно додасть пацієнтів, коли ще хтось собі щось зламає. Аби тільки не втопилися, бо тут медицина вже безсила. А за гіпокампів я б навіть не переживала. Не схоже, що розгнуздана золота молодь зможе їм бодай чимось зашкодити."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт не відповів.",
        "target_text": "Ґеральт не коментував."
    },
    {
        "input_text": "— Бувай. — Цілителька поправила шаль. — Піду витягати рідину з коліна графа.",
        "target_text": "— Бувай наразі. — Цілителька поправила шаль. — Піду відкачувати графу рідину з коліна."
    },
    {
        "input_text": "— Успіху.",
        "target_text": "— Хай щастить."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "З настанням ночі все Торнхол заглиблювалося в непроникну темряву. З міркувань безпеки — адже довкола все було дерев'яне — ретельно гасили всі вогні, зокрема й смолоскипи та каганці, якими вдень освітлювали сходи й звивисті коридори. Єдиним світлом — слабким мерехтінням ліхтарів — розпоряджалися лише вартові на чатах і на палісаді. Вартові, як зауважив Ґеральт, ставилися до своїх обов’язків украй недбало, покладаючись на важкодоступність острова. Було очевидно, що вже давно ані форту, ані острову не загрожувала жодна серйозна небезпека, що й призвело до недбалості та ледарства серед вартових. Ґеральт не сумнівався: саме тому водник міг безперешкодно проникати у занурену в морок будівлю. Ба більше, ці вартові-байдужники, мабуть, не помітили б і табуна гіпокампів, що перестрибували б через палісад.",
        "target_text": "З настанням ночі весь Торнголл поринав у непроникну пітьму. З міркувань безпеки — адже довкола все було з дерева — ретельно гасили усякі вогні, зокрема й смолоскипи та каганці, якими вдень освітлювали сходи й звивисті коридори. Єдиним джерелом світла — у вигляді слабкого мерехтіння ліхтарів — розпоряджалися лише вартові на чатівні й на палісаді. Вартові ті, як пересвідчився Ґеральт, ставилися до своєї служби та обов’язків украй недбало, цілковито покладаючись на неприступність острова. Усім було очевидно, що вже віддавна ані форту, ані острову нічого серйозного не загрожує, тож вартові попросту звикли до нудної рутини й геть розлінилися. Ґеральт був безмаль переконаний, що то саме тому воднику вдавалося так небоязко й безперешкодно проникати до зануреної в морок будівлі. Ба більше, навіть якби табун гіпокампів взявся перестрибувати через гострокіл, ці вартові-валяки, мабуть, пропустили б їх повз увагу."
    },
    {
        "input_text": "Темрява, звісно, не становила для нього жодної перешкоди — його мутованим очам вистачало світла зірок. Усередині ж він покладався на слух. А ще на нюх — він добре знав, що водники смерділи риб’ячим слизом, мулом і прілим татарським зіллям.",
        "target_text": "Темрява, певна річ, не становила Ґеральтові жодної перешкоди — його мутованим очам цілком вистачало сяйва зірок. Усередині ж хоромини він покладався здебільшого на слух. А ще на нюх — відьмак добре знав, що водники смердять риб’ячим слизом, мулом та прілим татарським зіллям."
    },
    {
        "input_text": "Сьогодні на палісаді не було видно жодного вартового — всі сиділи у вартівні, граючи в карти й нарікаючи на псю службу в цьому клятому місці, де навіть витратити жалафи було ні на що, бо корчма й бордель були далеко і ще й за водою.",
        "target_text": "Сьогодні на палісаді не було видно жодного вартового — усі поховалися в чатівні, граючи в карти й нарікаючи на песячу службу на тому засраному острові, де навіть ті зароблені дрібняки не було на що витратити, бо корчма й бордель були далеко й на додачу за водою."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт обійшов палісад, шукаючи якусь шпарину, сховану під розвішеними для сушіння верше?тами, через яку водник міг прослизати з озера досередини. Не знайшовши нічого підозрілого, він попрямував у будівлю. Коридор, що вів до кухонних приміщень, він уже оглянув раніше, тож тепер вирішив перевірити хід, який вів до покоїв марграфа, збройовні, складу та казарм вартових.",
        "target_text": "Ґеральт обійшов палісад довкола, вишукуючи якусь шпаринку, сховану під розвішеними сушитися садками, через яку водник міг би крадькома прослизнути з озера досередини. Не виявивши нічого підозрілого, відьмак попрямував до хоромини. Коридор, що вів до кухонних приміщень, він уже прочесав раніше, тож тепер постановив справдити інший коридор, той, що вів до покоїв маркграфа, зброївні, комори та казарм вартових. Щойно ступив туди ногою, як медальйон сильно засмикався, завібрував і запульсував йому під сорочкою."
    },
    {
        "input_text": "Щойно він увійшов туди, його медальйон різко завібрував під сорочкою.",
        "target_text": "Ґеральт ступив ще кілька кроків — медальйон вгамувався. Потім кілька кроків назад — знову завібрував. Ще раз вперед — перестав."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт зробив кілька кроків уперед — медальйон заспокоївся. Зупинився, повернувся — і він знову завібрував. Щось у коридорі випромінювало магію.",
        "target_text": "Щось у коридорі мусило випромінювати магію."
    },
    {
        "input_text": "Відьмак підняв руку, складаючи пальці в Знак. Довкола одразу ж стало світліше. Він наблизився, придивився уважніше. Йому довелося майже впритул нахилитися до стіни, але зрештою він побачив це.",
        "target_text": "Відьмак здійняв руку, складаючи пальці в Знак. Довкола моментально зробилося ясно. Він наблизився, уважно придивляючись. Довелося майже впритиск нахилити обличчя до стіни, але зрештою таки угледів."
    },
    {
        "input_text": "На камені, тонкою і ледь помітною лінією, був накреслений контур. Контур дверей. І сумнівів не було — саме він випромінював магію.",
        "target_text": "На стіні, тонкою й ледь помітною лінією вугіллям був накреслений контур. Контур дверей. Без сумніву — саме звідти випромінювалася магія."
    },
    {
        "input_text": "Жоден із відомих Ґеральту бестіаріїв не приписував водникам магічних здібностей. Однак усі наголошували на їхній винятковій хитрості й підступності та вказували на те, що водники здатні наслідувати все, що бачили, наче мавпи.",
        "target_text": "Жоден з відомих Ґеральту бестіаріїв не приписував водникам магічних здібностей. Однак усі підкреслювали їхню виняткову хитрість та підступність, однозгідно стверджуючи, що все побачене водники люблять наслідувати, немов мавпи."
    },
    {
        "input_text": "Якщо б водник заволодів магічним амулетом чи іншим артефактом, зідраним, скажімо, з потопельника — чи зміг би ним скористатися? Ґеральт не знав. Але мав намір дізнатися.",
        "target_text": "Якби водник заволодів магічним амулетом чи якимсь іншим артефактом, зідраним, скажімо, з потопельника — чи вмів би ним скористатися? Ґеральт уявлення не мав. Але намірився дізнатися."
    },
    {
        "input_text": "Світло Знака почало згасати, а за мить зникло зовсім. Він відступив на кілька кроків, сховався за рогом коридору. Чекав. Завмер у тиші, навіть уповільнив дихання.",
        "target_text": "Світло Знаку потьмяніло, а за мить згаснуло зовсім. Ґеральт відступив кілька кроків, сховавшись за рогом коридору. Чекав, повністю завмерши у цілковитій тиші, навіть уповільнивши дихання."
    },
    {
        "input_text": "Довго чекати не довелося.",
        "target_text": "Довго чекати не довелося."
    },
    {
        "input_text": "Медальйон завібрував ще дужче. Контур на стіні засвітився, і вугільні двері розчинилися. З них вийшло щось.",
        "target_text": "Медальйон сильно завібрував. Контур на стіні заблищав і засяяв, накреслені вуглем двері розчинилися, і дещо постало в них."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт зреагував миттєво. Стрибком подолав відстань і схопив прибульця мертвою хваткою модлиці. Але той виявився не з простих — без особливих зусиль розірвав захват і потужним ударом відкинув відьмака вбік, врізавши його у стіну. А тоді замахнувся кулаком. Ґеральта врятувала лише відьмацька реакція — удар, який мав розтрощити скроню, лише ковзнув по голові. Він негайно відповів ударом у корпус, а потім знову кинувся в сутичку. Тепер він знав напевне — перед ним не водник. Не той зріст, не та сила, не той запах — замість мулу і болотяного зілля від суперника ледь вловимо пахло ромом і пряними травами.",
        "target_text": "Ґеральт блискавично зреагував. Зараз доскочив до прибульця й цапнув його мертвою хваткою богомола. Але затриманий виявився неабияким силачем —без особливих зусиль вирвався із захвату й потужним ударом швиргонув відьмака об стіну. І вжарив його кулаком. Ґеральта врятував лише відьмацький рефлекс — кулак, замість розтрощити йому скроню, лише легенько ковзнув головою. Ґеральт негайно відповів ударом у корпус, поновно зчепившись у ближньому бої. Тепер-то він знав напевне, що перед ним геть не водник. Не ті габарити, та й запах не той — замість мулу й татарського зілля від напасника ледь вловимо долинав аромат рому та пряних трав."
    },
    {
        "input_text": "Обидва впали на підлогу й покотилися в боротьбі. Прибулець опинився знизу, але миттю підвівся і щосили вдарив ліктем Ґеральта в голову. У відьмака спалахнуло в очах, та він не відпустив супротивника — натомість сам відповів потужним ударом у щелепу, ще раз. Цього мало би вистачити.",
        "target_text": "Обидва повалилися на підлогу, качаючись нею. Прибулець опинився знизу, але миттю зірвався й щосили влупив Ґеральта ліктем в голову. Відьмаку світ перед очима потемнів, та він не пустив хватку — натомість сам, коротко замахнувшись, заїхав прибульцю в щелепу, а потім ще раз, щоб аж за вухами залящало. Цього мало б вистачити, подумав Ґеральт. І помилився."
    },
    {
        "input_text": "Але він помилявся. Прибулець похитнувся, але лише на секунду, а потім відповів могутнім хуком. Потім схопив Ґеральта обіруч за горло й почав душити, не зважаючи на удари, які відьмак завдавав навмання.",
        "target_text": "Прибульцю на якусь мить туман застелив очі, але він швидко оговтався, відповівши розмашистим і влучним хуком, після чого схопив Ґеральта обіруч за горло й взявся його душити, зовсім не зважаючи на численні удари, які відьмак завдавав навмання, куди тільки дотягувалися кулаки."
    },
    {
        "input_text": "Навколо раптово замиготіли вогні ліхтарів, затанцювали тіні, коридор наповнився людьми. Чиїсь міцні руки відтягли Ґеральта назад, розціплюючи борців. Його супротивник теж опинився в залізних обіймах.",
        "target_text": "Аж тут довкола замиготіли розколисані вогні ліхтарів, затанцювали тіні, коридор зароївся людьми. Чиїсь міцні руки схопили Ґеральта й відтягли його з супротивника. Той теж зашамотався в залізних обіймах."
    },
    {
        "input_text": "— Пусти відьмака! — гримнув Дієго Марс. — А цього тримати! І зв’язати! Зв’язати, кажу!",
        "target_text": "— Пустіть відьмака! — рикнув Дієго Марс. — А того тримайте! І зв’яжіть! Зв’яжіть, кому кажу!"
    },
    {
        "input_text": "Вогнів і людей ставало дедалі більше, у коридорі ставало тісно. Ґеральт роздивився свого суперника — той був молодий. Навіть молодший за нього самого.",
        "target_text": "Ліхтарів та смолоскипів ставало дедалі більше, у коридорі зробилося людно. І тісно. Ґеральтового супротивника зіп’яли на ноги, зв’язали й підперли до стіни. Відьмаку спало на думку, яким ще зовсім юним був той молодик. Либонь, навіть молодшим за нього самого."
    },
    {
        "input_text": "Марс ступив ближче і освітив прибульця ліхтарем. Той мружив очі. Його обличчя було гладко поголене, і тепер запах пряного рому — аромат після гоління, улюблений серед модних франтів, — набув логічного пояснення.",
        "target_text": "Дієго Марс підібрався ближче й освітив зв’язаному ліхтарем обличчя. Той змружив очі. Він був гладко поголений, і тепер запах пряного рому, який був улюбленим засобом після гоління у всяких модних франтів, — набув логічного пояснення."
    },
    {
        "input_text": "— О, оце так несподіванка, — пробурмотів сенешаль, не приховуючи подиву. — Пан граф Фіннеґан. Тут, у Торнхолі. Яким вітром? І яким дивом? Шкода, шкода, пане графе, що без запрошення. Але що ж, вітаємо. Ви четверо, беріть його. Йдемо нагору. Решта — розходьтесь!",
        "target_text": "— Ади, ади, — протягнув сенешаль, не приховуючи подиву. — Що за несподіванка. Сам пан граф Фіннеґан. Тут, у Торнголлі. Яким вітром вас сюди завіяло? Ех, шкода, шкода, що ж то ви, пане графе, отак без попередження. Але що ж, вітаємо. Ви четверо, беріть його. Йдемо нагору. Решта — розійтися! Не ти, відьмаче. Ти залишаєшся, йдеш з нами."
    },
    {
        "input_text": "Вгорі теж почули шум і гомін, бо в розкритих дверях вже чекала Врай Наттеравн із ліхтарем у руці, у білому лікарському халаті. За нею в кімнаті палали кілька свічників.",
        "target_text": "До верхнього поверху, либонь, теж долинув гуркіт та гомін, бо в розчахнутих дверях уже на них чекала Врай Наттеравн з ліхтарем у руці, у білому лікарському халаті. Кімнату за нею освітлювали кілька свічників."
    },
    {
        "input_text": "Марс дав знак, і вартові потягли зв’язаного досередини. За ними ввійшли магічка, сенешаль і Ґеральт.",
        "target_text": "Марс дав знак, і вартові затягли зв’язаного всередину. За ними ввійшли чародійка, сенешаль та Ґеральт."
    },
    {
        "input_text": "У високому, майже до стелі, кріслі сидів Фредерік Вайкінен — граф, син марграфа Поозерної Мархії.",
        "target_text": "У високім фотелі, із спинкою безмаль до стелі, сидів Фредерік Вайкінен — граф, син маркграфа Поозерної Мархії."
    },
    {
        "input_text": "Граф мав довге світле волосся, закручене в кучері, мов у панянки, гострий ніс і неприємно примружені зелені очі. З-під соболиного хутра, що вкривало плечі, виглядали худа, гола груди, перехрещена бинтами, що йшли через обидва плечі й під пахвами. Ноги юнака також були голі, а ліве коліно обмотане бинтом. Біля крісла стояв маленький столик, на якому Ґеральт помітив перев’язки, флакончики та нікельований шприц. Безсумнівно, медичне приладдя Врай Наттеравн. Попри пізню пору, вона, вочевидь, саме доглядала за пацієнтом.",
        "target_text": "Граф мав довге світле волосся, закручене в кучері, мов у якоїсь панянки, гострий ніс та виродливо змружені зелені очі. З-під звислого з плечей соболиного хутра виглядали худі оголені груди, перетягнуті навхрест бинтами, через обидві лопатки й під пахвами. Ноги в молодика також були оголені, а ліве коліно так само обмотане бинтом. Біля фотелю стояв маленький столик, на якому Ґеральт помітив пов’язки, флакончики та нікельований шприц. Само собою, медичне приладдя Врай Наттеравн. Попри пізню пору, вона, вочевидь, саме перебинтовувала пацієнта."
    },
    {
        "input_text": "— Ваша світлість, — промовив, уклонившись, Дієго Марс. — Доповідаю, що ми зненацька схопили...",
        "target_text": "— Ваша світлість, — промовив, уклонившись, Дієго Марс. — Доповідаю, що ми зненацька схопили…"
    },
    {
        "input_text": "— Бачу, кого ви схопили, — урвав Фредерік Вайкінен. Голос у нього був іще менш приємний, ніж вираз очей.",
        "target_text": "— Бачу, кого ви схопили, — урвав Фредерік Вайкінен. Голос у нього був ще менш приємний, ніж вираз очей."
    },
    {
        "input_text": "— Високородний панич Редферн Фіннеґан, — вів далі Фредерік, вдивляючись у зв’язаного, — удостоїв нас своєю присутністю. Вночі. Як злодій. Як розбійник. Недалеко падає яблуко від яблуні. Злодійство і бандитизм — це ж бо родинні традиції Фіннеґанів. Але ж ти прийшов не до мене, Редферне. Ти хотів бачити не мене, а мою сестру. А що, не можна було по-людськи? Удень? Прийти з квітами й подарунком? Попросити дозволу на побачення?",
        "target_text": "— Високородний панич Редферн Фіннеґан, — вів далі Фредерік, витріщившись на зв’язаного, — зволив ушанувати нас своєю персоною. Уночі. Як злодій. Як розбійник. Усе-таки недалеко падає яблуко від яблуні. Злодійство й бандитизм — це ж, зрештою, родинні традиції Фіннеґанів. Хай там як, але ж ти не мене провідати прийшов, Редферне. Не зі мною хотів побачитися, а з моєю сестрою. І хіба не можна було по-людськи, цивілізовано? Удень? Прийти з квітами й подарунком? Попросити дозволу на відвідини?"
    },
    {
        "input_text": "— А ти... — юнак, що пахнув ромом, смикнувся в руках вартових. — Ти б дав такий дозвіл?",
        "target_text": "— Буцім ти… — напахчений ромом юнак зашарпався в руках вартових. — Буцім ти б дав мені дозвіл?"
    },
    {
        "input_text": "— Ні, — гаркнув граф Фредерік. — Собаками наказав би тебе розірвати.",
        "target_text": "— Ясно, що ні, — гаркнув граф Фредерік. — Звелів би собак на тебе нацькувати."
    },
    {
        "input_text": "— Авжеж. Бо така вона, родинна традиція Вайкіненів. Псярі!",
        "target_text": "— Авжеж. Така ж бо родинна традиція Вайкіненів. Гицелі!"
    },
    {
        "input_text": "— Не роззявляй на мене рота, сучий сину! — заревів Фредерік, підводячись у кріслі.",
        "target_text": "— Ти ще на мене будеш тут свого рота роззявляти, курвий сину! — заревів Фредерік, підводячись з фотелю."
    },
    {
        "input_text": "— Сам ти сучий син, Фреде! Та йди ти під три чорти.",
        "target_text": "— Сам ти курвий син! Та й взагалі, пішов ти, Фреде."
    },
    {
        "input_text": "— Я тобі... — син маркграфа аж захлинувся. — Я тобі... Я тобі зараз нагаю задам… Як суці! А потім велю повісити тебе на воротах... Марсе! До мене!",
        "target_text": "— Та я тебе… — син маркграфа аж захлинався. — Та я тебе… Я тебе зараз відшмагати звелю… Батогами, мов суку! І потім вивісити тебе на воротах… Марсе! До мене!"
    },
    {
        "input_text": "Дієго Марс підійшов до графа, нахилився, зашепотів йому на вухо. Фредерік Вайкінен почервонів.",
        "target_text": "Дієго Марс підійшов до графа, нахилився, прошепотів щось йому на вухо. Фредерік Вайкінен аж побагровів."
    },
    {
        "input_text": "— А що це ти мені тут про батька розповідаєш? — знову заревів. — Що це, на мораль тебе потягнуло? На добрі поради? Та пішли вони геть! Батька тут нема, він в Ард Карраїзі, а поки його нема, командую я! Зрозумів? Командую я! І зроблю з цим гівнюком усе, що захочу!",
        "target_text": "— Що ти мені тут за батька заїжджаєш? — знову закричав граф. — Гострі кути взявся згладжувати? Мудрі поради роздавати? В одному місці маю ті твої поради! Батька тут нема, він в Ард Карраїзі, а це означає, що я командую! Второпав? Я командую! І зроблю з тим клятим баламутом усе, що захочу!"
    },
    {
        "input_text": "Сенешаль уклонився, нічого не відповів.",
        "target_text": "Сенешаль уклонився, нічого не відповів."
    },
    {
        "input_text": "— Тобі, мабуть, здається, — озвався Редферн Фіннеґан, — що ти мене злякаєш, Фреде. Не старайся. Не вийде.",
        "target_text": "— Ти, мабуть, собі думаєш, — озвався Редферн Фіннеґан, — що тобі вдасться мене застрашити, Фреде. Не напинайся. Не вийде."
    },
    {
        "input_text": "— Атож? — граф Фредерік підхопився з крісла, скинув із плечей соболине хутро, накульгуючи, рушив до зв’язаного. — Я тобі зараз пику начищу, Редферне! Я тобі…",
        "target_text": "— Справді? — граф Фредерік зірвався з фотелю, скинув з плечей соболине хутро й, накульгуючи, рушив до зв’язаного. — Я тобі зараз морду наб’ю, Редферне! Я тобі…"
    },
    {
        "input_text": "— Я заборонила тобі вставати, — різко сказала Врай. — Ти нищиш результати лікування. І мої зусилля.",
        "target_text": "— Я заборонила тобі вставати, — різко озвалася Врай. — Зведеш нанівець усі результати лікування. І моїх зусиль."
    },
    {
        "input_text": "— Надто багато собі дозволяєш, відьмо! — кинувся на неї Фредерік. — Надто! І титул забуваєш! До мене звертаються «ясновельможний»!",
        "target_text": "— Ти щось надто зухвало язика розпустила, чаклунко! — загарчав на неї Фредерік. — Надто багато собі дозволяєш! Мій титул забула! До мене звертаються «ваша світлість»!"
    },
    {
        "input_text": "— Бачу, — холодно відповіла чарівниця, — що я тут більше не потрібна. Отже, прощаюся. І вранці покину острів.",
        "target_text": "— Бачу, — холодно відказала чарівниця, — що я тут більше не потрібна. Час прощатися. Уранці покину острів."
    },
    {
        "input_text": "— Щасливої дороги. Марсе, заплати їй.",
        "target_text": "— Щасливої дороги. Марсе, заплати їй."
    },
    {
        "input_text": "— Не треба. Я розрахуюся з маркграфом Сіріусом. Фінансові справи я волію обговорювати з людьми серйозними.",
        "target_text": "— У цьому не буде потреби. Ліпше розрахуюся з маркграфом Сіріусом. Я звикла вирішувати фінансові питання з серйозними людьми."
    },
    {
        "input_text": "Її слова і вихід, однак, справили якесь враження на молодого графа, бо він сів, трохи подихав, але явно заспокоївся.",
        "target_text": "Її слова й вихід усе ж справили якесь враження на молодого графа, бо той знову сів, важко відсапуючи, але помітно заспокоївшись."
    },
    {
        "input_text": "— Марсе.",
        "target_text": "— Марсе."
    },
    {
        "input_text": "— Так, ваша світлість.",
        "target_text": "— Так, ваша світлість."
    },
    {
        "input_text": "— Фіннеґана під замок. У льох. І забирайтеся всі до біса.",
        "target_text": "— Фіннеґана під замок. У льох. І забирайтеся вже всі звідси до біса."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Всупереч своїй заяві Врай Наттеравн не покинула острів раннього ранку. Була готова до дороги лише близько полудня. Ґеральт прийшов на пристань, щоб попрощатися. Чарівниця поправила торбу на плечі, відкинула волосся з чола, подивилася на небо і чайок. Довго мовчала.",
        "target_text": "Всупереч своїй заяві Врай Наттеравн не покинула острів рано-вранці. Лаштувалася до дороги аж майже до полудня. Ґеральт прийшов на пристань, щоб попрощатися. Чарівниця поправила торбу на плечі, відгорнула волосся з чола, милуючись небом та чайками. Довго мовчала."
    },
    {
        "input_text": "— Мистецтво зцілення, відьмаку, — нарешті сказала вона, не дивлячись на нього, — має й інший бік. Такий собі... реверс. Я можу вгамувати біль у суглобах, а можу зробити так, щоб вони боліли нестерпно. Можу знеболити хворий зуб, а можу зробити так, щоб він болів. Або щоб боліли всі зуби. Можу вилікувати комусь геморой, а можу влаштувати тому комусь справжнє пекло в дупі. Можу ще багато чого в цьому стилі, сам собі уяви. Знаєш, чому я тобі це кажу?",
        "target_text": "— Мистецтво зцілення, відьмаче, — нарешті повела вона, не дивлячись на нього, — має теж свій інший бік. Такий собі… зворотній. Я можу втамувати біль у суглобах, а можу й змусити їх нестерпно боліти. Можу знеболити запалений зуб, а можу й змусити той зуб боліти. Або й взагалі, усі зуби. Можу вилікувати комусь геморой, а можу й влаштувати тому комусь справжнє пекло в дупі. І то лишень вершина айсберга, решту можеш сам собі уявити. Знаєш, навіщо я тобі це все розказую?"
    },
    {
        "input_text": "— Ні.",
        "target_text": "— Ні."
    },
    {
        "input_text": "— Бо ще хвилину тому я мала намір зробити з тобою щось із переліченого. Бо була на тебе дуже зла. Ти зруйнував мої плани, поставив під загрозу мою репутацію і мої доходи. Ти здогадуєшся, як саме.",
        "target_text": "— Бо ще якусь хвилину тому я мала намір якимсь з перелічених способів провчити тебе. Бо була дуже, дуже зла на тебе. Ти зруйнував мої плани, наразив на небезпеку мою репутацію та мої доходи. Гадаю, ти здогадуєшся, як саме."
    },
    {
        "input_text": "— Закоханий граф Фіннеґан, — не запитав, а констатував він. — Двері, намальовані вуглем на стіні, — твоїх рук справа.",
        "target_text": "— Закоханий граф Фіннеґан, — не запитав, а ствердив Ґеральт. — Двері, намальовані вуглем на стіні, — твоїх рук справа."
    },
    {
        "input_text": "— Моє, а як же. Редферн Фіннеґан потрапив у Торнголл через мій портал і збирався втекти звідси зі своєю коханою. Але йому не пощастило натрапити на надто старанного відьмака. І тепер у нього проблеми.",
        "target_text": "— Моїх, аякже. Редферн Фіннеґан пробрався до Торнголлу через мій телепорт і сподівався втекти звідти разом зі своєю коханою. Але йому не поталанило натрапити на аж надто запопадливого відьмака. І тепер він у халепі."
    },
    {
        "input_text": "— Атож, має.",
        "target_text": "— Атож, у халепі."
    },
    {
        "input_text": "— А з цих проблем, — Врай Наттеравн подивилася йому прямо в очі, — визволить його тепер саме винуватець. Тобто відьмак Ґеральт. Не кривися. Сказати прямо? Ти маєш витягнути Редферна з в’язниці. І вивезти його з острова.",
        "target_text": "— І з тої халепи, — Врай Наттеравн втупилася йому просто в очі, — тепер порятує його сам винуватець. Тобто відьмак Ґеральт. Не виробляй мені тут мін. Сказати тобі навпрямки? Ти маєш якось витягнути Редферна з в’язниці. І вивезти його з острова."
    },
    {
        "input_text": "— Що?",
        "target_text": "— Що?"
    },
    {
        "input_text": "— Ти маєш звільнити Редферна, — терпляче повторила чарівниця. — І безпечно вивезти.",
        "target_text": "— Кажу, маєш звільнити Редферна, — терпляче повторила чарівниця. — І вивезти його цілим та непошкодженим."
    },
    {
        "input_text": "— І як же?",
        "target_text": "— І як же?"
    },
    {
        "input_text": "— Думай.",
        "target_text": "— Покрути мізками."
    },
    {
        "input_text": "— Ой, та ну… Тобто… Ні, Врай, ні… Один маркграф і так має до мене... неприязнь, мені ще й другого ворогом робити? І наразитися на його розпещеного синка?",
        "target_text": "— Ой, та ну… Тобто… Ну, ні, Врай, ні… Один маркграф уже на мене бісом дивиться… Мені ще й другого собі ворогом зробити? Так ще й наразитися на його розпещеного синка?"
    },
    {
        "input_text": "Цілителька знизала плечима.",
        "target_text": "Цілителька знизала плечима."
    },
    {
        "input_text": "— Та ще й королівський префект Трілло на мене полює, шукає зачіпки… Ні, Врай, що це, ще й я? Ти ж сама не можеш його телепортувати?",
        "target_text": "— На додачу королівський префект Трілльо пристав до мене смолою, вишукує бодай якусь зачіпку… Ні, Врай, що-що, а то ні. Хіба ти не можеш його просто телепортувати?"
    },
    {
        "input_text": "— Не можу. Бо одразу стане зрозуміло, що це я. А в мене репутація і престиж, я не можу їх піддавати ризику.",
        "target_text": "— Не можу. Бо одразу стане очевидно, що це я. Усе ж у мене є якась репутація й авторитет, я не можу лізти на рожен."
    },
    {
        "input_text": "— А мене можна. Бо ні престижу, ні репутації. Мене можна списати на втрати?",
        "target_text": "— Ага, то я, значиться, можу. Бо ні авторитету в мене нема, ні репутації. Мене можна легко списати з рахунку?"
    },
    {
        "input_text": "— Я цього не казала.",
        "target_text": "— Я цього не казала."
    },
    {
        "input_text": "— Врай…",
        "target_text": "— Врай…"
    },
    {
        "input_text": "— Ґеральте, — урвала вона. — Досить балачок, мій човен чекає. Ти знаєш, що маєш зробити. А за це матимеш мою вдячність. І отримаєш із цього користь, гарантую.",
        "target_text": "— Ґеральте, — урвала вона. — Досить балачок, мене човен чекає. Ти знаєш, що маєш зробити. І за це матимеш мою вдячність. Яка принесе тобі море зиску, гарантую."
    },
    {
        "input_text": "— Та яка мені користь, коли мене тут уб’ють?",
        "target_text": "— Що мені з того моря зиску, якщо мене тут уб’ють?"
    },
    {
        "input_text": "— Постарайся, щоб не вбили. У плітках, ніби я можу воскрешати мертвих, є чимало перебільшень. А тепер прощавай.",
        "target_text": "— А ти постарайся так, щоб не вбили. Чутки про те, що я буцімто вмію воскрешати мертвих, сильно перебільшені. А тепер бувай."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Дієго Марс, який приніс відьмаку виклик від графа, супроводжував його аж до дверей покоїв. Але всередину не зайшов. Лише відчинив двері й досить безцеремонно штовхнув Ґеральта всередину.",
        "target_text": "Дієго Марс, який передав виклик від графа Ґеральтові, супроводжував його аж до дверей покоїв. Але сам усередину не зайшов. Лише відчинив двері й досить безцеремонно випхнув Ґеральта всередину."
    },
    {
        "input_text": "Фредерік сидів у своєму великому кріслі, спинка якого була оздоблена гербом мархії — двома срібними рибами, зверненими одна до одної хвостами. З-під соболиного хутра, що спадало на плечі, й досі проглядалися бинти, що перехрещували його голі груди. Ліве коліно все ще було перебинтоване.",
        "target_text": "Фредерік сидів у своїм великім фотелі, спинка якого була оздоблена гербом мархії — двома срібними рибами adoss?s. З-під соболиного хутра, що спадало на плечі, й надалі проглядалися бинти, перетягнуті навхрест його оголеними грудьми. Ліве коліно теж було досі перебинтоване."
    },
    {
        "input_text": "Граф підняв долоню, недвозначно даючи зрозуміти, що відьмакові не слід підходити ближче. Даремно. Ґеральт і так не збирався підходити. Зупинився біля дверей і спокійно чекав. Фредерік не квапився, обводячи його своїм неприємним поглядом.",
        "target_text": "Граф підніс долоню, недвозначно даючи зрозуміти, щоб відьмак не підходив ближче. Але без потреби. Ґеральт однаково не збирався підступати. Затримався біля дверей і спокійно чекав. Фредерік не квапився, міряючи Ґеральта своїм паскудним поглядом."
    },
    {
        "input_text": "— Молодий ти для відьмака, — озвався нарешті. — Роки твої важко вгадати, бо ти мутант, та ще й те біле волосся... Але, як на мене, ми з тобою ровесники. Що скажеш? Можу голову дати, що маємо багато спільного. Напевно, й тобі не раз доводилося слухати, що ти ще сопляк, що за молодий, що мусиш слухатися старших, що багато чого ще вчитися треба, що спершу слід подорослішати, бла, бла, бла... Наче розум з віком приходить. Наче старих дурнів не трапляється.",
        "target_text": "— Щось молодий ти для відьмака, — озвався нарешті. — Роки твої тяжко вгадати, усе ж ти мутант, та ще й те біле волосся… Проте здається мені, ми з тобою ровесники. Вгадав? Голову можу на відруб дати, що в нас з тобою багато спільного. І тобі запевне не раз доводилося вислуховувати, що ти ще шмаркач, молокосос, що мусиш слухатися старших, що в нічому не розумієшся, що спершу треба подорослішати, бла, бла, бла… Так наче розум з віком приходить. Наче старих дурнів світ не бачив."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт не прокоментував. Та Фредерік, певно, і не чекав відповіді.",
        "target_text": "Ґеральт не прокоментував. Хоча Фредерік однаково не чекав його коментаря."
    },
    {
        "input_text": "— Ти маєш мою вдячність за Фіннеґана, — мовив він. — За те, що ти його схопив, я тобі віддячу. Варта проґавила, сучий син зміг прокрастися і мало не забрав Людмилу... Ти знаєш, що вона вже була готова до втечі, вдягнена в дорогу? Вона знала, що він прийде по неї. Як вони змовилися, я не знаю. Але дізнаюся. Та хай там що, їхній хитрий план накрився мідним тазом. Завдяки тобі.",
        "target_text": "— Маєш мою вдячність за Фіннеґана, — мовив він. — За те, що ти піймав його, дістанеш від мене винагороду. Варта проґавила, якось той пройдисвіт прокрався й уже б украв Людмилу… Уявляєш, вона вже була готова до втечі, зібрана в дорогу? Знала, що він прийде по неї. Як їм вийшло змовитися, поняття зеленого не маю. Але дізнаюся. Та хай там що, їхній хитрий план з тріском провалився. Завдяки тобі."
    },
    {
        "input_text": "Фредерік помовчав, почухав груди під бинтом.",
        "target_text": "Фредерік хвильку помовчав, почухав груди під бинтами."
    },
    {
        "input_text": "— Винагороджу тебе, як обіцяв. І дам можливість заробити ще більше. Та й мою прихильність заслужиш. Що, не питаєш, у чому річ? Що я хочу тобі доручити? Чи, може, ти вже здогадався?",
        "target_text": "— Винагороджу тебе, як й обіцяв. Ба, дам можливість заробити ще більше. І заслужити мою прихильність. Ну, навіть не спитаєш, про що мова? Що я тобі придумав? Чи, може, ти вже здогадався?"
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт здогадався, але мовчав.",
        "target_text": "Ґеральт здогадався, але мовчав."
    },
    {
        "input_text": "— Коли батько повернеться, він без сумніву відпустить Редферна. А той не зупиниться, не забуде про Людмилу. Буде шукати іншої нагоди... Тож треба покласти цьому край. Раз і назавжди. Я сам не можу віддати такий наказ — батько б мені... Та, зрештою, біси його знають, чи послухали б мене люди... Але ти...",
        "target_text": "— Коли батько повернеться, зразу відпустить Редферна. А той не заспокоїться, не відпустить Людмилу. Шукатиме інших нагод… Тож час покласти цьому край. Раз і назавжди. Я сам такий наказ віддати не можу, батько б мені… Та й, зрештою, чорт його знає, чи люди б мене взагалі послухали… Але ти…"
    },
    {
        "input_text": "Граф випростався.",
        "target_text": "Граф випростався."
    },
    {
        "input_text": "— Сьогодні вночі льох, де сидить Фіннеґан, буде відчинений, а варта звідти — відкликана. Ти його виведеш, потай проведеш на мур і скрутиш йому шию. Або заколеш, як хочеш. А тіло — в озеро. Ніхто не знає, як він сюди потрапив, тож ніхто не знатиме, як він звідси зник. Просто щезне.",
        "target_text": "— Сьогодні вночі льох, де замкнуто Фіннеґана, буде відчинений, а варта — відкликана. Ти його звідти випровадиш, потай заведеш на вал і скрутиш йому шию. Або зарубаєш, як собі хочеш. А тіло скинеш в озеро. Ніхто не знає, як він сюди прибився, ніхто й не знатиме, як він звідси вибився. Попросту щезне."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт мовчав.",
        "target_text": "Ґеральт мовчав."
    },
    {
        "input_text": "— Само собою. — Фредерік потягнувся до секретера, витягнув зі шухляди важку гаману, наповнену монетами, й з брязкотом поставив її на стіл. — Само собою, за таку послугу в тебе в кишені непогано задзвенить. Дві сотні новіґрадських крон у золоті. Бачив коли стільки грошей одразу?",
        "target_text": "— Ясна річ… — Фредерік сягнув рукою до секретера, витягнув зі шухляди набитий капшук і з брязкотом поставив його на стільницю. — Ясна річ, за надану мені послугу в тебе в кишені непогано забряжчить. Коли виконаєш завдання, само собою зрозуміло. Дві сотні новіградських крон у золоті. Бачив колись стільки грошей зараз?"
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт мовчав.",
        "target_text": "Ґеральт мовчав."
    },
    {
        "input_text": "— Мовчиш, — констатував граф, бридко посміхнувшись. — Але очі в тебе на золото загорілися! Значить, згоден. Що ж, правду пише той памфлет Monstrum — про вас, відьмаків. За гроші готові піти на будь-яку мерзоту.",
        "target_text": "— Мовчиш, — констатував факт граф, противно посміхнувшись. — Ха, аж сліпаки на грошву засвітилися! Значиться, ти згоден. Тепер вірю, той памфлет, «Монструм», чисту правду пише про вас, відьмаків. Ви за гроші ладні піти на будь-яку мерзоту."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Вітрильний кутер «Nihil Novi» повернувся з полювання на гіпокампів напрочуд рано — не пізніше як за годину по обіді. Може, тому друзі й комілітони графа Фредеріка зійшли з палуби напрочуд тверезими. Та швидко виявилося, що вони мають намір це виправити. Незабаром з бійниці вежі, де були їхні покої, почулися гучні вигуки та співи. Цього разу гульня була змішана — серед чоловічого реготу лунали й тонкі, дзвінкі голоси жінок. Виглядало на те, що комілітони графа затягли до себе когось із кухарок. Або прачок.",
        "target_text": "Вітрильний кутер «Nihil Novi» повернувся з полювання на гіпокампів напрочуд рано — не пізніше як за годину по полудні. Може, саме тому товариші й комільтони графа Фредеріка зійшли з палуби напрочуд тверезими. Утім притьмом виявилося, що вони мають намір надолужити згаяне. Уже незабаром з бійниці, де у вежі містилися їхні покої, добігали відголоски веселих гулянь. За тим разом забава була чоловічо-жіночою, бо долинали також смішки й дзвінкі дівочі верески. Скидалося на те, що комільтони графа затягли до себе якихось кухарок. Або прачок."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт, прогулюючись уздовж палісаду, помітив неподалік дозорної вежі одного з товаришів, який не долучився до пиятики. То був вказаний йому знахаркою Приміан Грохіт, син власника броварні. Він стояв, спершись на частокіл, і вдивлявся в озеро.",
        "target_text": "Ґеральт, прогулюючись уздовж палісаду, помітив неподалік чатівні одного з товаришів, який чомусь не долучився до дудліжу. То був син власника броварні, відрекомендований йому цілителькою як Приміан Ґрохот. Він стояв, обпершись на частокіл, вдивляючись в озеро."
    },
    {
        "input_text": "Відьмак підійшов.",
        "target_text": "Відьмак підійшов."
    },
    {
        "input_text": "— Дивитесь на це, — мовив, — як на ще одну невдалу спробу? Знову без здобичі?",
        "target_text": "— Бачу, — мовив, — сьогодні знову не вийшло? Полювання не вдалося?"
    },
    {
        "input_text": "Приміан Грохіт протягло харкнув і сплюнув у воду.",
        "target_text": "Приміан Ґрохот протягло відхаркався й сплюнув у воду."
    },
    {
        "input_text": "— А тобі, — повернув голову, — яке діло?",
        "target_text": "— А тобі, — повернув голову, — що до того?"
    },
    {
        "input_text": "— Щиро кажучи, жодного. Але бачу, що замість того, аби бенкетувати з рештою, стоїте тут і вдивляєтеся в озеро... Ніби вам, пробачте, не до кубка, а до води, до полювання...",
        "target_text": "— По правді кажучи, нічого. Але дивлюся, замість того, щоб розважатися з рештою, стоїте тут, вдивляючись в озеро… Так наче вас, даруйте, не до келиха тягне, а до води, на полювання…"
    },
    {
        "input_text": "— Гляньте ж на нього, — криво всміхнувся син пивовара. — Який спостережливий. А що, коли воно так і є? Не заради кухля пива я прибився до цих загублених у баговинні місць, а заради полювання. Щоб вполювати гіпокампа. А тут, замість полювання, лише пиятика, розваги та розгул, самі чуєте... Ну, але якщо комусь байдуже...",
        "target_text": "— Ну, ти подивися, — скривися син пивовара. — Який спостережливий. А хай навіть так? Не тому мене занесло до цих загублених у баговинні місць, щоб у кухлю топитися. Я сюди на лови приїхав, гіпокампа уполювати. А тут, замість полювання, суцільні пиятики, гулянки й бешкети… Он, самі чуєте… Ну, а коли людині начхати…"
    },
    {
        "input_text": "Замовк, скривившись. Ґеральт не квапив, добре розуміючи, що цього й не потрібно.",
        "target_text": "Замовк, скривившись. Ґеральт не квапив, здогадуючись, що нема потреби. Й правильно здогадувався."
    },
    {
        "input_text": "— Тим панам графам та баронам, — пробурмотів Приміан Грохіт, кивнувши в бік вежі, — все одно, чи вполюємо ми гіпокампа, чи ні. Більше, ніж уже мають, король їм не дасть. Інша річ...",
        "target_text": "— Тим панам графам та баронам, — пробурмотів Приміан Ґрохот, кивнувши в бік вежі, — однаково, чи вполюємо ми гіпокампа, чи ні. Більше, ніж уже мають, король їм все одно не дасть. А ось…"
    },
    {
        "input_text": "Не договорив. Пильно глянув на відьмака.",
        "target_text": "Не договорив. Пильно втупився у відьмака."
    },
    {
        "input_text": "— Не заводив би ти цієї розмови, — буркнув, — якби чогось не хотів. Га?",
        "target_text": "— Ти б не заводив цієї розмови, — буркнув, — якби не мав щось на мислі. Га?"
    },
    {
        "input_text": "— Хочу допомогти. Бо бачу, що допомога потрібна.",
        "target_text": "— Хочу допомогти. Бо бачу, що допомога потрібна."
    },
    {
        "input_text": "— Тобто?",
        "target_text": "— Тобто?"
    },
    {
        "input_text": "— Як на мене, для полювання варто найняти когось, хто знається на потворах. Хто знає, де вони водяться, де живляться, якими маршрутами мігрують... Хто вміє загнати їх у пастку...",
        "target_text": "— Як на мене, — Ґеральт став поруч, також спершись на частокіл, — для полювання варто найняти когось, хто добре розуміється в потворах. Хто має уявлення, де вони водяться, де живляться, як і коли мігрують… Хто вміє загнати їх у пастку…"
    },
    {
        "input_text": "Приміан Грохіт деякий час уважно його розглядав.",
        "target_text": "Приміан Ґрохот тривалу мить не відривав з Ґеральта погляду."
    },
    {
        "input_text": "— І що, — спитав зрештою тихо, — можна когось такого найняти?",
        "target_text": "— І що, можна було б, — зрештою тихенько спитав, — когось такого найняти?"
    },
    {
        "input_text": "— Якщо є бажання й кошти, — так само стишено відповів Ґеральт, — завжди можна знайти спосіб. Але...",
        "target_text": "— Де є бажання й засоби, — Ґеральт теж стишив голос, — там і спосіб завжди знайдеться. Але…"
    },
    {
        "input_text": "— Але що?",
        "target_text": "— Але що?"
    },
    {
        "input_text": "— Гіпокампи — полохливі створіння. Плаваюча корчма з такою командою, — відьмак кивнув у бік вежі, — не має шансів навіть наблизитися до них. До того ж...",
        "target_text": "— Гіпокампи — створіння полохливі. У корчми на плаву, так ще й з такою командою, — відьмак кивнув у бік вежі, — не має шансів навіть наблизитися до них. До того ж…"
    },
    {
        "input_text": "— До того ж що?",
        "target_text": "— До того ж що?"
    },
    {
        "input_text": "— Навіщо ділитися? Нехай король буде вдячний за гіпокампа... одній людині.",
        "target_text": "— Нащо ділитися? Нехай король висловить вдячність за гіпокампа… Одній людині."
    },
    {
        "input_text": "— Розумію. — Пивоварів син відкашлявся, озирнувся. — А скільки... скільки б мені коштувала така допомога?",
        "target_text": "— Розумію. — Пивоварів син відкашлявся, озирнувся. — А скільки… скільки б мені коштувала така допомога?"
    },
    {
        "input_text": "— Про мою платню, — усміхнувся Ґеральт, — поговоримо, коли гіпокамп уже лежатиме на палубі кутера. А от зараз доведеться таки витрусити гаманець... Я скажу як. Якщо, звісно, ви готові...",
        "target_text": "— Про мою винагороду, — усміхнувся Ґеральт, — поговоримо, коли гіпокамп уже лежатиме на палубі кутера. А ось зараз доведеться таки трохи потрусити гаманцем… Я скажу, що й до чого. Якщо, звісно, ви готові…"
    },
    {
        "input_text": "— Готовий, готовий, — запевнив Грохіт. — На все готовий і охочий. А де є бажання, там і спосіб знайдеться, чи не так?",
        "target_text": "— Готовий, готовий, — запевнив Ґрохот. — На все ладен, на все охочий. А де є бажання, там і спосіб знайдеться, еге ж?"
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Ніч була темна, місяць стояв у новій фазі, небо затягнуло хмарами. Ґеральтові це було якраз на руку.",
        "target_text": "Ніч була темна, місяць молодий, небо заволокло хмарами. Ґеральтові це все було якраз на руку."
    },
    {
        "input_text": "Обережно вийшов зі своєї комірчини, стежачи, щоб двері не скрипнули. Безшумно прослизнув коридором і опинився у внутрішньому дворі, на настилах. І мало не врізався у водяника.",
        "target_text": "Він обережно вийшов зі своєї комірчини, щосили намагаючись не скрипнути дверима. Безшелесно прослизнув коридором й опинився у внутрішньому дворику, а далі на причалі. Там мало не зіштовхнувся з водником."
    },
    {
        "input_text": "Ствір зіщулився, переступив з лапи на лапу. Вирячив на відьмака очі й розкрив жаб’ячу пащу. Обидва завмерли. Тишу порушив Ґеральт.",
        "target_text": "Мале створіння зіщулилося, переминаючи лапами. Вирячило на відьмака свої сліпаки й розтулило жаб’ячу пащу. Обоє завмерли. Тишу порушив Ґеральт."
    },
    {
        "input_text": "— До кухні, так?",
        "target_text": "— До кухні, га?"
    },
    {
        "input_text": "— Брекек.",
        "target_text": "— Брекек."
    },
    {
        "input_text": "— Тобі, курва, пощастило, — процідив відьмак. — Бо в мене зараз немає на тебе часу. Геть звідси.",
        "target_text": "— Маєш, курво, щастя, — процідив відьмак. — Не маю зараз на тебе часу. Киш звідси."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Не встиг дійти до будівлі. Йому раптом заступив дорогу сенешаль Дієго Марс, а за ним — двоє постатей у плащах.",
        "target_text": "Не встиг дійти до хоромини. Йому раптом заступив дорогу сенешаль Дієго Марс, а за ним — двоє постатей, окутані в плащі."
    },
    {
        "input_text": "Сенешаль зробив два кроки вперед, вихопив вигнуту шаблю, обернув плащ довкола лівої руки.",
        "target_text": "Сенешаль ступив два кроки вперед, вихопив вигнуту шаблю, обмотав плащ довкола лівої руки."
    },
    {
        "input_text": "— Геть з дороги, відьмаче, — процідив. — Сьогодні ти нікого не вб’єш. Хіба що через мій труп.",
        "target_text": "— Геть з дороги, відьмаче, — зашипів. — Сьогодні ти нікого не вб’єш. Хіба що через мій труп."
    },
    {
        "input_text": "— Власне, я не мав жодного наміру когось убивати. — Ґеральт підняв руки. — Ба більше — я якраз про протилежне.",
        "target_text": "— Власне, я й не мав жодного наміру когось убивати. — Ґеральт підніс руки. — Я б навіть сказав, навпаки."
    },
    {
        "input_text": "— Виясни.",
        "target_text": "— Виясни."
    },
    {
        "input_text": "— По-перше, primo, я не найманий убивця і не пес, що виконує накази. По-друге, primo, двісті новіградських крон за вбивство — це мізер, а не плата.",
        "target_text": "— По-перше, primo, я не найманий убивця й не собака на побігеньках. По-друге, primo, двісті новіградських крон за вбивство — то гівно, а не винагорода."
    },
    {
        "input_text": "— Тобто, — сенешаль схилив голову, — ти нам не завадиш?",
        "target_text": "— Тобто, — сенешаль похилив голову, — ти нам на заваді не стоятимеш?"
    },
    {
        "input_text": "— Не заважатиму. Навпаки.",
        "target_text": "— Не стоятиму. Якраз навпаки."
    },
    {
        "input_text": "— Дякую, — мовила мелодійно Людмила Вайкінен, все ще ховаючи обличчя під каптуром.",
        "target_text": "— Дякую, — мелодійно мовила Людмила Вайкінен, ховаючи обличчя під каптуром."
    },
    {
        "input_text": "— Дякую, — буркнув із-під плаща Редферн Фіннеґан.",
        "target_text": "— Дякую, — буркнув з-під каптура Редферн Фіннеґан."
    },
    {
        "input_text": "— Ха, — сказав Дієго Марс. — Може так статися, відьмаче, що нас обох за цей трюк повісять. І ще на одній шибениці. Але не варто завчасно журитися. І, до біса, годі тут стояти. Молодят треба вивезти... У мене для них готовий човен...",
        "target_text": "— Ха, — сказав Дієго Марс. — Можливо, відьмаче, нас обох за оцю витівку повісять, так і на одній шибениці. Але нема чого завчасно журитися. І, чорт забирай, не стіймо тут просто так. Молодят треба вивезти… Маю для них готову байдаку..."
    },
    {
        "input_text": "— Човен? — усміхнувся Ґеральт. — Пане сенешалю. А в мене для них готовий вітрильний кутер.",
        "target_text": "— Байдаку? — усміхнувся Ґеральт. — Пане сенешалю. Я маю для них готовий вітрильний кутер."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Околиці були зовсім безлюдні. Ґеральт три дні їхав лісовими стежками й не бачив жодного сліду людини. Якось йому здалося, що далеко на півдні почув удари сокир. Іншого разу, з півночі, долинув слабкий запах диму.",
        "target_text": "Околиці були геть безлюдні. Ґеральт три дні пробирався лісовими стежками й за цей час не помітив жодного людського сліду. Одного разу йому причулося, буцім далеко на півдні пролунав стукіт сокир. Іншого разу, з півночі, долинув слабенький запах диму."
    },
    {
        "input_text": "Уночі, коли ставав на бівак, часто чув виття. Припускав, що то були вовки. Але певності не мав.",
        "target_text": "Ночами, коли ставав табором, часто чув виття. Припускав, що то були вовки. Але певності не мав."
    },
    {
        "input_text": "А на четвертий день уранці, на черговому роздоріжжі, він натрапив на крука.",
        "target_text": "А на четвертий день уранці, на черговому роздоріжжі, він натрапив на крука."
    },
    {
        "input_text": "Спочатку почув, а потім побачив. І здивувався. Крук, замість кружляти високо в небі, як належить крукам, стрибав собі по землі. Лише коли Ґеральт наблизився, птах каркнув і злетів, сівши на верхівку сосни. Звідти він каркав далі, безперечно, лаючи відьмака кручиною за те, що перервав трапезу.",
        "target_text": "Спочатку почув, а вже потім побачив. І здивувався. Крук, замість звично кружляти високо в небі, як і годиться крукам, стрибав собі по землі. Лише коли Ґеральт наблизився, птах каркнув і спурхнув, сівши на верхівку сосни. Звідти й далі каркав, безперечно, лаючи відьмака кручиною за те, що перервав йому трапезу."
    },
    {
        "input_text": "А було що переривати. Крук саме доїдав залишки якоїсь тварини, схоже, сарни. Від неї лишилося небагато—череп, шкура, погризені, до блиску обгризені кістки. А поруч із ними—велетенська смердюча купа.",
        "target_text": "А переривати було що. Крук саме ласував покинутими кимось рештками якоїсь тварини, схоже, сарни. Із сарни лишилося небагато — череп, шкура, потрощені й добряче обгризені кістки. А обік них — велетенська смердюча купа."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт нахилився в сідлі, уважно озирнув місце. Його підозри підтвердилися. На піску виднівся відбиток ступні. Великої. Широкої. Завдовжки з півтори звичайні стопи. Тільки одна істота могла мати такі лопатоподібні ступні. Тільки одна могла гадити там, де їсть.",
        "target_text": "Ґеральт нахилився в сідлі, уважно роздивився довкола. І його підозри підтвердилися. На піску виднівся відбиток ступні. Досить великої. Широкої. Завдовжки з півтори звичайні стопи. Тільки одна істота мала такі великі пласкі ступні. Тільки одна любила гидити так і там, де їла."
    },
    {
        "input_text": "Лісовий шрат.",
        "target_text": "Лісовий шрат."
    },
    {
        "input_text": "Він їхав повільно, розглядаючись довкола й напружено вслухаючись. Ліс виявлявся небезпечним місцем.",
        "target_text": "Ґеральт їхав повільно, розглядаючись довкола й напружено нашорошивши вуха. Ліс, як виявилося, не надто безпечне місце."
    },
    {
        "input_text": "Лісові шрати, гуманоїдні потвори з роду гобліноподібних, могли бути вкрай небезпечними. По-перше, зазвичай вони збиралися в орди. По-друге, не покладалися виключно на власні ікла й пазурі, хоча ті були в них вельми значні. Вони завжди озброювалися всім, що могли знайти чи змайструвати. І вміли користуватися зброєю. По-третє, вони завжди були голодні й нападали на все, що можна було з'їсти. У тому числі на людей.",
        "target_text": "Лісові шрати, гуманоїдні потвори з родини гобліноподібних, могли становити неабияку загрозу. По-перше, нападали вони зазвичай зграями. По-друге, не покладалися виключно на власні ікла й пазурі, хоча що ті, що інші були чималенькі. Вони часто носили з собою знайдену чи змайстровану власноруч зброю. І вміли нею користуватися. По-третє, вони завжди були голодні й нападали на все, що можна було з’їсти. Зокрема й на людей."
    },
    {
        "input_text": "На черговому роздоріжжі лісова стежка перетиналася з ширшою дорогою. Там стояв стовп, а на прибитій до нього металевій пластині виднівся каедвенський єдиноріг та оздоблений шнуром поштова сурма. Це не залишало жодних сумнівів—дорога була поштовим трактом, а стовп—відстаневим знаком, що сповіщав кур’єра про одну милю до наступного стовпа.",
        "target_text": "На черговому роздоріжжі лісова стежка перетиналася з ширшою дорогою. Там стояв стовп, на прибитій до нього металевій бляшці виднівся кедвенський єдиноріг та обплетена оздобним шнурком сурма. Це не залишало жодних сумнівів — дорога була поштовим трактом, а стовп — верстовим знаком, який сповіщав кур’єра, що до наступного стовпа рівно одна миля."
    },
    {
        "input_text": "На дорозі було видно сліди кінських копит—кінь ішов кар'єром. Сліди були свіжі, кур’єр проїхав тут нещодавно. І не міг заїхати далеко.",
        "target_text": "На дорозі виднілися сліди копит — кінь біг чвалом. Сліди були свіжі, листоноша проїжджав тут нещодавно. Тож далеко від’їхати не встиг."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Серед хащі раптово зблиснула галявина. Саме звідти лунав дедалі відчайдушніший звук сурми, до якого раптом приєднався дикий істеричний вереск коня.",
        "target_text": "Поміж гущавини враз заясніла галявина. Саме звідти добігав дедалі відчайдушніший плач сурми, до якого раптом долучився дикий вереск коня."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт вихопив меч, пригнувся до гриви Плітки й галопом увірвався на галявину.",
        "target_text": "Ґеральт вихопив меча, пригнувся до гриви Плітки й галопом увірвався на галявину."
    },
    {
        "input_text": "Чотири кошлаті шрати юрмилися біля поваленого коня. Вони вже розпороли йому черево й поїдали його живцем. Кінь вив і бив головою об землю.",
        "target_text": "Четверо кошлатих шратів юрмилися над поваленим конем. Вони вже розпороли йому черево й поїдали його живцем. Кінь вищав і бився головою."
    },
    {
        "input_text": "На гілці самотнього дуба, що ріс посеред галявини, напівлежав-напіввисів молодий хлопець, щосили сурмлячи в бляшану сурму. Два шрати намагалися дотягнутися до нього: один видерся на плечі іншого й пробував зачепити хлопця пазурами.",
        "target_text": "На гілці самотнього дуба, що стримів посеред галявини, напівлежав-напіввисів молодий хлопчина, щодуху сурмлячи в бляшану сурму. Два шрати силкувалися дотягнутися до нього: один видерся на плечі другому й пробував вчепитися в хлопця пазурами."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт у скаку налетів на тих, що поїдали коня, й на відмашку зніс голову лисому. Потім кинувся на тих під дубом — одного розпанахав, іншого збив на землю. Сплигнув із сідла й зустрівся з тими, що бігли на нього з диким ревом і вискаленою пащею. Один мав булаву, другий — іржавий меч, третій — саморобну ґізарму, насаджену на держак виплющену бляху, зірвану з дорожнього стовпа.",
        "target_text": "Ґеральт у галопі налетів на тих, що пожирали коня, й вмить на льоту зніс одному лису голову. Потім наїхав на тих під дубом — одного розпанахав, іншого збив з ніг. Сплигнув із сідла, даючи відсіч решті зграї, що мчала просто на нього, дико ревучи й вискаливши пащу. Один мав у руці довбню, другий — іржавий меч, третій — саморобну гізарму — прилаштовану на держак сплющену бляху, зірвану з верстового стовпа."
    },
    {
        "input_text": "Відьмак ухилився від першого, різким ударом розпанахав йому горло. Сам дивуючись власному спокою й холоднокровності, відбив удар другого й полоснув того по скроні. Ухилився від свистячого замаху ґізарми, обкрутився навколо третього й рубонув по карку. Шрат упав на коліна. Ґеральт добив його. Голова потвори покотилася між папороті.",
        "target_text": "Відьмак зманеврував від першого, різким ударом розсікши йому горло. Сам дивуючись власному спокою й холоднокровності, відбив удар другого й рубанув того по скроні. Ухилився від свистячого замаху саморобної гізарми, обступив шрата півобертом й розсік йому мечем шию. Шрат повалився на коліна. Ґеральт замахнувся ще раз. Голова потвори покотилася між папороті."
    },
    {
        "input_text": "Відьмак повернувся до того, що намагався дістати хлопця, але той уже втікав. Ґеральт устиг побачити лише червоний зад, коли шрат перестрибнув через повалене дерево.",
        "target_text": "Відьмак обернувся в бік останнього, що був під дубом, але той уже дав драла. Ґеральт устиг побачити лише червоний зад, коли втіклий шрат з бідою перелізав через повалене дерево."
    },
    {
        "input_text": "Задоволено відзначив, що навіть не збився з дихання.",
        "target_text": "Ґеральт, на своє задоволення, виявив, що йому навіть дихання не пришвидшилося."
    },
    {
        "input_text": "— Перестань сурмити.",
        "target_text": "— Перестань сурмити."
    },
    {
        "input_text": "Юнак на дубі прибрав ріжок від губ.",
        "target_text": "Юнак на дубі прибрав сурму від губ."
    },
    {
        "input_text": "— Можеш злазити. Усе скінчено.",
        "target_text": "— Можеш злазити. Уже по всьому."
    },
    {
        "input_text": "Хлопець зіскочив, точніше, звалився з дуба. Впав на чотири кінцівки, затремтів і судомно вигнувся в блювотному позиві. Проте сурми з рук не випустив.",
        "target_text": "Хлопець зіскочив, а точніше, звалився з дуба. Став рачки, страшно тремтячи й скорчившись у блювотному позиві. Проте сурми з рук ні на мить не випустив."
    },
    {
        "input_text": "— Дякую за порятунок, — пробелькотів він. — Я... мій... безмежна дяка...",
        "target_text": "— Дякую за порятунок, — пробелькотів він. — Я… Мій… Стократна дяка…"
    },
    {
        "input_text": "— Забираймося звідси, — урвав його Ґеральт. — Поки шрати не повернулися в більшій кількості.",
        "target_text": "— Забираймося звідси, — урвав його Ґеральт. — Поки шрати не повернулися з підмогою."
    },
    {
        "input_text": "— Мій кінь...",
        "target_text": "— Мій кінь…"
    },
    {
        "input_text": "— Твій кінь тобі вже не послужить.",
        "target_text": "— Твій кінь тобі вже не послужить."
    },
    {
        "input_text": "Юнак поглянув на понівечену шратами тушу свого вороного й знову зігнувся в спазмі.",
        "target_text": "Парубок побачив, що шрати накоїли з його скакуном, і поновно скорчився в нудоті, хай уже й не мав чим блювати."
    },
    {
        "input_text": "— Поїдемо вдвох на моїй кобилі. — Ґеральт витер лезо меча пучком трави. — Ну ж бо, рушаймо.",
        "target_text": "— Поїдемо вдвох на моїй кобилі. — Ґеральт витер лезо меча пучком трави. — Ну ж бо, рушаймо."
    },
    {
        "input_text": "— Пошта! — вигукнув хлопець. — У саквах я віз пошту! Я — королівський гонець! Пошта не може пропасти! Вона має дійти... Мусить дійти...",
        "target_text": "— Пошта! — вигукнув хлопець. — У саквах я віз пошту! Я — королівський листоноша! Пошта не може пропасти! Вона мусить дійти… Мусить дійти…"
    },
    {
        "input_text": "Справді, на грудях королівського поштаря висів ронґраф із зображенням ріжка, оповитого шнуром — такий самий, як на дорожньому стовпі.",
        "target_text": "І справді, на грудях королівського листоноші бовтався горжет із зображенням сурми, обплетеної шнурком — такий самий, як на верстовому стовпі."
    },
    {
        "input_text": "— Ха. То очисть свою пошту від крові й забирай її. І якнайшвидше вирушаймо.",
        "target_text": "— Ха. Тоді повтирай з пошти кров і забирай. Треба якнайшвидше вшиватися."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "— Так не годиться, — захлинувся поштар. — Так не може бути, пане, щоб без винагороди. Як же це так? Це була б невдячність, кричуща невдячність. Прийміть, прошу вас. Усі скинулися, я, поштарі, конюхи... Всі скинулися по кілька марок...",
        "target_text": "— Так не годиться, — захлинався поштар. — Так не годиться, пане, щоб без винагороди. Як же це так? Невдячність ми б вам проявили, кричущу невдячність. Візьміть, прошу вас. Усі трохи скинулися, я, листоноші, конюхи… Усі скинулися по кілька марок…"
    },
    {
        "input_text": "— Я відьмак, — терпляче повторив Ґеральт. — Я беру платню, коли мене наймають. Коли є домовленість. Якщо ж я просто натрапляю на когось у біді, якщо я просто кидаюся на допомогу тому, кому загрожує смерть, я не беру за це грошей.",
        "target_text": "— Я відьмак, — терпляче повторив Ґеральт. — Я беру платню, коли мене наймають. Коли була домовленість. Якщо ж я просто натрапляю на когось у біді, якщо всього-на-всього спішу на допомогу тому, кому загрожує смерть, то ніколи не беру за це грошей."
    },
    {
        "input_text": "Перш ніж дістатися поштової станції, він і врятований поштар разом проїхали на Плотві понад чотири милі, минаючи чергові стовпи з позначенням відстані. На станції поштар барвисто й з додаванням подробиць розповів про подію, вихваляючи відвагу та бойову майстерність Ґеральта. Персонал станції нагородив відьмака оплесками, вигуками схвалення й дружнім поплескуванням по плечу, а також, природно, великим кухлем пива.",
        "target_text": "Перш ніж дістатися поштової станції, він разом з врятованим листоношою подолали Плотвою чотири з гаком милі, минаючи чергові верстові стовпи-дороговкази. На станції поштар пишномовно, прикрашаючи усілякими подробицями, оповідав про все, що сталося, вихваляючи й підносячи до небес відвагу та бойову майстерність Ґеральта. Персонал станції нагородив відьмака оплесками, віншуваннями й дружнім поплескуванням по плечу, не обійшлося також, авжеж, і без великого кухля пива."
    },
    {
        "input_text": "Поштар же, огрядний, рум’яний і кривоногий чолов’яга, організував швидкий збір коштів серед персоналу й наполегливо намагався вручити Ґеральтові гаманець зі зібраною сумою. Він був украй засмучений, коли відьмак відмовився взяти гроші.",
        "target_text": "Начальник станції, поважний, бадьорий, рум’янощокий і кривоногий чолов’яга, швиденько звелів зібрати з персоналу по копійці, наполегливо намагаючись вручити Ґеральтові капшук із зібраною сумою. Він украй засмутився, коли відьмак відмовився взяти гроші."
    },
    {
        "input_text": "— Так не годиться, — повторював він, переступаючи з однієї кривої ноги на іншу. — Так не може бути, щоб без нагороди. Ви врятували життя поштаря, пане відьмаче. Ба більше, що важливіше — ви врятували пошту. А пошта мусить дійти, мусить! Ми, королівські поштарі, не можемо залишити ваш вчинок без винагороди. Не хочете грошей? Що ж... Може, хоча б пообідаєте з нами? Коня вашого доглянемо?",
        "target_text": "— Так не годиться, — повторював він, переступаючи з однієї кривої ноги на іншу. — Не годиться, щоб без винагороди. Ви ж бо врятували життя листоноші, молодий пане відьмаче. Ба більше, що важливіше — ви врятували пошту. А пошта мусить дійти, мусить! Ми, королівські поштарі, не можемо залишити ваш вчинок без винагороди. Як не хочете грошвою, то… Що ж… Може, бодай обідом вас нагодуємо? Коня вашого доглянемо?"
    },
    {
        "input_text": "Цього Ґеральт не відмовився. І вже за мить сидів на кухні, повністю зосереджений на журі з ковбасою, першій гарячій їжі з часу перебування у Зевальку, а його ніс ловив аромат смаженого щупака. Тим часом поштові конюхи завзято взялися доглядати Плотву — щітками, скреблами й копистями. Вони ретельно розчесали їй хвіст, адже, згідно зі стародавнім кінським повір’ям, нечесаний хвіст приносив вершнику нещастя.",
        "target_text": "Від цього Ґеральт не відмовився. І вже за якусь мить сидів на кухні, цілком захопившись журем з ковбасою — першою гарячою стравою відколи покинув Зевальк, а його ніс ловив аромат підсмаженого спеціально для нього щупака. Тим часом поштові конюхи завзято взялися доглядати Плітку — щітками, скребницями й копистками. Вони ретельно розчесали кобилці хвіст, адже, згідно зі стародавнім кінським повір’ям, нечесаний кінський хвіст приносив вершнику нещастя."
    },
    {
        "input_text": "Ледве Ґеральт закінчив їсти, як поштар знову з’явився.",
        "target_text": "Не встиг Ґеральт скінчити їсти, як начальник знову з’явився."
    },
    {
        "input_text": "— На знак подяки за вашу хоробрість, — урочисто оголосив він, вручаючи Ґеральту маленький нагрудний знак із зображенням труби, — ми вирішили призначити вас, пане відьмаче, почесним королівським поштарем. Якщо покажете цей знак, кожна станція й кожен поштар надасть вам допомогу.",
        "target_text": "— На знак подяки за вашу хоробрість, — з гордістю мовив він, простягаючи Ґеральту маленький горжет із зображенням сурми, — ми вирішили вшанувати вас, пане відьмаче, званням почесного королівського листоноші. Лиш покажіть цей знак, і кожна станція й кожен поштар простягне вам руку помочі."
    },
    {
        "input_text": "— Щиро дякую. — Ґеральт поправив попругу й тюки. — Бувайте...",
        "target_text": "— Щиро дякую. — Ґеральт поправив попругу й сакви. — Бувайте…"
    },
    {
        "input_text": "— Гей-гей, — вигукнув, наближаючись, високий поштар, добряче запорошений, мабуть, щойно прибув на станцію. — Чи не ви бува той відьмак, що Ґеральтом зветься? Якщо так, маю для вас повідомлення!",
        "target_text": "— Гей-гей, — загукав, підбігаючи, якийсь високий листоноша, добряче запорошений, мабуть, щойно прибув на станцію. — Чи не ви бува той відьмак, що Ґеральтом зветься? Якщо так, то маю для вас повідомлення!"
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Долина між пагорбами потопала в біло-рожевому цвітінні. Квітли дерева — яблуні, десятки, якщо не сотні яблунь, посаджених рівними рядами, упорядковано, наче військо в строю. Дорога крізь сад, рівна й утрамбована, вела до будівель, кількох великих дерев’яних споруд.",
        "target_text": "Долина між пагорбами тонула в біло-рожевому цвіті. Квітнули дерева — яблуні, десятки, якщо не сотні яблунь, посаджених рівними рядами, вишикувані в шеренги, неначе військо в строю. Дорога крізь сад, рівненька й вимощена, вела до будівель, кількох великих дерев’яних споруд."
    },
    {
        "input_text": "Над дорогою височіло щось на зразок брами — два стовпи з поперечкою. На поперечці було випалено напис:",
        "target_text": "Над дорогою височіло щось на кшталт брами — два стовпи з поперечкою. На поперечці був випалений напис:"
    },
    {
        "input_text": "HORTUS DELICIARUM",
        "target_text": "HORTUS DELICIARUM7"
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт мав безліч причин, аби проігнорувати звістку, принесену закуреним поштарем. Ба більше, її варто було сприйняти як застереження. Як сигнал тривоги. Уже хоча б через сам факт, що хтось знає про нього, знає, куди він прямує і в якому районі перебуває. До того ж можна було припустити, що внаслідок його останніх вчинків той хтось може бути налаштований зовсім не дружньо.",
        "target_text": "Ґеральт мав безліч причин, щоб тоді на станції проігнорувати повідомлення, принесене закуреним листоношою. Ба більше, повідомлення те варто було сприйняти як застереження. Як сигнал небезпеки. Уже бодай через сам факт, що хтось знає про нього, знає, куди він прямує і в яких околицях обертається. До того ж розумно було припустити, що внаслідок його недавніх вчинків той хтось може бути налаштований вкрай не дружелюбно."
    },
    {
        "input_text": "Але зрештою взяла гору звичайна людська цікавість. Замість того, щоб, як належало, тікати світ за очі, Ґеральт вирушив у зазначеному напрямку. І через два дні їзди дістався місця призначення. До долини, що потопала в біло-рожевих квітах. До брами з дивним написом. І до гербового щита під нею.",
        "target_text": "Але зрештою взяла гору звичайнісінька людська цікавість. Замість, як належало, тікати світ за очі, Ґеральт вирушив у зазначеному напрямку. І через два дні їзди дістався до місця призначення. До долини, затонулої в біло-рожевих квітах. До брами з дивним написом. І до гербового щита під нею."
    },
    {
        "input_text": "Щита, на якому було зображено трьох безногих птахів. Геральдичних мартлетів.",
        "target_text": "Щита, на якому виднілося троє безногих птахів. Геральдичних мартлетів."
    },
    {
        "input_text": "Це також мало би бути попередженням. І знову слід було тікати. Але знову перемогла цікавість.",
        "target_text": "Це також мало би стати відьмаку попередженням. І знову належало брати ноги на плечі. Проте знову перемогла цікавість."
    },
    {
        "input_text": "Біля будівель снувало кілька людей, ніхто не звернув на нього уваги. Двір був заповнений бочками, що височіли стосами, поряд стояли великі чани та дивні механізми, схожі на преси.",
        "target_text": "Біля будівель никало кілька людей, та ніхто не зважав на Ґеральта. Подвір’я було завалене бочками, складеними одне на одного великими чанами й якимось дивними, схожими на прес, механізмами."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт прив’язав Плітку до бар’єра, озирнувся й рушив уперед.",
        "target_text": "Ґеральт прив’язав Плітку до загорожі, озирнувся й пішов собі далі."
    },
    {
        "input_text": "На залитій сонцем стороні однієї з будівель, просто біля шпалерів яблунь, поруч зі ще однією купою бочок і дерев’яним сараєм стояв стіл. За ним, заглиблений у перегляд документів, сидів чоловік.",
        "target_text": "На спочатку непомітній, залитій сонцем стороні однієї з будівель, просто біля рядів яблунь, обік чергової купи бочок та неподалік дерев’яного сараю стояв стіл. За ним, з головою занурений у гортання якихось документів, сидів чоловік."
    },
    {
        "input_text": "Коли Ґеральт наблизився, чоловік підвів голову в його бік. Відклав документ, що читав, і взяв зі столу коротку чарівну паличку.",
        "target_text": "Коли Ґеральт наблизився, чоловік підвів голову в його бік. Потім відклав недочитаний документ і взяв зі столу коротеньку чарівну паличку."
    },
    {
        "input_text": "— Ти озброєний, — констатував він, наставляючи на Ґеральта паличку. — У тебе за спиною меч, прихований під плащем. Але не пробуй його вихоплювати, прошу. Не хотів би вдаватися до радикальних заходів.",
        "target_text": "— Ти озброєний, — констатував він факт, націлюючи на Ґеральта паличку. — У тебе за спиною меч, прихований під плащем. Але навіть не намагайся його вихоплювати, прошу. Я б радше не волів вдаватися до радикальних заходів."
    },
    {
        "input_text": "Чоловік був одягнений у модний пурпуровий дублет, рясно гаптований, попереду оздоблений металізованою ниткою, застібнутий на срібні пряжки, із високим жорстким коміром, з-під якого визирало плісироване жабо. Волосся в нього було довге, темне, ледь припорошене сивиною, брови густі й зрослі на переніссі в одну лінію.",
        "target_text": "Чоловік був убраний у модний пурпуровий дублет, рясно гаптований, cпереду оздоблений металізованою ниткою, застібнутий на срібні пряжки, з високим жорстким коміром, з-під якого визирала плісирована фреза сорочки. Волосся в нього було довге, темне, ледь припорошене сивиною, брови густі й на переніссі зрослі в одну лінію."
    },
    {
        "input_text": "Його райдужки блищали, мов відполірований метал, і відсвічували, наче дзеркало.",
        "target_text": "Райдужки його очей блищали, мов відполірований метал, відсвічуючи, наче дзеркало."
    },
    {
        "input_text": "— Моє послання дійшло, — зазначив він. — Я радий, що ти прийняв запрошення.",
        "target_text": "— Моє повідомлення дійшло, — зазначив він. — Я радий, що ти відгукнувся на запрошення."
    },
    {
        "input_text": "— Певно, перший по-справжньому теплий день цієї весни, — додав, не дочекавшись відповіді. — А я люблю бувати тут, у Ксенделлі, навесні, у своїх володіннях, у моєму Саду Розкошів. Чи знаєш, молодий відьмаче, звідки ця назва?",
        "target_text": "— Певно, сьогодні перший по-справжньому теплий день цієї весни, — додав, не дочекавшись відповіді. — А я люблю бувати тут, у Ксенделлі, навесні, у своєму маєтку, у Саду Насолод. Чи знаєш, молодий відьмаче, звідки взялася ця назва?"
    },
    {
        "input_text": "— Дерева, що ти бачиш, — провадив далі він м’яким, майже оксамитовим голосом, — це яблуні. Тепер вони цвітуть, а восени схиляться під вагою яблук. Із тих яблук, завдяки майстерності виноробів і горілчаників, постане те, що дарує місцевим мешканцям найбільшу, хай і нескладну, розкіш. Сидр. А також дистильований із нього значно міцніший напій. У бочках і барилах він вирушить на ринок, аби, як уже сказано, дарувати народові втіху. Ну, але час представитися. Я — Артамон з Асґута. Чарівник. Декан Академії магії у Бан Арді.",
        "target_text": "— Дерева, що перед тобою, — провадив він далі м’яким, майже оксамитовим голосом, — це яблуні. Тепер вони цвітуть, а восени схиляться під вагою яблук. Із тих яблук, завдяки майстерності виноробів та винокурів, постане те, що дарує місцевим мешканцям найвищу, хай і найпростішу, насолоду. Яблучник. А також значно міцніші напої, дистильовані з нього. У бочках і барилах все це вирушить на ринок, щоби, як уже сказано, дарувати народові насолоду. Що ж, давно час мені відрекомендуватися. Я — Артамон з Асґута. Чарівник. Декан Академії магії у Бан Арді."
    },
    {
        "input_text": "— Ґеральт. Відьмак.",
        "target_text": "— Ґеральт. Відьмак."
    },
    {
        "input_text": "— Так, я знаю. Вже близько року прагну зустрітися з тобою. І причин для того, аби я розіслав по всій окрузі запрошення на цю зустріч, є дві. Перша — моя вдячність. Адже я тобі вдячний, молодий відьмаче.",
        "target_text": "— Так, я знаю. Уже ось майже рік прагну з тобою зустрітися. Причин, чому я розіслав тобі всією округою сюди запрошення, є дві. Перша — моя вдячність. Адже я направду тобі вдячний, молодий відьмаче."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт підняв брови.",
        "target_text": "Ґеральт звів брови."
    },
    {
        "input_text": "— Маркіза Деяніра, дружина маркграфа Лютпольда Лінденброга, моя родичка. Відповідно, її дочка Герцелойда також мені рідня. Через тебе їм обом могла загрожувати небезпека. Але завдяки тобі цього не сталося.",
        "target_text": "— Маркіза Деяніра, дружина маркграфа Люїтпольда Лінденброґа, то моя родичка. Відповідно, дочка Деяніри, Герцелоїда, також мені рідня. Через тебе їм могла учинитися страшна кривда. Через тебе ж її не сталося."
    },
    {
        "input_text": "— Не знаю, про що ви говорите.",
        "target_text": "— Уявлення не маю, мосьпане, про що це ви."
    },
    {
        "input_text": "— Будь ласка, будь ласка. До всього ще й скромний. І потайний. А що з Людмилою Вайкінен та молодим графом Фіннеґаном? Заперечиш, що допоміг їм?",
        "target_text": "— Бач, бач. До всього ще й скромний. І потаємний. А щодо Людмили Вайкінен та молодого графа Фіннеґана? Теж відхрещуватимешся від наданої їм допомоги?"
    },
    {
        "input_text": "Новини розходяться швидко, подумав Ґеральт. Ще б пак.",
        "target_text": "Новини розлітаються швидко, подумав Ґеральт. Ще б пак."
    },
    {
        "input_text": "Магія, плітки й поштові голуби.",
        "target_text": "Магія, чутки та поштові голуби."
    },
    {
        "input_text": "— Не знаю, про що ви говорите, — повторив він.",
        "target_text": "— Уявлення не маю, мосьпане, про що це ви, — повторив він."
    },
    {
        "input_text": "— На щастя, — усміхнувся Артамон, — я це знаю. І час перейти до другої причини мого запрошення. Але перехід той потребуватиме вступу, дещо розлогого. Тож озбройся терпінням.",
        "target_text": "— На щастя, — усміхнувся Артамон, — я маю. Час уже перейти до другої причини мого запрошення. Але перехід той потребуватиме вступу, дещо розлогого. Тож озбройся терпінням."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт озброївся.",
        "target_text": "Ґеральт озброївся."
    },
    {
        "input_text": "— Ти — відьмак, — заговорив після довгої паузи чародій. — Мутант. Породжений унаслідок процесу, що комусь уявлявся удосконаленням, виправленням Природи. Але Природу неможливо виправити. Неможливо змінити. Будь-яке втручання в її творіння є патологією. Спотворенням і занепадом. Зіпсуттям. Кому, як не тобі, варто нагадати про цитадель Беанн Грудд і те, що там створили? Прославлені Коти? Психопатичних убивць? Природу важко ошукати, юний відьмаче. Подібно до організму, що відторгає хворобу, вона кожну метаморфозу і кожну мутацію сприймає, і слушно, як заразу, як патоген. І бореться з ним усіма силами. Природа, даруй за каламбур, категорично не терпить вироджень.",
        "target_text": "— Ти — відьмак, — заговорив після тривалої паузи чародій. — Мутант. Породжений унаслідок процесу, що комусь убачався вдосконаленням, виправленням Природи. Але Природу неможливо виправити. Ані модифікувати. Будь-яке втручання в творіння Природи призводить до патологій. До спотворення й нищення. До нівечення. Кому-кому, а тобі я не мушу нагадувати про цитадель Беанн Ґрудд й створені там аберації. Ті ж горезвісні Коти? Психопатичні вбивці? Природу тяжко ошукати, юний відьмаче. Подібно до організму, що бореться з хворобою, вона кожну метаморфозу й кожну мутацію сприймає — і цілком слушно — саме як патоген, як збудник хвороби. І бореться з ним що тільки духу. Природа, даруй за каламбур, категорично не терпить неприродності."
    },
    {
        "input_text": "Ясна річ, подумав Ґеральт. А ти, чародію, що полюбляєш ставити печатки з пташками, допомагав Природі, як міг. Каер Морхен, де відьмаки гніздяться, слід змести з лиця землі, а його руїни засипати сіллю та селітрою. Цитата з твого трактату, чи не так?",
        "target_text": "«Ясна річ, — подумав Ґеральт. — А ти, чародію, цілими днями сидячи за столом, розставляючи печатки з пташечками, либонь, Природі сильно допомагаєш. Каер Морен, де відьмаки осілися, слід стерти з лиця землі, а його руїни засипати сіллю та селітрою. Певне, цитата з твого трактату, еге?»"
    },
    {
        "input_text": "— І ось, — продовжив Артамон, сплівши пальці, — на одному полюсі маємо Котів, породження зіпсуття Природи. А на протилежному — тебе, наслідок чогось цілком іншого. Ти, Ґеральте, найкращий доказ того, про що я мовлю. У тобі Природа починає перемагати патоген. У тобі пробуджуються праведність і співчуття, які відьмацька мутація мала б остаточно викорінити. Саме тому я надіслав запрошення. Бо маю для тебе пропозицію. Прохання, яке жодному звичайному відьмакові не міг би адресувати. Але не вагаюся звернутися з ним до людини чесної. До того, хто не скривдив двох жінок, хоча міг — і як відьмак навіть мав би — це зробити. До того, хто проявив співчуття, допоміг закоханій парі, хоча міг просто знизати плечима та відвернутися.",
        "target_text": "— Так ось, — підхопив Артамон, сплівши пальці, — на одному полюсі маємо Котів, наслідок нівечення Природи. А на протилежному — тебе, наслідок чогось докорінно іншого. Ти, Ґеральте, є найкращим прикладом того, про що я тільки що говорив. У тобі Природа поволі долає патоген. У тобі пробуджуються праведність та співчуття — усе те, що відьмацька мутація мала б остаточно викорінити. Саме тому я надіслав запрошення. Бо маю для тебе одну пропозицію. Одне прохання, з яким до жодного звичайного відьмака я б нізащо не звернувся. Але без вагань зроблю цю пропозицію людині праведній, такій, яка не скривдить двох жінок, хоча й має на те змогу — і, будучи відьмаком, право. Людині чуйній, яка не полишить закохану пару в біді, хоча нічого не заважало просто знизати плечима й відвернутися."
    },
    {
        "input_text": "— Перейдемо ж до суті. — Чародій випростався у своєму плетеному кріслі. — Я прагнув би, аби ти відвідав мене в Академії, у Бан Арді. У моїй лабораторії, де я провів би певні дослідження. Взяв кілька зразків. Тобі це нічого не коштувало б, окрім, можливо, кількох крапель крові. І, можливо, дрібки інших... виділень. Мене вельми цікавить, як науковця, що відбувається з твоєю кров’ю — і всім організмом — після прийому еліксирів.",
        "target_text": "— Перейдімо ж ad rem. — Чародій випростався у своєму плетеному кріслі. — Я волів би, щоб ти відвідав мене в Академії, у Бан Арді. У моїй лабораторії, де я провів би певні дослідження. Взяв кілька зразків. Тобі б то нічого не коштувало, хіба що, може, кількох крапель крові. Ну й ще дрібки інших… виділень. Мене, як науковця, вельми цікавить, що відбувається з твоєю кров’ю — і цілим організмом — після вживання еліксирів."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт мовчав.",
        "target_text": "Ґеральт мовчав."
    },
    {
        "input_text": "— На знак подяки за витрачений час, — мовив Артамон, — я забезпечив би тебе цілком відчутною вигодою. Конкретною сумою. Не меншою, ніж та, яку пропонував тобі Лінденброк за стригу. Ба більше, я гарантував би тобі недоторканність. Королівський префект припинив би тебе переслідувати й доскіпуватися.",
        "target_text": "— Як компенсація за згаяний час, — мовив Артамон, — я б забезпечив тебе цілком відчутною вигодою. Конкретною сумою. Не меншою, ніж та, яку пропонував тобі Лінденброґ за стриґу. Ба більше, я б гарантував тобі недоторканність. Королівський префект нарешті дав би спокій й перестав доскіпуватися."
    },
    {
        "input_text": "— Подумай також, — чародій не зважав на мовчання відьмака, — про вигоди, що їх не виміряти золотом. Наслідком моїх досліджень стало б створення медикаментів, ліків від хвороб, які нині не мають лікування. Мою вдячність ти вже маєш — за Деянару та її доньку. Поміркуй про вдячність усього людства. Вчинене добро повертається тим самим, юний відьмаче. Завжди повертається.",
        "target_text": "— Подумай також, — чародій не зважав на Ґеральтове мовчання, — про всі ті вигоди, яких золотом не виміряєш. Наслідком моїх досліджень стало б створення медикаментів, ліків від невиліковних наразі хвороб, від яких сраждає все людство. Мою вдячність ти вже маєш — за Деяніру та її доньку. Поміркуй про вдячність усього людства. Вчинене добро повертається тим самим, молодий відьмаче. Тим самим."
    },
    {
        "input_text": "— Не мусиш відповідати одразу. Обміркуй це. А коли вирішиш, навідайся до мене в Бан Ард.",
        "target_text": "— Не мусиш поспішати з відповіддю. Гарненько все обміркуй. А коли наважишся, навідайся до мене в Бан Ард."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Він уже був у сідлі, та перш ніж устиг від’їхати, на подвір’ї з’явилася трійця вершників. Усі троє — озброєні до зубів, верхи на бойових огарах. Двоє чоловіків у шкіряних, оздоблених мідними ґудзами кунтушах. І жінка — в чоловічому чорному вамбазі. Жінка мала русу косу. Густий розсип ластовиння довкола кирпатого носа. Вузькі уста. І зелені очі з винятково мерзенним виразом.",
        "target_text": "Ґеральт уже був у сідлі, та перш ніж устиг від’їхати, на подвір’ї з’явилося троє вершників. Уся трійка — озброєна до зубів, верхи на бойових огирах. Двоє чоловіків у шкіряних, оздоблених мідними ґудзиками каптанах. І жінка — у чоловічій чорній жилетці. У жінки була русява коса. Кирпатий ніс, покритий довкола ластовинням. Вузькі уста. Й зелені очі з винятково мерзенним виразом."
    },
    {
        "input_text": "У шпаринах мурів Каер Морхену гніздилися хижі ящірки. Жінка обличчям була на них дуже схожа.",
        "target_text": "У шпаринах мурів Каер Морену гніздилися хижі ящірки. Та жінка обличчям дуже на них скидалася."
    },
    {
        "input_text": "— А це ще що за один? — гаркнула вона, вп’явшись поглядом у Ґеральта.",
        "target_text": "— А це ще що за один? — гаркнула вона, уп’явшись поглядом у Ґеральта."
    },
    {
        "input_text": "Другий вершник, здоровань, теж придивився. Його ніс був покалічений, скривлений, ніби колись зламався і зрісся неправильно.",
        "target_text": "Другий вершник, добряче здоровило, теж придивився. Його ніс був якийсь понівечений, скривлений, ніби колись зламався й погано зрісся."
    },
    {
        "input_text": "— Не чіпай, Мерітсель, — нахилившись у сідлі, сплюнув він. — Це добропорядний. Хіба не бачиш бляшку з сурмою?",
        "target_text": "— Облиш, Меріткселль, — нахилившись у сідлі, сплюнув він. — То ж листоноша. Хіба не бачиш бляшку з сурмою?"
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт не доїхав до брами з розкішним написом.",
        "target_text": "Ґеральт не доїхав до брами з насолодним написом."
    },
    {
        "input_text": "Стримав Плітку серед квітучих яблунь.",
        "target_text": "Стримав Плітку поміж квітучих яблунь."
    },
    {
        "input_text": "Ніколи раніше, ані в сутичці з зоррилом, ані в танці з нпзаи, він не відчував такого загрозливого передчуття, такого гострого усвідомлення небезпеки. В його вухах лунав оксамитовий голос Артамона. Він пригадував собі ящірячі очі веснянкуватої жінки.",
        "target_text": "Ніколи раніше, ані в сутичці з зоррилом, ані в танці зі стриґою, його не переповнювало таке загрозливе передчуття, таке гостре усвідомлення небезпеки. У вухах йому бринів оксамитовий Артамонів голос. Перед очима йому маячили ящірчині очі веснянкуватої жінки."
    },
    {
        "input_text": "Зістрибнув із сідла.",
        "target_text": "Зістрибнув із сідла."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "— …докази, — мовив Артамон.",
        "target_text": "— …докази, — мовив Артамон."
    },
    {
        "input_text": "Сховавшись за дровітнею, Ґеральт здивувався, як сильно змінився його голос. Жодного сліду оксамиту. Лишень пісок і трощене скло.",
        "target_text": "Сховавшись за дровітнею, Ґеральт задумався, як сильно змінився його голос. Не було там вже й духу від оксамиту. Лишень гравій та потрощене скло."
    },
    {
        "input_text": "— Естеван Трільйо да Кунья розчарував мене, підвів по всіх фронтах. Але я обійдуся без доказів, вони мені не потрібні. Я знаю, хто вбив вахмістра Маргульєса та інших. І не збираюся чекати, доки правосуддя нарешті прокинеться. Я візьму справу у власні руки.",
        "target_text": "— Естеван Трілльо да Кунья розчарував мене, підвів на всіх фронтах. Але я й без доказів обійдуся, вони мені однаково не здалися. Я достеменно знаю, хто вбив вахмістра Марґулієса та інших. І не збираюся чекати, доки правосуддя нарешті отямиться. Тркба брати справу у власні руки."
    },
    {
        "input_text": "— Стосовно Престона Холта діятимете так. Холт має проблеми зі здоров’ям. До Рокамори, його фольварку, часто викликають лікаря з Бан Філліма. Часом лікар не приїздить особисто, а надсилає когось зі своїх учнів чи погоничів. Хтось із панів, скажімо, пан Бореґар Фрік, візьме на себе цю роль. Але замість ліків доставить Холту те, що я приготую. Щось таке, що відправить відьмака на той світ після довгої й болісної агонії... Пан хитає головою? — Артамон примружився. — Причина?",
        "target_text": "— Щодо Престона Гольта діятимете таким чином. Гольт має проблеми зі здоров’ям. До Рокамори, його посілості, часто викликають лікаря з Бан Філліма. Інколи лікар не має часу приїхати особисто, тож посилає з медикаментами когось зі своїх учнів чи пахолків. Хтось з наших добродіїв, скажімо, пан Бореґар Фрік, візьме на себе цю роль. Але замість ліків доставить Гольту те, що я приготую. Щось таке, що спровадить відьмака на той світ тільки після тривалої й болісної агонії… Чому пан головою хитає? Пане Фрік? Причина?"
    },
    {
        "input_text": "— Учителю, той відьмак мені ні брат, ні сват, байдуже. Але ж він чоловік меча, і гинути йому слід від меча... А не від трунку, наче якомусь щуру...",
        "target_text": "— Майстре, той відьмак мені ні брат, ні сват, тож начхати. Але ж він людина меча, і гинути йому годиться від меча… А не від трунку, наче якийсь щур…"
    },
    {
        "input_text": "— Перше. Холт — щур. І заслужив на щурячу смерть. Друге. Нема певності, що ви подужали б його в чесному бою, навіть усі троє разом. Так, так, пане Фріку, я знаю про ваше фехтувальне мистецтво. Але Холт — це ґартований, досвідчений відьмак, а ви — звичайні люди. Третє, і найважливіше. Смерть Холта за жодних обставин не має бути пов’язана ні зі мною, ні з особою пані маркізи, якій ви служите. А ви троє дуже легко привертаєте увагу. Отож, виконаєте все так, як я наказав. Ви мене зрозуміли?",
        "target_text": "— Primo, Гольт і є щур. І більш ніж заслужив на щурячу смерть. Secundo, нема певності, що ви б його з мечами подужали, навіть усі троє разом. Так, так, пане Фрік, ваша фехтувальна майстерність багатьом відома. Проте Гольт — старий вовк, неабияк ґартований, досвідчений відьмак, а ви — звичайні люди. Tertio, і найважливіше: смерть Гольта під жодним оглядом не має бути пов’язана ні з моєю особою, ні з особою пані маркізи, якій зараз служите. А ви троє дуже легко привертаєте увагу. Отож, зробите все так, як я сказав. Ви мене зрозуміли?"
    },
    {
        "input_text": "— За вашим наказом.",
        "target_text": "— Зробимо все так, як ви сказали."
    },
    {
        "input_text": "— Саме цього я й очікую. А тепер щодо храму в Ельсборґу — місця, де виховували, лікували й усіляко підтримували відьмаків. Мої зусилля дали плоди, і місцева влада нарешті ухвалила рішення про виселення та депортацію капеланок. Але цього замало. Треба покінчити з ними остаточно, раз і назавжди. Бо, нагадаю, жодна нитка не має вести ні до мене, ні до маркізи, використаєте той самий підступ, що й під Новіґрадом. Пані Мерітсель, ви пам’ятаєте?",
        "target_text": "— На таку відповідь я й сподівався. А тепер щодо храму в Ельсборгу — місця, де виховували, лікували й усіляко підтримували відьмаків. Мої зусилля врешті дали плоди, й місцева влада таки ухвалила рішення про виселення та депортацію жриць. Але цього замало. Треба остаточно покінчити з ними, раз і назавжди. А оскільки, нагадую, жодна нитка не має вести ні до мене, ні до маркізи, вдастеся до того самого підступу, що й під Новіградом. Пані Меріткселль, пригадуєте?"
    },
    {
        "input_text": "— Пам’ятаю, — прошипіла вона. — Пам’ятаю, учителю.",
        "target_text": "— Пригадую, — пролунало ящериним голосом. — Пригадую, майстре."
    },
    {
        "input_text": "— Найголовніші — це Асумпта й Неннека. Справа полегшується тим, що деяка частина місцевого люду ненавидить їх за надану жінкам медичну допомогу. Пані Мерітсель зіграє роль нещасної, яка хоче позбутися небажаної вагітності, і звернеться до храму по допомогу. Разом із коханцем, роль якого виконає пан Цібор Понті. При першій нагоді пані Мерітсель і пан Понті заколють капеланок. А перед тим, як зникнути, здіймуть крик про божественне право, про священність життя та тому подібне. Чим абсурдніше, тим краще. У мотив ніхто не засумнівається. Бо їм погрожували смертю не раз і не два. Пані Мерітсель, пане Понті, якісь зауваження?",
        "target_text": "— Найголовніші з них — це Ассумпта й Неннеке. Справа полегшується тим, що тих обох немала частина місцевого люду і так ненавидить за надану жінкам медичну допомогу. Пані Меріткселль втілиться в роль нещасної, яка прагне позбутися небажаної вагітності, й звернеться до храму по допомогу. У товаристві свого коханця, роль якого зіграє пан Цібор Понті. При першій ж нагоді пані Меріткселль і пан Понті заколють жриць. А перед втечею здіймуть страшний галас про божі закони, про священність життя та тому подібне. Чим абсурдніше, тим краще. У мотив ніхто й не засумнівається. Як-не-як, жрицям за їхню діяльність не раз і не два погрожували смертю. Пані Меріткселль, пане Понті, якісь зауваження?"
    },
    {
        "input_text": "— Жодних, учителю. — Гугнявий голос, здається, того зі скривленим носом. — Виконаємо, як накажете.",
        "target_text": "— Жодних, майстре, — пролунав гугнявий голос, здається, того зі скривленим носом. — Зробимо все так, як ви сказали."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт у своєму укритті відчув, як його пройняло морозом. Він не знав, чи це дія еліксиру, чи звичайна лють.",
        "target_text": "Ґеральт у своїм укритті відчув, як його пройняло морозом. Не був певен, чи то дія еліксиру, чи звичайна лють."
    },
    {
        "input_text": "— Щодо решти капеланок і учениць з Ельсборґу… Найкраще, аби всі вони зникли одразу, гуртом. Наскільки мені відомо, вони мають намір переселитися в Темерію, до нової обителі. Для цього доведеться перетнути Понтар поромом. Треба буде влаштувати невеличку катастрофу. Пором із усіма капеланками має затонути приблизно посередині річища, на глибокій течії. Доручаю це вашій винахідливості.",
        "target_text": "— Щодо решти жриць та адепток з Ельсборгу… Краще попіклуватися, щоб вони всі припинили своє існування зараз, гуртом. Наскільки мені відомо, вони мають намір переселитися в Темерію, до своєї нової обителі. Для цього їм доведеться перетнути Понтар поромом. Треба буде влаштувати невеличку катастрофу. Пором з усіма жрицями має затонути десь так посередині річки, на глибокій течії. Доручаю то, пані та панове, вашій винахідливості."
    },
    {
        "input_text": "— Розумію, учителю. А що...",
        "target_text": "— Ясно, майстре. А що…"
    },
    {
        "input_text": "— Так, пані Мерітсель?",
        "target_text": "— Так, пані Меріткселль?"
    },
    {
        "input_text": "— Що з тим молодим відьмаком, слугою Холта? Пані маркіза Ґраффіякане згадувала…",
        "target_text": "— Що робити з тим молодим відьмаком, посіпакою Гольта? Пані маркіза Ґраффіякане якось згадувала…"
    },
    {
        "input_text": "— Жодних імен, пані Мерітсель! Молодий відьмак? Смішний, наївний хлопчисько. Але тепер він вас не обходить. Його більше нема. Я запросив його в Бан Ард. Сказав, що це для досліджень. Не пояснив...",
        "target_text": "— Жодних імен, пані Меріткселль! Будь ласка, пильнуйте за язиком і не називайте того імені ніколи й ніде. Щодо молодого відьмака? Смішний, наївний хлопчисько. Хай він вас тепер не обходить. Вважайте, що його вже нема. Я запросив його до Бан Арду. Мовляв, для проведення якихось досліджень. Притаїв лиш…"
    },
    {
        "input_text": "Артамон скрипнув зубами й мерзотно зареготав.",
        "target_text": "Артамон пирхнув, єхидно й в’їдливо зареготавши."
    },
    {
        "input_text": "— Не пояснив, що йдеться про його вівісекцію.",
        "target_text": "— Притаїв лиш, що йдеться про його вівісекцію."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Серед яблунь дзижчали бджоли.",
        "target_text": "Серед яблунь дзижчали бджоли."
    },
    {
        "input_text": "Мерітсель та її ватаги вже не було. Люди на подвір’ї припинили гупати діжками — мабуть, мали обідню перерву. Артамон Асґут, чародій, декан Академії магії в Бан Арді, куняв над паперами. Почувши шелест, розплющив очі й побачив відьмака. Схопився за чарівну палицю. Рухався він спритно, але з відьмаком, котрий перебував під впливом еліксирів, не міг тягатися. Ґеральт блискавично вдарив лівим прямим — просто в горло. Звук удару був ледь чутним, проте наслідки миттєвими. Артамон схопився руками за шию, але видати бодай звук не зміг — зім’ята гортань перекрила трахею. Він був геть безпорадний, уже захлинався, проте відьмак не збирався зупинятися. Ані чекати. Стиснутим у правій руці ключем він щосили врізав чарівникові в шию — трохи нижче лівого вуха.",
        "target_text": "Меріткселль та її ватаги вже не було. Люди на подвір’ї перестали торохтіти діжками — мабуть, мали обідню перерву. Артамон з Асґута, чародій, декан Академії магії в Бан Арді, куняв над паперами. Збудившись від шелесту, розплющив очі й побачив відьмака. Ураз схопився за свою чарівну паличку. Був спритний, але проти відьмака під впливом еліксирів шансів не мав. Ґеральт блискавично вдарив лівим кросом — просто в горло. Шум від удару був ледь чутним, проте наслідки — миттєвими. Артамон схопився обіруч за шию, але здобутися на бодай якийсь звук не міг — здавлена гортань перекрила трахею. Він був геть безпорадний, поволі задихаючись, проте Ґеральт не збирався на тому зупинятися. Тим паче чекати. Стиснутим у правій руці ключем він щосили врізав чарівникові в шию — трохи нижче лівої вушної раковини."
    },
    {
        "input_text": "Артамон звалився навзнак, наче підрубаний. Обома руками стискав горло. Захрипів. Смикнув ногами. Завмер.",
        "target_text": "Артамон звалився навзнак, мов колода. Обома руками досі стискав горло. Захрипів. Смикнув ногами. Й закляк."
    },
    {
        "input_text": "Він був мертвий.",
        "target_text": "Був мертвий."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Естеван Трільйо да Кунья, королівський префект варти, сидів за столом і довго, проникливо дивився на Ґеральта, мружачи очі й ледь прикушуючи губи. Нарешті він випростався у кріслі й накрутив чорного вуса.",
        "target_text": "Естеван Трілльо да Кунья, королівський префект варти, сидів за столом, довго й проникливо витріщаючись на Ґеральта, мружачи очі й легенько прикушуючи губи. Нарешті він випростався у фотелі й покрутив чорним вусом."
    },
    {
        "input_text": "— Прошу, прошу, прошу, — повільно промовив він. — Мої агенти вже давно шукають тебе по всьому королівству. Безуспішно. А ти, на мій подив і захоплення, з’являєшся сам. Добровільно. Без конвою.",
        "target_text": "— Ади, ади, — спроквола вицідив він. — Мої агенти вже давно тебе розшукують всім королівством. Безуспішно. А ти, на мій подив і захоплення, вирішив з’явитися сам. Добровільно. Не під конвоєм."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт знизав плечима. Він не мав наміру розповідати префектові, де перебував останнім часом і чим займався. А час був насичений справами.",
        "target_text": "Ґеральт знизав плечима. Він геть не збирався розповідати префектові, де донедавна бував й що робив. А роботи було вдосталь."
    },
    {
        "input_text": "Після події, що сталася першого травня, Ґеральт вирішив якнайшвидше й якнайдалі відійти від місця того дійства. Він рушив до Нижньої Мархії, до річки Понтар. І там ронґраф із сурмою та титул почесного королівського гінця виявилися напрочуд корисними. Як з’ясувалося, королівських гінців єднала залізна солідарність. На кожній поштовій станції Ґеральта чекали підтримка й допомога.",
        "target_text": "Після тієї пригоди, до якої дійшло першого дня травня, Ґеральт вирішив якнайшвидше й якнайдалі податися геть від того фатального місця. Він рушив до Долішньої Мархії, до річки Понтар. І там горжет із сурмою та титул почесного королівського листоноші виявилися напрочуд корисними. Як з’ясувалося, королівських поштарів єднала залізна солідарність. На кожній відвіданій поштовій станції Ґеральта чекала підтримка й допомога."
    },
    {
        "input_text": "А позаяк йому було потрібно на якийсь час сховатися, гінці з Нижньої Мархії не забарилися з пропозицією роботи. Останні три місяці Ґеральт супроводжував поштарів, які перевозили найцінніші відправлення.",
        "target_text": "А позаяк йому було доконче необхідно на якийсь час залягти на дно, листоноші з Долішньої Мархії, двічі не думаючи, запропонували Ґеральтові роботу. Тож останні три місяці Ґеральт супроводжував у дорозі поштарів, які доставляли найцінніші пакунки."
    },
    {
        "input_text": "Крім того, неабияку вправність у розвідці та комунікації виявили й гномські банкіри. Коли Ґеральт, супроводжуючи поштаря, прибув до філії банку родини Бонічів, на нього вже чекала звістка від Тимура Воронова. Так він довідався про арешт Престона Голта. І про те, що його кинули до зловісної в’язниці Стурефорс — місця ізоляції та каторжної праці в каменоломнях.",
        "target_text": "На додачу, неабиякою солідарністю, проникливістю й досконалою системою комунікації могли похизуватися й крансолюдські банкіри. Коли Ґеральт, супроводжуючи листоношу, прибув до філії банку родини Бонічів, на нього вже чекало повідомлення від Тимура Воронова. Так відьмак довідався про арешт Престона Гольта. Про те, що його запроторили до горезвісної в’язниці Стюрфорс — місця абсолютної ізоляції та каторжної праці в каменоломнях."
    },
    {
        "input_text": "— Б’юся об заклад, — префект знову накрутив вуса, — що знаю мету твого візиту. Але закладатися не будемо, бо, як відомо, коли двоє б’ються об заклад, один дурень, а другий шахрай. Тож просто скажи, що тебе привело сюди, до Стурефорса. А я вже вирішу, дозволити тобі піти чи залишити тебе у в’язниці назавжди. Слухаю.",
        "target_text": "— Б’юся об заклад, — префект знову покрутив вусом, — що знаю мету твого візиту. Але закладатися не будемо, бо, як відомо, коли двоє б’ються об заклад, — один дурень, а другий шахрай. Тож просто скажи, що тебе сюди привело, до Стюрфорса. А я вже тоді вирішу, чи вийдеш ти звідси на своїх двох, чи зостанешся тут, у в’язниці, навіки. Слухаю, говори."
    },
    {
        "input_text": "З двору, крізь загратоване вікно, долинали крики. І прокльони.",
        "target_text": "З внутрішнього подвір’я, крізь заґратоване вікно, долинали крики. І прокльони."
    },
    {
        "input_text": "Коли хтось наближався до в’язниці Стурефорс, він ще здалеку бачив Aedificium carceris — величну споруду, кам’яну брилу, що височіла над рівниною. Що це було колись і яку функцію виконувало, ніхто вже не пам’ятав. Подейкували, що то був храм.",
        "target_text": "Коли хтось підбирався до в’язниці Стюрфорс, перше, що ще здалеку бачив —Aedificium carceris, монструозну фортецю, піднесене над рівниною кам’яне спорудище. Що це колись було і яку функцію виконувало, ніхто вже не пам’ятав. Подейкували, буцім то був храм."
    },
    {
        "input_text": "Далі дорога вела до каменоломні, розташованої у вузькій ущелині. Тут можна було побачити натовп злиденних, закутих у кайдани в’язнів, що гамселили скельні брили молотами й кайлами. Довго спостерігати за цим не виходило — проїжджих змушували прискорити ходу суворі вигуки й ще суворіші погляди варти, що патрулювала на конях із арбалетами.",
        "target_text": "Далі вузенька дорога вела до каменоломні, розташованої у вузькій ущелині. Тут можна було поспостерігати за натовпом обдертих, закутих у кайдани в’язнів, які молотами й кайлами розколювали скельні брили. Довго роздивлятися однак не виходило — грізні вигуки й ще грізніші гримаси кінних арбалетників, які стерегли в’язнів, змушували проїжджих прискорити ходу."
    },
    {
        "input_text": "Далі височіла палісадна огорожа й брама з кордеґардою, де кожен, хто прибував до Стурефорса, мав пояснити вартовим причину свого візиту. Потім чекали на дозвіл на в’їзд. Зазвичай дуже довго.",
        "target_text": "Далі поставала палісадна огорожа й брама з кордегардією, де кожен, хто прибував до Стюрфорса, мав пояснити вартовим причину свого візиту. Потім треба було чекати дозволу на в’їзд. Зазвичай дуже довго."
    },
    {
        "input_text": "Від кордеґарди дорога вела просто до Aedificium — поміж двома частоколами, високими настільки, що навіть із сідла не можна було побачити, що там усередині. Та бувалі знали: за частоколами стояли дерев’яні бараки — місце відбування покарання за дрібні та середні злочини. Ті ж, кого засуджували за тяжкі злочини, сиділи в кам’яних казематах головної будівлі. Тут містилося й управління в’язниці, і квартири варти, і склади.",
        "target_text": "Від кордегардії дорога вела просто до Aedificium — поміж двома частоколами, високими настільки, що навіть із сідла не можна було зазирнути до середини. Та бувалі люди, однак, знали, що за частоколами стоять дерев’яні бараки — місця відбування покарання за дрібні й середні переступи. Ті ж, кого засуджували за особливо тяжкі злочини, сиділи в кам’яних казематах головного форту. Тут містилося й управління в’язниці, й вартові казарми, й склади."
    },
    {
        "input_text": "Суворе приміщення, до якого його завели, не сподобалося Ґеральтові. Не сподобався йому й залізний гак, що звисав зі стелі, — його призначення не важко було здогадатися. Так само, як і те, що стілець, на який йому наказали сісти, був намертво прикріплений до підлоги.",
        "target_text": "Суворе приміщення, до якого його завели, геть не сподобалося Ґеральтові. Не сподобався йому й залізний гак, що бовтався під повалою, — його призначення було не важко відгадати. Не припав йому до душі й намертво прибитий до підлоги стілець, на який йому звеліли сісти."
    },
    {
        "input_text": "— Чекаю, — підганяв Ґеральта Естеван Трільйо да Кунья. — Говори.",
        "target_text": "— Я чекаю, — квапив Ґеральта Естеван Трілльо да Кунья. — Говори."
    },
    {
        "input_text": "— Ви тримаєте тут, — Ґеральт відкашлявся, — Престона Голта, відьмака.",
        "target_text": "— Ви тримаєте тут, — Ґеральт прокашлявся, — Престона Гольта, відьмака."
    },
    {
        "input_text": "— Те, кого ми тут тримаємо, — відповів префект після паузи, коли стало ясно, що Ґеральт не збирається нічого додавати, — є державною таємницею.",
        "target_text": "— Те, кого ми тут тримаємо, — відповів префект після паузи, коли стало ясно, що Ґеральту нічого додати, — є державною таємницею."
    },
    {
        "input_text": "— Ви ув’язнили його за вбивство чарівника Артамона з Асґуту.",
        "target_text": "— Тримаєте його за вбивство чарівника Артамона з Асґуту."
    },
    {
        "input_text": "— Це також державна таємниця.",
        "target_text": "— Це також державна таємниця."
    },
    {
        "input_text": "— Ви ув’язнили Голта несправедливо. Він невинний. Він не вбивав чарівника. Я його вбив.",
        "target_text": "— Ви ув’язнили Гольта несправедливо. Він невинний. Він не вбивав чарівника. То моїх рук справа."
    },
    {
        "input_text": "— Ти? Справді? І який же у тебе був мотив?",
        "target_text": "— Твоїх? Справді? І який же в тебе був мотив?"
    },
    {
        "input_text": "— Артамон був автором того пасквілю, який у сто дев’яносто четвертому році підбурив чернь до нападу на Каер Морен, нашу твердиню…",
        "target_text": "— Артамон був автором того пасквілю, який у сто дев’яносто четвертому році під’юдив чернь до нападу на Каер Морен, наше оселище…"
    },
    {
        "input_text": "— І цього було достатньо?",
        "target_text": "— І це все?"
    },
    {
        "input_text": "— Він також планував отруїти Голта. І вбивство жриць з Ельсборґа. Я мусив цьому завадити.",
        "target_text": "— Він також задумав отруїти Гольта. І винищити жриць з Ельсборга. Я мусив стати на заваді."
    },
    {
        "input_text": "Естеван Трільйо да Кунья мовчав, постукуючи пальцями по пісковому годиннику, що стояв перед ним. Пісок уже пересипався повністю, але префект не перевертав годинника. Вочевидь, плин часу його не цікавив.",
        "target_text": "Естеван Трілльо да Кунья мовчав, постукуючи пальцями по пісковому годиннику перед ним. Пісок уже пересипався повністю, але префект не перевертав годинника. Вочевидь, не так уже й важливо йому було, скільки часу сплинуло."
    },
    {
        "input_text": "— Інакше кажучи, — нарешті промовив він, — ти вбив людину за його літературну творчість і наміри. Вітаю. Ти щойно посів почесне місце у моєму особистому рейтингу найдурніших мотивів. Але мушу тебе засмутити, юний відьмаче на ім’я Ґеральт. Ти не заслуговуєш на довіру. Твоє зізнання не заслуговує на довіру. Аудієнцію завершено. Покинь Стурефорс.",
        "target_text": "— Інакше кажучи, — нарешті промовив він, — ти вбив людину за його літературну творчість і наміри. Вітаю. Ти щойно посів почесне місце у моєму особистому рейтингу найбезглудіших мотивів. Але мушу заразом тебе засмутити, молодий відьмаче на ім’я Ґеральт. Ти не гідний віри. І твоє зізнання не гідне віри. Аудієнцію завершено. А тепер покинь Стюрфорс."
    },
    {
        "input_text": "— Я вбив чарівника. Можу це остаточно довести.",
        "target_text": "— Я вбив чарівника. Можу неспростовно це довести."
    },
    {
        "input_text": "— Справді? І як саме?",
        "target_text": "— Справді? Просто-таки неспростовно?"
    },
    {
        "input_text": "— Я можу детально описати, як його вбив. Це мали виявити під час розтину.",
        "target_text": "— Можу детально описати, у який спосіб я його прикінчив. То мали б виявити під час розтину."
    },
    {
        "input_text": "— Це мали виявити, — префект кивнув. — І, власне, виявили.",
        "target_text": "— Певно, що мали виявити, — префект кивнув. — І, власне, виявили."
    },
    {
        "input_text": "— Я вдарив його в кадик…",
        "target_text": "— Я вдарив його в кадик…"
    },
    {
        "input_text": "— У гортанний виступ, відомий медикам як prominentia laryngea, — перебив префект. — Але, не бажаючи, щоб він задихався, ти добив його ударом у шию, в соскоподібний відросток, що спричинило розрив хребетної артерії. Так було?",
        "target_text": "— У гортанний виступ, відомий медикам як prominentia laryngea, — перебив префект. — Але, бажаючи збавити йому довгої й страшної смерті від задушення, ти добив його ударом у шию, у соскоподібний відросток, що спричинило розрив хребетної артерії. Так було?"
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт змовчав.",
        "target_text": "Ґеральт змовчав."
    },
    {
        "input_text": "— Голт детально описав нам, як саме вбив Артамона з Асґуту, — беземоційно вів далі префект. — І результати розтину це підтвердили. А ти, мабуть, знав, як Голт вбиває, знав його modus operandi. Достатньо, щоб зараз спробувати врятувати його, взявши провину на себе. Тож тричі вигукнемо «ура» на честь зворушливої самопожертви, хлопче, та доказу вірності. Проте вірності марної. Твоє зізнання, яке, до речі, не є доказом, нам не потрібне. У нас уже є винний. Вирок винесено, страту буде виконано сьогодні.",
        "target_text": "— Гольт детально описав нам, як саме вбив Артамона з Асґуту, — незворушно вів далі префект. — І розтин усе підтвердив. А ти що, мабуть, чув, як Гольт вбиває, знав його modus operandi. Вивчив його належною мірою, щоб тепер спробувати врятувати його, взявши провину на себе. Нумо ж, хлопче, вигукнім трикратне «ура» на честь гідної подиву зворушливої самопожертви, доказу вірності. Вірності, одначе, даремної. Твоє зізнання, яке, до речі, не має жодної доказової сили, нам ні до чого не здалося. Ми вже маємо винного. Вирок винесено, страта відбудеться сьогодні."
    },
    {
        "input_text": "— Сьогодні?",
        "target_text": "— Сьогодні?"
    },
    {
        "input_text": "— Так, сьогодні.",
        "target_text": "— Так, сьогодні."
    },
    {
        "input_text": "— Ви вб’єте невинного!",
        "target_text": "— Стратите невинного!"
    },
    {
        "input_text": "— Не підвищуй голос. Престон Голт, також відомий як Привид Рейндерт, сам з’явився до влади. Добровільно й без примусу визнав свою провину. Точніше — провини. Він зізнався у вбивстві Оттона Марґулеса, Карі Нурреда і Ремека Хвальби — у тому, в чому, як ти знаєш, я його давно підозрював. Він також зізнався у вбивстві Артамона з Асґуту. Confessio est regina probationum — зізнання є царицею доказів. Суд не мав і не міг мати сумнівів. Престона Голта було засуджено до страти, і вона буде виконана. Закон і справедливість задоволені, більше нам нічого не потрібно.",
        "target_text": "— Не треба кричати. Престон Гольт, також відомий як З’ява Рейндерт, сам здався владі. Добровільно й без примусу визнав свою провину. А точніше — провини. Він зізнався у вбивстві Оттона Марґулієса, Карі Нурреда й Ремка Хвальби — у всьому тому, у чому, як ти сам знаєш, я його віддавна підозрював. Він також зізнався у вбивстві Артамона з Асґуту. Confessio est regina probationum — зізнання є царицею доказів. Суд не мав і не міг мати жодних сумнівів. Престона Гольта було визнано винним і засуджено до смертної кари. Закон і справедливість взяли гору, більше нам нічого не потрібно."
    },
    {
        "input_text": "— Повторюю, це не Голт убив Артамона, а я. Я зізнаюся. Тож конфесіо — ваґіна і так далі. Заарештуйте мене, а Голта відпустіть.",
        "target_text": "— Повторюю, це не Гольт убив Артамона, а я. Зізнаюся. Тож як воно там, конфесія є вагіна, і так далі, тощо, тощо. Заарештуйте мене, а Гольта відпустіть."
    },
    {
        "input_text": "Естеван Трільйо да Кунья довго мовчки дивився на нього.",
        "target_text": "Естеван Трілльо да Кунья мовчки втупився в нього. Досить довго."
    },
    {
        "input_text": "— Закону, — нарешті промовив він, — а точніше, генеральному інстигаторові королівства Каедвен і чарівникам з Бан Арду, потрібна страта справжнього відьмака. Майстра, а не учня. Одного вироку й однієї страти цілком достатньо. Закон не є кровожерливим. Я теж. Після страти Голта я вважатиму, що справедливість відбулася…",
        "target_text": "— Закону, — нарешті мовив він, — а точніше, генеральному прокуророві королівства Кедвен та чародіям з Бан-Арду, потрібна страта справжнього відьмака. Майстра, а не челядника. Одного вироку й однієї страти цілком достатньо. Закон не кровожерливий. І я теж. Після страти Гольта я узнаю, що справедливості зробилося вдосталь…"
    },
    {
        "input_text": "— Оце так справедливість.",
        "target_text": "— Гарна у вас справедливість."
    },
    {
        "input_text": "— Замовкни. Усвідом і прийми, що ти не врятуєш Голта, хоч би як рвав на собі сорочку й вив на місяць. Я пояснював тобі це ще тоді, в жовтні минулого року, коли ми вперше зустрілися. Голт здався владі. Машина закрутилася, і її механізм перетре його, виштовхнувши лише на ешафот. Це невідворотно й неминуче. І станеться буквально за мить. До Стурефорсу вже прибули гості — ті, хто побажав бути присутнім на страті. Ті, кому на ній залежало.",
        "target_text": "— Замовкни. Убгай уже собі в голову й прийми, що ти не врятуєш Гольта, хоч би як зі шкури пнувся й на місяць вив. Я ще тоді тобі все розжував, у жовтні минулого року, коли ми вперше зустрілися. Гольт віддався в руки правосуддя. Машина закрутилася й затягла його у свої жорна, звіки лиш одна дорога — на ешафот. Це невідворотно й неминуче. І станеться буквально за мить. До Стюрфорсу вже з’їжджаються гості — ті, хто побажав бути присутнім на страті. Ті, хто тієї страти дуже домагався."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт мовчав, міцно стиснувши зуби.",
        "target_text": "Ґеральт мовчав, зціпивши зуби."
    },
    {
        "input_text": "— Ти ж, — продовжив префект, — можеш піти з миром. Але раджу більше ніде не визнавати свою «провину» й не розповідати про свої нібито діяння. Це може мати… плачевні…",
        "target_text": "— Ти ж, — провадив далі префект, — іди собі з миром. Утім раджу більше не кричати скільки горла про свою «провину» й нікому не розповідати про свої нібито скоєні вчинки. То може закінчитися плачевними…"
    },
    {
        "input_text": "— Я хочу, — різко перебив Ґеральт, — побачитися з Голтом.",
        "target_text": "— Хочу, — різко перебив Ґеральт, — побачитися з Гольтом."
    },
    {
        "input_text": "— Гаразд, — сказав Естеван Трільйо да Кунья. І цим цілковито здивував Ґеральта.",
        "target_text": "— Гаразд, — умить погодився Естеван Трілльо да Кунья. Цим цілком збивши Ґеральта з пантелику."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Престон Гольт виглядав кепсько. Білі пасма безладною гривою спадали йому на чоло й очі. Нездорова блідість, запалі щоки та неприродно випнуті вилиці доповнювали картину. А ще — величезний, уже пожовклий, але досі помітний синець, що затягнув ліву щоку та очну ямку.",
        "target_text": "Престон Гольт мав кепський вигляд. Білі пасма безладною гривою спадали йому на чоло й очі. Нездорова блідість, запалі щоки та неприродно випнуті вилиці лиш доповнювали картину. До всього ще й величезний, уже задавнений і пожовклий, але досі помітний синець, від лівої щоки аж до очної ямки."
    },
    {
        "input_text": "— Тут така традиція, — безбарвно мовив Естеван Трільйо да Кунья, помітивши зле, колюче око Ґеральта. — Нічого особистого.",
        "target_text": "— Тутешня традиція, — холоднокровно мовив Естеван Трілльо да Кунья, помітивши злобливий, колючий погляд Ґеральта. — Нічого особистого."
    },
    {
        "input_text": "— Нічого особистого, — підтвердив Гольт, вмощуючись на лаві. — Просто дали в пику. Традиція.",
        "target_text": "— Нічого особистого, — підтвердив Гольт, вмощуючись на лаві. — Ну, дали по морді. Така традиція."
    },
    {
        "input_text": "— Залишаю вас, — префект нарешті перевернув пісочний годинник на столі. — Ненадовго. І покладаюся на вашу розсудливість — щоб жодному з вас не спало на думку вчинити якусь дурість. Попереджаю, ви під вартою.",
        "target_text": "— Залишаю вас, — префект урешті перевернув пісочний годинник на столі. — Ненадовго. І покладаюся, що жодному з вас не стукне в голову вчинити якусь дурість. Попереджаю, ви під вартою."
    },
    {
        "input_text": "Гольт провів його поглядом. Потім втупив свої закислі очі в Ґеральта.",
        "target_text": "Гольт провів його до дверей поглядом. Потім втупив свої закислі, почервонілі очі в Ґеральта."
    },
    {
        "input_text": "— Уяви собі, — зітхнув він, — я зажадав належного мені останнього обіду приреченого. А вони: сьогодні пшоно з підливою. Я кажу: учора теж було пшоно з підливою. А вони: завтра теж буде. Скорочення бюджету. Ну то…",
        "target_text": "— Уяви собі, — зітхнув він, — я зажадав належного мені останнього обіду засудженого до страти. А вони глип очима, мовляв: сьогодні перловка з підливою. Я кажу: так учора ж була перловка з підливою. А вони: і завтра теж буде. Бюджет урізали. Ну то…"
    },
    {
        "input_text": "— Гольте, — урвав його Ґеральт різко. — Вони збираються відібрати в тебе життя.",
        "target_text": "— Гольте, — урвав його Ґеральт різко. — Вони тут збираються тебе життя позбавити."
    },
    {
        "input_text": "— Знаю, знаю, — відмахнувся старий відьмак. — Я ж був присутній, коли суддя насунув чорний бірет і зачитав вирок.",
        "target_text": "— Знаю, знаю, — відмахнувся старий відьмак. — Я ж був присутній, коли суддя насунув чорний бірет і зачитав вирок."
    },
    {
        "input_text": "Вони мовчали, дивлячись, як сиплеться пісок.",
        "target_text": "Якийсь час мовчали, дивлячись, як сиплеться пісок."
    },
    {
        "input_text": "— Я мав тебе, — нарешті сказав Гольт, — за розумнішого. Думав, що ти подорослішав. А ти, як виявилося, досі наївний шмаркач. І дурень. Якого біса ти тут, га?",
        "target_text": "— Я мав тебе, — нарешті сказав Гольт, — за розумнішого. Думав, що ти подорослішав. А з тебе, як виявилося, досі наївний шмаркач. І фраєр. Якого біса сюди приперся, га?"
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт знизав плечима.",
        "target_text": "Ґеральт знизав плечима."
    },
    {
        "input_text": "— Здогадуюся, якого.",
        "target_text": "— Здогадуюся, якого."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт знизав плечима знову.",
        "target_text": "Ґеральт поновно знизав плечима."
    },
    {
        "input_text": "— Я, — провадив Гольт, — на відміну від тебе, знав, що роблю, і усвідомлював наслідки. Діяв за планом. І в цьому плані не було місця для твоєї жалюгідної, безглуздої та безцільної інтервенції.",
        "target_text": "— Я, — провадив Гольт, — на відміну від тебе, знав, що роблю, і усвідомлював наслідки. Діяв згідно з планом. І в цьому плані не було місця твоїй жалісній, безглуздій та безцільній інтервенції."
    },
    {
        "input_text": "— Я хотів тебе врятувати…",
        "target_text": "— Я хотів тебе врятувати…"
    },
    {
        "input_text": "— А я хотів врятувати тебе, — гаркнув Гольт. — Але я перший до цього додумався і не потребую наслідувачів. А ти з’являєшся й хочеш усе зіпсувати.",
        "target_text": "— А я хотів врятувати тебе, — гаркнув Гольт. — Але я перший до цього додумався і послідовники мені не здалися. А ти плутаєшся мені під ногами й хочеш усе зіпсувати."
    },
    {
        "input_text": "— Вибач, — відповів Ґеральт. — Це не повториться.",
        "target_text": "— Вибач, — відповів Ґеральт. — Таке більше не повториться."
    },
    {
        "input_text": "Обидва одночасно пирхнули. Сміх, геть недоречний в обставинах.",
        "target_text": "Обоє заразом розреготалися. Сміх, геть недоречний до обставин."
    },
    {
        "input_text": "— Да Кунья, — витерши сльозу, озвався Гольт, — має на тебе щось? Окрім твого дурного зізнання? Випустять тебе?",
        "target_text": "— Да Кунья, — витер сльозу Гольт, — має на тебе щось? Окрім твого дурного зізнання? Випустять тебе звідси?"
    },
    {
        "input_text": "— Здається, так. У моє зізнання префект не повірив.",
        "target_text": "— Гадаю, так. У моє зізнання префект не повірив."
    },
    {
        "input_text": "— Я б не був такий певен. Але офіційно вони вже мають винного, є вирок, це вже не переграти. Якби зараз оголосили справжнього вбивцю, то виставили б себе на посміховисько. Всі. Всі владні кола. І да Кунья, і королівська інстігатура, але насамперед…",
        "target_text": "— Я б не був такий певен. Хоча офіційно вони вже мають винного, є винесений вирок, це вже не переграти. Якби зараз оголосили, що справжній вбивця хтось інший, то зробили б себе посміховисько. Усі. Усі владні кола. І да Кунья, і королівська прокуратура, але насамперед…"
    },
    {
        "input_text": "— Чарівники з Бан Арду?",
        "target_text": "— Чародії з Бан-Арду?"
    },
    {
        "input_text": "— Починаєш мислити.",
        "target_text": "— Нарешті починаєш варити головою."
    },
    {
        "input_text": "Помовчали.",
        "target_text": "Ще хвильку помовчали."
    },
    {
        "input_text": "— Гольте?",
        "target_text": "— Гольте?"
    },
    {
        "input_text": "— Ага?",
        "target_text": "— Ага?"
    },
    {
        "input_text": "— Чому… Чому ти зізнався? Чому взяв на себе…",
        "target_text": "— Навіщо… Навіщо ти зізнався? Чому взяв на себе…"
    },
    {
        "input_text": "— Один чоловік, — урвав Престон Гольт, — якось знайшов у лісі гніздо шершнів у старому пеньку. Підійшов ближче й кілька разів з усієї сили копнув його. Потім його запитали, навіщо він це зробив. А він відповів…",
        "target_text": "— Один чоловік, — урвав Престон Гольт, — якось натрапив у лісі на гніздо шершнів у старому пеньку. Підійшов ближче й кілька разів щосили той пеньок копнув. Потім його запитали, навіщо він це зробив. А він відказує…"
    },
    {
        "input_text": "— Що?",
        "target_text": "— Що?"
    },
    {
        "input_text": "— Що тоді йому здалося, ніби це чудова ідея. Ґеральте, пісок у годиннику майже скінчився. Слухай: обидва мої мечі й медальйон у Воронова. Вони мають потрапити до Каер Морхен. Решту, зокрема й Рокамору, конфіскували. Ти будеш на страти?",
        "target_text": "— Що в ту мить то здалося йому чудовою ідеєю. Ґеральте, пісок у годиннику ось-ось пересипеться. Слухай: обидва мої мечі й медальйон у Воронова. Вони мають потрапити до Каер Морену. Решту, зокрема й Рокамору, конфіскували. Ти будеш на страті?"
    },
    {
        "input_text": "— Так.",
        "target_text": "— Так."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "На відміну від міських ешафотів, той, що стояв на подвір’ї в’язниці Стурефорса, був зовсім крихітний. Звісно, міські помости для страт мусили бути великими та місткими, адже на них розміщувався цілий арсенал пристроїв і механізмів, потрібних для часом украй винахідливого й витонченого завдання мук і смерті. На ешафоті в Стурефорсі жодної вигадливості не було — тільки масивний стовп посередині. Міські шибениці також будували високо — щоб натовп на площі мав добрий огляд. А в Стурефорсі ешафот був низенький, і небагато свідків могли спостерігати за стратою згори, з галереї, що оточувала подвір’я.",
        "target_text": "На відміну від звичних міських ешафотів, той, що стояв на подвір’ї в’язниці Стюрфорса, був зовсім крихітний. Ясна річ, міські помости для страт мусили бути великими та місткими, адже на них частенько розміщувався цілий арсенал пристроїв та механізмів, потрібних для часом украй винахідливого й витонченого заподіяння тяжких мук і смерті. На ешафоті в Стюрфорсі від вигадливості й духу не було — тільки масивний стовп посередині. Міські помости також зводили високими — як-не-як, треба було впенитися, щоб набіглій отарі на площі було все добре видно. А в Стюрфорсі шибениця була низенька, лиш жменька глядачів могла поспостерігати за стратою згори, з кружґанку, що оточував подвір’я."
    },
    {
        "input_text": "На галереї, зауважив Ґеральт, зібралося не більше дюжини людей. В очі впадав сивобородий старий у розкішному вбранні, оточений молодшими та значно вродливішими чоловіками й приголомшливо гарними жінками. Без сумніву, то були чародії та чародійки з Бан Арду, які прибули стати свідками страти вбивці свого побратима. Там також стояла жінка — згорблена бабця в чорній сукні та тісному ескофйоні, розшитому перлами. Її обличчя цілковито ховала густа чорна вуаль. Під руку стару підтримував кремезний здоровань. Цього здорованя Ґеральт уже десь бачив. Тепер він не носив ні бриґандини, ні перевантаженого зброєю пояса, натомість був одягнений у простий сірий костюм слуги чи камердинера. Але відьмак упізнав його. По спотвореному носі.",
        "target_text": "На кружґанку, зауважив Ґеральт, зібралося десь так з десяток видців. Впадав в очі сивобородий стариган у розкішному вбранні, обступлений молодшими та значно симпатичнішими чоловіками й приголомшливо вродливими жінками. Без сумніву, то були чародії й чародійки з Бан-Арду, які прибули, щоб стати свідками страти вбивці свого соратника. Там також стояла якась жінка — згорблена старуха в чорній сукні та обтислому, обшитому перлами ескофоні. Її обличчя цілковито затуляла густа чорна вуаль. Жінка та рукою сперлася на плече кремезному здорованю. Того здорованя Ґеральт уже десь бачив. На ньому вже не було ні бригантини, ні обтяженого зброєю пояса, лиш простий сірий стрій слуги чи камердинера. Але відьмак однаково впізнав його. По понівеченому носі."
    },
    {
        "input_text": "На ешафоті, спершись на стовп, чекав кат у шкіряній масці.",
        "target_text": "На ешафоті, спершись на стовп, чекав кат у шкіряній масці."
    },
    {
        "input_text": "Гольта вивели на подвір’я четверо вартових. Старий відьмак ішов спокійно, і спокій був і на його обличчі. Перед самісіньким ешафотом вартові спробували схопити його за руки, та він струснув їхні долоні й піднявся сходами сам. Став, обернувся до галереї, підвів голову. Здавалося, він має щось сказати. Так воно й було.",
        "target_text": "Гольта випровадили на подвір’я четверо конвойників. Старий відьмак ішов спокійно, обличчя його теж було спокійне. Перед самісіньким ешафотом конвойники спробували вхопити його за плечі, проте він відсахнувся й підійнявся східцями сам. Став, обернувшись до кружґанку й підвівши голову. Скидалося на те, що хоче щось сказати. Так воно й було."
    },
    {
        "input_text": "— Шкодую, — голосно мовив Гольт.",
        "target_text": "— Шкодую, — голосно мовив Гольт."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "— От і все, — мовив Естеван Трілло да Кунья, постукуючи пальцями по пісковому годиннику. — Драма завершена. Час акторам покинути сцену. Включно з тобою, відьмаче, незалежно від твоєї ролі.",
        "target_text": "— Ну ось і по всьому, — мовив Естеван Трілльо да Кунья, постукуючи пальцями по пісковому годиннику на столі. — Драма завершена. Час акторам зійти зі сцени. То стосується й тебе, відьмаче, незалежно від ролі, яку ти відіграв."
    },
    {
        "input_text": "— Я не стану тебе затримувати, ти можеш без перешкод залишити Стурефорс, — провадив він. — Дорога, що проходить тут неподалік, веде на південь, і саме туди ти й вирушиш. Далеко. Аж до Понтару. Світ широкий, відьмаче. На південь від Понтару лежить Реданія, далі — Аедірн і Темерія. А ще далі, на заході, при самому океані, — Новіґрад, Цідаріс, Верден, численні королівства, безліч містечок, мальовничі місцини. Впевнений, що тобі там сподобається.",
        "target_text": "— Я не стану тебе затримувати, можеш вільно покинути Стюрфорс, — провадив він. — Та вимощена дорога неподалік веде на південь, і саме в тому керунку ти й подасися. Далеко. Аж до річки Понтар. Світ широкий, відьмаче. На Понтарі лежить Реданія, ще далі — Аедірн та Темерія. На заході, на узбережжі океану, — Новіград, Цідаріс, Верден, численні королівства, нескінченні містечка, різноманітні мальовничі куточки. Певен, тобі там сподобається."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт мовчав.",
        "target_text": "Ґеральт мовчав."
    },
    {
        "input_text": "— Сподобається, — повторив префект. — А навіть якщо й ні, у наші землі ти більше не повернешся. Я хочу, щоб це було гранично ясно. Без місця для недомовок. Я не хочу більше тебе бачити, Ґеральте. Ба більше — не хочу про тебе чути. Ти мене зрозумів?",
        "target_text": "— Сподобається, — повторив префект. — А навіть якщо й ні, у наші землі тобі дорога так чи інакше заказана. Я волів би, щоб між нами не було жодного непорозуміння. Жодних недомовок. Я більше ніколи не хочу тебе бачити, Ґеральте. Ба — не хочу навіть чути про тебе. Ти мене зрозумів?"
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт кивнув.",
        "target_text": "Ґеральт кивнув головою на знак згоди."
    },
    {
        "input_text": "— Перш ніж ми попрощаємося остаточно й безповоротно, — провадив префект, — є ще одна справа…",
        "target_text": "— Перш ніж ми остаточно й назавжди попрощаємося, — провадив префект, — маю ще одну останню до тебе справу…"
    },
    {
        "input_text": "— Хто була та жінка? — урвав його Ґеральт. — Та, що в чорному? Та, що носила вельон? Та, яка так раділа смерті Гольта?",
        "target_text": "— Хто така та жінка? — урвав його Ґеральт. — Та, що була вбране вся в чорне? Та з вуаллю? Та, яка так тішилася смерті Гольта?"
    },
    {
        "input_text": "— Це не входить у коло моїх обов’язків — давати тобі пояснення, — скривився префект. — Але хай буде. Це вдова-маркіза Сервія Еррада Ґрафф'якане. Вона раділа, бо кохала Артамона з Асгуту. Вони були разом понад шістдесят років. До самої смерті чаклуна.",
        "target_text": "— Не в моїй компетенції розголошувати тобі будь-яку інформацію, — скривився префект. — Але хай буде. Це маркіза-вдова Червія Геррада Ґраффіякане. А тішило її почуття помсти, бо Артамон з Асґута був її коханцем. І коханнє їхнє тривало понад шістдесят років. До самої смерті чаклуна."
    },
    {
        "input_text": "— Справді? Артамон і ця стара? Скільки ж їй років?",
        "target_text": "— Справді? Артамон і та старуха? Скільки ж їй років?"
    },
    {
        "input_text": "— Вісімдесят два. Ти дивуєшся, що кохання може тривати так довго?",
        "target_text": "— Вісімдесят два. Тебе дивує, що їхній роман зміг протривати так довго?"
    },
    {
        "input_text": "— Дивуюсь. Але справа не в тому. Чоловік із кривим носом, що її супроводжував, переодягнений слуга… Тобі, як префекту безпеки, варто було б зацікавитися, що саме йому чаклун доручав убивати жриць у храмі в Ельсборзі. Йому та жінці на ім’я…",
        "target_text": "— Дивує. Але річ не в тому. Чоловік з кривим носом, що її супроводжував під виглядом слуги. Тебе, як префекта служби безпеки, гадаю, повинно зацікавити, що саме йому Артамон доручив вбити жриць в Ельсборзькому храмі. Йому та жінці на ім’я…"
    },
    {
        "input_text": "— Мерічель, — закінчив за нього префект. — Я в курсі.",
        "target_text": "— Мерітксель, — закінчив за нього префект. — Я в курсі."
    },
    {
        "input_text": "— Жриці все ще в небезпеці…",
        "target_text": "— Жриці досі в небезпеці…"
    },
    {
        "input_text": "— Це більше не твоя справа, відьмаче, — різко урвав префект. — Ти їдеш і ніколи не повертаєшся. Тебе більше не стосується безпека королівства Каедвен. Але повернімося до тієї останньої справи, про яку я казав. Ти слухаєш?",
        "target_text": "— То вже до тебе нічого не має, відьмаче, — різко урвав префект. — Ти сідаєш на коня й назавше забуваєш сюди дорогу. Справи, стосовні до безпеки королівства Кедвен, тебе більше не обходять. Проте повернімося до тієї останньої справи, про яку я говорив. Ти слухаєш?"
    },
    {
        "input_text": "— Уважно.",
        "target_text": "— Уважно."
    },
    {
        "input_text": "— Чаклуни з Бан Арду зажадали тіла Гольта. Для розтину, для своїх досліджень та експериментів. Я не міг їм відмовити. Але…",
        "target_text": "— Отож чародії з Бан-Арду зажадали тіла Гольта. Для розтину, для якихось своїх досліджень та експериментів. Я не міг їм відмовити. Але…"
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт звів брови.",
        "target_text": "Ґеральт звів брови."
    },
    {
        "input_text": "— Завтра на світанку віз із тілом Гольта, — префект підвів очі до стелі, — стоятиме за брамою в’язниці. Чекатиме на людей з Бан Арду. Довго чекатиме. Чимало часу стоятиме без нагляду. Може статися так, що віз хтось поцупить. Таке буває. І чаклунам з Бан Арду доведеться задовольнитися таким поясненням.",
        "target_text": "— Завтра на світанку віз із тілом Гольта, — префект підвів очі до стелі, — стоятиме за брамою в’язниці, чекатиме там на людей з Бан-Арду. Деякий час, ба, може, навіть довший час, цей віз буде цілковито без нагляду. Може статися так, що хтось собі той віз поцупить. Усяке буває. Гадаю, маги з Бан-Арду задовольняться таким поясненням. Ба, мусять задовольнитися."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт мовчки вклонився.",
        "target_text": "Ґеральт мовчки вклонився."
    },
    {
        "input_text": "— Префекте…",
        "target_text": "— Префекте…"
    },
    {
        "input_text": "— Слухаю.",
        "target_text": "— Слухаю."
    },
    {
        "input_text": "— Попри все… Маю відчуття, що ти ставишся до мене радше прихильно, ніж вороже. Це дещо…",
        "target_text": "— Попри все… Цілий час мене не покидає почуття, що ти ставишся до мене радше прихильно, ніж вороже. Трохи мене то…"
    },
    {
        "input_text": "— Дивує? — Естеван Трілло да Кунья ледь усміхнувся. — Що ж, я мав намір приховати це, але, мабуть, буде краще, якщо ти, вирушаючи в далеку дорогу, усвідомиш, які переваги має колись зроблена послуга. Кажуть, що добро повертається добром. Мадам Врай Наттеравен нещодавно лікувала мою доньку. І сказала мені кілька слів. Прощавай, відьмаче. Щасливої дороги.",
        "target_text": "— Дивує? — Естеван Трілльо да Кунья легенько всміхнувся. — Що ж, я не хотів тобі розповідати, але, мабуть, буде краще, якщо ти вирушиш у далеку дорогу з усвідомленням, які ж чудові переваги має колись комусь зроблена послуга. Не дарма кажуть, що вчинене добро повертається тим самим. Майстриня Врай Наттеравн нещодавно лікувала мою доньку. Замовила мені словечко чи два. Бувай, відьмаче. Щасти тобі на твоєму шляху."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "До околиць Рокамори він дістався вночі. Місяць був у повні, у маєтку світилося світло, доносився запах диму. Ґеральт не збирався наближатися, а тим більше заїжджати. Він лише кілька хвилин постояв на пагорбі, споглядаючи. Потім штовхнув Плітку п’ятами, спонукаючи її до клусу.",
        "target_text": "До околиць Рокамори він дістався вночі. Місяць був у повні, у маєтку світилося світло, доносився запах диму. Ґеральт не збирався наближатися, а тим паче заїжджати. Він лиш кілька хвилин постояв на пагорбі, споглядаючи. Потім штурхнув Плітку п’ятою, пострибавши риссю."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Юпітер Мелло, королівський коморник, окинув порожнє приміщення нерозуміючим поглядом.",
        "target_text": "Юпітер Мелло, королівський возний, окинув порожнє приміщення розгубленим поглядом."
    },
    {
        "input_text": "— Нікого нема? — запитав з недовірою. — Ніхто не прийшов?",
        "target_text": "— Нікого нема? — запитав, не ймучи віри. — Ніхто не прийшов?"
    },
    {
        "input_text": "— Атож, наче так. — Йон Бервоетс, староста Бан-Філліма, почухав потилицю. — Виходить, що ніхто...",
        "target_text": "— Атож, наче так. — Йон Бервутс, староста Бан-Філліма, почухав потилицю. — Виходить, що ніхто…"
    },
    {
        "input_text": "— Не розумію, — насупився коморник. — Зовсім не збагну. Ще вчора штовхалися один поперед одного... І не дивно, маєток чудовий, місце прекрасне... А сьогодні — ніби мор їх викосив! Ніхто не стане до торгів? Не збагну. Чому?",
        "target_text": "— Не розумію, — насупився возний. — Зовсім не збагну. Ще вчора сюди всі перлися одне поперед одного… І не дивно, маєток чудовий, місцина прекрасна… А сьогодні — ніби мор їх викосив! Ніхто не стане до торгів? Не збагну. Чому?"
    },
    {
        "input_text": "— Бо це, пане, бачите... — Староста знову почухав голову. — Перелякалися люди. Страх їх узяв.",
        "target_text": "— Бо то ж, пане, бачите… — Староста знову почухав голову. — Перелякалися люди. Страх їх узяв."
    },
    {
        "input_text": "— Страх? Перед чим?",
        "target_text": "— Страх? Перед чим?"
    },
    {
        "input_text": "— Говорять... — зам’явся староста. — Кажуть, що той маєток проклятий. Рокамора ельфійською означає «помста». Власник, той відьмак, якого стратили в Стурефорсі, наклав на це місце мстиве закляття...",
        "target_text": "— Подейкують… — зам’явся староста. — Подейкують, що той маєток проклятий. Рокамора ельфійською означає «помста». Власник, той відьмак, якого стратили в Стюрфорсі, наклав на ту посілість мстивий урок…"
    },
    {
        "input_text": "— Забобони! Люди в це вірять?",
        "target_text": "— Забобони! І люди в це вірять?"
    },
    {
        "input_text": "— А як же не вірити? — Староста відвів погляд. — Коли багато хто бачив...",
        "target_text": "— А як же не вірити? — Староста відвів погляд. — Не один вчора бачив…"
    },
    {
        "input_text": "— Що саме?",
        "target_text": "— Що?"
    },
    {
        "input_text": "— Примару.",
        "target_text": "— Привида."
    },
    {
        "input_text": "— Що?",
        "target_text": "— Привида?"
    },
    {
        "input_text": "— Привид з’явився там уночі, на пагорбі біля Рокамори. Багато хто бачив. Ясно було, місяць у повні... На примарному коні, з білим волоссям... То він, безперечно. Той відьмак, якого стратили, повернувся привидом. Щоб мстити...",
        "target_text": "— Так, з’явився там уночі, на пагорбі біля Рокамори. Не один бачив. І не дивно, місяць у повні, усе було як на тарілочці… На примарному коні, з білим волоссям… То він, безперечно. Той відьмак, якого стратили, повернувся привидом. Щоб мстити…"
    },
    {
        "input_text": "— Забобонні йолопи! — фиркнув коморник. — Темрява! Привид їм привидівся, селюкам. Прокляті дурні! Сільські недоумки!",
        "target_text": "— Забобонні йолопи! — пирхнув возний. — Темнота! Привид їм привидівся, твердолобим. Чортові простаки! Сільські недоумки!"
    },
    {
        "input_text": "Щоправда, ще дід Юпітера Мелло орав цілину дерев’яним ралом і ходив справляти нужду за хлів, але нинішній королівський коморник волів про це не згадувати.",
        "target_text": "Насправді, ще дід Юпітера Мелло орав цілину дерев’яним ралом і ходив срати за стодолу, але чинний королівський возний волів про це не згадувати."
    },
    {
        "input_text": "— І що ж я тепер маю робити? — Розвів руками. — Від влади наказано збути Рокамору на користь скарбниці... Гей! А ви хто такий?",
        "target_text": "— І що ж я тепер маю робити? — Розвів руками. — Мені згори звеліли збути ту Рокамору на користь скарбниці… Гей! А ви хто такий?"
    },
    {
        "input_text": "— Перепрошую, — мовив прибулець. — Чи правильно я прийшов? Торги за маєток Рокамора, це тут?",
        "target_text": "— Перепрошую, — мовив прибулець. — Чи я туди, де треба, потрапив? Торги за маєток Рокамора, це тут?"
    },
    {
        "input_text": "— Тут, — одночасно підтвердили коморник і староста.",
        "target_text": "— Тут, — в один голос підтвердили возний і староста."
    },
    {
        "input_text": "— Але охочих небагато. — Прибулець окинув поглядом порожнє приміщення. — Виходить, що значно вище стартової ціни вона не піде, так?",
        "target_text": "— Але щось охочих небагато. — Прибулець окинув поглядом порожнє приміщення. — Тільки я один. Значиться, сильно вище стартової ціни вийти б не мало, чи не так?"
    },
    {
        "input_text": "— Так виходить, — байдуже підтвердив Юпітер Мелло. — То можемо починати. Ваше ім’я, для порядку?",
        "target_text": "— Так виходить, — байдуже підтвердив Юпітер Мелло. — То можемо починати. Ваше ім’я, для порядку?"
    },
    {
        "input_text": "— Моє ім’я Тимур Воронов.",
        "target_text": "— Мене звати Тимур Воронов."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "У самітній садибі щось діялося. Вже здалеку було чути бабині крики й голосіння, гавкіт пса. Ґеральт під’їхав ближче.",
        "target_text": "На самітньому хуторі щось відбувалося. Уже здалеку лунали жіночі крики й стогони, гавкіт пса. Ґеральт піібрався ближче."
    },
    {
        "input_text": "Біля самого колодязя лежав убитий пес. Інший пес метався по подвір’ю, голосно гавкав. Під хатою, на лаві, зробленій з цільного пня, сидів, а точніше, напівлежав здоровило, голову якого було замотано закривавленою ганчіркою. Поруч стояла баба у фартусі, розмахувала руками і безперестанку голосила. Хлопець у лляній сорочці з-під лоба зиркав на Ґеральта. На розпухлому обличчі лишався слід удару батогом.",
        "target_text": "Біля самого колодязя лежав убитий пес. Інший пес метався подвір’ям, голосно гавкаючи. Під хатою, на лаві, витесаній з цільного пня, сидів, а точніше, напівлежав якийсь дебелий хлоп із закривавленою ганчіркою, намотаною на голові. Поруч стояла жінка у фартусі, розмахуючи руками й безугавно голосячи. Хлопчисько в лляній сорочці з-під лоба позиркував на Ґеральта. На розпухлому обличчі виднівся слід від удару батогом."
    },
    {
        "input_text": "— Чоловіка мені вбили, покалічили! — верещала баба. — Щоб же кара на них впала, отих лиходіїв! Щоб же їх земля не носила, отих дияволових виродків!",
        "target_text": "— Чоловіка мені мало не вбили, покалічили! — верещала жінка. — І кари ніякої нема на тих мерзотників! Щоб їх земля не носила, тих диявольських виродків!"
    },
    {
        "input_text": "— Що тут сталося? — запитав Ґеральт, не злазячи з сідла. — Напав хтось на вас?",
        "target_text": "— Що тут сталося? — запитав Ґеральт, не злазячи з сідла. — Напав хтось на вас?"
    },
    {
        "input_text": "— Авжеж, добрий пане, напали! Зброєні лиходії, хай їм грець! Одна дівка та двоє заброд! Дівка вся в ластовинні, наче індиче яйце, а один із них мав кривий ніс. Вдерлися у двір, як до себе, ні питати, ні просити, почали коней напувати. Пес їх облаяв, то вони взяли та й убили його, зарубали. Хлопець кинувся рятувати пса, то вони його батогом відлупцювали. А мій чоловік кинувся на них з рогатиною, хотів вигнати, то його ота підла дівка мечем по голові садонула... Дивіться самі... Чи виживе, чи ні, хто знає... Та це ж, пане, такі лиходії, що на них... Та ж на таких відьмака треба... Відьмака! А кажуть, одного відьмака у Стурефорсі стратили. То як воно виходить, пане? Відьмаків у в’язниці саджають і страчують, а розбійники вільно по землі роз’їжджають, людей калічать?",
        "target_text": "— Напали, добрий пане, напали! Чорти з самого пекла, хай їм грець! Одна дівка та двоє драбів! Дівка вся в ластовинні, мов індиче яйце, а в одного з драбів був кривий ніс. Вдерлися до подвір’я, мов до себе додому, ні питаючи, ні просячи, взялися коней напувати. Пес на них загарчав, то вони взяли та й убили його, зарубали. Малий кинувся рятувати пса, то вони його батогом відгамселили. Чоловік мій вискочив на них із сокирою, хотів їх прогнати, то його ота підла дівка мечем по голові садонула… Самі погляньте… Чи виживе, чи ні, хто знає… То ж, пане, гади нікчемні такі, нема на них управи… Воістину, відьмака на таких треба… Відьмака! А кажуть, одного відьмака у Стюрфорській тюрмі стратили. То як воно виходить, пане? Відьмаків до в’язниці саджають і страчують, а розбійники вільно землею роз’їжджають, людей калічать?"
    },
    {
        "input_text": "Поранений чоловік застогнав, заскиглив. Баба знову завела голосіння. Ґеральт після хвилини роздумів витяг із скриньки флакончик Вільги. І простягнув бабі.",
        "target_text": "Поранений чоловік застогнав, зайойкав. Жінку знову заголосила. Ґеральт, на хвильку застановившись, витяг із шкатулки флакончик Вільги. І простягнув жінці."
    },
    {
        "input_text": "— Це для рани, — пояснив. — Поливайте при зміні пов’язки. Має допомогти.",
        "target_text": "— Це для рани, — пояснив. — Поливатимете, як буде міняти пов’язку. Має допомогти."
    },
    {
        "input_text": "— Дякувати вам, добрий пане!",
        "target_text": "— Спасибі вам велике, добрий пане!"
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Після дня поспішної їзди, з’їхавши на пагорб, Ґеральт помітив тих самих лиходіїв, отих лихих заброд, на яких, як казала баба, не було кари, і земля носила їх цілком даремно. Жінка зі світлою косою, на сірому коні. І двоє заброд у бригантинах. Один із них, готовий був Ґеральт закластися, мав зламаний і кривий ніс.",
        "target_text": "Після дня квапливої їзди, видершись на пагорб, Ґеральт помітив тих самих чортів з самого пекла, нікчемних гадів, на яких, як твердила та жінка, не було управи, і яких земля намарно носила. Жінка зі світлою косою, на сивку. І двоє драбів у бригантинах. Один з тих драбів, Ґеральт був ладен закластися, мав зламаний, скривлений ніс."
    },
    {
        "input_text": "Вся трійця рухалася на північ, гостро підганяючи коней.",
        "target_text": "Вся трійця рухалася на північ, щодуху приспішуючи коней."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт стримав Плітку, не поспішав спускатися з пагорба. Волів, аби трійця вершників віддалилася. Не хотів, щоб вони збагнули, що їх переслідують. Не боявся, що загубить їхній слід.",
        "target_text": "Ґеральт стримав Плітку, не поспішав спускатися з пагорба. Волів, щоб трійця вершників віддалилася. Не хотів, щоб вони усвідомили, що їм наступають на хвіст. Загубити їхній слід не боявся."
    },
    {
        "input_text": "Він здогадувався, більше того, був упевнений, куди вони прямують.",
        "target_text": "Бо здогадувався, ба більше, достеменно знав, куди вони прямують."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Жриця Асумпта з Рівії вже кілька годин стояла на колінах перед алебастровою статуєю богині Мелітеле. Жодна з молодших жриць і не думала переривати її молитву. Неннеке, Флавія, Айлід і Здравка залишалися у своїх молитовних місцях, у тиші та спокої. Під час молитов мати Асумпта впадала у транс і, як вважалося, контактувала з богинею. Чи так це було насправді, не мало значення. Жриці вірили, а для істинної віри немає неможливого.",
        "target_text": "Жриця Ассумпта з Рівії вже кілька годин навколішки молилася перед алебастровою статуєю богині Мелітеле. Жодна з молодших жриць навіть у гадці не мала бодай якось її потривожити. Неннеке, Флавія, Айлід і Здравка в тиші й спокої залишалися у своїх молитовних місцях. Під час молитов мати Ассумпта впадала у транс і, як вважалося, перебувала в ментальному контакті з богинею. Чи так воно було насправді, чи ні, значення не мало. Жриці глибоко вірили, а для такої віри немає нічого неможливого."
    },
    {
        "input_text": "Свічки вже догоряли, залишаючи воскові потьоки, світанок освітлював вітражі, коли мати Асумпта підвелася з колін.",
        "target_text": "Свічки поволі догоряли, залишаючи воскові фестони, у вітражах займалося на світ, як тут мати Ассумпта підвелася з колін."
    },
    {
        "input_text": "— Небезпека, — тихо мовила вона. — Нам загрожує небезпека. Брама має бути замкнена завжди — і вдень, і вночі. І не впускайте чужинців.",
        "target_text": "— Небезпека, — тихо мовила вона молодшим жрицям. — Нам загрожує страшна небезпека. Брама має бути завжди замкнена — і вдень, і вночі. Не впускайте ніяких чужинців."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Перед самим смерканням, після заходу сонця, Ґеральт побачив бабу-ягу, що пливла крізь ліс у величезному дерев’яному ступі, замітаючи за собою сліди мітлою. Потворна істота промайнула зовсім близько — і на мить він побачив її великі, вишкірені зуби.",
        "target_text": "Надвечір, по останнім промінчику сонця, коли вже смеркало, Ґеральт побачив, як лісом у величезній дерев’яній ступі суне баба-яга, замітаючи за собою сліди мітлою. Потвора промайнула зовсім близько — на якусь мить він зауважив її великі, вишкірені зуби."
    },
    {
        "input_text": "Баба-яга рухалася в бік села — Ґеральт і раніше чув звідти гавкіт собак і дзеленькання пастуших дзвіночків. Хтось у тому селі — найімовірніше, дитина — був у небезпеці. Там потрібен був захисник.",
        "target_text": "Баба-яга рухалася в бік села — Ґеральт і раніше чув звідти гавкіт собак та дзеленькання пастуших дзвіночків. Комусь у тому селі — найімовірніше, якійсь дитині — загрожувала велика небезпека. Селу потрібен був захисник."
    },
    {
        "input_text": "Але Ґеральту треба було поспішати на північ. Він боявся навіть подумати, що може запізнитися.",
        "target_text": "Але Ґеральт квапився на північ. Боючись навіть самої думки, що може запізнитися."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Селище Спінгем Ґеральт минув рано-вранці. На мить зупинився, поглянув на струнку ратушну вежу, навколо якої кружляли птахи. Потім рушив далі.",
        "target_text": "Селище Спінем Ґеральт минув рано-вранці. На мить затримався, поглянувши на струнку вежу ратуші, довкола якої кружляли птахи. Потім рушив далі."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Для тих, хто ще в неї вірив, богиня Мелітеле була покровителькою жінок, їхнім прихистком і надією. Усіх жінок, незалежно від віку, стану чи походження. І незалежно від ремесла. Тож не дивно, що в «Лорелеї», славетному домі втіхи в містечку Спінгем, зберігали зображення покровительки — золоту статуетку богині в її материнському, вагітному аспекті, з округлим животом. Як вона опинилася в борделі, вже ніхто не пам’ятав. Але її берегли і вкрай рідко виймали зі сховку. Для цього мала бути справді вагома причина.",
        "target_text": "Для тих, хто ще в неї вірив, богиня Мелітеле вважалася покровителькою жінок, їхнім прихистком та надією. Усіх жінок, незалежно від віку, стану чи походження. І незалежно від ремесла. Тож не дивно, що в «Лорелеї», славетному будинку втіхи в містечку Спінем, зберігали образ покровительки — золоту статуетку вагітної богині-матері, з підкресленим округлим животом. Звідки вона взялася в борделі, уже ніхто не пам’ятав. Але її зберігали й вкрай рідко виймали зі сховку. На те мала бути якась справді вагома причина."
    },
    {
        "input_text": "Сьогодні така причина була.",
        "target_text": "І сьогодні вона з’явилася."
    },
    {
        "input_text": "Пампінея Монтефорте запалила свічку й поставила її перед статуеткою.",
        "target_text": "Пампінея Монтефорте засвітила свічку й поставила її перед статуеткою."
    },
    {
        "input_text": "— Богине, — тихо мовила вона. — Подбай, щоб відьмак Престон Гольт знайшов у потойбіччі заслужений спокій. Дай йому там усього вдосталь, чого в житті мав замало або й зовсім не знав. А якщо й згрішив у чомусь, прости йому й відпусти. Бо нема на цьому світі безгрішних.",
        "target_text": "— Богине, — тихо мовила вона. — Подбай, щоб відьмак Престон Гольт знайшов там, у потойбіччі, заслужений спокій. Дай йому там усього вдосталь, чого за життя мав замало або й зовсім не знав. А якщо й згрішив у чомусь, прости йому й відпусти. Бо нема на цьому світі безгрішних."
    },
    {
        "input_text": "Зої, Фервіда й Іпполіта, дівчата з «Лорелеї», стояли поряд, схиливши голови. Зої раптом наблизилася й поставила перед богинею другу свічку.",
        "target_text": "Зої, Фервіда й Іпполіта, дівчата з «Лорелеї», стояли поряд, схиливши голови. Зої несподівано підступила, поставивши перед богинею другу свічку."
    },
    {
        "input_text": "— Це... — прокашлялася вона, помітивши запитальний погляд Пампінеї. — Це для другого відьмака... Того молодого.",
        "target_text": "— Це… — прокашлялася вона, помітивши запитальний погляд Пампінеї. — Це для того другого відьмака… Того молодого."
    },
    {
        "input_text": "— Але ж він, — зітхнула Пампінея, — здається, ще живий?",
        "target_text": "— Але ж він, — зітхнула Пампінея, — начебто ще живий?"
    },
    {
        "input_text": "— Але я... — пошепки відповіла Зої, — так, про всяк випадок...",
        "target_text": "— Та я так… — прошепотіла Зої, — на виріст…"
    },
    {
        "input_text": "Усі схилили голови. Богиня дивилася на них золотими очима.",
        "target_text": "Усі схилили голови. Богиня втупилася в них золотими очима."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "До роздоріжжя Ґеральт дістався надвечір. Одразу впізнав його — допоміг йому в цьому ворон. Не ціла зграя, а лише один. Ворон кружляв над перехрестям і каркав.",
        "target_text": "До роздоріжжя Ґеральт дістався надвечір. Одразу впізнав те роздоріжжя — не без допомоги крука. За тим разом їх була не ціла зграя, лиш один-однісінькій крук. Крук кружляв над перехрестям і каркав."
    },
    {
        "input_text": "Якби Ґеральт мав більше досвіду або ж прислухався уважніше й замислився глибше, можливо, він розпізнав би у воронячому карканні застереження. «Завертай», — каркав птах. «Не їдь на північ, там чекає небезпека. Завертай».",
        "target_text": "Якби Ґеральт був досвідченішим, якби бодай прислухався уважніше й на мить застановився, то, можливо, вловив би у круковому карканні застереження. «Завертай», — каркав птах. «Не їдь на північ, там чатує небезпека. Завертай»."
    },
    {
        "input_text": "Але для Ґеральта то було просто каркання. Він не вчув у ньому попередження. Штурхнув Плітку і поскакав.",
        "target_text": "Але Ґеральту то видавалося простим карканням. Не прочитав у ньому попередження. Пришпорив Плітку і поскакав."
    },
    {
        "input_text": "На північ. Ворон каркав.",
        "target_text": "На північ. Крук каркав."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Чоловік, що лежав на узбіччі, мав розтрощену ударом булави або келепа голову, а по ключиці й грудях тяглася кривава борозна від удару мечем.",
        "target_text": "На узбіччі лежав чоловік з розтрощеною головою від удару кийком чи буздтганом, а ключицею й грудьми тягнулася кривава борозна від порізу мечем."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт під’їхав ближче й оглянув тіло з висоти сідла.",
        "target_text": "Ґеральт підібрався ближче й оглянув тіло з висоти сідла."
    },
    {
        "input_text": "Схоже, це був звичайний ловець. А на возі, скинутому вбік, серед пасток, силець і тенет, досі лежали кілька оберемків хутра — і то дорогоцінного: бобрового, лисого, куничого. Хто б не вбив цього чоловіка, явно не робив цього заради грабунку.",
        "target_text": "Убитий, схоже, був мисливцем. А на зіштовхнутому з дороги розпряженому возі серед вивалених пасток, силець, капканів та всяких інших мисливських належностей, що дивно, досі лежало кілька в’язок хутра — і то того з дорошого: бобрового, лисячого, куничого. Хай хто вбив цього чоловіка, зробив це явно не з метою грабунку."
    },
    {
        "input_text": "Якби Ґеральт задумався, він, можливо, здогадався б, чому загинув ловець і що саме з його добра знадобилося вбивцям. А якби здогадався, міг би уникнути великого лиха.",
        "target_text": "Якби Ґеральт трохи сильніше поворушив мізками, то, може, здогадався б, з якої причини загинув мисливець і що саме з його добра знадобилося вбивцям. А якби здогадався, то уникнув би тяжкого лиха."
    },
    {
        "input_text": "Але Ґеральт не здогадався. Штурхнув коня.",
        "target_text": "Але Ґеральт не здогадався. Пришпорив коня."
    },
    {
        "input_text": "На північ. До містечка Франкталь. І храму богині Мелітеле в Ельсборзі.",
        "target_text": "На північ. У напрямку містечка Франкталь. І храму богині Мелітеле в Ельсборзі."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "За містечком Франкталь, у долині з тією ж назвою, букові й дубові гаї вже взялися осінніми барвами, яскраво контрастуючи з темною зеленню сосен і ялин. Дном долини звивався струмок, а в його широкому закруті височів оточений муром комплекс Ельсборга, де містився храм богині Мелітеле.",
        "target_text": "За містечком Франкталь, у долині з тією ж назвою, букові й дубові гаї вже почасти взялися осінніми барвами, яскраво контрастуючи з темною зеленню сосен та ялин. Дном долини звивався струмок, а в його широкому закруті височів оточений муром Ельсборзький монастир, де й містився храм богині Мелітеле."
    },
    {
        "input_text": "Гай білястих беріз, за якісь стадії від храму, ховав у собі руїни колишньої ферми: зруйновану кам’яну будівлю й жалюгідні рештки дерев’яних споруд. Саме це місце троє вершників, яких переслідував Ґеральт, обрали для перепочинку, а оскільки смеркало — мабуть, і для ночівлі.",
        "target_text": "За купкою білястих берез, приблизно за якусь верству від храму, таїлися руїни колишньої ферми: геть зруйнована кам’яна будівля й понурі рештки дерев’яних споруд. Саме це місце троє вершників, яким Ґеральт наступав на п’яти, обрали для перепочинку, а оскільки вже смеркало, то, ймовірно, й для ночівлі."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт зупинився трохи далі, серед букового лісу.",
        "target_text": "Ґеральт зупинився трошки далі, у покрові букового лісу."
    },
    {
        "input_text": "Настав час ухвалювати рішення.",
        "target_text": "Настав час ухвалювати рішення."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "«Їх троє», — думав Ґеральт, дивлячись на руїни, з-за яких миготіли вогники багаття. «Троє, і одного Артамон називав майстром меча. Чи впораюся?»",
        "target_text": "«Їх троє», — розмірковував Ґеральт, дивлячись на руїни, з-за яких миготливо поблискували вогники багаття. «Троє, а одного Артамон називав майстром меча. Чи дам собі раду?»"
    },
    {
        "input_text": "Він вирішив чекати світанку. Навіть якщо хтось із них пильнує й не спить, перед самим світанком дрімають усі. «Найкращий шанс, — подумав він, — дасть мені раптовий напад».",
        "target_text": "Постановив дочекатися світанку. Навіть якщо хтось із них стояв на чатах і не спав, досвітком сон змагає всіх. «Найбільше шансів матиму, — подумав він, — якщо застану їх зненацька»."
    },
    {
        "input_text": "Він чекав. Довго.",
        "target_text": "Тож чекав. Довго."
    },
    {
        "input_text": "Над горизонтом з’явилася тонка смуга світла. Світанковий серпанок.",
        "target_text": "Над обрієм з’явилася тоненька смужка світла. Світанкова заграва."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт підвівся, вихопив меч.",
        "target_text": "Ґеральт підвівся, вихопив меч."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Рухався безшелесно, та все ж коні, либонь, його відчули, бо один пирхнув, другий гупнув копитом. Але то була єдина реакція.",
        "target_text": "Рухався безшелесно, та все ж коні, либонь, відчули його дух, бо один пирхнув, другий гупнув копитом. Але на тому й все."
    },
    {
        "input_text": "Блиск догасаючого багаття освітлював пролом у мурі, діру, що зяяла в руїнах стіни. Він рушив туди. Увійшов у пролом, обережно оминаючи покришену цеглу. Зробив іще один крок. І цей крок став його згубою.",
        "target_text": "Блиск пригаслого багаття освітлював вилом в мурі, зяючу діру в зруйнованій стіні. Він рушив туди. Переступив через вилом, обережно оминаючи покришену цеглу. Ступив іще один крок. І крок той став його згубою."
    },
    {
        "input_text": "Наступив на залізо. Щелепи капкана зімкнулися, вп’ялися в литку, гострі зубці пробили штиблет. Біль змусив його впасти навколішки, випустити меч, обома руками вхопитися за щелепи, намагаючись їх розтиснути. Не зміг — метал тримав надто міцно, пружина не піддавалася. Тієї ж миті хтось вискочив із темряви, вчепився за ланцюг капкана й смикнув, волочачи Ґеральта по землі. Він склав пальці, щоби вивести Знак, але нападник щосили вдарив його в лікоть, не давши завершити рух. Ще двоє вихопилися з пітьми, і на відьмака посипалися удари окованих довбень. Він отримав кілька разів по голові. По руках, якими намагався захиститися, почув, як хруснула кістка. По пальцях, що одразу обвисли, знечулені. Біль застелив очі.",
        "target_text": "Наступив на залізо. Щелепи капкана зімкнулися, вп’ялися в литку, гострі зубці пронизали крагу. Від болю Ґеральт впав навколішки, випустивши меч, обома руками вхопившись за щелепи, намагаючись їх розтиснути. Та марно — встромлене залізо вчепилося надто міцно, пружина не піддавалася. Тієї ж миті хтось вискочив із схованки, смикнувши за ланцюг капкана, поволікши Ґеральта землею. Відьмак склав пальці в Знак, і враз хтось щосили влупив його по лікті, ставши на заваді. Ще двоє напасників виринуло з пітьми, і на відьмака з зусібіч посипалися удари окованих кийків. Кілька разів йому добряче прилетіло по голові. Дістав також по руках, бо ними затулявся, почувши, як хруснула кістка. І по пальцях, які йому одразу оніміли. Біль затуманив очі."
    },
    {
        "input_text": "Хтось гатив довбнею по щелепах капкана, забиваючи металеві зуби ще глибше в литку, примножуючи муку. Ще один удар — зуби сягнули кістки. Ґеральт мимоволі заволав. Інша довбня вперіщила по ключиці, ще одна — по ребрах, ще — по коліну, ще — по руках, по перебитих пальцях. По голові. І знову по голові, щосили. В очах спалахнуло, а потім світ розсипався миготливою мозаїкою.",
        "target_text": "Хтось вгатив кийком по щелепах капкана, забиваючи металеві зубці ще глибше в литку, примножуючи муку. Знов удар — зубці діткнули кістки. Ґеральт мимоволі заволав. Інший кийок вперіщив йому по ключиці, ще інший — по ребрах, іще — по коліну, іще — по руках, по розкришених пальцях. І по голові. Знову по голові, з усієї сили. В очах спалахнуло, і світ розсипався миготливою мозаїкою."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "— Досить, — сказала Мерітксель. — Досить, бо ви його ще вб’єте. Якщо вже не вбили! Він іще дихає?",
        "target_text": "— Годі, — сказала Мерітксель. — Годі, бо вб’єте його. Якщо вже не вбили! Хоч ще дихає?"
    },
    {
        "input_text": "— Дихає, дихає, — запевнив Цибор Понті, зриваючи з відьмака медальйон. — Живий.",
        "target_text": "— Дихає, дихає, — запевнив Цибор Понті, зриваючи з відьмака медальйон. — Живий."
    },
    {
        "input_text": "— Треба трохи крові, — зауважив Боґард Фрік. — Для більшого ефекту.",
        "target_text": "— Не завадить трохи крові, — зауважив Бореґар Фрік. — Для більшого ефекту."
    },
    {
        "input_text": "— Рани голови рясно кровоточать, — промовив поважно Понті.",
        "target_text": "— З голови зазвчиай непогано кровоточить, — з вдумливим виразом відповів Понті."
    },
    {
        "input_text": "— Добре знати. — Мерітксель стала Ґеральтові коліном на груди й широким розчерком ножа полоснула його по чолі, під лінією волосся. І справді, кров одразу ж ринула з рани, затопила обличчя та шию.",
        "target_text": "— Як скажеш. — Мерітксель стала Ґеральтові коліном на груди й розмашистим помахом ножа полоснула його по чолі, під лінією волосся. І справді, кров одразу ж ринула з рани, хвилею затопивши обличчя та шию."
    },
    {
        "input_text": "— Так буде добре? — спитала вона, зводячись на ноги.",
        "target_text": "— Так буде добре? — спитала Мерітксель, зводячись на ноги."
    },
    {
        "input_text": "— Ідеально, — оцінив Фрік. — Гайда, завантажуймо його на мула. Прив’яжімо якось, щоб не впав.",
        "target_text": "— Те, що треба, — оцінив Фрік. — Гайда, на мула його. Прив’яжімо якось, щоб не впав."
    },
    {
        "input_text": "— І під браму, під браму. Поки ще не розвиднілося.",
        "target_text": "— І під браму, під браму. Поки ще зовсім не розвиднілося."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "— Не встерегли ви, нездари, кхе-кхе. — Маркіза Червія Герарда Ґрафф’якане закашлялася, гримнула ціпком об поміст, ледь не повалившись.",
        "target_text": "— Не встерегли ви, нездари, кхе-кхе. — Маркіза Червія Герарда Ґраффіякане закашлялася, гримнула ціпком об поміст, сама заледве втримавшись на ногах."
    },
    {
        "input_text": "— Дозволили, кхе-кхе, — кашляла далі, — щоб мій Артамон загинув. Це через вас, через ваше бездарне недбальство від нього мені лишилася тільки ця урна...",
        "target_text": "— Допустили, кхе-кхе, — кашляла далі, — щоб мій Артамон загинув. Це через вас, через вашу нездарність й безмозкість від мого Артамона лишилася мені лиш ця урна…"
    },
    {
        "input_text": "Мерітксель, Цибор Понті та Боґард Фрік слухали покірно. Жоден не звів голови, щоби слідом за поглядом маркізи глянути на урну з прахом чарівника Артамона з Асґута, що стояла на каміні. Урна була з чорненої майоліки, оздоблена гербом чаклуна — трьома золотими пташками на блакитному полі. D’azur ? trois merlettes d’or.",
        "target_text": "Мерітксель, Цибор Понті та Бореґар Фрік покірно слухали. Жоден не звів голови, щоби слідом за поглядом маркізи кинути оком на урну з прахом чарівника Артамона з Асґута, що стояла на каміні. Урна була з пофарбованої на чорно майоліки, оздоблена гербом чаклуна — трьома золотими пташками на блакитному полі, d’azur ? trois merlettes d’or."
    },
    {
        "input_text": "— Воістину, — тяжко зітхала маркіза, покашлюючи, — гнати б вас у шию… Вигнати б, наче шолудивих псів… Але тепер у вас є шанс спокутувати провину… Довести, що ви чогось варті. Слухайте, що вам накажу!",
        "target_text": "— Воістину, — тяжко зітхала маркіза, покашлюючи, — у шию б вас належало… Нездари ви, вигнати, як паршивих псів… Але дам вам шанс спокутати провину… Довести, що ви чогось та й гідні. Слухайте, що вам велю!"
    },
    {
        "input_text": "Трійця схилилася ще нижче. Маркіза змовкла, знову грюкнула ціпком.",
        "target_text": "Трійця низенько вклонилася. Маркіза змовкла, знову грюкнула ціпком."
    },
    {
        "input_text": "— Спадок Артамона, — замурмотіла беззубими губами, — має бути сплачено. Та святиня в Ельсборзі й ті жриці, що замість належного служіння потурають відьмакам… Мій Артамон хотів, щоб вони всі загинули жахною смертю. І так воно й буде — вогнем і мечем… А разом із ними і той недолугий відьмачисько… Отож слухайте наказ…",
        "target_text": "— Артамонова спадщина, — замурмотіла беззубими вустами, — повинна й надалі жити. Той храм в Ельсборзі й ті жриці, які вислуговуються відьмакам… Мій Артамон хотів, щоб всі вони загинули жахною смертю. І так вони й мусять скінчити — від заліза й вогню… А разом з ними і той малолітній відьмачисько… Отож слухайте, що вам велю…"
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "— Відчиніть браму, святі пані! — застогнала Мерітсель, звучачи справді трагічно. — Ми веземо пораненого відьмака, молодого відьмака, тяжко скаліченого! Потрібна допомога!",
        "target_text": "— Одчиніть браму, святобливі пані, — залементувала Мерітксель, голосом, сповненим справжньої трагедії. — Раненого відьмака веземо! Молодий відьмак, страх як покалічений! Порятуйте!"
    },
    {
        "input_text": "— Впустіть нас, якнайшвидше! — Бореґар Фрік, як з'ясувалося, теж міг би зробити кар'єру в театрі. — Відьмак ледь дихає, без допомоги загине!",
        "target_text": "— Впустіть нас, негайно! — Бореґар Фрік, як виявилося, теж міг би спокійно зробити кар’єру в театрі. — Відьмак ледве дихає, без допомоги скінчається!"
    },
    {
        "input_text": "Маленьке віконце у брамі відчинилося, хтось виглянув. Ґеральт, посаджений на мула трапера, зібравши всі сили, хотів закричати, застерегти, але Цібор Понті, що тримав його, стягнув аркан на шиї, душачи голос.",
        "target_text": "Маленьке віконечко у брамі відчинилося, хтось виглянув. Прив’язаний на спині мула Ґеральт, зібравши останні сили, хотів крикнути, застерегти, але Цибор Понті смикнув за аркан на його шиї, притлумивши голос."
    },
    {
        "input_text": "— Відчиніть, добрі пані, — занадто жалібно скиглила Мерітсель. — Відьмак страшенно стікає кров’ю!",
        "target_text": "— Одчиніть, добрі пані, — уже переборщувала з жалістю Мерітксель. — Відьмак страшенно стікає кров’ю!"
    },
    {
        "input_text": "Завіса брами заскрипіла й задзвеніла, грюкнула засувка. Ґеральт, майже втрачаючи свідомість, зламаними пальцями намацав у кишені пояса амулет — металевий кругляк розміром із корону. Зібравши рештки сил, тричі натиснув на опуклість — напівдорогоцінний камінь, геліодор, знаний ще як золотий берил.",
        "target_text": "Засув брами заскреготів і зашарудів, клацнула запірка. Ґеральт, поволі непритомніючи, задубілими пальцями намацав у кишені паска амулет — металевий диск завбільшки з монету. Зібравшись на силі, щодуху тричі натиснув на випуклість — напівдорогоцінний камінь, геліодор, званий ще золотим берилом."
    },
    {
        "input_text": "Зарипіли завіси, і двері брами почали повільно розчинятися. Мерітсель і Фрік потяглися до руків’їв мечів.",
        "target_text": "Завіси зарипіли, брама почала поволі розчинятися. Мерітксель і Фрік потяглися до руків’їв своїх мечів."
    },
    {
        "input_text": "Раптом вони почули гучне, схоже на дзижчання комах, звучання, що швидко наростало до пронизливого крещендо. Перед храмовою брамою з’явився світловий овал, у якому майоріла невиразна постать. А за мить із нього вийшла невисока жінка в чоловічому вбранні.",
        "target_text": "Аж тут залунало гучне, мов комашине, дзижчання, що швидко переросло в пронизливе крещендо. Перед храмовою брамою спалахнув світний овал, у якому замаячіла невиразна постать. А за мить з овала виступила низенька жінка в чоловічому строї."
    },
    {
        "input_text": "Врай Наттеравн миттєво збагнула ситуацію, зрозуміла, що діється.",
        "target_text": "Врай Наттеравен миттю зорієнтувалася в ситуації, збагнула, що й до чого."
    },
    {
        "input_text": "З її піднятих рук вихопилася щось середнє між туманом і сяйвом, у якому роїлися крихітні іскорки, немов світлячки. Врай вигукнула закляття, і туман огорнув спершу морди коней, а потім і голови вершників.",
        "target_text": "З піднесених рук чарівниці заклуботало щось середнє між туманом і маревом, усередині якого роїлися крихітні іскорки, немов світлячки. Врай вигукнула закляття, і туман вмить огорнув спершу морди коней, а потім і голови вершників."
    },
    {
        "input_text": "Усі три коні стали дибки, двоє скинули вершників на землю. Мул, що ніс Ґеральта, натомість люто викинув задні копита, влучивши в живіт коня Бореґара Фріка. Фрік втримався в сідлі, але вже волав, відчайдушно борюкаючись, намагаючись обома руками відмахнутися від туману та світлячків, що нападали на нього, мов розлючені бджоли. Зрештою, він здався, розвернув божеволіючого коня і з криком помчав у пітьму. Два коні без вершників галопом поскакали за ним, голосно іржучи. Цібор Понті та Мерітсель, що опинилися на землі, кричали від жаху та болю, безладно розмахуючи руками, відганяючи від обличчя туман і жалючі іскорки, що впивалися в них. Врешті-решт, обидва кинулися тікати, й бігли так швидко, що ледь не наздогнали коней, які мчали за Фріком. Окрім удару, мул, що ніс Ґеральта, залишався спокійним. Але навіть попри це Ґеральт ослаб і був би впав, якби Врай Наттеравн не підскочила і не підтримала його вчасно, гучним криком кличучи на допомогу. Брама храму відчинилася, з’явилися жриці.",
        "target_text": "Усі три коні стали дибки, двоє скинули вершників на землю. Мул, що ніс Ґеральта, натомість несамовито забрикався й обома задніми копитами вгатив у пахвину коня Бореґара Фріка. Фрік втримався в сідлі, страшно волаючи, відчайдушно шарпаючись, обіруч намагаючись відмахнутися від туману та світлячків, що злісно накинулися на нього, мов розлючені бджоли. Урешті-решт він здався, розвернув оскаженілого коня й з криком рвонувся в пітьму. Обидва коні без вершників погнали за ним, проразливо іржучи. Цібор Понті та Мерітксель, досі валяючись на землі, кричали від жаху та болю, безладно розвіваючи руками туман, відганяючи від обличчя та вух жалючі іскорки. У кінці-кінців й ті двоє подалися навтікача, помчавши так швидко, що мало не наздогнали скакунів, які чвалували за Фріком. Окрім того поодинокого брикання, мул мисливця з Ґеральтом на спині поводився доволі спокійно. Та все одно Ґеральт поволі звисав з нього й був би впав, якби Врай Наттеравн вчасно не підскочила, підтримавши його руками, гучно кричучи на поміч. Брама храму відчинилася, з’явилися жриці."
    },
    {
        "input_text": "Але Ґеральт цього вже не бачив. Він відплив кудись, дуже далеко…",
        "target_text": "Але Ґеральт цього вже не бачив. Він відплив кудись, кудись дуже далеко."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Прокидався в пітьмі й не рухався. Горло було болісно сухим і спухлим.",
        "target_text": "Прокидався в пітьмі, не в змозі поворушитися. З болісно сухим та спухлим горлом."
    },
    {
        "input_text": "І прокидався в болю. Біль прошивав його, мов спис, рвучкими, пульсуючими спазмами, що розходилися від ноги до хребта, до черепа, до очей. Іноді він був при тямі. Іноді — ні, але тоді йому снилося, що він притомний.",
        "target_text": "І з болем. Біль прошивав його, мов спис, рвучкими, штрикучими спазмами, віддаючи від ноги до хребта, до черепа, до очей. Іноді він був притомний. Іноді йому просто снилося, що він притомний."
    },
    {
        "input_text": "Іноді здавалося, що він помер. Потім раптово воскресав і думав, що от-от помре. Або що, як не зараз, то вже завтра. Потім повертався біль, і він прагнув, аби так і сталося. Щоб біль ущух, навіть якщо ціною буде смерть. Щоб уже завтра. Уже завтра.",
        "target_text": "Іноді здавалося йому, що вже помер. Лиш щоб нараз воскреснути з думками, що ось-ось помре. А навіть якщо не ось-ось, то вже завтра. Потім повертався біль, від якого Ґеральтові кортіло, щоб так, власне, і сталося. Щоб біль ущух, навіть якщо ціною буде смерть. Щоб уже завтра. Уже завтра."
    },
    {
        "input_text": "А потім приходило завтра, і все починалося спочатку.",
        "target_text": "А потім наставало завтра, і все починалося спочатку."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Того ранку він пам’ятав небагато.",
        "target_text": "Він мало що пам’ятав з тамтого порання."
    },
    {
        "input_text": "Хтось голосно стогнав, захлинаючись власним стогоном. Минуло трохи часу, поки він збагнув, що це стогне він сам. Навколо щось відбувалося, він це відчував; у його очах миготіли тіні, тремтіло мерехтливе світло, відчувався чад свічок і воску, приглушений різким запахом ліків та еліксирів. І ароматом запашного мила.",
        "target_text": "Хтось голосно стогнав, аж захлинаючись власним стогоном. Минуло трохи часу, перш ніж він збагнув, що то саме він стогне. Довкола був рух, він відчував його: в очах миготіли тіні, спалахувало мерехтливе світло, долинав чад свічок та воску, притлумлений різким запахом ліків та еліксирів. І ароматом запашного мила."
    },
    {
        "input_text": "Під спиною відчувалася болюча твердість столу, на якому він лежав. Потім ця твердість раптово зникала, і він поринав у темряву, занурювався, тонув. Тонув утішно, бо тоді біль вщухав. Хоча б на мить.",
        "target_text": "Попереком чув болючу жорсткість столу, на якому лежав. Потім та жорсткість зненацька зникала, і він відпливав у безодню, занурювався, тонув. Тонув утішно, бо тоді біль вщухав. Бодай на мить."
    },
    {
        "input_text": "Довкола тремтіло світло. І голоси. Голоси невиразні, спотворені луною, відлунням, ніби з-під води — чи з-над води, наче це він був під водою.",
        "target_text": "Довкола мерехтіло світло. І голоси. Голоси невиразні, спотворені відгомоном, відлунням, так ніби з-під води — чи з-над води, наче то він був під водою."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "— Нехай усі вийдуть, тут надто тісно! Хай залишиться лише той, хто тямить у лікуванні!",
        "target_text": "— Усі геть, тут надто людно! Хай лиш хтось один залишиться, хто трохи тямить у лікуванні!"
    },
    {
        "input_text": "— То, мабуть, буду я.",
        "target_text": "— Гадаю, то про мене."
    },
    {
        "input_text": "— Чудово. Решта пань, прошу вийти, вам тут роботи нема.",
        "target_text": "— Чудово. Решта пань, прошу вийти, вам тут нема, що робити."
    },
    {
        "input_text": "— Ходімо, дівчата, помолимося.",
        "target_text": "— Ходімо, дівчата, помолимося."
    },
    {
        "input_text": "— Добре, матінко.",
        "target_text": "— Добре, матінко."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "— Ну й понівечили його… І це люди, не потвори.",
        "target_text": "— Ну й понівечили його… І це люди, не потвори."
    },
    {
        "input_text": "— Бо той молодий відьмак замість того, щоб монстрів нищити, все з людьми чубиться. То він їх, то вони його… Хоча то не має значення.",
        "target_text": "— Бо той молодий відьмак замість того, щоб монстрів нищити, усе з людьми чубиться. То він їх, то вони його… Але що зробиш."
    },
    {
        "input_text": "— Дай руки, продезінфікуємо. Це що, спирт? Відлий трохи в склянку.",
        "target_text": "— Дай свої руки, треба продезінфікувати. Це що, спирт? Відлий трохи в склянку."
    },
    {
        "input_text": "— Кровотечі немає…",
        "target_text": "— Кровотечі немає…"
    },
    {
        "input_text": "— Хіба що внутрішні, але це з’ясуємо пізніше. Обмацай йому голову. Ніяких западин не відчуваєш? На щастя, голова добре побита, але череп, здається, цілий. Тільки звідки ті судоми?",
        "target_text": "— Хіба що внутрішня може бути, але то перевіримо пізніше. Обмацай йому голову. Ніяких западин не відчуваєш? Пощастило, голова добряче побита, але череп, здається, цілий. Тільки звідки тоді ті судоми?"
    },
    {
        "input_text": "— Поглянь на його очі. Зіниці розширені…",
        "target_text": "— Поглянь на його очі. Зіниці розширені…"
    },
    {
        "input_text": "— Лід! Треба льоду, багато льоду… Стривай! Немає часу. Дай-но мені той відро, перетворю воду на лід закляттям.",
        "target_text": "— Лід! Треба льоду, багато льоду… Стривай! Нема часу. Дай-но мені те відро, перетворю воду на лід закляттям."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "— Не відчуваю пульсу! Прокляття, пульсу немає!",
        "target_text": "— Не відчуваю пульсу! Прокляття, пульсу немає!"
    },
    {
        "input_text": "— Прислухайся уважніше. Це ж відьмак. Двадцять ударів на хвилину — це нормально, десять-п’ятнадцять після еліксирів.",
        "target_text": "— Прислухайся уважніше. Це ж відьмак. Двадцять ударів на хвилину — то норма, десять-п’ятнадцять після еліксирів."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "— Рана на чолі глибока, треба зашити. Я промию і знеболю, ти зашиєш. Впораєшся?",
        "target_text": "— Рана на чолі глибока, треба зашити. Я промию й знеболю, ти зашиєш. Упораєшся?"
    },
    {
        "input_text": "— Авжеж, впораюся.",
        "target_text": "— Авжеж, впораюся."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "— Займімося рукою. Ліктьова кістка ціла. Променева зламана, до того ж зі зміщенням. Треба вправити. Допоможи мені… Добре виходить. У тебе рука набита. Робила це раніше?",
        "target_text": "— Тепер подивімося до руки. Ліктьова кістка ціла. Променева зламана, до того ж дещо зміщена. Треба вправити. Ану, допоможеш мені… Добре виходить. Маєш вправну руку. Ти вже колись то робила?"
    },
    {
        "input_text": "— Робила, дорога наставнице, робила. І не раз.",
        "target_text": "— Робила, дорога майстрине, робила. І не раз."
    },
    {
        "input_text": "— Як він?",
        "target_text": "— Як він?"
    },
    {
        "input_text": "— Знепритомнів. Від болю.",
        "target_text": "— Знепритомнів. Від болю."
    },
    {
        "input_text": "— Не встигла знеболити… Ну, але зроблено. Тепер руку треба зафіксувати. Шини й бинти тут знайдуться?",
        "target_text": "— Я не встигла знеболити… Ну, уже зроблено. Тепер руку треба знерухомити. Шини й бинти тут знайдуться?"
    },
    {
        "input_text": "— Знайдуться. Це ж лазарет. Тут є все.",
        "target_text": "— Знайдуться. Це ж лазарет. Тут є все."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "— Пальці й долоні страшенно побиті, на очах пухнуть. Але, здається, не зламані… Зап’ястки теж цілі… Але перев’язати треба. Перев’язку, будь ласка.",
        "target_text": "— Пальці й долоні страшенно побиті, на очах пухнуть. Але, схоже, не зламані… Зап’ястки теж цілі… Але перев’язати треба. Перев’язку, будь ласка."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "— А що з його ногою? Звідки така рана? Це укус?",
        "target_text": "— А що з його ногою? Звідки така рана? Це укус?"
    },
    {
        "input_text": "— Так, але від заліза. Залізні зуби, з обох боків литки. Я вже бачила такі рани. Це був вовчий капкан. Великогомілкова кістка ціла…",
        "target_text": "— Так, але від заліза. Залізні зуби відбилися з обох боків литки. Я вже бачила такі рани. То був вовчий капкан. Великогомілкова кістка ціла…"
    },
    {
        "input_text": "— Але малогомілкова зламана. Набряк швидко наростає…",
        "target_text": "— Але малогомілкова зламана. Набряк швидко росте…"
    },
    {
        "input_text": "— Злам стрижня кістки. Та ще й розтрощення… Не знаю, чи вдасться уникнути ампутації…",
        "target_text": "— Діафізарний перелом кістки. Живого місця нема… Не знаю, чи вдасться уникнути ампутації…"
    },
    {
        "input_text": "— Навіть не думай про це! Скористайся магією. І цим еліксиром.",
        "target_text": "— Навіть такого не думай! Ужий магію. І цей еліксир."
    },
    {
        "input_text": "— Що це?",
        "target_text": "— Що це?"
    },
    {
        "input_text": "— Не питай, просто використовуй.",
        "target_text": "— Не питай, просто вжий."
    },
    {
        "input_text": "— Як накаже пані жриця. Тепер я спробую з’єднати кістку, поєднати судини й залікувати м’язову тканину. Поки не заважай, мушу зосередитись, це складне закляття…",
        "target_text": "— Як накаже пані жриця. Зараз спробую скріпити кістку, з’єднати судини й загоїти м’язову тканину. Поки не заважай, мушу зосередитися, закляття не з легких…"
    },
    {
        "input_text": "— У тебе з носа кров іде…",
        "target_text": "— У тебе з носа кров іде…"
    },
    {
        "input_text": "— Витри, будь ласка. Руки маю тримати вільними.",
        "target_text": "— Витри, будь ласка. Мушу тримати руки вільними."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "— Ну, що могли — зробили. Решту покаже час. Але я налаштована оптимістично. Організм молодий, та ще й відьмацький. А догляд у вас тут першокласний, я переконалася… Добре ми впоралися, шановна жрице. Добре впоралися. Дай-но сюди той спирт.",
        "target_text": "— Ну, що могли — зробили. Решту покаже час. Але я налаштована оптимістично. Організм молодий, на додачу відьмацький. А догляд за хворими у вас тут першокласний, сама переконалася… Добре ми попрацювали, шановна жрице. Направду добре. Дай-но сюди той спирт."
    },
    {
        "input_text": "— Мене звати Неннеке.",
        "target_text": "— Мене звати Неннеке."
    },
    {
        "input_text": "— Приємно познайомитися. А я — Врай Наттеравн. Цілителька.",
        "target_text": "— Приємно познайомитися. А я — Врай Наттеравн. Цілителька."
    },
    {
        "input_text": "— Першокласна цілителька, дозволю собі додати. Справжня майстриня.",
        "target_text": "— Першокласна цілителька, додам від себе. Справжня майстриня."
    },
    {
        "input_text": "— У мене була першокласна помічниця. Залишуся тут, якщо дозволите, ще на кілька днів. Подивимося, що буде, коли набряк спаде.",
        "target_text": "— То просто в мене була першокласна помічниця. Залишуся тут, якщо дозволите, ще на кілька днів. Подивимося, що буде, коли набряк пройде."
    },
    {
        "input_text": "— Будеш тут бажаною гостею. Знаю, відьмак тобі знайомий?",
        "target_text": "— Тобі тут завжди раді. З відьмаком, я так розумію, ти трохи знайома?"
    },
    {
        "input_text": "— Познайомилася. Він у мене, так би мовити, борг вдячності заробив. Тепер маю нагоду віддати. Віддала б перевагу, аби до цього не дійшло, та що поробиш — дійшло. Я цього боялася. Цей відьмак притягує халепи, наче магніт.",
        "target_text": "— Мала нагоду з ним запізнатися. Скажімо так, я його боржниця, заробив він собі в мене велику вдячність. Тепер настав мій час сплатити той борг. Я б радше воліла, щоб до цього не дійшло, проте нічого не вдієш — дійшло. Цього я й боялася. Цей відьмак притягує до себе всякі халепи, мов магніт."
    },
    {
        "input_text": "— Не заперечиш.",
        "target_text": "— Ні додати ні відняти."
    },
    {
        "input_text": "— Неннеке?",
        "target_text": "— Неннеке?"
    },
    {
        "input_text": "— Слухаю.",
        "target_text": "— Слухаю."
    },
    {
        "input_text": "— Те, що ти йому дала… Та відвар… Наперстянка, бузина чорна, конвалія, ще щось там? Що це було?",
        "target_text": "— Те, що ти йому дала… Той відвар… Наперстянка, бузина чорна, конвалія, і ще щось там? Що то таке?"
    },
    {
        "input_text": "— Відьмацький еліксир. Називається «Чорна чайка».",
        "target_text": "— Відьмацький еліксир. Називається «Чорна чайка»."
    },
    {
        "input_text": "— Ви його тут виготовляєте? У храмі?",
        "target_text": "— Ви його тут виготовляєте? У храмі?"
    },
    {
        "input_text": "— Саме так. Після нашої спільної медичної пригоди ти мені подобаєшся, Врай. Але рецепту я тобі все одно не дам.",
        "target_text": "— Саме так. Після нашої спільної лікарської пригоди ти мені неабияк припала до душі, Врай. Але рецепту я тобі однаково не дам."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Іноді йому здавалося, що він помер. А потім біль повертав його до життя.",
        "target_text": "Іноді здавалося йому, що вже помер. Потім біль повертав його до життя."
    },
    {
        "input_text": "А потім приходило завтра, і все починалося спочатку.",
        "target_text": "А потім насавало завтра, і все починалося спочатку."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "У повітрі відчувався сніг. Ґеральт глибоко вдихнув, втягнув повітря. Відчуття було таке, наче ніж увігнали в легеню.",
        "target_text": "У повітрі витав сніг. Ґеральт глибоко вдихнув, втягнув повітря. Почувся так, наче йому ніж увігнали в легеню."
    },
    {
        "input_text": "Ще холодно, подумав він. Березень, сніги тануть, але все ще холодно.",
        "target_text": "Досі холодно, спало йому на думку. Березень, сніги тануть, але досі холодно."
    },
    {
        "input_text": "Він загорнувся в грубий плащ — спочатку це був єдиний чоловічий одяг, що знайшовся в храмі. Плащ невідомого походження відкопали десь у закутках льоху. Був він не в найкращому стані — виглядав так, ніби кілька років служив брезентом на возі з вугіллям, а потім ще стільки ж — підстилкою в собачій буді. Але його вдалося вичистити, сидів він непогано і непогано захищав від холоду.",
        "target_text": "Він загорнувся в грубий плащ — спочатку то був єдиний чоловічий одяг, що знайшовся в храмі. Плащ невідомого походження відкопали десь у закапелку пивниці. Був він не в найкращому стані — скидалося на те, ніби кілька років прослужив покривалом на возі з вугіллям, а потім ще стільки ж — підстилкою в собачій буді. Але якось вдалося його віддраїти, більш-менш пасував Ґеральтові й більш-менш захищав від холоду."
    },
    {
        "input_text": "Із власного одягу в Ґеральта майже нічого не вціліло. Майже все — включно з гарною курткою, оббитою срібними заклепками, і шкіряними наголінниками — довелося різати ножицями ще тоді, у вересні минулого року, коли він у жахливому стані потрапив на храмовий лікувальний стіл. Знадобилося чимало часу, щоб жриці підібрали для нього взуття й одяг, закуповуючи речі у містечку. Декілька з них уміли вправлятися з голкою й допасували те, що не підходило. У них було для цього достатньо часу — злізти з ліжка Ґеральт спромігся лише в середині грудня. А потім почалися довгі тижні одужання та відновлення.",
        "target_text": "З власного одягу в Ґеральта майже нічого не вціліло. Майже все — включно з розкішною оббитою срібними шипами курткою та шкіряними крагами — довелося розрізати ножицями ще тоді, у вересні минулого року, коли він у жахливому стані потрапив на операційний стіл храму. Знадобилося чимало часу, щоб жриці підібрали йому якесь взуття й одяг, походивши місцевими магазинами. Кілька з них, хто були з голкою на ти, допасували те, що не пасувало. Часу на це мали вдосталь — злізти з ліжка Ґеральт спромігся лише в середині грудня. А потім почалися довгі тижні одужання та відновлення."
    },
    {
        "input_text": "З того вересня, як і з наступних тижнів, деякі речі він не хотів пам’ятати, прагнув витіснити їх із пам’яті. Біль, принизливе безсилля, коли кінцівки були скути лубками, шинами й пов’язками, а сам він не міг виконати найпростіших дій. Починаючи від найбуденніших — як-от годування з ложки чи поїння крізь трубочку — до менш буденних, але ще принизливіших, коли Неннеке або хтось із жриць брала його за член, аби правильно спрямувати орган до скляного посуду з горлечком. Він не хотів згадувати прокидання з пересохлими, мов картон, губами, язиком, схожим на соснову колоду, й слиною, схожою на застиглий столярний клей. Не хотів пам’ятати агонії від перевертання з лежачого положення на живіт для лікування пролежнів.",
        "target_text": "Деякі речі з того вересня, як і з наступних кількох тижнів, він б волів забути, витіснити з пам’яті. Біль, принизливе безсилля, не дужий навіть поворушити кінцівками, скутими лубками, шинами й пов’язками, фактично не маючи змоги дати собі ради навіть з найпростішими речима. Починаючи від найбуденніших — як-ось годування з ложки чи поїння крізь трубочку — до менш буденних, зате ще принизливіших, коли Неннеке або котрась інша із жриць мусіла брати його за пеніс, щоб правильно спрямувати орган до скляної посудини з горлечком. Волів забути й прокидання з пересохлими, мов картон, губами, язиком, мов соснова колода, й слиною, схожою радше на застиглий столярний клей. Волів забути ту агонію, коли, лежачи навзнак, перевертався на живіт, щоб не утворювалися пролежні."
    },
    {
        "input_text": "Пізніше він часто виходив надвір не лише заради відновлювальних вправ. Він не хотів і не міг без огиди дивитися на ліжко, в якому провів тринадцять тижнів — найогидніші тижні свого життя.",
        "target_text": "Пізніше він часто виходив надвір, і не лише, щоб поробити відновлювальні вправи. Він не хотів і просто-таки не міг без огиди дивитися на ліжко, у якому провів тринадцять тижнів — найпаскудніших тижнів свого життя."
    },
    {
        "input_text": "Сніг, що танув, стікав краплями з гілок.",
        "target_text": "Підталий сніг скрапував з гілок."
    },
    {
        "input_text": "Коли він підійшов до стайні, Плітка, як завжди, привітала його гучним пирханням. Ґеральт поплескав кобилу по шиї, по м’язах, що тремтіли під шкірою. Він повернув свою кобилу через тиждень після того нещасного випадку — в переддень осіннього рівнодення. Троє розбійників, по правді, вкрали Плітку разом із усім Ґеральтовим добром, але за тиждень руда з’явилася під храмовою хвірткою без сідла й решти збруї, лише з обірваною мотузяною вуздечкою. Ґеральт, прикутий тоді до ложа болю, дізнався про це значно пізніше, коли Плітка вже стояла в храмовій стайні й ласувала храмовим вівсом. Що пережила кобила й яким дивом знову знайшла дорогу під храмову хвіртку — дізнатися не вдалося.",
        "target_text": "Коли він підійшов до стайні, Плітка, як і завжди, привітала його гучним пирханням. Ґеральт поплескав свою кобилку по шиї, погладив м’язи, що тремтіли під шкірою. Кобила повернулася до нього за тиждень після тієї пригоди — у переддень осіннього рівнодення. Та трійка розбійників таки поцупила Плітку разом з усім Ґеральтовим майном, але за тиждень гніда ні з того ні з сього з’явилася під храмовою хвірткою без сідла й решти збруї, тільки з обірваною мотузяною вуздечкою. Ґеральт, прикутий на ту пору до ложа болю, дізнався про це значно пізніше, коли Плітка вже стояла в храмовій стайні й ласувала храмовим вівсом. Що за той тиждень пережила кобила і яким дивом знайшла дорогу під храмову хвіртку — ніхто зеленого поняття не мав."
    },
    {
        "input_text": "Радість від повернення Плітки значно пом’якшила жаль Ґеральта через втрату мечів і медальйона, як і збруї з юками, у яких були, зокрема, його відьмацькі еліксири. Жриці пообіцяли відтворити в храмовій майстерні всі відьмацькі настої, один у один. Працювали над цим цілий місяць, та, як запевняли, старання увінчалися успіхом. Ґеральт не мав підстав їм не вірити.",
        "target_text": "Радість від повернення Плітки значно пом’якшила Ґеральтовий жаль за своїми мечами і медальйоном, а також за збруєю із саквами, у яких були, зокрема, його відьмацькі еліксири. Жриці пообіцяли зробити йому в храмовій майстерні нову шкатулку з усіма відьмацькими еліксирами, один у один. Витратили на це цілий місяць, проте, як запевняли, старання увінчалися успіхом. Ґеральт не мав підстав їм не вірити."
    },
    {
        "input_text": "Втрату мечів і медальйона важко було пережити.",
        "target_text": "Втрата мечів та медальйона було дуже болючою."
    },
    {
        "input_text": "Алеєю між голими деревами він рушив у бік миловарні. Декілька послушниць працювали там біля чанів, у повітрі витали пахощі ромашки, розмарину, конвалії та інших запашних миловарних інгредієнтів, яких відьмак не міг розпізнати. Послушниці під час роботи весело гомоніли, сміялися. Атмосфера в храмі, можна було відчути, стала набагато легшою. Недарма. Наказ про виселення, накладений на храм місцевою владою, було відкладено на невизначений термін. За офіційною версією, влада врахувала погіршення стану здоров’я матері Асумпти з Рівії. За неофіційною — це сталося завдяки втручанню маркграфа Верхньої Мархії, переданому місцевій владі командиркою охоронної служби Мархії, Еленою Фіахрою де Мерсо. Командирка де Мерсо також розігнала громадські пікети перед храмом і, за чутками, суворо заборонила владі організовувати їх у майбутньому. Вона відвідала храм, поцікавилася станом одужання Ґеральта, побажала здоров’я матері Асумпті й охоче прийняла подарунок у вигляді скриньки фірмових мил.",
        "target_text": "Алейкою поміж голих дерев він рушив у бік миловарні. Кілька адепток працювали там біля чанів, у повітрі витали пахощі ромашки, розмарину, конвалії та інших запашних миловарних інгредієнтів, яких відьмак однозначно розпізнати не міг. Адептки за роботою весело гомоніли, сміялися. Атмосфера в храмі, зразу відчувалося, стала набагато піднесенішою. Недарма. Наказ про виселення з храму, ухвалений місцевою владою, було відкладено на невизначений термін. Згідно з офіційною версією, влада взяла до уваги погіршення стану здоров’я матері Ассумпти з Рівії. Згадно з неофіційною — усе сталося завдяки втручанню маркграфа Горішньої Мархії, чий протест місцевій владі передала комендантка служби безпеки Мархії Елена Фіахра де Мерсо. Комендантка де Мерсо також розігнала громадські пікети перед храмом і, подейкують, суворо заборонила владі організовувати їх у майбутньому. Також відвідала храм, поцікавилася перебігом одужання Ґеральта, побажала здоров’я матінці Ассумпті й охоче прийняла в подарунок скриньку фірмових мил."
    },
    {
        "input_text": "Позаду почувся гучний кашель. Він обернувся. Жриця Неннеке мала звичний для себе дуже суворий вираз обличчя, який пасував би радше комусь значно старшому за її неповних тридцять років. Ґеральт мав достатньо часу, щоб до цього звикнути.",
        "target_text": "За спиною Ґеральт почув гучний кашель. Обернувся. Жриця Неннеке мала звичний для себе вкрай суворий вираз обличчя, який б радше личив комусь значно старшому, ніж її неповних тридцять років. Ґеральт мав достатньо часу, щоб призвичаїтися."
    },
    {
        "input_text": "— Холодно, так?",
        "target_text": "— Холодно, еге?"
    },
    {
        "input_text": "— Теплішає.",
        "target_text": "— Теплішає."
    },
    {
        "input_text": "— Але повільно. Ходімо всередину. Маю тобі щось розповісти.",
        "target_text": "— Але потихеньку. Ходімо всередину. Маю для тебе кілька слів."
    },
    {
        "input_text": "— Теплішає повільно, — почала вона, щойно вони зайшли. — Сніг майже розтанув. Дороги проїзні. Я скористалася нагодою й навідалася до Спінхема. Вгадаєш, куди саме?",
        "target_text": "— Потихеньку теплішає, — почала вона, щойно вони зайшли. — Сніг майже повністю розтанув. Дороги вже проїзні. Я скористалася нагодою й вибралася до Спінема. Здогадуєшся, куди саме?"
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт здогадався, але мовчав.",
        "target_text": "Ґеральт здогадався, але мовчав."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "У в’їзній брамі Рокамори Ґеральта зустрів знайомий йому здоровило в каптані, пошитому з безлічі кролячих шкурок, колишній привратник у Бельвуарі. Той узявся за коня відьмака, кинув погляд через його плече й помітно здивувався, не побачивши руків’їв мечів. Передав повід хлопчакові років десяти, що підбіг із конюшні.",
        "target_text": "Біля в’їзної брами Рокамори Ґеральта зустрів знайомий йому здоровило в кабаті, пошитому з безлічі кролячих шкурок, колишній воротар у Бельвуарі. Він заходився біля Плітки, мимоволі кинувши погляд через Ґеральтове плече, помітно здивувавшись, не зауваживши руків’їв мечів. Тоді передав повід хлопчакові років десяти, який підбіг із конюшні."
    },
    {
        "input_text": "На майдані галасливо бавилася трійця дітей, пускаючи коркові човники по великій калюжі — вочевидь, залишку від талих вод. Із ними був смугастий кіт. Саме він першим запримітив відьмака, нявкнув і шугнув геть. Діти підвели голови. Найменше з них розплакалося.",
        "target_text": "На майдані галасливо бавилося троє дітей, пускаючи човники з кори по великій калюжі — вочевидь, залишку від розталого снігу. З ними бавився й смугастий кіт. Саме він першим запримітив відьмака, занявчав і шугнув геть. Діти підвели голови. Наймолодше чадо зайшлося плачем."
    },
    {
        "input_text": "Із дверей головного будинку вибігла білява жінка, голосно гукаючи дітей. Підбігла до них, найменше підхопила під пахву, старше схопила за ручку, а найстарше підганяла криком. Вона кинулася назад до будинку, ледь не перечепившись об край спідниці. Все ще кричачи, рвонула двері й зачинила їх за собою. За мить двері знову відчинилися, й на порозі з’явився Тимур Воронов. Його вишитий каптан зі шмуклерськими ґудзиками зник — замість нього він носив просту сіреньку вовняну камізельку.",
        "target_text": "З дверей головного будинку вибігла якась білява жінка, голосно гукаючи дітей. Ринула до них, наймолодше дитя взяла під пахву, старше схопила за ручку, а найстаршого підігнала криком, кинувшись назад до будинку, мало не зашпортавшись об край спідниці. Усе ще кричачи, добігла до дверей і затріснула їх за собою. За мить двері знову відчинилися, й на порозі з’явився Тимур Воронов. Його вишитий каптан зі шмуклерськими ґудзиками зник — замість нього тепер була простенька сіренька вовняна камізелька."
    },
    {
        "input_text": "— Вітаю, відьмаку. Радий бачити тебе живим і здоровим.",
        "target_text": "— Вітаю, відьмаче. Радий тебе бачити живим і здоровим."
    },
    {
        "input_text": "— Щось сталося? — кивнув на двері Ґеральт. — Це через мене? Я щось не так зробив?",
        "target_text": "— Щось сталося? — кивнув на двері Ґеральт. — То через мене? Я щось не так зробив?"
    },
    {
        "input_text": "— Ні, нічого, — скривився Воронов. — Але з упередженнями нелегко боротися... Особливо з тими, що вкоренилися. Побутує такий забобон, начебто відьмаки дітей викрадають. Або ж з’являються зненацька й вимагають віддати їм дитину, бо батько колись легковажно дав обітницю... «Віддай мені те, що вже маєш, але про що не відаєш». Несподіванка, розумієш? Знаєш ці легенди?",
        "target_text": "— Ні, усе гаразд, — скривився Воронов. — Але з упередженнями нелегко боротися… Особливо з глибоко вкоріненими. Побутує такий забобон, буцімто відьмаки дітей викрадають. Або ж з’являються зненацька й вимагають віддати їм дитину, бо батько колись необачно дав обітницю… Віддай мені те, що вже маєш, але про що не відаєш. І потім отака несподіванка, розумієш? Може, чув ті легенди?"
    },
    {
        "input_text": "— Щось чув.",
        "target_text": "— Щось там краєм вуха чув."
    },
    {
        "input_text": "— Я теж, — пирхнув агент, — щось чув. Посмієшся, але я про те, що в мене буде найменший із трійці, дізнався, повернувшись із далекої подорожі — зовсім несподівано. Він був тим, про що я не відав, і таке інше. Але я нікому нічого не обіцяв, жодному відьмакові. Та спробуй пояснити це жінці. Отож краще скористаємося входом для слуг — убережемо дружину від зайвих переживань.",
        "target_text": "— Я теж, — пирхнув агент, — щось там краєм вуха чув. Хочеш смійся, але про те, що моя вагітна третім я дізнався, повернувшись з далекої подорожі — зовсім несподівано. Він був тим, про що я не відав, і таке інше. Ось тільки я нікому нічого не обіцяв, жодному відьмакові. Та спробуй то жінці пояснити. Отож краще скористаємося входом для слуг — збавимо дружині зайвих хвилювань."
    },
    {
        "input_text": "За часів Гольта в челядній завжди був хтось із прислуги. Тепер там не було нікого. І безладдя стало більше, ніж колись. Ґеральт сів на вказану лаву, Воронов вийшов. Повернувся швидко, із подовгастим пакунком під пахвою.",
        "target_text": "За часів Гольта в челядній завжди був хтось із прислуги. Тепер там не було нікого. І балаган розвівся більший, ніж раніше. Ґеральт сів на вказану лаву, Воронов вийшов. Повернувся швидко, з подовгастим пакунком під пахвою."
    },
    {
        "input_text": "— Мечі Гольта, — коротко промовив він. — А це його медальйон. Він хотів, щоб усе це потрапило до Каер Морхену.",
        "target_text": "— Мечі Гольта, — коротко пояснив він. — А це його медальйон. Він хотів, щоб усе це потрапило до Каер Морену."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт розгорнув пакунок. Узяв до рук срібний меч із чудовою круглою голівкою на руків’ї. Оголив лезо. Воно заблищало навіть у напівтемряві челядної. Він уже бачив цей меч раніше. Знав витравлені на клинку рунічні знаки й їхнє значення.",
        "target_text": "Ґеральт розгорнув пакунок. Узяв до рук срібний меч з витонченою круглою головкою на руків’ї. Оголив лезо. Те заблищало навіть у напівтемряві челядної. Він уже якось милувався тим мечем. Досконало знав витравлені на клинку рунічні знаки та їхнє значення."
    },
    {
        "input_text": "Медальйон Гольта зображував голову змія з великими отруйними зубами.",
        "target_text": "Медальйон Гольта зображав голову змії з великими отруйними іклами."
    },
    {
        "input_text": "— Це, — Ґеральт віддав агенту медальйон, — збережи й прибережи. Поки що. Мечі я заберу. Вони мені потрібні.",
        "target_text": "— Це, — Ґеральт віддав агентові медальйон, — заховай десь у себе. Наразі. Мечі я заберу. Мені вони потрібні."
    },
    {
        "input_text": "— Гольт бажав...",
        "target_text": "— Але Гольт волів…"
    },
    {
        "input_text": "— Знаю, чого він бажав. Сам від нього чув. Я виконаю це бажання. Коли настане час. Гольт лишив ще щось?",
        "target_text": "— Я знаю, що він волів. З його ж вуст. І волю ту я втілю. Коли настане час. Гольт залишив ще щось?"
    },
    {
        "input_text": "— Листа. Для тебе.",
        "target_text": "— Лист. Для тебе."
    },
    {
        "input_text": "Лист був запечатаний лаком із відбитком зміїної голови з медальйона Гольта. Ґеральт заховав конверт за пазуху.",
        "target_text": "Лист був запечатаний сургучем з відбитком зміїної голови з медальйона Гольта. Ґеральт сховав конверт за пазуху."
    },
    {
        "input_text": "Воронов кашлянув, вийняв із кишені хустинку, витер нею губи.",
        "target_text": "Воронов кашлянув, вийняв з кишені хустинку, витер нею губи."
    },
    {
        "input_text": "— Дійшли до мене вісті, — сказав він, — про те, що з тобою сталося в переддень рівнодення. А оскільки ти з’являєшся в мене аж через шість місяців, роблю висновок, що наслідки були серйозні. Вираз твого обличчя лише підтверджує мої здогади про те, для чого тобі мечі Гольта. Зацікавить тебе, що маркіза-вдова де Ґраффіакане звільнила з посади трьох тобі відомих осіб, яких раніше прихистила у своєму палаццо, пояснивши це їхніми бандитськими діяннями, про які, мовляв, нічого не знала. Цією трійцею одразу ж зацікавився префект да Кунья, але самі вони, схоже, були попереджені й дременули світ за очі, не залишивши й сліду. Відшукати їх буде непросто, якщо взагалі можливо.",
        "target_text": "— Дійшла до мене звістка, — сказав він, — про те, що спіткало тебе в переддень рівнодення. А оскільки в тебе пішло шість місяців, щоб дістатися сюди, висновую, що наслідки були серйозні. Вираз твого обличчя лиш підтверджує мої здогади, навіщо тобі Гольтові мечі. Тож, гадаю, тобі буде цікаво почути, що маркіза-вдова де Ґраффіакане звільнила зі служби трьох відомих тобі осіб, яких раніше переховувала у своїм палаццо, пояснивши це їхніми бандитськими діяннями, про які вона, маркіза, ясна річ, нічого не знала. Звільненою трійцею враз зацікавився префект да Кунья, але самі вони, схоже, дістали попередження, бо дременули світ за очі, пропавши, як голка в соломі. Відшукати їх буде ой як непросто, якщо взагалі можливо."
    },
    {
        "input_text": "— Для того, хто хоче, — скривився Ґеральт, — немає нічого неможливого.",
        "target_text": "— Хто шукає, — скривився Ґеральт, — той завжди знайде."
    },
    {
        "input_text": "— О так. У народних приказках.",
        "target_text": "— О, звісно. У приказках воно, може, й так."
    },
    {
        "input_text": "— Жінку звуть Мерітшелл. А решта двоє?",
        "target_text": "— Жінку звуть Меріткселль. А решту двоє?"
    },
    {
        "input_text": "— Цібор Понті й Бореґар Фрік. Понті — той, у кого зламаний ніс. Фрік, що тобі, мабуть, буде цікаво, добре відомий як майстер меча.",
        "target_text": "— Цібор Понті й Бореґар Фрік. Понті — то той, у якого зламаний ніс. Фрік, якщо тобі цікаво, знаний як майстер меча."
    },
    {
        "input_text": "— Якісь інші підказки?",
        "target_text": "— Якісь інші зачіпки?"
    },
    {
        "input_text": "— Підозрюю, — Воронов витер губи хустинкою, — що вони розділилися. І що втекли з Каедвену. Втім, їм потрібно буде шукати джерело заробітку, кожному окремо. Є місця, де такі, як вони, шукають роботу. Я б звернув увагу на такі місця. Чи маєш ти якісь засоби?",
        "target_text": "— Гадаю, — Воронов витер губи хустинкою, — що вони розділилися. І втекли з Кедвену. Утім, їм доведеться десь шукати джерело заробітку, кожному на власну руку. Існують певні місця, де такі, як вони, шукають роботу. Я б узяв під осибливу увагу такі місця. Чи маєш якісь засоби?"
    },
    {
        "input_text": "— У сенсі грошей? Не дуже.",
        "target_text": "— У сенсі грошей? Не дуже."
    },
    {
        "input_text": "— Дам тобі п’ятдесят марок готівкою і тисячу двісті в дорожніх чеках. Стільки я заборгував Гольту після покриття витрат, про які він просив. Переважно це була компенсація для колишньої прислуги в Рокаморі. До речі, маєток уже не називається Рокамора. Тепер це Сонячна Долина.",
        "target_text": "— Дам тобі п’ятдесят марок готівкою й тисячу двісті дорожніми асигнаціями. Стільки я заборгував Гольтові після покриття витрат, про які він просив. Переважно йшлося про компенсацію колишній прислузі Рокамори. До речі, маєток уже не називається Рокамора. Тепер це Сонячна Долинка."
    },
    {
        "input_text": "— Гарна назва. А тепер, коли Гольта більше немає, чим ти займаєшся, якщо не секрет?",
        "target_text": "— Гарно, дуже мило. А тепер, коли Гольта більше нема, з чого живеш, якщо можна спитати?"
    },
    {
        "input_text": "— Питати завжди можна. Я займаюся торговим представництвом. Але якщо з Каер Морен з’явиться хтось новий, я охоче візьмуся за відьмацьку агентуру. Це стосується й тебе, якщо тобі колись знадобиться.",
        "target_text": "— Спитати завжди можна. Я працюю торговим представником. Але якщо з Каер Морену у свій шлях подасться хтось новенький, я охоче візьмуся за відьмацьку агентуру. Це стосується й тебе, якщо колись забажаєш."
    },
    {
        "input_text": "— Поки що не знадобиться. Прощавай, Воронове. Дякую за все.",
        "target_text": "— Поки що не маю такого бажання. Прощавай, Воронове. Дякую за все."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Лист Гольта був написаний на високоякісному папері, приємному на дотик, почерк був чіткий, наче друкований, чорнило ніде не розпливлося і не вбралося в аркуш.",
        "target_text": "Лист Гольта був написаний на високоякісному папері, приємному на дотик, почерк був чіткий, мов друкований, чорнило ніде не розпливлося й не розмочило аркуш."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральте,",
        "target_text": "Ґеральте,"
    },
    {
        "input_text": "Якщо ти читаєш цього листа, мене вже немає серед живих. Тож мушу зізнатися тобі у провині — точніше, у провинах. Я не зміг зробити цього, дивлячись тобі у вічі, але легше мені буде зробити це за допомогою чорнила.",
        "target_text": "якщо ти читаєш цього листа, мене вже немає серед живих. Тож мушу зізнатися Тобі у провині — а точніше, у провинах. Забракло мені духу зробити це, дивлячись Тобі у вічі, тож легше скористатися папером і чорнилом."
    },
    {
        "input_text": "Я, мій молодий відьмаче, давно знав, хто був автором Monstrum..., у чиєму гербі зображені пташки-мартлети і хто залишив присвяту на примірнику загиблого від моєї руки вахмістра Марґулеса. Я знав, що це Артамон з Асґуту. І я мав намір його вбити. Але хвороба, що прогресувала, ускладнювала — а то й унеможливлювала — це завдання. Тому я вирішив знайти іншого виконавця.",
        "target_text": "Я, мій молодий відьмаче, віддавна знав, хто був автором «Monstrum…», на чиєму гербі зображені пташки-мартлети, й хто підписав присвяту на примірнику загиблого від моєї руки вахмістра Марґулієса. Я знав, що то був Артамон з Асґуту. І намірявся його вбити. Проте недуга моя щодень ішла на гірше, ускладнюючи — а то й унеможливлюючи — мені це завдання. Тому я вирішив підшукати іншого виконавця."
    },
    {
        "input_text": "Так, ти правильно здогадуєшся. Наша зустріч у Нойгольді не була випадковою, і не без прихованого наміру я витяг тебе звідти з халепи. Не без причини й таємного задуму я зробив тобі пропозицію на роздоріжжі воронів. Не випадково і та присвячена брошура потрапила тобі до рук.",
        "target_text": "Так, ти правильно здогадуєшся. Наша зустріч у Нойгольді не була випадковою, не з чистими намірами я визволив тебе там з халепи. Не без причини й притаєного задуму я зробив тобі ту пропозицію на роздоріжжі круків. Не випадково й та брошура з присвятою потрапила тобі до рук."
    },
    {
        "input_text": "Але зрештою мене охопили сумніви. Справа коваля — ковадло і молот, пам’ятаєш? Справа відьмака — вбивати чудовиськ. А карати за злочини — це справа старости і судів. Навесні, скажімо прямо, я вигнав тебе з Рокамори. Я пам’ятаю вираз твоїх очей. А я тоді думав лише про одне. Про те, що рятую тебе. Вберігаю. Від того, щоб стати вбивцею, таким самим, як я.",
        "target_text": "Але зрештою мене охопили сумніви. Справа коваля — ковадло й молот, пам’ятаєш? Справа відьмака — вбивати потвор. А карати за злочини — це справа старости й судів. Навесні, скажімо прямо, я вигнав тебе з Рокамори. Досі пам’ятаю вираз твоїх очей. А тоді в мене на думці було лише одне. Що в такий спосіб рятую тебе. Уберігаю. Від перетворення на вбивцю, такого самого, як я."
    },
    {
        "input_text": "Але, як виявилося, долю не обдуриш.",
        "target_text": "Проте, як виявилося, долю не обдуриш."
    },
    {
        "input_text": "Це не ти вбив чаклуна. І це не ти маєш за це відповідати.",
        "target_text": "Це не Ти вбив чаклуна. І не Тобі за то відповідати."
    },
    {
        "input_text": "Я шкодую.",
        "target_text": "Мені шкода."
    },
    {
        "input_text": "Прощавай,",
        "target_text": "Прощавай,"
    },
    {
        "input_text": "Престон Гольт",
        "target_text": "Престон Гольт"
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт перевернув аркуш. На звороті було кілька малюнків, які він довго розглядав, спочатку не розуміючи, що вони зображують. Зрештою збагнув.",
        "target_text": "Ґеральт перевернув аркуш. На звороті було кілька малюнків, у які він довго вдивлявся, ніяк не втямлюючи, що вони зображують. Зрештою збагнув."
    },
    {
        "input_text": "Накреслені кількома штрихами фігури зображали фехтувальників зі зброєю в руках. Пози, випади та удари. Одну фігуру він упізнав — вона зображала бійця в passo largo, інша стояла в parada porta di ferro. Решта вимагали уважнішого розгляду.",
        "target_text": "Накреслені кількома штрихами фігури зображали фехтувальників зі зброєю в руках. Пози, фінти та удари. Одну фігуру він розпізнав — фехтувальник у позиції пассо ларджо, неподалік інший у парируванні порта ді ферро. Решта фігур вимагали ретельнішого вивчення."
    },
    {
        "input_text": "На це був час.",
        "target_text": "На це був час."
    },
    {
        "input_text": "Він пустив Плітку на шлях. Як завжди, кобила чудово відчувала рухи вершника, їй вистачало лише легкого стискання колін і ледь відчутного дотику ремінця повіддя до шиї.",
        "target_text": "Приспішив Плітку. Як завжди, кобила чудово давалася собою керувати, достатньо було легенького поштовху коліном та ледь відчутного дотику до шиї ремінцем повіддя."
    },
    {
        "input_text": "Небо на півночі темніло.",
        "target_text": "На півночі сутеніло."
    },
    {
        "input_text": "Але він прямував на південь.",
        "target_text": "Але він прямував на південь."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Головна міська брама Ард Края була відчинена навстіж, ніхто її не стеріг. Ґеральт в’їхав, нахиливши голову під залізною ґратчастою брамою.",
        "target_text": "Головна міська брама Ард-Карайґа була відчинена навстіж, ніхто її не стеріг. Ґеральт в’їхав, нахиливши голову під залізною ґратчастою рамою."
    },
    {
        "input_text": "Із боку ринку долинав гамір, музика, а радше ритмічний гуркіт барабана. З провулка раптом вирвався веселий і розспіваний натовп. Останній у процесії, тип у кумедному трикутному капелюсі, відділився, став під муром і заходився мочитися.",
        "target_text": "З боку ринку долинав гамір, музика, а радше ритмічний гуркіт барабана. З провулка раптом вискочив сповнений реготу й співів хоровод. Останній у хороводі, тип у кумедному трикутному капелюсі, відділився, став під муром і почав мочитися."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт терпляче чекав, доки той скінчить.",
        "target_text": "Ґеральт терпляче зачекав, доки той скінчить."
    },
    {
        "input_text": "— А що це у вас тут діється? — нарешті спитав. — Свято якесь?",
        "target_text": "— А що це у вас тут відбувається? — нарешті запитав. — Свято якесь?"
    },
    {
        "input_text": "— Не знаєте? — Тип у капелюсі підстрибнув кілька разів, застебнув штани й обернувся. — Не знаєте? То ви, моїсивий, певно, звідкись здалеку? З чужих країв?",
        "target_text": "— А ви не знаєте? — Тип у капелюсі кілька разів підстрибнув, застебнув штани й обернувся. — Не знаєте? То ви, мосьпане, либонь, звідкись здалеку? З чужих країв?"
    },
    {
        "input_text": "— З чужих, так. І здалеку.",
        "target_text": "— З чужих, саме так. І здалеку."
    },
    {
        "input_text": "— Інакше й бути не може, інакше б знали, що це справді свято велике, для всієї столиці, ба, для королівства! Весілля маємо, моїсивий, весілля, та не яке-небудь! Два славні та колись ворогуючі роди миряться, Вайкінени з Фіннеганами! Юнак Редферн, син графа Ґордона Фіннеґана, стає нині на шлюбний килим з прекрасною панною Людмилою, дочкою Сіріуса Вайкінена, маркграфа Поозерної Мархії!",
        "target_text": "— Я так і думав, інакше б знали, що сьогодні воістину велике свято для всієї столиці, ба, для королівства! Весілля маємо, мосьпане, весілля, та не яке-небудь! Два славні та колись ворожі роди миряться, Вайкінени з Фіннеґанами! Юнак Редферн, син графа Ґордона Фіннеґана, стає нині на шлюбний рушник з прегарною панною Людмилою, дочкою Сіріуса Вайкінена, маркграфа Поозерної Мархії!"
    },
    {
        "input_text": "— А то й новина.",
        "target_text": "— Ото новина."
    },
    {
        "input_text": "— Новина, новина, та й свято велике! Уся столиця гуляє, шляхти сила-силенна з’їхалася, танці й розваги повсюди, мед і пиво рікою ллються, пан бровар Грохот наказав на ринку сто бочок поставити!",
        "target_text": "— Новина, новина, й свято велике! Уся столиця гуляє, шляхти сила-силенна з’їхалася, танці й гулянки повсюди, мед і пиво рікою ллються, добродій пан пивовар Ґрохот звелів на ринку сто бочок поставити!"
    },
    {
        "input_text": "— Бровар Грохот.",
        "target_text": "— Пивовар Ґрохот."
    },
    {
        "input_text": "— Атож! Бо треба вам знати, шановний чужоземцю, що син броваря, молодий пан Приміан, неабияк посприяв щастю молодят!",
        "target_text": "— Атож! Бо треба вам знати, милостивий чужоземцю, що син броваря, молодий пан Приміан, неабияк посприяв щастю молодят!"
    },
    {
        "input_text": "— Поспорияв, кажете.",
        "target_text": "— Поспорияв, кажете."
    },
    {
        "input_text": "— Як живий кажу! Тож і дружбою молодим став! Підіть з нами на ринок, побачите...",
        "target_text": "— Ще і як! Тож молодята дружбою його взяли! Ходімо з нами на ринок, побачите…"
    },
    {
        "input_text": "— Піду, скоро піду. А поки що покажіть мені дорогу, прошу...",
        "target_text": "— Піду, незабаром. А поки що не скажете, як мені пройти до…"
    },
    {
        "input_text": "— Радо! Куди саме?",
        "target_text": "— Залюбки! Куди?"
    },
    {
        "input_text": "— До палаццо Ґраффіакане.",
        "target_text": "— До палаццо Ґраффіякане."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Маркіза-вдова Червія Герарда Ґраффіакане відпустила покоївок — решту вечірнього ритуалу воліла виконувати самотужки.",
        "target_text": "Маркіза-вдова Червія Геррада Ґраффіякане відпустила покоївок — решту щоденного вечірнього ритуалу воліла виконувати самотужки."
    },
    {
        "input_text": "Вона запалила оливкову лампу на постаменті біля ліжка. Світло було необхідне — у темряві опочивальні вона могла б не знайти нічного горщика, а користуватися ним вночі доводилося не раз і не двічі.",
        "target_text": "Запалила оливкову лампу на постаменті обіч ліжка. Без світла було не обійтися — у темряві алькова було не так легко розгледіти нічний горщик, а користуватися ним вночі доводилося не раз і не двічі."
    },
    {
        "input_text": "Перед дзеркалом вона розчесала залишки волосся гребенем. Зі столика витягла кришталеву карафу й добряче з неї хильнула. Усміхнулася приємним спогадам. Смарагдова рідина в карафі була снодійним, дистильованим чарівниками з Бан Арду з одного з відьмачих еліксирів, здобутих найманцями маркізи в переддень рівнодення минулого року. Засіб діяв чудово, може, ще й тому, що чарівники щедро приправили його міцним алкоголем.",
        "target_text": "Перед дзеркалом розчесала залишки волосся гребенем. Витягла зі столика кришталеву карафу й затягнулася чималим ковтком. Усміхнулася приємним спогадам. Смарагдова рідина в карафі була снодійною мікстурою, дистильованою чарівниками з Бан-Арду з певного відьмацького еліксиру, здобутого найманцями маркізи в переддень рівнодення минулого року. Мікстура діяла чудово, може, ще й тому, що чарівники щедро долили до неї міцного алкоголю."
    },
    {
        "input_text": "Маркіза лягла в ліжко. Лише тепер, що теж було частиною ритуалу, вона зняла з шиї діамантове намисто й повісила його на спеціальну підставку, поруч із численними іншими намистами, підвісками й ланцюжками. На почесному місці серед прикрас висів медальйон із зображенням вовчої голови з оскаленими іклами. Маркіза побавилася ним, знову усміхнувшись. Вона з насолодою згадувала мить, коли їй подарували медальйон, запевнивши, що відьмак, який його носив, був забитий на смерть.",
        "target_text": "Маркіза лягла до ліжка. Тільки тепер, теж згідно з ритуалом, вона стягнула з шиї діамантове намисто й повісила його на спеціальну підставку, поруч з численними іншими намистами, кулонами й ланцюжками. На почесному місці серед прикрас висів медальйон із зображенням вовчої голови з оскаленими іклами. Маркіза покрутила медальйон у руках, знову усміхнувшись. З насолодою згадувала ту мить, коли їй подарували медальйон, запевнивши, що відьмак, який його носив, був замордований до смерті."
    },
    {
        "input_text": "Заснула з усмішкою на вустах.",
        "target_text": "Заснула з усмішкою на вустах."
    },
    {
        "input_text": "Не знала, що її розбудило. Може, шурхіт, а може, подих вітру. Вона розплющила очі. І побачила просто перед обличчям медальйон — вовчу голову з оскаленими іклами. Побачила кулак, що стискав ланцюжок медальйона.",
        "target_text": "Не зразу усвідомила, що її розбудило. Може, шурхіт, а може, подих вітру. Розплющила очі. І побачила просто перед обличчям медальйон — вовчу голову з оскаленими іклами. Побачила теж кулак, з якого й звисав медальйон."
    },
    {
        "input_text": "І очі з розширеною, як у змії, зіницею.",
        "target_text": "І очі з розширеними, мов у змії, зіницями."
    },
    {
        "input_text": "Відьмак дивився на неї згори, нерухомий і мовчазний.",
        "target_text": "Відьмак витріщився на неї згори, непорушно й безшумно."
    },
    {
        "input_text": "Маркіза відчула під собою тепло і вологу — зрозуміла, що зі страху обмочилася в ліжко. Зойкнула, заплющила очі, відчула страшний стиск у горлі й грудях.",
        "target_text": "Маркіза відчула під собою тепло й вологу — зрозуміла, що зі страху обісцяла все ліжко. Зойкнула, заплющила очі, щось страшно здавило їй горло й груди."
    },
    {
        "input_text": "Коли за мить вона знову розплющила очі, відьмака вже не було. Не було й медальйона. Вдалося, подумала вона, борючись з тиском у горлі, не зачепив мене, злякався, утік. Ще я його дістану, подумала вона, ще змушу пошкодувати...",
        "target_text": "Коли за мить знову розплющила очі, ні відьмака, ні медальйона вже не було. «Обійшлося, — подумала вона, намагаючись проковтнути давкий клубок у горлі, — не посмів мене й торкнутися, злякався, утік. Я ще до нього доберуся, він ще в мене пошкодує…»"
    },
    {
        "input_text": "Я ще жива, подумала. І померла.",
        "target_text": "«Ще я житиму», — подумала. І померла."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Мрячив дощик — дрібний, але затяжний, і цього вистачило, щоб перетворити вузькі завулки річкового порту Піана на грузьке болото. Подекуди на багнюці лежали дошки з тесаного лісу, призначені для того, щоб дозволити пересування містом без загрози загрузнути. Проте дошки були розкладені рідко, й перестрибування з однієї на іншу нагадало Ґеральтові Каер Морен і відьмацькі вправи на «гребені».",
        "target_text": "Мрячив дощик — дрібний, зате затяжний, і його виявилося вдосталь, щоб перетворити вузькі завулки річкового порту Піна на грузьке болото. Подекуди багнюку застеляли дошками, по яких можна було бодай якось пересуватися містом, не боячись загрузнути. Проте дошки ті були поодинокі, й перестрибування з однієї на іншу нагадавуло Ґеральтові Каер Морен з тамтешніми відьмацькими вправами на «гребені»."
    },
    {
        "input_text": "Після кількох стрибків він нарешті знайшов те, що шукав. Хижку з прогнилим, вкритим мохом дахом, до якої прилягала стайня. Двері хати прикрашав великий оберемок соломи.",
        "target_text": "Після кількандцяти стрибків він нарешті знайшов те, що шукав. Хижку з прогнилим, порослим мохом дахом, до якої прилягала стайня. Двері хижки були оздоблені великим пучком соломи."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт штовхнув двері — криві, неслухняні, погано всаджені в одвірок. Удихнув на повні груди й увійшов. На дотик відсунув жорстку від бруду рогожу. Усередині, в напівтемряві, слабо освітленій каганцями та свічками, за столами сиділо кілька чоловіків. За примітивною шинквасою шинкар протирав кухоль фартухом.",
        "target_text": "Ґеральт штовхнув двері — криві й непідатливі, погано всаджені в одвірок. Удихнув на повні груди й зайшов. У темряві намацав і відсунув жорстку від бруду мачулу. Усередині, у слабенькому світлі каганців та свічок, за столами сиділо кілька чоловіків. За допотопним шинквасом шинкар протирав кухоль фартухом."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт відкашлявся й сплюнув на підлогу. І став чекати.",
        "target_text": "Ґеральт прокашлявся й сплюнув на підлогу. Чекаючи."
    },
    {
        "input_text": "— Як звати? — нарешті захрипів найближчий із чоловіків, змірявши Ґеральта лихим поглядом з-під густих сивих брів.",
        "target_text": "— Як звати? — після хвилі мовчання захрипів чоловік, який сидів найближче, змірявши Ґеральта лихим поглядом з-під густих сивих брів."
    },
    {
        "input_text": "— Езау Келлі.",
        "target_text": "— Езау Келлі."
    },
    {
        "input_text": "— Годиться. Твоя черга буде після Любодрога. Оцього, що там сидить.",
        "target_text": "— Годиться. Твоя черга буде після Любодрога. Он того, що там сидить."
    },
    {
        "input_text": "— Гаразд. — Ґеральт сів за стіл у кутку. Він уже добре знав звичаї.",
        "target_text": "— Гаразд. — Ґеральт сів за стіл у кутку. Уже добре ознайомився з тамішніми звичаями."
    },
    {
        "input_text": "Місцями зустрічей охоронців, що шукали роботу, зазвичай були корчми — і зазвичай вкрай занедбані, розташовані на околицях міст, у безлюдних, бридких та небезпечних районах. Умовним знаком того, що це правильне місце, був оберемок соломи на дверях.",
        "target_text": "Місцями зустрічі охоронців, які шукали роботу, зазвичай були корчми — і зазвичай страшенно занедбані, розташовані на околицях міст, у безлюдних, бридких та небезпечних районах. Умовним знаком того, що ти прийшов, куди треба, був пучок соломи на дверях."
    },
    {
        "input_text": "Щойно входиш — тебе, наче таран, вражає важкий сморід поганого пива, поту, сечі, часнику, капусти, стоптаних онуч, старих чобіт та чорт знає чого ще. Це належало витерпіти й заходити сміливо, демонструючи, що ти з братії.",
        "target_text": "Щойно входиш — тебе, наче тараном, вражає важкий сморід протухлого пива, поту, сечі, часнику, капусти, стоптаних онуч, старих чобіт та чорт знає чого ще. Усе це треба було стерпіти й сміливо зайти всередину, демонструючи, що ти з властивої братії."
    },
    {
        "input_text": "Охоронці мали свої звичаї та обряди, деякі майже ритуального характеру. Заходячи вперше до закладу, слід було дзвінко плюнути на посипану тирсою підлогу — це був знак належності до цеху. Непосвячених, які намагалися увійти, відлякували. Іноді — дуже рішуче й дуже жорстоко.",
        "target_text": "Охоронці мали свої звичаї й обряди, деякі майже ритуального характеру. Заходячи вперше до закладу, треба було гарненько харкнути на посипану тирсою долівку — це був знак належності до цеху. Непосвячених, які намагалися увійти, відлякували. Іноді дуже рішуче й дуже брутально."
    },
    {
        "input_text": "Того, хто демонстрував знання звичаю, приймали. Вказували, хто останній у черзі на роботу, й за ким буде його черга. Потім можна було робити що заманеться. Або сісти в кутку й не робити нічого. Ґеральт завжди обирав останнє. Озирнувшись, він сідав і дотримувався обрядів.",
        "target_text": "Тому, хто демонстрував знання звичаю, казали почуватися, як удома. Показували, хто останній у черзі на роботу, й за ким настане його черга. Потім можна було робити все, що заманеться. Або ж сісти в кутку й не робити нічого. Ґеральт завжди обирав останнє. Озирнувшись, він сідав і спостерігав за звичаями."
    },
    {
        "input_text": "До найхимерніших можна було зарахувати хорове побажання після того, як хтось чхнув: «А щоб ти заразом усрався!» Якщо хтось підіймав тост за короля — треба було встати й випити. Питання про те, за якого саме короля, вважалося непристойністю, за яку карали здебільшого словесно. А коли хтось користувався нужником для легкої потреби й мав при цьому товариство, слід було швидко виголосити: «Замовляю на крука!» Тих, хто цього не робив, оббризкували по чоботах і холошах.",
        "target_text": "До тих найхимерніших можна було зарахувати хорове побажання, коли хтось чхав, щось на кшталт: «А щоб ти заразом усрався!» Якщо хтось підіймав тост за короля — треба було встати й випити. Питання, про якого саме короля мова, уважалося непристойністю, за яку карали здебільшого словесно. А коли хтось по-легенькому йшов до нужника й заставав там іншим, треба було швидко виголосити: «Замовляю від крука!», тим, хто цього не зробив, обмочували чоботи й холоші."
    },
    {
        "input_text": "Братія сиділа в корчмі, пила нещадно, балакала, згадувала минулі успіхи й поразки, заробітки та втрати, грала в кості, куняла, сперта на стіни чи з головами на столах, або просто сиділа без руху, втупившись у порожнечу.",
        "target_text": "Братчики засідали в корчмі, пили нещадно, балакали, згадували минулі успіхи й поразки, заробітки та втрати, грали в кості, куняли, спершись на стіни чи з головами на столах, або просто непорушно сиділи, утупившись у порожнечу."
    },
    {
        "input_text": "Іноді — вкрай рідко — хтось влітав у двері й гучно оголошував, скількох потрібно, для чого й за яку платню. Щасливці, на яких випадала черга, йшли геть — або поступалися місцем наступним, очікуючи вигіднішої пропозиції. Нерідко бувало й так, що хтось залишав заклад і чергу, знудьгований чи вирішивши пошукати щастя деінде.",
        "target_text": "Час від часу — украй рідко — хтось забігав до корчми й гучно оголошував, скількох потрібно, для чого й за яку платню. Щасливці, на яких випадала черга, виходили — або поступалися місцем наступним, вичікуючи вигіднішої пропозиції. Нерідко бувало й так, що хтось залишав заклад і чергу, геть знудившись чекати, вирішивши пошукати щастя деінде."
    },
    {
        "input_text": "Час від часу заходив хтось новий. Ґеральт не подавав жодних ознак зацікавлення, але стежив пильно.",
        "target_text": "Коли-не-коли заходив хтось новий. Ґеральт не виявляв ані найменшої зацікавленості, але стежив пильно."
    },
    {
        "input_text": "Перші припущення щодо адрес у Каедвені й кілька корисних відомостей він отримав від знайомих поштарів із Поозерної Мархії. Завдяки цій інформації він віднайшов заклад, який регулярно відвідували охоронці, що шукали роботу. Це сталося вже в перших числах квітня, на околиці форту й гарнізонного містечка Бан Глеанн. Проте не знайшовши тут, ані в кількох інших каедвенських містечках сліду Мерітсель, Понтіо чи Фріка, відьмак перетнув кордон на річці Понтар і відвідав містечко Ранкур, що вже лежало в королівстві Аедірн.",
        "target_text": "Перші ймовірні точки в Кедвені й певну корисну інформацію він отримав від знайомих поштарів з Долішньої Мархії. Завдяки цим даним він віднайшов заклад, який регулярно відвідували охоронці, що шукали роботу. Було то вже в перших числа квітня, на околицях форту й гарнізонного містечка Бан-Ґлеанн. Однак, не натрапивши ані там, ані в кількох інших кедвенських містечках на слід Меріткселль, Понтіо чи Фріка, відьмак перетнув кордон на річці Понтар і відвідав містечко Ранкур, розташоване вже в королівстві Аедірн."
    },
    {
        "input_text": "Ранкур, розташований на торговому шляху з Ард Каррайгу до Венґерберґа, користувався популярністю як серед охоронців, так і серед наймаючих їх мандрівних купців. Уздовж шляху раз у раз траплялися скелети людей і коней, що заохочувало купців вкладатися в охорону. Рух у Ранкурі був значний, однак і тут Ґеральт не натрапив на жодний слід шуканих. Натомість несподівано випала його черга, й він супроводив купецький караван до Гаґґе, що лежало на такому ж популярному шляху, котрий простягався далеко, аж до Горс Велена в королівстві Темерії.",
        "target_text": "Ранкур, лежачи на торговому шляху з Ард-Каррайґа до Венґерберґа, мав популярність як серед охоронців, так і серед працедавців — мандрівних купців. Уздовж шляху раз у раз на узбіччі траплялися скелети людей та коней, що заохочувало купців вкладатися в охорону. Затим рух у Ранкурі був неабияк жвавим, проте й тут Ґеральт не натрапив на жодний слід розшукуваних. Натомість, о диво, несподівано випала його черга, й охоронцем купецького каравану він вирушив Хаґґе, розташованого на не менш популярному шляху, який простягався ген-ген до Ґорс-Велена в королівстві Темерії."
    },
    {
        "input_text": "Гаґґе було похмурим містечком у тіні ще похмурішого замку. У фортеці квартирував чималий гарнізон — мовляв, для відбиття чергових спроб захопити прикордонні території, які час від часу вчиняли маркграфи каедвенської Поозерної Мархії.",
        "target_text": "Хаґґе було похмурим містечком у тіні ще похмурішого замку. У фортеці квартирував чималий гарнізон — мовляв, для відбиття чергових спроб захопити прикордонні території, до яких вряди-годи вдавалися маркграфи кедвенської Долішньої Мархії. Завдяки тій військовій залозі в містечку процвітав бордель, а серед охоронців, що шукали роботу в місцевій корчмі, нерідко траплялися дезертири. Між напіврозваленими будівлями в болоті момсалися свині, мекали кози, а качки плюскалися в калюжах."
    },
    {
        "input_text": "І тут Ґеральт нічого не знайшов. Уперше його охопили сумніви. Його пошуки почали скидатися на пошук голки в копиці сіна, до того ж невідомо, чи це та копиця, чи це та лука, чи це взагалі та місцевість.",
        "target_text": "І тут Ґеральт нічого не винюхав. Уперше його охопили сумніви. Його пошуки, побоювався він, усе більше стали скидатися на пошук голки в копиці сіна, до того ж він навіть не знав, чи в тій копиці взагалі шукає, на тій, що треба, луці, чи бодай у тій, що треба, місцевості."
    },
    {
        "input_text": "Але він не здався. Перетнув ще один кордон і подався на землі королівства Реданії, де відновив свої пошуки в поселенні Білий Міст — річковому порту на водному шляху до Новіграда.",
        "target_text": "Але не здавався. Перетнув ще один кордон і подався на терени королівства Реданії, де відновив свої пошуки в поселенні Білий Міст — річковому порту на водному шляху до Новіграда."
    },
    {
        "input_text": "У Білому Мосту шинок для охоронців був переповнений, але невдовзі там стало просторіше. Реданська варта влаштувала облаву на заклад і заарештувала понад половину відвідувачів, які перебували в розшуку за різноманітні злочини, здебільшого за несплачені штрафи. На щастя для Ґеральта, ані його вигадане ім’я, ані опис зовнішності не значилися в жодному списку розшуку, тож він міг спокійно продовжувати свої пошуки.",
        "target_text": "У Білому Мості в шинку для охоронців спершу яблуку ніде було впасти, але невдовзі там зробилося просторіше. Реданська варта влаштувала облаву на заклад і заарештувала понад половину бувальців, які перебували в розшуку за різноманітні злочини, здебільшого за несплачені штрафи. На щастя для Ґеральта, ані його вигадане ім’я, ані опис зовнішності не фіурували в жодному гончому листі, тож він міг і надалі вільно провадити свої пошуки."
    },
    {
        "input_text": "Наступною зупинкою стало передмістя невеличкого граду Травна, що також лежав над Понтаром. І саме там удача нарешті йому всміхнулася — він натрапив на перший слід і здобув інформацію. Інформація була, щоправда, мутна, туманна й неясна, але була. Знехтувати нею не варто. Ґеральт рушив по сліду. І дістався порту Піана.",
        "target_text": "Наступною зупинкою стало передмістя невеличкого містечка Травна, що також лежало на Понтарі. І саме там удача врешті йому всміхнулася — він натрапив на першу добру зачіпку й інформацію. Інформація та була, щоправда, якась розпливчаста, туманна й неясна, але принаймні була. Не можна було нею нехтувати. Тож Ґеральт рушив тим слідом. І дістався порту Піна."
    },
    {
        "input_text": "Ось де він зараз і перебував. Скрипнули покривлені двері.",
        "target_text": "Саме тут він наразі й перебував. Скрипнули покривлені двері."
    },
    {
        "input_text": "— Здоров, братство!",
        "target_text": "— Здоров, братчики!"
    },
    {
        "input_text": "Голос був дивно гугнявий, ніби в мовця був затиснутий чи скривлений ніс. Ґеральт глибше всівся в куток і сховався в пітьму.",
        "target_text": "Голос був дивно гугнявий, ніби мовець мав закладений чи скривлений ніс. Ґеральт сховався в дальному кутку в пітьмі."
    },
    {
        "input_text": "— Робота є! — оголосив прибулець із гугнявим голосом. — Потрібно двоє до компанії, ескорт до Рінде, чверть крони на день. Є охочі?",
        "target_text": "— Робота є! — оголосив прибулець з гугнявим голосом. — Мені треба ще двох чоловік, ескорт до Рінде, чверть крони на день. Є охочі?"
    },
    {
        "input_text": "— Тобі, Понті, — озвався по хвилі той, що з сивими бровами, — вже казали: не будь тим, що під конем звисає. А з тебе, як чутка ходить, досі ще добрий шмат того, що звисає. Всі тебе вже знають. Так що йди деінде дурнів до своєї компанії шукай.",
        "target_text": "— Тобі, Понті, — озвався по хвилі той із сивими бровами, — уже казали: не будь тим, що під конем бовтається. А з тебе, як чутка ходить, досі ще добрий шмат того, що бовтається. Ти вже всім дався про себе знати. Так що йди деінде дурнів у свою компанію шукай."
    },
    {
        "input_text": "— Тобто охочих нема?",
        "target_text": "— Тобто охочих нема?"
    },
    {
        "input_text": "— Не з тобою.",
        "target_text": "— Не з тобою."
    },
    {
        "input_text": "— Ха, воля ваша. Не хочете — не треба. Захочете — не буде! Чорт із вами!",
        "target_text": "— Ха, воля ваша. Не хочете — не треба. Захочете — не буде! Чорт з вами!"
    },
    {
        "input_text": "— А з тобою те, що під конем звисає.",
        "target_text": "— А з тобою те, що під конем бовтається."
    },
    {
        "input_text": "Двері заскрипіли й зачинилися. Ґеральт підвівся.",
        "target_text": "Двері заскрипіли. Ґеральт підвівся."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Щойно він зайшов до стайні — все й почалося.",
        "target_text": "Щойно він зайшов до стайні — усе й почалося."
    },
    {
        "input_text": "Цібор Понті, певно, впізнав його в шинку або впізнав Плітку, що стояла в стайні, бо щойно Ґеральт увійшов, як Понті кинувся на нього з вилами, люто горлаючи. Ґеральт легко ухилився, посміхаючись у душі. Нападати на відьмака чимось таким важким і неповоротким, як вила, було радше дурною, якщо не сказати божевільною ідеєю. Понті того не втямив — він стрибав, ревів і колов, а відьмак ухилявся від ударів, мов тінь. Нарешті йому це набридло: він підскочив, схопився за держак вил, вибив їх із рук Понті й ударив того держаком просто в кривий ніс. Понті заревів, упав на коліна й вчепився руками за обличчя. Крізь пальці ринула кров.",
        "target_text": "Цібор Понті, певно, помітив його в шинку або впізнав Плітку, яка стояла в стайні, бо тільки-но Ґеральт переступив поріг, Понті кинувся на нього з вилами, люто ревучи. Ґеральт без проблем ухилився, у душі мало не регочучи. Нападати на відьмака чимось таким важким і неповоротким, як вила, було радше дурною, якщо не сказати божевільною ідеєю. Понті того так і не втямив — стрибав, ревів і розмахував вилами, а відьмак лиш ухилявся, мов тінь. Нарешті Ґеральтові набридло: він підскочив, схопився за держак вил, вибив їх з рук Понті й ударив того держаком просто в кривий ніс. Понті заревів, упав на коліна й вчепився руками за обличчя. Крізь пальці ринула кров."
    },
    {
        "input_text": "— Де Мерітсель і Фрик?",
        "target_text": "— Де Меріткселль і Фрік?"
    },
    {
        "input_text": "Цібор Понті замугикав щось невиразне. Удар держаком вил, по суті, вирівняв йому ніс, вправив його, однак бандит мугикав іще дужче, ніж раніше — мабуть, у носі змістилися якісь хрящі.",
        "target_text": "Цібор Понті замугикав щось невиразне. Удар держаком вил, по суті, вирівняв йому ніс, вправив його на місце, однак бандит, здавалося, бурчав іще дужче, ніж раніше — мабуть, у носі змістилися якісь хрящі."
    },
    {
        "input_text": "— Де Мерітсель і Фрик?",
        "target_text": "— Де Меріткселль і Фрік?"
    },
    {
        "input_text": "— Іди до біса… Потворо… Виродку…",
        "target_text": "— Пішов ти… Гнидо… Виродку…"
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт зірвав зі стіни сувій конопляного шнура, закинув мотузку Понті на шию ззаду й закрутив, встромивши в петлю підібраний із землі кілок.",
        "target_text": "Ґеральт зірвав зі стіни моток конопляної мотузки, закинув її Понті за шию, скрутивши поворозку й встромивши в утворену петлю підібраний із землі кілок."
    },
    {
        "input_text": "— Де Мерітсель і Фрик?",
        "target_text": "— Де Меріткселль і Фрік?"
    },
    {
        "input_text": "— Іди ти…",
        "target_text": "— Пішов ти…"
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт натягнув повороз лівою рукою, а правою обернув кілок.",
        "target_text": "Ґеральт натягнув поворозку лівою рукою, а правою обернув кілок."
    },
    {
        "input_text": "— Помилуй… — захрипів Понті. — Не вбивай…",
        "target_text": "— Помилуй… — захрипів Понті. — Не вбивай…"
    },
    {
        "input_text": "— Кажи.",
        "target_text": "— Кажи."
    },
    {
        "input_text": "— Бо… Охороняв почет… Якогось важливого шишку з Оксенфурта… Мабуть, досі там… Не знаю нічого про Мерітсель… Клянусь…",
        "target_text": "— Бо… Охороняв почет… Якусь важливу шишку з Оксенфурта… Мабуть, досі там… Не знаю нічого про Меріткселль… Клянуся…"
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт обернув кілок іще на чверть оберту.",
        "target_text": "Ґеральт обернув кілок ще на чверть оберту."
    },
    {
        "input_text": "— Вона прямувала до моря… — захрипів Понті, даремно намагаючись зірвати з шиї зашморг. — Хотіла плисти… Кудись далеко… Не вбивай…",
        "target_text": "— Вона прямувала до моря… — захрипів Понті, драпаючись, шарпаючись, даремно намагаючись зірвати з шиї зашморг. — Хотіла плисти… Кудись далеко… Не вбивай…"
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт згадав вересень, переддень рівнодення. Світанок. І Понті, що гамселив його по руках і голові оббитою залізом палицею.",
        "target_text": "Ґеральт згадав вересень, переддень рівнодення. Світанок. І Понті, який гамселив його по руках і голові окованим кийком."
    },
    {
        "input_text": "Він обернув кілок. Різко й сильно, долаючи спротив. Цібор Понті вже не міг хрипіти — він лише вигнувся, а різкий сморід видав, що в нього не витримав сфінктер. Ґеральт повернув кілок іще на півоберта. Для певності.",
        "target_text": "Обернув кілок. Різко й сильно, долаючи спротив. Цібор Понті вже не міг хрипіти, лиш скорчився. Судячи по різкому смороду, у нього не витримав сфінктер. Ґеральт повернув кілок ще на півоберта. Для певності."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Оксенфурт — університетське містечко — був гамірний, тісний, задушливий і смердючий. Ґеральт відчував, що довго там не витримає: його дратувало штовхатися у натовпі й давитися смородом. Місця зборів вартових із оберемком соломи на дверях відшукати йому так і не вдалося. Можливо, то й на краще — він не був певен, як братія зреагувала б на труп Понті в стайні. Відтоді минув повний тиждень.",
        "target_text": "Оксенфурт — університетське містечко — був гамірний, тісний, задушливий і смердючий. Ґеральт відчував, що довго там не витримає: його дратувало штовхатися у натовпі й зажихатися від смороду. Місця зборів охоронців з пучком соломи на дверях відшукати йому так і не вдалося. Можливо, й на краще — він не був певен, як братія поставилася до трупу Понті в стайні. Відтоді минув уже цілий тиждень."
    },
    {
        "input_text": "Він трохи розпитував — без успіху — в корчмах і заїздах. У одній з шинків, де вранці його питання відмахнулися знизанням плечей, вирішив поснідати. А після сніданку мав намір забратися якнайдалі від Оксенфурта й відновити пошуки Мерітксель та Беорґара Фріка деінде.",
        "target_text": "Ґеральт трохи порозпитував — без успіху — в корчмах та заїздах. У одному шинку, де вранці від його питань усі відмахувалися, знизуючи плечі, вирішив поснідати. А після сніданку мав намір податися якнайдалі від Оксенфурта й відновити пошуки Меріткселль та Бореґара Фріка деінде."
    },
    {
        "input_text": "Та події склалися інакше.",
        "target_text": "Однак події склалися інакше."
    },
    {
        "input_text": "— Відьмак?",
        "target_text": "— Відьмак?"
    },
    {
        "input_text": "Беорґар Фрік змінився на вигляд. Дав волоссю відрости, проте не підстригав його, тож тепер його голову облямовувала неохайна аура сивих пасем.",
        "target_text": "Бореґар Фрік змінився на вигляд. Відпустив волосся, але навіть його не попідстригав, тож тепер його голову облямовував безладний ореол сивих пасем."
    },
    {
        "input_text": "Без запрошення він сів навпроти, підтягаючи на паску заважаючий меч.",
        "target_text": "Без запрошення він вмостився навпроти, підтягнувши на паску меч, який заважав сісти."
    },
    {
        "input_text": "— Ти шукав мене тут, — обійшовся без передмов, — аби звести зі мною рахунки. За те, що було в Каедвені. Не заперечуй.",
        "target_text": "— Ти вистежив мене тут, — обійшовся без передмов, — щоб поквитатися зі мною. За те, що було в Кедвені. Не відпирайся."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт не мав наміру заперечувати.",
        "target_text": "Ґеральт і не мав наміру відпиратися."
    },
    {
        "input_text": "— Упертий ти, нічого не скажеш, — провадив Фрік. — Не дивуюсь, я б на твоєму місці вчинив так само. Проте є одна заковика. Якщо йдеться про бійки, особливо з використанням зброї, закон в Оксенфурті суворий і нещадний, а варта — усюдисуща. Тож, якщо ти нападеш на мене десь на людях, а я тебе вб’ю, то потраплю до криміналу. Навіть якщо це буде самооборона. Тому, якщо ти вже поснідав, пропоную податися в якесь усамітнене місце, де нас ніхто не побачить, коли ми вирішуватимемо свої справи, і де закон нас не досягне. Годиться?",
        "target_text": "— Упертий ти, нічого не скажеш, — провадив далі Фрік. — Не дивуюсь, зрештою, я б на твоєму місці вчинив так само. Проте є одна заковика. Коли мова зпходить про бійки, особливо з використанням зброї, закон в Оксенфурті суворий і нещадний, а варта — усюдисуща. Тож, якщо ти накинешся на мене десь на людях, і я тебе вб’ю, то потраплю до в’язниці. І нікого не цікавить, самооборона чи ні. Тому, якщо ти вже поснідав, пропоную податися в якесь усамітнене місце, де нас ніхто не побачить, коли ми даватимемо лад своїм справам, і де закон нас не досягне. Годиться?"
    },
    {
        "input_text": "— Годиться. А той меч — мій.",
        "target_text": "— Годиться. А той меч — мій."
    },
    {
        "input_text": "— Неправда, — похитав головою Фрік. — Мій. Військовий трофей.",
        "target_text": "— Неправда, — похитав головою Фрік. — Мій. Військовий трофей."
    },
    {
        "input_text": "— Розбійницька здобич.",
        "target_text": "— Розбійницька здобич."
    },
    {
        "input_text": "— Як не назви — суть одна. Закінчив снідати?",
        "target_text": "— Називай, як собі хочеш. Закінчив снідати?"
    },
    {
        "input_text": "— Закінчив.",
        "target_text": "— Закінчив."
    },
    {
        "input_text": "— То ходімо, доки сонце не піднялося вище. Не люблю залагоджувати такі справи на спеці.",
        "target_text": "— Ну то ходімо, доки сонце не високо. Не люблю залагоджувати такі справи в спеку."
    },
    {
        "input_text": "Попри ранкову пору, головна вулиця Оксенфурта вже кишіла людьми: купці й торговці відчинили свої крамниці та ятки, харчівні й смажарні вже починали тхнути жиром, у якому смажили не раз. Шум і гамір наростали. Проте Фрік повів відьмака крізь завулки, де було ще порожньо й тихо. Нарешті він звернув у вузький прохід за великий шпихлір, на закритий з чотирьох боків двір.",
        "target_text": "Попри ранкову пору, головна вулиця Оксенфурта вже кишіла людьми: купці й торговці відчинили свої крамнички та ятки, харчівні й смажильні вже починали тхнути неодноразово вживаним жиром. Шум і гамір наростали. Проте Фрік повів відьмака крізь завулки, де ще поки було порожньо й тихо. Нарешті він звернув у вузький прохід за великий шпихлір, на оточений з чотирьох боків стінами двір."
    },
    {
        "input_text": "Озирнувся, носаком чобота перевірив твердість ґрунту.",
        "target_text": "Озирнувся, носаком чобота перевірив, чи ґрунт твердий."
    },
    {
        "input_text": "— Перш ніж почнемо, — мовив, — я маю пропозицію.",
        "target_text": "— Перш ніж почнемо, — мовив, — я маю пропозицію."
    },
    {
        "input_text": "— Справа в тім, — вів далі спокійно, — що Мерітксель, котру ти шукаєш так само наполегливо, як і мене, не надто вправно володіє мечем. У двобої з тобою шансів би не мала. Мені ж її життя небайдуже — ми були коханцями. Пропозиція така: полиши її. Присягни, що не чіпатимеш, — і я подарую тобі життя. Пущу з миром.",
        "target_text": "— Річ у тім, — вів далі спокійно, — що Меріткселль, яку ти розшукуєш так само наполегливо, як і мене, не надто вправно володіє мечем. У двобої з тобою шансів би не мала. Мені ж її життя небайдуже — ми колись були коханцями. Пропозиція така: полиш її. Присягни, що не чіпатимеш, — і я подарую тобі життя. Відпущу з миром."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт мовчав.",
        "target_text": "Ґеральт мовчав."
    },
    {
        "input_text": "— Молодий ти ще, усе життя попереду. В П’яні ти задушив Цібора — нехай цього буде достатньо. Нехай це вгамує твою жагу помсти. Згода?",
        "target_text": "— Молодий ти ще, усе життя попереду. В Піні задушив Цібора — нехай того буде тобі вдосталь. Нехай це вгамує твою жагу помсти. Згода?"
    },
    {
        "input_text": "— Ні.",
        "target_text": "— Ні. Не згода."
    },
    {
        "input_text": "Фрік напав без попередження, підступно: вивернувся у півоберта, хутко вихопив меч і, зворотнім обертом, рубонув, ціллячи в голову. Ґеральт ухилився ледь помітно, тож лезо лише ковзнуло. Сам він уже теж тримав меч у руці й ударив коротко, цілячи в скроню. Фрік відбив удар, прийнявши його на рікасо, й відскочив.",
        "target_text": "Фрік напав без попередження, підступно: крутнувся в півоберті, хутко вихопив меч і, зворотнім півобертом, рубонув, ціллячи в голову. Ґеральт легенько пригнувся, лезо лиш ковзнуло маківкою. Сам уже теж тримав меч у руці, коротким ударом мітячи в скроню. Фрік парирував, прийнявши удар на рікассо, й відскочив."
    },
    {
        "input_text": "— Сам захотів, — прошипів він.",
        "target_text": "— Сам напросився, — вицидів він."
    },
    {
        "input_text": "Закрутив мечем, зробив стрімку ґран пасату правою ногою, вивів клинок у молінетто. Неможливо, промайнуло в Ґеральта в голові, це неможливо, це ж фінта Гольта! Тепер буде мандрітто на ліву скроню й повторне молінетто… Я відведу…",
        "target_text": "Завертів мечем. Виконав стрімку ґран пассату правою ногою, закрутивши клинок у молінетто. «Не може бути, — промайнуло Ґеральту в голові, — не може бути, це ж фінт Гольта! Далі буде мандритто на ліву скроню й повторне молінетто… Я парирую…"
    },
    {
        "input_text": "Відвів удар.",
        "target_text": "Парирував удар."
    },
    {
        "input_text": "А тепер буде контратемпо пассо ларґо лівою ногою, молінетто й трамаццоне. Фінта Гольта. Смертоносна фінта, від якої немає порятунку.",
        "target_text": "А тепер буде контратемпо пассо ларґо лівою ногою, молінетто й трамаццоне. Фінт Гольта. Смертоносний фінт, від якого немає порятунку."
    },
    {
        "input_text": "Малюнки Престона, згадав. У тому списку. Ці фігурки зі штрихів… Малюнки, що зображують…",
        "target_text": "Престонові малюнки, пригадав Ґеральт. На звороті того листа. Ті накреслені фігурки… Малюнки, що зображують…"
    },
    {
        "input_text": "Фрік вдарив блискавично: ступив у пассо ларґо, закрутив молінетто й вигнув тулуб до зрадницького трамаццоне. Ґеральт не пішов у параду. Він підскочив, так близько, що зіштовхнувся з Фріком грудьми. І, без замаху, ввігнав йому в око хрестовину меча. Очне яблуко піддалося з м’яким желеподібним опором, затріщали тонкі кісточки очниці, залізо перехрестя увігналося глибоко в мозок. Ґеральт рвучко висмикнув меч і відскочив. Беорґар Фрік ще мить стояв нерухомо, страшенно кривлячи обличчя. Потім хитнувся й гепнувся навзнак, наче підрубана колода.",
        "target_text": "Фрік ударив блискавично: перейшов у пассо ларґо, закрутив молінетто й вигнув тулуб до зрадливого трамаццоне. Ґеральт не став парирувати. Натомість підскочив до Фріка впритул, урізавшись в нього грудьми. І, навіть не замахуючись, увігнав йому в око навершя меча. Очне яблуко піддалося з м’яким желеподібним опором, затріщали тонкі кісточки очниці, залізне навершя пронизало мозок. Ґеральт рвучко висмикнув меч і відскочив. Бореґар Фрік на мить завмер, на його обличчі застигла жахлива гримаса. Потім перехилився й гепнувся навзнак, мов підрубана колода."
    },
    {
        "input_text": "Мертвий він був ще до того, як торкнувся землі.",
        "target_text": "Був мертвий ще то до того, як торкнувся землі."
    },
    {
        "input_text": "*",
        "target_text": "*"
    },
    {
        "input_text": "Спершу він відчув, а вже потім побачив.",
        "target_text": "Спершу відчув, а вже потім побачив."
    },
    {
        "input_text": "Запах, що його приніс вітер, був йому цілком чужий — не схожий на жоден із відомих, не викликав жодних асоціацій. Лише за мить, коли він підвівся у стременах, ловлячи вітер і той запах, збагнув, що ця блакить вдалині — не зовсім небо і що це не якась чудернацька формація хмар. Це — обрій. Це те, чого він досі не бачив. І що дуже хотів побачити.",
        "target_text": "Запах, принесений вітер, видавався геть чужим, ні на що відоме не схожим, не пробуджуючи в пам’яті нічого. Лише за мить, підвівшись у стременах, ловлячи вітер і той запах, Ґеральт збагнув, що ця блакить вдалині — не зовсім небо й не якась там чудернацька формація хмар. А виднокрай. Щось таке, чого досі не бачив. І що дуже хотів побачити."
    },
    {
        "input_text": "Море.",
        "target_text": "Море."
    },
    {
        "input_text": "У першому пориві йому закортіло пришпорити Плітку, пустивши її галопом, аби якнайшвидше дістатися до моря, щоб побачити його зблизька, відчути той запах, доторкнутися. Покуштувати.",
        "target_text": "У першому пориві йому закортіло пришпорити Плітку, пустивши її галопом, щоб якнайшвидше дістатися моря, щоб побачити його зблизька, набрати в повні груди той запах, доторкнутися. Посмакувати."
    },
    {
        "input_text": "Але він стримався.",
        "target_text": "Але він стримався."
    },
    {
        "input_text": "Спершу були справи.",
        "target_text": "Спершу треба було дати лад справам."
    },
    {
        "input_text": "Від пагорба дорога вела вниз, через схил, порослий високою травою. Над схилом височів старий бір — темний, лячний, із густою, похмурою гущавиною. Внизу простягалася дорога, що губилася у молодому лісі. При дорозі, притулилася до лісу самотня садиба. Хата з новеньким сосновим ґонтом на даху, дві повітки, стодола, рівний тин навколо, за ним подвір’я, де кури греблися в піску. З комина хати здіймався дим. Перед хатою, прив’язаний до кільця для коней, стояв сивий кінь.",
        "target_text": "Від пагорба дорога вела вниз, через порослий високою травою схил. Над схилом височів прадавній бір — темний, лячний, зарослий густою, гнітючою гущавиною. Внизу простягалася дорога, розчиняючись вдалі в переліску. Обік дороги, неподалік від переліска, стояла самотня садиба. Хата, перекрита новеньким сосновим ґонтом, з двома повітками, стодолою й рівнесеньким тином довкола, а за ним подвір’я, на якому кури порпалися в піску. З комина хати клубочився дим. Перед хатою на припоні стояв сивий кінь."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт знав, кому він належав.",
        "target_text": "Ґеральт знав, кому він належав."
    },
    {
        "input_text": "Він також знав — заплативши за цю інформацію десять золотих крон із зображенням новіґрадського ієрарха — кому належала хата. Там мешкав ватажок місцевих контрабандистів. Кожен, хто прагнув сісти на борт одного з контрабандистських кораблів, пришвартованих у бухті неподалік, мусив спершу відвідати ватажка й сплатити належну — чималу — плату. Сплативши, можна було відплисти кудись далеко. Достатньо далеко, щоб затерти за собою всі сліди й загубити будь-яке переслідування.",
        "target_text": "За десять золотих крон із зображенням новіградського ієрарха дізнався також і кому належала хата. Там мешкав ватажок місцевих перемитників. Кожен, хто прагнув опинитися на борту одного з контрабандистських суден, пришвартованих у бухті неподалік, мусив спершу відвідати ватажка й сплатити належну — чималу — плату. По сплаті можна було відплисти кудись далеко. Достатньо далеко, щоб затерти за собою всі сліди й позбутися будь-яких хвостів."
    },
    {
        "input_text": "Він пришпорив Плітку й рушив униз по схилу. Почув дитячі голоси, побачив кількох дітей, що бавилися на жовтому піску, відкритому розколиною у землі. Діти не звертали на нього уваги, захоплені своєю грою.",
        "target_text": "Ґеральт пришпорив Плітку й рушив униз схилом. Почув дитячі голоси, побачив кількох дітей, які бавилися на збіччі в золотистому піску, оголеному зсувом. Діти не зважали на нього, захоплені грою."
    },
    {
        "input_text": "Він спустився до дороги.",
        "target_text": "Відьмак спустився до дороги."
    },
    {
        "input_text": "Двері хати відчинилися, й на порозі з’явилася Мерітксель.",
        "target_text": "Двері хати відчинилися, й на порозі з’явилася Меріткселль."
    },
    {
        "input_text": "Вона помітила відьмака відразу й кинулася до свого сивка. Хапаючись за гриву, хотіла стрибнути у сідло, але кінь сахнувся й рвонув уперед, тягнучи Мерітксель, що вчепилася за стремено. Здавалося, що ось-ось копита її розтопчуть, та в останню мить вона відпустила стремено й гепнулася на пісок. Сивий кінь помчав дорогою.",
        "target_text": "Зразу помітила відьмака й кинулася до свого сивка. Ухопившись за гриву, хотіла застрибнути в сідло, але кінь сполошився й рвонув уперед, потягнувши зачеплену за стремено Меріткселль за собою. Здавалося, що ось-ось копита її просто розтопчуть, та в останню мить вона відпустила стремено й гепнулася ниць на пісок. Сивко помчав далі дорогою."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт бачив, як Мерітксель у пориві злості гамселила кулаками землю, чув, як вона скрикнула — розпачливо й люто.",
        "target_text": "Ґеральт бачив, як Мерітксель у пориві злості гамселила кулаками землю, чув її крик — розпачливий і лютий."
    },
    {
        "input_text": "Він не поспішав. Він знав, що встигне. Знав, що вона не зможе втекти.",
        "target_text": "Йшов поволі. І так знав, що встигне. Що вона вже нікуди не втече."
    },
    {
        "input_text": "Почув каркання.",
        "target_text": "Аж тут почув каркання."
    },
    {
        "input_text": "На верхівці високого дерева, серед старого темного бору, сидів крук. І голосно каркав.",
        "target_text": "На верхівці високого дерева, серед темного прадавнього бору, сидів крук. І голосно каркав."
    },
    {
        "input_text": "Цього разу Ґеральт зрозумів застереження. Помітив рух на краю лісу. Трава на узліссі зрушилася, хитнулася дивно. Щось у ній блиснуло. Щось поповзло вниз схилом.",
        "target_text": "За тим разом Ґеральт зрозумів застереження. Помітив рух на краю бору. Висока трава на узліссі зрушилася, химерно загойдалася. Щось блискотливе в ній мигнуло. Щось поповзло вниз схилом."
    },
    {
        "input_text": "Між травою були голі ділянки — пісок, гравій і каміння. Це дозволило побачити. Довгий на добрих два сажні, плаский, червонуватий, сегментований тулуб, кожен сегмент із парою рухливих яскраво-жовтих лапок. Велика, пласка, темно-брунатна голова з парою довгих вусиків і могутніми щелепами.",
        "target_text": "Між травою були голі ділянки — пісок, гравій і каміння. Так його й побачив —довгий, на добрих два сажні, плаский, червонуватий, сегментований тулуб, кожен сегмент з парою рухливих яскраво-жовтих ніжок. Велика, пласка, темно-брунатна голова з парою довгих вусиків та могутніми щелепами."
    },
    {
        "input_text": "Сколопендроморф повз схилом, звиваючись, наче стрічка, час від часу піднімаючи голову й ворушачи вусиками. Повз просто до дітей, що гралися в піску.",
        "target_text": "Сколопендроморф повз схилом, звиваючись, мов стрічка, час від часу підносячи голову й ворушачи вусиками. Повз просто до дітей, які гралися в піску."
    },
    {
        "input_text": "Крук каркав.",
        "target_text": "Крук каркав."
    },
    {
        "input_text": "Мерітксель звелася на ноги й кинулася до свого коня, що мирно стояв на дорозі, за чверть стаяння від неї. Стрибнула в сідло й помчала галопом, підганяючи коня криками. Незабаром зникла за поворотом дороги.",
        "target_text": "Меріткселль зіп’ялася на ноги й кинулася до свого коня, який стояв собі спокійно на дорозі за якихось чверть верстви. Заскочила в сідло й помчала упросік, підганяючи коня криками. Незабаром зникла за закрутом дороги."
    },
    {
        "input_text": "Ґеральт не дивився їй услід. Раптом вона перестала його цікавити.",
        "target_text": "Ґеральт не дивився їй услід. Ураз вилетіла йому з думок."
    },
    {
        "input_text": "Важливим було щось інше. Інший вибір.",
        "target_text": "Геть інше стало важливим. Інший вибір."
    },
    {
        "input_text": "Він зіскочив із сідла й рішучим кроком рушив навскіс по схилу, просто назустріч звивистому гаду. Так, щоб перетнути йому шлях, відгородити його від дітей.",
        "target_text": "Він зіскочив із сідла й рішучим кроком рушив навскіс схилом, просто назустріч звивистому гаду. Так, стати йому на дорозі, відгородити його від дітей."
    },
    {
        "input_text": "Провів рукою за спиною й витягнув меч.",
        "target_text": "Сягнув рукою за спину й витягнув меч."
    },
    {
        "input_text": "Відьмак крокував схилом. Віяв вітер від моря.",
        "target_text": "Відьмак крокував схилом. Завівав від моря вітер."
    },
    {
        "input_text": "Коники стрибали з-під його ніг.",
        "target_text": "Коники-стрибунці тікали з-під ніг."
    },
    {
        "input_text": "КІНЕЦЬ",
        "target_text": "КІНЕЦЬ"
    }
]